Творчість олександра олеся у дитячому читанні



Скачати 133.72 Kb.
Дата конвертації30.03.2018
Розмір133.72 Kb.

ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ У ДИТЯЧОМУ ЧИТАННІ

(1878 - 1944)



  1. Біографічні відомості про письменника.

  2. Формування громадсько-національних поглядів.

  3. Жанрові та художні особливості творів О.Олеся для дітей.

  4. Твори історичної тематики для дітей.

Народився Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) 5.12.1878 у м. Білопіллі (Крига) на Сумщині (за іншими свідченнями у с. Верхосулля). Коли було 11 років, загинув батько (рибалка на промислах в Астрахані). Крім нього, мати виховувала ще двох дочок (померла у 1929 р.).

1893 р. закінчив двокласне училище, потім учився у Дергачівській хліборобській школі (на Харківщині), а у 1903 р. вступив до Харківського ветеринарного інститут. Вибір навчальних закладів диктувався матеріальними можливостями: у цих закладах навчали за „казенний кошт”, що ніколи не вважало престижним.

Певний час, будучи студентом Харківського ветеринарного інституту, працював у відділі статистики у Слов’янську. Уже там виявилася схильність до театру: грав у любительський спектаклях. Одного разу вдячні глядачі після закінчення спектаклю віднесли Олександра Кандибу до його помешкання на руках.

У Слов’янську знайомиться зі слухачкою Бестужівських курсів (у царській Росії для жінок було заборонено навчатися на багатьох факультетах в офіційних університетах, тому Бестужівські курси за рівнем підготовки дорівнювали університетській освіті, хоча і були недержавними) у Петербурзі (родом зі Слов’янська) Вірою Антонівною Свадковською, яка в майбутньому стане його дружиною. Саме вона почала вперше називати його Олесем. Саме так він і підписав свою першу поетичну збірку, що вийшла друком у 1906 р. „З журбою радість обнялися” (у назві присутній прийом оксюморону – поєднання можливого і неможливого що досить характерний для всієї творчості О,Олеся). У 1907 році у них народиться син Олег (Олег Ольжич), який у майбутньому стане одним із провідників Організації Українських Націоналістів (ОУН). Мав вищу історичну освіту, був визнаний у світі як археолог, автор кількох поетичних збірок, загинув у фашистському концтаборі Заксенхаузені у червні 1944 року.

Для Олександра Кандиби визначальним в його громадсько-національному формуванні стали відвідини Полтави, де у 1903 р. відбулося відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. На це відкриття з’їхалися найвідоміші тогочасні письменники України: Леся Українка, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Володимир Cамійленко, Борис Грінченко, Михайло Старицький та інші. Однак місцева влада заборонила проводити відкриття українською мовою. Тому після коротких сухих офіційних промов більшість учасників урочистостей зібралася в садибі Панаса мирного на околиці Полтави. Не відомо, чи був там Олександр Кандиба (бо тоді він ще тільки починав свій шлях у літературі), однак з приводу заборони вшановувати зачинателя української літератури його ж рідною українською мовою писав до В.А.Свадковської: „Що я пережив – важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога і рідна мені, як колискова матері...” „... відчув у собі піднесення духу – працювати, вчитись, творити”. Також висловив обурення з приводу заборони промовляти українською мовою, зазначивши, зо з цього о моменту відчув себе українцем.

Перші вірші написав 17-тирічним у Деркачах (українською та російською мовами). В архівних зшитках зберігається підбірка „Первые опыты” (50 віршів).

З приводу опублікування першої збірки віршів один з найавторитетніших українських літературознавців Микола Зеров писав: „Олесю не довелося звойовувати своєї поетичної слави. Вона сама прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжку його поезій. Свіжість поетичних образів, плавність і легкість вірша, сміливість деяких прийомів ... заінтересували і зачарували українське громадянство”.

І.Франко негативно відгукнувся про першу збірку, вбачаючи у ній „забавки”, „соловійкове цвірінчання”, оскільки в цілому був досить скептично налаштований стосовно творчості модерністських письменників.

Леся Українка (по це свідчить у спогадах її чоловік Климент Квітка) : „... по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет... що їй вже писати ліричних віршів не варто”.

Після завершення навчання в інституті Олесь з родиною проживав у Києві (1909 – 1919 рр. працював на скотобійні!), де його і застали події революції 1917 року. Він прихильно поставився до падіння царату, вбачаючи у цьому можливість демократично-національних перемін в Україні. У цей час співробітничав з газетами „Відродження”, „Трибуна”. Негативно поставився до жовтневих подій та подальшої громадянської війни (оцінював як братовбивчу).



О.Олесь: „Приглядаючись до міжнародного і внутрішнього становища України, можна сказати одно: Україна не стоїть на твердих ногах, а крутиться в повітрі і кидається встряти то в один, то в другий бік, в кожну хвилину готова то піднятись на височінь, то впасти на землю й розбитись... Експерименти не тільки можна, а й слід робити, але не завжди, а особливо над живим народним організмом, обезкровленим війною і революцією. Спроба може кінчитися фатально. А особливо, коли єсть час почекати, приглянутись, повчитись в інших експериментаторів. Тисячоліття ждали, хай же стане терпіння ще підождати рік, другий... І хоч до соціалізму прийдемо з запізненням невеличким, будемо, сподіваємося, не останніми”.

У січні 1919 р. майже на очах О.Олеся від вибуху снаряда загинув його друг Костянтин Хор оманський, трохи згодом петлюрівці розстріляли брата дружини (О.Олесь: „Далі я не можу витримати! .. Я збожеволію”). Тому О.Олесь приймає рішення стосовно еміграції: у лютому 1919 р. з дипломатичним паспортом виїздить до Будапешта, а згодом (1923 р.) переїздить до Чехословаччини, куди переїжджають його рідні.

У кінці червня 1944 р. одержав звістку про загибель сина Олега. Це остаточно підірвало здоров’я О.Олеся (мав хворобу серця).



Помер 22.07.1944 р., похований у Празі на кладовищі Ольшани (там поховано багато представників української діаспори).

Твори для дітей

1924 – 1925 рр. у серії „Українській дитині” (видавництво „Чайка”, Відень): п’ять невеликих збірок „Ялинка”, „Поєдинок”, „Рак-рибалка”, „Вовченя”, „Іменини”. У Харкові (1925, 1929) – „Збірничок віршів для дітей молодшого віку”. Окремими книжками „Грицеві курчата”, „Мисливець Хрін та його пси”, після смерті „Водяничок” (поеми).



Дитяча драматургія: інсценізації народних казок: „Івасик-Телесик”, „Лісовий цар Ох”, „Лисичка, котик і півник”, „Микита Кожум’яка”; власні драми-казки „Бабусина пригода”, „Бабусі в гостях у Ведмедя”, „Ведмідь у гостях у Бабусі”, п’єса-казка алегоричного змісту „Злидні”.

Зараз більшість творів О.Олеся для дітей об’єднані у збірці „Все навколо зеленіє” (1990). У ній можна виділити твори для дітей різного віку.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

1. Багато поезій у жанровому відношенні близькі до різноманітних фольклорних творів:

а) колискові пісні („Над колискою”, „Спи, дитиночка кохана”):

Спи, дитиночка кохана,

Баю, люлі, бай,

А ти, місяцю, до рана

В колисоньку сяй.
Стану я казки казати

Та співать пісні,

Щоб ти щастя міг зазнати

Хоч в дитячім сні.

б) потішки та пестушки („Киця”):

- Кицю, кицю,

Де була?

Що ти їла,

Що пила?
- Я на річці була,

Там водичку пила,

А що їла – не скажу

Тільки хвостик покажу.

в) загадки („Капустонька”):

Покинута, занедбана на лугу,

Зеленіє кап устонька в снігу,

А до неї стежечку не одну

Протоптали ніженьки по лану.
Догадайтесь, дітоньки, ви самі,

Хто ці робить стежечки у зимі.

Я вам в цьому віршику не скажу,

Бо сам ще раз подивитись побіжу.

г) жартівливі поезії – іронія як прийом творення комічного („Рибалки”, „Хоробрий вояк”):

Щоранку батько і синок

ходили разом на ставок

ловити рибку... Чи піймають, -

а все бухикають та чхають:

„Бухи, бухи! Ачхи, ачхи!

Ловися, рибко, на гачки”.
І застудилися вони...

Сховали удки в бур’яні,

лежать удвох, жують пілюлі

та лови згадують минулі...

„Бухи, бухи! Ачхи, ачхи!

Ловися, рибко, на гачки”.

ґ) вірші із соціальним забарвленням („В залі розкішній сяє ялинка”: контраст багатство – бідність, оксюморон при змалюванні прикрас селянської ялинки):

В залі розкішній сяє ялинка

Сяє в намисті, сяє в цяцьках,

І задивилася в вікні дитинка

З слізьми в очах.

Так їй хотілося бігать багато,

Жабкою плигать, лазить жучком,

Дуже хотілось, та її тато

Був мужиком.



В хаті селянській сяє ялинка,

Капають роси в грі чарівній,



Хліба черствого чорна скоринка

Висить на ній. (Також варто звернути увагу на алітерацію глухого ч, що підкреслює не стільки радість, скільки сум, що панує навіть у святково прибраній селянській оселі).

Для дітей молодшо/середнього шкільного віку.

символістськи заангажована (О.Олесь як письменник модерніст перш за все належав до символістів – через відповідні описи природи, нагнітання певних звуків, кольорів передати глибоко прихований психологічний стан людини) пейзажна лірика, що відтворює багатоманіття людських настроїв і станів.

Білі гуси летять над лугами

Білі гуси летять над лугами,

в синім небі біліють снігами,

в синім небі хмарками зникають,

довго-довго їх очі шукають.
Білі гуси на озеро впали,

тихі води кругом розгойдали...

Розцвіли, як купави великі...

Довго-довго їх чуються крики.


Навмивалися, накупалися,

нагойдалися, нагулялися.

Закричали, знялись і полинули,

тільки пір’я на спогад покинули.



Вірш пройнято світломінорним настроєм, легким, але не обтяжливим сумом, який властивий людині в передзимовий період: усі господарські турботи залишилися позаду, організм потребує і фізіологічного, і психологічного перепочинку. Тут можна вбачати і певний сум ліричного героя за якимись надіями, які не виповнилися (Закричали, знялись і полинули, тільки пір’я на спогад покинули). Це може бути і реакція людини на перший, завжди очікуваний, сніг, коли око і душа радіє білизні після надокучливої осінньої чорноти.

Конвалія

Очі розкрила конвалія біла

І в дивуванні застигла, зомліла...

Бо біля неї не трави всміхались,

Бо понад нею не віти гойдались, -

Мовчки кімната пустельна сіріла...


Де ж тії пестощі вітру летючого,

Де ж тії квітоньки гаю пахучого,

Де ж тії ночі сріблясто-блакитні,

Де ж тії ранки рожеві, блакитні,

Де ж тії усміхи сонця блискучого?!
О, не одна ти не в рідній оселі...

Квітко! Прокинувсь і я у пустелі!

Марив – мене оточатимуть люди.

Глянув – чорніють, сіріють усюди

Ворони, змії та з каменю скелі.

У вірші простежуються два плани зображення: зовнішній - конвалія (її ботанічна особливість у тому, що ця квітка надзвичайно швидко в’яне, будучи зірваною) і внутрішній – ліричний герой. Паралельність зображення підкреслює подібність станів цих двох образів, що дозволяє говорити про відтворення трагічного стану людини, яка прагнула чогось, жила сподіваннями, надіями, однак вони ні в чому не виповнилися. Психічний стан пригніченості посилюється різноманітними прийомами:

1 – риторичне питання - цілком уся друга строфа;

2 – анафора „Де ж тії...”;

3 – звуконаслідування ч – с , що нагадує зміїне сичання, коли ліричний герой бачить навколо себе не людей, а зміїв.



В степу

Розцвіли дзвіночки-квіти,

Ніжні дзвони із блакиті...

Сонце море сонця ллє!..

Хтось у дзвони тихо б’є...
Хтось у дзвони тихо дзвонить:

Бог чи коник степовий, –

Я не знаю; в травах тоне

Той дзвонарик світовий.


Я молюся небесам.

Віра в мене дужче криці, -

Степ – один суцільний храм!

Скрізь церкви, церкви, дзвіниці,

Співи, дзвони, фіміам.
Я молюсь. Душа моя

Скрізь в повітрі розлилася,

Степом, небом пройнялася.

Світ в мені, і в світі я!



Передається піднесено оптимістичний настрій ліричного героя, викликаний відчуттям повної гармонії між собою, природою, а найголовніше – Всесвітом. Не випадково герой зазначає, що „Світ в мені, і в світі я!”.

Для ліричного героя весь навколишній світ – це величний храм, в якому душа не може не почувати возвеличення і вознесіння:

1 – постійно присутній образ дзвонів;

2 – метафора „Степ – один суцільний храм!”;

3 – алітерація дз – ц, що передає звучання дзвонів.

4 – гіперболічне зростання ліричного героя: „Світ в мені, і в світі я!”.
До творів історичної тематики в О.Олеся належить цикл „Княжа Україна” (написано в 1920, надруковано в 1930 році).

О.Олесь у листі до редактора дитячого журналу „Малі друзі” Б.Даниловича (10.04.1941): „Княжу Україну” я написав випадково за якихось 17- 20 днів, перебуваючи в 1920 р. в Марієнбаді на лікуванні: Кр.(?) прислав мені підручник Крип’якевича і страшно просив мене написати. Я вважив його волю і хоч часу було мало, постановив написати працю до від’їзду з Марієнбадена. Задумав я широко [...], але бачив, що не встигну виконати свою постанову (закінчити до від’їзду), і писав уже як попало. Ну і вийшло зле, по-дитячому. Одначе я бачив, що і моя „історія” може бути корисною для декого, тому переписав і видав. Мене було вилаяно, але дуже чемно”1.

Цикл складається з 43 розділів і охоплює період від язичеських часів („Заспів”, „Дажбог”, „Волос”, „Перун”) до зруйнування Києва монголо-татарами (1240 р.).

Україна в старовину” – незаймана дика природа, багаті звіром ліси, людина в змаганні з природою.

Згадуються київські князі: Аскольд, Дір, Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, похід Ігоря на половців. Перші розділи – досить побіжне зображення великого за хронологією періоду („Наші предки – слов’яни” – родово-племенний устрій слов’ян, їхня боротьба проти зовнішніх нападників, святкування Купала).



Надалі – більш детальна розповідь, присвячена одній історичній постаті. Так, у розділі „Святослав” – фольклорні мотиви: княгиня Ольга співає над колискою:

Соне, соне, срібнокрилий,

Не жахай страхами ти,

А на віченьки дитячі

Тихим янголом злети...

Цей же принцип простежується й в інших розділах: „Дитинство Святослава”, „Юнацтво Святослава”, „Похід на хозар”, „Війна з болгарами”, „Війна з греками”, „Смерть Святослава”. Так, наприклад у розділі „Печенізька облога Києва” використана фольклорна легенда про те, як хлопчик-пастушок пройшов через печенізьку облогу, щоб повідомити про небезпеку для Києва Святославовим воїнам:

Безліч літ уже минуло,

Вже давно в землі хлоп’я.

І давно вже в серці нашім

Вмерло лицаря ім’я.

О.Олесь при написанні того чи іншого розділу спирається не лише на фольклорні джерела, а використовує літописні, археологічні, етнографічні матеріали тощо. При цьому він послідовно для позначення територіально-державних реалій використовує слово Україна. Якщо і до цього часу дехто не лише із пересічних громадян, але і фахівців топонім „Україна” відносить до XIV сторіччя, намагаючись його етимологію виводити з іменника „окраїна”, то О.Олесь свідомий того, що Україна – Русь – це ідентичні поняття, а його витоки слід шукати в сивій давнині. Тож у всіх розділах, в яких йдеться про часи Київської Русі, знаходимо слово Україна:

Україна в старовину”: Спочивала Україна в золотих дитячих снах.

Початки Києва”:

І здавалось, Україна

Буде квітнути віки,

І здавалось, всі народи

Їй сплітатимуть вінки.

Поход на Царгород”:

На воротах Царгороду

Український щит висів!

Смерть Ігоря”:

Що тоді лише держава

Буде дужа і міцна,

Коли всі в одно зіллються

Українські імена.

Володимир Великий”:

Що збудує Україну

Вільну, дужу і міцну.



В. Радушевський (автор приміток до циклу2) вважає неправомірним вживання слів „Україна”, „український” замість „Київська Русь”, „давньоруський”. Однак зазначає, що при написанні циклу О.Олесь спирався на „Повість временних літ”, „Галицько-Волинський літопис”, історичні праці М.Грушевського та І.Крип’якевича.

Вплив праць М.Грушевського позначився і на трактовці письменником стосунків Київської Русі та Московщини. М.Грушевський: „Київська держава, право, культура були утвором одної народности, українсько-руської; Володимиро-московська – другої, великоруської. Етнографічна й історична близькість народности української до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань, - вони жили своїм життям поза своїми історичними стичностями і стрічами”.

В О.Олеся в розділах „Москалі”, „Суздальські князі” послідовно вживається „московсько-фінський народ”. Зміцнення й посилення Московсько-суздальського князівства автор пов’язує з діяльністю нащадків Володимира Мономаха, які:

Залишили рідну мову,

Прийняли чужу, нову,

Збудували місто Суздаль,

Володимир і Москву.

Самі ж стосунки між Україною та Московщиною зображуються як нерівноправні в силу агресивності останньої. Штурмом взято Київ:

Все забрали, обібрали:

І палати, і хати.

Кажуть: всі брати – слов’яни,

Кажуть: всі вони – брати.

Інколи О.Олесь досить вільно поводиться з першоосновою, що не завжди обертається на краще для твору. Це, зокрема, спостерігається у розділі „Бій над Каялою”, в якому явно простежуються ремінісценції зі „Слова о полку Ігоревім”. Так, у „Слові” початок вирішальної битви Ігоря з половцями передано через пейзажний опис, пронизаний трагічним передчуттям: „Другого дня вельми рано кривавії зорі світ провіщають; чорнії тучі з моря ідуть, хочуть прикрити чотири сонця, а в них трепечуть блискавки синії. Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого!”

В О.Олеся цей же епізод виглядає у значно полегшено-споглядальному тоні:

Вранці небо червоніє,

Наче п’є червону кров,

Налітають з моря хмари,

Вдарив грім – дощ пішов.

Найтрагічніший момент поразки Ігоревого війська у „Слові” має такий вигляд: „Стяги говорять: половці ідуть від Дону, і від моря, і з усіх сторін руські полки обступили... Чорна земля під копитьми кістьми була засіяна, а кров’ю полита: тугою зійшли вони по Руській землі!.. Бились день, билися другий і третього дня під полудень упали стяги Ігореві”.

В О.Олеся це виглядає так:

Бились наші, як не б’ються

На верхів’ях скель орли...

Ось, здавалось, залунає:

”Перемога! Ми взяли!”

Одна з особливостей циклу полягає в тому, що, говорячи про минуле, О.Олесь завжди має на увазі сучасні проблеми:

- бажання бачити Україну могутньою незалежною державою:

Так за дужу Україну,

За соборну Ігор вмер.

За соборність України

Умирають і тепер („Смерть Ігоря”, який загинув від древлян);

- звертання до сучасників брати приклад з предків:

О, коли б бажання тільки,

Віра, сміливість, любов!

Так, як лицарі колишні,

Били б ворога ми знов. („Війна з греками”);

- надія на відродження України, упевненість у тому, що в цьому їй допоможуть усі її сини:



Скільки отроків вернулось

В дні останні і до нас:

Ще святий огонь сумління



В їхнім серці не погас. („Половці і Отрок”).


1 Олесь О. Твори: В 2-х т. – Т.1. – К.: Дніпро, 1920. – С. 892.

2 Олесь О. Твори: В 2-х т. – Т.1. – К., 1990.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Творчість олександра олеся у дитячому читанні iconТворчість Олександра Олеся. Володимир Винниченко. Новела
Опрацювати сторінки підручника (289-295), скласти хронологічну таблицю до біографії Олександра Олеся
Творчість олександра олеся у дитячому читанні iconКонтрольна робота Творчість М. Вороного, Олександра Олеся І варіант Дорога в Казку з твору О. Олеся це символ
Висловіть судження:«Казка життя людства — вимисел чи реальність?»
Творчість олександра олеся у дитячому читанні iconТарас Шевченко (1814-1861) — народний поет План
Поезія Т. Шевченка в дитячому читанні відповідно до програми дошкільного закладу. Мрії про щасливе життя у вірші "Заповіт"
Творчість олександра олеся у дитячому читанні icon«Семінар читачів» (знайомство з творчістю Олександра Олеся)
Олеся, визначити провідні мотиви поезій; навчити учнів визначати поетичні жанри, аналізувати прочитане та висловлювати власні міркування;...
Творчість олександра олеся у дитячому читанні icon«Дитяча літературна творчість». Почала друкуватися 1925 у дитячому ж. «Червоні квіти». Перша книжка для дітей вийшла 1930 («Майка та Жабка»). 1947-51 редагувала ж.
По закінченні працювала в управлінні дитячих установ під кер-вом А. С. Макаренка та в пресі. Захистила дис на тему: «Дитяча літературна...
Творчість олександра олеся у дитячому читанні iconОлег Ольжич (1907 — 1944) Життєвий І творчий шлях
Син відомого українського поета –символіста, драматурга, перекладача Олександра Олеся
Творчість олександра олеся у дитячому читанні iconВ. Сухомлинський
Навчально-організаційні – розширити знання учнів про творчість І біографію В. Сухомлинського І о. Олеся
Творчість олександра олеся у дитячому читанні icon1. Течія модернізму, до якої належить поезія О. Олеся
Назва символістського вірша О. Олеся, де піднято тему викриття зрадників та зображено образ України «безславної руїни»
Творчість олександра олеся у дитячому читанні icon135 років від дня народження Олександра Олеся Олександр Іванович Кандиба
Олександр Іванович Кандиба (4 грудня 1878 – 22 липня 1944) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої...
Творчість олександра олеся у дитячому читанні iconРішення щодо його направлення в сесійну залу в другому читанні, для прийняття в другому читанні і в цілому
Зараз ми ще, у нас є вже, ще одного члена комітету, зараз підійде Олександр І ми можемо починати. Попередньо нам представлено порядок...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка