Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ”



Сторінка10/14
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.49 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Муафик Мохамед (Марокко)

Научный руководитель – к. психол. н., доцент Моргунова Н.С.
Харьковский национальный автомобильно-дорожный университет
СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ РУССКИХ И АРАБСКИХ КОЛОРАТИВОВ
Колоративы – достаточно четко очерченная в языке группа прилагательных, обозначающих цвета. Цвет в нашей жизни играет очень важную роль. Интерес к цветообозначениям обусловлен необходимостью, поскольку многочисленные цвета, их названия и символический смысл являются для любого народа своеобразным зеркалом многокрасочности мира.

Восприятие цвета является отражением национального своеобразия, так как жизнь и быт, нравы и обычаи у каждого народа свои. И это объясняется тем, что цветовой словарь этноса отражает традиции той или иной культуры, формирующейся в разных исторических и географических условиях. Знание национальных особенностей восприятия цвета, несомненно, облегчит межкультурную коммуникацию.

Цветообозначения самым непосредственным образом связаны с самой жизнью, со зрительным восприятием окружающего мира. Цвет – это явление исконно природное, с другой  стороны, эмоционально-психическая сторона и всё более развивающееся разнообразие технических наименований цвета приближает эту группу слов и к абстрактным представлениям, создаваемым носителями языка. [1]

Традиционная русская фразеологическая символика цвета и света чаще всего представляет собой следующие компоненты: белый, черный, красный, зеленый, синий /голубой, желтый, серый, розовый, коричневый, свет и тьма.

Желтый цвет – один из семи основных тонов хроматического ряда, спектра солнечного света. Желтый цвет теплый, он ассоциируется с солнцем, теплом и светом, а также с цветом золота. Золотисто-желтый в разных культурах традиционно связывался с завистью, ревностью (по ассоциации с желчью). Иуда, по традиции, изображается в бледно- желтых одеждах. В аллегориях четырех темпераментов – желтый, цвет льва, связывается со стихией огня и темпераментом холерика. Желтый цвет обладает наибольшей экспрессивностью. Недаром этот цвет более других любил В. Ван Гог, живописец, работавший на пределе психических возможностей человека. Желтый цвет объединяет в себе и положительные, и отрицательные качества, выражает разносторонность, поиски, надежды, пылкость. Желтый – цвет сплетен (желтая пресса). Ему присущи радость, бодрость, нежное возбуждение.

Рассмотрим примеры фразеологизмов в русском языке, содержащих концепт «желтого» цвета: желторотый птенец – наивный, неопытный человек; желтый дом – психиатрическая лечебница; желтая пресса – беспринципная, бульварно – сенсационная периодическая печать [5]. Здесь присутствует коннотация лживости, к которой добавляется неопытность и психическая неустойчивость. Арабские фразеологизмы, как и русские, сохраняют все выше приведенные значения. Желтый – الصفراء – золото ; الحمي الصفراء – желтая лихорадка ; الاصفر الهواء – холера ( букв. желтый воздух ); صفراء ابتسمة – кислая, натянутая улыбка (букв. желтая улыбка); وجهه اصفر – побледнеть (букв. его лицо стало желтым ) [2].

Белый цвет в физическом смысле представляет собой полное слияние всех цветов спектра и потому в разных этнических культурах является символом полноты физического бытия, соединения всех сторон физического мира в духовном. Белый флаг – эмблема капитуляции, дарования жизни через смерть. В христианстве белый цвет символизирует совершенство Бога, неделимость, чистоту, невинность, девственность, спасение. Белый цвет – это совершенный цвет, цвет, соединяющий в себе все остальные цвета. Его главное качество и особенность – это равенство. Рассмотрим примеры. В русском языке: дела как сажа бела – неважные, плохие дела, белая ворона, сказка про белого бычка – докучная сказка, повторение одного и того же, белый свет – мир, белая кость – барская, дворянская порода, черным по белому – ясно, очевидно, понятно даже идиоту, белый флаг ( выбросить белый флаг ) – капитулировать, сдаться. В арабском языке: ابيض وجهه ابيض – быть счастливым (его лицо побелело, посветлело); شحمة بيضاء آل ما – не все то золото, что блестит (не все то жир, что бело); بيضاء ارض – голая земля (букв. белая земля); اسود لا و ابيض يملك لا – гол как сокол, ни кола, ни двора (бук. у него нет ни белого, ни черного ); بيضاء يد – милость, благодеяние ( букв. белая рука); ابيض سلاح – холодное оружие; بيضاء ثورة – бескровная революция (букв . белая революция); ابيض يوم – счастливый день (букв. белый день); الابيض الموت – естественная смерть; непредвиденная смерть (букв. белая смерть) [2, 7]. В арабском языке в большинстве случаев мы наблюдаем положительные ассоциации с белым цветом – счастье, радость, мирное разрешение конфликтов. Также белый ассоциируется с пустотой и бедностью.

Синий цвет – один из семи основных тонов спектра или хроматического ряда. Синий является холодным тоном и одним из трех основных цветов, так называемой «трехцветки » (красный, желтый, синий). Синий – один из самых любимых цветов в искусстве, отличается многообразной символикой. Это цвет неба, небесной лазури. В отличие от голубого, синий тон обладает предельной насыщенностью пространственностью (глубиной). Поэтому созерцание синего в вышине неба рождает необычайные ощущения. Живописец П. Сезанн говорил, что синий цвет «создает вибрацию». В средневековье синий цвет считали символом любви и верности. (Синий цвет неба в сочетании с красным цветом крови дает фиолетовый – «цвет молитвы». Синий настраивает на глубокие размышления, зеленый успокаивает, красный возбуждает, а желтый раздражает). Синий цвет сосредоточен на себе. У этого цвета нет дна, он не заканчивается. Синий цвет – это постоянство, упорство, настойчивость, преданность, самоотверженность, серьезность, строгость. Синий цвет – потеря реальности, мечтание, фанатизм.

Рассмотрим примеры в языках изучения. В русской фразеологии этот цвет ассоциируется со счастьем. Синяя птица – символ счастья. Голубая кровь употребляется в отношении человека аристократического происхождения. В русском языке бытует выражение синий чулок – уничижительное обозначение женщины, внешний вид, личные качества, поведение, деятельность, интересы и образ жизни которой в значительной степени не соответствуют феминному стереотипу о них в её окружении.

В арабском языке синий – ازرق ازرق خوف – смертельный страх (букв. голубой страх ); ازرق عدو – заклятый враг ( букв. голубой враг ); ازرق عرق – холодный пот (от страха, букв. синий пот); ازرق الماء – глаукома (букв. голубая вода) [2, 7].

Фразеологизмы, содержащие в своём составе компонент цвета, отражают национально-культурные особенности общественной и духовной жизни народа, его мироощущения, быта, психологии, а также специфику исторического, культурного, экономического развития, природно-географической среды, национального фольклора, обрядов и обычаев данного народа.  Для того чтобы правильно понять другую культуру, необходимо научиться правильно интерпретировать значения языка цвета, необходимо знать национальные особенности восприятия цвета, а также умело использовать данные знания в реализации межкультурного общения.
Литература


  1. Баранов Х.К. Арабско-русский словарь / Х. К. Баранов – В 2 т. – М .: Живой язык, 2006. – 456 с.

  2. Тер-Минасова С.Г. Язык и  межкультурная коммуникация / С.Г.Тер-Минасов. – М.: Слово/ Slovo, 2000. – 262с.


Мумні Юссеф

Запорізький державний медичний університет

наук. кер. – Мелкумова Т. В., к. філол. н.,

ДВНЗ «Криворізький національний університет»
«Запорожці пишуть листа турецькому султану»
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» – відома картина художника Іллі Рєпіна. Картину було створено у двох екземплярах. Величезне панно має значні розміри: приблизно 3,5 × 2 м. Художник писав картину протягом 1880 1891 років.

Сюжетом картини був відомий лист запорожців турецькому султану. Лист написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків турецькому султану Мехмеду IV. Оригінал листа не зберігся, була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті.

Ілля Рєпін добре знав історію українського народу, проте при створенні картини звернувся до історика Дмитра Яворницького. На картині Дмитра Яворницького зображено писарем. Загалом багато відомих особистостей позувало Рєпіну для картини. Так, для отамана Сірка позував київський генерал-губернатор Михайло Драгомиров. Усміхненого козака в білій шапці позував журналіст і письменник Володимир Гіляровський. Перший ескіз олією з’явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його Павлу Третьякову. Зараз ескіз висить у Третьяковській галереї в Москві.

Основний варіант картини був завершений у 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, але доля картини склалася вдало. Картина мала великий успіх на декількох виставках у Росії та за кордоном (Чикаґо, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм). У 1892 році імператор Олександр III купив картину за 35 тисяч рублів. Картина залишалася в царській колекції до 1917 року. Потім картину віддали Державному Російському музею.

У 1889 році Ілля Рєпін почав працювати над другим варіантом картини. Це полотно є меншим за перше. На жаль, Рєпін не завершив роботу над другим варіантом картини. Друге полотно зберігається зараз у Харківському художньому музеї.

У самому центрі картини зображено писаря, що сидить за столом. Писар слухає те, що кажуть йому друзі, і тільки встигає записувати. Довкола нього зібралися козаки і навперебій пропонують своє. Один козак від сміху навіть повалився на бочку. Центральний персонаж картини – отаман Сірко. У правому кутку картини – старий у білій шапці й червоному одязі, на поясі в нього меч. Старий регоче. Він поклав руку на плече козака, який сидить за столом. Козаки сміються. На картині ми бачимо голого до пояса козака. Мабуть, це картяр. У Запорозькій Січі, перш ніж грати, козак мав роздягнутися, щоб нікуди було ховати карти. До столу притулена домра – стародавній музичний інструмент.

Картина барвиста, вона іскриться сміхом. Іноді здається, що на знаменитій картині зображено саме сміх, хоча, в основному, вона написана на історичний сюжет. Проте всі персонажі картини створюють враження не тільки веселості, але і внутрішньої могутності, що властива запорозьким козакам.


Муратова Гунча

науч. рук. ст. преп. Дытюк С.А.

Харьковский национальный университет строительства и архитектуры
Навруз – древнейший праздник Туркменистана
В Туркменистане Новруз байрамы широко и всенародно отмечается с 1991 года, когда указом Президента Сапармурата Туркменбаши этот древний и красивый праздник предков был вновь возвращен народу.

За свою невероятно долгую историю Новруз байрамы накопил массу традиций и обрядов, и мы продолжаем вносить в него новые, современные черты. При этом он был и остается праздником Добра и Света.    Когда-то в древности наши предки призывали бога-Солнце поддержать живительные силы земли, с течением времени вера в могущественные силы природы стала отождествляться и с верой в могущественную силу человеческого духа. В этом тоже состоит великое значение Новруза, подразумевающего в своей философской сути и цели нравственное самоусовершенствование личности, ее устремленность к духовному росту, к счастью. Именно благодаря жизнерадостному и консолидирующему настрою этого праздника, светлым и вечным идеалам он не только дошел до наших дней, став неотъемлемой частью национального самосознания, но и обрел общечеловеческое и общекультурное значение

Как правило, к нему вся страна готовится задолго до наступления: продумываются новые концертные программы, театрализованные шоу и премьеры, украшаются городские площади и улицы. По-особому становится нарядной в эти дни столица Туркменистана — Ашхабад, где проходят основные торжества.

Новруз байрамы — национальный праздник, соединяющий добрые традиции гостеприимства и милосердия, ликующие песни, музыку, веселые игры, танцы с энергией нового дня, нового года. Это день, когда оживает природа, когда на смену холоду приходит первое весеннее тепло и дует ласковый ветерок. Дошедшие до нас образцы туркменского фольклора, связанные с празднованием Новруза, а также описание красоты родной природы в момент ее пробуждения, цветения, красочно запечатленные в эпических сказаниях, произведениях поэтов-классиков, позволяют судить о неистощимом богатстве народного воображения. 

«Новруз» означает новый день, начало новой жизни. Поскольку олицетворением всего прекрасного на земле выступает женщина, то ежегодный праздник в ее честь приурочен к Новруз байрамы, что делает его еще более радостным и красивым. По заведенной в стране доброй традиции Президент Сапармурат Туркменбаши подписывает постановление о вручении всем женщинам, а также студенткам, школьницам, воспитанницам детских садов Туркменистана денежных подарков.

Праздник Новруз байрамы возрожден заново. «На протяжении всей своей славной пятитысячелетней истории туркменский народ всегда придавал особое значение приходу на родную землю весны — времени обновления природы. С наступлением весенней поры в высоких горах родники наполнялись хрустально-чистой водой, потоки которой устремлялись в низины, расцветала степь, пустыня, покрываясь ковром буйной зелени, оглашалась блеянием овец и ягнят», — пишет Президент Туркменистана Сапармурат Туркменбаши.

Жители всех велаятов, городов и этрапов праздник весны по установившейся традиции встретят музыкой и песнями, шумными ярмарками, спортивными соревнованиями, концертами и выступлениями коллективов художественной самодеятельности. Праздничное меню непременно пополнят дограма, кодже и семене — особые национальные блюда. В Туркменистане, если вы в эти дни пойдете в гости, вам обязательно предложат и ритуальные блюда — ярма, семене, лапшу с фасолью, маш и многие другие. Приготовление плова является одной из традиций Новруз байрамы. Шурпа, кодже — тоже названия блюд, которые люди готовят в эти праздничные дни.

Туркмены — народ гостеприимный, они во время праздника с удовольствием принимают гостей и сами наносят ответные визиты, слушают музыку и красивые песни. Всюду можно видеть приветливые улыбки людей, одетых в праздничную одежду. На площадях устанавливают туркменские юрты, где по-восточному щедро угощают гостей. Звуки туркменского национального инструмента — дутара — не смолкают на протяжении всех праздничных дней. В Туркменистане радуются Новрузу, приветствуют его приход, и, как писали в своих произведениях Абу Рейхан аль-Бируни, Абулкасым Фирдоуси, Омар Хайям, Абдурахман Джами, Махтумкули Фраги и другие, в этот прекрасный день весеннего равноденствия люди хотят, чтобы он принес всем счастье, любовь и изобилие.



Назарова Зибо (Туркменистан)

Харьковский национальный университет строительства и архитектуры

Современный стиль в архитектуре Туркменистана

Исключительно удачное расположение между Европой и Азией буквально подталкивает столицу Туркменистана к тому, чтобы стать одним из основных пересадочных узлов в этом регионе, и руководство страны приняло решение о создании новых воздушных ворот. Место для их строительства было выбрано в 35 км от Ашхабада.



В основу проекта положены национальные туркменские узоры – восьмиконечная звезда Огуз-хана и гёли (основные элементы композиции знаменитых туркменских ковров). Это не просто дань уважения культуре и наследию Туркменистана, но обязательное условие проектирования новых объектов в этой стране – архитектурный образ каждой новостройки обязан впитать в себя богатейшие местные традиции по созданию завораживающих своей сложностью и красотой орнаментов. О том, насколько важны для туркменов эти символы, можно судить хотя бы по тому, что все пять национальных гёлей изображены на государственном флаге страны, а образованная двумя квадратами звезда служит ее гербом.
Образ ковра-самолета пришел архитекторам в голову практически сразу, как только они начали работать над проектом аэропорта. Трудно спорить с тем, что этот сказочный вид транспорта как нельзя лучше отражает и функцию объекта, и едва ли не самую известную «валюту» Туркменистана – создаваемые здесь фантастически роскошные и дорогие ковры. В общем, оставалось только придумать, как обыграть его в облике нового аэропорта. Конечно, можно было «бросить» ковер на площадь перед пассажирским терминалом или даже стилистически воссоздать гёли между взлетно-посадочными полосами, но архитекторы выбрали более сложный путь – яркое ковровое полотно было трактовано ими как кровля основного здания аэропорта.
Она представляет собой гигантское многоцветное полотно, которое словно развевается на обжигающе жарком ветру, – архитекторы придают ему ярко выраженную волнообразную форму, благодаря которой кровля, собственно, и напоминает тот самый сказочный ковер-самолет. На самом же деле она представляет собой многослойную оболочку, позволяющую надежно защищать пассажиров от палящего солнца. Центральная часть гёлей представляет собой солнечные батареи, которые, по замыслу авторов, обеспечат бесперебойную работу систем кондиционирования, а по периметру «полотно» поддерживают разветвляющиеся кверху металлические опоры.
Функциональная схема нового аэропорта традиционна для подобных сооружений: на первом этаже расположены кафе, магазины, справочные бюро и зал ожидания, на втором, куда прибывает монорельс из Ашхабада, спроектирован зал прилета, на третьем – зал вылета, а четвертый этаж, решенный как небольшая антресоль, отведен под рестораны. Вместительная подземная парковка расположена перед аэропортом, а на ее кровле архитекторы спроектировали неглубокий, но очень просторный бассейн, дно которого украшено еще одной разновидностью национальных узоров. Особенно хорошо этот яркий рисунок будет виден пассажирам снижающихся самолетов и поездов монорельса, чьи пути пущены прямо над водной гладью, а в темное время суток бассейн превратится в площадку для гигантского светового шоу.
По обе стороны водоема расположены фонтанные комплексы, а с противоположной стороны, на некотором удалении от основного здания, авторы проекта предусмотрели создание VIP-терминала, предназначенного для первых лиц государства. Этот небольшой объем представляет собой прозрачный полумесяц, перед которым также разбит фонтан. Подъезд к нему в целях безопасности организован под землей, а от взглядов рядовых пассажиров он надежно защищен башней диспетчеров.

В заключение остается добавить, что оба терминала вписаны в восьмиконечную звезду, которая, в свою очередь, хирургически точно вписана между двумя взлетно-посадочными полосами. Углы этой сложной фигуры украшены орнаментом, который предполагается создать с помощью зеленых насаждений. И даже этот казалось бы сугубо декоративный прием таит в себе важный символический смысл – зеленый цвет для туркмен испокон веков был священным. Воплощая идею благоденствия и единения времен, он в данном случае будет символизировать и способность человека противостоять испепеляющему жару расположенной по соседству пустыни.



Новикова И.Г., Манаева Г. С. (Украина)

Запорожский государственный медицинский университет
Основные пути формирования интеркультурной компентенции

у иностранных студентов при изучении русского языка
Период обучения иностранных студентов русскому языку на подготовительном факультете очень важен для формирования у них интеркультурной компетенции.

Постепенное формирование интеркультурной компетенции позволяет решать многие проблемы адаптации иностранных студентов, снимает психологический барьер в общении на русском языке, как с носителями языка, так и друг с другом.

В методике преподавания русского языка как иностранного сформирована цель обучения – иноязычное общение, формирование средств языковой коммуникации. При изучении иностранного языка у студентов формируется новая система коммуникации, которая накладывается на уже имеющуюся систему общения на родном языке.

Методика преподавания иностранных языков связана сегодня с пристальным вниманием к проблемам межкультурной коммуникации, с усилением акцента на специфике национальных культур и особенностях восприятия окружающей действительности.

Главная трудность в моделировании начального этапа обучения русскому языку как иностранному, учитывающего этнокультурную интерференцию, заключается в определении точек соприкосновения между общепринятым лингводидактическим аппаратом и своеобразием учебно-познавательной деятельности иностранных учащихся.

Необходимо учитывать с одной стороны национальные лингвометодические традиции, предусматривающие организацию учебного процесса, с другой стороны ориентацию на интерферирующее влияние учебно- познавательного опыта студентов, приобретенного в рамках родной культуры.

Через изучение чужого языка мы приходим к пониманию чужой культуры, познанию мира и себя в этом широком и многообразном мире, осознанию его многообразия и, как результат, к уважению его уже на новом ментальном, эмоциональном и психологическом уровне.

Основная цель межкультурного общения формируется с когнитивных позиций – привитие способности к пониманию чужой культуры, критическому отношению к своей собственной культуре, привитие способности оценивать, сравнивать, выбирать, т.е. необходимо формировать межкультурную компетенцию.

Иностранные студенты должны научиться понимать чужую культуру, чтобы иметь возможность вступить в диалог с носителями изучаемого языка и, следовательно, культуры. Восприятие толерантности в отношении представителей других культур является результатом такого диалога.

Научить общаться, создавать и понимать иностранную речь – нелегкая задача. Эффективность общения зависит от множества факторов: знания правил этикета, невербальных форм выражения, наличие фоновых знаний и многого другого.

Коммуникативно–когнитивное направление в обучении русскому языку иностранных студентов является наиболее оптимальным и характеризуется рядом особенностей: речевые действия выполняются в соответствии с правилами, студент осознает содержание того, о чем говорится, какую функцию несет высказывание (совет, просьба, возражение и т.д.), осознает насколько сообщаемая информация и ее речевое оформление соответствует нормам носителей языка.

При социологическом подходе к обучению русскому языку в центр внимания попадают экстралингвистические факторы (объективные и субъективные), определяющие различную степень значимости и различный характер проявления лингвистических, методических, психологических и страноведческих принципов в практике преподавания русского языка.

Ситуативно–тематический подход, характерный для коммуникативно-ориентированного обучения, предполагает тесную связь грамматики и культуры народа – носителя языка.

Информация этносоциокультурного характера используется для развития речевых умений, опирается на грамматический материал, необходимый для общения в различных сферах, в разных видах речевой деятельности.

Учебные тексты, диалоги, фразеологические единицы можно рассматривать как способ фиксации и отражения национально–культурных ценностей в языковом фонде. Они помогают приобщаться к культуре страны изучаемого языка и узнать ее национально–культурные ценности.

Итак, обучение иностранному языку служит делу профессионального развития и совершенствования, выступает как средство познания страны изучаемого языка, ее культуры, способа мышления ее народа, его психологии; способом установления и осуществления социальных контактов.


Новоченко О. А. (Україна)

Харківського національного університету будівництва та архітектури

ДЕРЕВ’ЯНЕ ЗОДЧЕСТВО ЧИ ТЕСЛЯРСТВО. ДОРЕЧНІСТЬ ТА

ВИПРАВДАНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРМІНІВ

Збереження культурної спадщини — одне з важливих завдань людства. На території України збереглися унікальні дерев’яні споруди. Твори майстрів, що базуються на давніх традиціях деревообробного мистецтва, формують внутрішнє середовище сакральних споруд,

громадських і житлових будівель, духовну й естетичну свідомість народу. Не дивно, що нині стала вкрай актуальною проблема порятунку того невеликого, що ще залишилося від пам’яток дерев’яної архітектури.

Створюються музеї під відкритим небом, здійснюються реставраційні роботи та консервуючи заходи, складаються описи, каталоги, проводяться наукові дослідження. Архітектурне мистецтво, що почалось із упорядкування примітивних культових ідолів, простого житла, з часом набувало досвіду, який задовольняв потреби суспільства на різних етапах його розвитку. Тому, зрозуміло, в процесі створення свого штучного життєвого середовища, прагненні до образного відображення дійсності і розумінні всесвіту суспільство виробляло певні поняття, які отримували конкретні найменування. Елементи та явища архітектури як форми активної практичної діяльності людини існували до того, як виникли наукові поняття та відповідні терміни. Українська термінологія привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла гідне місце в усіх сферах життєдіяльності, зокрема і в науковій галузі.

У мистецтвознавстві, архітектури та археології, для визначення дерев’яної архітектури у широкий вжиток увійшов термін «дерев’яне зодчество», утворений з оригінальним словом для позначення будівельного мистецтва - зодчество. І тут виникає проблема правильності як проблема смислової точності і стилістичної доречності слова у вживанні .Зодчество — похідне від зодчий за допомогою суфіксів - -ств-, -о- (за аналогією з словом мистецтво). У побуті і більшості навіть наукових праць термін зодчество вживається як синонім архітектури.

Зодчий — давньоруське — зьдъчий (будівельник, муляр) . У слов'янські мови прийшло з індоєвропейської, в якій слово з таким коренем вживалося в значенні «ліпити з глини» . У давньоруській мові існував також іменник зьдъ, що має значення «кам'яна стіна». Зодчий — церковно-словянське зъдъчии — «гончар, будівельник, муляр», від зъдъ «глина, цегляна стіна», зьдати (див. зидъ «стіна», будівля). Походження аналогічно кравчий, ловчий, стряпчий. [1]

Академік А. X. Востоков у «Церковно-слов'янському словнику» приводить слово зъдьчий у значенні «майстер, будівельник, володар». Крім того, Востоков відзначає слова зъдечий і зъдичий з творів Єфрема Сиріна за списком XIV ст.: писець чи єси, пом'яни зьдечья і камение дълающихъ. Востоков вбачає тут значення «гончар». Зъдъ - глина, зъдьный — глиняний.[2] Слово зодчий увійшло в російську літературну мову в період другого південнослов'янської впливу, тобто не раніше кінця XIV- початку XV ст.

Здавна головними будівельними матеріалами для слов’ян були дерево та глина. І глиняні цеглини, за свідченням істориків, отримали у східних слов’ян поширення, починаючи з середини X століття, а дерево як основний будівельний матеріал використовувався з незапам'ятних часів. Саме тому ставлення слов’ян до дерева особливе — йому поклонялися, існували обряди, пов'язані з рубкою і будівництвом. Одне з найдавніших ремесел, яке має лише йому властиві конструктивні й технологічні засади, що полягають в особливостях первинної обробки деревини, виготовленні зрубних замків, профілюванні стовпів і дошок, оздобленні кронштейнів, кінців балок і крокв, дверей, одвірків тощо – теслярство, утворене від

тесляр — робітник, що займається грубою обробкою деревини, спорудженням дерев'яних будов. [3] Назва виникла від одного з двох найпоширеніших інструментів майстра – тесла, яким обробляли деревину вздовж та під кутом до волокна.

Українське — тесло, білоруське — цясло, російське — тесло, болгарською — тесла, сербською, словацькою та чеською - tesla. Схоже латишською teslis.

Теслярі були будівничими житла і господарських споруд, робили мости і облаштування криниць, майстрували малі й великі човни для далеких походів. Вони зводили церкви, дзвіниці, каплички і хрести. [4] Теслярі подорожували по країні, будуючи і звичайні хати та лазні, і панські хороми, і дерев'яні храми. Народними майстрами- теслями у XVII ст. було зведено багато унікальних споруд, зокрема відомий Новомосковський собор (без жодного цвяха), фортифікаційні козацькі укріплення, що викликали подив іноземних фахівців. Із поширенням на Україні заробітчанства сільські теслі й столяри, об'єднуючись в артілі, будували водяні млини та вітряки, зводили церкви, монастирі та інші монументальні споруди. Теслярство було основоположною і найважливішою галуззю українського будівництва і деревообробництва.Традиції народного теслярства і до сьогодні зберігаються у сільському будівництві.

Отже, зодчество — мистецтво споруджувати кам'яні будівлі, на відміну від теслярства — мистецтва будувати з дерева. У побуті і більшості навіть наукових праць термін зодчество вживається як синонім архітектури. Якщо ж суворо дотримуватися значення терміна і враховувати його походження, то назви багатьох книжок типу "Русское деревянное зодчество"[5] — помилкові. [6].

Словник-довідник «Українська сакральна дере'вяна архітектура» дає визначення слова зодчество – мистецтво проектувати і споруджувати будівлі. Первісно слово зодчество як синонім слова архітектура означало всю систему архітектурної діяльності. Термін бажано вживати у випадках, коли мова йде про муроване будівництво. Не слід писати дерев'яне зодчество ( Юрчен.-1949-133с.) Термін повинен відповідати своєму первісному значенню, поняття – обмежуватись формуванням окремих мурованих будинків, споруд тощо.

У цьому ж словнику тесля - робітник, що займається грубою обробкою деревини, спорудженням дерев'яних будов, виготовлення простих меблів. [7]

У сучасному тлумачному словнику фахової лексики [8] термін зодчество прирівняне до терміну архітектура, і зафіксовано із таким значенням: галузь архітектурної діяльності, яка включає функціональну, інженерно-технологічну й естетичну організацію будинків та споруд. Див.Архітектура.

А поняття «теслярські роботи» зведено до будівельних робіт, пов'язаних з виготовленням і встановленням (монтажем) дере'в яних конструкцій і виробів (влаштування даху, опалубки, настилання підлоги тощо), де особливо чиста обробка деревини не потрібна. Таким чином, у словнику [8] відсутній термін, що визначає спорудження дерев'яних будинків і споруд.

На подібне недоречне використання термінів, підміну понять, звертає увагу і Б.Д. Антоненко-Давидович : «Декому здається, що каменяр, подібно до робітника, який зветься по-російському каменщик, будує кам’яниці, цебто кам’яні будинки. В одній газетній статті читаємо:

«Будинки споруджують колективи будівельників — і землекопи, і каменярі, і слюсарі, і арматурники». От тільки каменярам не буде там чого робити, бо вони або лупають чи довбають скелі, прокладаючи в горах дорогу, як то в відомому вірші І. Франка «Каменярі» («На шляху поступу ми лиш каменярі»), або добувають у каменярнях чи каменоломнях будівельний матеріал із каменю («Будівельний матеріал здобувається по надземних каменярнях». — Словник за редакцією А. Кримського). А ті робітники, що складають із будівельного каміння, яке приготували каменярі, або з цегли стіни будинку, звуться мулярі («Під вітром муляр мур виводить». — В. Сосюра). Їх і треба було вписати до колективу будівельників, що споруджують будинок.» [9]

Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. Про досконалість термінології можна говорити у тому випадку, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Фахівцям слід визначитись з тлумаченням і використовувати логічні і доречні слова. [10]

Неприпустимим є використання архаїзмів. Будь-яка мова постійно змінюється. Ці зміни призводять до того, що певні слова просто-напросто застарівають, але теслярство — і в теперішній час один із наймасовіших деревообробних промислів, головною метою якого є зведення житлових та інших споруд, господарських будівель тощо, і слово, що його визначає, — сучасне і живе.

І неологізми завдають шкоди. Точно те ж саме відбувається і з оборотами. З кожним роком їх з’являється все більше і більше. Так, деякі з них дійсно входять в ужиток і стають нормою, однак їх частина абсолютно безглузда і, відповідно, неприпустима.

Чистота мови важлива настільки, наскільки ми хочемо бути вихованими, правильними, освіченими і грамотними. Про це ж писав і С. І. Ожегов: «Висока культура мови - це вміння правильно, точно і виразно передати свої думки засобами мови. Правильною мовою називається та, в якій дотримуються норми сучасної літературної мови ... Але культура мови полягає не тільки в дотриманні норм мови. Вона полягає ще й в умінні знайти не тільки точне засіб для вираження своєї думки, але і найбільш дохідливе (тобто найбільш виразне) і найбільш доречне (тобто саме підходяще для даного випадку) і, отже, стилістично виправдане ». [11]

Література:

1.Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т.: Пер. с нем. — 2-е изд., стереотип. — М.: Прогресс, 1986.

2. История слов В.В.Виноградов. Этимология — 1968 (М., 1971)

3.Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

4.Деревообробництво //Українське народознавство. — Львів.Фенікс, 1994.

5. Русское деревянное зодчество. Продюсерский центр М+К. 2002 г.

6. Архітектура і монументальне мистецтво : тлумачний словник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://slovopedia.org.ua

7. Тарас Я.М. Українська сакральна дерев'яна архітектура: словник-довідник.-Львів, ІН НАНУ, 2005.

8. Український тлумачний словник будівельних термінів / О.М. Лівінський, М.О. Лівінський, О.А. Васильковський, Д.Ф. Гончаренко, М.І. Захарчук. – К.: Укр. акад. наук (УАН), МП “Леся”, 2006. – 528 с.

9. Б.Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. «Радянський письменник»,1970.

10. Г.М.Ковальова, Л. К.Лисак, І. М. Медведєва. Словник професійної термінології. Краматорск 2007.

Олійник П. В. (Україна)

ХНТУСГ ім. Петра Василенка

Формування культури спілкування як одна із важливих проблем при навчанні молоді рідної мови

Мета доповіді — звернути увагу на важливість постановки проблеми формування культури спілкування у методиці навчання української мови, оскільки найголовнішою освітньою метою і завданням є різнобічний особистісний і мовленнєвий розвиток. Реалізація нової освітньої мети насамперед передбачає усвідомлення того, що мова — це засіб збагачення, розвитку і реалізації мовлення кожної особистості.

Протягом життя люди постійно контактують і спілкуються один з одним. У спілкуванні реалізується потреба в інформаційному обміні між людьми. Через спілкування люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, збагачуються новою інформацією, взаємно впливають один на одного. У спілкуванні особистість розвивається фізично і духовно, формується як суспільний об’єкт. Потреба у спілкуванні є первинною потребою людини.

Проблемі розвитку мовлення у навчально-виховному процесі надавали великого значення відомі педагоги Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, вчені-методисти Л.І. Айдарова, Л.О. Варзацька, М.С. Вашуленко, Н.Я. Грипас, та ін.

Термін «культура спілкування» почав з’являтися у наукових працях О.Б. Добровича, В.М. Позднякова, Т.О. Чубукова, Л.О. Петровської, у 80-і роки, в яких здебільшого характеризуються окремі види культури спілкування, докладно описано культуру професійного (педагогічного) спілкування.

У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та стосунків між людьми, і функціонують як суспільні норми. У процесі спілкування формуються не лише пізнавальні можливості людини, а й інтегральні складові психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного «Я» і відчуття його тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях, виробляються критерії ставлення до інших людей.

Уже в ранньому віці в дитині закладаються основи культури, у тому числі і культури спілкування. Одним із засобів людського спілкування є мова — система словесних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного досвіду людства. Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють один одного і взаємодіють. За допомогою мовлення, засобом якого є слова, здійснюється вербальна комунікація.

Культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найкраще діють на адресата, із урахуванням конкретної ситуації, поставлених мети і завдань. До цих якостей відносяться: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство і розмаїтість, виразність, правильність. Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають в єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому. Культура спілкування моделює поведінку людини — спонукає її у певній ситуації поводитися у відповідний спосіб. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Безумовно, самі знання не забезпечать культури спілкування. Для того, щоб спілкування було успішним, треба мати необхідні вміння. Вони набуваються з досвідом, за допомогою певних вправ. Для того, щоб контакт був насправді глибоким, необхідно, щоб особистість, крім знань про спілкування, певних навичок та вмінь, мала ще й відповідну комунікативну установку на спілкування. Причому не просто установку на встановлення контакту, а на людину як на загальнолюдську цінність. Тоді цей контакт стане олюдненим і спілкування буде вестися на високому рівні.

Висока культура спілкування полягає не тільки у бездоганному дотриманні стандартів, норм літературної мови, а й залежить від уміння користуватися всіма багатствами мови, її виражальними можливостями, від здатності брати до уваги про що, з ким, де, коли, для чого говорити, тобто враховуючи мовленнєву ситуацію.

Розумові здібності, ерудиція, сила волі, працездатність тощо можуть не приносити бажаних результатів, якщо людина не вміє належно спілкуватися, і, навпаки, досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві.

Отже, формування навичок культури спілкування не повинне обмежуватись епізодичними вправами і завданнями, воно потребує розвитку і вдосконалення протягом вивчення всього курсу української мови.

Все краще, що дає світові наука і практика, має бути надбанням кожного, якщо він критично оцінює рівень своєї культури і прагне до її вдосконалення.

Таким чином, роль культури спілкування у формуванні культури людини в цілому є надзвичайно важливою. Проблема формування культури спілкування потребує подальшого дослідження, недостатня розробленість цієї проблеми у шкільній практиці вказує на необхідність створення експериментальної методики, спрямованої на формування в школярів культури спілкування. Як зазначав Антуан де Сент-Екзюпері, найбільшою розкішшю, що гідна людини, є радість людського спілкування. Щоб мати успіх у мистецтві спілкування, треба його опановувати й застосовувати це мистецтво у щоденній практиці.

Література

1. Введенская Л.А. Культура речи. Серия «Учебники, учебные пособия». Ростов н/Д: Феникс, 2002. — 448 с.

2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. — К.: Просвіта, 2001. — 416 с.

4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. — Львів: В-во «Сполом», 2001. — 223 с.

5. Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Мистецтво взаєморозуміння. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. — К.: Веселка, 1998. — 214 с.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. — 504 с.



7. Чмут Т.К. Культура спілкування. Навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальних закладів. — Хмельницький: «ХІРУП», 1999. — 358 с.

Орленко С.В. (Україна)

наук. кер. ст. викл. Тесаловська О.Б.

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Національне та інтернаціональне в системі цінностей світової цивілізації .Роль мови у загальному формуванні культури людини

Мова людини — це своєрідний лакмусовий папірець, який виявляє рівень її загальної культури, освіченості, внутрішньої інтелігентності. Плекання культури мови — це свідчення любові до рідного слова, поваги до свого народу і його багатовікових традицій. Уміння людини спілкуватися засобом слова зумовлюється загальною ерудицією, здібностями, самоосвітою, прагненням до самовдосконалення. Спілкування є потреба людини як соціальної, розумної істоти, як носія свідомості. Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм – стає усвідомленим і оформленим мовою. Спілкування – форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. Спілкування – взаємодія людей, взаємне пізнання і обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації в цілях встановлення взаємин. У процесі свого розвитку суспільство поступово виробляє певні зразки поведінки, які визначають правила взаємодії та взаємостосунків між людьми і функціонують як суспільні норми. Ці норми у різних спільнотах можуть істотно відрізнятись. Етикету спілкування завжди притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають в єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому. Культура спілкування моделює поведінку людини — спонукає її у певній ситуації поводитися у відповідний спосіб. Характер моральної та психологічної культури спілкування у суспільстві помітно впливає на стан економічного та політичного розвитку країни, духовність її громадян та їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями людей. Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження. Під мовленнєвим етикетом розуміють розроблені правила мовленнєвої поведінки, систему мовленнєвих формул спілкування. Знання правил мовленнєвого етикету, їх дотримання дає змогу людині почувати себе впевнено і невимушено, не відчувати незручностей через огріхи і невиправні дії, уникнути кепкування з боку оточуючих. Розумові здібності, ерудиція, сила волі, працездатність тощо можуть не приносити бажаних результатів, якщо людина не вміє належно спілкуватися, і, навпаки, досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві.

Таким чином, роль культури мови і спілкування у формуванні культури людини в цілому є надзвичайно важливою.

Отузова Селбі (Туркменістан)

Наук. керівник – д. пед. н., проф. Бакум З. П.

ДВНЗ «Криворізький національний університет»
Співзвуччя творчості Махтумкулі-фрагі

й Тараса Григоровича Шевченка
Братерська дружба українського й туркменського народів має глибоке історичне коріння. Помітний внесок у розвиток відносин між Туркменістаном і Україною в галузі культури вносить київська бібліотека імені великого туркменського філософа, мислителя і поета Махтумкулі-фрагі, яка стала центром пропаганди історії та культури Туркменістану. Великий туркменський поет і мислитель XVIII століття Махтумкулі в історії свого народу відіграв таку саму роль, як в українській – славетний Тарас Шевченко. Помисли й ідеї, що знайшли вираження в безсмертних творах Тараса Шевченка, співзвучні й з усесвітньо відомими віршами Махтумкулі. Ці два поети стали глашатаями свободи, про яку так довго мріяли наші народи. Глибоко символічно, що в самому центрі Києва встановлено пам’ятник Махтумкулі-фрагі, а в Ашхабаді – Тарасу Шевченку. Жили і творили вони в різних століттях.

Головною спільною рисою творчості Махтумкулі-фрагі з творчістю Тараса Шевченка є щира любов до свого народу, надія на світле майбутнє. Живий зв’язок із народом, із його думами та прагненнями були основою поезії двох великих поетів. Понад два століття відділяє нас від часу, коли Махтумкулі писав:

Ворог панує, а день за днем йде.

У стражданнях за родом гине рід.

І ми – туркмени терпимо цей гніт.

Вставайте, браття, нам не можна змиритися!

Як співзвучно це словам Тараса Григоровича, який сміливо виголошував суворий вирок царям і панaм і закликав народ:

Вставайте!

Кайдaни порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте!

У творчості поетів провідною проблемою є інтереси народу. Цікаво те, що в обох митців є вірш «Сон», а у Тараса Шевченко і поема «Сон». Махтумкулі пише, що в одну з п’ятниць йому наснилося, що він може літати; митець відчув себе щасливим, бо «завив в простір безгранний».

У своїй поемі «Сон» Т. Шевченко бачить себе також у польоті над Україною, потім над Сибіром і Петербургом. Поет спостерігає важке життя простого народу та схиляється перед мужністю й силою волі народу, закликає його до боротьби.

Особливе місце у творчості Махтумкулі і Шевченко посідає тема любові. Любові до жінки, любові до матері. Махтумкулі пише:

Друзі! У мене кохана є, живе вона в далинi.

Але славу про неї по всій землі закoхані рознесли.

Нещасний в особистому житті Т.Г. Шевченко чимало поезії посвятив коханню до жінки:

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

Т. Шевченко описував у своїх творах важку жіночу долю. Це яскраво відображено в поемах «Катерина», «Сова», «Нaймичка». Поезія цих великих майстрів слoва створила нову яскраву сторінку в історії туркменської та української літератури, з’явилася цілющим джерелом натхнення для наступних поетів-класиків – Кеміне, Сеїді і Зелілі в Туркменії, а в Україні – М.Рильського, А. Малишка, Л.Українки. Саме в цьому незрівнянна силa цих поетів. Вони навічно в пам’яті людській. Їх безсмертні твори продовжують жити й у наші дні, спонукаючи людей прагнути до світлого майбутнього, до кращої долі.

Найвідомішими творами Махтумкулі-фрагі є: «Туркменська доля», «Наставляння», «Нашестя», «Заклик» тощо.

Подібно до того, як «Заповіт» Тараса Шевченка перекладено близько 150 мовами народів світу, багатьма мовами звучить і вірш Махтумкулі «Туркменська доля»:

Джейхун – Бахра-Хазар: між двох оцих границь –

Пустельна просторінь жарких вітрів туркменських!

Рожевий цвіт троянд, огонь моїх зіниць,

Гірська вода річок і ручаїв туркменських!

Закон туркмена – честь, і правда тут свята;

Баский його румак на волі вироста;

Стобарвно веснами пустеля розцвіта,

Буяє дивоцвіт серед степів туркменських!

Туркмен – син воїна, і сам одважний він,

Він з роду Герогли, не жде на нього згин,

Не схоплять вороги його серед рівнин,

Бо мужність лев’яча – в єстві синів туркменських!



(переклад П. Мовчана)

Пасічна О. В., к. філол. н., доцент (Україна)

ДВНЗ «Криворізький національний університет»
МОВА ЯК ГОЛОВНИЙ ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЛЮДИНИ

Проблема національної ідентичності людини порушується в наукових розвідках з мовознавства, історії, філософії, психології, педагогіки та інших дисциплін, що свідчить про багатогранність цього питання, його важливість для кожної нації.

Як слушно зазначають В. Іванишин та Я. Радевич-Винницький, нація – найвища форма організації суспільства, яку дотепер виробило людство на шляху поступу. Нація, як і будь-яка інша спільнота людей, не може ні сформуватися, ні існувати без спілкування її членів, без збереження ними історичної пам’яті, надбань духовності, самоусвідомлення, без ідентифікації – відчуття приналежності до цієї спільноти. Універсальним засобом здійснення всього цього є мова [2, с. 17].

Сутність поняття мовної ідентичності безпосередньо пов’язана з функціями, які виконує мова. З-поміж основних функцій мови (комунікативна, номінативна, мислетворча, гносеологічна, експресивна, волюнтативна, естетична, культуроносна, ідентифікаційна, магічно-містична) саме ідентифікаційній функції належить провідна роль в усвідомленні людиною себе як представника певної нації. Ідентифікаційна функція, за словами Л. Мацько й О. Сидоренко [4, с. 7], полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення: я такий, як і вони, бо маю спільну з ними мову. Ідентифікація виявляється в часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Ідентифікація виявляється й у просторовому вимірі: українці Канади, Америки, Австралії та інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою. Ідентифікаційну функцію можна назвати ще об’єднуючою. Належність до певного народу, його культури обумовлюється етнічно, тобто походженням. Тому справедливим є твердження В. Русанівського: «Належачи до певного соціуму, індивідуум зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв’язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста. Ослаблення зв’язків з культурою свого соціуму, втрата його мови, нехтування його звичаями негативно позначається на самооцінці вчинків індивідуума, на його ставленні до результатів колективної й індивідуальної діяльності» [3, с. 3]. А мова, у якій найповніше виявляється духовна культура, за В. Русанівським, є не тільки засобом спілкування, а й природним резервуаром інформації про світ, насамперед про свій народ.

Аналогічної думки дотримується й Н. Бабич, наголошуючи на тому, що своєрідність мовної особистості формується мовою, у першу чергу, мовою рідною, за допомогою якої людина здобувала перші знання про навколишній світ і про закони, що керують його розвитком. Відтак мовець стане мовною особистістю тоді, коли він знатиме психологію, культуру й етнографію народу, мовою якого він говорить, і коли знання ці будуть органічно пов’язані з його життєвою й розумовою діяльністю, оскільки поряд із спільністю мови народ (націю) визначає спільність культурних цінностей і традицій [1, с. 64]. І як не згадати тут пророчі слова В. фон Гумбольдта, що мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова.

Отже, мова є найголовнішим чинником національного самоусвідомлення. Це той генетичний код, який об’єднує людей у межах певної спільноти. Мова живе в серці народу, визначає його ментальність, передає від покоління до покоління народні вірування, звичаї і традиції.


Література

  1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 1990. – 232 с.

  2. Іванишин В. Мова і нація / В. Іванишин, Я. Радевич-Винницький. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 218 с.

  3. Культура української мови : Довідник / [Єрмоленко С. Я., Дзюбишина-Мельник Н. Я., Ленець К. В. та ін.] ; за ред. В. М. Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.

  4. Мацько Л. І. Українська мова : посіб. / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко. – К. : Либідь, 1996. – 432 с.


Пасюкова Ю.Г. (Україна)

наук. кер. канд. філол. наук, доц. Князь Т.М.

ХНАУ ім. В. В. Докучаєва

Назви тварин У народному світосприйнятті

Різні мови засвідчують різне бачення світу їхніми носіями. У цьому як етноси, так і їхні мовні продукти оригінальні й неповторні. Людина у світі символів живе з давніх-давен, з доісторичних часів. Символи являють собою один із найбільш стійких елементів культурного континууму. Єдність основного набору домінуючих символів і тривалість їхнього культурного життя значною мірою визначають національні кордони культури.

Назви тварин є усталеними, одвічними етнокультурними символами, що відображають національно-культурне світосприйняття. Собака = пес – з глибокої данини став символом вірності; разом з тим є уособленням злості, жорстокості; небезпечно дражнити собак (звідси про злих людей – "дражнити (дратувати) собак") [1, с. 557]. Кіт – свійська тварина, що живе майже в кожній родині. В українських легендах та переказах постає твариною, що створена Богом. З одного боку, кіт – творіння Пречистої Діви, але, з іншого, він з’їв чорта, а отже, належить до тварин "нечистих" [2, с. 261]. Кінь має для українського народу особливе значення. Перш за все, кінь – символізує відданість, швидкість, витривалість [1, с. 286]. Однак в українській мові символьні значення цієї тварини характеризуються широкою розгалуженістю, серед яких і символ влади (фразеологізм на коні бути (сидіти)).

Оскільки світ у цілому людина пізнає як логічно, так і образно, на її візуальні сприйняття накладаються асоціативні. Вовк в уявленні людини – жорстокий, ненажерливий; лисиця асоціюється з хитрістю та спритністю; віл уособлює робочу людину, покірну, безвідмовну, таку, що багато й тяжко працює; ворона – лиха, жорстока, галаслива, іноді дурна; горобець – спритний, моторний, злодійкуватий.

Народна фантазія, що втілюється, наприклад, в казках про тварин, розмежовує передусім етносимволи доброї чи злої істоти. Назви тварин постають у казці індивідуалізованими, супроводжуючись оцінною експресією. Образ лисиці у відповідних казках ("Колобок", "Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат", "Котик і Півник") насичений зазвичай лексикою і стилістикою, що передають підступність персонажа: "Ходи, ходи, Півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця". Сприйняття цього образу ґрунтується на одвічному народному досвіді щодо типових рис природної поведінки цієї тварини. Наприклад, народні вислови: "Знати лисицю по хвості", "І на хитру лисицю капкан знайдеться", "Лисиця спить, а курей бачить".

В образі вовка народ уособлює злість, жадібність, жорстокість, дурість (казки "Цап і Баран", "Як вовк забажав козенят", "Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат"): "От сидить Вовк сам по собі – так їсти хочеться" "Давай, – каже, – з’їм бичка та й утечу"". Народні прислів’я: "Витягни вовкові й зуби, а він апетит не згубить", "Вовка в кошару не пускай", "Хоч вовк і на волі, та виє доволі". Народ узагальнює риси вовчої поведінки, убачаючи їх і в людській вдачі: "Вовк зміняє шкуру, але ніколи свою натуру; "Ходить мовчки, кусає по-вовчи".

Однак етносимволам з негативним значенням протиставляється словесна символіка позитивних фольклорних образів: "собака Сірко – тяжко старий", "рак-неборак", "котик-коток" та ін. Особливо багата на етносимволіку з позитивним значенням казка "Рукавичка": мишка-шкряботушка, жаба-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестирка, вовчик-братик, ведмідь-набрід, кабан-ікла. Останні свідчать про те, що поділ словесних образів на позитивні ("добрі") і негативні ("злі") досить умовний. Його регулює контекстуальне оточення.

Таким чином, мова народу формує образ реального чи уявного світу, яким його бачать її носії. Мовне вираження об’єднує образ і саму дійсність, тому рідна мова відкриває нам з дитинства цю дійсність передусім у слові, імені, вислові.



Література

1. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

2. Завадська В. 100 найвідоміших образів української міфології / В. Завадська, Я. Музиченко, О. Таланчук, О. Шалак. – К.: Орфей, 2002. – 448 с.

Подобєд Т. (Україна)

наук. кер. канд. філол. наук, доц. Романова О.О.

Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Українська фразеологія як засіб вираження національного менталітету

Загальновизнаним джерелом національної ментальності віддавна вважають фразеологію, у якій люди відображали свій побут, звичаї, традиції, вірування, уподобання.

Мова є дзеркалом національного менталітету народу – такий висновок можна зробити, спираючись на праці О. Потебні, В. Гумбольдта, Б. Цимбалистого, О. Пономаріва, М. Жуйкової, Н. Телії та інших. Вся структура мови, її словотворчі можливості, родові категорії, фонетичні особливості, синонімія та інше так чи інакше пов'язані з ментальністю народу – носія мови. Але особливо тісно, на нашу думку, пов'язані з ментальністю стійкі сполучення слів, які живуть у мові, не змінюючись віками.

Національну ментальність можна розглядати як спосіб сприйняття світу, генетично закодований у свідомості або підсвідомості того чи іншого етносу. За визначенням В. Храмової, «ментальність – це спільне психологічне оснащення представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення».

Існують різні чинники, які впливають на формування менталітету певного етносу і вираження його в мові, у тому числі природно-географічний, історичний, культурний, соціальний, релігійний, побутовий. Але цей вплив настільки тривалий, постійний і опосередкований, що зміни в політичній чи економічній сфері не можуть порушити «звички свідомості», що шліфувалися століттями. Структура менталітету є більш консервативною, ніж суспільно- політичне життя.

Спираючись на висновки Д. Чижевського про світогляд українців, основними рисами психічного складу українця можна вважати емоціональність і сентиментальність, чутливість і ліричність. Однією зі складових емоціоналізму є своєрідний український гумор, що є виявом «артистизму» української вдачі. Окрім цих рис, Д.Чижевський ще виділяє індивідуалізм та прагнення до свободи, неспокій і рухливість. Одним із факторів формування цих рис він називає природу, зокрема український степ, який за часів навал кочівників був джерелом постійної загрози і викликав в українців своєрідний «неспокій».

М. Костомаров, який досліджував особливості світогляду українців і росіян, підкреслював вплив природи на формування життєвої позиції і характеру українця. Природа – невід’ємна частина української творчості: «…поезія невіддільна від природи, вона оживляє її, робить її учасницею радості й горя людської душі; трави, дерева, птахи, тварини, небесні світила, ранок і вечір, спека і сніг – все дихає, думає, розуміє разом із людиною».

Менталітет пов’язаний з мовою, оскільки мова виступає носієм національної культури, віддзеркалює історію народу – це головна етнічна ознака людини. Поняття «менталітет» відображає складову частину уявлень людей, закладених у їх свідомість культурою, мовою, релігією, суспільним спілкуванням. Мова є виразником загальнолюдських морально-етичних цінностей. Дослідження мовних рис українського менталітету дає можливість розкрити внутрішні процеси цього явища, яке є важливим фактором культурного коду цих народів.

Зв'язок між фразеологізмами та ментальними рисами народу можна простежити у двох напрямах: ідучи від ментальних рис, знайти їх відображення у фразеологізмах, і навпаки – за допомогою аналізу фразеологізмів виявити ментальні риси, характерні для народу – носія мови.

Фразеологія певного народу твориться протягом сотен років у процесі живого мовлення та рідше у творчості поетів та письменників (крилаті фрази) за внутрішніми законами мови. Вона охоплює всі найважливіші сфери життя – дає характеристику людям і предметам, ознакам та діям, явищам суспільного життя. Вивчаючи фразеологію певної мови, ми відкриваємо для себе й таємниці менталитету народу – носія, розуміємо його ставлення до певних явищ життя.

Підтвердження особистої свободи українців знаходимо у фразеологічних зразках типу з доброї (по добрій) волі – без примусу, добровільно; вольному воля – як хочете (хочеш); по [своїй і т. ін.] волі – а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням; б) за власним бажанням, без примусу; своя воля кому – хто-небудь має право робити так, як хоче.

Окрім комплексного вираження національно-культурної специфіки, фразеологізми можуть відображати її розчленовано, тобто одиницями свого складу, які мають символічне смислове навантаження. Зокрема, у складі багатьох фразеологізмів зустрічаються назви рослин верба та калина, що є національними символами. Наприклад: як виросте гарбуз на вербі; (що) на вербі груші (ростуть); золоті верби ростуть; вибуяв (вигнав) як верба; закохатися, як (мов, ніби і т. ін.) чорт у стару вербу; причепитися як чорт до сухої верби; вірить як чорт у суху вербу; в’ється як чорт коло сухої верби.

Що стосується калини як національного символу, то тут маємо дещо менше зразків. Наприклад: червона як калина; гарна як калина; заливається мов соловейко на калині.

Процес розуміння і оцінювання фразеологізмів як мовних знаків національної культури – це шлях до пізнання менталітету народу. Національно специфічними є ті фразеологізми, які віддзеркалюють у своїй внутрішній формі характерні особливості культури і побуту, тваринного і рослинного світу, народні звичаї, символіку. Для фразеології кожної мови є характерними окремі образні компоненти та їх сполучення, навколо яких можуть утворюватися фразеотематичні групи. Так, для характеристики вроди вжиті лексеми – назви одиниць рослинного світу: калина, мак, сіно, що ще раз підкреслюють зв'язок людини з рослинним світом і характеризують ту красу, яка не залежала від людських зусиль. Більша частина лексем – компонентів фразеологічних одиниць передають національні особливості завдяки усталеним народним асоціаціям. Бо фразеологізми з’являються у мові як знаки вторинної номінації дій, станів, які вже мають свої первинні назви.

Отже, фразеологія – це надзвичайно складне явище, вивчення якого вимагає власного метода дослідження, і спеціального багатогранного підходу. Адже фразеологія – це не лише специфічний розділ мовознавства, але і самобутня скарбниця мови, вмістище знань про історію народу, його культуру та менталітет, а також це показник його духовного багатства. На сьогодні проблема вивчення фразеології у зазначеному аспекті є дуже цікавою для багатьох як українських так і закордонних вчених.

Рархиби Хатим (Марокко)

Науч. рук. ст. преп. Скрипник Л.В.

Харьковский национальный университет строительства и архитектуры

Путешествие по арабской лексике

Арабский язык считается одним из самых богатых, чистых и ясных языков. Если попробовать перевести пять страниц арабского текста на любой другой язык, например, на русский, то перевод окажется в два раза большим по объему, чем текст оригинала. Можно вспомнить переводы Корана – вернее сказать, не переводы, а толкования смыслов.

Любой перевод с арабского языка лишь приблизительный, потому то другие языки не имеют точного выражения лексическому богатству арабского языка. Арабы не позволяли себе употребление слов непонятных или «пустых», и именно стремление к точности выражения мыслей и объясняет совершенство и сложность арабского языка.

Например, приветствие «доброе утро» в арабском языке имеет многочисленные варианты:

• Сабах элькхер – Доброго утра.

• Сабах эльфоль – Утро жасмина.

• Сабах иннур – Светлого утра. 

• Сабах эльэшта – Утро сливок. 

• Сабах эльвард – Утро цветов.

• Сабах эльгамэль – Утро красоты. 

• Сабахак эшта – Твое утро сливок.

И это не пустая игра слов - каждый вариант приветствия употребляется в определённой ситуации, обозначая степень близости людей, которые здороваются. Нейтральные варианты - первые три, а последние несколько вариантов используют для родственников, друзей и т.п.

Говоря «Здравствуй!» вы, русские, желаете друг другу здоровья: Здравствуйте! = Здоровья вам! Арабы же, здороваясь, желают друг другу мира, потому что سَلامٌ на арабском обозначает «мир, безопасность, благополучие».

В арабском языке нет «Вы» — уважительного местоимения. И русским, кто общается с арабами, часто кажется, что если, приветствуя одного араба, они скажут: «Мир Вам!»: !اَلسَّلامُ عَلَيْكُم , они выразят своё почтение к нему. На самом деле арабы услышат «Мир вам!», то есть «Здравствуйте все (кто тут находится, а вас тут больше чем один человек)». Не удивляйтесь, если на эту фразу услышите: !سَلام. Араб, здороваясь с вами, не «тыкает», он просто здоровается с вами, одним человеком.

Если вы хотите поприветствовать араба с благоговением, скажите: «Мир вам и милость Всевышнего и Его благословения!» :

!اَلسَّلامُ عَلَيْكُمْ وَالرَّحْمَةُ اﷲِ وَبَرَكاتُهُ

На это приветствие обязательно отвечайте: «И вам мир и милость Всевышнего и Его благословения!»:

وَعَلَيْكُمُ السَّلام وَالرَّحْمَةُ اﷲِ وَبَرَكاتُهُ

Если вы не на официальном мероприятии, а среди друзей, то скажите: «Привет!»: !مَرْحَبًا

В ответ на !مَرْحَبا можете сказать: «Два привета!»: !مَرْحَبَتَيْن

Ещё один «Привет!» в значении «Добро пожаловать!»:

Эту фразу следует произносить, когда вы встречаете кого-то в своём доме, на работе или каком-то другом месте.

! أَهْلًا

Каждый из украинских преподавателей и студентов, которые здесь находятся, немножко говорит по-арабски. В русском языке довольно много слов, которые пришли из арабского языка. Как правило, арабские слова попадали в русский язык через латинский, турецкий, персидский, западноевропейские языки.

Кроме экзотических для Вас слов вроде джинн, джихад, визирь, гашиш, гарем, жасмин, султан, шербет и пр., арабскими по происхождению явялются некоторые названия звёзд и созвездий (Альдебаран, Альтаир), ряд научных терминов (алгебра, алхимия, алгоритм, слова арсенал, алкоголь, цифра, зеро, альманах, газель, факир, халва, сезам, тариф, муслин и многие другие.

Название воинского звания адмирал заимствовано в русских из голландского и происходит от арабского «амиру ль-бахри» (эмир моря). А вот одна из версий происхождения слова страус: от арабского Сатар (прятать) и руус (головы). Арабская фраза «абра’а кад ‘абра’ а» буквально означает «исцелил он, исцелил». Получается, что средневековые лекари использовали заклинание, точно передавая его значение.

Кроме того, существуют забавные совпадения марокканских понятий с русскими словами:

Сыр – ремень двигателя

Борщ – нары

Батут – маленький утёнок

Сиси – пони

Кофта – котлета

Башкир – большое банное полотенце

Лён – цвет

Шиш – деревянные ставни на окнах

Фреска – сладости из орехов, кокоса и меда, которые обычно продаются на пляжах

Зонт – армейский зимний свитер, униформа

Торба – могила, кусочек гашиша, огород

Мох – мозги…

И в заключении, я хочу напомнить, что лучше всего душа любого народа раскрывается в народном творчестве: пословицах, поговорках, сказках, песнях….

Мы с вами очень разные, но всё же у нас много общего. Об этом говорят пословицы, которые я напомню Вам в конце моего сообщения:

Марокканцы говорят: "Поминки в разгаре, а покойник – мышь" (русский вариант: "Делать из мухи слона")

С осла на самолёт (Рус.: "Из грязи в князи")

У кого болят зубы, тот ищет клещи (Рус.: "У кого, что болит, тот о том и говорит")

Не всё круглое-орех, не всё продолговатое—банан.(рус.: "Не всё то золото, что блестит")

Кто умеет говорить, тот не заблудится. (рус.: "Язык до Киева доведёт").




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconУіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”
Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconНаукове об’єднання «Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconІі міжнародна науково-практична конференція суспільство, економіка та економічна наука в ХХІ столітті
Внз, науковці науково-дослідних установ, докторанти, аспіранти, представники органів державної влади та місцевого самоврядування,...
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon«Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція «Людське співтовариство: актуальні питання наукових досліджень» м. Дніпропетровськ
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconПрограма роботи секцій sessions workplan VI (68) Міжнародний науково-практичний конгрес студентів та молодих вчених

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon20 грудня 2017 року
Маркетингові технології підприємств в сучасному науково-технічному середовищі. – Матеріали VІІІ регіональної науково-практичної Інтернет-конференції...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка