Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ”



Сторінка1/14
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.49 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Спілка земляцтв іноземних студентів м. Харкова

Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури



УІІІ МІЖНАРОДНА

НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

МОЛОДИХ ВЧЕНИХ ТА СТУДЕНТІВ

Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння

28 квітня

ХАРКІВ 2015



Аль Базламіт Абдельгані (Йорданія)

наук. кер. ст. викл. Бондаренко Л. М.

(Харківський національний автомобільно-дорожній університет)
АДАПТАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ВХОДЖЕННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
З огляду на глобалізаційні процеси розвитку світового освітнього простору та подальше зростання мобільності іноземних студентів усе більш актуальними стають проблеми методичного забезпечення їхнього навчання. Сьогодні існує два основних підходи: «західний» і «пострадянський».

«Західний» підхід до навчання іноземних студентів ґрунтується на взаємодії культур в аспекті вивчення іноземних мов і характеризується, як правило, важким періодом адаптаційного входження у сам навчальний процес.

«Пострадянському» підходу притаманний психолого-педагогічний підхід, який, у свою чергу, ґрунтується на структуруванні навчального процесу на мовні, предметні та адаптаційні компоненти. Найбільш ефективним, як показує досвід практичної роботи, з методичної точки зору є особистісно-орієнтований підхід до системи навчання іноземних студентів, оскільки він враховує як навчання, так і виховання на чужій для іноземних студентів мові з урахуванням особливостей академічної, фізіологічної й соціально-психологічної адаптованості. Процес адаптації іноземних студенті, які приїхали на навчання, починається з довузівської підготовки й на першому етапі полягає в адаптації до комплексного стрес-чинника.

Комплексний характер стрес-чинника вимагає від викладачів мови на підготовчих факультетах для іноземних студентів застосування адаптогенних засобів широкого спектру дії:



  • прийомів фізіологічної адаптації для зменшення впливу на іноземних студентів зміни часових поясів і кліматичних зон, різкого зростання навчального навантаження на тлі пристосування організму до нових умов проживання;

  • прийомів соціально-психологічної адаптації для пристосування до самостійного життя (відірваність від батьків), до проживання в гуртожитку (узгодженість власних потреб й інтересів з оточенням);

  • прийомів академічної адаптації – адаптація до нових методик і умов навчання та педагогічної системи в цілому (роль викладача у створенні сприятливого психологічного клімату в полінаціональній академічній групі, система виховної та поза аудиторної роботи, стислість термінів навчання через, викликаних різними термінами заїзду).

Процес навчання та виховання в системі «пострадянського» підходу будується з урахуванням особливостей міжкультурної взаємодії й національно-культурних особливостей навчальних груп, в яких навчаються, як правило, представники різних етнічних груп. Саме такий підхід дозволяє створювати сприятливі психологічні умови для навчання й виховання. Адже кількість й інтенсивність стрес-чинників, які буквально навалюються на іноземних студентів підготовчих факультетів, заважають їм успішно долати виниклий психологічний бар’єр, оскільки незнання мови країни проживання позбавляє їх нормальної комунікації. А саме комунікація є головним чинником успішного навчання й налагодження взаємостосунків із представниками різних національностей і, відповідно, різних культур усередині однієї академічної групи. Нормальні взаємостосунки в академічній групі можливі лише тоді, коли системи цінностей представників різних етносів мають однакові ціннісні орієнтири, схожий менталітет і культурні особливості, володіють схожою системою кодифікації та декодифікації комунікативного акту. Якщо у студентів виникають розбіжності хоча б за однієї з перелічених позицій, то між ними виникають комунікативні бар’єри, які часто призводять до виникнення конфліктних ситуацій. І тут вже без втручання викладача аж ніяк не обійтись.

Таким чином, подолання адаптаційних проблем входження іноземних студентів у навчальний процес дозволяє оптимізувати складний процес пристосування до нових умов проживання й навчання, а це дозволяє скоротити термін формування комунікативної компетентності. Сама ж комунікативна компетентність формується в іноземних студентів не лише на заняттях з мови, але й у позааудиторний час, у гуртожитку, на вулиці, у магазині тощо. І від термінів та якості оволодіння нею залежить психолого-педагогічна стабільність іноземних студентів, що не може не позначатися на успішності оволодіння як мовою країни навчання, так і спеціальними знаннями за обраним фахом.


Література:

1. Бондаренко Л.Н. Межкультурная коммуникация как мотивационный фактор в процессе изучения русского языка как иностранного / Проблемы и перспективы подготовки иностранных студентов: Материалы Международной научно-практической конференции. – : ХНАДУ, 2-3 октября 2014 г., 2014. – С. 390 – 395.

2. Бондаренко В.В. Бондаренко Л.М. Критерії професійної придатності викладача мови навчання для іноземних студентів // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. Міжпредметні зв’язки: зб. наук. пр. – Харків : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2014. – Вип. 25. – С. 14-20.

Антоненко Н. (Україна)

(Харківський національний університет будівництва та архітектури)

Проблеми розвитку української мови та використання суржику

Українська мова пройшла складний шлях свого розвитку. Кількасотрічне приниження української мови та паралельне насаджування іноземних мов (у першу чергу російської) не могло не позначитися на усному та писемному мовленні її носіїв. Українська мова в багатьох регіонах перетворилася на суржик – мішанину українських, російських слів, кальок, мовних покрутів.

Ціллю написання даної статті є висвітлення проблем розвитку української мови і, зокрема, феномену суржику.

Головна проблема сучасної української мови полягає в тому, що, незважаючи на 23 роки становлення української державності, далеко не всі українці усвідомили, що розвиток мови взаємопов’язаний із побудовою держави в цілому.

Носії суржику хизуються російськими словами, начебто це більш інтелігентна, «не сільська» мова, лінуються вживати правильні українські слова або взагалі не знають мовної норми. Деякі російськомовні громадяни, піддаючись пропаганді, вірять, що з розповсюдженням української мови їм заборонять розмовляти російською. Хоча визнання української мови як державної (ст. 10 Конституції України) не означає ані її винятковості, ані, тим паче, санкціонування примусового її використання чи вивчення. Визнання за українською мовою статусу державної мови є одним із засобів самозахисту та самозбереження етнічної самобутності українського народу, що не загрожує мовним і національно-культурним правам національних меншин [1].

Явище суржику не можна розглядати лише як історичне явище, наслідок політики русифікації за царські та радянські часи - це сфальсифікована історія нашого народу, феномен не тільки мовної, а й геополітичної стратегії. Постійне підняття мовного питання, русифікація східних регіонів та південних областей, а також штучне стримання процесу українізації у школах, вищих навчальних закладах та підприємствах є гострішою проблемою сьогодення. Проблема мови стала одним з привидів роздмухання війни в Україні, яким скористалися непорядні політики. Видумана, взрощена роками вона стала причиною кривавого протистояння між громадянами однієї держави.

Одним із перших чітке визначення суржику і пов’язаної з ним загрози тотального розмивання норм української літературної мови дав Б. Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо». О. Сербенська, упорядник посібника з промовистою назвою «Антисуржик», розвинула погляд Б. Антоненка-Давидовича на субмову, що розглядається як здеградована під тиском русифікації форму українського мовлення, підкресливши, крім лінгвістичного, психологічний аспект його негативного впливу на свідомість. Крім того теоретичні дослідження були проведені в статтях Л. Біланюк, Т. Кознарського, В. Радчука, О. Рудої, В. Труба, М. Феллера, М. Флаєра, О. Шарварка та ін.

Слід зазначити, що всі дослідження носять попередній характер, оскільки, як кожне лінгвістичне явище, суржик досі не описаний на підставі солідної бази даних.



Суржиком (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом»)  називають елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови, насамперед лексичних та меншою мірою морфологічних норм (як правило, фонетика та граматика залишаються українськими). [2] Він є варіативним і позасистемнним: одна людина може вживати в одному реченні і українське слово, і його російський відповідник.

Явище суржику виникло в кін. XVII – поч. XVIII ст., коли асиміляційна політика Російської імперії перервала розвиток староукраїнської писемної традиції на території Наддніпрянщини.

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення — на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні – близько 12%. [4]

Звичайно, на територіях, де існують діалектні континууми, природним є процес взаємопроникнення слів однієї мови в іншу. Українська мова вплинула на інші сусідні слов'янські мови: на польську, російську та білоруську літературні мови. До багатьох мов світу увійшли українські слова «гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ» (до польської було запозичено українські слова «hreczka» – гречка, «chory» – хворий, російської «вареники» – вареники; «пасека» – пасіка; «бублик» – бублик, «подполковник» – підполковник, румунської «ştiucă» – щука, «holub» – голуб, білоруської «вагітная» – вагітна тощо). І навпаки, в українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, запозичень з інших мов.

Однак розвиток і розповсюдження українсько-російського суржику в Україні пов'язані з тривалим співіснуванням цих двох мов на одній території у нерівному соціально-політичному статусі, тому безсистемне, бездумне, не підкріплене мовною нормою вживання іноземних слів перекручує зміст повідомлення, спотворює звукове оформлення, засмічує мову.

У період існування СРСР українська мова мала певну державну підтримку (особливо в роки так званої «українізації»), але загалом теж виконувала другорядні функції порівняно з загальнодержавною російською мовою. Вплив російської мови на інші мови у СРСР посилювався також через упровадження загальної освіти, розвиток економіки, урбанізацію, мілітарізацію, міграцію населення (у тому числі вимушену) та інші радикальні соціальні перетворення. У самій Росії до 2-ї половини XX ст. практично зникли територіальні діалекти російської мови у їх «незайманому» вигляді, поступившись місцем напівдіалектним формам мови або майже правильній літературній мові з деякими регіональними особливостями.

Загальні випадки порушення мовних норм при використанні суржику:



  1. Вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрімєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больніца (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;

  2. «Українізовані» форми російських дієслів: здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав («вважав» або «рахував» залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);

  3. «Українізовані» форми російських числівників: вторий/втора;

  4. Змішування українських і російських форм невизначених займенників: хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);

  5. Порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком: по вулицям замість вулицями, на російській мові замість російською мовою;

  6. Утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови: самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);

  7. Утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком: відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);

  8. Слова і вирази, кальковані з російської: міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, на протязі;

  9. У вимові — редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна «дж» і «дз» на «ж» і «з», також відсутність чергування «к/ц», зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування «о/і» або «е/і» (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);

  10. Активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях, ще й під наголосом (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра, шалфєй) [3].

  11. Несприйняття українських закінчень при відмінюванні різних частин мови та керуванні: в Риги (рос. в Риге, укр. в Ризі); приймати рішення по двом законам (по двох законах, щодо двох законів, доходити згоди; влада добре підготувалася, аби запобігти нещасних випадків (нещасним випадкам, переплутане з російським избежать несчастных случаев).

  12. Плутанина з родом і числом іменників: білий папуга (в укр. мові папуга ВИКЛЮЧНО жіночого роду, на відміну від собаки); намалювала веселу конячку (коника).

  13. Відсутність чуття щодо різниці між пасивним та активним станами дієприкметників: збільшуване скло (побільшуюче); самовирівнюючі покриття (самовипростовувальні, самовипростовні, самопростовні, самопростувальні, саморівняльні, самовирівнювальні); шпалєри миючі (змивні); самоклеючі обої (самоклейні, самоліпні, клеїсті, клейні, клейкі, липкі, липко(у)ваті, ліпні, ліпкі, ліпчасті).

  14. Настирлива плутанина рос. один та укр. сам: я зовсім одна (сама, одинока); коли я один (сам), я слухаю музику; це лише одна (сама, гола) теорія; ти не один (одинокий).

  15. Русизми, які звучать огрубленням української мови: заривав (закопував) у землю столби (стовпи); ублюдок (виродок, вилупок); час давати двору (дряпака, чосу, драла, дряпонути).

На сході та півдні України, найбільш русифікованих регіонах, можна виявити такі мовні проблеми, які сприяють поширенню суржику: недостатньо викладачів української мови, які б дійсно вміли розмовляти і мали реальний життєвий досвід спілкування; бракує спеціалістів всіх галузей, які могли би вирішити елементарну мовну проблему: скласти документ, створити повноцінний рекламний напис чи текст; більшість населення зовсім не мають української мовної практики, хоча теоретично мову вони знають та розуміють; недостатнім залишається авторитет української мови на побутовому рівні, вважається сільською і непопулярною, такою, яка не може повноцінно забезпечувати всі сфери життя; немає впенненості, що право спілкуватися рідною мовою, якщо та не є державною, захищене в повній мірі.

В цілому по Україні спостерігаються такі проблеми: відсутня зрозуміла і узгоджена граматика української мови, попри існування офіційного правопису української мови, він не є єдиноприйнятим; немає ніякого державного органу, який би слідкував за чистотою використання мови, у першу чергу - на телебаченні, у рекламних текстах та ін.; існує проблема перекладу іноземних слів; недостатньо розвинута ділова та технічна українська мова; у мові відсутні деякі мовні звороти, мова виявилася не настільки збагаченою термінами та словами іншомовного походження, як інші мови, які за цей час розвивалися в більш сприятливих умовах.

Звичайним середовищем існування гібрітної мови є двомовні сім’ї. Це переважно мова вихідців з села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини. До суржику-гри охоче звертається освічена молодь, коли хоче ввійти в інший мовний образ, розширити діапазон мовних варіацій. Свідоме використання суржику несе в собі також комунікативно-прагматичні настанови. У певній ситуації суржиком спілкуватися вигідно. [5]

Сучасне використання державної мови може бути ефективним за умови розробки чіткого механізму її впровадження, який зміг вирішити основні проблеми у сфері мовних відносин. У цьому контексті злагоджені дії органів державної влади, науковців, громадських структур, які спираються на конституційні положення, можуть стати запорукою успіху. Одним зі шляхів вирішення проблеми стане подальше впровадження політики, що паралельно буде сприяти українізації та розвиткові державності.

Будемо сподіватися, що спостереження над шляхами і засобами проникнення в нашу мову русизмів, вивчення правил та норм української мови та робота над викоріненням явища суржику допоможе створити єдиноприйняту граматику української мови, а також буде створено інституцію, яка б контролювала та фіксувала процес розвитку української літературної мови, слідкуючи за чистотою використання.

Література



  1. Загрядська. Т. Суржик - проблема сучасної мови. Електронний ресурс: http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1666

  2. Суржик / під ред.О. Сербянської.— Львів, 1994.— 235 с. Електронний ресурс: http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1356.html

  3. Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і «язиком». — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2011. — 135 с.

  4. Радчук В. Д. Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство. — 2002. — № 2/3. — С. 39-45.

  5. Труб В. М. Явище «суржику» як форма просторіччя в ситуації двомовності // Мовознавство. — 2000. — № 1. — С. 46-57.



Баранова Є., Саєнко О. (Україна)

наук. кер. канд. філол. наук, доц. Романова О.О.

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету
ЗНАЧЕННЯ МОВИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ
Мова – основний комунікаційний засіб людини. За допомогою мови ми висловлюємо свої думки, мова дає нам можливість спілкуватись. Словом можна як обласкати, так і болюче вдарити. Мова, безумовно, впливає і формує свідомість людини.

«З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова» (І. Вихованець).

Жодна людина не може обійтися без мови. Змалечку разом з оволодінням рідною мовою дитина поринає у світ культури народу. За допомогою мови ми можемо висловити думки і почуття, слово допомагає жити, лікує, боронить, надихає. Рідна мова – єдиний шлях до пізнання мов і культур інших народів. Вивчити іншу мову легко, якщо добре знаєш свою.

Давньогрецький філософ Сократ говорив: «Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив». За тим, як людина вміє висловлюватися, наскільки грамотно та яскраво вона говорить, можна визначити рівень її культури й освіченості. Той, хто багато читає, вміє чітко висловити свою думку і вислухати іншого, завжди буде приємним і цікавим співрозмовником.

Занепад рідної мови є наслідком духовного зубожіння народу. Звичайно, такий великий народ як українці не може допустити цього, якщо вважає себе цивілізованою нацією. Ставлення до рідної мови є свідченням національної свідомості і рівня культури народу, його цивілізованості. Одним із головних завдань кожного розвинутого суспільства, показником його самосвідомості і визначником розвитку культури є, поряд з турботою про збереження природних багатств і примноження цінностей духовної культури, постійна турбота про екологію мовного середовища.

Мова є характерною ознакою сучасної нації. Коли мова перестає виконувати свою основну функцію – бути засобом спілкування і мислення, вона стає мертвою, не розвивається і не вдосконалюється. Розвиток мови тісно пов'язаний з розвитком суспільства. Як живий організм, вона з часом зазнає змін під впливом історичних, економічних та політичних умов. Відмирають одні слова, а замість них виникають нові, старіють іноді морфологічні та синтаксичні конструкції, поступаючись перед новими, що більше відповідають вимогам часу.

«Віками народ витворював собі цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов серед слов'янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси, дала світові Україна геніальних поетів, зажило українське слово шани і визнання серед народів близьких і далеких» (О. Гончар).

Мова, обслуговуючи всі сфери суспільного життя, здатна виконувати ще одну функцію – естетичну. Найповніше вона виявляється в художній літературі, де слово є засобом художнього зображення навколишнього світу. Воно покликане хвилювати людей, виховувати у них почуття прекрасного. 



Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, - рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
         (М. Рильський)

Мова є засобом пізнання світу. Пізнаючи мову, ми пізнаємо світ, навколишнє середовище, але в межах свого народу, його свідомості, психіки тощо. Українська мова дає нам можливість пізнати світ очима українця, українського народу. Мова формує наш розум і духовність. Український фольклор, театр, пісня, втілені у словесній формі, розкривають перед людиною світ краси. У живому мовленні кожна мова виконує, в основному, функцію спілкування, у художньому творі вона служить засобом образного відтворення дійсності.

Мова – це характер народу. У ній відбито його національні звичаї, побут нахили. Мова – це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Мова – це дзеркало навколишнього світу, яка відображає дійсність і створює свою картину світу, специфічну й унікальну для кожної мови і, відповідно, народу, етнічної групи, мовного колективу, що користується даною мовою як засобом спілкування. Подолання мовного бар'єру недостатньо для забезпечення ефективності спілкування між представниками різних культур. Для цього потрібно подолати бар'єр культурний. Існують так звані національно-специфічні компоненти культур, тобто саме те, що і створює проблеми міжкультурної комунікації.

Мова – скарбничка культури. Вона зберігає культурні цінності – у лексиці, у граматиці, в ідіоматиці, у прислів'ях, приказках, у фольклорі, у художній і науковій літературі, у формах письмового й усного мовлення. Мова – носій культури, вона передає скарби національної культури, що зберігається в ній, з покоління в покоління. Опановуючи рідну мову, діти засвоюють разом із цим і узагальнений культурний досвід попередніх поколінь.

Отже, мова не існує поза культурою як соціально успадкована сукупність практичних навичок і ідей, що характеризують наш спосіб життя. Як один із видів людської діяльності, мова виявляється складовою частиною культури, обумовленої як сукупність результатів людської діяльності в різних сферах життя людини: виробничої, суспільної, духовної. Однак як форма існування мислення і, головне, як засіб спілкування мова постає в одному ряді з культурою.

Значення рідної мови для суспільства переоцінити практично неможливо. Адже це значення дуже велике. Завдяки рідній мові люди відчувають, що вони стають ближчими, що між ними дійсно є щось спільне, що можна використовувати при виникненні конфліктів з іншими країнами. Основна функція української мови – консолідуюча, у цьому можна переконатися на прикладі безлічі різних країн. Мова – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова – найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconУіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”
Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconНаукове об’єднання «Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconІі міжнародна науково-практична конференція суспільство, економіка та економічна наука в ХХІ столітті
Внз, науковці науково-дослідних установ, докторанти, аспіранти, представники органів державної влади та місцевого самоврядування,...
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon«Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція «Людське співтовариство: актуальні питання наукових досліджень» м. Дніпропетровськ
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconПрограма роботи секцій sessions workplan VI (68) Міжнародний науково-практичний конгрес студентів та молодих вчених

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon20 грудня 2017 року
Маркетингові технології підприємств в сучасному науково-технічному середовищі. – Матеріали VІІІ регіональної науково-практичної Інтернет-конференції...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка