Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5



Сторінка27/28
Дата конвертації16.02.2018
Розмір5.62 Mb.
ТипПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Висновки. Отже, проблема дитячого самоврядування у педагогічній теорії та практиці була і залишається надзвичайно актуальною. В першу чергу вона потребує очищення від ідеологічних нашарувань минулого. Необхідно також відмовитися від деяких поквапливих висновків початку 90-х років.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні / Медвідь Людмила Андріївна. – К. : Вікар, 2003. – 335 с.

  2. Сисоєва С. О., Соколова І. В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки / С. О. Сисоєва, І. В. Соколова. – К. : Центр учбової літератури, 2003. – 264 с.

  3. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.



Скоч Вікторія,

студентка 3 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: А. О. Тургенєва,

старший викладач (БДПУ)
СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД НЕБЛАГОПОЛУЧНОЇ СІМ’Ї

Актуальність дослідження проблеми соціального супроводу неблагополучної сім’ї обумовлена наступними обставинами: зростаючою роллю сім'ї в період соціально-економічного і політичного перетворення суспільства і пошуком шляхів стабілізації положення сім'ї у зв'язку із стійкою тенденцією до збільшення неповних і неблагополучних сімей; зростанням соціального сирітства, дитячої безпритульності та бездоглядності й необхідністю надання не просто соціальної, а комплексної соціально-педагогічної допомоги.

Сучасні наукові дослідження вивчають соціально-педагогічну діяльність із сім’єю в контексті соціальної роботи (Дж. Баріс, І. Грига, В. Гуров), психолого-педагогічне забезпечення соціальної роботи (В. Торохтій, Б. Хубієв); розкривають засади діяльності сімейного соціального педагога з акцентом на допомозі сім’ї у вихованні дітей (Ф. Кевля, Т. Лодкіна, Г. Селевко); звертають увагу на розв’язання проблем сім’ї (К. Акстманн, Н. Гарашкіна), на соціально-педагогічну підтримку різних типів сімей на різних рівнях: державному (Л. Алексєєва, С. Дармодехін, В. Бочарова), регіональному (О. Арсентьєва, Л. Бєлічева, Ф. Ільдарханова, Л. Лук’яненко, Г. Новокшонова, Є. Холостова), місцевому (О. Безпалько, О. Самородова). Дослідники приділяють увагу окремим напрямам соціально-педагогічної та психологічної роботи з сім’єю – опіки над дітьми (С. Бадора, Г. Бевз, Г. Іващенко, Н. Комарова, Д. Мажец, С. Найдьонова, І. Пєша), подоланню насильства в сім’ї (М. Ліборакіна, Е. Нікуліна), підготовки молоді до сімейного життя (В. Кравець), формуванню усвідомленого батьківства і батьківської компетентності (Т. Алексєєнко, І. Братусь, З. Зайцева, Р. Овчарова, Г. Радчук), культури сімейних стосунків і педагогічної культури батьків (Дж. та Е. Бім, В. Костів, В. Сатір, М. Стельмахович, Н. Стіннет), виявленню потреб і проблем сім’ї, дітей (Н. Болдвін, А. Холман), подоланню кризи сім’ї (Г. Репринцева, Т. Шульга, І. Євграфова та ін.). Окремі питання організації соціально-педагогічного патронажу сімей та дітей висвітлені у роботах М. Галагузової, Л. Зданевич, Т. Комісарової, С. Луковської, Л. Машкіної, Т. Рєпнової, М. Самарської, М. Шакурової та ін.

Однак, слід відзначити, що відчувається брак фундаментальних досліджень з проблеми соціального супроводу неблагополучних сімей, хоча, існує нагальна потреба у розробці його теоретичних засад та методичного забезпечення, що сприятиме подоланню кризи сім’ї та її розвитку.

Актуальність окресленої проблеми, її соціальна значущість, недостатня розробленість у сучасній соціально-педагогічній теорії зумовили вибір теми дослідження: “Соціальний супровід неблагополучної сім’ї ”.

Об’єкт дослідження – процес соціального супроводу сім’ї.

Предмет дослідження технологія соціального супроводу неблагополучної сім’ї.

Мета дослідження вивчити в теоретичному та практичному аспектах технологію соціального супроводу неблагополучної сім’ї.

Визначена мета зумовила розв’язання таких завдань дослідження:



  1. На основі аналізу наукової літератури вивчити стан досліджуваної проблеми, розкрити сутність та зміст соціального супроводу сім’ї.

  2. Охарактеризувати особливості соціально-педагогічної діяльності з неблагополучною сім’єю, виявити напрями, методи та форми роботи.

  3. Експериментально перевірити технологію соціального супроводу неблагополучної сім’ї.

  4. Розробити методичні рекомендації для соціальних педагогів щодо здійснення соціального супроводу неблагополучних сімей.

Для досягнення мети в процесі дослідницької роботи використовувалися такі методи: теоретичні – аналіз психологічної, педагогічної й соціально-педагогічної літератури; синтез, систематизація, узагальнення для з’ясування змісту базових понять дослідження; емпіричні – педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, тестування, з метою отримання первинного емпіричного матеріалу; педагогічний експеримент для перевірки ефективності запропонованої технології; статистичні – обробка даних для визначення якісних і кількісних показників отриманих результатів.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Адресний соціальний патронаж сім'ї та дітей : [науково-методичний посібник] / за ред. Л. С. Алексєєвої. – М. : Державний НДІ родини і виховання, 2000. – 160 с.

  2. Основные виды социального обслуживания населения / Социальный патронаж. – Режим доступу: http://www. msrt/ru/main/people/service_b/service_b6.

  3. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з сім’єю в Україні : теорія і методика : [монографія] / І. М. Трубавіна. – Х. : Нове слово, 2007. – 395 с.


Тимків Євгенія,

студентка 6 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Н. М. Захарова,

кандидат педагогічних наук, доцент
ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Проблема інвалідності серед соціальних, економічних, політичних та інших проблем сучасного світу набула такої ваги, що може вважатися актуальною для будь-яких країн.

Саме її актуальність спонукає міжнародні інституції, національні уряди, громадськість різних країн приділяти велику увагу пошуку, розробці та впровадженню моделей соціальної підтримки, які б найбільше відповідали потребам людей з функціональними обмеженнями й були б оптимально пристосовані до місцевих умов, традицій та ресурсних можливостей.

В Україні та загалом у світі спостерігається тенденція до зростання чисельності дітей та молоді з функціональними обмеженнями унаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та вживання алкоголю населенням, підвищення екологічної небезпеки.



Аналіз соціально-педагогічної літератури свідчить, що проблемами дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями займалися такі вчені як Л. Вавіна, Т. Власова, М. Певзнер, Л. Плаксіна, К. Лебединська, Л. Солнцева, Т. Єгорова, Т. Ілляшенко, В. Гудоніс, Т. Добровольська, Є. Леонгард, А. Капська, В. Петрова, Л. Шипіцина та багато інших.

Концептуальним та нормативно-методичним проблемам щодо формування середовища життєдіяльності для людей з інвалідністю присвячені розробки В. Абазова, Л. Бармашиної, Ю. Колосова, А. Нікольської, Т. Савонюк, В. Хайта.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати особливості туристсько-краєзнавчої діяльності з ресоціалізації молоді з особливими потребами та експериментально перевірити програму ресоціалізації засобами туристсько-краєзнавчої діяльності.

У процесі дослідження було використано комплекс методів: 1) теоретичні: спрямовані на визначення концептуальних підходів до проблеми соціальної підтримки дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями; узагальнення даних проблеми дослідження, одержаних у процесі вивчення соціально- педагогічної, психологічної літератури та практичного досвіду; 2) емпіричні: педагогічне спостереження, опитування, тестування.

Згідно статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травмування або з уродженими дефектами, що приводить до обмеження життєдіяльності, до потреби в соціальній допомозі та захисті [2].

На думку, О. Холостової та Н. Дементьєвої інвалідність – це специфічна ситуація розвитку й стану особистості, що супроводжується обмеженнями життєдіяльності в найрізноманітніших її сферах [4].

До сьогодні в Україні немає єдиного терміна стосовно осіб, які мають фізичні та психічні відхилення в здоров'ї. Так, у засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку.



Залежно від ступеня порушення функцій організму й обмеження життєдіяльності встановлюються перша, друга, третя групи інвалідності, а особам у віці до 16 років — категорія «дитина-інвалід».
Інвалідність служить інтегральним показником стану здоров’я населення, умов життя, побуту, праці, соціального та природного довкілля. В останні роки спостерігається постійне зростання частоти первинної інвалідності, що значною мірою пов’язано із соціально-економічною ситуацією в країні [1].

Однією із важливих умов ефективної реабілітації молодих інвалідів, ми вважаємо, є використання рекреаційних можливостей Приазов’я, що комплексно сприяють зміцненню їхнього фізичного, психічного здоров’я, привносить позитивні емоції у сприйняття світу, умов свого існування в ньому, власного статусу та значення. Туристсько-краєзнавча діяльність полягає у пошуку, обґрунтуванні і розкритті у взаємозв'язках і взаємозалежностях сукупності особливостей певної території, комплексному оцінюванні її у природно-історичному і соціально-економічному аспектах.

Природа, мистецтво, художня творчість відіграють велике значення в житті людини з особливими потребами. Це один зі способів пом'якшення почуття відокремленості та переконання в приналежності до життя не тільки в своїй соціальній групи, а й суспільстві в цілому.

Туристсько-краєзнавчий зміст організації змістовного дозвілля спрямовується на залучення дітей та молоді до вивчення історії, природи рідного краю, оволодіння уміннями та навичками з туризму та краєзнавства, формує самоповагу, гідність, бажання бути корисним для суспільства, самоствердитися в житті, є оптимальним засобом соціалізації [3]. Отже, на цій основі туристсько-краєзнавчу діяльність можна розглядати як об’єктивну умову успішної ресоціалізації інвалідів.

Проблема надання комплексу соціально-реабілітаційних послуг на основі рекреаційних можливостей Приазовського регіону стала для нашого дослідження стержневою. Основне завдання дослідження полягає в тому, щоб довести ефективність використання можливостей туризму, організації краєзнавчої діяльності для відновлення фізичних, моральних сил, формування соціальності у молодих інвалідів, бажання отримувати знання, професію, розвивати соціальні контакти, жити повноцінним життям здорової людини.

Отже, можна зробити висновок, що використання комплексу ресурсів сприятливого рекреаційного середовища, поєднання природних умов, історичних та архітектурних пам’яток, фахової допомоги забезпечує лікування та оздоровлення, відновлення сил і здоров'я, позитивно впливає на бажання жити повноцінним життям здорової людини.

Ресоціалізація засобами туристсько-краєзнавчої діяльності сприяє формуванню діяльнісної позиції, впевненості у своїх силах, створює передумови для активного самостійного життя, подолання проблем і труднощів.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бочелюк, В. Й. Психологія людини з обмеженими можливостями: навч. посібник/ В. Й. Бочелюк, А. В. Турубанова. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 264 с. 

  2. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" / / Відомості Верховної Ради.- 1991.- № 21.- ст. 252.

  3. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Навчальний посібник / Н.В. Фоменко. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 312 с.

  4. Холостова Е. И., Дементьева Н. Ф. Социальная реабилитация: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2002. – 340 с.


Чумак Тетяна,

студентка 4 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: О.І. Гуренко


ДЕЙЗІ-БІБЛІОТЕКА ЯК ЗАСІБ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

В ІНКЛЮЗИВНОМУ ДНЗ

Актуальність. На сучасному етапі розвитку суспільства питання соціалізації, навчання, виховання й розвитку дітей з психофізичними вадами, зокрема з порушеннями зору, є надзвичайно актуальними. Сьогодні альтернативною формою навчання дітей з психофізичними вадами, зокрема з порушеннями зору, є інклюзивна освіта. Інклюзія незрячих дітей – складний процес, який вимагає поєднання трьох компонентів: технічне обладнання, тактильні дидактичні матеріали, методики викладання. Тому використання дейзі-бібліотеки, на нашу думку, є ефективним методом навчання дітей з порушенням зору. «Дейзі» – це зручний формат, оскільки має функцію навігації аудійованою книжкою. Використання дейзі-книгдозволяє оптимально розв’язати питання забезпечення дидактичним матеріалом навчальний процес дітей з вадами зору.

Ступінь досліджуваності проблеми. На сьогодні вивчені окремі аспекти інклюзивної освіти: філософія та концептуальні аспекти інклюзивної освіти (В. Кремінь, В. Синьов, Н. Софій, Ю. Найда та ін.); особливості запровадження інклюзивного навчання в освітній простір навчальних закладів (В. Бондар, Т. Гінєтова, Е. Даніелс, М. Деркач, Н. Дятленко, В. Засенко, Ю. Кавун, А. Колупаєва, Ю. Найда, М. Сварник, Є. Синьова, Г. Сіліна, Н. Слободянюк, Н. Софій, О. Таранченко,П. Троханіс, Ю. Швалб та ін.); досвід навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в інших країнах (А. Колупаєва, К. Кольченко, П. Таланчук та ін.).

Мета роботи – визначити теоретичні й методичні засади використання дейзі-бібліотеки у навчанні дітей з вадами зору в інклюзивному дошкільному навчальному закладі.

Методи дослідження: аналітичні – для вивчення нормативних документів, інформаційних, інструктивних, методичних матеріалів щодо інклюзивної освіти, особливостей інклюзії дітей дошкільного віку з вадами зору, дидактичних можливостей дейзі-бібліотеки; узагальнення – для визначення понятійного апарату дослідження, формування його основних положень і висновків; теоретичного пошуку – аналіз педагогічної, психологічної, медичної літератури з метою різноаспектного розкриття проблеми інклюзивної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку, зокрема вадами зору, в умовах ДНЗ; систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних для розробки методики використання дейзі-бібліотеки в навчанні дітей з вадами зору в інклюзивному ДНЗ; статистичні – для наведення й узагальнення статистичних даних щодо кількості дітей з вадами зору в Україні та їх охопленістю системою спеціальної та загальної освіти.

Сутність дослідження. За даними Держстатистики дитяча сліпота та слабкозорість – це одна з основних причин інвалідизації дітей в Україні. З’ясовано, що для незрячих осіб розроблені різні по складності технічні пристрої і пристосування.

Встановлено, що інклюзивні навчальні заклади в Україні не забезпечені дидактичним матеріалом для начання дітей з вадами зору. Констатовано, що використання дейзі-бібліотеки як засобу навчання дітей з вадами зору є доцільним у межах ознайомлення дошкільників з довкіллям, розвитку мовлення, формування елементарних математичних уявлень тощо. «DAISY» (Digital Accessible Information System – цифрові доступні інформаційні системи) – це спеціальний формат аудіокниг, який характеризується високою ступінню стискання, захистом від копіювання, і структурованою розміткою та зручною навігацією [2].



На основі аналізу Базового компоненту [1], чинних програм розвитку для дітей, що розвиваються в нормі, та тих, що навчаються в спеціальних закладах з порушенням зору, встановлено, що основні освітні та виховні лінії розвитку дуже схожі, але методи і прийоми навчання, змістовий матеріл відрізняються. В інклюзивному дошкільному навчальному закладі виконанню навчальних та виховних завдань сприятиме використання дейзі-бібліотеки.

Висновки. Отже, на основі аналізу наукової літератури встановлено, що сьогодні альтернативною формою навчання дітей з психофізичними вадами, зокрема з порушеннями зору, є інклюзивна освіта. Вона має як низку позитивних моментів, так і перешкоди. Констатовано, що використання дейзі-бібліотеки як засобу навчання дітей з вадами зору є доцільним у межах ознайомлення дошкільників з довкіллям, розвитку мовлення, формування елементарних математичних уявлень тощо.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Базовий компонент дошкільної освіти / наук.кер. А. М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф., д-р пед. наук ; авт. кол-в: А. М. Богуш, Г. В. Бєлєнька, О. Л. Богініч та ін. – К., 2012. – 26 с.

  2. Офіційний сайт Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» : www.openlife.lviv.ua.



Яременко Анастасія,

студентка 2 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: О.І. Гуренко,

д.пед.н., професор (БДПУ)
СОЦІАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ З ДІТЬМИ, СХИЛЬНИМИ

ДО АЛКОГОЛІЗМУ

Актуальність. Алкоголізм охопив усі регіони України і становить сьогодні особливо небезпечну проблему, що призводить до значних економічних, моральних збитків, духовного розкладу суспільства, загрожує генофондові нації, державній і національній безпеці. Ситуація вже набула загрозливих розмірів і може розглядатися як проблема на рівні національної безпеки.

Ступінь досліджуваності проблеми. Більшість учених вважають, що виникнення потягу до алкоголю пов’язане перш за все із соціальними чинниками, з умовами життя людини (Н. Максимова, І. Лисенко та ін.). О. Яременко та А. Пилипенко вказують на вплив оточення. Бажання «йти в ногу з часом» стимулює значну частину молодих людей до атрибутів модного і стильного життя, ознакою якого в уявленні багатьох є вживання алкогольних напоїв. Петрейтіс, Флей та Міллер також підкреслюють негативний вплив друзів у поширення явища вживання підлітками алкогольних напоїв. Н. Максимова та М. Толстоухова стверджують, що поганий контроль за дітьми, а також невідповідне виховання дуже підвищують ризик розвитку пияцтва серед підлітків.

Фахівцями у галузі медицини доведено, що на дітей та підлітків, алкоголь впливає руйнуюче. Через те, що в дитини ще не сформований організм, він стає більш ураженим під алкогольним «натиском»: стрімко деградує головний мозок, значно швидше ніж у дорослих настає алкогольна залежність, позбавитись якої дуже проблематично, а також розлад самопочуття, швидка втомленість та потенційне зниження працездатності.



Метою нашого дослідження є вивчення статистичних даних щодо поширення алкоголізму серед молоді в Україні, дослідження факторів формування алкогольної залежності, розгляд шляхів профілактики цього асоціального явища.

Сутність дослідження. Статистичні дані показують, що в усьому світі від згубної залежності страждають понад 140 мільйонів осіб. 5% усіх смертей серед молоді у віці від 15 до 29 років викликані вживанням алкоголю. У Європі кожна четверта смерть чоловіків у віковій групі від 15 до 29 років пов'язана з цим. У деяких частинах Східної Європи мова йде вже про кожну третю смерть. У цілому, 55 000 молодих людей у регіоні вмирає щороку від причин, обумовлених алкоголізмом. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я на 2010 рік, Україна посідає перше місце в світі по вживанню алкоголю серед дітей та молоді: 40% дітей у віці від 14 до 18 років вже залучені до систематичного вживання алкоголю.

У формуванні алкогольної залежності вирішальну роль відіграють такі фактори: соціально-економічні – культурний і матеріальний рівень життя, стреси, інформаційні перевантаження, урбанізація; біологічні – спадкова схильність (за даними А. Альтшуллера, до 30% дітей, батьки котрих зловживали алкоголем, можуть стати потенційними алкоголіками); психологічні – психоемоційні особливості особистості, здатність до соціальної адаптації і протистояння стресам.

Проблема профілактики зловживання алкоголю залишається поки що не розв’язаною як в усьому світі, так і в Україні. Доведено, що лікування вже хворих алкоголізмом – справа важка та малоефективна. Саме тому надзвичайно важливою є первинна профілактика алкогольної залежності. При цьому важливо враховувати, що чим би не визначалася поведінка – власними цінностями, переживаннями стресу, тиском засобів масової інформації або впливом оточення, людина сама дозволяє або не дозволяє собі бути детермінованою цими чинниками

Висновки. Отже, профілактика пияцтва і алкоголізму ґрунтується на двох взаємопов'язаних факторах: виховання установки в людей на абсолютну тверезість і виховання здатності людини досягати творчого натхнення в праці, захопленнях, в спілкуванні з людьми і природою, тобто відчувати і переживати ту насолоду життя, заради якої хочеться жити. Тверезий спосіб життя – це здоров’я, соціальний успіх, досягнення в спорті, науці тощо.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Болтівець С. І., Філоненко Л. А. Соціально-психологічні причинити поширення пияцтва серед молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 10. – С 4-6.

  2. Клименко О. В., Гориленко О. С. Соціальна профілактика алкоголізму, наркоманії серед студентської молоді в умовах навчального закладу // Соціальна педагогіка: теорія і практика. – 2006. – № 2. – С 58.

  3. Максимова Н. Ю. Безпека життєдіяльності: Соціально-психологічні аспекти алкоголізму та наркоманії: [Навч. посібник] / Н. Ю. Максимова. – К. : Либідь, 2006. – 328 с.


ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА
Величинська Маргарита,

студентка 4 курсу

факультету економіки та управління

Наук. керівник: С. В. Хоменко,

доцент (БДПУ)
ЕФЕКТИВНІСТЬ ІГРОВИХ ФОРМ НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ УЧНІВ ПТНЗ

Актуальність. Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролей і до виконання кожної з них готується сама або її готує суспільство. Саме це і стало причиною вибору теми даного дослідження.

Ділові ігри є імітаційними методами рольового навчання. Вони активізують процес засвоєння знань, навичок і умінь. Максимальна наближеність до реальної і практичної діяльності керівників і спеціалістів досягається шляхом використання моделей реальних соціально-юридичних систем. Цим і зумовлена актуальність даної методичної проблеми у професійній підготовці учнів ПТНЗ.



Ступінь досліджуваності проблеми. Проблемі розробки і застосування ігор у навчальному процесі присвятили свої дослідження такі вчені, як Ш. О. Амонашвілі, Н. К. Ахматов, В. О. Сухомлинський, В. Г. Семенов та інші. В їхніх дослідженнях особлива роль приділяється діловій грі, яка розглядається ними різнобічно: як форма навчання – В. Шаталов, як засіб активізації навчально-виховного процесу – В. Онищук, В. О. Сухомлинський писав, що без гри не має й не може бути повноцінного розумового розвитку Проте всі автори стверджують, що гра необхідна в навчальному процесі, що вона сприяє міцнішому засвоєнню знань, формуванню інтересу до навчання, розвиткові творчих здібностей учнів.

На думку цих авторів гра – це унікально діяльність, яка не лише здійснює великий вплив на психічний розвиток учня, перетворює навчання в радісний процес, і непомітно для учнів сприяє засвоєнню ними програмного матеріалу, формує уміння і навички. Гра поруч з працею та навчанням здавна привертала увагу вчених, філософів, культурологів, психологів, педагогів. Психологічні механізми ігрової діяльності спираються на фундаментальні потреби особистості у самоствердженні, самовизначенні, самореалізації [1]. Вивченням гри саме як психологічного феномена займались Д. Узнадзе, Л. С. Вигодський, Д. Б. Ельконін, О. М. Леонтьєв, Г. Спенсер, З. Фрейд, У. А. Сікорський, Е. Берн та багато інших.



Мета і методи дослідження. Основною метою роботи є дослідження інтегрування у освітній процес ділової гри, як одного з активних методів навчання, можливих для використання у професійній підготовці учнів ПТНЗ.

Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичний (аналіз психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури) та емпіричні (особистісно-орієнтований підхід, за допомогою якого створюється основа для визнання пріоритету особистості учнів в освітньому процесі, і дозволяє будувати зміст освіти з урахуванням його індивідуальних інтересів та здібностей; аналогія, моделювання).



Сутність дослідження. Навчання є системою викладання та учіння за допомогою різних дидактичних засобів і спільної діяльності викладача й учня. Схематично це показано нижче (рис. 1).












Рис. 1. Навчання як система

При цьому вибір засобів та способів діяльності, як правило, здійснюється викладачем. Це дуже чітко проглядається у традиційному інформаційному навчанні. Але чим більше уваги приділяється спільній діяльності учителя та учня, тим ефективніше здійснюється весь процес навчання. Гра як метод навчання дозволяє ніби насправді пережити певну ситуацію. Це один із дійових способів повернути навчання лицем до конкретної людської практики. Оволодіння методикою навчання шляхом використання навчальних ігор є в певному розумінні вершиною методичної майстерності викладача [2].

У процесі проведення ігор реалізуються такі психолого-дидактичні закономірності:



  • принцип негайного застосування знань;

  • зведення абстрактних знань і понять на рівень чуттєвого перетворення матеріалу;

  • наближення до практичного розуміння економічних категорій та закономірностей;

  • менша втомлюваність учасників гри.

Ділова гра — метод пошуку рішень в умовній проблемній ситуації. Елементи ділової гри: розподіл за ролями, змагання, особливі правила тощо. Ділова гра застосовується як метод активного навчання її учасників з метою вироблення у них навичок прийняття рішень в нестандартних ситуаціях, а також як засіб тестування здібностей [3].

Основні висновки. Отже, гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, засобом всебічного розвитку учня, важливим методом виховання. У грі активізуються психологічні процеси учасників ігрової діяльності: увага, запам'ятовування, інтерес, сприйняття і мислення.

Проведене дослідження засвідчує можливість позитивного впливу ігрових методів навчання на процес підвищення рівня професійної підготовки у майбутніх економістів, бухгалтерів, фінансистів. Найефективніше це відбувається тоді, коли зміст ігрових методів навчання професійно зорієнтований; ігрові заняття використовуються диференційовано з урахуванням рівня підготовленості учнів; розвивається мотивація навчальної діяльності учнів; забезпечується розвиток ініціативності, самостійності та творчості учнів; налагоджується партнерська взаємодія та співробітництво учасників гри на основі суб’єкт-суб’єктних відносин.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський / Вибр. твори у С.Г –К,1977р. -139 с.

  2. Аксьонова О. В. Методика викладання економіки: Навч. Посібник/ О. В. Аксьонова – К.: КНЕУ, 1998 – 344 с.

  3. Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті: [навч. посіб.] / Г.О. Ковальчук. [2-ге вид., доп].К.:КНЕУ,2005. – 298 с.



Гогунська Ольга,

студентка 6 курсу факультету комп’ютерних

та енергозберігаючих технологій

Наук. керівник Кривильова О.А.,

к. пед. н., доцент (БДПУ)
АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ СТУДЕНТІВ НА ОСНОВІ СТВОРЕННЯ ПРОЕКТІВ

Сучасний рівень суспільного розвитку України висуває як одне з першочергових завдань системи освіти підготовку справжнього професіонала, фахівця, який свідомо прагне вершин майстерності. Як зазначають науковці розвиток творчих здібностей має стати одним із принципів організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Творча особистість зі швидким, гнучким, оригінальним і критичним мисленням, багатою уявою, мобільною пам’яттю значно краще пристосовується до побутових, виробничих, соціальних умов, змінює їх відповідно до власних уподобань, переконань. Залучення студентів до вирішення проблемних завдань сприяє розвитку їх творчого потенціалу.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях приділяється належна увага орієнтації студентів вищих педагогічних закладів на творчість (І. Гуткіна, П. Щербань, Р. Шакуров та інші). У працях В. Алфімова, В. Андрєєва, І. Іванова, В. Загвязинського, В. Кан-Каліка, М. Никандрова розглядається тісний взаємозв’язок між процесами творчої діяльності студентів та їх динамікою через конкретні процеси самоздійснення у різних видах креативної діяльності.

Ідеї про творчий характер мислення людини, про його специфіку, взаємини з іншими процесами, з пам’яттю, інтелектом, увагою, про закономірності його розвитку розроблялися в дослідженнях багатьох психологів (Б. Ананьєв, П. Гальперін, А. Запорожець, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Теплов та ін.). Але на сьогодні ще не достатньо розкрито удосконалення професійного рівня магістрантів з точки зору творчого впливу на їх пізнавальну діяльність, зокрема активізацію творчого мислення на основі методу проектів.

Метою дослідження є обґрунтування ролі методу проектів у формуванні творчої особистості студентів.

У загальному розумінні творче мислення – є процес утворення нових систем зв’язків, властивостей особистості, її інтелектуальних здібностей, що характеризуються динамічністю і системністю. Воно характеризується новизною свого продукту, своєрідністю процесу отримання, істотним впливом на рівень розвитку, здійснює рух до нових знань. Це мислення з’являється тоді, коли людина, спробувавши вирішити завдання з урахуванням її формально-логічного аналізу з прямим використанням йому відомих способів, переконується в безплідності таких спроб і у нього виникає потреба у нових знаннях, які дозволяють вирішити проблему: ця потреба і забезпечує високу активність суб’єкта діяльності.

Характерними рисами творчого мислення є евристичність (здатність вирішувати завдання, що вимагають відкриття закономірностей, властивостей, відносин); креативність (вміння створювати нові речі і нові методи); мобільність (здатність переходити в суміжні сфери науки, вирішувати комплексні проблеми); незалежність (здатність протистояти традиціям та поглядам, що заважають отриманню принципово нового знання); системність (здатність охоплювати об’єкт як ціле); відкритість (здатність приймати і заломлювати будь-які ідеї); здатність до узагальнення матеріалу, що дозволяє підніматися від емпіричної конкретності до висновків про загальні властивості.

Виділяючи навчання як один з факторів розвитку творчого мислення студентів, зупинимося докладніше на реалізації методу проектів на практиці.

Головна мета методу проектів – висунення та розв’язання творчих ідей. Викладачі за допомогою методу проектів намагаються сформувати самостійного дослідника, спроможного трансформувати себе й виробити власну робочу теорію. З цією метою студент повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку й у кінці семестру.

За вимогами презентації кожен студент, виконуючи, наприклад, роль викладача, протягом 7-10 хвилин викладає студентській спільноті своє бачення проблеми або її вирішення, розв’язання тощо.

Підготовка студентів до означених занять передбачає такі етапи: правильно обрати інтерактивний метод для конкретного заняття, що визначається його метою, особливостями матеріалу, що вивчається; правильно сформувати групу студентів; ретельно продумати структуру заняття з використанням групових форм навчальної діяльності; визначити проблему та окреслити шляхи її вирішення; продумати інтер’єр аудиторії.

Таким чином, проекти, метою яких є висунення та розв’язання творчих ідей, сприяють активізації творчого мислення студентів.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Немченко С.Г. Педагогіка вищої школи : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / С.Г. Немченко, О.Б. Голік, О.В. Лебідь. – Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2014. – 534 c.

Караджов Олег,

студент 4 курсу

факультету економіки та управління

Наук. Керівник: Маляров О.М.,

асистент (БДПУ)
КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ

Актуальність теми дослідження: Сьогодні у суспільстві цінується вміння раціонально планувати свою діяльність, нестандартно мислити, пропонувати творчі ідеї для отримання принципово нового рішення.

Мета: На основі теоретичного аналізу праць присвячених проблемам компетентнісного підходу в освіті дати визначення категорії дослідницької компетентності майбутніх інженерів-педагогів.

Змістове наповнення шуканої дефініції буде розкрито за допомогою:

- диференціації понять компетенція і компетентність;

- звернення до поняття «інженер-педагог»;

- визначення професійної компетентності;

- визначення категорії дослідницької діяльності.



Сутність дослідження: Освіта, орієнтована на компетенції почала формуватися в 70-х рр. в Америці. На думку спеціалістів, саме компетентнісний підхід здатен забезпечити відповідність освіти реальним потребам суспільства, тому що поєднує у собі ціль-триакт: вміння діяти, бути та жити. Слід зазначити, що не обсяг знань і не їх енциклопедичність визначають рівень освіченості особистості. З позицій компетентнісного підходу рівень досвідченості визначається здібністю вирішувати проблеми різного рівня складності на основі вже придбаних знань. Таким чином компетентнісний підхід не заперечує значення знань, але надає перевагу здібностям щодо використання цих знань.

За тлумаченням, що викладено у Великому тлумачному словнику сучасної української мови «компетенція» – це добра обізнаність з чим-небудь або коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи, а «компетентний» – який має достатні знання в якій-небудь галузі; який з чим-небудь обізнаний, тямущий або який має певні повноваження; повноправний, повновладний [2, с.345].

За психологічним словником «компетентність» (competency) – психосоціальна якість, що означає силу і впевненість, витікаючи від почуття особистої впевненості і корисності, що дає людині усвідомлення своєї здатності ефективно взаємодіяти з оточенням [1, с. 116].

Володіння певною компетентністю передбачає наявність здібності мобілізувати знання, вміння, досвід і засоби поведінки в умовах конкретної ситуації, конкретної діяльності [1].

Представляє інтерес і таке визначення компетентності, як здатність діяти в ситуації невизначеності, але тут мається на увазі не спонтанність дій, а можливість передбачити розвиток подій і обрати оптимальні засоби рішень.

Вперше семантичний аналіз поняття «інженер-педагог» був проведений Е.Ф. Зеєром, який показав, що нове поняття поєднує в собі ознаки двох понять, що названі двома основами іменників.

Інженер-педагог – це спеціаліст з вищою освітою, який здійснює педагогічну, навчально-виробничу і організаційно-методичну діяльність з професійної підготовки учнів у системі профтехосвіти, а також кваліфікованих працівників на виробництві.

Професійна компетентність інженера-педагога вимагає наявності таких якостей, які б забезпечили реалізацію научувальної, виховної і розвиваючої функцій: глибокі інженерно-педагогічні знання і вміння, виробничі навички з робочої професії, ґрунтовна підготовка з психології, дидактики й методики навчання; знання, вміння й навички з теорії і методики виховання учнів, вікової і педагогічної психології; фундаментальні психологічні знання і діагностичні вміння. Також компетентність містить такі структурні утворення, як дидактичні, виховальні, діагностичні та ін. комплекси інженерно-педагогічних знань та вмінь, індивідуальний досвід і педагогічну майстерність.

Психологічною ж основою компетентності ним позначено готовність до постійного вдосконалення і підвищення кваліфікації [2, с. 55].

Висновки: Процес становлення будь-якої компетентності здійснюється через оволодіння елементами дослідницької компетентності відбуватиметься у процесі здійснення дослідницької діяльності.

Тому підсумовуючи визначення: дослідницька компетентність майбутніх інженерів-педагогів – це володіння методологією і методами інженерно-педагогічного дослідження, тобто процесу планування, організації і здійснення пошуково-перетворюючої діяльності, об’єктом якої виступають психолого-педагогічна і галузева складові.


ЛІТЕРАТУРА

1. Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / [гл. ред. А.М. Прохоров]. – М.: «Советская энциклопедия», 1972 – т. 8. – 1972. – 592 с.

2. Атанов Г.А. Деятельностный поход в обучении / Геннадий Алексеевич Атанов. – Донецк.: ЕАИ-пресс, 2001. – 160 с.

Коваль Яна,

студентка 4 курсу

факультетуекономіки та управління

Науковий керівник: О. М.Маляров,

асистент (БДПУ)
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ОСВІТНЯ ІННОВАЦІЯ

Актуальність теми: проблема освітніх інновацій, а саме, потреба суспільства в підготовці гармонійної особистості, здатної ефективно функціонувати в сучасних постійно змінюваних умовах.

Компетентність – наявність знань і досвіду, необхідних для ефективної діяльності в заданій предметній області.

Компетентнісний підхід – це підхід, який акцентує увагу на результаті освіти, причому в якості результату розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти в різних проблемних ситуаціях.

Сьогодні у світі налічується чимала кількість підходів до організації навчальної діяльності у вищій школі. Серед них – інформаційно-описовий, предметний, цільовий, діалогічний, імітаційно-ігровий, змістово-процесуальний, особистісно-орієнтований, діяльнісний, компетентнісний та інші. Традиційні підходи здебільшого зорієнтовані на знання. У меншій мірі увага приділяється оволодінню практичними навичками та ще в меншій – формуванню особистісних якостей і адекватної поведінки, необхідних для професійної діяльності. Внаслідок цього майбутні фахівці не в достатній мірі вміють використовувати знання для виконання практичних дій [1].

На активізацію діяльності студентів як суб’єктів навчальної діяльності спрямований і компетентнісний підхід. На відміну від традиційних підходів, де навчальна діяльність зводиться до процесу набуття знань, умінь і навичок, компетентнісний підхід передбачає їх єдність, взаємопроникнення та доповнення іншими, не менш важливими, компонентами. У його основі, як і при діяльнісному підході, лежить ідея діяльнісного (активного) характеру змісту освіти. Проте при компетентнісному підході навчальна діяльність спрямована на інший результат – формування в суб’єктів навчання системи компетенцій.

Компетенції – це інтегрована особистісно- діяльнісна категорія, яка формується під час навчання в результаті поєднання початкового особистого досвіду, знань, способів діяльності, вмінь, навичок, особистісних цінностей та здатності їх застосування в процесі продуктивної діяльності стосовно кола предметів та процесів певної галузі людської діяльності.

Особливістю компетентнісного підходу вважають студентоцентровану (учнецентровану) зорієнтованість навчання. При застосуванні даного підходу студенти вже на початку навчання мають можливість ознайомитись з вимогами до їх підготовки, а викладачі – організувати процес навчання, спрямований на формування в студентів визначених компетенцій.

Компетентнісний підхід до навчання реалізується в сучасній освіті поряд з традиційними та інноваційними підходами. Останні тісно пов’язані між собою завдяки особистісній спрямованості та активному діяльнісному компоненту інноваційного навчання [2].

На основі проведеного аналізу робимо висновки, що компетентнісний підхід – це спрямованість навчального процесу на формування та розвиток в особистості системи ключових і предметних компетенцій. Особливостями компетентнісного підходу є:



  • визнання компетенцій в якості кінцевого результату навчання та їх цілеспрямоване формування;

  • оцінювання рівня сформованості в студентів компетенцій як результату навчального процесу;

  • студентоцентрована спрямованість навчання;

  • націленість фахової підготовки на майбутнє працевлаштування випускників.


ЛІТЕРАТУРА

1. Пєхота О.М. Особистісно-орієнтована освіта і технології // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи. – К., 2000. – С. 274-297.

2. Кондрашова Л. Проблеми вищої школи у світлі національної доктрини розвитку освіти України // Вища освіта України. – 2003. – № 1. – С. 39-43.

Ліконцева Анастасія,

студентка 4 курсу

факультету економіки та управління

Наук. керівник Кривильова О.А.,

к. пед. н., доцент (БДПУ)

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Основною метою професійно-технічної освіти є задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках. Це передбачає створення відповідних умов для розвитку особистості учня в процесі здобуття освіти.

У Концепції розвитку професійно-технічної освіти в Україні зазначається, що навчання майбутніх робітників повинно здійснюватися за умов інтеграції загальноосвітньої, загальнотехнічної та спеціальної підготовки, яка останнім часом зазнає суттєвих змін, пов’язаних з появою нових професій і формуванням сучасного ринку праці, інтеграцією знань із суміжних галузей діяльності людини [1].

З огляду на зазначене, специфіка навчально-виховного процесу в професійно-технічних навчальних закладах полягає в тому, що важливу роль при підготовці кваліфікованих робітників відіграють міжпредметні зв’язки фундаментальних, загальнотехнічних та професійно-теоретичних (спеціальних) дисциплін. Їх реалізація забезпечує виконання основних завдань професійно-технічної освіти щодо підвищення рівня загальної освіченості учнів ПТНЗ та професійної спрямованості навчання в закладах професійно-технічної освіти.

Розробка цілей навчання і його професійна спрямованість обґрунтована у багатьох роботах (П. М. Волков, Р. С. Гуревич, О. С. Дубинчук, Н. Г. Ничкало, В. О. Радкевич, С. О. Сисоєвої та інші), зокрема щодо системи професійно-технічної освіти (С. Я. Батишев, А. П. Бєляєва, А. Я. Кудрявцев та інші). Проте питання професійного спрямування викладання економічних дисциплін в умовах професійно-технічних навчальних закладах залишається своєчасним та потребує відповідної підготовки майбутніх викладачів до реалізації цього дидактичного принципу.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності принципу професійної спрямованості та головні напрями його реалізації при викладанні економічних дисциплін у професійно-технічних навчальних закладах.

Значними, на наш погляд, є висновки Г. І. Худякової, яка розглядає професійну спрямованість навчання як єдність двох аспектів: змістовного й процесуального. Змістовний аспект включає зміст навчання, що передбачає майбутню професійну діяльність учнів і прикладну спрямованість навчання. Процесуальний аспект професійної спрямованості навчання містить комплекс методичних засобів, систематичне застосування яких навчає учнів використанню системи наукових знань загальнонаукових предметів при вивченні спеціальних дисциплін та майбутній професійній діяльності [2].

У цілому принцип професійної спрямованості розв’язує суперечність між теоретичним характером досліджуваних дисциплін і практичним умінням застосовувати ці знання в професійній діяльності.

Принцип професійної спрямованості може виконувати такі функції: методологічну, конструктивну, формувальну, інтеграційну, соціальну, прогностичну, гуманістичну та мотиваційну.

Головними напрямами реалізації принципу професійної спрямованості під час викладання економічних дисциплін у ПТНЗ вважаємо: формування професійної спрямованості особистості учнів; вивчення основ наук з обов’язковою конкретизацією законів, правил, формул тощо, професійними відомостями; систематичне розв’язання задач і завдань із виробничим змістом відповідного професійного спрямування; побудова навчального процесу так, щоб структура пізнавальної діяльності учнів відповідала структурі їхньої майбутньої професійної діяльності.

Отже, професійна спрямованість є орієнтацією навчання на усвідомлення мотивів, потреб майбутньої діяльності; оволодіння практичними вміннями та навичками, необхідними майбутньому кваліфікованому робітнику; гармонійне поєднання теоретичної та практичної складових змісту освіти; формування професійного мислення, професійної самосвідомості та професійної культури.

Якість економічної підготовки учнів ПТНЗ суттєво підвищиться, якщо будуть реалізовуватися такі педагогічні умови професійної спрямованості: наступність змісту економічних дисциплін у навчальних планах і програмах; оновлення змісту навчання з урахуванням динамічних змін у професійній галузі; упровадження сучасних форм і методів навчання; використання сучасних педагогічних технологій, особливо інтерактивних, проектних; застосування під час вивчення економічних дисциплін нових інформаційних технологій.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні // Освіта України. – 2004. – №7. – С. 3

  2. Худякова Г. И. Системообразующая роль принципа профессиональной направленности в обучении математике / Г. И. Худякова // Ярославский педагогический вестник : научный журнал. – Ярославль : РИО ЯГПУ, 2009. – №4. – С. 115-119

Ліконцева Анастасія,

студентка 4 курсу

факультету економіки та управління

Науковий керівник: О. М.Маляров,

асистент (БДПУ)
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ПІДГОТОВКИ ВИПУСКНИКІВ У ПТНЗ

Актуальність роботи обумовлена необхдністю застосування компетентнісного підходу під час підготовки випускників у ПТНЗ.

Проблему розвитку професійних компетенцій кваліфікованих робітників досліджували у своїх працях: М. Дьяченко, Г. Назаренкова, Л. Сєргєєва та інші.

Метою дослідження виступає дослідження формування компетентності майбутнього фахівця у ПТНЗ.

Професійна компетентність фахівця передбачає розв’язання різного роду проблем, задач на основі наявного досвіду, знань і цінностей.

Під компетентністю частіше розуміється інтегральна якість особистості, що виявляється в загальній здатності і готовності її діяльності, заснованої на знаннях і досвіді, які набуті у процесі навчання і соціалізації та орієнтовані на самостійну, успішну участь у діяльності.

Розглядаючи будь-яку професійну діяльність, вимогу до випускника, професійного навчального закладу виділяють поняття «професійна компетентність», що характеризується сукупністю інтегрованих знань, умінь і досвіду, а також особистісних якостей, що дозволяють людині ефективно проектувати і здійснювати професійну діяльність у взаємодії з навколишнім світом [1 с. 13].

Задоволення потреб суспільства вимагає від сучасного випускника ПТНЗ високої культури, глибокої моральності, сформованої системи цінностей і переконань, громадянської позиції, зацікавленості в розвитку власного творчого потенціалу, здатності до інноваційної діяльності, самовдосконалення, професійної активності та інше. У зв'язку з цим, одним з основних завдань поряд з формуванням гармонійно розвиненої особистості, є завдання формування професійно компетентного фахівця. Визнання випускника, що володіє компетенціями, тобто тим, що він може робити, який спосіб діяльності опанував, до чого він готовий, – називають компетентнісним підходом. Компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією знань, формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, що означають потенціал, здатності випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного багатофакторного соціально-політичного, ринково-економічного, інформаційно і комунікаційно-насиченого простору.

Реалізація такої підготовки у професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ) можлива за умови здійснення компетентнісного підходу, що залежить від двох основних умов:

 створення в навчальному закладі єдиного інформаційного освітнього середовища, яке сприятиме професійному розвитку і соціалізації учнів;

 наявність професійно підготовлених педагогічних кадрів, які здатні забезпечити формування в учнів необхідних компетенцій. [2 с. 57].

Формування компетентності майбутнього фахівця здійснюється через зміст освіти, яка включає в себе не тільки перелік навчальних предметів, а й професійні навички та вміння, які формуються в процесі оволодіння предметом.

Компетентнісна модель майбутнього фахівця не є моделлю випускника, тому що компетентність нерозривно пов'язана з досвідом успішної діяльності, яку в ході навчання у навчальному закладі студент в належному обсязі придбати не може. Доцільно на уроках розширити виконання навчально-дослідних робіт, використання ділових, рольових, імітаційних ігор у творчій самостійній роботі. Необхідно також викладачу у своїх студентів формувати певні вміння у компетентності майбутнього професіонала.

Розвиток професійної компетентності викладачів і майстрів виробничого навчання є необхідною умовою підвищення якості професійно-технічної освіти й потребує розробки механізмів розвитку ключових компетенцій, а також створення системи моніторингу ефективності та якості цієї системи.

Отже, компетентнісний підхід висуває на перше місце не інформованість студента, а вміння вирішувати ним проблеми, що виникають у життєвих ситуаціях та на виробництві.
ЛІТЕРАТУРА

1. Кадемія М. Ю. Інформаційно-комунікаційні технології навчання : термінологічний словник / М. Ю. Кадемія. – Львів : Вид-во «СПОЛОМ», 2009. – 260 с.

2.Пометун O. I. Дискусія українських педагогів навколо питань запрова- дження компетентнісного підходу в українській освіті / O. I. Пометун. – В кн.: “Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські пер- спективи: Бібліотека з освітньої політики” // за заг. ред. О. В. Овчарука. – К. : “КІС”, 2004. – 112 с.

Моргун Іван,

студент 5 курсу факультету комп’ютерних

та енергозберігаючих технологій

Наук. керівник: А. В. Хатько,

к.пед.н (БДПУ)
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ХМАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ПРИ ВИВЧЕННІ ІНФОРМАТИКИ В ЗОШ

Актуальність. В сучасних умовах, практично в усіх сферах людської діяльності використовуються інформаційні системи, що ґрунтуються на використанні найновіших інформаційних технологій. Технологія «хмарних обчислень» – це новація інформаційної галузі, яка може стати у нагоді для створення інформаційної інфраструктури. В умовах стрімкого розвитку сучасних інформаційних технологій та мережі Інтернет освітні установи відходять від використання власного обладнання і програмного забезпечення в бік сервіс-орієнтованих технологій. Але в галузі освіти ця технологія ще не достатньо використовується, тому доцільно розглянути можливості використання інформаційних систем на основі хмарних технологій в організації роботи загальноосвітньої школи, при вивченні інформатики. Це обумовлює актуальність обраної теми [1].

Ступінь досліджуваності проблеми. Вчені, які зробили вклад у вивчення хмарних технологій: Ніколас Карр, Біл Томсан, Г. Маклеод та інші. Серед вітчизняних науковців, які досліджували хмарні технології: Клементьєв І.П., Устінов В.А., Монахов Д.Н., Кузьмєнков Д.А. та інші [2].

Мета дослідження – вивчення можливостей хмарних технологій в освітній сфері та переваг і недоліків впровадження хмарного сервісу, окреслити перспективи переходу у майбутньому до хмарної мережі та використання хмарних технологій в освітній сфері.

Сутність дослідження. Хмарні технології дозволяють споживачам використовувати програми без установки і доступу до особистих файлів з будь-якого комп'ютера, що має доступ в Інтернет. "Хмара" відкриває новий підхід до обчислень, при якому ані обладнання, ані програмне забезпечення не належать установі. Замість цього провайдер надає замовнику вже готовий сервіс. Зручність і універсальність доступу забезпечується широкою доступністю послуг і підтримкою різного класу термінальних пристроїв (персональних комп'ютерів, ноутбуків, нетбуків, мобільних телефонів та планшетів). Сучасні технології дозволяють не купувати дороге програмне забезпечення для установки на комп'ютер, можна розгортати хмарну інфраструктуру і мати доступ до неї з будь-якого місця, з будь-якого обладнання, підключеного до Інтернету.

Для впровадження хмарних технології у систему навчання Microsoft пропонує ряд інструментів що базуються на спільній взаємодії вчителя та учня (пакет Microsoft Office 365): система електронної пошти, інтерактивні календарі, контакти Outlook Line, веб-додатки та архіви SkyDrive, систему обміну миттєвими повідомленнями Lync Online, мінісайти, тощо. Служба Microsoft Office 365 може підтримувати як персональне використання онлайнових інтерактивних додатків, так і їх корпоративне використання десятками тисяч користувачів.

Google для впровадження хмарних технології в систему навчання пропонує сучасний інструмент побудови навчальних порталів – службу Google Apps for Education. Google Apps – це набір хмарних служб, які допоможуть викладачам і учням продуктивно працювати і спілкуватися, де б вони не знаходилися і якими б пристроями не користувалися [3].

Український “хмарний” ринок, на відміну від ринків США чи ЄС, нині знаходиться у «латентній фазі» розвитку – формування попиту і акумулювання первинного досвіду споживання хмарних рішень. Але за одностайними експертними прогнозами вже у 2016-2017 рр. він демонструватиме експоненціальне зростання, характерне для хмарних ринків розвинених країн. Багаторазове збільшення ринку найближчими роками приведе до виникнення нового специфічного і значущого сектору освіти та інфраструктури.



Висновки. Сьогодні спостерігається поступова міграція навчальних сервісів за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів в хмару, що згодом приведе до їх стрімкого впровадження. Упровадження хмарних технологій є новим напрямом у сфері комп’ютерних технологій, що розвивається, і потребує подальшого дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сабліна М.А. Можливості використання хмарних технологій в освітній та соціальній сфері [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://elibrary.kubg.edu.ua/4116/1/M_Sablina_OD_7_IS.pdf

2. Александрова М. А. Використання хмарних технологій у бізнесі та побудова моделі переходу до них [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/18821/1/vestnik_HPI_2014_66_Aleksandrova_Vykorystannia.pdf

3. Буртовий С. В. Хмарні технології в освіті: Microsoft, Google, IBM [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://oin.in.ua/osvitni-hmary-microsoft-google-ibm-suchasni-instrumenty-formuvannya-osvitnoho-seredovyscha-navchalno-doslidnytskoji-diyalnosti-ditej/



Пінчук Анастасія,

студентка 4 курсу

факультету економіки та управління

Наук. керівник: О.А. Чернєга, доцент


ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ – ОСНОВА ІНТЕГРАЛЬНИХ ЗНАНЬ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ

Актуальність. Науково-технічні досягнення в світовій економіці останніх років докорінно змінюють характер і вигляд промислового виробництва. Широка комп'ютеризація, застосування сучасних засобів зв'язку і телекомунікацій, роботизація підприємств створюють принципово нові технологічні можливості випуску товарів. У зв'язку з цим змінюються і вимоги до рівня освіченості фахівця, до його знань і умінь в реалізації пріоритетних завдань в підйомі вітчизняної науки на світовий рівень, його професійної компетентності. Сьогодні основними напрямками підготовки інженерів-педагогів є розвиток самостійності і творчих здібностей майбутніх фахівців; забезпечення навчального закладу та виробництва компетентними, ініціативними кадрами, готовими до самостійного прийняття професійних рішень і оновленню змісту, форм, методів освітньої діяльності, формуванню прагнення до безперервної самоосвіти. Рішення цих завдань вимагає пошуку шляхів удосконалення процесу навчання на основі нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій та науково-методичних досягнень у процес підготовки нової генерації педагогічних кадрів професійної школи, тобто інноваційних педагогічних технологій.

Ступінь досліджуваності проблеми. Впровадження інформаційних технологій в навчальний процес вивчаються в роботах багатьох авторів. Наприклад, І.І.Іванов, В.І.Пісаренко в статті «Інформаційні технології в навчальному процесі при підготовці фахівців середньої професійної освіти» підкреслюють проблему недостатньої інформаційної підготовки фахівців. Про необхідність розвитку і вдосконалення інформаційної інфраструктури вищих навчальних закладів відмічають в своїй статті «Інформаційні технології в системі вищої освіти» А.М.Курбацький, Н.І.Листопад, Ю.І.Воротницький. Про цінність використання педагогічних програмних засобів в своїй роботі «Розробка програмних педагогічних засобів» роздумує В.В.Наумов. У роботі «Міжпредметні зв'язку на уроках інформатики» М.А.Іванова, І.Л.Кареєва, Н.В.Потехин, А.Н.Смірнова пропонують серію інтегрованих уроків на базі електронних таблиць MS Excel 7.0.

Мета і методи дослідження. Звичайно виникає необхідність в якісно нових освітніх технологіях, що дозволяють поліпшити якість підготовки інженерів-педагогів в сучасних умовах розвитку освіти. Особливо в зв'язку з входженням України в Болонський процес європейського простору. Одними з головних цілей інтегрованих занять з використанням інформаційних технологій є:

- формування системно-комбінованого мислення, яке передбачає багатство асоціативних зв'язків між поняттями;

- стимулювання творчої уяви студентів.

Метою дослідження є аналіз таких занять з визначенням кола задач, що вирішуються студентами на практичних роботах. Тут мають місце інтегровані заняття з використанням інформаційних технологій і знань спеціальної дисципліни.



Сутність дослідження. Посилаючись на результати опитування про можливі шляхи підвищення ефективності діяльності вчителя, відображені в роботі В.Г. Кременя, відзначимо, що проблему впровадження нових технологій навчання викладачі поставили на третю позицію (17,4% респондентів), після підвищення заробітної плати (39,2%) та підвищення рівня соціального захисту (37,6%). Що стосується проблеми ефективної реалізації інноваційних педагогічних технологій у руслі гуманізації освіти, тут головним композиційним руслом виступає прагнення і вміння педагога забезпечити свободу самоактуалізації учня в навчанні.

У зв'язку з сьогоднішніми економічними труднощами рівень інформатизації українського суспільства порівняно з іншими розвиненими країнами складає лише 2,0-2,5%, що показує практичну відсутність єдиного інформаційного простору в масштабі держави. Сьогодні в вузах є ще спеціальності, які для повноцінного навчання студентів не забезпечені комп'ютеризованими аудиторіями. Незважаючи на це, необхідна підготовка майбутніх інженерів-педагогів до максимально наближеною майбутньої діяльності в інформаційному просторі на належному рівні інформаційної грамотності.



Основні висновки. Використання комп'ютера в освітній діяльності дає можливість переосмислити традиційні підходи до вивчення багатьох питань навчальних дисциплін. Інформація навчання привносить в технології навчання не тільки нові комп'ютерні засоби, але і методи, інформаційні підходи до аналізу і моделювання систем навчання. Такий підхід до інформаційної підготовки студентів сприяє систематичному формуванню знань і навичок професійної роботи з використанням нових інформаційних технологій, дозволяє підвищити якість підготовки фахівців.

Досвід впровадження практичних робіт з використанням комп'ютерних технологій навчання показує, що студенти сприймають їх як комп'ютерну гру, що викликає величезний інтерес не тільки до процесу виконання, але і сприяє кращому сприйняттю і запам'ятовуванню навчального програмного матеріалу.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бондарєва К.І., Козлова О.Г. Педагогічнй аналіз інноваційної діяльності вчителя: Наук. метод. посібник. – Суми, 2001.

  2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – С. 247–295.

  3. Підласий І.П., Підласий А.І. Педагогічні інновації // Рідна школа. – 1998. № 12.



Стоєва Світлана,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: О. М. Маляров,

асистент (БДПУ)
ЕМОЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА

Проблема емоційної культури людини залишається актуальною протягом усієї історії нашого суспільства. Саме з цим і пов’язана актуальність теми. Прикладом зацікавленості дослідників до людських емоцій і є виникнення поняття «емоційний інтелект». Всім давно відомо, що показники інтелекту не прогнозують життєвий успіх і серед усіх факторів, котрі його визначають, показник рівня інтелекту не перевищує позначку в 20%. У наш час, більш значну роль віддають емоціям: «Здатність людини відчувати різні емоції – це мета здатність, визначаюча наскільки добре людина може використовувати всі свої знання, уміння і навички, включаючи і інтелект» [1]. З цього і випливає мета дослідження: визначення значущості емоційного компоненту у контексті професійної компетентності викладача.

В системі навчання професія викладача є однією з керуючих в процесі зміни особистості, а для того, щоб керувати цим процесом, необхідно бути компетентним.

Професійна компетентність викладача – це поєднання його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності та характеризуючи його професіоналізм. Професійна компетентність викладача поєднує в собі перелік знань, умінь та навичок, необхідних для виконання педагогічної діяльності. Саме тому, в межах особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання студента актуальності набирає питання емоційної культури викладача. Говорячи про культуру, необхідно мати на увазі те, що вона означає рівень вдосконалення будь-чого, в даному випадку, вдосконалення емоційного рівня студентів [2].

Педагогічна діяльність насичена різноманітними непередбачуваними ситуаціями та факторами, пов’язаними з можливістю підвищеного емоційного реагування. Саме через це одним із найважливіших показників емоційної культури викладача є високий рівень розвитку стійкості, емпатії та емоційної гнучкості.

Емоційна гнучкість виявляється в можливості «оживляти» емоції, контролювати їх негативні вияви, проявляти свою творчість в професійній діяльності.

Емпатія – системне навчання, котре поєднує в собі відображення та поняття емоційного стану особистості, співчуття до оточуючих та активна допомагаюча поведінка. Основу емпатії складають емоційна віддача, розум та раціональне сприйняття оточуючого середовища [3].

Емоційна культура відображає рівень професійної майстерності, емоційну зрілість особистості та впливає на імідж викладача. Емоційна культура взагалі дуже тісно пов’язана з поняттям «емоційний інтелект» і як визначається в наукових психологічних концепціях – система інтелектуальних здібностях до поняття емоційних станів та управління ним.

Проблема емоційного саморегуляції – одна з найбільш важливих психолого-педагогічних проблем в роботі сучасного викладача. Емоційне навантаження супроводжує велику кількість занять. Психологічні навантаження, отримані викладачем, призводять до розвитку синдрома «Емоційне вигорання».

Отже, можна зробити висновок, що професійний обов’язок викладача вимагає від нього прийняття врівноважених рішень, переборювати роздратованість, стримувати невдоволення та гнів. Повторювані неприємні емоційні стани призводять до закріплення негативних особистісних якостей викладача, таких як, песимізм, роздратованість та тривожність. Це, в свою чергу, негативно відображається на ефективності його діяльності та на взаємовідносинах з студентами. В подальшому це може привести до загальної незадоволеності педагога його професією[3]. Саме через це, проблему емоційного компоненту професійної компетентності викладача є досить актуальною і досліджуваною у наш час.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта [Текст] / Д. Гоулман, Р. Бояцис, Э. Макки. Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 301 с.

2. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект [Текст] / Д. Гоулман. – М.: АСТ, 2008. – 480 с.

3. Ермакова И. В. Учебное взаимодействие педагога с учащимися как фактор их эмоциональной комфортности на уроке [Текст] / И. В. Ермакова, Н.И. Поливанова, И.В. Ривина // Психологическая наука и образование. – 2004. – № 1 – С. 63–73.



Стоєва Світлана,

студентка 4 курсу

факультету економіки та управління

Наук. керівник: С. В. Хоменко,

доцент (БДПУ)
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ АКТИВНИХ ТА ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ УЧНІВ ПТНЗ

Актуальність. Завданням освіти є ефективне перенесення знань у свідомість користувачів і розвиток вміння успішно їх застосувати у всіх сферах життя. У зв'язку з цим щораз більша увага приділяється дидактичним методам, які сприяють швидкому та успішному поширенню ресурсів знань, – що слугує приводом до зацікавлення активними та інтерактивними методами навчання. В останній час інтерес педагогів спрямований на освоєння інноваційних форм та методів навчання, заснованих на діяльнісних та діалогових (внутрі- і міжгрупових) формах пізнання. Нині для теоретиків та практиків освіти очевидно, що головними факторами розвитку особистості є предметно-практична діяльність та взаємодія між людьми [1].

Проблема активізації пізнавальної діяльності, розвитку самостійності і творчості учнів була і залишається однією із актуальних завдань педагогічної науки. Сучасна орієнтація освіти на формування компетенцій як готовності і здатності людини до діяльності і спілкування передбачає створення дидактичних і психологічних умов, в яких той, хто навчається може виявити не лише інтелектуальну і пізнавальну активність, але і власну соціальну позицію, свою індивідуальність, виявити себе в якості суб'єкта навчання.



Ступінь досліджуваності проблеми Проблему ефективності використання активних та інтерактивних методів навчання частково відображено у дослідженнях Ю. Галагузової, І. Звєрєвої, Л. Міщик, В. Поліщук та інших. Особливості використання активного та інтерактивного навчання в контексті фахового навчання та розвитку професійної компетентності розглядаються в роботах, Л. Вавилової, А. Вербицького, В. Кузьменка, В. Лозової, Н. Мойсеюк, Т. Паніної, Н. Софій, П. Щедровицького. Аналізуючи стан методологічної і теоретичної бази активного та інтерактивного навчання можна відзначити, що спеціальних досліджень, які б стосувалися їх використання для професійної підготовці учнів ПТНЗ в системі освіти не має, однак дана проблема займає принципове значення в зростанні їх професійної компетентності.

Мета і методи дослідження. Метою є розкриття сучасних методів активізації навчання у процесі удосконалення рівня професійної підготовки учнів ПТНЗ.

Сутність дослідження. При активному навчанні учень у більшій мірі стає суб'єктом навчальної діяльності, вступає в діалог з викладачем, бере активну участь в пізнавальному процесі, виконуючи творчі, пошукові, проблемні завдання. Ряд дослідників (Б. Бадмаев, В. Кузьменко, А. Смолкін, М. Ярошенко) виділяють активні методи навчання, розуміючи під ними "…ті методи, котрі реалізують установку на більшу активність суб'єктів в навчальному процесі" [2]. Активні методи навчання – це способи взаємодії учасників навчання, при якій викладач і учні взаємодіють один з одним, а ті, хто навчаються, не пасивні об'єкти, а активні учасники процесу навчання. Якщо в пасивних методах основною дійовою особою і менеджером заняття був педагог, то тут він і учні знаходяться на рівних правах.

Інтерактивне навчання – це спосіб пізнання, що здійснюється в формах спільної діяльності тих, хто навчається: всі учасники освітнього процесу взаємодіють один із одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, оцінюють дії колег і свою власну поведінку, занурюються в реальну атмосферу ділового співробітництва щодо вирішення проблеми. Окрім того, інтерактивне навчання ґрунтується "на прямій взаємодії учнів (тих, хто навчається) з навчальним оточенням, а навчальне середовище виступає як реальність, в якій учасники знаходять для себе сферу досвіду, що засвоюється" (рис. 1).





Рис. 1. Класифікація інтерактивних методів навчання [3]
Багато хто між активним і інтерактивним навчанням ставлять знак рівності, але, не дивлячись на спільність, вони мають відмінності. Інтерактивні методи навчання можна розглядати як найбільш досконалу форму активних методів. Іншими словами, на відміну від активних методів, інтерактивні зорієнтовані на більш широку взаємодію тих, хто навчається не тільки з педагогом, але і один з одним і на домінування активності учнів в процесі навчання.

Основні висновки. Таким чином, використання активних та інтерактивних методів навчання передбачає таке керівництво процесом пізнання, коли створюється сприятливий психологічний клімат, що дозволяє управляти постійним діалоговим процесом, коли використовується така система методик та технологій навчання, яка спрямована головним чином не на трансляцію педагогом готових знань і їх відтворення, а на самостійне оволодіння цим обсягом знань в процесі активної пізнавальної діяльності, яка спрямовується викладачем.
ЛІТЕРАТУРА

1. Аксьонова О. В. Методика викладання економіки: Навч. посібник / О. В. Аксьонова – К.: КНЕУ, 1998. – 95 с.

2. Уклад. О.Пометун, Л.Пироженко. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід роботи / Уклад. О.Пометун, Л.Пироженко. – К. : А.П.Н., 2002. – 136 с.

3. Софій Н.З., Кузьменко В.У. Про сто і один метод активного навчання /. Софій Н.З., Кузьменко В.У – К.: Крок за кроком, 2004.–128 с.



Стоєв Микита,

студент 5 курсу факультету комп’ютерних

та енергозберігаючих технологій

Наук. керівник: А. В. Хатько,

к. пед. н. (БДПУ)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка