Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5



Сторінка5/28
Дата конвертації16.02.2018
Розмір5.62 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

ЛІТЕРАТУРА

  1. Кононенко П. П. Українознавство : підруч. [для вищ. навч. закл.] / Петро Петрович Кононенко. – К., 2005. – 680 с.

  2. Максимюк С.П. Педагогіка : навч. посіб. / Світлана Петрівна Максимюк – К.: Кондор, 2005. – 667 с.

  3. Яресько Л. Українознавство в системі національного виховання [Електронний ресурс] / Л. Яресько // Освіта. ua. – 2008. – Режим доступу до ресурсу : http://ru.osvita.ua/school/method/upbring/363/.



Сємікіна Ганна,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: А. С. Толкачова,

канд. пед. н., доцент (БДПУ)
ПРОЕКТНА ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Сучасні педагогічні технології передбачають новий підхід до навчання, виховання та формування особистості учня. Традиційна система освіти недостатньо орієнтована на індивідуальність учня, тому необхідний пошук нових форм та методів [4].

Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів, розроблені на основі Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого 2011 р., передбачають, що навчально-пізнавальний процес рекомендується базувати на компетентнісно-орієнтованих завданнях із використанням сучасних освітніх технологій.

Проектне навчання не нова технологія в просторі освіти, вона існувала зі змінами та особливостями в багатьох країнах світу, не оминула і пострадянські держави. Але тільки на початку ХХІ століття вона отримала друге дихання та остаточно затвердилась у системі навчання.

Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня. Робота над проектом – це практика особистісно-орієнтованого навчання в процесі праці учня на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів [1].

Ідеї проектного навчання зустрічались у працях вітчизняних та зарубіжних учених (Д. Дьюї, У. Кілпатрик, Є. Коллінгс, Л. Левін, Д. Піт, С. Шацький). Проблемі використання проектних технологій у освітньому процесі присвячували свої праці К. Баханов, О. Пехота, І. Єрмаков, В. Гузеев, Г. Селевко, Є. Полат та ін.

Особливий інтерес становлять дослідницькі роботи останніх років О. Коберник, І. Коновальчук, Т. Подобедової, в яких відображено суть процесу проектної діяльності, відповідна технологія та умови її впровадження в навчально-виховний процес.

Згідно з поглядами сучасних науковців: Метод проектів (від грецької – шлях дослідження) – це система навчання, у процесі якої учні здобувають знання шляхом планування і виконання практичних завдань (проектів), які поступово ускладнюються. Навчальний проект – діяльність учнів під керівництвом вчителя, що має педагогічну мету. Проектна діяльність – форма навчальної діяльності, структура якої збігається зі структурою навчального проекту [2].

За останні роки технологія проектного навчання здобула значної популярності серед вчителів. Проекти використовують як в навчальній, так і у виховній діяльності. Впровадження проектної технології проводиться на всій території України та за її межами, що дозволяє вивчати, аналізувати та порівнювати неповторний досвід кожного вчителя, який використовує цю технологію у своїй роботі з дітьми.

Провідні педагоги-сучасники наголошують, що проектна технологія має ефективно поєднуватись з різноманітними формами і методами включення учнів у пізнавальну діяльність на основі добору навчальної інформації, застосування проблемного навчання, робота із словниками, довідниками, енциклопедіями, підвищення інтересу дітей до теоретичних знань, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, проведення нестандартних занять: «уроків-ярмарок», «уроків-подорожей», «екологічного та політичного прогнозів», «круглих столів» тощо, використання новітніх технологій навчання. Пізнавальний інтерес є одним з найважливіших стимулів навчання школярів. Зацікавлення матеріалом, який вивчається, допомагає успішно оволодівати ним з мінімальними витратами часу і енергії. Зацікавлення на уроці виникає тоді, коли учні залучаються до активної участі в пошуку відповідей на поставлені запитання і знають практичну користь одержаних знань [3].

Отже, проектна діяльність в початковій школі створює низку переваг для повноцінного навчання і розвитку молодших школярів. Вона має свою специфіку і складність, що долаються за допомогою спільної роботи вчителя і учнів, а іноді батьків. Проект, безумовно, розвиває мислення, мовлення, уміння формулювати свої думки, виступати перед аудиторією. Нерідко робота над проектом і його презентація допомагають дитині сформувати адекватну самооцінку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Додусенко Н. О. Проектна діяльність у початковій школі: навч. посіб. / Н. О. Додусенко, І. В. Нетужилова. – Х. : Основа, 2010. – 223 с.

2. Освітні технології : навчально-методичний посібник / за ред. О. М. Пєхоти. – К. : АСК, 2002. – 255 с.

3. Проектна діяльність у школі / Упоряд. М. Голубенко. – К.: Шкільний світ, 2007. – 128 с.

4.Чепіль М. М. Педагогічні технології: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. М. Чепіль, Н. З. Дудник. – К.: Академвидав, 2012. – 224 с.

Сур Альона,

студентка 4 курсу Інституту

психолого-педагогічної освіти та мистецтв.

Науковий керівник: О. В. Голуб,

кандидат педагогічних наук, доцент (БДПУ)
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ВЗАЄМИН БАТЬКІВ І ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В СІМ’Ї ТА ШКОЛІ

Важливу роль у вихованні моральних основ взаємодії дитини з іншими людьми, формуванні її ставлення до навколишнього світу через його сприйняття відводиться сім’ї як первинному осередку суспільних відносин, зокрема міжособистісних взаємин. У сім’ї створюються умови для соціалізації дитини, оволодіння духовною культурою, моральними цінностями нації. Рівень культури батьківсько-дитячих взаємин у сім’ї визначає якість психічного, емоційного та морального розвитку дитини, підготовки її до різнорівневих контактів поза сімейним мікросередовищем.

Різні аспекти проблеми виховання культури взаємин батьків і дітей постійно перебувають у полі зору провідних вітчизняних і зарубіжних педагогів (А. Адлер, Е. Берн, С. Гудман, П. Дюрінг. А. Жирар, М. Земська, К. Леві-Строс, К. Флейк-Хобсон,Т. Алєксєєнко, О. Докукіна, О. Кононко, Т. Кравченко, Л. Повалій, В. Постовий, О. Хромова та інші).

Найбільш сенситивним для становлення і виховання культури сімейних взаємин є молодший шкільний вік. Психологи доводять, що особливості “проживання” дитиною стадій свого індивідуального розвитку або ж стадій дозрівання свого “Я” формують певні якості особистості, які є провідними для становлення її свідомості та самосвідомості у певному періоді розвитку.

Ми поділяємо думку О.Я.Савченко, що основним джерелом розвитку особистості молодшого шкільного віку є розв’язання суперечностей між новоутвореннями в її свідомості і ситуаціями, умовами та її можливостями. Чим змістовніші діяльність, стосунки і взаємини з навколишніми, переконана вчена, тим швидше й виразніше виявляються нахили, бажання, інтереси дитини, яскравішими стають її почуття, мотиви, воля і культура [52, 141].

Отже, молодший школяр піднімається на новий рівень взаємин зі світом дорослих, що набуває форми стосунків із суспільством як системою соціальних зв’язків. Специфічним для молодшого шкільного віку феноменом, що впливає на взаємодію у системі “дорослий – молодший школяр”, є явище максималізму. Змістова сутність його полягає у тому, що молодший школяр оцінює людину за окремим учинком і не враховує мотивації вчинку та особистісних характеристик старших. Це призводить до безкомпромісного характеру спілкування і формування однозначних оцінок людей. Як вважає О. Дусавицький, мотиви вчинків усвідомлюються дуже важко. Дитина не бачить зв’язку між мотивом і результатом дії, між учинком та якістю особистості [22, 71].

Для першокласника початкова школа є першим освітнім рівнем та створює фундамент його загальноосвітньої підготовки. Найбільш продуктивне виконання завдань початкової школи можливе при співпраці вчителя й батьків учнів, оскільки сім’я та школа є основними чинниками соціалізації молодшого школяра. Тому дуже важливо, щоб вчитель тісно співпрацював із сім’єю учня.

Професійна діяльність учителя початкової школи постійно пов’язана із сімейним вихованням та взаємодією з батьками учнів, що передбачає впровадження різних форм соціально-педагогічної допомоги родині, корекційну роботу та педагогічну освіту батьків. Гуманістично спрямоване, особистісно орієнтоване виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї та школі можливе лише за умови спеціальної фахової кваліфікації вчителів початкової школи, підвищення педагогічної освіти і виховної майстерності батьків молодших школярів.

Культура взаємин батьків і дітей в сім’ї та школі – це найважливіша підсистема міжособистісних взаємин, інтегративне морально-психологічне утворення, що характеризується гуманістичною спрямованістю – чуйністю, щирістю, взаєморозумінням і взаємодопомогою батьків і дітей.

Зазначимо, що головним у вихованні культури міжособистісних взаємин є культура спілкування. Культура спілкування має два основні компоненти – моральний і психологічний.

Моральний компонент – єдність моральної свідомості та відповідної поведінки – розкривається в діях і вчинках, що здійснюються людьми згідно з їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями, стимулює створення системи моральних цінностей та їх ієрархію. У процесі спілкування явно чи приховано виявляються моральні якості людей, відбувається обмін моральними цінностями між його учасниками.

Психологічний компонент культури спілкування складають психологічні знання, уміння розпізнавати психологію співрозмовників, адекватно емоційно реагувати на їхні дії та поведінку, обирати загальноприйняті способи і засоби спілкування відповідно до індивідуальних особливостей людини [1, c.87].

Засадою культури спілкування є гуманнее ставлення людей одне до одного, а її нормами – ввічливість, дотримання умовних і загальноприйнятих способів виявлення доброго ставлення, форми звертання, вираження вдячності, правила поведінки тощо. До складових культури спілкування також відносять тактовність, уміння пройнятися почуттями і настроями тих, хто поруч, поставити себе на їхнє місце, уявити можливі наслідки власних учинків.

Отже, культура взаємин батьків і дітей утворює найважливішу підсистему міжособистісних взаємин. На нашу думку, ознаками культури взаємин батьків і дітей є:



  1. Культура спілкування батьків і дітей, особливості культури поведінки й культури мовлення в міжособистісних взаєминах.

  2. Характер емоційного зв’язку, культура його впливу (емоційна культура): з боку батьків – емоційне сприймання дитини, тобто батьківсько-материнська любов; від дитини – прихильність і емоційне ставлення до батьків.

  3. Культура сімейного виховання дітей молодшого шкільного віку в сучасній сім’ї та початковій школі.

Структура культури взаємин батьків і дітей включає в себе такі компоненти: когнітивний (моральні уявлення, знання); емоційно-мотиваційний (потреби, мотиви, емоції, почуття); регулятивний (оцінювання, переконання, конкретний спосіб здійснення прагнень та виявлення почуттів); діяльнісно-практичний (вчинки, поведінка, позиція усвідомленого активного суб’єкта міжособистісних взаємин); саморегулятивний (готовність особистості до самопізнання, самовиховання, саморегуляції культури взаємин) [2, c.89].

Усі компоненти органічно взаємопов’язані і взаємовпливають один на одного, утворюючи блоки знань, умінь і навичок культури сімейних взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку.

Отже, виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку передбачає злагоджену системну діяльність сім'ї та школи щодо створення оптимальних умов для задоволення потреби школярів у самореалізації, самоствердженні у взаєминах з іншими.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бодалев А. А. Психология межличностных отношений ( К 100-летию со дня рождения В. Н. Мясищева) / А. А. Бодалев // Вопр. Психологии. – №2. – 1993. – С.86–90.

  2. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте / Лидия Ильинична Божович. – М. : Просвещение, 1968. – 464 с.

  3. Зверєва І. Д. Діагностика моральної вихованості молодших школярів: метод. посіб. / І. Д. Зверєва, Л. Г. Коваль, П. Д. Фролов; МО України; ін.-тсист. Дослід. Освіти. – К. : ІСДО, 1995. – 156 с.

  4. Зязюн І.А. Краса педагогічної дії: навч. посіб. [для вчит., аспір., студ. сер.тавищ. навч. закл.] / І. А. Зязюн, Г. М. Сагач. – К.: Українсько-фінський ін.-т менеджменту і бізнесу, 1996. – 15 с.



Талах Ірина,

студентка 3 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Л. Г. Ярощук,



кандидат пед. наук, доцент (БДПУ)
ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Формування ставлення особистості до природи як до цінності незалежно від можливості чи неможливості практичного використання її об’єктів – одне із сучасних завдань екологічного виховання. Екологізація свідомості особистості передбачає не лише усвідомлення самоцінності природи і її ролі для людини, а й оцінку кризової екологічної ситуації. Екологічна свідомість розвивається на основі пізнання людьми законів, що забезпечують цілісність природи, і тих, що повинні обумовлювати людську діяльність для збереження життєздатного стану природи. Вона тільки в тому випадку «здійснить позитивний вплив на спосіб дій людини, якщо охопить як розумову, так і емоційну сферу її психіки» [1, с. 153].

Метою дослідження є психолого-педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів.

Предмет дослідження – особливості екологічного виховання учнів початкової школи.

Джерельна база дослідження. Добудова природничо-наукової картини світу полягає в розкритті суттєвого в предметах і явищах дійсності. Воно ставить за мету осягнення явищ у їх цілісності. Розчленованість та ізоляція явищ заважає їх розумінню. У Концепції неперервної економічної освіти та виховання в Україні [3] визначені формування екологічної культури всіх верств населення, що передбачає:


  • виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності;

  • відродження кращих традицій українського народу у взаємо­стосунках з довкіллям, виховання любові до рідної природи;

  • формування усвідомлення безперспективності технократичної ідеї розвитку й необхідності зміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності всього живого й неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку;

  • формування розуміння необхідності узгодження стратегії приро­ди і стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв’язків та само обмеженості, подолання споживацького ставлення до природи;

  • розвиток особистої відповідальності за стан довкілля, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів;

  • розвиток уявлень приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки: виховання глибокої поваги до власного здоров’я та вироблення навичок його збереження.

Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що проблема збереження навколишнього середовища – одна з найбільш гострих проблем сучасності. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа, оскільки саме в період молодшого шкільного віку закладаються основи знань про природу, змінюються механізми оволо­діння різноманітними видами діяльності. Високий рівень екологічної культури школярів може сформувати лише вчитель з відповідним ставленням до навколишнього.

Екологічні проблеми в наш час мають глобальний характер і є не менш загрозливими для людей ніж економічні й політичні кризи. Людство почало усвідомлювати небезпеку наслідків техногенної діяльності для життя на Землі. Люди все частіше звертаються до народних традицій, які спрямовані на гармонізацію взаємин людини з природою, її високу духовність, допомагають формувати екологічну свідомість та культуру розумного природокористування [1].

Учись у природи, спостерігай за її життям – ця мудра філософія народу, що знайшла широке відображення в народ­них прислів'ях, казках, легендах, піснях, народному календарю й обрядовості, які необхідно використовувати для виховання та навчання молодшого покоління. Проблема виховання людини, здатної гармонійно взаємодіяти з природним середовищем, що її оточує, розглядається в умовах сьогодення як одна з найбільш пріоритетних.

Формування екологічної культури особистості означає ви­ховання такого ставлення людини до природи, що перетворює знання морально-етичних норм і правил на внутрішній регулятор її поведінки.

Для вчителів стане хорошим помічником у розв'язку цих завдань книга В. О. Сухомлинського «Чиста криниця» [5]. Ця книга призначена для родинного виховання. Вона навчає, як любити й зберігати своє місце життя. Великий педагог постійно відстоював принципи народності у вихованні, він писав: «Про народну педагогіку ніхто серйозно до цього не думав і, оче­видно, це завдало великої шкоди педагогіці. Я впевнений, що народна педагогіка – це засіб духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, обличчя народу» [2].

Е. А. Постникова пропонує вводити схеми для показу взаємозв’язку в природі [5, c. 31]. Це виховує в учнів абстрактне мислення. Взаємозв’язок, показаний у вигляді схеми, на перших етапах вводиться у вигляді динамічного малюнка. Наприклад, природа містить в собі два компоненти: жива і нежива природа. Нежива природа – вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т. ін., для неї вибирають умовний малюнок – сонечко. А поряд малюють зображення живої природи – тварина, рослина і т. ін. Жива природа також неоднорідна і включає тварин, рослин і людину. Тварини – це звірі, птахи, риби, комахи і інші, вибирається символічне зображення тварин. Людина живе в суспільстві, тому пропонується намалювати людину на тому ж рівні, що і зображення природи. І людина, і суспільство створюють продукти праці і це теж наголошується в схемі. Як елемент системи екологічного виховання, цю методику можна використовувати, на нашу думку, як таку, що дасть непогані результати знань про взаємозв’язки в природі.

Однією з форм організації учбового процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів (К. П. Захмарна, Н. В. Борелок тощо) прагнуть під час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічної поведінки [4]. Наприклад, К. П. Захмарна вважає, що формування в учнів відповідального відношення до природи – складний і тривалий процес. Його результатом повинно бути не тільки оволодіння певними знаннями і уміннями, а розвиток емоційної чуйності, уміння і бажання активно захищати, покращувати, ушляхетнювати природне середовище [4].

Методи й прийоми народної педагогіки мають зайняти чільне місце в екологічній освіті, екологічному вихованні. Вони доступні, повчальні, мудрі й дають бажані результати. Правда, втрачено багато, і настав час відновити життєві закони, за якими жили наші пращури.

Проблема використання народних звичаїв і традицій у процесі екологічного виховання школярів набуває на сучасному етапі величезного значення, оскільки спостерігається значне розширення комп'ютерно-телевізійної мережі, що вимагають мінімуму інтелектуальних зусиль і привчає школярів до пасивного сприйняття інформації, призводить до загального падіння екокультури та етнокультури [4].

Зміст екологічної освіти і виховання, шляхи та способи її реалізації у навчально-виховному процесі початкової школи визначаються загально­вживаними міжнародною співдружністю, принципами з урахуванням як глобальних, так і національних тенденцій розвитку педагогічної науки освіти і культури.

Ціннісний аспект змісту екологічної освіти та виховання є провідним у формуванні бережливого ставлення особистості до природи. Естетична цінність, яка визначається категорією прекрасного та виразного, займає належне місце серед цінностей природи. Система естетичних цінностей підкріплюється моральними нормами поведінки та утворює екологічні імперативи в моральній свідомості молодших школярів. Ознайомлення учнів з моральними зразками стосунків людини з природою має здійснюватися перш за все через залучення їх до конкретних дій і вчинків у природі.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Байбара Т. Н. Методика викладання природознавства у початкових класах / Т. Н. Байбара. – К. : Освіта, 2001. – 424 с.

  2. Біда О. А. Природознавство і сільськогосподарська праця : методика викладання / Олена Анатоліївна Біда. – К. : Ірпінь : Перун, 2000. – 400 с.

  3. Бойченко С. Щоб не згас інтерес / С. Бойченко // Початкова школа. – 1999. – № 1. – С. 49–51.

  4. Захмарна К. П. Формування в учнів відповідального відношення до природи / К. П. Захмарна // Початкова школа. – 2005. – № 3. – С. 10–13.

  5. Пакулова В. М. Методика преподавания природоведения / В. М. Пакулова, В. И. Кузнецова. – М. : Просвещение, 1990. – 192 с.



Чернишова Ілона,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Л. Г. Ярощук,



кандидат пед. наук, доцент (БДПУ)
ГЕНДЕР ТА ЙОГО РОЛЬ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

На сучасному етапі розвитку наше суспільство повністю залежить від успіху освітньо-виховної системи. Тому вітчизняний педагогічний простір покликаний виконувати основну функцію у формуванні особистості, її інтелектуального й духовного потенціалу. Гендерна проблема за останні десятиліття постійно перебуває в центрі уваги Європейського співтовариства, яке створює гендерно-правовий простір, ураховуючи гендерний аспект країн, що приєднуються до нього. Цьому сприяє поняття міжнародно-правових аспектів з гендерного законодавства в країнах Європейського континенту, у яких узагальнено потреби відповідних перетворень [1].

Особливо важливим є питання реалізації гендерного виховання підростаючого покоління в сучасній загальноосвітній школі, адже, незважаючи на певні досягнення в цій галузі, нині вона набуває особливої актуальності.

Сучасна початкова школа переживає низку психолого-педагогічних проблем, пов’язаних з реалізацією принципів гендерної рівності, декларація якої має на меті паритетність гендерних ролей. Але, на жаль, освітній заклад вносить асиметрію в сімейні та соціальні ролі, притаманні обом статям [2].

Проблемі гендерної рівності й гендерного виховання учнів присвячені праці сучасних педагогів О. Аніщенко, Т. Говорун, О. Кікінежді, Н. Городнової, О. Кісь, Т. Марценюк, Н. Павлущенко, А. Шевченко та інших, але спеціальних досліджень щодо особливостей гендерного виховання молодших школярів нами не виявлено.

Актуальність вибраної теми обумовлюється низкою об’єктивних чинників: реальними трансформаціями гендерних стосунків у сучасному українському суспільстві; зламом традиційної системи поляризації жіночих та чоловічих соціальних ролей, їхнім зближенням, переосмисленням ролі та місця жінки в різних сферах суспільної діяльності; необхідністю вивчення основ гендерних знань у системі освіти загалом і початкової зокрема.

Мета дослідження – науково обґрунтувати й експериментально перевірити рівень гендерного виховання молодших школярів в умовах сучасної загальноосвітньої школи.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

1. Розкрити сутнісні характеристики гендерного виховання молодших школярів та його специфіку.

2. Визначити рівень гендерного виховання молодших школярів.

3. Експериментально перевірити ефективність форм і методів гендерного виховання в сучасній початковій школі.

Об’єкт дослідження – гендерне виховання учнів початкової школи.

Предметом дослідження були форми і методи гендерного виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури, підручників початкової школи;

емпіричні – асоціативне анкетування, інтерв’ювання, бесіда; вивчення педагогічного досвіду; педагогічний експеримент для констатування наявного рівня сформованості гендерної поведінки учнів початкової школи й упровадження елементів технології гендерного виховання молодших школярів.

Експериментальною базою дослідження була Бердянська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 3 Бердянської міської ради. Експериментом було охоплено 26 учнів 4 класу (12 хлопчиків і 14 дівчаток).

У педагогічній науці термін «гендер» синтезує біологічні, соціальні й індивідуальні маскулінні та фемінінні особливості учнів, студентів, педагогів і їхні взаємостосунки. Під гендером розуміють організовану модель соціальних стосунків між жінками та чоловіками, що не тільки характеризує їхнє спілкування та взаємодію в сім’ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних інституціях суспільства. Гендер відрізняється від статі тим, що стать – явище біологічне та незмінне, а гендер – соціокультурне та різне для різних епох і народів.

Незважаючи на стрімкий розвиток гендерного напрямку в освіті, педагоги у своїй практичній діяльності майже не враховують специфіку й вікові зміни хлопчиків і дівчаток.

Гендерний напрямок у роботі вчителя з учнями має містити такі складові:

• однакові педагогічні вимоги до дівчаток і хлопчиків, без нав'язування гендерних стереотипів;

• створення умов на підвищення обізнаності та здобуття знань про стосунки статей, гендерний розвиток тощо;

• заохочення хлопчиків і дівчаток до статевозмішаних видів діяльності;

• активізацію участі дівчаток і хлопчиків у реалізації власних здібностей на всіх рівнях освітнього простору;

• ознайомлення учнів з основами гендерної культури, з ідеями партнерства та гендерної рівності;

• привернення уваги школярів до існування та нав'язування гендерних стереотипів ЗМІ тощо;

• створення позитивного ставлення до особистостей з різними типами поведінки за правилом «Ми різні, але рівні»;

• розвиток андрогенного типу поведінки хлопчиків і дівчаток як найбільш ефективного в сучасних умовах;

• на рівних, без застосування статево типізованих моделей поведінки, обговорення конфліктних ситуацій у спілкуванні «вчитель – учень» тощо.

У своєму дослідженні ми розглядаємо гендерне виховання як сучасний напрямок методики виховної діяльності педагога, який шляхом сприятливої соціалізації дозволяє сформувати в дитини стійке поняття власної статі.

У молодшому шкільному віці статеві відмінності проявляються в успішності та поведінці. Узагальнені дані свідчать, що хлопчики важче адаптуються до школи, ніж дівчатка. Дівчатка старанніші, краще ставляться до навчання. Хлопчики ризикованіші на уроках, вони частіше піднімають руку, не бояться помилитися у відповіді. Дівчатка – кращі виконавці, ніж хлопчики, їх легше змусити виконувати якесь доручення.

Проаналізуємо окремі важливі аспекти впливу на формування гендерної ідентичності школяра початкової школи. Важливою обставиною гендерного виховання в початковій школі є фемінізація інститутів освіти. Серед педагогів (жінок початкової школи) вчитель-чоловік – подія. Не раз це обговорювалося серед фахівців, піднімалося в спеціальній літературі. Хотілося б відзначити особливості впливу фемінізованого виховання виключно на процес прийняття та усвідомлення статевої ролі, але проблема майже відсутності чоловіків-педагогів у початковій школі, на нашу думку, закладена глибше.

Стереотипи жінка-домогосподарка, жінка-доглядальниця, жінка-вихователь, а чоловік-діяч, чоловік-герой, чоловік-правитель тощо глибоко укорінені у свідомості, традиціях і культурі нашого суспільства. Це ще раз підкреслює лише те, що чоловік – аж ніяк не вихователь. Тому так рідко можна побачити серед студентів ВНЗ, які вибирають професію вчителя початкової школи, представників чоловічої статі. Неабияке значення відіграють укорінені вислови вчителів, що насправді й не усвідомлюють свій вплив на формування гендерних стереотипів, наприклад: «Оленко, не крутись, ти ж не хлопчик» чи «Миколка пише, як дівчинка» або ж «Іринко, підніми сміття, бо від Іванка не дочекаєшся», «плачеш, як дівчисько» тощо. Кожен учитель має реальні можливості й засоби правильно зорієнтувати дітей, у тому числі і в гендерній поведінці.

Проблема фемінізації школи, особливо початкової, привела до фемінізації вимог до учнів, встановлення жіночих еталонів поведінки. Ініціатива й автономія, притаманні хлопчикам, не заохочуються; ритуал взаємостосунків переважає над змістом, а зовнішня дисципліна – над самореалізацією. Учительки схильні заохочувати в учнів обох статей скоріше жіночі, ніж чоловічі якості. Від учнів очікують (і вимагають), щоб вони сиділи тихо, слухняно виконували вказівки, уважно слухали вчителя. Саме таку поведінку суспільство оцінює як типово «жіночу». Тому цілком закономірно, що дівчатка вчитимуться краще. Проте, бувають і зовсім протилежні випадки. Під час шкільного навчання активно продовжується започаткована батьками традиція формування різного типу поведінки хлопчиків і дівчаток. Тут важливою є поведінка самого вчителя. Те, з якими словами звертається вчителька до хлопчиків і дівчаток, які вчинки вона схвалює і за які карає, – усе це орієнтує дітей на відповідну діяльність. Реакції вчителів на порушення дисципліни школярами в більшості випадків теж різні. Відомо, що хлопчики створюють більше проблем з дисципліною, ніж дівчата. Навіть за звичайних умов частіше зауваження отримують хлопчики.

Мало того, що різностатеві діти в школі, яка для них є на цьому віковому етапі новою соціальною ситуацією, спостерігають і сприймають лише одну модель гендерної поведінки і світосприйняття, цей факт посилюється ще і тим, що в багатьох сім'ях діти виховуються тільки матір'ю.

Сказане вище переконливо доводить, що обстановка в сучасній школі може бути однаково «недружньою» як до хлопчиків, так і до дівчаток. Отже, актуальною постає проблема запровадження гендерних підходів у сучасну початкову систему освіти.

Аналіз підручників для учнів початкової школи показав, що вони – гендерно стереотипізовані, традиційно зображені як чоловіки – космонавтами, механізаторами, водіями, майстрами, вченими, так і жінки, які переважно представляють професії, спрямовані на догляд за іншою людиною, – домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. Як правило, чоловічі й жіночі персонажі представлені в традиційних ролях, де перші діють, а другі мають справу з обставинами, що склалися поза їх власним волевиявленням.

Одним з вирішальних чинників у вихованні молодших школярів є особа вчителя, який – незаперечний авторитет, взірець, приклад культури, знань, поведінки для дітей. Тому педагогам варто звертати увагу на гендерне виховання учнів, розвивати толерантну і творчу особистість у дитині, забезпечувати хлопчиків та дівчаток необхідним інструментарієм для відповідального ставлення до світу.

Експериментальну методику гендерного виховання учнів 4 класу ми побудували на таких засадах: під час бесід, сюжетно-рольових ігор, вправ наголошували на унікальності дітей; у позакласній роботі створили умови, які уможливлювали природну поведінку дівчаток і хлопчиків. Особливу роль в експерименті відіграла фотосушка та театралізована постановка, які сприяли формуванню стійких переконань дітей у необхідності здійснення паритетних стосунків хлопчиків і дівчаток. Усе це дозволило створити в класі емоційно-позитивний клімат, а, отже, переконливо свідчить про результативність проведеної роботи.

Результати експерименту підтвердили ефективність визначених організаційно-педагогічних умов та методики їх реалізації, що свідчать про позитивні зміни як у розвитку окремих структурних компонентів, так і гендерної вихованості молодших школярів загалом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка