У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни



Скачати 293,01 Kb.
Дата конвертації11.10.2017
Розмір293,01 Kb.

Вступ
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни. Адже саме у той драматичний період проявилися найкращі, притаманні нашому народові, риси – мужність, відвага та героїзм, здатність, незважаючи на втрати, йти вперед з непохитною вірою у перемогу. Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року, а області – із серпня 1941 року по жовтень
1943 року. В пам’яті чернігівців навічно закарбувались ті страшні дні, коли в області хазяйнували загарбники.

Чим далі віддаляє нас невблаганний час від подій Великої Вітчизняної війни, тим вагомішим постає перед сучасниками безсмертний подвиг покоління, яке розгромило фашизм і врятувало людство від рабства.

До осмислення уроків цієї війни слід підходити особливо серйозно сьогодні – в умовах розбудови в Україні нового демократичного суспільства. Без історичного минулого не було б сьогодення.

Жертви, якими оплачена Перемога над фашизмом і нацизмом, навіть сьогодні не підлягають точному підрахункові. Збитки, заподіяні окупантами та бойовими діями, на десятиліття позначилися на економічному розвиткові держави. Демографічні, соціальні втрати, морально-психологічні наслідки відчуваються і донині.

Перемога у Великій Вітчизняній війні спонукає до осмислення чи не найтрагічнішої сторінки нашої історії з погляду загальнолюдських гуманістичних цінностей. Адже є події, над якими час не має влади. Тож скільки б не минуло десятиліть від останнього пострілу, для сотень тисяч учасників бойових дій в українському суспільстві, їх дітей та онуків історія цієї війни не може бути абстрактною темою.

З метою морального виховання учнів дуже важливо на виховних заходах показати живі образи героїв Великої Вітчизняної війни – полководців, офіцерів, солдат, партизанів, підпільників, працівників тилу, розкрити моральні мотиви їхнього героїзму.

Важливо, щоб учні знали правду про ту війну, про ті випробовування, які випали на долю України й українців.

У рамках роботи військово-патріотичних клубів, музеїв навчальним закладам спільно з громадськими, молодіжними та організаціями ветеранів необхідно активізувати пошукову діяльність з метою встановлення імен загиблих і тих, хто пропав безвісті, а також проводити роботи з благоустрою військових поховань та увічнення пам’яті воїнів, які загинули, захищаючи Вітчизну.

З метою виховання у молоді турботливого, бережливого ставлення до старшого покоління, важливо приділяти місцевим ветеранам необхідну увагу і підтримку. Органам освіти необхідно сприяти розвитку волонтерського руху для надання допомоги ветеранам, удовам загиблих і померлих учасників Великої Вітчизняної війни.

Ураховуючи вікові особливості учнів, бажано, щоб розповіді вчителя були доповнені свідченнями очевидців тих подій чи родинними спогадами. До проведення заходів, присвячених Великій Вітчизняній війні, варто залучати документальні свідчення: родинні фотографії, листи з фронту, нагороди. Невичерпний потенціал патріотичного виховання мають зустрічі з ветеранами, маршрути пам'яті місцями бойової слави, екскурсії відповідними залами краєзнавчих музеїв.

З метою увічнення безсмертного подвигу героїв-визволителів Чернігівщини, виховання у дітей та учнівської молоді шанобливого ставлення до ветеранів Великої Вітчизняної, старшого покоління, вдів загиблих і померлих учасників війни, виявлення постійної уваги, турботи й підтримки з боку юного покоління доцільно у навчальних закладах області провести тематичні заходи, а саме:


  • уроки мужності: «Ніхто не забутий – ніщо не забуто», «Це потрібно не мертвим, це потрібно живим»;

  • зустрічі з ветеранами та учасниками Другої світової війни, розповіді учасників Великої Вітчизняної війни;

  • відвідування волонтерськими загонами ветеранів війни за місцем їх проживання, у госпіталях, лікарнях;

  • екскурсії до музеїв історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;

  • фото- та художньо-тематичні виставки: «Народна пам’ять про захисників Вітчизни», «Ветерани Великої Вітчизняної війни мого села (міста)», «Ваш світлий подвиг незабутній!»; «Ветеран поруч зі мною»;

  • оглядові та тематичні екскурсії: «Нащадки Перемоги», «Родинні спогади про Другу світову війну»;

  • інсценізація художніх та пісенних творів, усні журнали та читацькі конференції: «Сторінки безсмертя й пам’яті», «Коли гриміли гармати…», «Не згасити вогонь пам’яті»;

  • тематичні уроки, лекції, бесіди з історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років за участю ветеранів війни на такі теми:  «Онуки та правнуки переможців», «Подвигу жити у віках», «Велич народного подвигу», «У житті є завжди місце подвигу»; урок-спогад «Лист у вічність»;

  • вікторини: «Пам’ятники історії Великої Вітчизняної...», «Всіх полеглих ніхто не знає – пам’ятають усіх!», «Ціна Перемоги»;

  • пізнавальними, образно-емоційними можуть бути також дослідницько-пошукові проекти старшокласників щодо історії населених пунктів, у яких вони проживають;

  • вечори пам’яті: «Вклонімося і мертвим, і живим», «Слава визволителям України», «Не згасити вогонь пам’яті», «Про що розповів сімейний альбом», «Вклоняємось доземно всім солдатам».

Організаційно-педагогічна діяльність педколективів під час підготовки і проведення заходів має бути спрямована на підкреслення героїзму та патріотизму українського народу, джерелом бойової відваги якого була любов до Батьківщини, своєї рідної землі.

Упорядкування та утримання у належному стані меморіалів, пам’ятників, братських могил, музеїв, кімнат бойової слави, меморіальних дощок, несення почесної варти біля могил загиблих солдатів, братських могил, перегляд художніх та документальних фільмів, присвячених героїзму та самовідданості воїнів під час визволення України від фашистських загарбників – ці важливі справи також можуть бути в центрі уваги шкільних колективів під час відзначення пам’ятної події.

Бажано проводити зазначені заходи на базі музеїв, залів, кімнат і куточків бойової слави. Для підсилення виховного впливу доцільно використовувати документи, спогади, фронтові листи, кіно- і фотоматеріали, звукозаписи, художні твори.  Поняття патріотизму, мужності, героїзму, інтернаціоналізму найкраще висвітлювати, спираючись на біографії конкретних людей, приклади відваги й самопожертви.

Крім того, необхідно згадати подвиги оборонців та визволителів міст, районів, населених пунктів області; розповісти про героїв, які загинули, обороняючи та визволяючи свою державу і народ.

Обов’язково варто висвітлити діяльність підпілля та партизанського руху на окупованих українських землях, а також – героїчну працю жінок і дітей у тилу ворога.

Важливо яскраво та переконливо розкрити перед учнями героїзм і самовідданість визволителів України, показати їхню мужню боротьбу на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.

Підготовка і проведення заходів в 1-11-х класах має сприяти формуванню у школярів особистісних рис патріота рідної землі, розвитку в учнів загальнолюдських цінностей, національної гордості, культури міжнаціональних відносин, наслідуванню традицій Збройних сил України. Проведені заходи мають справити позитивний вплив на світогляд учнів, допомогти їм усвідомити себе громадянами, патріотами демократичної держави, спадкоємцями традицій нашого народу.

Обов’язковими складовими уроку мужності є використання державної символіки, художньо-естетичний рівень оформлення, привітання ветеранів квітами.

Участь дітей та учнівської молоді у збереженні історико-культурної спадщини народу, залучення їх до вивчення й дослідження героїзму вірних синів і дочок Батьківщини, виявленого у роки Великої Вітчизняної війни, сприятиме збереженню історичної пам’яті, формуванню у юного покоління високої духовності, усвідомлення цінності життя і миру на Землі.

Чернігівщина у роки війни

22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз. Незважаючи на багаторічну підготовку до війни, в перші її дні радянська армія зазнала ряд катастрофічних поразок. Німецькі війська швидко просувалися на схід. Як і вся країна, Чернігівщина зустріла початок війни з глибокою тривогою. У стислі строки було вжито військово-мобілізаційних заходів. У перші дні війни до військкоматів області надходили тисячі заяв з проханням зарахувати добровольцями до Червоної Армії. Чернігівщина дала фронту близько 200 тисяч воїнів. Уже в першій половині липня в містах і селах області були сформовані загони народного ополчення, що об'єднували 54346 чоловік. На будівництві оборонних рубежів працювало понад 150 тисяч трудящих.

З території Чернігівської області на схід були евакуйовані всі великі промислові підприємства, МТС, радгоспи, ряд колгоспів. У радянський тил виїхали тисячі чернігівців. Чоловіки й жінки, які не підлягали мобілізації в силу різних причин, вступали в ряди народного ополчення. Усього в місті в ополчення вступило 2059 осіб, у т.ч. 708 жінок.

Ішла підготовка підпілля для боротьби з німецько-фашистськими загарбниками у випадку окупації противником Чернігова.

Уже в червні обласний центр відчув подих війни. Перший наліт ворожої авіації на залізничну станцію Чернігова відбувся 27 червня 1941 року. У цистерну з пальним, що стояла на шляхах поруч із ешелоном, у якому везли поранених із фронту, потрапила бомба, від вибуху цистерни зайнялися вагони з пораненими. Частина з них загинула.

На початок липня кілька зенітних батарей були встановлені на західній і південній окраїнах Чернігова для охорони залізничного вузла, залізничного й автобусного мостів через Десну. Протягом липня-серпня Чернігів бомбардували неодноразово, але практично не зачіпали житлових кварталів.

Труднощі військового побуту для мирного населення зростали: все довше і довше ставали черги за хлібом, зникли з продажу цукор, м'ясопродукти й багато чого іншого.

Чернігів з кожним днем ставав усе менш людним. Одні чернігівці, а їх були тисячі, пішли будувати протитанкові рови й дзоти на лінії майбутньої оборони міста, інші поступово евакуювалися на схід різними шляхами – залізницею по Ніжинської гілці й на пароплавах нагору по Десні до Новгород-Сіверського. Евакуація проходила під ударами гітлерівської авіації, що панувала в повітрі, обстрілювала й бомбила всіх підряд – і військових, і біженців, і пересувні госпіталі під знаком Червоного Хреста.

У самому Чернігові розгорнули кілька госпіталів. Під них, як правило, відводили будинки шкіл.

Незважаючи на невдачі нашої армії на фронті, про які дуже обережно повідомлялося у зведеннях Совінформбюро, життя міста аж до кінця серпня 1941 року протікало організовано, у твердих рамках воєнного стану.

На початку серпня на території Чернігівщини у межиріччі Дніпра й Десни розгорнулися запеклі бої. Ворожі війська на півночі області 25 серпня 1941 р. захопили Добрянку і Семенівку, 26 серпня – Новгород-Сіверський, 28 серпня – Короп, Городню, 3 вересня – Щорс. На півдні області вони форсували нижню течію Десни і вийшли в район Прилук.

23 серпня 1941 року 9 німецьких бомбардувальників знищили повністю запалювальними термітними бомбами центр міста. Величезну багряну заграву, що здійнялася над Черніговом, бачили в Ріпках, Березному, Куликівці й інших населених пунктах, які були від обласного центра на відстані десятків кілометрів. Три доби поспіль ішло систематичне навмисне знищення одного з найдавніших міст країни з його унікальними пам'ятками старовини, історії та культури. Бомбардування Чернігова у серпні 1941 р. стало одним із перших цілеспрямованих руйнувань міст у роки Другої світової війни. Свого часу, в 1936 р., в Іспанії німецькі літаки вперше зробили наліт на мирне місто – Герніку. Тоді ця подія сколихнула світ. До речі, Чернігів бомбардувала та ж сама авіаційна частина, що й Герніку – «Легіон Кондор». Із початком світової війни німці навмисно майже не руйнували міст країн, проти яких воювали, й лише згодом розпочали масові бомбардування великих населених пунктів Британії. На початку війни з Радянським Союзом німецька авіація бомбила міста, але здебільшого зосереджувалася на знищенні вокзалів і військових об'єктів.

Виникає питання, чому ж Чернігів так безжально зруйнували? Він не був великим промисловим центром, а дрібні підприємства не становили для німців особливого інтересу. Військове виробництво чернігівських заводів обмежувалось ящиками для снарядів та іншою допоміжною продукцією. Чи не основним виробником продукції для фронту був хлібозавод. Німці знали про це за даними розвідки. Тому причинами руйнування Чернігова можна вважати намагання німців, по-перше, знищити тили радянських військ і, по-друге, не допустити створення в місті потужного укріпленого пункту для прикриття Києва й переправ через Десну.

Наприкінці серпня практично всі жителі покинули місто, розбрелися по околишніх селах, багато хто пішов на схід.

Бої за Чернігів почалися 28 серпня 1941 року. Обороняли місто частини
5-ї армії Південно-Західного фронту. Радянські частини півколом прикрили Чернігів, спираючись на Десну. Опір частин, що обороняли Чернігів, був завзятим, але ворог мав перевагу в живій силі й техніці. Бої точилися навколо міста, а в самому місті боїв не було. Безперервні бої на околицях міста тривали майже два тижні. Німці повільно, але вперто наступали. Сили були нерівними, й захищати Чернігів було все важче. Вирішальним стало те, що на схід від міста німці зайняли села Брусилів та Ульянівку, переправилися через Десну та захопили плацдарм на лівому березі поблизу села Виблі Куликівського району.
8 вересня німецькі війська взяли Количівку на півдні та Шестовицю на заході від Чернігова. Місто й зосереджені довкола нього радянські війська були оточені. Німці продовжували бомбардування і звужували кільце оточення.

У ніч з 9 на 10 вересня 1941 року гітлерівці захопили Чернігів. Автодорожній і залізничний мости були висаджені в повітря відступаючою Червоною Армією. Розпочався період німецької окупації.

9 вересня німецькі війська форсували Десну і зайняли Остер, а 11 вересня – Козелець. 13 вересня частини 15-го стрілецького корпусу Червоної Армії після запеклих вуличних боїв залишили м. Ніжин. Частини 40-ї, 21-ї і 5-ї армій зазнали тяжких утрат, і їм довелося відступити. До 20 вересня 1941 р. вся територія Чернігівщини була окупована німецько-фашистськими військами.

Поступово в Чернігів стало повертатися населення, що покинуло місто під час бомбування, а також багато хто з тих, хто спробував евакуюватися, але змушений був повернутися. Військова німецька комендатура, що з'явилася у місті, вжила негайних заходів до створення місцевої адміністрації – міської управи й української поліції. Перші накази німецької влади спрямовувались на забезпечення повної покори місцевого населення, а також на впорядкування міста після військових дій.

На території міста діяв лише німецький літній час. Тому з 19.00 до 5.00 ранку населенню заборонялося залишати свої домівки і запалювати світло.

В одному з перших оголошень окупаційної влади йшлося про негайну реєстрацію чоловічого населення віком від 18 до 45 років включно, всіх командирів і комісарів Червоної Армії, членів і кандидатів у члени ВКП(б), працівників НКВД і в'язниці, жителів міста – євреїв. Параграф 4 цього оголошення містив погрозу відповідальності за законами воєнного часу тих, хто спробує ухилитися від реєстрації. Акція проводилася з 29 вересня до 5 жовтня 1941 року. Деякі законослухняні громадяни виконали наказ і за це заплатили життям.

Багато людей мали ілюзію, що ліквідація радянської влади приведе до покращення життя. Німці дозволили відкрити Троїцький собор і при ньому монастир. Вони приділяли велику увагу відновленню зруйнованого міського господарства. Роботи йшли швидкими темпами. Відразу відбудували мости на Десні та залізничний вокзал. Узимку запрацювала електростанція. В роки німецької окупації діяла більшість підприємств міста: ремонтний завод, м'ясокомбінат, меблева фабрика, молочний, спиртово-горілчаний, шкіряний заводи та ін. Робітникам виплачували зарплату й харчовий пайок – по 250 г хліба на день. У місті не працювали продуктові магазини, не було електрики у приватних будинках, палива. Бомбардуваннями у Чернігові знищено водогін і каналізацію. Вода подавалася у певний час. Лазні зникли. Були встановлені високі податки за житлово-комунальні послуги. Торгівля продовольством на базарі йшла таємно, тому що селянам заборонялося вивозити його на продаж у місто. Але оскільки селян обклали високими грошовими податками, вони змушені були продавати продукти городянам за гроші та в обмін на сірники, запальнички, сіль, гас, взуття й одяг – усе те, що в селах дістати було неможливо. Німецька окупаційна влада ввела загальну трудову повинність, за якою кожний, кому виповнилося 16 років, повинен був реєструватися на біржі праці й працювати.

З початку окупації в місті створили два табори для військовополонених – на Кругу та поблизу Яцева. Перший із них проіснував недовго, а другий став постійним. Полонених ганяли на різні роботи з відновлення міської інфраструктури.

Протягом усього періоду окупації Чернігівська область перебувала в зоні німецького військового управління. Це означало, що регіон розглядався як прифронтова тилова територія і влада в ньому належала військовому командуванню. Спочатку німці планували створити спеціальну «Генеральну округу Чернігів» у складі Чернігівської і Сумської областей, однак справа до цього не дійшла. В реальному житті головними органами влади окупантів були каральні структури: гестапо (таємна державна поліція), СД (служба безпеки) і звичайна поліція. В останній служили переважно місцеві жителі. Спочатку німці намагалися набирати до неї лише українців, роздмухуючи національне питання і спекулюючи на «боротьбі проти комуністів, москалів і жидів». Однак після провалу співробітництва з ОУН до поліції стали залучати всіх невдоволених радянською владою. А таких людей, озлоблених сталінським режимом, було більш ніж достатньо.

На кінець 1941 року в місті нараховувалось 30 тис. жителів, а до війни в ньому проживало майже 70 тисяч. Надзвичайно сувора зима того року з небувалими морозами й великими снігами збільшила тяжкі випробування, що випали на долю жителів Чернігова.

Масові розстріли в Чернігові почалися 18 вересня 1941 року й тривали весь дворічний період окупації. Спочатку людей убивали в урочищі Рашевщина, де в цілому розстріляли більше 7 тис. чоловік. Потім почали страчувати в урочищі Дубовий Рів на півночі Чернігова. Там тільки за один день на початку листопада 1941 року фашисти і їхні посібники знищили 300 чоловік.

У листопаді 1941 р. гітлерівці вперше показали, як вони втілюють у життя постулати фашистської ідеології. З перших днів окупації всі жителі єврейської національності зобов'язані були нашити на свій одяг відмітні знаки шестикінечні зірки жовтого кольору. В наказах, розклеєних по місту, євреїв іменували «юдами». Указувалося, що євреїв треба використати тільки на важких і брудних роботах, їм заборонялося займатися торгівлею. На початку листопада була проведена акція по знищенню основної маси євреїв. З різних частин міста поліція зібрала їх у групи, наказуючи взяти із собою коштовні речі та зігнала в одну загальну колону.

З центральної площі міста їх вивели колоною за місто у північному напрямі і розстріляли в лісі. Згодом у такий же спосіб знищили місцевих циган, зібраних з усієї області. Місцями розстрілів були приміські урочища та ліси.
З березня 1942 р. розпочались привселюдні страти в центрі міста. Жертв вішали на балконі одного з будинків поблизу сучасного головпоштамту, зганяючи городян дивитися на ці страшні сцени.

Чернігівська тюрма швидко перетворилася з місця утримання ув'язнених на машину смерті. Сюди привозили підозрюваних з усієї округи й після допитів або відпускали, або страчували. Іноді розстрілювали безпосередньо у дворі тюрми. На території в’язниці жертвами фашистських розстрілів стали майже


3 тис. чоловік.

В урочищі Криволівщина (північна частина сучасного Чернігова) було розстріляно 20 тис. чоловік. Іншим місцем масового знищення людей стало лісове урочище Подусівка (північно-західна частина), де фашисти знищили


15 тис. чоловік. Тисячі людей були розстріляні в інших частинах Чернігова.
В кінці 1941 року фашисти знищили 500 хворих міської психіатричної лікарні.

На додаток до в'язниці, як місця знищення радянських людей, окупанти створили влітку 1942 року два концтабори – один на території міської лікарні та іншій – на північній околиці Бобровиці, неподалік від села Яцево.

У цілому, за свідченнями очевидців на території міської лікарні загинуло 1500 чоловік.

Загалом під час окупації у Чернігові було вбито 52 453 мирних громадян та військовополонених.

У квітні 1942 року в Чернігові почалося відправлення молоді в Німеччину на роботи у промисловості й сільському господарстві. Більше 600 хлопців і дівчат опинились у Німеччині. Частина городян уникла відправлення в Німеччину завдяки тому, що окупанти з початку 1942 року почали відновлювати промислові підприємства Чернігова для випуску продукції, необхідної для потреб армії й рейха. Стала потрібна робоча сила.

Незважаючи на жорстоку політику, населення Чернігівщини не скорилося ворогові. З кожним днем ширився рух опору. Взимку 1942-1943 рр. ситуація почала швидко змінюватися. Німці фактично втратили контроль над значною частиною Чернігівської області, оскільки лісові райони стали зоною діяльності радянських партизан. Безпосередньо в Чернігові теж діяли невеликі підпільні групи.

У роки війни Чернігівщина стала краєм всенародної партизанської боротьби – в області були створені й активно діяли партизанські з'єднання.

Уже восени 1941 року неприступним бастіоном для гітлерівців стали Рейментарівські ліси. Протягом перших чотирьох місяців окупації партизани практично тримали владу у своїх руках на значній території Корюківського і Холминського районів. У кінці листопада гітлерівське командування направило три тисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої в цьому районі. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почали палити навколишні села. Щоб відвернути удар від населення, обласний партизанський загін перебазувався в Єлінські ліси Щорського району, які стали другим партизанським «лісоградом». Скоро сюди почали прибувати літаки з Великої землі, доставляючи зброю та медикаменти. Загін швидко зростав і вже на початку 1942 року об'єднував до 900 чоловік. Більш масовим став партизанський рух на Чернігівщині восени 1942 року. У березні 1943 року за наказом Українського штабу партизанського руху основні сили обласного з'єднання на чолі з О.Федоровим вирушили в рейд на Правобережну Україну. На Чернігівщині партизанське з’єднання очолив М.Попудренко. Налякане розмахом партизанського руху, фашистське командування кинуло проти з'єднання Попудренка три дивізії, що налічували 40 тис. солдатів та офіцерів. Партизани змушені були перебазуватися в Злинківські ліси Брянської області. Але гітлерівці продовжували переслідувати їх. Фашистам удалося оточити народних месників. Патріоти зробили кілька спроб вирватися з оточення.


6 липня 1943 р. в бою героїчно загинув М. М. Попудренко.

У багатьох населених пунктах діяли підпільні організації, що складалися з молоді. Так, підпільники м. Щорс приймали і розповсюджували зведення Радянського інформбюро, влаштовували диверсії на залізничному транспорті, збирали розвідувальні дані для партизанських загонів, що діяли в Єлінських лісах.

Підпільники села Варва вели антифашистську пропаганду, підтримували тісні зв'язки з партизанським загоном. У лютому 1943 року вони підготували повстання, під час якого були розгромлені німецька комендатура й поліція. Три дні над Варвою майорів червоний прапор. Коли до села прибув каральний загін, повстанці вступили до партизанського загону і продовжували боротьбу.

З жовтня 1941 року у Ніжині діяла підпільна комсомольсько-молодіжна організація на чолі з Я. Батюком. Йому було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Невмирущою славою вкрили себе холминські підпільники, організація яких існувала всього п'ять місяців. У березні 1942 року есесівці вистежили та заарештували більшість учасників холминського підпілля. Подвиг у дні окупації звершила молодь селища Линовиця Прилуцького району.

Становлення чернігівського міського антифашистського підпілля йшло повільно і кожен його крок був оплачений кров'ю. Наприкінці лютого 1942 року поліція провела арешти членів розвідницько-диверсійної групи, у березні відбулися привселюдні страти інших підпільників.

У лютому 1943 р. спалахнуло повстання полонених концтабору в Яцево. 21 лютого ув'язнені якимось чином зуміли нейтралізувати нечисельну охорону. За чутками, їм допоміг один із охоронців, який потім ще й прикривав утечу кулеметним вогнем. З табору вдалося вирватися 300 чоловік. Жителі Яцева й Бобровиці допомогли їм одягом та продуктами, і втікачі змогли вночі відійти далеко від Чернігова. Наступного дня, 22 лютого, до табору прибули карателі. Солдати зондеркоманди «4-А» безжалісно знищили тих полонених, які залишилися в таборі, потім спалили Яцево й частину Бобровиці, вбиваючи мирних людей.

У вересні 1943 року на території Чернігівщини боролися з ворогом понад 12 тисяч партизанів, що були об'єднані у 4 з'єднання. Крім того, самостійно діяли 6 загонів. Партизани зробили гідний внесок у всенародну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. У 1942-1943 рр. вони знищили кілька тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів, пустили під укіс кількасот ворожих ешелонів, висадили в повітря десятки залізничних мостів.

Партизанська боротьба сприяла літньому наступу Червоної Армії.
26 серпня 1943 року війська Центрального фронту під командуванням генерала армії К. К. Рокосовського розпочали Чернігово-Прип'ятську наступальну операцію, метою якої було звільнення Чернігівщини і вихід до Дніпра.

Бої одразу набули запеклого характеру. У вересні війська лівого крила Центрального фронту південніше Новгород-Сіверського вийшли до Десни і вступили на територію Чернігівщини. Хронологія подій вересня 1943 року така: 4 вересня визволили Короп, 6 вересня – Батурин, 9 – Бахмач, 15 – Ніжин,


16 вересня – Новгород-Сіверський. 17 вересня наші війська визволили Срібне, 19 вересня – Прилуки й Малу Дівицю. У вересневі дні 1943 року у Москві
5 разів салютували доблесним військам за бойові звершення під час визволення Бахмача, Ніжина, Новгорода-Сіверська, Чернігова, Прилук.

Станом на 1 жовтня 1943 року вся Чернігівська область була звільнена. За героїзм, виявлений у боях з ворожими військами на території Чернігівської області і при форсуванні Десни та Дніпра, 126 воїнам Червоної Армії було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Переслідуваний радянськими військами, противник з боями відходив на захід, щоб дати новий бій на Дніпрі. Червона Армія 24 вересня вибила гітлерівців з Городні, Любеча, Радуля, 27 вересня – з Добрянки. Почалося героїчне форсування радянськими військами Дніпра – великої водної перепони. Активну допомогу діючій армії у цьому надали народні месники.

Під час операції Чернігів удруге опинився в зоні великої битви за Київ.


У середині вересня 13-та армія генерала Пухова зайняла Ніжин і повернула на Чернігів. 28-й стрілецький корпус цієї армії, який мав у своєму складі 24 бійців чоловік, 18 вересня вийшов до Десни. Місто обороняли три німецькі дивізії та допоміжні сили загальною чисельністю до 16 тисяч чоловік. Чернігів був останнім опорним пунктом німців перед Дніпром, тому вони планували затриматися тут надовго. Однак сталось інакше.

Вирішальні бої за місто розпочалися там, де вони закінчились у 1941 р. Оволодівши Количівкою та Іванівкою, радянські війська з ходу форсували Десну нижче Чернігова, без довгої підготовки, на підручних засобах. Німці вели вогонь із високого берега над долиною річки, тому переправа відбувалася вночі. Вже до ранку 19 вересня було зайнято приміські села Шестовицю й Жовинку, а 20 вересня – Києнку. За Десною радянські війська заволоділи селами Виблі та Піски, потім форсували річку і створили плацдарм на околиці Бобровиці. З боку Снову на Чернігів наступала кавалерійська дивізія та інші частини. В ніч на


21 вересня радянські війська вийшли на річку Стрижень. Німці фактично опинилися в оточенні й поспіхом покинули місто. На ранок 21 вересня у Чернігів увійшли радянські війська. Загалом бої за нього тривали три доби силами 13-ї та 61-ї армій. У ці дні місто знову сильно постраждало від бойових дій.
Висновки

Рясно зрошена кров'ю воїнів Червоної Армії багатостраждальна чернігівська земля, за звільнення якої загинуло понад 20 тисяч солдат, сержантів і офіцерів.

За мужність і героїзм у боях з форсування Десни, Дніпра, Прип'яті тисячі воїнів удостоєні високих урядових нагород, а 879 з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

63 населені пункти Чернігівської області були повністю або частково знищені. З них 33 кваліфікуються в джерелах як повністю спалені. До переліку повністю знищених населених пунктів також правомірно віднести і 8 сіл, про які в документах зазначено «спалене» або «майже повністю спалене». Отже, карателі практично повністю знищили 41 населений пункт Чернігівщини. Головний привід для знищення населених пунктів Чернігівщини, як і України в цілому під час нацистської окупації – покарання цивільного населення за дії партизан. За це постраждали 57 сіл і селищ. Два села – Бобровиця і Яцево – були спалені 22 лютого 1943 року за втечу радянських військовополонених із табору у Яцевому; чотири села – Баранівка, Іванівка, Сираї та Тимоновичі – під час відступу окупантів у вересні 1943 року. Ці дії були свідомими злочинами окупантів. 1-2 березня 1943 року в результаті каральної акції в Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних жителів, спалено 1390 будівель. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено. Масштаби трагедії – виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшують білоруську Хатинь, у 41 – чехословацьке Лідіце, у 12 – французький Орадур.

У руїни й згарища перетворили обласний центр Чернігів з його унікальними пам'ятками архітектури. Всього на території області було спалено або зруйновано 35625 державних і кооперативних приміщень, майже всі промислові підприємства, залізничні станції, МТС, радгоспи, колгоспи,
1177 медичних установ, шкіл, будинків культури, клубів, бібліотек. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами, становила 21,8 млрд. крб. Чернігівщина була однією з найбільш потерпілих під час війни областей. За роки війни значно зменшилося населення. В 1944 році в області нараховувалося 1237 тис. чоловік, або майже на 30% менше у порівнянні з 1939 роком.

Наприкінці війни в Радянському Союзі створили Надзвичайну комісію, яка вела облік завданих війною збитків. За офіційними підрахунками, в Чернігові повністю або частково було зруйновано 1 740 будинків, що становило 70 % житлового фонду міста. Разом із громадськими і промисловими об'єктами було зруйновано понад 4 тисячі споруд, серед яких 14 шкіл, педінститут, драматичний театр, усі промислові підприємства, вокзал, мости та багато іншого.

Рішенням уряду Чернігів включили у список міст Радянського Союзу, які найбільше постраждали під час війни. За ступенем руйнувань Чернігів посідав четверте місце в СРСР після Севастополя, Волгограда й Воронежа. Якщо взяти до уваги, що всі вищеназвані міста перебували в епіцентрі великих битв, то поява в цьому переліку Чернігова свідчить про особливу жорстокість його бомбардувань. Непоправних втрат зазнало місто і в сфері культури: загинули частина історичного архіву музейних колекцій і багата бібліотека педагогічного інституту, основу якої складала книгозбірня чернігівської семінарії.

За роки війни значно зменшилося населення Чернігова. Якщо наприкінці 1941 р. в місті налічувалось 30 тисяч осіб, то в жовтні 1943-го – лише 11 тисяч.

Частина чернігівців перебувала в евакуації, частина – на фронті, по селах, а тисячі загинули. Є приблизні підрахунки, що німці знищили в Чернігові близько 50 тисяч чоловік і 7 тисяч забрали в Німеччину. Проте лише частина з них були чернігівцями, оскільки сюди привозили засуджених на смерть з усієї області.

Одразу після визволення почалась відбудова Чернігова й області. Вже в 1944 році вдалося налагодити виробництво на 168 промислових підприємствах. Водночас у радгоспах і колгоспах відчувалася гостра нестача робочої сили.


З 395 тисяч працездатних колгоспників лише 61 тис. становило чоловіки. Виконання основних робіт лягло на плечі жінок, підлітків і стариків. До кінця 1945 року в області відновлено 351 підприємство.


Хроніка звільнення Чернігівської області в 1943 році
3 ВЕРЕСНЯ

322-а стрілецька дивізія під командуванням полковника П.М. Лащенка, уродженця с. Тур'я Щорського району, першою з військових підрозділів Центрального фронту розпочала Чернігово-Прип'ятську наступальну операцію, звільнивши населені пункти Чернігівщини – села Риботин і Жовтневе Коропського району. За вміле керівництво дивізією, успішне форсування її підрозділами Десни, Дніпра і Прип'яті, за особисту мужність і героїзм у боях під час Чернігово-Прип'ятської наступальної операції П.М. Лащенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.



4 ВЕРЕСНЯ

Воїни 74-ої і 322-ої стрілецьких дивізій у взаємодії з 6-ою гвардійською і 8-ою стрілецькою дивізіями звільнили районний центр Короп і територію району.



6 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 70-ої гвардійської Глухівської і 75-ої гвардійської стрілецьких дивізій форсували Сейм та звільнили колишній районний центр Батурин і територію району.



8 ВЕРЕСНЯ

322-а стрілецька дивізія у взаємодії з 70-ою гвардійською Глухівською стрілецькою дивізією звільнили районний центр Борзну і територію району.



9 ВЕРЕСНЯ

Війська 13-ої і 60-ої армій звільнили районний центр і важливий залізничний вузол – місто Бахмач.

Наказом Верховного Головнокомандувача військовим підрозділам, які особливо відзначилися при звільненні міста, присвоєні почесні найменування «Бахмацьких»: 75-ій гвардійській і 132-ій стрілецьким дивізіям, 221-ій бомбардувальній авіадивізії, 3-й гвардійській легко-артилерійській бригаді,
56-му гвардійському мінометному полку. 70-а гвардійська Глухівська стрілецька дивізія нагороджена орденом Бойового Червоного Прапора.

13 ВЕРЕСНЯ

Воїни 132-ої Бахмацької стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Комарівку.



14 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 141-ої Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького стрілецької дивізії у взаємодії із 112-ою Рильсько-Коростенською стрілецькою дивізією звільнили колишній районний центр Дмитрівку і територію району.



15 ВЕРЕСНЯ

Український штаб партизанського руху віддав наказ командирам партизанських з'єднань Чернігівщини про захоплення, організацію і утримання переправ через Десну, Дніпро, Прип'ять для забезпечення їх успішного форсування частинами наступаючої Червоної армії.

Військові підрозділи 2-ої і 4-ої гвардійських повітрянодесантних дивізій звільнили районний центр Ічню і територію району.

Війська 60-ої армії звільнили місто Ніжин. Наказом Верховного Головнокомандувача військовим підрозділам, що особливо відзначилися при звільненні міста, присвоєно почесні найменування «Ніжинських»: 7-у гвардійському мехкорпусу, 24-ій гвардійській мехбригаді, 57-ій гвардійській танковій бригаді, 299-ій штурмовій авіадивізії, 286-ій винищувальній авіадивізії. 280-а Конотопська, 132-а Бахмацька стрілецька дивізії, 26-а гвардійське Севська мехбригада нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора.

Із резерву Ставки Верховного Головнокомандувача на ділянку 13-ої армії в районі Коропа була передислокована 61-а армія, яка продовжила бої за розширення Оболонського плацдарму.

16 ВЕРЕСНЯ

Війська 48-ої і 65-ої армій звільнили місто Новгород-Сіверський. Наказом Верховного Головнокомандувача військовим підрозділам, що особливе відзначились при звільненні міста, присвоєно почесні найменування «Новгород-Сіверських»: 102-ій Далекосхідній, 140-ій Сибірській, 162-ій Середньоазіатській стрілецьким дивізіям, 478-ому мінометному полку, 120-му винищувальному протитанковому артилерійському полку, 14-ій інженерно-саперній бригаді, 321-му інженерному батальйону.

Про героїчний подвиг саперів у боях за місто схвильовано розповів у своєму нарисі «Труженики войны» І. Еренбург, який разом із К. Симоновим перебував на той час у підрозділах 65-ої армії.

Воїни 143-ої і 280-ої стрілецьких дивізій у взаємодії з 2-ою гвардійською повітрянодесантною дивізією при підтримці партизанського з'єднання «За Батьківщину» звільнили районний центр Носівку і територію району. Військові підрозділи 163-ої гвардійської Роменської і 240-ої стрілецьких дивізій у взаємодії з 57-ою гвардійською Ніжинською танковою бригадою звільнили районний центр Талалаївку і територію району.



17 ВЕРЕСНЯ

Воїни 163-ої гвардійської Роменської стрілецької дивізії звільнили районний центр Срібне.

2-а гвардійська повітрянодесантна дивізія звільнила колишній районний центр Лосинівку.

Військові підрозділи 232-ої Сумської стрілецької дивізії у взаємодії з 2-ою гвардійською механізованою бригадою 3-го гвардійського танкового корпусу звільнили районний центр Варву і територію району.

Партизанські з'єднання імені Щорса, «За Батьківщину»,
імені Коцюбинського розпочали боротьбу за організацію, захоплення й утримання переправ на Десні, Дніпрі, Прип'яті для наступаючих частин Червоної армії.

18 ВЕРЕСНЯ

Воїни 211-ої стрілецької дивізії звільнили районний центр Куликівку.

Військові підрозділи 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії у взаємодії з 77-ою гвардійською стрілецькою дивізією звільнили районні центри Сосницю і Мену.

121-а Рильська Червонопрапорна стрілецька дивізія звільнила районний центр Бобровицю.

Військові підрозділи 63-ої армії Брянського фронту звільнили колишній районний центр Грем'яч і територію району.

3-я гвардійська повітрянодесантна дивізія звільнила колишній районний центр Іваницю.

Воїни 205-го стрілецького полку 70-ої гвардійської Глухівської дивізії і 129-ої окремої танкової бригади звільнили колишній районний центр Олишівку і територію району.

Військові підрозділи 55-ої стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Понорницю.

2-га гвардійська повітрянодесантна дивізія звільнила колишній районний центр Малу Дівицю.

42-а гвардійська стрілецька дивізія і 3-й гвардійський танковий корпус


40-ої армії Воронезького фронту у взаємодії з 2-ю, 3-ою, 4-ою гвардійськими повітрянодесантними дивізіями 60-ої армії Центрального фронту звільнили місто Прилуки і територію району.

Наказом Верховного Головнокомандувача 42-ій гвардійській стрілецькій дивізії, що особливо відзначилася в боях за місто, присвоєно почесне найменування «Прилуцької».



19 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 232-ої Сумської стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Яблунівку.

55-а стрілецька дивізія звільнила районний центр Корюківку. Воїни 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії у взаємодії з 76-ою гвардійською стрілецькою дивізією звільнили колишній районний центр Березну і територію району.

Військові підрозділи 69-ої Севської Червонопрапорної стрілецької дивізії у взаємодії з 246-ою стрілецькою дивізією звільнили колишній районний центр Холми і територію району.



20 ВЕРЕСНЯ

Воїни стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Михайло-Коцюбинський.

Військові підрозділи 143-ої стрілецької дивізії у взаємодії з частинами
9-го танкового корпусу звільнили районний центр Козелець і територію району.

102-а Далекосхідна Новгород-Сіверська, 162-а Середньоазіатська Новгород-Сіверська і 170-а стрілецькі дивізії звільнили районний центр Семенівку і територію району.



21 ВЕРЕСНЯ

Воїни 180-ої стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Нову Басань.

Військові підрозділи 55-ої, 69-ої Севської Червонопрапорної стрілецьких дивізій у взаємодії з 15-ою гвардійською кавалерійською дивізією звільнили районний центр Щорс і територію району.

Воїни 13-ої і 60-ої армій звільнили обласний центр – місто Чернігів.

Наказом Верховного Головнокомандувача військовим частинам армії, які особливо відзначилися в боях зі звільнення міста, присвоєно почесні найменування «Чернігівських»:

76-ій, 77-ій гвардійським, 148-ій, 211-ій стрілецьким, 16-ій гвардійській кавалерійським дивізіям, 129-ій танковій бригаді, 874-у артилерійському, 476-у мінометному, 1287-у зенітному артилерійським полкам і 2-ій гвардійській штурмовій авіадивізії.

181-а ордена Леніна Сталінградська стрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора.

Відомі письменники і поети І. Еренбург, Д. Бєдний, Є. Долматовський, С. Марков присвятили свої твори звільненню Чернігова.

Воїни 13-ої і 60-ої армій за активної допомоги партизанського з'єднання імені Щорса першими серед військових підрозділів Центрального фронту розпочали форсування Дніпра від села Сорокошичі Козелецького району до села Мньов Чернігівського району.

22 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи Ніжинського мехкорпусу, 9-го танкового корпусу, 280-ої Конотопської Червонопрапорної стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Остер і територію району.



23 ВЕРЕСНЯ

У бою за село Великий Листвен Городнянського району повторив подвиг Олександра Матросова рядовий 1181-го стрілецького полку 356-ої стрілецької дивізії Клавдій Краснояров, закривши амбразуру ворожого дзота своїм тілом.


К. Красноярову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі Великий Листвен.

24 ВЕРЕСНЯ

Воїни 149-ої стрілецької дивізії у взаємодії з 55-ою і 60-ою Севською стрілецькими дивізіями звільнили районний центр Городню і територію району.

Військові підрозділи 356-ої стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Тупичів. У бою за Тупичів командир відділення автоматників 1181-го стрілецького полку 356-ої стрілецької дивізії вісімнадцятирічний Сергій Акіф'єв повторив подвиг Олександра Матросова і свого однополчанина Клавдія Красноярова, закривши амбразуру ворожого дзота своїм тілом. С. Акіф'єву посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі Листвен Городнянського району.

26 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 356-ої стрілецької дивізії звільнили районний центр Ріпки і територію району.

12-а гвардійська стрілецька дивізія звільнила колишній районний центр Любеч і розпочала підготовку до форсування Дніпра.

Військові підрозділи 61-ої армії розпочали форсування Дніпра в районі населених пунктів Мньов, Неданчичі, Мисів, Любеч. Командир 239-го гвардійського стрілецького полку 76-ої гвардійської Чернігівської стрілецької дивізії полковник К.М. Андрусенко, уродженець села Парафіївки Ічнянського району, першим серед підрозділів дивізії і армії переправив полк на правий берег Дніпра і впродовж двох днів стримував контратаки ворога, утримував захоплений плацдарм і забезпечив успішну переправу дивізії.

За успішне форсування Дніпра нашому землякові К.М. Андрусенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

27 ВЕРЕСНЯ

Воїни 106-ої Забайкальської і 149-ої стрілецьких дивізій звільнили колишній районний центр Добрянку і територію району.



15-16 ЖОВТНЯ

Військові підрозділи 65-ої армії форсували Дніпро в районі Радуля, Новосілок, Лопатні, Кам'янки Ріпкинського району, завершивши Чернігово-Прип'ятську наступальну операцію, у результаті якої вся територія Чернігівської області була звільнена від німецько-фашистських окупантів.


Список використаної літератури


  1. Німецько-фашистський окупаційний режим на Чернігівщині : [зб. док. і матеріалів]. – Чернігів, 2000. – 88 с.

  2. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Черниговская область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. – К.: Гл. ред. Укр. сов. энцикл. АН УССР, 1983. – 815 с.

  3. Леп’явко С. Чернігів у роки війни (1941–1943). – Чернігів : Видавець
    В. М. Лозовий, 2011. – 64 с.

  4. Леп’явко С. Чернігів. Історія міста. – К.: Темпора, 2012. – 432 с.

  5. Летопись города Чернигова периода Великой Отечественной войны 1941-1945 г.г. (по документам, воспоминаниям очевидцев, публицистике и мемуарам). – Чернигов: Издательство «Десна», 1992. – 137 с.

  6. Спалені села і селища Чернігівщини в 1941–1943 роках: злочини проти цивільного населення. Збірник документів і матеріалів / Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада, Український інститут національної пам’яті, Пошукове агенство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією». Упоряд.: С. В. Бутко, О. В. Лисенко; Відп. ред.: Р. І. Пилявець. – Чернігів : Видавництво Десна Полігараф, 2013. – 224 с.

  7. Студьонова Л.В. Слідами Чернігівського підпілля: документальні нариси. – Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – 232 с.

  8. Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією. 1941–1943 / Упоряд.: П. В. Дніпровський,
    С. В. Малкієль. – Чернігів, 1947. 1941–1943 / Упоряд.: П. В. Дніпровський,
    С. В. Малкієль. – Чернігів, 1947. – 323 с.

  9. Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.). Сборник документов и материалов. – Киев, 1978.


ЗМІСТ

Вступ


3

Чернігівщина у роки війни


6

Висновки


14

Хроніка звільнення Чернігівської області у 1943 році


16

Список використаної літератури


21






Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconПрисвячена 69 – річниці визволення Криворізького району від німецько-фашистських загарбників, 70-ій річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941- 1945 років
Присвячена 69 річниці визволення Криворізького району від німецько-фашистських загарбників, 70-ій річниці визволення України від...
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconЗвіт Черняховича О. В. за 2016 рік
Саме цього року во «Свобода» святкує 25-ту річницю створення, тобто є ровесницею держави Україна. Це додає нам додаткової відповідальності...
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва «70-ій річниці звільнення Київщини присвячується»
Київщини присвячується : до 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній...
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconЗнаменні та пам’ятні дати в вересні 2007 року
З берегів Вісли він незабаром перекинувся в країни Північної й Західної Європи. Поступово війна втягнула у свою орбіту 1 державу
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconВелика Вітчизняна війна та роки першого повоєнного десятиліття Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів»
Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів» у розпалі весняних...
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconВизволення житомирщини у великій вітчізняній війні 1941-1945 рр.
Чи вірний цей підхід, котрий давно вже став традицією для переважної більшості дослідників?
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconЗвіт про проведену роботу ст ІІІ. Висновки ст ІV. Список використаної літератури ст VІІ. Додатки
Людина – дитина свого часу І своєї країни, почуття Батьківщини завжди невід’ємне від почуття історії. В її долі сплітаються в єдиний...
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconЗгадаємо всіх поіменно Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років Рівне, 2014
«Згадаємо всіх поіменно»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій...
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconМумі-серія «Маленькі тролі І велика повінь» (1938) — 1945)
Маленькі тролі І велика повінь» (1938) 1945) (укр пер. Наталі Іваничук) «Комета прилітає» (1946)
У вересні цього року Чернігівщина святкує 70-ту річницю свого визволення від окупантів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років завжди залишатиметься священною сторінкою історії нашої країни iconПолітичний лідер
Коли закінчилась війна, Маргарет було неповних двадцять років І до цього часу вона сформувалась як впевнений консерватор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка