У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя



Скачати 135.05 Kb.
Дата конвертації22.03.2018
Розмір135.05 Kb.


У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя.

Нестача кадрів учителів, знищена матеріальна база, тяжкі матеріальні умови життя людей - все це гальмувало розвиток освіти на селі.

Ось як згадує про школу наша односельчанка Ріта Максимівна Звінцова, якій довелося вчитися у ті роки: щоб натопити школу, ми по черзі приносили з дому топливо. Тобто "кирпич", який в кожному дворі виготовляли з гною від домашньої худоби. Чорнило робили з бузини. Писали хто на чому знаходив. Для підтримки нашого здоров'я в школі було організоване одноразове харчування. Готували затірку. З часом учнів у класах ставало все менше, бо життєві труднощі гнали молодь у місто.

Там, у школах фабрично-заводського навчання (ФЗН) можна було отримати й освіту, і якусь спеціальність, і швидше піти працювати на свій власний хліб. Добре відомо, що в дореволюційні часи вищі та середні педагогічні заклади Росії готували для початкової і середньої школи добротні, у широкому розумінні, кадри вчителів. Проте для широких мас населення існувала система елементарної освіти.

Через нестачу шкіл і низький життєвий рівень трудящих переважна більшість дітей шкільного віку залишалася поза школою. Як свідчать статистичні дані, на території України серед всього населення від 9 до 49 років неписьменних серед сільського населення було 80 відсотків.

Такий стан з освіченістю затруднював економічний і культурний розвиток молодої Радянської республіки. Нестача кадрів учителів особливо відчутною стала у 30-х роках: одні вчителі вибули за віком, багатьох забрали сталінські репресії. Через нестачу вчителів організовувались прискорені курси по їх підготовці. Залучалася до навчання передова молодь, переважно з комсомольців.

З метою ліквідації неписьменності в Україні ще у травні 1921 року була прийнята Постанова "Про боротьбу з неписьменністю". Через так звані лікнепи (ліквідація неписьменності) багато хто з дорослого населення оволодів навиками початкової грамоти. Велике значення мало запровадження у 1930-1931 роках загальної початкової освіти в країні.

На той час у Новопідгородньому функціонувала семирічна школа. Кадри селу постачали все більше педагогічні вищі та середні учбові заклади. Саме так прибули на педагогічну роботу в наш район брати Судоплатови Георгій Миколайович і Анатолій Миколайович, які зі своїми дружинами започаткували педагогічні династії Межівщини: Георгій Миколайович у Новопідгородньому, Анатолій Миколайович у Новопавлівці.

Ті з новопідгороднян, кому довелося здобувати освіту у довоєнні роки, пам'ятають вчителів: Гапонову-Гнітко Марію Петрівну, Міщенка Петра Митрофановича, Шеремета Василя Калістратовича. А також і тих, хто працював з ними у перші повоєнні роки: Судоплатов Георгій Миколайович, Судоплатова Марія

Ларивонівна, Вузький Омелян Несторович, Горбунко Петро Герасимович, Белимен- ко Семен Лаврентійович, Киричок Софія Кирилівна, Ярова Наталія Хомівна, Голуб Надія Іванівна ,Коба Валерія Якимівна та інші.

Всі вони сумлінно несли знання в маси та готували молодь до життя. Про всіх них можна сказати багато хороших і теплих слів.

Приміром, Марія Ларивонівна Судоплатова, вчителька початкових класів, була висококультурною, спокійною, надзвичайно роботящою, справжнім спеціалістом своєї справи.

Георгій Миколайович викладав російську мову і літературу. Мав гарний почерк. Завжди стриманий, пунктуальний, вимогливий до учнів, як учитель, і до вчителів, як завуч. Його - прекрасного педагога й організатора - швидко помітили в районі і в 1947 році призначили директором Межівської СШ №1.

Всі три доньки цього подружжя закінчили Дніпропетровський держуніверситет і обрали професію своїх батьків. Старша з них, Ольга Георгіївна, за чоловіком Кравченко, з 1960 року працювала в цій же школі. Викладала біологію й хімію. Виконувала й обов'язки завуча.

На той час у зразковому порядку були пришкільні ділянки, працювала теплиця. Тісні зв'язки існували із школою і місцевим господарством.

З боку колгоспу навчальному закладу надавалася допомога у зміцненні матеріальної бази: обладнано технічними засобами навчальні кабінети, збудовано теплицю, стрілковий тир, смугу перешкод для занять з початкової військової підготовки, постійне забезпечення автотранспортом для проведення учнівських екскурсій.

Не залишалася в боргу й школа. Щорічно допомагали господарству у прополці кукурудзи та соняшнику, городніх культур, на збиранні врожаю в колгоспному саду. І в організації всіх цих робіт колгоспні агрономи тримали зв'язок з біологом школи - Ольгою Георгіївною Кравченко. її вплив на вихованців був надзвичайним - багато випускників Новопідгороднянської СШ обрали у своєму житті професію улюбленої вчительки.

З року в рік колгосп набирав сили, зростали доход трударів, а це в свою чергу позитивно впливало й на роботу школи.

Під керівництвом тодішнього директора, Петра Герасимовича Горбенка, який за фахом був біологом і до глибини душі закоханою в природу людиною, учні на пришкільних ділянках освоювали секрети високих врожаїв. Частим гостем у школі був і агроном Федот Григорович Міщенко. Будучи вже людиною похилого віку, на своїй бідарочці він встигав за день об'їхати всі поля, ще й зустрітися з юннатами в школі. Таке спілкування мало ефективний результат: колгосп і школа, починаючи з 1954 року, три роки поспіль були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві і відповідно нагороджені медалями.

Немало учнів після закінчення школи обрали у своєму житті сільськогосподарську професію і в подальшому працювали і продовжують працювати в рідному господарстві чи інших в Межівському районі та на Дніпропет-

ровщині.

Так, колишній випускник Новопідгороднянської СШ Микола Іванович Овчаров після закінчення навчання у Вознесенському сільськогосподарському технікумі (Миколаївська область) працював садоводом у колгоспі "13-річчя Жовтня" і не один десяток років очолював бригаду садівників. Як кращий садовод Межівщини не один раз займав місце на районній Дошці пошани.

Багато випускників школи по закінченні навчання у профтехучилищах, технікумах чи інститутах повернулися в рідне село аби працювати в різних галузях народного господарства для процвітання рідного краю.

З 1954 по 1960 рік школу очолював інвалід війни Роман Омелянович Буділь. При ньому продовжувала зростати матеріальна база навчального закладу.

Особлива увага приділялася трудовому вихованню. Учні власноруч побудували невеличку теплицю, де вирощували розсаду для пришкільних ділянок, доглядали за шкільним садом площею 0,6 га, мали шкілку для вирощування саджанців плодових і декоративних дерев.

Шкільна кролеферма налічувала до сотні кролів. За нею також доглядали учні. Вся позакласна робота велася через піонерську організацію, яка носила ім'я льотчика, тричі Героя Радянського Союзу Івана Микитовича Кожедуба.

Старша піонервожата Лідія Григорівна Гладченко організувала піонерів на переписку з учнями Ображіївської середньої школи Шосткінського району Сумської області, де до війни вчився прославлений льотчик. Сам же Іван Микитович з нагоди свят присилав вітання нашим піонерам.

Переписувалися школярі також з піонерами міста Галле (Німецька Демократична Республіка) та з дітьми В'єтнаму.

У 1960 році Буділя Р.О. наказом райвно призначили директором Демуринської семирічної школи, а Новопідгороднянську СШ очолив Орест Миколайович Кущ. Це була енергійна, молода, талановита і глибоко ерудована людина.

Вчителі окрім основної роботи брали активну часть в 1 громадсько-корисних заходах серед населення: лектори, і агітатори, учасники художньої самодіяльності несли культуру в сільське середовище.

Сам Орест Миколайович і його дружина Таїсія Андріївна активізували роботу драматичного гуртка при сільському будинку культури. Започатковане Кущем О.С. драматичне народне мистецтво стало традицією в культурному житті новопідгороднян. Не одну роль на сільській сцені зіграли вчителі: Валерія Якимівна Коба, Віра Олексіївна Кравченко, Наталія Хомівна Ярова, Тетяна Михайлівна Мущир, Валентина Олексіївна Кузьміна, Любов Кузьмівна Міщенко, Валентина Іванівна Птиця, Вікторія Ярославівна Лукашова, Микола Іванович Олексенко.

До участі в постановці п'єс залучалися здібні аматори драматичного мистецтва з числа мешканців села: Тимофій Костянтинович Кулібаба, Олександр Іванович Редька, Василь Михайлович Мірошниченко та ін.

Тим часом у селі назріла потреба у будівництві нового приміщення школи. Аджестарі будівлі не відповідали вимогам часу і були в аварійному стані. За перебування на посаді директора Куща О.М. ця проблема стала невідкладною, а вирішувати практично всі проблеми будівництва довелося вже новому директору школи, автору цього рукопису. Орес Миколайович перейшов на роботу в апарат Межівського РК КПУ.

Замовлено було проект нової школи на 320 учнівських місць, розв'язано питання з підрядником, яким стала Павлоградська механізована колона-90 (ПМК-90). Всі витрати по будівництву взяв на себе колгосп "13-річчя Жовтня". Внутрішнє обладнання кабінетів, майстерні, харчоблоку було завезено централізованим порядком за рознарядкою облвно.

Будівництво постійно перебувало на контролі завідуючого Дніпропетровським обласним відділом народної освіти Анатолія Родіоновича Гречина, завідуючого Межівським райвно Михайла Костянтиновича Омельчака, заступника іолови райвиконкому Володимира Миколайовича Плахотника. Весь процес будівництва - від самого початку і до завершального кінця - проходив успішно. Роботи зайняли 18 місяців, і вже у вересні 1969 року учні мали змогу навчатися у новій школі в нових умовах.

За багато років роботи директором школи переконався, що професія вчителя, як ніяка інша, повинна обиратися за покликанням. Говорю так тому, що чимало довелося зустрічати молодих спеціалістів, вітати юне поповнення вчителів -випускників педінститутів, університетів, педучилищ. Разом з членами свого колективу прагнули найтепліше зустріти новачків, створити їм якнайкращі умови для життя і праці. Траплялися серед них і вихідці з міст. До них ставилися дбайливо уважно, адже не так просто призвичаїтися до сільського життя, коли ти звик до міських благ. Але більшість з них залишалася у нашому селі - одному з найкращих у район.

Так говорю про Новопідгородне не тому, що живу тут, хоча й це також має значення.

У 1972 році прибула до нас працювати за призначенням вчителька математики, випускниця Криворізького педінституту Дамчук Л.І. По тому багатому арсеналу предметної і педагогічної літератури, що привезла з собою, можна було відразу зробити висновок- вчителька має намір працювати і жити тут серйозно.

Уроки математики Людмила Іванівна завжди проводила на високому рівні, учні виявляли глибокі знання на районних і обласних олімпіадах. Як класний керівник вона проводила цікаву і різноманітну роботу зі своїми вихованцями. Вимагала від них дотримання дисципліни, виховувала ввічливість і культуру.

З 1982 року Людмилу Іванівну (тепер за чоловіком Калюжну) було призначено завучем, а школа стала середньою. Точність, уважність в роботі на цій посаді були й надалі важливими рисами цього дійсно педагога за покликанням.

У тому, що Новопідгороднянській середній школі у 1984 році було присвоєно високе звання "Зразковий навчальний заклад Дніпропетровської області" вагома заслуга нашого завуча Калюжної Л.І. і всього педагогічного колективу. А у 1978 році вона заслужено представляла наш колектив і район делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів у Москві.

На жаль, за сімейними обставинами дальша її педагогічна діяльність у Новопідгородньому завершилася - вона змушена була змінити місце проживання.

Тримати на належному рівні гурткову роботу- багаторічна традиція Новопідгороднянської школи. Нема сенсу характеризувати їхню роботу в повному обсязі. Але не можу не сказати кілька слів про близьких моєму серцю шахістів. Вони серйозно і наполегливо працювали над підвищенням власної кваліфікації, залюблені у цю древню гру мудреців. Найвищим досягненням стала перемога у республіканському конкурсі розв'язання шахових задач, організованому піонерською газетою "Зірка". Тоді членами гуртка були і дівчата, котрі серйозно опанували цю гру.

Найсильнішими свого часу були Лідія Сокрута та Ірина Цикладзе - учасниці не одного обласного змагання у складі команди дорослих шахістів Межівщини. І в цьому вони наслідували свого завуча Людмилу Іванівну Калюжну, котра була однією з найсильніших шахісток району.Сьогодні Людмила Іванівна живе і продовжує вчителювати у Кривому Розі.

Постійно підтримує зв'язок з новопідгороднянами, школою і селом, де починала свою трудову біографію.

Довгий час особливістю Новопідгородного було те, що вулиці тут не мали назв, а носили цифрове найменування, тобто- перша, друга, третя. І так усі вісім.

Тепер кожна з них має свою назву. Ніде, мабуть, не знайдеш в Україні села, селища чи міста, де б не було вулиці Імені Тараса Шевченка, бо цим самим народ висловлює свої пам'ять, шану і любов до Великого Кобзаря. А в Новопідгородньо-

му вулиць Шевченка аж дві.

Одна з таких вулиць - колишня третя. На ній біля пилорами колишнього колгоспу "13-річчя Жовтня" (тепер "Вектор X") росте одинока берізка. Щоразу, коли я тут проходжу, мимоволі пригадую слова з романсу І. Тургенєва: "Нехотя вспомнишь и время бьілое, вспомнишь и лица давно позабытые". Ця берізка ніби нагадує, що тут була школа, де навчались діти 1-4 класів, був сад, посаджений великим любителем природи, учителем біології Петром Герасимовичем Горбенком.

Ніби зараз бачу вчителів Судоплатову Марію Ларіонівну, Ярову Наталію Хомівну, Кравченко Віру Олексіївну, Саливон Катерину Максимівну, Голуб Надію Іванівну, які терпляче вчили малят читати по складах, каліграфічно виводити кожну літеру,рахувати, розвивати логічне мислення та готували школярів до сприйняття більш складного в їх майбутньому житті.

Серед рівнинного степу, на просторі, доступному всім вітрам, в крайній східній точці Дніпропетровської області розташувалося село Новопідгороднє. За останньою вулицею його горить копрами Донбас. В центрі, на перехресті доріг, стоїть двоповерхова школа, побудована в 1969 році, а заснована в 1908 році. Приміщення розраховане на 260 учнів, сьогодні в ній навчається 171 чоловік. В школі тепло, затишно - і не тільки в/д газового опалення, але й від щирих посмішок і доброзичливості її мешканців.

Основні пріоритети за якими працює школа сьогодні - це:

- забезпечення педагогічних умов соціалізації молоді, виховання в неї правових та життєвих компетенцій;

- створення комплексної шкільної системи здоров'я збереження та здоров'я творчості;


- розкриття та розвиток творчих можливостей дитячої особистості.

Навчальний процес в школі побудований за блочно-семестровою структурою, для надання індивідуальної допомоги організовано курси педагогічної підтримки. Весь процес навчання спрямований на розвиток вмінь і навичок здобувати освіту, осмислене оволодіння знаннями. За останні роки помітним став потяг сільських дітей до освіти.

Відсіву у школі немає: 60% випускників 2010-го року та 40% 2011 року навчаються у вузах. За 6 років випущено 8 учнів медалістів (6 - золотих, 2 -срібних), які підтвердили свої знання при вступі до вищих У виховній роботі дотримуються демократичних принципів.

Реформовано шкільне самоуправління, створено шкільну парламентську республіку з президентом на чолі. Виховання дитячої особистості, розвиток творчих здібностей, прищеплення навичок здорового способу життя здійснюється шляхом практичної діяльності дітей, групових та індивідуальних проектів.

Для самореалізації учнів в школі організовано роботу десяти гуртків різних напрямків:





  • художнього,

  • гуманітарного,

  • природничого,

  • трудового

Діє три спортивні секції.




Педагогічний колектив школи працює стабільно, постійно удоско-налюючи форми і методи роботи шляхом впровадження передового педаго-

гічного досвіду, вивчення основ сучасної психології та педагогіки. Плинність і дефіцит кадрів відсутні. Молоді спеціалісти, за рідкими випадками, назавжди залишаються в школі. Цьому сприяє мікроклімат колективу, постійне піклування профспілки про побут вчителів. Тут швидко і легко сприймаються нові технології навчання.

Характерною рисою колективу є вміння доводити будь-яке починання до логічного завершення. Так в школі вже 14 років діти навчаються з 6-літнього віку.

Впровадження рейтингового оцінювання знань, розпочате 8 років тому, стало хорошою підготовкою колективу до освоєння нової школи оцінювання. В школі немає працюючих не за фахом. Ведучою силою колективу є співдружність двох поколінь: ентузіазм молодих і мудрість старших вчителів гармонійно поєднуються доповнюючи одне одного.



Кумирами педколективу є вчитель трудового навчання Редька О.І. який успішно підготував учнів до районної та обласної олімпіади. Заражає оптимізмом і любов'ю до своєї справи вчитель обслуговуючої праці Шаповал І.М. Гуманізм і розумну доброту сповідує і демонструє в підході до дітей невтомний і натхненний вчитель біології Пліт Т.В. Очолюють колектив досвідчені педагоги, Полухіна Н.І. та Міщенко О.С., які є провідниками передових технологій навчання.

Створена необхідна матеріальна база, але її стан не задовольняє сучасних потреб навчально-виховного процесу, не може сприяти вихованню базових компенсацій сучасної людини. В школі є необхідні кабінети, 2 майстерні трудового навчання, база для утримання дітей-шестиліток, спортзал, два спортмайданчики. Бракує інформативних засобів, відеообладнання, потребують поновлення класні меблі.

Батьківська громадськість не стоїть осторонь потреб школи, але спонсорів школа не має.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconІсторія приміщення школи
Вінниці Польської гімназії. Новостворена гімназія розміщалась у трьох орендованих будинках у Старому місті. Але через їх непристосованість...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconОлеся драма в 4-х діях І 5-ти одмінах дієві люди
Кімната у панськім будинку, але вбрана по-міщанському; іншого— то й надто, а іншого — брак
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconКожен день не може бути хорошим, але є щось хороше в кожному дні. Кожен день не може бути хорошим, але є щось хороше в кожному дні
...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconУрок по темі «євразія» в 7 класі І міні-модуль (адаптивно-перетворювальний ). Практична робота №11 «Виявлення відмінностей кліматичних областей помірного поясу на основі аналізу кліматичних карт І діаграм»
Мета: з’ясувати причини відмінностей кліматичних умов у межах одного кліматичного поясу; навчитися визначати типи клімату помірного...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconНа трудовому піднесенні
Важко відходили савинчани від голоду. Надія на ситніші дні зажевріла у селян після збору нового урожаю. Хоча достатку не настало,...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconКіровоград
На околиці міста Кіровограда, що має гарну назву Завадівка, серед одноповерхових приватних будинків видніється приміщення загальноосвітньої...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconСергій нічого не пише, Але живе як поет!
...
У дні окупації приміщення школи хоча й збереглися, але вороги спалили парти та інші меблі. Нічого не лишилося з наочних посібників, карт, таблиць та іншого причального приладдя iconБуба: мертвий сезон (Космовська Барбара)
Усі, хто останнім часом зустрічав Бубу, вдавали, немов дивляться на неї, але нічого не помічають


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка