Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович



Дата конвертації08.04.2017
Розмір445 b.


лауреати шевченківської премії з публіцистики і журналістики

Виконував

Учень 10 класу

Сербін Владислав

лубківский роман мар*янович



БІографія

1963 — закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Працював заступником головного редактора журналу «Жовтень» (від 1990 — «Дзвін»).

1976 — член Спілки письменників України.

1980–1992 — Голова Львівської організації Спілки письменників України, член виконавчої ради українського відділення ПЕН-клубу, делегат Установчого з'їзду Руху.

1990–1994 — Народний депутат України. За ініціативою Романа Лубківського започатковано традицію складення присяги Президентами України наПересопницькому Євангелії.

1992–1993 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і СловацькійФедеративній Республіці.

1993–1995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Чеській Республіці.

2006–2007  — Голова Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

відзнаки

1977 — заслужений діяч культури Польщі. Нагороджений цією відзнакою за перекладацьку діяльність і популяризацію в Україні польської літератури.

1979 — літературна премія імені Павла Тичини.

1984 — премія імені Вітезслава Незвала Чеського літературного фонду.

1988 — премія імені Павола Гвєздослава за оригінальну та перекладацьку творчість, відданість культурі словацького народу.

1992 — Національна премія України імені Тараса Шевченка.

2008 — премія Ars Translationis за переклад з чеської мови драми Вацлава Фріча «Іван Мазепа».

Кавалер Ордену «За заслуги» II і III ступенів.



Основні видання

Друкуватися почав з 1958 року. Окремими виданнями вийшли збірки поезій:

«Зачудовані олені» (1965).

«Громове дерево» (1967)

«Рамена» (1969).

«Смолоскипи» (1975).

«Звіздар» (1977).

«Майоліка» (1985).

«Словацьке літо» (1986).

«Карбівня» (1987).

«Серпневе яблуко» (1989).

«Погляд вічності» (1990) — відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка.

Твори Романа Лубківського перекладені англійською, білоруською, болгарською, польською, російською, сербською, словацькою, хорватською і чеською мовами. Переклади з більшості слов'янських літератур.



Бійма Олег Іванович



біографія

Оле́г Іва́нович Бі́йма (*19 квітня 1949, Київ) — український кінорежисер. Заслужений діяч мистецтв України (2001). Син Героя Радянського Союзу полковника Івана Спиридоновича Бійми.

1972 року закінчив Київський театральний інститут (педагог Володимир Небера). Відтоді працює на кіностудії «Укртелефільм», 2001 року став її генеральним директором.

Фільмографія

1978 — «Образи».

1980 — «Лючія ді Ламмермур».

1981 — «Нехай він виступить».

1984 — «За ніччю день іде».

1989 — «Хочу зробити зізнання».

1991 — «Гріх». Фільм відзначено золотою медаллю на кінофестивалі в Саратові.

1993 — «Пастка» (5 серій).

1993 — «Злочин з багатьма невідомими» (7 серій).

1995–1996 — «Острів любові» (10 серій)

1998 — Пристрасть (3 серії)

Здійснив авторський цикл документальних фільмів про українських митців (від 1997 року — під назвою «Немеркнучі зірки»).

Бокотей Андрій Андрійович



біографія

Андрі́й Андрі́йович Бокоте́й (* 21 березня 1938, село Брід, нині Іршавського району Закарпатської області) — ректорЛьвівської національної академії мистецтв. Академік Академії мистецтв України (2001). Народний художник України. Професор. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2002).

Очолює Раду Будинку вчених.



Основні твори

«Метаморфози» (1975),

«Козак Мамай» (1983),

«Екос-2» (1988),

«Іграшки для дорослих» (1990),

«Апокаліпсис» (1996).



Державні нагороди

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 березня 2013) — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та педагогічну діяльність[1]

Народний художник України (18 січня 2007) — за заслуги у державному будівництві, вагомий внесок у розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової України та з нагоди Дня Соборності України[2]

Національна премія України імені Тараса Шевченка 2002 року — за просторові композиції зі скла[3]

Заслужений діяч мистецтв України (1989).



Брюховецький В'ячеслав Степанович



біографія

В'ячесла́в Степа́нович Брюхове́цький (* 14 липня 1947, Дзауджикау,Росія) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, Герой України, почесний президент університету «Києво-Могилянська академія».

Був головним ініціатором відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північно-американських університетів, згодом ректор і президент університету «Києво-Могилянська академія».

Член Спілки письменників України (з 1982 р.). Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Член правління благодійного фонду «Розвиток України» Рината Ахметова.[1], член Наглядової Ради ВМГО «Союз обдарованої молоді»[2]

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[3]



освіта

1966 — Смілянський технікум харчової промисловості, «Машинобудування». Фах — технік-механік.

1974 — факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Диплом з відзнакою, присвоєно кваліфікацію журналіста — кореспондента газети.

1979 — аспірантура Київського державного інституту культури імені Олександра Корнійчука.

1980 — рада Ленінградського державного інституту культури ім.Н. І. Крупської присвоїла В. Брюховецькому вчений ступінь кандидата педагогічних наук.

1986 — захист докторської дисертації на здобуття ступеню доктора філологічних наук, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України



Публікації

В'ячеслав Брюховецький є автором понад 400 публікацій, зокрема, книг:

Іван Сенченко (1981)

Силове поле критики (1984)

Критика в сучасному літературному процесі (1985)

Специфіка і функції літературно-критичної діяльності (1986)

Ліна Костенко (1990)

Микола Зеров (1991)

Factum est factum (2010)

Віктор Петров. Розвідки у 3-х томах (2013)



Професійна діяльність

1965–1966 — котельник, Смілянський машинобудівний завод.

1966–1966 — практикант-дипломант, Черкаський машинобудівний завод.

1967–1967 — слюсар-котельник, Одеський завод «Продмаш».

1967–1968 — служба в армії (оператор РЛС).

1968–1969 — слюсар, Черкаський завод хімреактивів.

1973–1976 — журналіст, завідувач відділу критики газети «Літературна Україна» (Київ).

1980–1991 — науковий працівник, завідувач відділу критики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ).

1989–1990 — професор на запрошення Ратґерського університету, США («Українська література. Критика»).

1990–1990 — професор на запрошення Манітобського університету, Канада(«Українська література»).

1991–1994 — ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

1994–2007 — президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

З 2007 р. — почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».



Герасим'юк Василь Дмитрович



Біографія

Народився в гуцульській родині, вивезеній у 40-і рр. до Караганди на «вічне поселення»; але наприкінці 50-х рр. батьки змогли повернутися в рідне с. Прокурава (Косівський район, Івано-Франківська область), де й минуло його дитинство.

Пробудження інтересу до поетичної творчості й перші поетичні спроби припадають на шкільні роки в Косові. Це був початок 1970-х рр., коли прийшла нова хвиля політичних репресій, що мали покласти край рухові «шістдесятників». У цій атмосфері формувалася творча особистість майбутнього поета.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (1978).

Працював редактором у видавництвах «Молодь» та «Дніпро» (1978–1992).

Від 1992 — ведучий програм редакції літератури Національної радіокомпанії України.

Від 1993 — голова журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».

Від 2011 — ведучий програми «Діалог» на телеканалі Культура.



Поетичні збірки

Смереки (1982)

Потоки" (1986)

Космацький узір (1989)

Діти трепети (1992)

Осінні пси Карпат (1998)

Серпень за старим стилем (2000)

Поет у повітрі (2002) (збірка відзначена Шевченківською премією 2003 року)

Була така земля (2003)

Папороть (2006)



Возницький Борис Григорович



Біографія

Бори́с Григо́рович Возни́цький (*16 квітня 1926, село Ульбарів,Волинського воєводства — тепер Дубенський район, Рівненська область — †23 травня 2012, в автокатастрофі між селами Куровичі таПеченія Золочівського району Львівської області) — український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академікУкраїнської академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітетуМіжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa.



Нагороди та звання

Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 травня 2005) — за визначний внесок у національне відродження України, багаторічну подвижницьку діяльність на ниві збереження та популяризації духовної спадщини українського народу, особисті заслуги у розвитку музейної справи[3]

орден «За заслуги» II ступеня. (2001)[4]

Почесна відзнака Президента України (1996)[5]

відзнака Президента України — Хрест Івана Мазепи (2010)[6][7]

відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[8]

лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990)

найвища відзнака Польщі — орден «Командора» (2003)

лауреат всеукраїнської премії «Визнання»

почесний, дійсний член Академії мистецтв України

доктор honoris causa Варшавської академії мистецтв (2004)

Почесний громадянин Винників з 7 липня 2011 р. Вручення диплому про присвоєння почесного звання відбулося під час урочистостей з нагоди відзначення 20-річчя з часу створення Винниківського історико-краєзнавчого музею.



Охоронна діяльність

Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу.

Активна охоронна діяльність Б.Возницького розпочалася у 1960-ті роки. В безбожній країні СРСР якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Були століття існування культури українського народу, коли церква ірелігія монополізували культуру (в ті століття вона була винятково релігійною). Руйнівники висаджували в повітря церкви 12—19 століть, знищували культуру цілої країни, цілі періоди тої культури.

Надгробок дітей Понінських. Скульптор Торвальдсен. Львівська галерея мистецтв.

Маючи в розпорядженні вантажівки, Возницький зі співробітниками обстежував покинуті собори бароко, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі.



В покинутому соборі міста Жовква (за правління комуністів називалося Нестеров) Возницький зняв з вікон полотна, які виявилися рештками оригіналів художника зАвстріі Мартіно Альтомонте доби бароко. Альтомонте приїздив у Жовківський замок, де працював на замовлення короля Яна ІІІ Собеського. Зразки творів Альтомонте можна бачити в Олеському і Золочівському замках. Серед врятованих Возницьким картин — оригінали Шимона Богушовича зі Львова, Андрія Стеха з міста Ґданьська, Альтомонте. В містечку Городенка Івано-Франковської області Возницький разом зі співробітниками врятували рештки дерев'яного вівтаря роботи Пінзеля. Собор і вівтар були створені на замовлення мецената Миколи Василя Потоцького — одного з найбагатших серед меценатів тодішньої України.



На покинутому цвинтарі було розкопане поховання з надгробком дітей Понінських роботи Бертеля Торвальдсена. Пошук і порятунок видатного твору мистецтва належить Возницькому. Про твір Торвальдсена забули навіть на батьківщині відомого скульптора.



Хостікоєв Анатолій Георгійович



Біографія

Анатолій Георгійович Хостікоєв народився 15 лютого 1953 року в місті Києві. За батьком наполовину осетин, мати — українка[2]. Громадянин України.

Освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, який закінчив 1974 року за спеціальністю «актор театру і кіно».

Трудова діяльність

1974–1976 та 1977–1978 — актор Львівського театру ім. М. Заньковецької

1976–1977 — служба у лавах радянської армії

1978–1980 — актор Київського академічного російського театру ім. Лесі Українки

З 1980 року — актор Київського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка

1999 — разом з Богданом Бенюком засновує Театральну компанію «Бенюк і Хостікоєв»[3].

Депутат Київської міської ради 2006–2011 років скликання. Безпартійний



Фільмографія

«Камінна душа» — Дмитро Марусяк

«Дума про Ковпака» («Карпати—Карпати») Янош Шот

«Вавилон—XX» — Яворський

«Контрзахід» — генерал Черняховський

«Кому вгору, кому вниз»

«Для домашнього огнища»

«Америкен бой»

телесеріал «Пастка»

«Злочин з багатьма невідомими» (Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка)

«Роксолана. Володарка імперії» (2003, 20 с, султан Сулейман)

«Мільйон у шлюбному кошику» — Раймондо



Дякую за увагу




Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович icon«благання мартопляса»: «Братове, до вогню мене прийміть, подайте хліба чесний почастунок —
Станіславі. Родина: батько — Ігор Мар'янович (1930–1997); мати — Ганна Степанівна (* 1940); дружина Ніна Миколаївна (* 1959); дочка...
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconСлайд. Назва слайд. Слова Івана Лозки
Лозка учень фізико-математичного класу ноплчор глибоко розчарований прийшов додому
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconЗміст вступ Розділ 1
Нурмухаметов Олексій Русланович, учень 10-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №58 Харківської міської ради...
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconРозстріляне відродження-суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби? Виконали учні 11 класу: Вахрушев Владислав Моторний Артем
Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті...
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconЮстус фон Лібіх Підготував: Красовський Сергій, учень 10-бх класу Наукова діяльність
Титану, Плюмбуму, Хрому, Марганцю та ін,; вивчав склад складних мінералів, відкрив сучасний метод отримання хлорного вапна
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconЖири у природі. Біологічна роль жирів Презентацію підготував учень 10 класу гімназії
Хімічно, жири є тригліцеридами, сполукою складних ефірів триатомного спирту (гліцерину) І будь-якою з кількох жирних кислот
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconКонкурс «Найрозумніший»
Найрозумніший учень класу”. Переможець цього змагання буде брати участь в інтелектуальний грі серед учнів -4 класів „Дитина – ерудит”....
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconТема: “Чорна рада” П. Куліша перший україномовний історичний роман. Історична основа сюжету. Тл: роман, роман хроніка, історичний роман. Мета навчальна
Тема: “Чорна рада” П. Куліша перший україномовний історичний роман. Історична основа сюжету. Тл: роман, роман хроніка, історичний...
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович iconВідділення історія секція «Археологія» Кілімнік Михайло Вадимович учень 11 класу кзо «Криворізький природничо-науковий ліцей»
Кзо «Криворізький природничо-науковий ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області
Учень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович icon«Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат. О! Як засичить ота наша гидь, упізнавши себе ! »



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка