Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5



Сторінка26/28
Дата конвертації16.02.2018
Розмір5.62 Mb.
ТипПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

ЛІТЕРАТУРА

  1. Соловьев А. В. Наркомания: причины, виды, последствия, профилактика (для психологов, педагогов образовательных учреждений) / А.В. Соловьев – Казань : Хэтэр, 1999. – 128 с.

  2. Профілактика поширення наркозалежності серед молоді: Навчально-методичний посібник / За ред. В. В. Бурлаки. – Київ : Герб, 2008. – 224 с.

Михайленко Наталія,

студентка 5 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Н.М.Захарова,

к.п.н., доцент (БДПУ)
ПРОТИДІЯ ГЕНДЕРНОМУ НАСИЛЬСТВУ В УКРАЇНІ:

ДОСВІД РОБОТИ МОБІЛЬНИХ БРИГАД

Тривалий час проблема гендерного насильства в суспільстві носила прихований характер та вважалася справою суто особистою або сімейною, що унеможливлювало здійснення заходів з протидії даному явищу та моніторинг їх ефективності. Однак в останні роки проблема гендерного насильства, в тому числі й в Україні, набула розголосу та стала предметом обговорення широкого кола громадськості, а також фахівців, що діють в політичній, правозахисній, соціальній, медичній сферах як на національному, так і міжнародному рівнях. Це пояснюється значним зростанням кількості випадків порушення прав та свобод особистості, дискримінації та жорстокого поводження, зокрема відносно представниць жіночої статі, підґрунтям чого виступає гендерне питання.

За даними ВООЗ станом на 2013 р. кожна третя жінка в світі стає жертвою гендерного насильства. Згідно досліджень, яке проводилося Фондом народонаселення ООН у 2014 р., в Україні 19,4% жінок у віці 19-49 років страждають від фізичного насильства, 7,9% – від сексуального. 68% постраждалих не звертаються по допомогу [3].

Метою нашої роботи є розгляд основних проявів гендерного насильства та шляхів їх подолання на прикладі діяльності мобільних бригад.

Особливо гостро проблема гендерного насильства в Україні постала в умовах збройного конфлікту на її східних територіях. За даними дослідження Українського центру соціальних реформ та Фонду народонаселення ООН станом на 2014 р., яке проводилося в 5 регіонах нашої держави (Луганська, Донецька, Харківська, Запорізька, Дніпропетровська обл.), найбільш розповсюдженими формами насильства стали наступні: приниження та образи, залякування і погрози, удари, примус до роботи без оплати або за мінімальні гроші, коментарі сексуального характеру. 85 % жертв не зверталося за кваліфікованою медичною допомогою, 80% – не зверталося до правоохоронних органів. Наведені статистичні дані підтверджують високу потребу та важливість підвищення обізнаності щодо гендерного насильства світі, в тому числі й в Україні, а також необхідність впровадження заходів щодо подолання цього негативного явища.

Саме з метою протидії гендерному насильству в Україні за ініціативою громадської організації Українська фундація громадського здоров’я та за підтримки Фонду народонаселення ООН в листопаді 2015 р. розпочали свою діяльність мобільні бригади з надання соціально-психологічної допомоги жертвам насильства в рамках проекту «Посилення гуманітарної відповіді на потреби найбільш вразливих категорій жінок та дівчат-підлітків в умовах збройного конфлікту на сході України: зміцнення міжвідомчої системи попередження та подолання гендерно-обумовленого насильства та забезпечення доступу до послуг з охорони репродуктивного здоров’я»[2].

21 мобільна бригада діє в 5 областях України, серед яких Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька та Харківська. Одна з них працює на території м. Бердянськ та Бердянського району.

Бригада здійснює регулярні виїзди по місту та до районних центрів, а також віддалених селищ з метою виявлення випадків гендерного насильства. Персонал здійснює роботу, спрямовану, перш за все, на оцінку, покращення та стабілізацію психоемоційного стану потерпілих. Також до функціональних обов’язків членів бригади входить ознайомлення клієнтів з їх основними правами, надання консультацій, здійснення перенаправлень для отримання додаткових послуг (до правоохоронних органів, медичних та юридичних установ, закладів соціальної допомоги, благодійних організацій та ін.), проведення просвітницько-профілактичної роботи серед населення.

Ще один важливий напрямок роботи мобільної бригади – налагодження взаємодії з органами та службами, що діють на місцевому рівні, для надання більш ефективної та комплексної допомоги клієнтам. Зокрема, мобільна бригада тісно співпрацює з Бердянським районним Центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

За весь час роботи бригадою були охоплені наступні категорії населення: сім’ї, що опинилися в складних життєвих обставинах; військовослужбовці, що повернулися з зони АТО та їх родини; внутрішньо переміщені особи. Було зафіксовано близько 171 випадку насильства, серед яких 68% становлять випадки домашнього насильства та 32% – гендерного, в тому числі і відносно внутрішньо переміщених осіб. Переважаючі види насильства – психологічне, фізичне. Мають місце випадки економічного насильства.

Отже, гендерне насильство – це вид насильства, що укорінює стереотип гендерних ролей та заперечує людську гідність. Проблема гендерного насильства є актуальною як для світової, так і для української спільноти та потребує негайного вжиття заходів для її вирішення. Діяльність мобільних бригад з надання соціально-психологічної допомоги жертвам насильства є суттєвим кроком у розв’язанні даної проблеми й потребує підтримки з боку держави задля подальшого їх функціонування та здійснення ефективної роботи на користь суспільства.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ щодо

його подолання: [навчально-методичний посібник для курсантів вищих навчальних закладів МВС України] /[уклад.: А.В. Запорожцев, А.В.Лабунь, Д.Г. Заброда, І.В.Басиста, І.В.Дроздова, В.О. Брижик,О.М.Мусієнко]. – Київ, 2012. – 246 c.

  1. www.unfpa.org.ua

  2. http://www.un.org.ua/ua/information-centre/news/1933



Отчич Марія,

студентка 3 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук.керівник: К. В. Петровська,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

ЯК НАПРЯМ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Розбудова національної системи освіти України, її докорінне реформування зумовлені необхідністю відтворення та розвитку інтелектуального, духовного потенціалу українського народу, виходу вітчизняної науки, техніки й культури на європейський рівень. У зв’язку із цим особливої актуальності набуває проблема пошуку нових форм і методів підтримки, навчання та виховання обдарованої особистості.

Сучасні умови вирішення проблеми соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей вимагають детального дослідження, адже обдарованість є умовою перетворення, оновлення та гармонійного розвитку нашої держави.

Обдарованість та зокрема дитяча обдарованість виступають одним із найцікавіших та най непередбачуваних феноменів людства. Проблема обдарованості висвітлювалась у працях таких вчених, як Ю. Василькової, І. Звєрєвої, Л. Коваль, М. Лукашевич, А. Мудрик, С. Пальчевського, С. Хлєбік, С. Тетерського, З. Шевців та ін. Так, на думку Ю. Василькової, обдарованість – це високий рівень розвитку здібностей людини у тій чи іншій галузі діяльності. Науковець вказує на те, що обдаровані діти мають низку проблем як у школі, так і у сімейному колі.

За визначенням З. Шевців обдарована дитина – це дитина, яка значно випереджає своїх ровесників у розумовому розвитку; яка демонструє загальну чи спеціальну обдарованість. Дослідниця також вказує на те, що обдарованість може проявлятися у різні періоди розвитку дитини [3].

Дослідник С. Пальчевський вказує на те, що обдаровані діти мають безліч соціально-психологічних проблем, однією з яких була орієнтація на усередненого учня у радянській системі освіти. Наразі у системі освіти України відбувається переорієнтація на диференційоване навчання обдарованих учнів [1]. Зважаючи на це, соціально-педагогічна підтримка обдарованої особистості має будуватися на створенні безпечного, розвиваючого середовища та забезпеченні в ньому сприятливого емоційного клімату. Саме тому, на думку А. Мудрика, головним завданням соціального педагога в роботі з обдарованими дітьми є оптимізація умов навколишнього середовища для успішного розвитку та соціалізації обдарованої особистості.

Питання підтримки обдарованої особистості розглядається й на державному рівні. Державна політика щодо підтримки обдарованих дітей базуються на наступних законодавчих актах: Закон України Про освіту, Про основні засади підтримки обдарованих дітей та молоді в Україні, Указ Президента Про заходи щодо розвитку системи виявлення та підтримки обдарованих і талановитих дітей та молоді. Згідно із цими правовими документами підтримка, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді є одним із пріоритетних завдань держави.

Отже, соціально-педагогічна підтримка обдарованої особистості – це провідний напрям роботи соціального педагога та держави в цілому, що відображається як у законодавчих актах, так і у практичній діяльності соціального педагога.

Однак, слід відзначити, що не зважаючи на велику кількість досліджень та уваги державних структур до проблеми обдарованості так і не вироблено єдиних підходів щодо її вирішення. У зв’язку з цим, такий аспект, як особливості та умови соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей представляє інтерес для дослідження з точки зору значущості для забезпечення соціалізації дітей та підлітків.

Актуальність означеної проблеми та ступінь її вивчення зумовила вибір теми дослідження “Cоціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей як напрям діяльності соціального педагога”.



Mетою дослідження є обґрунтувати теоретико-практичні засади соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей.

Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей.

Предметом дослідження є особливості та умови соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей.

Для вирішення поставленої мети використовувався комплекс методів: теоретичні – порівняльний, логічний аналіз науково-методичної літератури; контент-аналіз державних документів; метод моделювання; емпіричні – вивчення та узагальнення педагогічного та практичного досвіду, включене спостереження, інтерв’ювання; математичної статистики.


ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України Про основні засади підтримки обдарованих дітей та молоді в Україні від 1 січня 2005 року. – [Електронний ресурс]. Режим доступу : http : // zakon4.rada.gov.ua / laws / show / 612 / 2000.

2. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка : навчальний посібник / С. С. Пальчевський. – К. : Кондор, 2005. – 560 с.

3. Шевців З. М. Основи соціально-педагогічної діяльності. навч. посібник / З. М. Шевців. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 248 с.



Пащенко Ала,

студентка 4 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: О.М. Ілішова,

асистент (БДПУ)
СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох вчених (Г. Бевз, А. Капська, С. Мещерякова, І. Пєша, І. Трубавіна, Н. Комарова та інші). Хоча проблема соціального супроводу сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування не є новою, вона залишається актуальною.

Метою нашого дослідження є визначення соціально-педагогічних умов соціального супроводу сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В рамках визначеної мети було використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз наукових джерел, спостереження, індивідуальна бесіда.

Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні незалежно від того, чи може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи батьки неналежним чином виконують свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, то обов’язок забезпечення їхнього розвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання.

В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці цих закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями.

В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий – усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.

Соціальний супровід прийомних дітей – вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки, реабілітації та соціалізації прийомних дітей [2].

Процес надання підтримки прийомним сім'ям здійснюється шляхом соціального супроводу. Основний принцип роботи соціального працівника, який здійснює супровід прийомних дітей – індивідуальний підхід до кожної дитини. Це сприятиме повноцінній соціалізації, реабілітації, збереженню її здоров'я тощо. Визначальними завданнями соціального супроводу прийомних дітей є:



  • робота по забезпеченню вікових потреб дітей;

  • здійснення реабілітаційних заходів (медичних та оздоровчих, освітянських, соціальних та правових);

  • захист прав прийомних дітей (майнових, житлових, особистісних);

  • підтримка контактів дитини з її біологічними родичами;

  • залучення різних видів додаткової допомоги для прийомних дітей;

  • підготовка щорічного звіту про стан та розвиток дитини у прийомній сім'ї [1].

Отже, сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків. дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки. Тому в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сім’ї, формування особистості в умовах сімейного піклування.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Методичні рекомендації для соціальних працівників щодо соціального супроводу випускників соціальних закладів (зокрема інтернатних закладів) / Т. В. Бондаренко, О. В. Вакуленко, Н. М. Ко­марова. – К.: Держсоцслужба, 2006. – 168 с.

  2. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», 2005 від 11.07 №1086 [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1086/2005



Погосян Аліна,

студента 4 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: О.М. Ілішова,

асистент (БДПУ)
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА В ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Указом Президента України, з метою сприяння забезпеченню освітньо-культурних потреб дітей, створення умов для їх творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку, виявлення і підтримки талановитих та обдарованих дітей, організації змістовного дозвілля, вдосконалення виховної роботи та розбудови системи позашкільної освіти, 2015 рік було проголошено Роком дитячої творчості.

Аналіз сучасного стану начально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах надав змогу виявити ряд проблем, які є не розв’язаними в контексті організації соціально-педагогічної роботи у позашкільних навчальних закладах, що зумовило вибір теми нашого дослідження “Організація соціально-педагогічної роботи в позашкільних навчальних закладах”.

Мета дослідження полягала в аналізі та обґрунтуванні специфіки соціально-педагогічної роботи у позашкільних навчальних закладах.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз наукової, науково-методичної літератури та нормативно-правової бази; емпіричні – анкетування, опитування учнів позашкільних навчальних закладів та інтерв’ювання керівників гуртків.

У контексті аналізу соціально-педагогічного потенціалу позашкільних навчальних закладів актуальними є визначені у соціально-педагогічних дослідженнях (О. Безпалько, І. Звєрєва та інші) напрями соціально-педагогічної діяльності, зокрема такі: соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальне обслуговування та інші, реалізація яких у цих закладах має власну специфіку.

Так, соціально-педагогічний зміст роботи позашкільних навчальних закладів обумовлений тотожністю завдань навчально-виховної роботи у гуртках та соціально-педагогічної діяльності, спрямованих на розкриття творчого потенціалу особистості, її успішну соціалізацію в суспільстві, шляхом організації соціально схвалюваних форм дозвілля дітей та молоді, зменшення рівня підліткової злочинності [1; 2].

Нами було розглянуто такі основні напрями соціально-педагогічної діяльності у позашкільних навчальних закладах:



  • соціально-педагогічна підтримка дітей соціально незахищених категорій;

  • соціальна профілактика відхилень у соціальному розвитку і поведінці учнів;

  • соціальна реабілітація дітей та молоді з особливими потребами;

  • соціально-педагогічна підтримка обдарованих учнів у позашкільному навчальному закладі.

Сутність позашкільної освіти та виховання визначається такими принципами організації навчально-виховного процесу: 1) вивчай природу та збережи її для нащадків; 2) “не зашкодь” (природі, людині); 3) принцип зв'язку виховання із завданнями соціального, економічного, культурного і політичного життя суспільства (до знаменних подій, дат); 4) творчість – основа діяльності (гуртківців та педагогів); 5) принцип реалізації індивідуальних здібностей через колективну творчу діяльність (в роботі гуртків, товариств, в ході масових заходів); 6) принцип природо-відповідності (врахування вікових особливостей) та культуро-відповідності (забезпечення культурної спадкоємності поколінь); 7) духовна, емоційна, естетична насиченість життєдіяльності гуртківців.

З метою виявлення специфіки соціально-педагогічної роботи у позашкільних навчальних закладах, нами було проведено комплексний опитувальник для учасників навчально-виховного процесу в гуртку: “Опитувальник для керівників гуртків”, “Анкета для підлітків, які відвідують позашкільні навчальні заклади”. Проаналізувавши діагностичний матеріал, нами було встановлено, що лише 60% вихованців готові до самостійності та мріють пов’язати свою професію за напрямом діяльності гуртка, а 40% – потребують постійного нагляду та допомоги від керівника та гуртківців, а також відвідують гуртки лише за для розваг і майже зовсім не виявляють зацікавленості до того роду занять яким замаються. Тому саме вони потребують постійного нагляду та допомоги в контексті соціально-педагогічної роботи.

Тому, на нашу думку, зміст навчально-виховного процесу у позашкільному навчальному закладі ґрунтується на засадах: особистісного замовлення дітей і їх батьків, на проектуванні соціально-педагогічних методик та технологій, спрямованих на допомогу дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній соціокультурній ситуації.
ЛІТЕРАТУРА

1. Звєрєва І. Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика : монографія / І. Д. Звєрєва. – К. : Правда Ярославичів, 1998. – 393с.

2. Пустовіт Г. П. Позашкільна освіта і виховання : теоретико-дидактичний аспект : монографія / Г. П. Пустовіт. – Миколаїв : Видавництво МДУ ім. В.О. Сухомлинського, 2010. – Кн. 1. – 379 с.

Сердюченко Антон,

студент 2 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: О.І. Гуренко,

д.пед.н., професор (БДПУ)
ПРОБЛЕМА ДИТЯЧОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ Й ПРАКТИЦІ

Актуальність. Актуальність дослідження зумовлена важливими завданнями, окресленими перед системою освіти Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття), законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», концептуальними положеннями 12-річної загальної середньоїосвіти та громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Якщо протягом 80-х років тема дитячого самоврядування була однією з найактуальніших у радянській педагогіці, а різні аспекти дитячого самоврядування висвітлювалися у численних публікаціях на сторінках найрізноманітніших педагогічних вітчизняних часописів, то сьогодні ця тема майже не присутня в педагогічній пресі. Дехто з педагогів-практиків зрозумів цю ситуацію як відмову від цінностей і колективістських методів виховання, як сигнал до згортання дитячого самоврядування в України.

У зв’язку з цим виникає потреба переосмислення спадщини класиків вітчизняної та радянської педагогіки, їхніх праць з теорії й методики колективістського виховання, організації дитячого самоврядування.

Ступінь досліджуваності проблеми. Значний внесок у розробку питань теорії і практики дитячого самоврядування та організації дитячої самодіяльності здійснили класики педагогіки Н. Крупська, А. Макаренко, В. Сухомлинський, а також вчені-педагоги С. Бєлоусов, К. Вентцель, В. Сорока-Росинський та інші. Важливе місце дитячому самоврядуванню в роботі школи та позашкільних закладів відводили українські педагоги О. Астряб, К. Волошинов, О. Дорошкевич, С. Русова, С. Сірополко, І. Стешенко, Я. Чепіга та інші.

У 60-80-х роках активно розробляли різні аспекти самоврядування Л. Гордін, В. Жуков, В. Коротов, М. Приходько, С. Хозе, Б. Кобзар та інші відомі вітчизняні вчені. Однак на теоретичні висновки радянських педагогів та досвід організації самоврядування не могли не накласти відбиток ідеологічні доктрини та догми.

У нових економічних умовах активними прихильниками дитячого самоврядування виступають В. Бочкарьов, Б. Жебровський, М. Красовицький, В. Опалихін, М. Сметанський, М. Ярмаченко та інші.

Метою дослідження є аналіз проблеми дитячого самоврядування з позицій соціально-педагогічної теорії й практики.

Сутність дослідження. Щоб теоретично обґрунтувати та практично віднайти місце дитячого самоврядування в сучасній українській педагогіці, потрібно дослідити історію цього питання, місце і роль, які йому відводилися у зарубіжній та вітчизняній педагогіці, які завдання перед ним ставилися та яких результатів було досягнуто. Необхідно також, відмовившись від старих догм та стереотипів, з нових ідеологічних позицій та цінностей демократичного суспільства осмислити прийнятність ідей дитячого самоврядування для сучасної освіти й визначити його місце та роль в організації навчально-виховного процесу.

Дитяче самоврядування містить потужний виховний потенціал. Воно сприяє створенню умов і можливостей для самореалізації дітей, виховання соціальної активності, залученню їх до різноманітних сфер соціальних відносин, соціальної практики. Досвід, отриманий в дитячому самоврядуванні, допомагає дітям стати повноцінними членами спільноти вихованців позашкільного закладу, школи, місцевої громади, цінним ресурсом громадської дії, чиї ідеї, ініціативи успішно використовуються під час вирішення суспільно-важливих проблем.

В організації дитячого самоврядування в навчальних закладах бере активну участь соціальний педагог. Він безпосередньо працює з дітьми, має змогу, у межах своєї професійної діяльності, внести посильну допомогу в справу організації дитячого самоврядування, яке розглядається як соціальне середовище, що принципово визначає положення розвитку дитини.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка