Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5



Сторінка3/28
Дата конвертації16.02.2018
Розмір5.62 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бех І. Д. Виховання особистості / Іван Дмитрович Бех. – Кн. 2 : Особистісно-орієнтований підхід : науково-практичні засади. – К. : Либідь, 2003. – 342 с.

  2. Болгаріна В. Вплив народних традицій у вихованні учнів / В. Болгаріна, Я. Жупецький // Рідна школа. – 1999. – №4. – С. 46-51.

  3. Ляшко Л. Виховання патріотичних почуттів молодших школярів у творчій спадщині В. О. Сухомлинського / Л. Ляшко // Школа першого ступеня: теорія і практика: Зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – Вип. 4. – С. 204–218.

  4. Національна доктрина розвитку освіти // Державний вісник України / Зб. актів Верховної ради, Президента і Кабінету Міністрів, 2000. – № 9. – С. 8–13. (Нормативні директивні правові документи).

  5. Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання – складові становлення громадянина / Д. Пащенко // Шлях освіти. – 2002.– № 1.– С. 9–14.

  6. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти / Олександра Яківна Савченко. – К. : Богданова А.М., 2009. – 226 с.

  7. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання / Мирослав Гнатович Стельмахович. – Івано-Франківськ, 1996. – 179 с.

Глинянська Аліна,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: І. А. Барбашова,

к. пед. наук, доцент (БДПУ)
Організація проектної діяльності

молодших школярів на уроках природознавства

На сучасному етапі реформування шкільної освіти виникла необхідність відродження методу проектів. Традиційна освіта розглядається як засвоєння учнями певної суми знань, умінь і навичок, визначених у Державному стандарті початкової загальної освіти та програмах з того чи іншого навчального предмета [2; 3]. Але, щоб бути успішною людиною в сучасному світі, цього недостатньо. Важливо, щоб дитина, яка йде у доросле життя, не була пасивним об'єктом впливу, а могла самостійно знайти певну інформацію, була здатна критично мислити, розв'язувати складні проблеми шляхом аналізу обставин й інформації, враховувати альтернативні думки, приймати важливі рішення, дискутувати, спілкуватися.

Актуальність методу проектів значно зростає в умовах переходу сучасної системи освіти від управління процесом освіти, спрямованим на отримання результату у вигляді сформованих знань, умінь і навичок, до компетентнісного підходу, пов’язаного з вихованням і розвитком особистості, здатної свідомо діяти, швидко орієнтуватись у мінливому навколишньому світі, мати стійкі цінності. Такий перехід викликаний соціальним замовленням суспільства, що стрімко змінюється і вимагає адекватних змін від системи освіти.



Метою дослідження є пошук шляхів організації проектної діяльності молодших учнів на уроках природознавства.

Метод проектів – це комплексний навчальний метод, який дозволяє індивідуалізувати навчальний процес, дає можливість виявити самостійність школярів у плануванні, організації та контролі своєї діяльності [1; 4].



Навчальний проект розглядається вченими як комплекс пошукових, дослідницьких, розрахункових, графічних та інших видів робіт, виконуваних учнями самостійно з метою практичного або теоретичного вирішення значущої проблеми. На нашу думку, важливо застосовувати метод проектів вже с початкової ланки освіти, що буде сприяти накопиченню в дітей досвіду самостійно навчатися [1; 4].

Під самостійним навчанням розуміється здатність учнів знаходити інформацію, аналізувати її, вибирати в ній головне, роботи власні висновки та творчо їх оформляти.

Згідно з вимогами навчальної програми метод проектів рекомендовано застосовувати на уроках природознавства, починаючи з другого класу. Цей метод орієнтований на самостійну діяльність учнів, реалізується як в індивідуальній, так і в парній, груповій діяльності. Він завжди передбачає розв'язання певної проблеми, що викликає, з одного боку, використання сукупності різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого – необхідність інтегрування знань, уміння використовувати знання з різних галузей науки, техніки тощо.

На уроках природознавства можна використовувати різні проекти. Так, у другому класі за підручником Ірини Грущинської пропонуються проекти: «Квіти в моєму житті», «Лісова аптека», «Як бджоли готуються до зими?», «Не зривай першоцвітів», «Як живуть птахи взимку?», «Дерева мого краю», «Життя новорічної ялинки».

Основними вимогами до використання методу проектів в початковій школі є такі: наявність важливої в дослідницькому, творчому плані проблеми, дослідницького пошуку; практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів; самостійна діяльність учнів; структурування змістової частини проекту; використання дослідницьких методів; визначення проблеми і дослідницьких завдань; систематизація й аналіз отриманих даних; підбиття підсумків, оформлення результатів; висновки.

Психолого-педагогічні можливості методу проектів дуже високі. Проектна діяльність максимально спрямована на суб'єктне пробудження й розвиток особистості молодшого школяра, оскільки цілком відповідає її віковим потребам і особливостям. Використання методів проектів сприяє розвитку навичок мислення [1; 4].


ЛІТЕРАТУРА

1. Додусенко Н. О. Проектна діяльність у початковій школі : навч. посіб. / Н. О. Додусенко, І. В. Нетужилова. – Х.: Основа, 2010. – 223 с.

2. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. 1–4 класи. – К. : Освіта, 2012. – 392 с.

3. Про затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти. Постанова Кабінету Міністрів України № 462 від 20.04.2011 [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/17911.

4. Степанюк К. І. Технологія проектування в початковій школі : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл. напряму підготовки 6.010102 «Початкова освіта»] / Катерина Іванівна Степанюк. – Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2012. – 151 с.

Гнатуша Карина,

студентка 4 курсу Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Л. Г. Ярощук,

кандидат пед. наук, доцент (БДПУ)
ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ УЯВЛЕННЯ ПРО ЗДОРОВ’Я ЯК ОСОБИСТІСНУ ЦІННІСТЬ

У реалізації вимог Закону України «Про освіту», Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), національної Доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті і Державного стандарту освіти зроблено значний крок у реформуванні шкільної освіти, оновленні змісту навчально-виховного процесу на принципах його демократизації, гуманізації, пріоритетності загальнолюдських цінностей [1, с. 97]. Так, національна Доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті свідчить, що «пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідному ставленню до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих суспільних та індивідуальних цінностей» [3, с. 12].

Проте спеціальні дослідження показують, що в Україні лише 15 % дітей народжуються здоровими. Уже, вступаючи до школи, 80 % малюків мають розлади у здоров’ї. Нервово-психічні відхилення зафіксовано у 88 % учнів. До закінчення школи в 42 % школярів є хронічні захворювання, 50 % дітей мають порушення в розвитку будови і функціях різних систем організму [1, с. 24].

У зв’язку з цим надзвичайно важливою стає проблема здоров’я дітей. Зростання захворюваності пояснюється не лише впливом різних об’єктивних негативних чинників, але й недостатньою увагою до валеологічних питань в освіті дітей і дорослих, що є однією з причин пасивного ставлення дитини до свого здоров’я.

Доводиться констатувати, що система освіти й виховання, яка склалася в Україні, не формує в школярів необхідної мотивації до збереження і зміцнення свого здоров’я і здоров’я навколишніх. Школа орієнтована переважно на вивчення довколишнього світу й не здійснює систематичної роботи з формування культури здоров’я учнів, не використовує при цьому багатий національний досвід і традиції.

Тому одним із найважливіших завдань сучасної школи є навчання учнів основам здоров’я, формування в них валеологічного світогляду, озброєння знаннями, уміннями й навичками, спрямованими на збереження і зміцнення їхнього здоров’я протягом усього життя.

Останнім часом все більше фахівців різних галузей науки – психологи, педагоги, валеологи, медики приділяють увагу проблемі здоров’я дітей. Так, проблема формування і забезпечення психічного здоров’я в навчально-виховному процесі розглядалася М. Є. Андросом, С. І. Болтівцем, С. Ю. Головіним, С. М. Громбахом, М. І. Кандибовичем, В. В. Клименко, С. Д. Максименко, А. Ю. Рождественським, Р. І. Сірко, Л. Г. Терлецькою, С. П. Тищенко, та ін. [2, с. 22]; психологічним аспектам формування здоров’я дітей присвячені роботи О. В. Завгородньої, Л. О. Курганської, Н. М. Куінджі, О. С. Лісової, Н. Ю. Максимової [1, с. 10]; питання валеології та валеологічної освіти висвітлювали Т. Є. Бойченко, І. І. Брехман, М. С. Гончаренко, М. В. Гриньова, С. В. Попов, В. І. Шахненко [3, с. 2]; поняття і сутність «здоров’я» розкривали М. М. Амосов, Г. Л. Апанасенко, І. І. Брехман, Б. І. Бутенко, О. В. Вакуленко, Д. Д. Венедиктов, В. І. Войтенко, Д. А. Ізуткін, Б. М. Ільїн, О. М. Кудрявцева, Ю. П. Лісіцин, В. П. Петленко та багато інших авторів [2, с. 10 ].

Мета нашого дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити умови формування уявлень про здоров’я як особистісну цінність у молодших школярів.

Здоров’я – стан живого організму, при якому організм у цілому і всі органи здатні виконувати свої життєві функції. Здоров’я є основою не лише відчуття благополуччя і душевного спокою, а й високої рухової та інтелектуальної активності, можливостей фізичного та соціального розвитку, досягнення тривалого й повноцінного життя. Цікавим є трактування поняття «здоров’я» А. Полісом, який підкреслював, що здоров’я людини визначається її психікою. Людину можна вважати здоровою, якщо її інтелектуальні й вольові якості дозволяють працювати й спілкуватися, тобто не перешкоджають оптимальному виконанню соціальної ролі [1, с. 200–224]. Учені пов’язують феномен здоров’я насамперед із:


  • гармонійним, урівноваженим станом усіх функціональних систем, що забезпечують нормальну, тобто повноцінну життєдіяльність людини;

  • відсутністю порушень в усіх (психічних, фізіологічних, соціальних) функціях людського організму, що забезпечують життя людини;

  • властивістю адаптації і свободи людини в пристосуванні її до довкілля;

  • яскравістю прояву інтелектуальних і вольових здатностей [2, с.14–15].

Ефективним засобом збереження й удосконалення здоров’я виступає здоровий спосіб життя – певний образ життєдіяльності людини, який ґрунтується на культурних нормах, цінностях, формах і способах діяльності, сприяє розвитку таких основних складових здоров’я як фізичного, соціального, психічного та духовного. Тобто, здоровий спосіб життя – це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоров’я.

Аспекти виховання в молодших школярів цінностей здорового способу життя розглядає О. Я. Савченко. Автор підкреслює, що процес формування здорового способу життя характеризують: рівень культури суспільства і особи; місце здоров’я серед потреб людини; сила мотивації щодо збереження і зміцнення здоров’я; настанова на довге життя; навчання засобів збереження і зміцнення здоров’я [3, с. 94].

Сьогодні спостерігається вкрай важка ситуація стосовно формування здорового способу життя в підростаючого покоління. Це зумовлено стрімкими змінами в соціально-економічних і політичних відносинах, екологічними кризовими явищами, які негативно відбилися на формуванні ціннісних орієнтаціях підростаючого покоління, що безпосередньо впливає на загальний розвиток особистості, її фізичний, соціальний, духовний та психічний розвиток. Відтак, з’являється необхідність посилення орієнтації суспільства на формування здорового способу життя. Усе інтенсивніше розробляється ця проблема науковцями різних галузей: психологами, соціологами, педагогами, медичними працівниками. Інтенсивна робота усіх цих галузей знань та їх співпраця спрямована на поглиблене вивчення сутності поняття здоров’я, його діагностики, здорового способу життя.

Одночасно з стрімкою активізацією науковців з даної проблеми, спостерігаються істотні недоліки у формуванні здорового способу життя дітей та молоді, пов’язані, зокрема, з недосконалістю організації навчально-виховного процесу, культивування здорового способу життя, проведення відповідних заходів із пропаганди й популяризації цінностей здоров’я. Зазначимо також, що часто спостерігаємо той факт, коли здоров’я найбільш досліджують з огляду його порушень у медичній науці, а з точки зору педагогічних та психологічних наук недостатньо [3, с. 90].

Саме в молодшому шкільному віці найефективніше закріплюються знання в їхній свідомості, закладається потенціал здоров’я, формується здоровий спосіб життя, це сприятливий період для цілеспрямованого впливу на дитину з метою її орієнтації на здоровий спосіб життя. Тому важливо з дитинства визначити пріоритети, які дають переваги бути здоровим.

Перед школою і вчителями постало завдання – формування в учнів поняття про здоровий спосіб життя, як найважливішої людської цінності, як фактор збереження і зміцнення здоров’я. Школа має забезпечувати засвоєння учнями комплексу конкретних знань про здоровий спосіб життя, зокрема, виховання в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я навклишніх, формування високого рівня здоров’я дітей, створювати такі умови, які б сприяли загальному душевному комфорту учня, що забезпечує адекватну регуляцію поведінки в процесі навчально-виховної діяльності тощо[2, с. 95].

Відомо, що на збереження й зміцнення здоров’я не з’являється в учня сама по собі, а формується в результаті цілеспрямованого педагогічного впливу.

Так, відповідно до чинного Державного стандарту початкової загальної освіти (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. № 1717) початкова освіта є складовою частиною загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток молодших учнів та повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності. Наведемо детальний аналіз галузі знань «Здоров’я і фізична культура» з метою висвітлення виховних можливостей спрямування змісту галузі на оздоровлення підростаючого покоління. У базовому навчальному плані освітня галузь «Здоров’я і фізична культура» спрямована на забезпечення свідомого ставлення до свого здоров’я як найвищої соціальної цінності, сприяє фізичному розвитку дитини, формує основи здорового способу життя. Головними завданнями фізичного виховання в початковій школі є:



  • ознайомлення з впливом рухової активності та загартування організму, формування знань, умінь і навичок особистої гігієни, профілактики захворюваності і травматизму, правил техніки безпеки;

  • формування усвідомленої індивідуальної установки учня щодо необхідності удосконалення основних якостей його фізичного розвитку;

  • формування умінь і навичок основ здорового способу життя, безпеки життєдіяльності, самостійного та свідомого виконання комплексів ранкової гігієнічної гімнастики, використання профілактичних вправ для запобігання порушенню постави та розвитку короткозорості, зняття локальної втоми;

  • навчання дітей основних рухів.

Перелічені завдання в основному спрямовані на формування в учнів умінь і навичок здорового способу життя, організації корисного дозвілля та активного відпочинку, розвитку, відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації та корекції здоров’я, виховання позитивних моральних і вольових якостей.

Збереження здоров’я дітей, формування в них свідомого вибору здорового способу життя є актуальною проблемою, для розв'язання якої необхідна розробка і послідовне запровадження прин­ципово нових підходів до змісту і структурування освітніх завдань. Вирішення проблеми збереження здоров’я у молодших школярів передбачає пошук та розробку здоров’я збережувальних освітніх технологій, під якими розуміється сукупність засобів, методів, форм, прийомів організації та управління навчально-виховним процесом з метою формування в учнів здоров’я збережувальних компетенцій – системи знань, умінь, навичок, які сприяють здоров’ю у всіх сферах їх життєдіяльності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гнатюк О. В. Формування в учнів молодшого шкільного віку уявлення про здоров’я як особистісну цінність : дис. … кандидата псих. наук : 19.00.07 / Гнатюк Ольга Владиславівна. – К., 2008. – 226 с.

2. Черній В. П. Формування у молодших школярів здорового способу життя (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) : дис. … кандидата пед. наук : 13.00.01 / Черній Валентина Петрівна. – К., 2014. – 252 с.

3. Антипова Л. П. Использование здоровьесберегающих технологий в образовательном процессе /

Л. П. Антипова // Начальная школа. – 2011. – № 8. – С. 108.

Дженкова Аліна,

студентка 4 курсу ІППОМ

Науковий керівник: І. А. Барбашова,

к. пед. наук, доцент (БДПУ)


ОРГАНІЗАЦІЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ УРОКІВ ІЗ КОМП'ЮТЕРНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Бурхливий розвиток нових інформаційних технологій і впровадження їх у всьому світі наклали певний відбиток на розвиток особистості сучасної дитини. Суспільство переживає швидкі й конструктивні зміни в структурі та галузях діяльності суспільства. Суть змін криється в нових способах створення, зберігання, передачі й використання інформації. Ми перебуваємо в стані переходу від індустріального віку до інформаційного. Це означає, що все більше людей частіше зіштовхується з необхідністю обробки інформації, обсяг якої поступово зростає.

Оскільки більшість сучасних дітей мають комп’ютери, то стає зрозумілим застосування інформаційно-комунікативних технологій у загальноосвітніх начальних закладах. Пильний інтерес дитини, потреба в навчанні комп’ютерної грамотності дають педагогам багато варіантів подачі навчальної інформації, можливостей зацікавлювати учнів, створювати умови для їхньої продуктивної праці.

Різні аспекти застосування методик комп’ютерних технологій в початковій школі висвітлені у працях: М. Корнієнко, О. Коршунова, Г. Ломаковської, В. Ходакова, М. Дарманського, Н. Морзе, Н. Олефіренко, О. Співаковського, О. Шиман та ін.

Метою нашого дослідження є обґрунтування теоретичних засад забезпечення комп'ютерної грамотності молодших учнів та експериментальна перевірка ефективності використання комп’ютерних технологій на уроках у початковій школі.

Комп’ютерна грамотність – це здатність використовувати електронно-процесорну техніку з метою зберігання, обробки й використання інформації. Комп’ютерна грамотність містить три основні компоненти: знання теоретичних засад і розуміння принципів дії комп’ютерної техніки; сформованість операційних навичок і вмінь кодувати, уводити й обробляти дані; володіння мовами програмування [1].

Зміст комп’ютерної грамотності молодших школярів включає такі основні компоненти: первинні відомості про поняття інформації та методи її використання; про основні складові частини ПК та їх призначення; поняття про алгоритм, методи його описання; поняття про значення і місце обчислювальної техніки в різних галузях людської діяльності; початкові вміння та навички роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями; поняття про програмне забезпечення ПК; сутність алгоритмізації та програмування [2].

Аналізуючи психолого-педагогічні проблеми формування комп’ютерної грамотності, вчені підкреслюють необхідність звертання до дидактичних принципів навчання в процесі побудови планів-конспектів уроків (доступність, системність, послідовність та ін.). Доведено, що комп’ютер дозволяє підсилити мотивацію учня. Не тільки новизна роботи з комп’ютером, що сама по собі сприяє підвищенню інтересу до навчання, але й можливість регулювати навчальні завдання за ступенем складності, заохочувати школярів до правильних рішень тощо, позитивно позначаються на мотивації.

Для практичної роботи учнів з комп’ютером використовують програми з наявного у школі навчального програмного забезпечення та середовища, які адаптовані для навчання дітей молодшого шкільного віку, зокрема: операційна система; програми, спрямовані на розвиток логічного та критичного мислення; комп’ютерні програми з підтримки вивчення математики; клавіатурний тренажер; тренажер мишки; графічний редактор тощо [3].

Використовуючи ППЗ, можна виділити такі види діяльності з ним: демонстрацію – за допомогою екрану пред’являються різні навчальні елементи, наприклад, з математики. При цьому під час праці на комп'ютер, учні спостерігають за навчальними діями та відтворюють їх традиційним способом. ППЗ призначено для поурочного застосування у початковій школі згідно з чинними навчальними програмами, затвердженими Міністерством освіти та науки України [4].

Уроки з комп'ютерною підтримкою є ефективними в навчально-виховному процесі. Комп'ютерні технології допомагають дітям краще збагнути недоліки, висвітлюють слабкі ланки педагогічної системи, зумовлюють шляхи їхньої ліквідації. Усе це робить шкільні комп'ютери потужним засобами оновлення навчального процесу в школі І ступеня.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / Семен Устинович Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 375 с.

  2. Морзе Н. В. Основи інформаційно-комунікаційних технологій / Наталія Вікторівна Морзе. – К. : ВНУ, 2007. – 352 с.

  3. Смирнова-Трибульська Є. М. Інформаційно-комунікаційні технології в професійній діяльності вчителя : посіб. [для вчителя] / Євгенія Миколаївна Смирнова-Трибульська. – Херсон : Айлант, 2007. – 560 с.

  4. Шиман О. І. Використання сучасних інформаційних технологій : навч.-метод. посіб. / Олександра Іванівна Шиман. – [2-ге вид., допов. і перероб.]. – Запоріжжя : Просвіта, 2012. – 238 с.



Дімітрова Олена,

студентка 6 курсу Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Л. Г. Ярощук,

кандидат пед. наук, доцент (БДПУ)
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ДО РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ОБДАРОВАНОСТІ УЧНІВ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства нагальним є залучення до процесів державотворення громадян, які здатні по-новому підійти до розв’язання важливих суспільних завдань. У зв’язку з цим виникає потреба у розвитку активних, творчих особистостей, що, у свою чергу, актуалізує проблему обдарованості. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих дітей визначається одним із головних напрямів удосконалення системи освіти. У педагогічній теорії та практиці напрацьовано значну кількість досліджень, пов’язаних з ідентифікацією обдарованості, розроблено програми допомоги дітям щодо реалізації їх здібностей. Зазначена проблематика відображена у таких державних документах, як Закон України «Про позашкільну освіту» (2000 р.), Указ Президента України «Про державну підтримку обдарованої молоді», «Програма роботи з обдарованою молоддю на 2006-2010 рр.», метою яких є створення сприятливих умов для реалізації творчого потенціалу українського народу, пошуку, підтримки та стимулювання інтелектуально і творчо обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному освітньому просторі.

Інтелектуальний, художній та духовний потенціал обдарованої особистості, феномен обдарованості, проблеми, викликані наявністю певного обдарування, досліджували впродовж ХХ століття вчені, педагоги, психологи провідних країн світу: Б. Блум, Д. Векслер, Дж. Гілфорд, Дж. Рензуллі, Дж. Рамен, С. Ріс, Л. Сміт, Л. Терман, (США); А. Біне, Р. Мейлі (Франція); К. Хеллер, В. Штерн (Німеччина); Ю. Бабаєва, С. Дерябо, В. Лебедєва, Н. Лейтес, О. Матюшкін, В. Орлов, В. Панов, Б. Тєплов, М. Холодна, В. Шадріков, В. Юркевич, Є. Яковлєва, В. Ясвін (Російська Федерація); О. Антонова, В. Моляко, О. Музика, О. Кульчицька (Україна).

У цілому, аналіз наукової літератури засвідчив, що проблема обдарованості набула статусу державно важливої в більшості країн, що призвело до формування соціального запиту її дослідження, зокрема, виникла гостра необхідність у спеціальній підготовці вчителя початкової школи до розвитку обдарованості учнів.

Серед виокремлених дослідниками видів обдарованості особливе місце належить інтелектуальній, яка визначає здатність дитини до оволодіння знаннями у процесі навчання. Для неї характерні стійка пізнавальна потреба, дослідницька активність у виконанні будь-яких завдань, спроможність до аналізу і прогнозу.

Водночас, у нових умовах розвитку українського суспільства набуває особливої актуальності проблема вивчення інтелекту, психологічних механізмів та педагогічних засобів розвитку інтелектуальної обдарованості, що стає одним із пріоритетних завдань наукових досліджень. Це зумовлено рядом чинників, серед яких інтелектуальні здібності людини розглядаються як потужний потенціал людської цивілізації (М. Холодна), розвиток яких може значно підвищити якість будь-яких суспільних реформ. Нині одним із провідних чинників економічного розвитку визнається інтелектуальне виробництво, а важливою формою власності – інтелектуальна. Інтелектуальна творчість як невід'ємна складова людської духовності та передумова особистої свободи людини виступає тим соціальним механізмом, який протистоїть регресивним тенденціям становлення суспільства з огляду на те, що тільки робота інтелекту може забезпечити можливість появи нового знання.

Н. М. Завгородня вважає, що інтелектуальні (розумові) здібності – здатність ефективно виконувати інтелектуальну роботу, яка потребує тривалої пізнавальної напруги. Це потребує інтенсивної уваги до об’єктів спостереження, запам’ятовування, аналізу і синтезу, узагальнення тощо. Розвиток здібностей у контексті організації розумової діяльності означає виконання різних видів праці з дотриманням умов, що можуть забезпечити максимальну її продуктивність при найменшій затраті енергії [3, с. 9].

В. І. Доротюк зазначає, що інтелектуальні здібності є тими глобальними психічними утвореннями, якими визначаються адаптаційні можливості людини та інтелектуальний напрям її діяльності. Так, загальні інтелектуальні здібності, на її думку, виявляються у можливості людини швидко засвоювати нові знання і ефективно використовувати їх у своїй практичній діяльності. Досягнення людини визначаються системою одержаних знань, що в кінцевому результаті, засвідчує високий рівень професійної діяльності [2, с. 8].

До характерних особливостей прояву інтелектуальних здібностей у шкільному віці за методикою Хаана і Кафа [5, с. 14] належать: здатність учня швидко і легко й засвоювати нові знання; уміння логічно міркувати; швидко встановлювати зв'язок між подіями, причиною і наслідком; здатність вирішувати складні задачі, що потребують розумових зусиль; швидко запам'ятовувати прочитане або почуте; раціонально витрачати час на повторення того, що потрібно запам'ятати; здатність використовувати знання у практичних повсякденних ситуаціях; наявність почуття здорового глузду; висока ерудованість; значний запас слів; здатність, вільно висловлюватися; оригінально мислити і пропонувати нестандартні рішення; любов до читання нових книг, особливо тих, якими користуються старші діти та дорослі; випереджальний розвиток у навчанні; схильність до формулювання великої кількості запитань; спостережливість; здатність ефективно сприймати інформацію, швидко реагувати на все нове [5, с. 14].

Гострі суперечки досі викликає питання про успадкування здібностей до інтелектуальної діяльності. Педагоги-гуманісти виходять з того, що всі нормальні люди дістають від природи високі потенційні можливості для розвитку своїх розумових і пізнавальних сил і здібні, практично, до необмеженого духовного розвитку. Наявні відмінності в типах вищої нервової діяльності змінюють лише протікання розумових процесів, але не зумовлюють якість і рівень самої інтелектуальної діяльності. Відомий російський генетик академік Н. Дубінін вважає, що для нормального мозку немає генетичної зумовленості варіацій інтелекту, а поширена думка, що рівень інтелекту передається від батьків до дітей, не відповідає результатам наукових досліджень.

Разом з тим сучасні науковці та педагоги визнають, що може бути несприятлива для розвитку інтелектуальних здібностей спадковість. Негативні передумови створюють, наприклад, мляві клітини кори головного мозку у дітей алкоголіків, порушені генетичні структури у наркоманів, деякі спадкові психічні захворювання тощо.

Основні прояви інтелектуальної обдарованості, на думку більшості зарубіжних і вітчизняних дослідників, можуть бути представлені на трьох рівнях, які характеризують різні аспекти роботи інтелекту:

а) інтелектуальних здібностей (проявляються у показниках інтелектуальної продуктивності, індивідуальної своєрідності інтелектуальної діяльності та креативності);

б) інтелектуального контролю (у вигляді метакогнітивних здібностей, пов’язаних із усвідомленням власних інтелектуальних якостей та із сформованістю регулятивних процесів);

в) інтелектуальних критеріїв (у вигляді інтелектуальних інтенцій суб’єкта) [6].

Отже, інтелектуальна обдарованість являє собою високий рівень розвитку інтелектуальних здібностей, що дозволяє учневі швидко оволодівати поняттями, легко запам’ятовувати та зберігати інформацію, встигати у багатьох галузях знань. Свого розвитку інтелектуальні здібності набувають у процесі навчання.

Проблема діагностики та розвитку інтелектуальної обдарованості учнів у сучасній вітчизняній науці розроблена на достатньому рівні. Проте, у реалізації навчання інтелектуально обдарованих дітей, зокрема учнів початкової ланки освіти, все відчутніше проявляються недоліки професійної підготовки вчителя до здійснення відповідної діяльності. Нерідко нестандартна, обдарована дитина викликає у педагога негативне ставлення у контексті усвідомлення потреби у специфічній і складній роботі за умови дефіциту відповідних знань щодо її організації. У процесі розв’язання зазначеної проблеми виникає ряд суперечностей між: соціальною потребою у вчителях, здатних формувати всебічно розвинену особистість учня, та відсутністю цілеспрямованої підготовки до відповідної діяльності; необхідністю виховувати педагогічні кадри, спроможні виявляти і розвивати здібності та обдарування дитини і недостатньою розробленістю комплексу теоретичних і методичних засад забезпечення такої підготовки.

Отже, основним завданням сучасних загальноосвітніх навчальних закладів є створення умов для розвитку обдарованості.



  1. У навчанні обдарованих дітей мають переважати інтерактивні методи.

  2. Обдарованим дітям необхідний високий ступінь свободи у виборі видів занять не лише в школі, а й поза нею.

  3. Якість педагогічних кадрів, тобто професійна підготовка вчителя, має відповідати потребам обдарованої дитини [4, с. 3].

Учитель, що працює з обдарованими дітьми, має розумітися на особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби і інтереси, мати високий рівень інтелектуального розвитку, бути ерудованим, прагнути до самовдосконалення. Усе це актуалізує проблему підготовки вчителя до роботи з обдарованими учнями

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка