Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ”



Сторінка6/14
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Исса Хуссейн (Ливан)

науч. рук. ст. преп. Кисиль Л.Н.

Харьковский национальный университет строительства и архитектуры

ЯЗЫК ЖЕСТОВ АРАБОВ

Жестовая коммуникация в значительной мере такой же национальный феномен, как и вербальные языки, которые характерны для функционирования звукового языка. Однако особая система жестов будет относиться к данному национальному характеру паралингвистических средств, ибо она в каждом языке, у каждого народа приобретает свой особый самостоятельный смысл. Изучение языка жестов — это форма познания культуры, тра­диций того или иного народа.

Обращаясь к истории языков жестов, не следует забывать, что еще две тысячи лет назад Цицерон учил ораторов: «Все движения души должны сопровождаться жестами, спо­собными разъяснить дела души и мысли, жесты руки, пальцев, всей руки, простертой вперед, ноги, ударяющей о землю, особенно мимику глаз, жесты подобны языку тела, который понимают даже дикари и варвары» [1, с. 143]. Знаменитый римский оратор Квинтилиан, живший в I веке н. э., составил даже что-то вроде словаря жестов [1, с. 143].

У арабских народов язык жестов суще­ствует с давних пор. Сохранились керамиче­ские изделия и роспись, на которых можно увидеть, как при помощи жестов объяснялись древние арабские народы.

Рассматривая непосредственно жестовую коммуникацию арабов, хотелось бы отме­тить, что арабских стран более двадцати. Эта группа народов, населяющая Западную Азию и Северную Африку, имеет свои языковые (диалектные) и этнические различия.

Общеизвестно, что многие южные народы, в частности арабы, жестикулируют интенсив­нее и энергичнее европейцев. В речи арабов кинетическим элементам (жестам, мимике и т. д.) принадлежит более важная роль, чем, скажем, в речи русских. Из этого следует: спе­цифический признак общения арабов заклю­чается в большем (по сравнению с русскими) значении кинетической речи для акта комму­никации.

Известно, что представители одной лингво­культурной общности отличаются от другой по набору различий и совпадений кинетиче­ских элементов поведения. Мы рассматриваем лишь некоторые арабские жесты, которые используются, как в процессе общения, так и в процессе обучения. Знание и учет их будет способствовать взаимопониманию между двумя или несколь­кими коммуникантами.

Необходимо отме­тить, что многие жесты арабов не имеют рус­ских эквивалентов, а также существует вариативность кинетического поведения в разных арабских странах. Приведем некоторые арабские жесты, которые часто используются в процессе общения. И иногда эти жесты совпадают с жестами русских. Так, например, у арабских народов прижатый к губам указательный палец тоже значит «тихо», но русские часто говорят при этом «тс-с-с», а арабы – «ш-ш-ш».

В арабских странах жест «большой, указательный и средний пальцы сложены, большим пальцем трут по указательному и среднему» - имеет, как и у русских, значение «деньги».

Часто жесты арабов и русских похожи, но имеют разные значения. Русское круговое движение указательным пальцем на уровне пояса, значит «конец разговора», а арабское круговое движение указательным пальцем перед ртом, наоборот, означает «говори дольше».

Подняв и вытянув вперед правую руку, русские останавливают такси, а арабы направляют указательный палец на место остановки.

Если арабы не могут что-то понять, они ударяют ладонью о ладонь, а русские «разводят руками».

Многие арабские жесты не имеют русских эквивалентов. К ним, например, можно отнести жест: «подожди, медленно» (пальцы сложены в щепоть, двигаются вдоль тела сверху вниз).

Жест «вращательное движение кистью правой руки на уровне плеча, пальцы полусогнуты» имеет значение «что? почему?».

Если ладонь руки прикладывают к макушке головы, это значит, что человек сделает то, о чем его просят.

При помощи согнутой в локте правой руки арабы сообщают о силе.

Если правая рука приложена к сердцу, то это значит «спасибо, извините».

Жест, при котором рука приложена ко рту, значит, что все хорошо.

Если большой и указательный пальцы – прямые, а остальные согнуты, то этот жест означает, что человек сделает для вас то, что обещал.

Когда арабы приветствуют друг друга, ладонь прикладывают ко лбу. Также жест «приложенная ко лбу ладонь» имеет значение «совсем забыл».

Таким образом, в речи арабов жесты играют очень важную роль. Были рассмотрены только некоторые жесты, но у арабских народов жестовая коммуникация, развитая на протяжении многих веков, очень богата и разнообразна. Изучение национальных особенностей паралингвистических форм, в частности араб­ских и русских, которые участвуют в языковом общении, является такой же необходимостью, как изучение самого языка.

Литература:

1. Аленикова С. Язык жестов. — Наука и жизнь,- 1985, -№ 7, с. 143 — 148.

2. Осипов В.Д. О некоторых чертах кинетической речи у арабов. – В кн.: Национально-культурная специфика речевого поведения. М., 1977, - С.277-282.
Іщенко Я.А. (Україна)

наук. кер. ст. викл. Тесаловська О.Б.

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Діалог культур

Діалог культур є однією з важливих форм культурної динаміки. В наш час неможливо віднайти жодної країни, народу або нації, які в тій чи іншій мірі не були залучені до системи міжнародних взаємозв’язків та не відчували б впливу інших культур. Поєднання універсального досвіду економічного, соціального і культурного розвитку з національними традиціями і особливостями – обов’язкова умова поступу кожної країни.

Значущість діалогу культур і досягнення взаємопорозуміння зумовлена наступними чинниками: зміною системи міжнародних відносин після розпаду Радянського Союзу та виникненням (чи загостренням) багатьох загроз для поступу людства; інтернаціоналізацією світогосподарських зв’язків та культурного життя; зростанням культурних контактів та розвитком інтеграційних процесів; збільшенням ролі культури у формуванні інформаційного суспільства і збалансованого сталого розвитку.

Культурологі виокремлюють наступні рівні діалогу культур:

· особистісний, пов’язаний з формуванням або трансформацією людської особистості, свідомості і правил поведінки під впливом різних „зовнішніх” по відношенню до його звичайного культурного середовища традицій;

· етнічний, характерний для відношень між різними локальними соціальними спільнотами, часто в рамках єдиного соціуму;

· міжнаціональний, зв’язаний зі взаємодією різних державно-політичних утворень та їх політичних еліт;

· цивілізаційний, в основі якого складні механізми взаємовпливів принципово різних типів соціальності, систем цінностей, форм культуротворчості.

В реальному житті діалог культур, як правило, відбувається на усіх зазначених рівнях одночасно, що ускладнює аналіз форм і механізмів соціокультурних впливів однієї культури на іншу.

Для будь-якої національної культури знайомство з іншою культурою відкриває нові можливості для розвитку, оскільки дозволяє оцінити і запозичити нові, більш ефективні зразки культури, переосмислити власні культурні норми, художні цінності, технології, моральні і політичні ідеї.

Діалог культур – це пізнання іншої культури за допомогою знання своєї, а своєї – через іншу шляхом інтерпретації і адаптації цих культур одна до одної в умовах смислового неспівпадіння більшої частини обох. Головним засобом цього процесу постає мова, знання якої є важливою передумовою розуміння іншої культури.

Інша культура, як зазначав Ю. М. Лотман, це пам’ять, закодована конкретною мовою. „Мова – це код плюс історія”[4]. Отже, пізнання іншої культури потребує певних зусиль і здійснюється шляхом глибокого занурення у всю систему даної культури – в історію її розвитку, в елітарну і повсякденну культуру, звичаї та традиції.

На особистісному та на міжетнічному рівнях діалог культур може проявлятися у трьох формах:

· повного заперечення цінностей іншої культури;

· повного сприйняття цінностей і норм іншої культури;

· селективного, вибіркового сприйняття норм, цінностей та традицій іншої культури.

Конкретна форма залежить перш за все від переконань та інтересів особистості, які визначають її орієнтації та прагнення. Прийнято вирізняти дві основні такі позиції особистості - конформізм і негативізм.

Конформізм (від лат. Conformis – подібний) – термін, що позначає соціально-психологічну та моральну орієнтацію особи, для якої характерні пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, оцінках, смаках та відмова від власної позиції на користь загальноприйнятих ідей, норм, правил. Конформіст не переймається історією нації, життєво важливими проблемами суспільства, а пристосовується до тих новацій, які чинять на нього вплив (чи то відвертий примус, чи то прихований вплив засобів масової інформації).

Антиподом конформізму є негативізм (нонконформізм), який виявляється в критично-заперечній формі сприйняття певних цінностей і правил поведінки, несприйнятті будь-яких запозичень з іншої культури.

В процесі взаємодії різних соціокультурних систем особлива роль належить інтелігенції та представникам політичних еліт, які, як правило, першими усвідомлюють значущість інновацій і свідомо, чи із міркувань престижу, запроваджують їх у своїй діяльності.

Водночас спостерігається і інша тенденція, особливо в ісламських країнах, коли представники національної інтелігенції чинять всілякий супротив руйнації традицій, впровадженню ліберальних цінностей і західного стилю життя.

Культурологи, вивчаючи процеси динаміки культури, дослідили і дещо інше явище, коли представники найбільш розвинутої (або престижної чи панівної) культури переходять на позиції „малої” (або пригнобленої) культури, пропагують її цінності та асоціюють себе з даною культурою. Подібні процеси позначають терміном „інверсія транскультурації” До інверсії транскультурації відносять і ті ситуації, коли представники творчої інтелігенції так званої панівної (або престижної) культури переймають духовно-естетичні цінності іншої культури, створюють художні твори на мові інших націй або етнічних меншин. В галузі російсько-українських відносин прикладом інверсії транскультурації є, наприклад, декілька україномовних віршів О. Кольцова, громадсько-політична діяльність та українська поезія М. Бердяєва (український та російський релігійний філософ, який вчився в Київському кадетському корпусі, Київському університеті та працював в Московському та Кембриджському університетах), дослідницька та перекладацька діяльність професора В. Державіна (1899 – 1964 рр.) та інших. Представниками „української школи” в польському романтизмі були С. Гощинський, Ю. Словацький, Б. Залеський, які активно використовували у своїй творчості образи і мотиви української історії.



Кісельов Д.А. (Україна)

наук. кер. ст. викл. Тесаловська О.Б.

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Роль мови у формуванні загальної культури людини

Вирішальними чинниками у виникненні людини, становленні та розвитку її свідомості є праця, членороздільна мова і спілкування.

Мова — друга сигнальна система людини, в якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися на засіб позначення речей, їх властивостей і відношень, і стали виконувати функцію навмисного повідомлення. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отримує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав можливість відображати останній в узагальненій формі мовних знаків. Людина набула здатності знати те, що безпосередньо сама могла не відчути. Мова внесла новий принцип у роботу центральної нервової системи і стала потужним засобом розвитку людської свідомості. У людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяльності людей. Без мови неможлива ні постановка загальної мети, ні вибір засобів її досягнення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налагодження спілкування людей, ні передання та засвоєння досвіду. Вона є основним матеріальним посієм духовної культури. М. Хайдеггер називав мову домівкою буття, а Х.Г. Гадамер — місцем зустрічі людини зі світом.

Мова є також основним засобом переробки знань, і тому незамінним і унікальним знаряддям формування та розвитку людської свідомості. Тільки після втілення думок у слова людина отримує реальну можливість виконувати з ними різного роду логічні операції. Такі способи розгортання мислення, як абстрагування та узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція неможливі без використання мови. Остання є безпосередньою матеріальною базою і своєрідним полем розгортання усіх розумових процесів, способом існування свідомості та спілкування людини.

Мова — це система знаків. Знаком є будь-який матеріальний об'єкт, що у своєму бутті представляє інші предмети реального світу і у зв'язку з цим може бути використаний у процесі пізнання і спілкування для набуття, збереження, перетворення і передання інформації. Вивчає різного роду знакові системи семіотика.



Культура мовлення у професійній діяльності

Професійне спілкування є мовленнєвий взаємодія фахівця з іншими фахівцями та клієнтами організації в ході здійснення професійної діяльності.

Культура професійної діяльності багато в чому визначає її ефективність, а також репутацію організації в цілому і окремого спеціаліста.

Культура спілкування становить важливу частину професійної культури, а для таких професій як, наприклад, викладач, журналіст, менеджер, юрист, - провідну частину, оскільки для цих професій, мова є основним знаряддям праці.

Професійна культура включає володіння спеціальними вміннями і навичками професійної діяльності, культуру поведінки, емоційну культуру, загальну культуру мови і культуру професійного спілкування. Спеціальні навички здобуваються в процесі професійної підготовки. Культура поведінки формується особистістю відповідно до етичних норм суспільства. Емоційна культура включає вміння регулювати свій психічний стан, розуміти емоційний стан співбесідника, керувати своїми емоціями, знімати хвилювання, долати нерішучість, встановлювати емоційний контакт.

Загальна культура мови передбачає норми мовної поведінки і вимоги до мови в будь-яких ситуаціях спілкування, культура професійного спілкування характеризується рядом додаткових по відношенню до загальної мовної культури вимог.

У професійній культурі спілкування стає особливо високою роль соціально-психологічних характеристик мовлення, таких як відповідність мови емоційного стану співрозмовника, ділова спрямованість промови, відповідність мови соціальним ролям.

Мова є засобом набуття, здійснення, розвитку та передачі професійних навичок.

Культура професійного мовлення включає:

- Володіння термінологією даної спеціальності;

- Вміння будувати виступ на професійну тему;

- Вміння організувати професійний діалог і управляти ним;

- Вміння спілкуватися з неспеціалістами з питань професійної діяльності.

Для успіху у професійній діяльності сучасного фахівця необхідно досконало володіти навичками культури мовлення, володіти лінгвістичної, комунікативної та поведінкової компетенцією в професійному спілкуванні.

Для цього необхідні такі якості:

- Знання норм літературної мови і стійкі навички їх застосування в мові;

- Уміння слідкувати за точністю, логічністю і виразністю мовлення;

- Володіння професійною термінологією, знання відповідностей між термінами та поняттями;

- Володіння стилем професійного мовлення;

- Вміння визначати мету і розуміти ситуацію спілкування;

- Вміння враховувати соціальні та індивідуальні риси особистості співрозмовника;

- Навички прогнозування розвитку діалогу, реакцій співрозмовника;

- Вміння створювати і підтримувати доброзичливу атмосферу спілкування;

- Високий ступінь контролю емоційного стану та вираження емоцій;

- Уміння направляти діалог відповідно до цілей професійної діяльності;

- Знання етикету та чіткість виконання його правил.



Висновок

Високий рівень мовної культури - невід'ємна риса культурної людини. Удосконалювати свою промову - завдання кожного з нас. Для цього потрібно стежити за своєю мовою, щоб не допускати помилок у вимові, у вживанні форм слів, у побудові пропозиції. Потрібно постійно збагачувати свої словник, вчитися відчувати свого співрозмовника, уміти відбирати найбільш підходящі для кожного випадку слова і конструкції.



Ковалева К.Л. (Украина)

Харьковский национальный экономический университет им. С. Кузнеца
ПОСТМОДЕРНИСТСКИЙ ПРОЕКТ – «Б. АКУНИН»
Современный литературный процесс рубежа XX – XXI вв. представляет собой сложное и противоречивое явление, характеризующееся разрушением привычных эстетических и этических устоев. Одним из наиболее ярких направлений данного процесса является постмодернизм, который охватывает различные стороны современной культурной жизни. Постмодернистская культура не претендует на создание абсолютно нового, а обращается к литературному наследию разных эпох. Для нее характерен стилистический плюрализм, использование готовых форм, ирония, цитатность, хаотичность. В результате этого «постмодернизм получил характеристику культуры second hand» [5]. По мнению У. Эко «постмодернизм – это ответ модернизму: раз уж прошлое невозможно уничтожить, ибо его уничтожение ведет к немоте, его нужно переосмыслить: иронично, без наивности» [10, С. 462].

Именно эта особенность постмодернизма привела к необходимости исследовать и обозначить те связи, которые устанавливаются между литературными текстами разных эпох или разных авторов. Так, в середине XX в. возникло понятие интертекстуальности как взаимодействия всех знаковых систем, хотя подобные связи исследовались и ранее, в частности американские исследователи интертекстуальности Дж. Стил и М. Уортон считают, что феномен, получивший в 60-е гг. ХХ века название «интертекстуальность», существует со времен начала письменной цивилизации человечества, и излагают историю данной теории, начиная с диалогов Платона. С появлением первых исследований различных текстов – о заимствованиях, образных и сюжетно-тематических перекличках, намеках, полемической интерпретации мотива – можно говорить о возникновении теории интертекстуальности [11, с. 2].

На рубеже XX – XXI вв. интертекстуальность стала неотъемлемым структурообразующим элементом и одним из ключевых художественных приемов литературы. Произведение любого автора не является изолированным творением, а находится в окружении других текстов, взаимодействуя с ними, включая в себя их элементы и становясь источником материала для создания следующих.

Такая особенность литературы постмодернизма влечет за собой многослойность семантики произведения, которое состоит как бы из нескольких, как минимум из двух, пластов: верхний лубочный (для массового читателя) и более глубокий (для высокоинтеллектуального). В связи с этим на страницах научных изданий и в периодической печати возникла полемика о разграничении «массовой» и «элитарной» литературы. До настоящего времени нет единого мнения по этому вопросу, отсутствует терминологическое единство. Литературоведами, критиками, журналистами были предприняты попытки выделить характерные особенности «массовой» и «высокой» литературы. Но некоторые критерии слишком размыты, другие носят частный характер. На наш взгляд, представляет интерес анализ языковых особенностей произведений и на его основе отнесение произведения к той или иной литературе.

Принято считать, что «массовая литература» – явление, как минимум, вторичное по отношению к другой, «высокой», «серьезной», «элитарной» литературе. Хотя в последнее время наблюдается тенденция оценочно не противопоставлять данные оппозиции, а рассматривать их именно как части общей системы. Наиболее исчерпывающее определение «массовой литературы» предложил Ю.М. Лотман, определяя ее как понятие социологическое, которое касается не столько структуры того или иного текста, сколько его социального функционирования в общей системе текстов, составляющих данную культуру. Таким образом, понятие «массовой литературы» в первую очередь определяет отношение того или иного коллектива к определенной группе текстов. С текстом изменений не происходит – меняется лишь его место и функция в общей системе.

Элитарная литература – часть элитарной культуры, искусство гениев, то есть литература для избранной, изысканной читательской аудитории.

Историк литературы А. Рейтблат, обращает внимание на то, что «литературоведы поглощены Гоголем и Достоевским, Булгаковым и Ахматовой, а то, что читается большей частью населения, презрительно именуется «чтивом», не заслуживающим траты времени и исследовательских усилий. Из-за подобного научного «снобизма» разыгрываются целые дискуссии…» [7, С. 405]. Мы поддерживаем мнение А. Рейтблата по поводу того, что издающиеся миллионными тиражами книги, вызывающие споры современников, отвечающие на их интеллектуальные и эстетические запросы, не должны оставаться без внимания исследователей. И в «элитарной», и в «средней», и в «массовой» литературе обсуждаются и по-своему решаются актуальные и важные для читателей проблемы, и считать одну из этих литератур развлекательной, а другую серьезной – нет оснований.

О. Седакова выражает свою точку зрения и приводит стихотворение Пьера де Ронсара, где он говорит, что «два разных ремесла, похожие на вид,// взрастают на горах прекрасных Пиерид», под первым понимая высокое искусство гениев, а под вторым – рифмаплетство, рассчитанное на увеселение толпы. А в следующей строфе Ронсара читаем: «Меж этих двух искусств мы третье углядим, // Что ближе к лучшему – и сочтено благим. // Его внушает Бог для славы человека // В глазах у простецов и суетного века», мы видим, что именно «третье» искусство, объединяющее все лучшее «первого и второго», обычно пользуется успехом [9].

В настоящее время многие ученые придерживаются точки зрения, согласно которой выделяется промежуточный между «массовой» и «элитарной» литературой пласт. Так, критик С. Чупринин вводит термин «миддл-литература» (англ. мiddle – середина), сравнивая его со средним классом в обществе, занимающим пространство между элитой и бедными слоями. «Миддл-литература», по мнению С. Чупринина, должна занимать пространство между элитарной – и массовой, развлекательной литературой. К этому течению он относит творчество В. Пелевина, Л. Улицкой, М. Веллера, Д. Липскерова, Б. Акунина, А Геласимова, Е. Гришковца и др.

Термин «беллетристика» С. Чупринин предлагает «признать устаревшим и вывести из употребления ввиду его избыточной многозначности и оценочно-вкусовой неопределенности» [9]. По мнению критика, к миддл-классу можно отнести как «облегченные» варианты высокой литературы, усвоение которых не требует от читателей особых духовных и интеллектуальных усилий, так и те формы массовой литературы, которые отличаются высоким исполнительским качеством и направленные на формирование хорошего вкуса. Новое направление, соединяет черты «массовой» и «элитарной» литературы [9].

В противовес доводам С. Чупринина, А. Латынина утверждает, что новый термин «миддл-литература» просто дублирует понятие «беллетристика». Вслед за С. Чуприниным мы считаем, что термин «беллетристика», прошедший путь от значения «изящная словесность», до противоположного значения «чтиво, не требующее вдумчивого прочтения», не может употребляться без объяснения, что под ним имеется ввиду. Термин «беллетристика» несет в себе отрицательную оценочную характеристику (употребляется в пренебрежительном ключе), во всяком случае, на данном историческом этапе.

Ярким представителем миддл-литературы и одной из самых любопытных фигур детективного жанра, на наш взгляд, является Г.Ш. Чхартишвили – один из самых издаваемых российских авторов, учёный-японист, литературовед, переводчик, общественный деятель. Его литературные проекты демонстрируют, что художественное произведение может совмещать занимательность сюжета и глубину содержания, стилизацию и актуальность идеи, соблюдение правил игры постмодернизма и индивидуальные авторские приемы. С 1998 г. он пишет художественную прозу под псевдонимом «Б. Акунин».

Г. Чхартишвили в интервью «Независимой газете» говорит о том, что «Б. Акунин – это не писатель, а проект», который «представляет собой попытку реконструкции идеи массовой литературы и в этом смысле, наверное, соответствует духу и потребности новой эпохи» [1]. Таким образом, Б. Акунин сразу охарактеризовал свои романы как продукт профессиональных технологий, а не творческого вдохновения.

Литературный проект – это не просто одна книга одного автора, это целая индустрия шоу-бизнеса, высокотехнологичное выстраиваемое и просчитываемое дело. Но это никак не умаляет достоинств акунинских проектов. Б. Акунин – тонкий стилист (его произведения пронизаны духом классической литературы рубежа XIX – XX вв.) и блестящий стилизатор (письмо стилизовано под «старину»). Язык произведений – яркий, образный, насыщенный фразеологизмами. На страницах его романов обязательно встретишь хорошо узнаваемых литературных персонажей, но уже отретушированных. Описание исторической панорамы Москвы и Петербурга, русской провинции дает возможность полностью погрузиться в описываемую историческую эпоху. Сюжетные, образные и стилистические ассоциации, заимствованные из классической литературы, обогащают стиль самого Б. Акунина.

Творчество Г. Чхартишвили – Б. Акунина вызывает интерес, как широкой читательской аудитории, так и критиков и исследователей. С момента выхода первой книги он находится в центре постоянного внимания и является предметом дискуссий. Одни считают его талантливым литератором, постмодернистом в детективном жанре, создателем новой литературной традиции, новым для русской литературы типом американского писателя, называют его романы самым удачным литературным проектом последних лет, дают философскую интерпретацию его произведениям. Так, критик Л. Данилкин называет его романы многослойным постмодернистским повествованием [3]. П. Басинский в статье «Штиль в стакане воды» пишет о том, что Б. Акунин «предложил серьезный литературный труд, ориентированный на массовый успех», и что его проза «никоим образом не вписывается в очень старую … традицию литературного ширпотреба» [2]. А. Ранчин детально исследует поэтику «фандоринского» цикла, выявляет как соотнесенность его произведений с «высокой» литературой, так и их место в детективно-авантюрной традиции: «Это массовое искусство для читателя достопочтенной словесности. <…> Любитель авантюрного чтения вполне удовлетворится приключениями, филологически озабоченный читатель … попробует расплести паутину интертекста» [6]. Трудно не согласиться с мнением Л. Аннинского, который полагает, что творчество Б. Акунина – это путь к классике.

Других взглядов придерживаются, например, Р. Арбитман и А. Немзер, полагая, что детективы Б. Акунина – одноразовое, скучное чтение, одно из многих явлений массовой культуры, не преодолевшее пороговые границы массовой литературы. По выражению автора статьи Е. Дьяковой, «Борис Акунин как успешная отрасль промышленности», просто «сочинитель-проектировщик» [4]. Б. Акунин не отрицает этого: «то, чем я занимаюсь, – не творчество, а ремесло. <…> Беллетристика – это вещь архитектурная. Она требует знаний, чувства меры, дисциплины» [8]. Но это не мешает ему создавать качественную литературу.

В произведениях автора прослеживаются широкие интертекстуальные связи с творчеством русских и зарубежных классиков. Именно благодаря насыщенности цитат из классиков, многочисленных реминисценций, аллюзий в акунинских текстах мы можем говорить о феномене «двойственности» его беллетристики, рассчитанной как на читателя-интеллектуала, который увлечен разгадыванием литературных ребусов, так и на массового читателя, которого интересует увлекательный сюжет и не более.

Именно поэтому трудно определить место его творчества в современном литературном процессе. «Так кто же он такой, Борис Акунин: «массовик-затейник», шутовски надевающий личину «высокого» писателя, или истинный творец, возносящий до высот «настоящей» словесности сюжеты и мотивы, коими обычно пробавляются сочинители авантюрных романов?» [1].

На наш взгляд, произведения Б. Акунина находятся в оппозиции к «высокой» и «массовой» словесности. Они принадлежат и «серьезному», и «массовому» искусству, так как включают в себя направленность на достижение популярности и, одновременно на интеллектуальную игру со знатоками словесности. Проект «Б. Акунин» во многом можно считать инновационным, синтезирующим свойства «высокой» и «массовой» литературы, чем и обусловлена его ценность не только для читателей, но и для исследователей языка писателя. Его творчество является подтверждением того, что в постмодернистской литературе границы «высоких» и «массовых» текстов размыты.

Таким образом, современное литературное пространство рубежа XX – XXI вв., знаменующее собой век полифонической культуры, не всегда предоставляет возможность разграничения произведений по полюсам «массовая продукция» – «элитарное творчество». Об этом, в частности, свидетельствуют многочисленные споры вокруг произведений Б. Акунина при попытке их оценки в рамках оппозиции «высокая» / «массовая» словесность.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconУіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”
Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconНаукове об’єднання «Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconІі міжнародна науково-практична конференція суспільство, економіка та економічна наука в ХХІ столітті
Внз, науковці науково-дослідних установ, докторанти, аспіранти, представники органів державної влади та місцевого самоврядування,...
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon«Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція «Людське співтовариство: актуальні питання наукових досліджень» м. Дніпропетровськ
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconПрограма роботи секцій sessions workplan VI (68) Міжнародний науково-практичний конгрес студентів та молодих вчених

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon20 грудня 2017 року
Маркетингові технології підприємств в сучасному науково-технічному середовищі. – Матеріали VІІІ регіональної науково-практичної Інтернет-конференції...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка