Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5



Сторінка20/28
Дата конвертації16.02.2018
Розмір5.62 Mb.
ТипПротокол
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

1. Мартиненко О.В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку: Навчальний посібник / О.В.Мартиненко. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд» 2009ю – 156с.

2. Голдрич О. С. Хореографія: Посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю / О.С. Голдрич. – Вид. друге, доповнене. – Львів: СПОЛОМ, 2006. 172 с.

3. Забута Б. І. Музичне забезпечення хореографічних постановок : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б. І. Забута. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 196 с.




Лубенець Олександра,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Наук. керівник: О.В. Матвєєва,

к.пед.н., доцент

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Актуальність. Проблема формування і розвитку вчителя музичного мистецтва-концертмейстера в умовах модернізації педагогічної освіти – складна, багатофакторна і багаторівнева, оскільки він повинен безперервно працювати над набуттям і вдосконаленням виконавських та концертмейстерских умінь й навичок. Збагачення педагогічного і виконавського досвіду у царині музичного мистецтва пов'язане з вільним володінням фортепіано, бо вчитель музичного мистецтва-концертмейстер в загальноосвітній школі повинен уміти виконувати інструментальні і вокальні твори української та світової фортепіанної літератури, акомпанувати солістові, хору, ансамблю, інструменталістові (у деяких школах є і вони), транспонувати, об'єднувати акомпанемент з партією соліста, підбирати на слух мелодії і акомпанемент до них, читати і акомпанувати з листа. Таким чином, у діяльності вчителя музичного мистецтва-концертмейстера поєднуються творчі, педагогічні і психологічні функції, їх складно відокремити одну від одної в навчальних, концертних і конкурсних ситуаціях.

Ступінь досліджуваності проблеми. Мистецтву акомпанементу і особливостям концертмейстерської діяльності присвячено дослідження Н. Крючкова «Мистецтво акомпанементу як предмет навчання», А. Люблінського «Теорія і практика акомпанементу» і Е. Шендеровича «У концертмейстерському класі», Дж. Мура «Співак і акомпаніатор», Е. Кубанцевої, І. Радіної, Т. Молчанова «Мистецтво піаніста-концертмейстера», В. Ревенчук «Теорія та методика формування концертмейстерських умінь». Однак, проблема концертмейстерської підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва ще не знайшла належного наукового обґрунтування, що й визначило мету і завдання цієї статті.

Метою і завданням статті є наукове обґрунтування процесу концертмейстерської підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва; визначення основних дисциплін, на заняттях яких здійснюється концертмейстерська підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва.



Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження використовувались теоретичні методи, які відповідали природі явища, що вивчалося, і були адекватні поставлену завданню: аналіз наукової психолого-педагогічної і методичної літератури в межах досліджуваної проблеми та узагальнення передового досвіду роботи визначних педагогів.

Сутність дослідження. Зміст професійної підготовки студентів музичних відділень мистецьких інститутів і факультетів вищих навчальних закладів визначається специфікою практичної діяльності вчителя музичного мистецтва загальноосвітньої школи, яка полягає в поєднанні музично-теоретичної, вокально-хорової та інструментально-виконавської роботи. Усі ці види фахової діяльності органічно поєднуються як на уроках музики, так і в позакласній роботі, що потребує від музичного педагога володіння комплексом музично-педагогічних знань, умінь і навичок. Тому основним завданням викладачів мистецьких факультетів є формування й розвиток у студентів таких умінь, які необхідні вчителю для навчальної, музично-просвітницької і виховної роботи зі школярами, а також для роботи з музичними колективами, що функціонують при шкільних центрах дитячо-юнацької творчості.

Аналіз досвіду концертмейстерської підготовки студентів вищих мистецьких навчальних закладів показав, що форми й методи цього виду фахового навчання в основному зводяться до набуття акомпаніаторських умінь і навичок (виконання супроводу до вокальних, хорових та інструментальних творів) і не відповідають специфіці концертмейстерської діяльності сучасного вчителя музичного мистецтва, яка передбачає також адаптацію акомпанементу (аранжування й оброблення супроводу, транспонування в іншу тональність, спрощення чи збагачення фактури тощо), гру вокальних вправ у всіх тональностях з урахуванням вікових особливостей виконавців, концертмейстерська робота в різноманітних шкільних гуртках (вокально-хорових, музично-інструментальних, хореографічних тощо).

Формування цих умінь і навичок традиційно здійснюється на заняттях основного музичного інструменту й концертмейстерського класу.

На заняттях з основного музичного інструменту студенти опановують навички читання нотного тексту з аркуша, ескізного опрацювання акомпанементів, підбирати на слух мелодії та супровід до них, вивчення акомпанементів до ансамблевих, хорових та оркестрових творів, транспонування музичного тексту у різні тональності, засвоєння елементів аранжування, перекладення, імпровізації [3].

Однією з найголовніших цього виду підготовки студентів є дисципліна «Концертмейстерський клас», яка є найголовнішою складовою освітньої програми. На заняттях цієї навчальної дисципліни у майбутнього вчителя музичного мистецтва формується широкий культурний світогляд, закріплюються музично-теоретичні знання, уміння та навички у концертмейстерської діяльності, збагачується його педагогічний репертуар.

У концертмейстерському класі велика увага приділяється виконавсько-інструментальному аспекту. Зокрема уточненню динаміки та тембровому забарвленню фортепіанної фактури, під час переходу від виконання партії супроводу до сольних епізодів. Сольні фортепіанні епізоди (вступ, перегра, кода) в динамічному відношенні повинні бути більш чіткими яскравими, а супровід, у свою чергу, має динамічно й темброво підпорядковуватись вокальній партії. Сольні фортепіанні епізоди теж посідають чільне місце у процесі вивчення акомпанементу. Вони, в свою чергу, пов'язані з переходами від одного розділу до іншого. Це можуть бути інструментальні інтерлюдії, які також мають бути яскравими [2, с. 74]. У роботі над акомпанементом, як і в роботі над сольним фортепіанним твором, потрібно в першу чергу визначити характер звучання, аплікатуру, фразування, педалізацію, у той час коли вокальна партія залишається в центрі уваги концертмейстера. Вона виступає як складовий елемент, частина музичного цілого, що визначає загальний план виконання акомпанементу. Тоді коли проведена вся кропітка робота над освоєнням музичної схеми твору, а саме вивчені вокальна та фортепіанна партії, переходять до виконання твору в ансамблі з ілюстратором або під власний музичний супровід [6, с.75].

Специфіка такої всебічної підготовки вчителів музичного мистецтва у вищому навчальному закладі (на відміну від підготовки студентів у консерваторіях і музичних коледжах) потребує правильної організації навчального процесу у вищому мистецькому навчальному закладі – оптимального співвідношення суспільних, психолого-педагогічних і спеціальних музичних дисциплін, раціонального планування змісту, організаційних форм і методів навчання студентів музичних відділень.

Основні висновки. Отже, концертмейстерська підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва полягає в опануванні таких навичок і вмінь, як вивчення акомпанементів до ансамблевих, хорових та оркестрових творів, транспонування музичного тексту у різні тональності, підбирати на слух мелодії та супровід до них, засвоєння елементів аранжування й оброблення супроводу, перекладення, імпровізацію, усе це сприяє ефективності підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва до концертмейстерської діяльності.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Крючков Н. Искусство аккомпанемента как предмет обучения / Н. Крючков. – Л. : Музгиз, 1961. – 72 с.

  2. Кубанцева Є.І. Концертмейстерський клас / Є.І. Кубанцева : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – М. : Академія, 2002. – 192 с.

  3. Люблинский А.А. Теория и практика аккомпанемента: Методологические основы / А.А. Люблинский – Л. : Музыка, 1972. – 81 с.

  4. Молчанова Т.О. Мистецтво піаніста-концертмейстера : Навч. посібник [2-е вид. доп. перер.] / Т.О. Молчанова. – Львів : ДМА, 2007. – 216 с.

  5. Ревенчук В.В. Теорія та методика формування концертмейстерських умінь: [навчальний посібник] / В.В. Ревенчук. – Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2009. – 111.с.

  6. Шендерович Е.М. В концертмейстерском классе: Размышления педагога / Е.М. Шендерович – М. : Музыка, 1996. – 207 с.



Лягута Анастасія,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Науковий керівник: Тараненко Ю.П.,

старший викладач (БДПУ)
РОЗВИТОК АРТИСТИЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА ХОРЕОГРАФІЧНИХ ЗАНЯТТЯХ

У роботі дитячого хореографічного колективу є дуже багато завдань, які має вирішувати керівник. Це фізичний та музично-ритмічний та творчий розвиток дітей (А. Зіміна, С. Паваландашвілі, А. Румер, К. Тарасова, Ю. Ушакова та ін). Складовою творчого розвитку дітей є артистичні здібності.

Значна кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів присвячена дослідженню артистичного процесу (В. Андрєєв, Т. Громов, В. Николко та ін.), загальних проблем розвитку артистичних здібностей та вихованню артистичної особистості в різних видах діяльності
(Д. Богоявленська, Г. Костюк, К. Платонов та ін.), питанням організації артистичної діяльності учнів у позашкільному закладі (О. Расказова), розвитку артистичної активності молодших школярів засобами музичної ритміки (Н. Георгян) та ін. Аналіз наукової літератури з питань організації хореографічної роботи дітей доводить, що автори (С. Акішев, А. Акбарова, О. Мартиненко, М. Рожко, Ю. Тараненко, Т. Чурпіта, А. Шевчук та інші) здебільшого наголошують на розвиток творчої активності, а питання розвитку артистичних здібностей молодших школярів майже не розкривається.

Мета дослідження полягає у розробці групи вправ на розвиток артистичних здібностей дітей молодшого шкільного віку на хореографічних заняттях.

Артистичні здібності – цілісна система особистісних якостей, які сприяють вільному самовираженню особистості та здатності перевтілення [2, с.10].

Для того, щоб розвивати артистичні здібності дітей ми можемо використовувати різні методи.

Метод – це спосіб взаємодії педагога з дітьми, в процесі якого відбувається передача знань, вмінь та навичок. На основі аналізу методів хореографічної роботи ми визначили групу методів, яка може ефективно впливати на розвиток артистичних здібностей дітей. До них ми віднесли: творчі завдання, ігрові вправи, ігри-драматизації, метод аналізу музики та її співвідношення з хореографічним образом.

Для розвитку артистичних здібностей ми використовували групи вправ, які розподілили наступним чином: вправи на розвиток міміки, вправи на розвиток почуття пози, вправи на розвиток почуття жесту й пантомімічні вправи. Ці групи вправ на розвиток артистичних здібностей ми можемо використовувати у різних частинах хореографічного заняття. Так, у вступній частині заняття ми можемо проводити розігрів, у якому діти за оплеском педагога завмирають у позі, передаючи певний образ (павук, змія, метелик тощо). Пантомімічні вправи доцільно використовувати під час парної імпровізації, наприклад, коли діти за допомогою пантоміми пояснюють щось один одному («хочу морозива», «давай кататися на роликах», «пробач мене» тощо). Вправи на почуття жесту спрямовуються на відтворення настрою, почуття, що будується за логікою поведінки персонажа в тій чи іншій ситуації. Прикладом можуть бути наступні вправи: «Тихіше», «Я не знаю» «Сніжки» та інші. До вправ на виразність міміки ми віднесли такі, як «Злюка», «Кривляка», «Острів плаксіїв» та інші.

Ефективність застосування вправ на розвиток артистичних здібностей молодших школярів на хореографічних заняттях посилюється шляхом правильного підбору музичного матеріалу. Доцільно підбирати музичні твори, які відповідають наступним принципам: доступність, чіткість, різножанровість, оптимальна часова довжина, відповідність сюжетній лінії.



Висновок. Отже, розвиток артистичності дітей за допомогою різних вправ сприятиме розвитку природності танцювальних рухів, що є досить важливим під час хореографічної діяльності, тому що діти, виконуючи танцювальний репертуар, дуже часто передають лише технічну сторону танцю, а артистичні здібності залишаються поза увагою.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Мартиненко О. В. Теорія та методика роботи з дитячим хореографічним колективом : навчальний посібник / Олена Володимирівна Мартиненко. – Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2012. – 232 с.

  2. Рожко М. М. Артистичність – творча ознака талановитості дитини / М. М. Рожко. – К. : 2007. –121 с.


Мазалова Любов,

студентка 3 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Наук. керівник: О.В. Матвєєва,

к.пед.н., доцент
РОЗВИТОК ВОКАЛЬНО-ІНТОНАЦІЙНИХ НАВИЧОК

НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

В ПРОЦЕСІ РОЗСПІВКИ

Актуальність. На сучасному етапі розвитку українського суспільства все більшої гостроти набуває проблема духовного розвитку дітей засобами музичного мистецтва. Відповідно до сучасних уявлень, головною метою музичного навчання та виховання є формування музичної культури як невід'ємної частини духовної культури особистості, а також здатності сприймати й виконувати музику як живе й образне мистецтво, нерозривно пов'язане з життям. Цілі й завдання музичної освіти сьогодні не викликають суперечок, але шляхи їх досягнення, зміст, методи й форми музично-виховної діяльності, вокальної педагогіки й досі залишаються важливими темами педагогічної дискусії. У зв'язку з цим комплекс проблем вокально-інтонаційної підготовки не втрачає актуальності в сучасній психолого-педагогічній літературі.

Ступінь досліджуваності проблеми. Проблемі музичного навчання присвятили свої фундаментальні праці видатні педагоги О. Апраксіна, Б. Асаф'єв, Н. Ветлугіна, І. Дзержинська, Д. Кабалевський, М. Леонтович, Г. Падалка, О. Ростовський, В. Шацька, Б. Яворський та ін. Аналізом теорії музичного виконавства займалися Ф. Бузоні, М. Давидов, Г. Коган, К. Мартінсен, Г. Нейгауз, С. Фейнберг та інші. Ґрунтовні дослідження проблеми виконавської майстерності містять роботи у галузі теорії та історії вокального виконавства (С. Бутовського, О. Мишуги, О. Муравйової, І. Улуханової тощо) і музикознавства (Ю. Кремльов, І. Ляшенко, С. Мірошниченко тощо). Питання вокальної підготовки майбутніх вчителів співу досліджували І. Зелененька, Г. Павловська та інші. Але, незважаючи на наявність ряду публікацій, присвячених вивченню сфери вокальної підготовки, залишається особливо відчутною потреба в роботах, присвячених питанням розвитку вокально-інтонаційних навичок та впровадження різноманітних методик вокальної підготовки в практику музичної освіти початкової школи.

Метою і завданням статті є наукове узагальнення та обґрунтування теоретичних і практичних аспектів використання розспівування на уроках музичного мистецтва у процесі розвитку вокально-інтонаційних навичок молодших школярів.



Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження використовувались теоретичні методи (аналіз наукової психолого-педагогічної і методичної літератури в межах досліджуваної проблеми, узагальнення передового досвіду роботи визначних педагогів).

Сутність дослідження. Вокальний спів – один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей на уроці музичного мистецтва. Він викликає в молодших школярів яскраві емоції, впливає на естетичні і моральні почуття. Спів надає широкі можливості для самовияву особистості, вираження змісту твору, оскільки смисл співу не в механічному розучуванні пісень, а в їх творчій інтерпретації. Важливої ролі тут набувають музичне навчання, накопи­чення знань і художнього досвіду, оволодіння співацькими уміннями і навичками, які стають основою творчості [3].

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані співацькі навички. Як відомо, навички – це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи [2]. Результати останніх досліджень, проведених науковцями, дають підставу стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов'язані з руховими і створюють готовність до певних дій, що відповідають художньому завданню. Вокальними навичками є: співацька установка, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикція й чистота інтонування [4].

Вокальні навички діляться на три групи: вокально-технічну (співоча постава, співоче дихання, звуко-утворення); інтонаційно-слухову (стрій, ансамбль, чистота інтонування); засоби виразності (дикція, артикуляція, орфоепія) [9].

Складність формування співацьких навичок у тому, що одним школярам важко проаналізувати навчальне завдання, побачити зв'язок між окремими навичками, що формуються в комплексі, перенести досягненні результати з вивченого завдання на нове. Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокальні вправи – багаторазово повторені спеціально-організовані вокальні дії. Під час розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього й технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу.

Вокальні вправи можна розділити на дві основні категорії. До першої відносяться ті, які застосовуються поза зв'язком з конкретним твором. Вони сприяють послідовному опануванню засобами вокальної виразності, досягненню більш високого рівня художнього виконання. Вправи другої категорії направлені на подолання конкретних труднощів при розучуванні твору.

Компоненти вокально-інтонаційних навичок: співацька установка, дихання, звукоутворення, слухова увага, ансамбль, чистота інтонування, дикція, артикуляція, орфоепія. Всі ці компоненти, об'єднуючись, утворюють такі складові: вокально-технічні, інтонаційно-слухові й засоби виразності. В процесі засвоєння вокально-інтонаційних навичок пропонується використовувати вправи, які поділяються на типами, видами та напрямками.

Розвиток навичок вокального інтонування має декілька напрямів. Перший напрям – це формування вокально-інтонаційної координації. Другим напрямом розвитку вокальної інтонації є контролювання фальцетного і нефальцетного режиму та зміни регістрів [6]. Третій напрям – це формування первинних навичок сольфеджування – співу по нотах.

Основні висновки. Отже, вокальний спів – один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей на уроці музики. Він викликає в молодших школярів яскраві емоції, впливає на естетичні і моральні почуття. Водночас, розвити співацькі навички можливо, використовуючи закріплені, автоматизовані прийоми і способи співу, які забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Розвиток вокально-інтонаційних навичок за допомогою розспівок на уроках музичного мистецтва учнів початкової школи базується на забезпеченні єдності компонентів вокально-інтонаційних навичок, об'єднання їх у складові та використання вправ, які поділяються на типами, видами та напрямками.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Гадалова І. М. Музика та співи. Методика викладання : навч. посібник / І.М. Гадалова. – К. : Вища шк., 1996. – Ч. І. – С. 1-237; Ч. ІІ. – С. 238-423.

  2. Заверуха С. І. Співають «Подільські солов'ї» : навчально-методичний посібник. – Хмельницький : ХГПА, Вища школа, 2009. – 124 с.

  3. Кушка Я. С. Методика музичного виховання дітей : навчально-методичний посібник для студентів вищих музичних навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації / Я. С. Кушка. – Вінниця : ВДПУ, 2002. – 224 с.

  4. Печерська Е. П Уроки музики в початкових класах : навч. посібник / Е. П. Печерська. – К. : Либідь, 2001. – 272 с.

  5. Халабузарь П. Методика музыкального воспитания : учебное пособие / П. Халабузарь, В. Попов, Н. Добровольская. – М. : Музыка, 1989. -175 с.


Моренко Юлія,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: І.В. Дубінець,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ЯК ОДИН ІЗ СУЧАСНИХ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Сьогодення вимагає пошуку таких форм і методів навчання, які б сприяли активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, підвищували ефективність засвоєння учнями нових знань, розвивали творчу активність.

Інтерактивним можна назвати таке навчання, яке стимулює учнів до міжособистісної взаємодії, забезпечує їхню активну участь у навчальному процесі, занурення школярів у спілкування. У 30-ті роки ХХ століття розробкою елементів інтерактивного навчання займалися В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова. На сучасному етапі розвитку освіти інтерактивні методи навчання досліджують та розробляють такі дослідники, як О. Пометун, Л. Пироженко, які вважають, що сутність інтерактивного навчання та інтерактивних методів полягає в організації навчального процесу таким чином, щоб практично всі учні були залученими до процесу пізнання, мали змогу дискутувати з приводу того, що знають і думають.

Інтерактивний метод («Inter» – це взаємний, «act» – діяти) означає взаємодіяти, знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-ким. Іншими словами, на відміну від активних методів, інтерактивні орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з учителем, а й один з одним і на домінування активності учнів у процесі навчання. Інтерактивна діяльність на уроках передбачає організацію і розвиток комунікативних умінь школярів (вербальна і невербальна комунікації), взаєморозуміння, взаємодію. У ході інтерактивного навчання учні вчаться критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати різні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми.

Звертаючись на уроках музики до методів інтерактивного навчання, вчитель може залучити дітей до активної творчої діяльності, швидко й якісно перевірити знання дітей, цікаво розпочати нову тему, використовуючи гру, підвести підсумок уроку.

Доцільність використання на уроках музичного мистецтва методів інтерактивного навчання залежить як від теми уроку, так і від характеру навчальної інформації, термінів та понять, які учні мають засвоїти. Специфічними ознаками уроків музичного мистецтва є не лише мистецькі теми та поняття, а й специфічні види діяльності (слухання музики, вокальне, інструментальне, рухове виконання, створення музики).

При інтерпретації пісні можна використати такі методи: метод проблем, рольова імітаційна гра, виконавський конкурс.

При засвоєнні навчальної інформації можна використати наступні методи: «дерево мудрості», метод проекту, рольові імітаційні ігри, «прес-конференція».

Під час використання методу «Асоціації» після прослухування музичного твору або перегляду репродукцій картин тощо, учитель пропонує учням проасоціювати і змалювати ці твори з точки зору іншого виду мистецтва. Це буде підтвердженням того, що сприймати й зображати той чи інший твір мистецтва можна по-різному.

Приклад.

- Якого кольору «Зима» А.Вівальді?

- А які фарби можна використати, змальовуючи зиму в кантаті Г.Свиридова?

Для перевірки засвоєних учнями знань доцільно використовувати такий інтерактивний метод, як «текст із помилками». Учитель пропонує текст з вивченого матеріалу, у якому навмисно допущено помилки. Діти на слух повинні їх помітити і виправити, обґрунтовуючи свою думку.

Отже, провідною якістю інтерактивних методів навчання є їхня здатність забезпечувати активність учнів, що позитивно впливає на процес засвоєння навчального матеріалу.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник / О.І.Пометун, Л.В.Пироженко / За ред. О.І. Пометун – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.

  2. Кларин М.В. Интерактивное обучение – инструмент освоения нового опыта/ М.В. Кларин // Педагогика. – 2008.– №7 – С.12–19.

  3. Комар О. Викладання за інтерактивними технологіями // Рідна школа: Наук. – педагогічний журнал. – 2006. – Жовтень. – №10 (921). – С 48-51.


Мушкудіані Христина,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: І. М. Пащенко,

к.пед.н., доц.
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

На сьогодні дуже гостро постає проблема вдосконалення освітньої системи, що передбачає оновлення всіх її ланок, модернізацію змісту й технології педагогічного процесу, встановлення нових форм зв’язку між освітою та реальним життям. У системі національної освіти зараз формується нова педагогічна парадигма, яка основана на ідеї самоцінності особистості, її духовності; утверджується пріоритет загальнолюдських цінностей та гуманістичних духовних ідеалів. Одним із головних завдань освітньо-виховного процесу у вищих музичних навчальних закладах є формування духовної культури майбутнього вчителя.

Дослідженню феномена духовної культури приділяли увагу такі вчені, як Г. Балл, О. Даниленко, А. Комарова; формування духовної культури – І. Зязюн, П. Симонов. Проблему формування духовної культури студентів вищих навчальних закладів з мистецьким спрямуванням засобами музичного мистецтва розглядали вчені Л. Коваль, О. Олексюк, Г. Падалка, В. Подрєзов, О. Рудницька та ін.

Г. Падалка зазначає, що актуальність проблеми формування духовної культури студентів зумовлена цілою низкою причин: по-перше, багатогранністю проблеми, яка виникає на перетині різних галузей наукового знання – культурологічного, педагогічного, естетичного, мистецького і потребує розстановки нових акцентів відповідно до сучасних надбань у кожній з наук; по-друге, – соціальними умовами. Ринкові відносини роблять нас свідками того, як девальвуються духовні цінності, як меркантильність у значної частини студентської молоді переважає над духовністю, як споживацькі настрої затуляють бажання пізнавати, діяти, творити [2, c.29-30].

Духовна культура тісно пов’язана з системою життєвих сенсів людини, її внутрішнім психічним життям і спрямована на реалізацію гуманістичних цінностей у діяльності. Духовна культура майбутнього вчителя – це ступінь духовного розвитку особистості, який проявляється в потребі самовдосконалення, розвиненості особистісно-змістовної сфери, спрямованості творчо-перетворювальної діяльності, сформованості комунікативних якостей, що забезпечує ефективність професійної діяльності. Духовна культура майбутнього вчителя музичного мистецтва – це особистісно-професійне утворення, сутністю якого виступає здатність до усвідомлення і творення мистецтва з позиції гуманізму [2, c.32].

Формування духовної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва передбачає розвиток естетичного світогляду, самореалізації, духовних цінностей; виховання творчих здібностей; спонукання до музично-творчої активності; орієнтування на самовдосконалення; регулювання співвідношення між духовно-практичною діяльністю особистості з існуючими у суспільстві духовними нормами та принципами.

Саме музичне мистецтво є одним із важливих засобів формування духовної культури майбутнього вчителя, яке впливає на психічний стан особистості, викликає переживання й образні емоції, тому що має у своїй основі такі специфічні засоби, як звук, тон, інтонацію та мелодію.

Так, Т. Шуртакова доводить, що саме інтонаційна основа музики дозволяє у всій глибині й багатогранності передавати внутрішні переживання, почуття людини, найтонші відтінки настроїв, такі, що важко висловити в словах. Музична інтонація досягає своїх вершин у мелодії, особливістю якої є здатність хвилювати душу, наповнювати її новим змістом [3, с. 9].

Отже, лише духовно сформована особистість здатна реалізовувати набуті знання, вміння та навички, є підготовленою до роботи за фахом і прагне її виконувати на високому рівні.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Зязюн І. А. Виховання естетичної культури школярів / І. А. Зязюн. – К. : ІЗМН, 1998. – 156 с.

  2. Падалка Г. М. Педагогіка мистецтва : Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін / Г. М. Падалка. – К. : Освіта України, 2008. – 274 с.

  3. Подрєзов В. А. Формування духовної культури майбутнього вчителя засобами музичного мистецтва : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Віктор Андрійович Подрєзов ; Луганський національний педагогічний університет ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 2003. – 23 с.

  4. Рудницька О. П. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості / О. П. Рудницька // Художня освіта і проблеми виховання молоді. – К. : ІЗМН, 1997. – С. 3-10.



Педан Анастасія,

студентка 2 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. В. Мартиненко,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
РОЛЬ ПОТІШОК У ХОРЕОГРАФІЧНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ

Однією з найважливіших задач хореографічної роботи з дітьми початкового рівня навчання (дошкільний вік) є виховання творчо-розвиненої, соціально-адаптованої, фізично та психічно здорової дитини (В. Годовський, О. Мартиненко, Н. Корисько, А. Шевчук, С Шалапа та ін.). Важливою умовою вирішення цих завдань є широке впровадження в зміст хореографічних занять дитячого фольклору. По-перше, це відповідає вимогам сучасного українського суспільства, яке надає пріоритет національному вихованню, а по-друге, в змісті українського фольклору закладено значний навчально-виховний потенціал.

Виховний аспект танцювального фольклору в роботі з дітьми підкреслювали В. Верховинець, К. Василенко, С. Русова, А. Шевчук та ін. Так, В. Верховинець та К. Василенко зібрали та записали багатий український фольклорний танцювальний та ігровий матеріал близький до духу дитини, С. Русова рекомендувала застосовувати народні ігри, пісні, казки для розвитку дитячої рухової творчості, А. Шевчук досліджувала українські музично-хореографічні традиції як засіб музично-рухового розвитку дошкільників [1; 2; 3].

Аналіз теорії та практики хореографічної роботи з дітьми доводить, що серед багатого різноманіття фольклорного матеріалу педагоги-хореографи, як правило, обирають ігри та хороводи, які синтезують в собі рухи, драматургію, музику (пісню). Словесний фольклор у хореографічному навчанні дітей недооцінюється і майже не використовується. Однак, саме метод ідеомоторного тренування (промовляння вголос або про себе послідовності виконуваних рухів) займає важливе місце під час формування танцювальних навичок дошкільнят.

Виходячи з цього, ми визначили мету наукових тез, яка полягає в розкритті ролі потішок у хореографічній роботі з дітьми початкового рівня навчання.

Потішки – це ритмічні поетичні твори, які багато століть передавались від одного покоління до іншого і поступово набували змісту і форми, відповідно до законів дитячої естетики і психіки. Дослідники дитячого фольклору (О. Дей, Г. Довженок, О. Правдюк, Г. Барташевич, Л. Стрюк, Ф. Яловий, П. Черемський, В. Бойко та ін.) зазначали, що за допомогою потiшок у дитини виникає потреба в грі, яка стає незамінною школою фізичної та розумової підготовки, морального та естетичного виховання, формування мистецького смаку.



Для включення в зміст хореографічного занять тієї чи іншої народної потiшки, хореограф має визначитися з її метою (орієнтуватися в просторі, підпорядковувати рухи словесній основі потiшки, спілкуватися з партнером, творчо підходити до передачі образу), ознайомитися зi змістом, текстом, наявністю реквізиту (якщо це потрібно). Зміст потiшки має бути доступним i цікавим для дитини, відповідати рівню її психічного розвитку та фізичної підготовки. Слід підібрати таку потiшку, яка буде зрозуміла та цікава для наслідування. Наприклад, дітям молодшого дошкільного віку можна запропонувати потішку «Кую, кую, чобіток», в якій вони будуть виконувати каблучні вправи та притупи одночасно промовляючи (проспівуючи) вголос слова: на слова «Кую, кую» – двічі ударити об підлог п’яткою правої ноги; на слова «чобіток» – виконати потрійний притуп; на слова «Подай мамо, молоток» – повторити те ж саме з лівої ноги; на слова «Як не даси молотка» – зробити сім поперемінних притупів, просуваючись вперед і одночасно похитуючи головою; на слова «Не підкую чобітка» – відійти назад поперемінно виставляючи ноги на каблук. Для дітей середнього та старшого дошкільного віку цікавою буде більш змістовна потішка «Ладки, ладоньки, ладусі», в якій вони можуть виконувати ритмічні оплески, кружляння, різні види кроку, імітуючи відповідні образи (бабуся, бджілки, гуси).

Перед тим як розпочати вивчення рухової основи потішки, педагог має ознайомити дітей з її мовним текстом. Для цього він декілька раз виразно та артистично промовляє її для дітей, а потім повторює її разом з дітьми, можливо з використанням музичного супроводу (проспівує). Після до слів додається показ танцювальних рухів. Важливо, щоб спочатку хореограф на високому емоційному рівні показав зміст вправи (завдання), яку мають засвоїти діти. А потім вже запропонував їм виконати цю вправу разом з ним. Мелодійність звучання потішок допомагає дітям запам’ятати їх зміст і разом з тим послідовність рухових дій, які виконуються під ту чи іншу строку. Це розвиває рухову та слухову пам'ять, емоційне ставлення до виконання вправи.

Завдяки наявності римованому тексту, потішки мають ритмічну основу, що допомагає поєднувати їх з музичним акомпанементом. Педагог-хореограф разом з акомпаніатором повинен приділяти увагу відбору художньо-якісної музики, доступної для сприйняття й відтворення дошкільниками, яка б активізувала їх фантазію і моторику, сприяла емоційно-виразному виконанню. Добираючи музику, слід ураховували наявність образів, їх характеристику та лексичний матеріал (рухи, пози), який буде передавати зміст потішки («Скочив котик, сів на плотик…», «Малювала зранку мишка…», «Іде коза рогатая…» та інші).

Потішки можна використовувати і як основу для розвитку творчої активності дітей. Тобто пропонувати дітям протанцювати потішку, передати в рухах її зміст. Для організації творчого процесу доцільно створювати умови, які мають стимулювати дії дітей: настанова на нову діяльність; створення радісної атмосфери; введення до уявної ситуації; введення варіативних ситуацій (зміна та ускладнення завдань, поєднання індивідуальної та колективної діяльності). Так, спочатку хореограф має прочитати зміст потішки, а потім запропонувати її протанцювати («Цуцик, цуцик – куций хвіст», «Під ялинкою у лісі» та ін.). Після дитячої імпровізації важливо зробити аналіз і обрати найбільш вдалий показ, аргументуючи свій вибір. При цьому творчі знахідки інших дітей також потрібно похвалити. Також можна давати дітям домашнє завдання: розповісти та протанцювати потішку батькам, вивчити з батьками нову потішку для наступного заняття, передати зміст потішки на малюнку.

Потішки також можуть стати цікавим джерелом для створення танцювальних номерів. Відомо, що дитячі танці повинні виконувати навчальні та виховальні завдання, мати цікаві ігрові образи, сюжетний характер, будуватися на нескладних малюнках та доступних танцювальних рухах. Так, за сюжетну основу танців можна взяти наступні потішки: «Під ялинкою у лісі», «До нашої теплої хати приходила казочка спати», «На городі цибулини відзначають іменини», «У мишки новосілля» та інші.

Отже, використання потішок може значно урізноманітнити зміст хореографічних занять, сприяти формуванню інтересу та позитивного ставлення до національного фольклору та танцювального мистецтва, допомагати розвитку творчого потенціалу дитини.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Верховинець В. М. Весняночка : методичні пояснення до дитячих ігор з співом для дітей дошкільного віку і для молодших дітей трудової школи / Василь Верховинець. – К. : Держвид. України, 1925. – 90 с.

  2. Русова С. Ф. Теорія і практика дошкільного виховання / Софія Русова. – Львів-Краків-Париж : Просвіта, 1993. – 127 с.

  3. Шевчук А. С. Українські музично-хореографічні традиції як засіб музично-рухового розвитку старших дошкільників / Антоніна Семенівна Шевчук. – Ф. : Поліфаст, 2005. – 332 с.



Ростоцька Аліна,

студентка 1 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Науковий керівник: О.Ю.Ємельянова,

ст. викладач (БДПУ)
РОЛЬ МУЗИКИ В РОБОТІ ДИТЯЧОГО ТАНЦЮВАЛЬНОГО КОЛЕКТИВУ

Хореографічне мистецтво синтетично за своєю природою, воно нерозривно зв’язано з музикою. Поряд з танцем музика істотно впливає на формування особистості дитини, збагачує її почуття та уявлення, сприяє виробленню вміння відчувати ритм та мелодійність твору. Тому в роботі дитячого танцювального колективу велике значення має якісний підбір музичного репертуару, як засобу музично рухового, емоційного, творчого та художньо-естетичного розвитку дітей.

Роль музики в хореографічному мистецтві досліджували видатні балетмейстери (Г.Богданов, К. Василенко, Р. Захаров, Н. Тарасов, Ф.Лопухов та ін.) і мистецтвознавці (Л. Блок, Г. Віноградов, М. Друскін, М. Загайкевич, А. Левінсон, В. Красовська та ін.). Вони підкреслювали, що музика чинить сильний емоційний вплив як на танцівника так і на глядача. На думку Р. Захарова, саме музика є відправною точкою при вирішенні драматургічних завдань і створенні хореографічної мови танцювальної композиції.

Мета нашого дослідження полягає у визначені ролі музики в роботі дитячого танцювального колективу.

Одним із важливих завдань роботи дитячого хореографічного колективу є формування у дітей емоційно-ціннісного відношення до музики, розуміння її образності, ритмічної основи, усвідомлення емоційно-дієвого зв’язку музики і танцю. Рухаючись відповідно до характеру музичного твору, дитина має навчитись сприймати мелодію з усіма її виражальними засобами, відображати рухами характер і темп музичного твору, реагувати на динамічні зміни, починати і закінчувати рух відповідно до побудови музичних фраз. Отже, дитина, сприймаючи виразність різних музичних компонентів, має навчитись цілісно представляти весь музичний твір та передавати в рухах його емоційний характер (музичні образи, темп, динаміку, регістри).

На основі аналізу досліджень Д. Блока, К. Василенка, М. Друзкіна, В.Пасютинської ми визначили, що якість хореографічних занять залежить від правильного добору музичного супроводу. Вони стверджують, що музичний репертуар повинен відповідати завданням та змісту хореографічної роботи. Тобто для уроку класичного танцю доцільно використовувати надбання вітчизняної і зарубіжної класичної спадщини (твори М.Глінки, П.Чайковського, Л.Деліба, А.Адана, Л.Мінкуса, С.Прокоф’єва, Б.Асаф’єва, А.Хачатуряна та ін.); для уроків народно-сценічного танцю – народну музику, яка підкреслює характерні особливості тієї чи іншої національності («Гопак», «Молдовеняска», «Бариня», «Крижачок»); для уроків сучасного танцю можна використовувати сучасну музику відповідно до напряму сучасного танцю (джаз, модерн, рок, хауз, хіп-хоп, диско та ін). Провідне місце у музичному просторі сучасного хореографічного мистецтва займають музичні форми джазу, року, модернізму, імпресіонізму, симфоджазу тощо.

Музика є невід’ємною частиною танцю, важливим компонентом у художньому і естетичному вихованні учасників хореографічного колективу. Не можна розглядати її так, як звичайний ритмічний супровід, що полегшує виконання рухів. Добирати музику слід таким чином, щоб зміст хореографічного завдання цілком відповідав її характеру, а також давав можливість пов’язати танцювальні рухи з музикою. Музичний супровід впливає на якість хореографічної постановки, він може сприяти успіху, або бути причиною невдачі.

Не всяка музика, що відповідає танцювальному руху з метро ритму, сприймається вихованцями. З педагогічної точки зору необхідно, щоб вона подобалася дітям, була б налаштована «в унісон» з їх смаками. Значною мірою це залежить від вікових особливостей. Так, наприклад, у молодшого віку дітей переважає наочне мислення, емпіричні уявлення про світ. Тому для них підбирають музику з чіткими, простими ритмами, нескладною мелодією, прозорою, ясною фактурою, жанровою визначеністю (дитяча пісня, марш, полька, вальс та інші). Діти дошкільного і молодшого шкільного віку в силу своїх вікових особливостей захоплюються всім казковим, чарівним, і тому в репертуарі хореографічних колективів успішно використовуються музика з казок, мультфільмів, пісенний дитячий репертуар.

У підлітковому віці у дітей відбувається усвідомлення своїх можливостей, утвердження себе як особистості, формуються схильності та інтереси до певних музичних творів. На цьому етапи доцільно добирати більш складний музичний репертуар з розвиненою мелодією, витонченим ритмом, фактурою, різноманітною ладо-гармонічною основою.

Музика що звучить у класі або використовується в хореографічних постановах впливає на розвиток музичних здібностей танцівників. У теорії і практиці вивчення хореографічного мистецтва як комплексного виду діяльності, що включає рухи під музику відповідно до ритму, темпу, характеру музики, ми бачимо великий інтерес в дослідженнях Н.Виноградової, С. Науменко, Н.Александрової, М. Палавандішвілі, Т. Пуртової, М.Румер, К. Тарасової та ін. Вони підкреслювали, що музикальність – це комплекс спеціальних і загальних здібностей людини, прояв її індивідуально-особистісних властивостей. В основі розвитку музикальності, на їх думку, лежать вміння дітьми сприймати музичні образи, відображати їх у рухах. Тому можна виділити такі завдання розвитку музикальності у дитини: підтримувати у дітей бажання слухати музику, емоційно на неї відгукуватися, розповідати про неї; формувати досвід музичних вражень; розвивати музичні здібності; розвивати мислення й творчу уяву; спонукати дітей самостійно визначати настрій, характер музичного твору, засоби музичної виразності; вдосконалювати вміння слухати музику, розрізняти її інтонації, мелодію, змістове наповнення; вчити слухати та диференціювати тембри інструментів; формувати здатність створювати музичний образ; розвивати вміння втілювати у рухах настрій, характер музичного образу; підтримувати бажання дітей передавати настрій музичного твору в малюнку, театральному дійстві, літературній творчості.

Отже, музичне мистецтво представляє невичерпні можливості для розширення і збагачення емоційного досвіду дитини. У музиці кристалізується багатство інтонацій, що виражають різноманітні відтінки людських почуттів і переживань. Вона найбільш глибоко захоплює людину і організовує його емоційний стан, у спілкуванні з нею дитина легко знаходить вихід своєї емоційної активності і творчої ініціативи.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

Схожі:

Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка