У десяти томах



Сторінка31/32
Дата конвертації15.02.2018
Розмір5.7 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32

Одначе і про мужика не забули. Вислали йому чарку горілки і десять шагів міді.

М. Є. Салтыков.

J

/0л<А . /77нса.их> S£#сы_



<*А* у,

j(@*н,Є'ХА<‘t+1. 4я1цщкUt/ /$>69 <г . Ліс^н,/

?/

/’fofcx-ia.'* 'li- kfryA,.



у ><..£.*, f n.tf c.^ eyts-tii.'fit'// $4.1,4# СоЛ-

/АЯил/пуч+У, (**<$ M/^4JC” iAsi*+e^ £r^,ntJe

Д-..vl* f it*> /,t U/ £€**/**4'

flr ^ (/T^^ ^r1**'0'nCf'u'/ cr-t<+t“r

/Д/7. C >u о,їV /*”“•* ^и£ ..іаЛіг.еУ, Jf’u-e. m'p/tt c**+t -r.*.*'>“-*':

[QПі/ рил '/}ius.

3ottM>U**' ' /?/e/ti.U? U, &*.<*' uttjt -

О/ /)ьигл*> ’м,/йИ'/ ЛА.1 -h*j> Zfaaca ♦“*+” с£/ь$м, : Жъ, ^'

llMt ' v/- s- У , Ґ) ' (?

нМЛ/vaQ **<> da'ia”** fuxynsATjftMac* 0 Uatuv.iy +$<*/> оіч.* < ^yu^rc, ! ^ / о з

еЖи> 6%'JKO-G, n° /,uc (? u/“* e*o

(b\U -Mt і nv ”|C ►'>*i//”rtt“,t

ci“, •'.4 лыищщЛ,'^

оаН&'нЛ /*/ Gt'CK^.iwJl :)t tj n^L> *pb '**' &**“ £-tc ^tftc пе^4*'с**>ґ?

(ffr*' ‘**/ і Лд \A f ACtS.С;у^у_ /fSn-C*n*,j J -*

/s7U.UK***' /<*'* Я- ^V±C'-f^,lSAl '

/9 r^- ^ °

„ Cb*-”-*1 fu'tJ ^'ij '£<**

5 ^*"КГ >***A / .> / л

,^/WW ^. от./л^а^ *• ^ , “' УП4>

/)Cfr^>UiMJ ‘ '^;*4М/ <Л'*ри*-*й&'к£$>Хл- 6 1ШЦ<Ь'7.4А.у

Лоуьь"! *0 4 n*v '“<л^('.<“у _

^^7 ^y4 ”

Itct #Смь£+И***° /^A a' 't**''ип4?'~л**, 'i< C . **x +,yiaftAf.

^ £'£/ /(0.0//.***<*' .^e-”-*’ m£? u*^.<*-’ rt*ja** ”+>v' 14*-*nfa Л.&Ц.,/

Хо.гиЯ *io.u.i”r** dZ.K<\~' C^c^-n/: fo vW -



at*'•““"***7

^ /7 S10S“*‘“'. к.,4+уъл '*чък, Kfo t<.-& -

^v' иле*./ &*'<**/ U/t

"F'"‘Tti.‘>“-ti' **,. fi*Qcri(b,, ty>i*oM A '/:<.РЛ, ...

и. &**.£, /'Лия^лі<„;/ 'Г-не- Л еыу'кул-и^сл ^-t?* л'г\ 'I

*7/ лл.'У/^,.“/ rt„r”T“,“4u”v6 *um£Ux4'4u*.m*.'ftp Лі*, (yjle vtf>u.yr*Ab Oc“V

інка рукопису “Дикий пан” (переклад з Салтикова-Щедріна).

ДИКИЙ ПАН

(ДЛЯ ДІТЕЙ. ПИСАНО З УСТ ПОМІЩИКА СВ6ТЛ00К0ВА)

Переклад /. Нечуя

[ одному царстві, в одному государстві жив собі поміщик, жив і, на світ дивлячись, веселився. Всього було в нього досить: і мужиків, і хліба, і скоту, і землі, і садків. І був собі той пан дурний, читав газету “В Ьсть” 1, а тіло мав м’яке, біле і розсипчасте. От раз той пан почав молитись, благати бога.

– Господи! Я зовсім тобою вдоволений, всім на дарований! Одного тільки не переносить моє серце: вже аж надто багато розплодилось в нашому царстві того мужика!

Але бог знав, що той пан був дурний, і не слухав його прохання.

Бачить поміщик, що мужика з кожним днем не тільки не вменшається, але ще й прибільшається та прибіль- шається; бачить і опасається: “А що буде, як він все моє добро переїсть?” От і загляне пан в газету “В'їсть”, що йому треба робити в такім разі, і прочитає: старайся!



1 Газета “В'їсть” – орган великоруської аристократії, котора хоче повернути назад кріпосне чи панщанне право. Її найбільш читають польські пани. – /7р. авт.

24 Нечуй-Левицький, т. II

369

– Одно тільки слово написано”– каже собі дурний пан, – а золоте те слово!



І почав він старатись, і не те, щоб як-небудь, а все по правилу. Коли мужикова курка забреде в панський овес,-*- зараз її, по закону, в борщ; чи нарубає там мужик дро- вець покрийому в панському лісі, – зараз беруть ті дрова на панський двір, а з чоловіка, по правилу, штрахв.

ч – Я найбільше маю сили над ними через оті штрах- ви! – було каже поміщик своїм сусідам, – бо вони ще більше розуміють.

Бачать мужики, що в їх пан хоч і дурний, але йому надано великий розум. Обгорнув він їх так, що нема куди й носа виткнути. Куди вони не глянуть, – все не можна, та заборонено, та не ваше! Чи скотинка вийде на водопій – пан кричить: моя вода; чи курка вибреде за царину – пан кричить: моя земля! І земля, і вода, і повітря – все його стало! Нема в мужика скалок, щоб світити в хаті, нема бадилини, щоб хату вимести. От і почали мужики всією громадою молитись до господа бога:

– Господи! лучче нам пропасти з малими дітьми, ніж так цілу жизнь бідувати!

От і почув милостивий бог слізну сирітську молитву, і не стало мужиків на всій простороні маєтності дурного пана. Ніхто й не примітив, куди дівся той мужик; тільки люди бачили, як зразу схопився м’якиновий вихор і, ніби чорна хмара, полетіли на повітрі мужичі пістрові штани. Вийшов пан на балкон, потяг носом і чує: на всіх його маетностях стало чисте-пречисте повітря. Натурально, що він зостався вдоволений. “От тепер же я попещу своє тіло біле, пухке, розсипчасте”, – думав він. І почав він жити та поживати, і почав гадати, чим би свою душу втішити.

– Закладу в себе театр! – думає він, – напишу до актьора Садовського. Приїжджай, мов, милий приятелю! і актьорок привези із собою.

Послухав його актьор Садовський, сам приїхав і актьорок привіз. Тільки бачить він, що в хатах у поміщика порожньо, ставити театр і підіймати завісу нема кому!

– Куди ж оце ти подівав своїх хлопів? – питає Садовський у пана.

– Та так і так, – одказує пан. – Бог, по моїй молитві, очистив од мужиків всі мої маєтності.

– Єднак же, братику, ти дурний пан! Хто ж тобі, дурню, подасть умиватись?

370


– Та я вже кілька днів ходжу невмиваний.

– Чи не думаєш ти на морді розплодити гриби? – промовив Садовський і з цим словом сам поїхав і актьорок повіз.

Згадав пан, що в нього поблизу є чотири знакомі єдно- рали. “А попробую я вп’ятьох з єдноралами перекинути на картах одну та другу пульку”.

Сказав і зробив: написав запросини, назначив день і одіслав письма по адресу. Єднорали ті були не зовсім нестоящі, але голодні, і тим дуже хутко приїхали. Приїхали і не можуть надивуватись, чого в пана таке чисте повітря стало.

– А тим, – хвастався пан, – що бог, по моїй молитві, всі мої маєтності обчистив од мужиків.

– Ох, як же то гарно! – хвалили єднорали пана, – так теперечки в вас зовсім не буде тхнути холопським запахом.

– Зовсім, – одказує пан.

Переграли вони пульку, переграли й другу: чують єднорали, що прийшов їм час пити горілку, озираються з неспокоєм.

– Мабуть вам, пани-єднорали, схотілося закусити? – питає поміщик.

– О! непогано було б, пане поміщику!

Встав пан з-за стола, пішов до шахви і виймає звідтіль по цукерці і по печатаному медяникові на кожного чоловіка.

– Що це таке? – питають єднорали, витріщивши на його очі.

– А от закусіть, що бог послав І

– Та нам би м’ясця! м’ясця б нам!

– Ну, м’яса в мене задля вас немає, пани-єднорали, бо з того часу, як мене бог спас од тієї мужви, в печі в мене, в пекарні, не топлено.

Розгнівались на нього єднорали, аж чуби в їх застукотіли.

– Але ж ти таки жереш що-небудь сам? – присікались вони до нього.

– Я годуюсь дечим сирим, та от іще маю медяників до якого часу.

– Ох, який же ти дурний пан! – промовили єднорали і, не скінчивши грати в карти, розійшлись до господи.

Бачить пан, що його вже вдруге чествують дурнем,

371

і хотів уже задуматись, але саме тоді впала йому в вічі колода карт; він махнув на все рукою і почав розкладати гран-пасьянс.



– Побачим, панове ліберали, – каже він, – хто кого подужає! Докажу ж я вам, що можна зробити з правдиво загартованою душею!

Розкладає він “панянський каприз” і думає: як випаде зразу тричі, то, значить, не треба звертати уваги. І неначе на біду! Скільки разів не розкладав, все в його виходить, все в його виходить! Не зосталось в його навіть жоднісінького сумління!

– Ну вже ж! – каже він, – коли сама хвортуна показує, то вже треба зоставатись твердо на своєму до кінця. А тим часом годі вже мені розкладати гран-пасьянс! Піду ще, займусь чим-небудь.

От ходить він, ходить по кімнатах, потім сяде і посидить і все думає. Думає він, які-то машини повиписувати з Англії, щоб усе, бач, робити парою та парою, і щоб хлопським духом і не тхнуло. Думає, який він розведе родючий садок: отут ростимуть груші-дюшеси (кралі), а тут – груші-гливи, а тут – морелі, там – грецький горіх. Гляне він у вікно, щоб там усе було так, як йому забажалось! От ламає гілля під важкими овощами дерево грушове, персикове, мореля, ніби по наказу щуки в казці, а він тільки збирає овощі машинами та в рот загортає! Думає він, яких корів розведе, що не буде в їх ні шкури, ні м’яса, а тільки молоко та молоко. Думає він, яких полуниць насадить в огороді, все подвійних та потрійних, по п’яти ягід на хунт, – і скільки-то він продасть таких полуниць в Москві! В кінці всього він втомився, думаючи, підступив до дзеркала, подивився, а там уже сіло пороху на два пальці.

– Семенище! – крикнув він зразу, забувши, але зараз опам’ятався і каже. – Ну, нехай собі так постоїть до якого часу! а вже ж я докажу тим лібералам, що можна зробити з твердою душею.

Повештається пан таким способом, поки добре смеркне, а потім іде спати! А йому сни ще веселіші сняться, ніж ті, що він бачив удень. Сниться йому, що сам губернатор довідався про таку його панську твердість і питав у ісправника 1: “Який там у вас у повіті завівся твердий чоловік?”



1 Начальник повітової поліції.

372


Потім сниться йому, що за ту саму твердість настановили міністром і ходить він ввесь в стрічках і хрестах і пише циркуляри: “Всім бути твердими і ні на що не вважати!” Потім сниться йому, що він ходить на берегах Тігра і Євф- рата...

– Єво! мій друже! – ніби промовляє він.

Але вже він переглядів усі сни; треба вставати.

– Семене! – кричить він знову, забувши, але знов пригадав... і похилив голову.

“Що. б тут таке робити? Чим би зайнятись?” – питає він сам у себе: хоч би домовика якого приніс дідько! Коли це якраз на його слова котить у двір сам копитан-ісправ- ник. Дикий пан зрадів невимовно, побіг до шахви, вийняв два печатані медяники і думає: ну, цей зостанеться вдоволений, здається мені так.*.

– Скажіть, будь ласка, пане-поміщику, яким-то чудом всі ваші “временнообязанные” мужики зразу счезли? – питає ісправник.

– А так і так, бог, по моїй молитві, всі мої маєтності обчистив од мужиків.

– Так! А чи не знаєте ви, пане-поміщику, хто буде за їх платити податі?

– Податі!., то вони! то вони! то їх найсвятіший довг і повинність.

– Так. А яким же способом взяти в їх ту подать, коли вони, по вашим молитвам, розсіялись по земному лиці?

– Про те я вже нічого не знаю, щодо мене, то я платити не хочу.

– Чи знаєте ви, пане-поміщику, що скарб без податків і повинності, а найбільше без горілочної і соляної регалії не може існувати?

– Я? Я готов! чарку горілки... я заплачу!

– Чи знаєте ви, що, по вашій ласці, в нас на базарі нема й шматка м’яса, і хунта хліба не можна купити? Чи знаєте ви, чим то пахне?

– Змилуйтесь! Я од себе готов жертвовати! От вам цілі два медяники!

– Дурний же ви, пане-дідичу! – промовив ісправник, повернувся і поїхав, не глянувши навіть на печатні медяники.

Задумався тепер пан вже не на жарт. Це вже третій чоловік чествує його дурнем; третій чоловік подивиться,

373


подивиться на його, плюне й піде. Чи вже ж то він-таки й справді дурень? Чи вже ж та несхильність, котру він так пестив у своїй душі, в перекладі на звичайну мову буде зватись тільки – дур, безрозум’я? Чи вже ж то од його несхильності перестали платитись і податі і регалії; стало неможливим дістати на ярмарку й хунта борошна, ні шматочка м’яса?

І так як він був дурний пан, то спершу навіть прихнув од приятності од одної думки, що він таку штуку зробив; але потім він пригадав слова ісправника: “Чи знаєте ви, чим оце пахне?” і справді-таки перелякався.

Почав він по своєму звичаю ходити по хатах вперед і назад і все думав: чим же оце воно пахне? Чи не пахне воно яким поселенням? наприклад, Чебоксарами? або може й Варнавиним !?..

“А хоч і в Чебоксари, чи що там! Принаймні мир доконався б у тому, що значить тверда душа”, – каже пан, а сам думає по секрету од самого ж себе: “В Чебоксарах я може побачив би мого любого мужика!”

Походить оце поміщик, і посидить, і знов походить. До чого він не підійде, все, здається, так і каже йому: а який же ти дурний, пане-поміщику! Бачить він, біжить через кімнату мишеня і підкрадається до карт, котрими він колись розкладав гран-пасьянс і так їх засалив, що вони пробуджували вже мишачий апетит.

– Кшш!.. киша! – кинувся він до мишеняти. Але мишеня було розумне і тямило, що пан без Семена не може зробити йому жодної шкоди. На одповідь грізному крикові пана воно тільки майнуло хвостом і через хвилчну вже виглядало до його з-під канапи, неначе промовляло: потривай, дурний пане! Се ще не все! Не тільки карти, я з’їм твій шлафрок, як ти його засалиш добре, як слід!

Чи багато, чи мало часу минуло, тільки бачить пан, що в його саду стежки позаростали реп’яхами та комочками, в кущах аж кишать гадюки та гадина всяка, а в паркові дикий звір виє. Раз навіть прийшов ведмідь до самісінького дому, сів на задні лапи, поглядав в вікна на пана і облизувавсь!

– Семене! – гукнув пан, але зараз схаменувся... і... заплакав. Але та твердиня душі все ще не покидала його. Кілька разів він вже і ослабівав, але як тільки було почує,



1 Трохи не Сибіррю.

374


що його серце починає розставати, то зараз кидається до газети “Візсть” і в одну хвилю знов ожорсточиться.

– Ні! чорта з два! лучче я зовсім одичію, лучче буду з Дикими звірюками бродити в лісі, та нехай ніхто не скаже, що російський дворянин, князь Урусъ-Кугушъ-Юль- діхбаєв оступився од принципів...

От він і одичів. В той час вже настала осінь, морози стали добренькі: він не чув навіть холоду. Од голови до самих ніг пан обріс волоссям, неначе древній Ісав, а нігті в його стали як залізні; він давно вже перестав сякати носа, а ходив більше на ногах і руках і навіть дивувався, як він не знав того попереду, що такий спосіб прогулянки найкращий і найзручніший. Він втратив навіть зугарність вимовляти людські язичні голоси, а натомість привик до якогось особливого побідного крику, середнього меж свистінням, шипінням і рохканням. Але хвоста ще не добув.

Оце було вийде в свій парк, де колись він пестив своє тіло ніжне, біле, розсипчасте, в одну мить влізе, мов кіт, на самий вершечок дерева і стереже звідтіль. Тільки що прибіжить зайчик, стане на задні лапки і прислухається, чи не чути звідкіль небезпечності, а він вже й там! Як та стріла, стрибоне він з дерева, вчепиться в свою здобич, розірве її кігтями та й з’їсть так з усіма тельбухами, навіть зі шкурою.

І став він страшенно дужий! такий дужий, що мав собі за право стати в приятельські стосунки з тим самим ведмедем, що колись поглядав на його через вікна.

– Чи хочеш, Михайло Івановичу, ходити зо мною в походи на зайців? – промовив він до ведмедя.

– Чом же не хотіти! – одказав йому ведмідь, – тільки, брате, ти надаремне згубив тих мужиків!

– Чому так?

– А тим, що мені того мужика далеко було легше їсти, ніж вашого брата, шляхтича. І от скажу тобі в вічі – дурний ти пан, хоч мені й приятель!

Тим часом копитан-ісправник, хоча і протегував поміщикам, але при такому ділі, як пропажа мужика з лиця землі, не посмів мовчати.

Губернське начальство стривожилось од його звістки і пише до його: “А як ви думаєте, хто теперечки плати- тиме податі? Хто питиме горілку по шинках? Хто буде займатись невинними роботами?” Копитан-ісправник одписує: скарб тепер варто скасувати, а невинна робота

375


вже сама по собі перестала; натомість по всьому повіті розширились розбої, грабування, убивання. На днях, мов, і його самого, ісправника, якийсь ведмідь – не ведмідь, чоловік – не чоловік трохи не задрав, і в тому ведмедеві- чоловікові він постерегає того самого дурного пана, котрий заварив кашу.

Заворушилось начальство і зібрало раду. Стали на тому, щоб мужиків піймати, а дурному панові, що заварив кашу, найделікатніше розтолкувати, щоб він перестав дуріти і не робив жодної притичини для вкладу податі в скарб.

Неначе нарошне, саме тоді через губернський город летів вийшовший рій мужиків і обсипав увесь базарний пляц. От зараз ту благодать зібрали, посадили в солом’яник і послали до повіту.

І зараз запахло в тім повіті м якинами й кожухами; тільки зараз же на базарі показалось борошно і м’ясо, і всяка птиця, а податків за один день тільки покладено, що казначей, побачивши таку купу грошей, тільки ляснув долонями з дива і крикнув:

– І звідкіль ви, шельми, оце достаєте?

– А що ж сталося з паном? – спитаєте мене, чита- телі. На це я вам скажу, що його піймали з великою силою, а, зловивши, зараз висякали йому носа, обмили його і зрізали йому нігті. Потім копитан-справник прочитав йому добрий отченаш, одібрав газету “В'їсть” і, віддавши на догляду Семенові, поїхав.

Той пан, одначе, живе собі й досі, розкладає гран-пасьянс, жалкує за своїм попереднім життям в лісах, вмивається тоді тільки, як присилують, і часами – реве стиха.

М. Є. Салтиков (псевдонім Щедрін).

ПРИМІТКИ

ХМАРИ


Повість “Хмари” – один із ранніх творів І. С. Нечуя-Левиць- кого – написана у 1870–1871 pp. Над нею письменник працював і пізніше, протягом майже сорока років. Останнє прижиттєве видання повісті вийшло з друку 1908 р.

Повертаючись не раз до твору, автор вносив чимало змін, удосконалень, які стосувалися його змісту, мови. Крім того, письменнику доводилося зважати й на вимоги цензури, яка була особливо суворою й прискіпливою до повісті “Хмари”.

Автограф повного тексту “Хмар” не зберігся. Є лише чорновий рукопис кількох розділів (41 арк.) з другої частини (датований “1871-го року 24-го мая. Седлець”), а також рукопис трьох останніх розділів, дописаних автором пізніше. Обидва уривки зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Ю. О. Меженко у примітках до підготовленого ним 1927 р. видання повісті вказав на те, що він користувався, зокрема, частиною рукопису (перші п’ять розділів), подарованого письменником бібліографу В. А. Ігнатієнку, а також переглянутими і виправленими автором примірниками двох останніх видань твору (1904 і 1908 pp.).

Ці примірники, як і згадана вище частина рукопису, пізніше були втрачені й досі не знайдені. Не відома доля і рукописів, що подавалися до цензури і видавництв.

Отже, історія тексту повісті “Хмари” складна і заплутана. За умов, коли відсутній повний автограф повісті і всі матеріали цензури, що її стосуються, а друковані тексти мають ряд вилучень і скорочень, встановлення основного канонічного тексту твору, який би повністю виражав авторську волю, є справою дуже складною, з багатьох поглядів проблематичною.

Вперше уривок повісті “Хмари” під назвою “Новий чоловік” опубліковано у львівському журналі “Правда” 1873 р. (№ 3–9, відповідає VIII–IX розділам даного видання). Цього ж року “Новий чоловік” разом з оповіданням “Запорожці” накладом журналу “Правда” виданий у Львові окремою книжкою. Інший уривок з цього твору під назвою “Екзамен” надруковано також у журналі “Правда” (1874, № 7).

Перше видання твору вийшло 1874 р. у Києві у збірнику “Повісті Івана Левицького”. Сюди ввійшли “Хмари”, “Не можна бабі Па

379

расці вдержатись на селі” і казка “Запорожці”. У цьому виданні зроблено чимало цензурних купюр, особливо в перших розділах “Хмар”. Цензура вилучила всі місця, де в негативному плані змальовано духовенство, церкву, русифікаторську політику царського уряду, а також деякі місця, в яких висвітлюється культурницька діяльність героїв твору або є їхні гострі висловлювання з національного питання. Твір складався з 12 розділів.



1883 року в журналі “Зоря” (№ 7–15) надруковано великий уривок з “Хмар” під назвою “Воздвиженський і Дашкович”.

Друге видання вийшло у Львові 1890 р. як 35-й том “Бібліотеки найзнаменитіших повістей” у додатку до газети “Діло” за редакцією І. Белея. Воно відрізнялося від видання 1874 р. Автор дещо випустив, зробив ряд доповнень, додав, зокрема, уривок “Екзамен”, вилучений цензурою у виданні 1874 р. (про порядки в Київській духовній академії).

У листі до І. Белея 11 січня 1890 р. Нечуй-Левицький писав: “В II 1-й главі на стр. 40 вставте “Екзамен”, напечатаний в давній “Правді”.,. Виділ про Радюка печатайте по “Новому чоловікові”, бо цензура fiort> вкоротила”.

У листах до І. Белея письменник просить зняти деякі невдалі місця, зокрема натуралістичну характеристику Воздвиженського тощо. Ці листи свідчать про невтомну роботу письменника над повістю.

1900 року Нечуй-Левицький подав до цензури рукопис під назвою “Повісті та оповідання. Іван Левицький. Том III. “Хмари”. Ознайомившись з цим рукописом, цензор зробив аналіз повісті, наголосивши на тому, що герой твору Павло Радюк “стремится слиться с народом и поднять его угнетенное состояние”, що автор устами Радюка та його ‘ товаришів проповідує народництво в українофільському дусі. Особливо дратує цензора зміст розмов української молоді, яка обговорює питання освіти народу, видання українських книжок (“метеликів”), засуджує національний гніт. Цензор доводить, що повість має яскраво виражене тенденційне забарвлення. Він цитує найбільш “небезпечні” місця, в яких, на його думку, висловлена основна ідея твору: “На стр. 167 (на обороте) есть место, объясняющее заглавие романа: “Тяжелые черные тучи (хмары) закрыли Украину. Собрались эти мрачные тучи со всех сторон и давно уже закрыли нам ясное светлое небо и покрыли тенью и мраком родной край”. Відзначивши політичну небезпечність твору, цензура робить такий висновок:

“Ввиду множества подобного рода тенденциозных выходок и общего украинофильского направления повести, цензор не признает возможным дозволить ее к печати”. З цим висновком погодився С.-Петербурзький цензурний комітет; друкування повісті було заборонено (див. публікацію Ю. Меженка в журн. “Зоря”, Дніпропетровськ, 1928, № 9).

Нечуй-Левицький наполегливо домагається дозволу на видання повісті “Хмари”. 12 листопада 1900 р. він звертається до міністра внутрішніх справ з таким клопотанням: “В месяце июле настоящего 1900 года был представлен мною киевскому отдельному цензору 111-й том полного собрания моих малороссийских произведений для разрешения к печати вторым изданием, первое издание которого было напечатано еще в 1874 году под заглавием “Хмары”. В октябре настоящего года II 1-й том моих сочинений был возвращен

380


киевскому отдельному цензору с запрещением к печатанию его вторым изданием (підкреслення оригіналу. – У поряд.).

Честь имею покорнейше просить Ваше высокопревосходительство дозволить мне напечатать второе издание Ш-го тома моих сочинений и не лишать меня литературного заработка, имеющего в настоящее время очень большое значение для меня при моем скудном учительском пенсионе” (“Зоря”, 1928, № 9, стор. 21).

У відповідь на це прохання Головне управління в справах друку повідомило письменника, що міністр внутрішніх справ визнав заборону друкування “Хмар” правильною.

Прогресивні письменники й діячі культури завжди допомагали Нечую-Левицькому в його змаганнях з царською цензурою. Так, М. В. Лисенко у листі до письменника 29 грудня 1900 р. писав: “Дуже турбує мене справа з Вашими “Хмарами*... Я разів кілька справлявся про це в цензурі... то просив би написати, кому й коли подали Ви скаргу за “Хмари”, аби я міг тут довідатись за долю тієї скарги... Як би добре було, коли б дозволені були “Хмари”. Ні один з українських творів не робив на мене такого сильного чарівного вражіння,4 як “Хмари”. Тож всі заходи вживатиму, аби вони були дозволені*.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32

Схожі:

У десяти томах iconКолектив Національного музею Тараса Шевченка бере активну участь у підготовці Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 2 томах та Шевченківської енциклопедії у томах, що мають побачити світ до 2014 року
Хіх ст. З середини ж XIX ст свинцеве білило було без срібла, а цинкове було відкрите в 850 р. І широко використовуватися почало вже...
У десяти томах iconТворчість Ю. М. Мушкетика
Визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку...
У десяти томах iconМихайло присяжний
Міжнародний Комітет захисту журналістів двічі включав колишнього Президента України Леоніда Кучму в перелік десяти найбільших ворогів...
У десяти томах iconТвори в двох томах
До першого тому вибраних творів відомого українського радянського письменника, лауреата Республіканської літера­турної премії ім....
У десяти томах iconНаша любов І святиня “ М. Стельмах Бібліографічний список літератури На вічнім шляху до Шевченка
Шевченко, Т. Г. Зібрання творів [Текст]: у 6-ти томах / Шевченко Т. Г. К.: Наукова думка, 2003
У десяти томах iconІвано-Франківськ 2014 Творчість Т. Г. Шевченка
Шевченко Т. Г. Твори в трьох томах [Текст] /Т. Г. Шевченко; критико-біогр нарис : акад. О.Є корнійчука. – К. Державне видавництво...
У десяти томах iconМихайло грушевський історія української літератури. В 6-ти томах
Назва. Історія літератури як наукова дисципліна. Завдання історії літератури. Філологічно-естетичне І соціологічне трактування літератури....
У десяти томах iconОстап Вишня Том 1 твори вчотирьох томах усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 київ 1988
Оста­па Вишні (Губенка Павла Михайловича, 1889—1956). З перших кроків своєї літературної діяльності видатний український радянський...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка