Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ”



Сторінка9/14
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.49 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Мокроменко О. В., Даниленко В. В. (Україна)

Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. П. Василенка

Західна культура як об’єкт наслідування. Проблеми. Виклики.

Постановка проблеми. Сучасна спільнота переживає революційну добу в контексті зміни підходів до реалізації процесу обміну інформацією. Інтенсивний розвиток та поширення глобальних електронних мереж висувають нові критерії можливостей сучасного індивіда щодо варіативності методів пізнання себе та навколишнього світу через призму особистісних інтересів та багатогранності поглядів. Інтегративні процеси сьогодення охоплюють не тільки макросередовище з їх головними діючими особами – країнами. Адже сучасні можливості миттєвого обміну даними дають реальну можливість подолання просторово-часових бар’єрів між окремими особистостями. Так, спільні інтереси чи ділові відносини об’єднують все більше людей з різних соціальних верств по усій Земній кулі. Така тенденція передбачає не тільки нові вимоги комунікативних здібностей учасників інтерактивного соціуму, але й певною мірою створює конкурентну середу міжкультурної взаємодії людей різних національностей. Тобто, різноманітність суб’єктивних інтерпретацій, що обумовлена багатокультурним аспектом джерел їх утворення, весь час піддається «фільтруванню» та систематизації носіями іншої культури в рамках своєї, особистої, неповторної системи цінностей. Найяскравішим прикладом, вихованим самою історією та тим, що може вважатися її багатовіковою спадщиною, щодо взаємодії культур є діалог Сходу та Заходу.

Справедливо буде підкреслити цінність східного менталітету, якому приписуються особлива духовна глибина, вивільнення від гонки матеріального прогресу, яскраво виражені установки на спілкування тощо. Доцільність цього твердження, в контексті нашого дослідження, у порівнянні фундаментальних проблем лібералізації української культури з можливими шляхами їх вирішення через діалог Сходу та Заходу в глобальному його розумінні. Щодо проблем лібералізації, то тут мається на увазі певний процес асиміляції західними цінностями культурного простору українського населення.



Формулювання цілей статті. Щоб краще зрозуміти сутність цих проблем потрібно окреслити фундаментальні критерії, особливості, які визначають західний світ як об’єкт наслідування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Європейська культура, що була орієнтована на конструювання цілісного світу, в підсумку, опинилась далі від цієї цілісності, ніж на початку свого шляху. Актуальними стали питання щодо ролі та перспектив особистості в сучасному світі.

Результатом історичного конструювання власного буття європейцями став світ штучного буття, що ґрунтується на принципах раціоналізму. Такий світ потребує цілісності, бо крізь неї формуються більш складні структури, які забезпечують еволюцію цього світу. Зацикленість на економічно-раціональному розвитку призводить до того, що розумові шаблони стають єдиною значимою духовною цінністю, а решта – трансцендентні – не доступні масовому носію культури. Потужна перевага Заходу в економічному контексті створює ілюзію переважання і його культури. Причому, у переважній більшості випадків – ілюзію домінування над великими культурами стародавності. Це стало міфом про перевагу споживачів загальнолюдської культури над її творцями. Виникає можливість угледіти одну з найбільших втрат культури повсякденності – втрату здібностей захоплюватися досягненнями іншої культури. Дана стадія може стати стадією незворотної втрати власних історичних перспектив.

Раціоналістичне буття сучасного суспільства протиставляє індивіда культурним вершинам, що досягнуті на попередніх стадіях його розвитку. Так, наприклад, творчо обдарована особистість може піддатися впливу технократичного буму, що змінює структуру його внутрішнього світу відносно м’яко та непомітно. Результатом такого процесу є відчуження індустріальної людини від інших людей та навіть природи. У певній мірі відбувається процес обожнювання техніки. Буває так, що пристрасть до технічних засобів підміняє істинний інтерес до життя та позбавляє особистість всього того обширного набору здібностей та функцій, якими вона наділена від народження [3].

Е. Фромм в процесі дослідження можливості обожнювання техніки супроводжує свої припущення такими прикладами:



  1. Автолюбитель, який машину любить більш ніж власну жінку. Цю преференцію механізму живій особі можна з впевненістю назвати психологічним відхиленням;

  2. Артефакт, що переважає живу природу: де фотограф насолоджується природою як об’єктом для зйомок, де він не вміє споглядати, творчо спілкуватися з природою;

  3. Любитель музики, що слухає не сам музикальний твір, а насолоджується лише якістю програвальних пристроїв.

Наступним, не менш важливим, аспектом технократизації, як наслідку поширення західних цінностей є екстенсивна форма розвитку засобів масової комунікації. Саме останні посприяли виникненню феномена масової культури. Для масової культури характерне безкінечне тиражування культурних зразків, що призводить до зникнення такої властивості продукту культурної творчості як унікальність та неповторність.

Оскільки продукція масової культури призначена для масового ринку, вона, перш за все, зорієнтована на певний занижений, пересічний смак. Масова культура, таким чином, не тільки стає продуктом такого смаку, але й формує його. Пояснюється це припущення тим, що завдяки засобам масової комунікації саме подібні зразки нав’язуються аудиторії як «норма».

Німецький соціолог Ю. Хабермас в ході свого аналізу процесів становлення сучасного суспільства збудував власну теорію ролі ЗМІ у цих процесах. На його думку, становлення демократичних інститутів західного суспільства було тісно пов’язане з виникненням місць для вільної комунікації – різноманітних клубів, салонів, вільної преси. Всі ці місця, де можна було поділитися своїм поглядом з іншими, прийняти участь у дискусіях, формували специфічний інститут суспільної політичної компетентності. Це було ознакою зміцнення громадської позиції, що владна стати справжнім фундаментом демократичних інститутів.

Однак, розповсюдження засобів масової комунікації призвело до інших ефектів. Радіо та телебачення стали імперативом знищення простору вільної комунікації. ЗМІ, на думку Хабермаса, колонізували публічну сферу. Вони тиражують готові погляди, що приймаються аудиторією. Публіка стає пасивною, вона лише споживає, вона не здатна приймати безпосередньої участі у формуванні поглядів. Під загрозою опиняється сам принцип демократичних інститутів, існування яких обумовлено сильним громадянським суспільством [4].

Слід констатувати, що сучасні інформаційні процеси підвищують значимість окремого індивіда в інтегруванні його та осмисленні як частини всесвітньої спільноти. Тому процес виховання культурної свідомості кожного визначає вектор політичної спрямованості людства в цілому. Глобальна свідомість означає розуміння того, що Земля є спільним домом усіх людей, при тому, що вони недосконалі, різні у своїх прагненнях та ідеях. Але можна сподіватися, що звичайна людина здатна усвідомити мінімум розумних вимог перед собою, аби запобігти глобальним загрозам. Як видно з уроків історії, прагнення знищити розбіжності інтересів призводить до тотальної несвободи, відсутність взаємоповаги інтересів рівносильна руйнаціям онтологічних основ громадського життя. Без мінімуму довіри неможливі ніяка спільна дія, ніяке підприємство для налагодження оптимального існування і розвитку системи «людина-суспільство-природа-техносфера». Глобальна свідомість в одному із своїх найактуальніших аспектів є усвідомлення важливості турботи про власну країну, її благополуччя і процвітання [2, c. 93]. Тому особливої актуальності тут набуває історично-географічний аспект територіального розміщення України.

Територія України в різні періоди перебувала в складі різних держав, а отже, в складі різних культурних систем. Розглядаючи політичну карту Європи в різні періоди, ми бачимо, що частина України довгі роки перебувала в складі сформованої державної системи Австро-Угорщини, Польсько-Литовського князівства, Російської Імперії тощо.

Звичайно, що ті чи інші країни, беручи під свій протекторат території України, не переслідували мету вивчення її культури, мови, традицій тих народів, що жили на її території. Завойовники приходили сюди, в першу чергу, як відомо, з метою задоволення власних військово-політичних інтересів. Але з часом, перебуваючи на українських територіях, вони асимілювали й частину нашої культурної системи. Таким чином почав відбуватися діалог культур: культур народів завойовників і культури етнічної української системи [1, c. 8].

Висновки. Процес діалогу культур подовжується і сьогодні. Відтак, ми прагнемо того, щоб українська культура не втратила своєї самобутності в плані розвитку взаємодії культур. Особливо важливим це стало на початку XXI століття, коли у світі відбувається жорстке протистояння традицій етносів з результатами невпинних процесів науково-технічного прогресу. І якщо крайність західного індивідуалізму обумовлює екзістенційну позбавленість людини культурної основи, то в історії зникає її відмінність від східної знеособленості як міри феноменологічної рівноваги соціуму.

У реаліях сучасності протиріччя стику цих типів культур відбилися в потрясіння духовної сфери. Потрясіння свідомості, світосприйняття не тільки змістило осьовий час загальних визначень культури у параметри політичної економії, а й затягнуло увесь світ у культурну кризу, яка симулює власний «онтологічний» простір. При удаваності власне економічної агресивності, останній не може звільнитися від негативних трансформацій власних модусів і їхнього руйнівного впливу на стан свідомості сучасної людини.

Тому, на сьогоднішній день, такий стан справ вимагає консолідації спільних зусиль наукової та політичної еліти задля систематизації наявної та пошуку додаткової необхідної інформації, щодо деструктивності тих чи інших аспектів трансформації культурної спадщини України в процесі технократизації населення та в контексті впливу на неї конкуренції культурних Сходу та Заходу.

Література.


  1. Діалог культур: дослідження, практики, виклики. – К.: НАККіМ, 2012. – 208с.

  2. Лозовой В. О. Філософія. Логіка. Етика. Естетика. – Х. : Право, 2009. – 578 с.

  3. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М., 1994. – 318 с.

  4. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. – М., 1995. – 245 с.

Мокроменко О.В., Солодовнік Д. Л. (Україна)

ХНТУСГ ім. П.Василенка, навчально-науковий інститут енергетики та комп'ютерних технологій

Роль мови у формуванні загальної культури людини

Актуальність. Культура мовлення як складова загальної культури особистості є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства. Процес опанування мови та її культури пов`язаний зі здобуттям навичок правильно розмовляти й писати, точно висловлювати свою думку, активно використовувати мовні знання, грамотно застосовувати їх. Досконале володіння мовою стає важливим компонентом загальної культури особистості, сприяє грамотній підготовці фахівців у різних сферах, оскільки саме творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування особистості, сприяє її самотворенню та самовираженню. Тема дослідження має позачасовий характер, оскільки питання побуту мови у суспільстві не втрачає своєї актуальності, враховуючи її не постійність та динамічний розвиток. Тож, на будь-якому етапі функціонування важливо зафіксувати усі її вияви.

Мета. Проаналізувати роль мови у формуванні загальної культури людини. Довести важливість мови як знакової системи для розвитку індивідума.

Основні матеріали дослідження. Для того, аби осмислити феномен мови як явища, людство розділило його на різні щаблі та сфери, аби обійняти та не пропустити жодного окремого значення та вияву. Величезний пласт гуманітарних наук вивчає її функціонування у соціумі, історію розвитку, стилі, структури.

Тлумачний словник подає поняття «мова» як характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об’єктивної дійсності, їх ідеальних відображень у свідомості з метою обміну між членами спільноти осмислюваною інформацією та фіксації інформації шляхом механічного звукозапису мовних актів у письмові знаки.[3]

Тож, впершу чергу ми розуміємо мову, як знакову систему, яка є загальновідомою і зрозумілою для усіх її носіїв, які складають мовну спільноту.

Мовна спільнота – це сукупність людей, об’єднаних спільними соціальними, економічними, політичними й культурними зв’язками, що здійснюють у повсякденному житті безпосередні й опосередковані контакти один з одним і з різноманітними соціальними інститутами за допомогою однієї мови або різних мов, поширених у цій сукупності. Межі поширення мов дуже часто не збігаються з політичними кордонами. [2]

Якщо розглядати структуру, яка формує мову, то найменшою її значущою одиницею буде фонема, тобто вияв звуку, фонеми складаються у морфеми, а з них утворюються слова, які далі стають словосполученнями та реченнями.

Наступним рівнем розумінням важливості мови є смислове навантаження слів, які містять в собі усі знання та досвід отриманий протягом усього існування людства, і навіть більше – все те, що може вигадати людина та осягнути.

Також цікаво, що слова можуть мати більше одного значення, це свідчить про значний розвиток суспільства у різних сферах та великий шлях еволюції.

Темою вивчення багатьох гуманітарних наук є функціонування мови та її вплив на розвиток особистості. Як ми вже казали, мова містить у собі досвід етнічний, досвід культурний та особистісний.

Національна мова є унікальним надбанням окремої етнічної групи. Засобами мови протягом багатьох віків формувався національний характер, національна культура.

Володіння національною мовою – це, в першу чергу, належність людини до окремого етносу, мовної спільноти, зв'язок із її корінням. У цьому аспекті мова є ключовим елементом для визначення людини у культурному просторі. Мова формує в людині основу світоглядної ідеології. В мові живе душа народу.

Долучення до культури народу починається з народження. В чисельних казках дитина зустрічає перші знання про добро і зло, про моделі людської поведінки, ролі у соціумі та отримує відповіді на запитання про устрій світу. Так, в українських казках процес створення світу показаний на прикладі яйця-райця, а добро і зло зустрічається у образі багатого та бідного братів. Такі риси як нахабність, зажерливість, підлість, заздрість, жорстокість, ненависть показують негативні риси людського характеру і готують до зустрічі з носіями цих рис у реальному житті, натомість, доброта, співчуття, щирість, безкорисливість, жертовність, бажання допомогти формують у дитині позитивний приклад, який вона хоче наслідувати. Навіть з погляду на цей аспект не можна применшувати роль мови у формування культури особистості. Зазначені теми носять загальносвітовий характер, про що свідчать дослідження фольклористів братів Грим. Вони довели, що одні й ті самі проблеми можуть підійматися людьми у різних частинах світу і мати більш-менш схожий шлях розгортання, а засоби національної мови роблять оповідь по-своєму унікальною.

З національним досвідом людина зустрічається і в інших жанрах народної творчості. Так, унікальним суто українським речитативним жанром ліро-епіки є дума. Зазвичай у них йдеться про події життя козаків. Це одна з найвизначніших сторінок історії, яка демонструє риси національного характеру. Довгий час дума жила на устах лірників та кобзарів, і саме завдяки мові в нашій культурі зберігся такий великий архів нематеріального спадку.

Мова – один із ключів до пізнання світу та інших культур. Загальна кількість мов у світі — від 6000 до 7000. Практика вивчення іноземних мов – це спроба зрозуміти національну душу іншого народу, стати його частиною та перейняти досвід. Через низку факторів склалася така тенденція, що англійська мова стала більше, ніж мовою одного етносу, англійська – міжнародна мова бізнесу та політики, що охоплюють всі континенти. Тож тепер бажання належати до мовної спільноти вийшло на новий рівень – успішність людини визначається кількістю потенційно можливих зв’язків з членами не своєї мовної групи.

Суспільно-політичне життя націй робить звичайним практику двомовності людини з народження. У такому випадку індивідум отримує вдвічі більше досвіду в порівнянні з людьми, які такої можливості не мають. Тож сучасні батьки змалечку велику увагу приділяють мовному вихованню дитини. Знання мов є показником освіченості та високого рівня культури.

Значний вплив на майбутню загальну культуру людини, яка тільки її набуває, мають лінгвістичні навички оточуючих: основну частину лексики дитина переймає у батьків, тож, саме від них залежить, що буде собі дозволяти у мовленні індивідум у майбутньому. Це ж правило діє й у невербальному спілкуванні. Історії відомі випадки, коли діти з народження не мали соціальних контактів, їх не вчили говорити, вони не чули мови, і покладалися у виборі моделі взаємодії зі світом на інстинкти. Такі люди, потрапивши у звичне для нас середовище, рідко можуть адаптуватися та стати повноцінними членами суспільства. Тож мова є не просто засобом вираження думки, а й важливим інструментом для розвитку соціальних навичок. Мова і суспільство нерозривна єдність двох явищ, пов’язаних між собою як часткове і загальне, як невід’ємна сторона й одна з обов’язкових ознак цілої суспільної системи в її безперервному функціонуванні [4].

Мова не тільки формує загальну культуру людини, але й є засобом її самовираження: завдяки лексичному набору можна виділити людину, яка належить до тієї чи іншої групи. Мовні засоби, які ми обираємо для щоденного спілкування, їх частота і чистота характеризують нас, те, де ми зросли, яку освіту отримали та який світогляд маємо. Це один з найважливіших факторів, які формують образ людини в очах суспільства. Проте, мова є способом індивідуалізації з поміж інших. Мова – це «засіб» не виражати готову думку, а створювати її. Вона не є відображенням світогляду, який уже склався, а діяльність, що його складає. [5:141]  У мозку людини свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам'яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою таким чином, що діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мови, виливаючись у єдиний реченнєвомисленнєвий процес. Діяльність свідомості виражається в процесах мислення.



Висновки. Мова та мовлення як складові загальної культури особистості є одним із найважливіших чинників, які формують внутрішній потенціал людини. Мова дає змогу у будь-якому з типів мовлення – внутрішньому, усному чи писемному, виявити індивідуальність та показати освіченість. Мова є будівельним матеріалом для думок, які формують світогляд та ставлення до навколишнього світу. Мова визначає належність особи до нації, мовної групи. Мова виховує в людині відчуття прекрасного та допомагає здобувати знання. Виходячи з цього, можна сміливо стверджувати, що мовна практика не просто необхідна для успішного функціонування у соціальній сфері, а й є визначальною для розвитку особистості, тож питання мовної освіти є над актуальним.

Література

  1. Культура мовлення як вагомий компонент загальної культури особистості ті її духовно-морального образу / І. Г. Будаєва // Духовність особистості. - 2012. - Вип. 3. - С. 29-33.

  2. Методичні вказівки та матеріали до наукового семінару «Основи соціолінгвістики» для студентів ІV курсу спеціальності «Прикладна лінгвістика» / Уклад. канд. філол. н., доц. Ю. В. Крапива. – Харків, 2011. – 18 с.

  3. Мова // Українська мова. Енциклопедія, - Київ, 2000, - 833 с.

  4. Мова і суспільство // Українська мова. Енциклопедія, - Київ, 2000, - 833 с.

  5. Потебня A.A. Мысль и язык / А. А. Потебня, - Xарков., 1913. – с. 141.


Молибожко Е. (Украина)

науч. рук. ст. преп. Дытюк С.П.

Харьковский национальный университет строительства и архитектуры
ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ СТУДЕНЧЕСКОГО ВОЗРАСТА
Каждый человеческий возраст характеризуется своими психологическими особенностями, которые присущи человеку на определенном этапе развития. В психологии понятие «возраст» обозначает не количество прожитых лет, а особенности психологии и поведения.

Студенческий возраст (17-23 года) охватывает и поздний детский, юношеский период, и часть взрослого этапа в развитии и становлении человека. Студент (лат. - Обучающийся, усердно работает, овладевает знаниями) как личность, которая находится на конкретной стадии развития, может характеризоваться такими параметрами: психологическим (характер, темперамент, воля, способности); биологическим (физические данные, тип высшей нервной деятельности, безусловные рефлексы, инстинкты). Эти факторы детерминированы наследственностью , врожденными задатками, социальной средой (место в социуме, национальность).

Студенческий возраст характеризуется наиболее благоприятными условиями для психологического, биологического и социального развития. В этот период самая высокая скорость памяти, реакции, пластичнисть в формировании навыков. Познавательные интересы студентов приобретают профессиональной направленности. Интенсивно развивается внимание, особенно произвольная наблюдательность, возрастает значение отвлеченного, словесно-логического, произвольного запоминания. Умственная деятельность приобретает больший уровень обобщения и абстрагирования, что является необходимым условием формирования теоретического мышления. Для студентов характерны склонность философского отношения к явлениям жизни, критичность мышления.

В личности на этом этапе доминантним является становление характера и интеллекта. Активно розвиваются морально-ценностные и эстетические чувства. Быстро осваиваются социальные роли взрослого: гражданские, профессиональные, семейные. Формируются и закрепляются склонности, интересы. Определяются жизненные цели и стремления. Достигается высокий уровень развития физических и интеллектуальных сил, активно возрастают творческие возможности, обогащается эмоционально-чувственный смысл.

Именно в студенческом возрасте происходит пересмотр ценностно-духовных категорий, аксиологическая переориентация. Усиливается осознанность, объективная позитивизация мотивов поведения. Формируются и укрепляются положительные личностные черты - ответственность, чувство долга, целеустремленность, настойчивость, самостоятельность, умение регулировать свои чувства, желания, склонности. Студенческий возраст, по Б.Г. Ананьеву, является сенситивным периодом для развития основных социогенных возможностей.

Студенческий возраст – этап формирования самосознания и собственного мировоззрения, этап принятия ответственных решений, наиболее активного развития нравственных и эстетических чувств, становления и стабилизации характера. Он характеризуется завершением становления психологической личности и зрелости мышления обучающихся.

Высшее образование оказывает огромное влияние на психику человека, развитие его личности. За время обучения в вузе при наличии благоприятных условий у студентов происходит развитие всех уровней психики. Для успешного обучения в вузе необходим довольно высокий уровень общего интеллектуального развития, в частности восприятия, представлений, памяти, мышления, внимания, эрудированности, широты познавательных интересов, уровня владения определенным кругом логических операций и т. д. При некотором снижении этого уровня возможна компенсация за счет повышенной мотивации или работоспособности, усидчивости, тщательности и аккуратности в учебной деятельности. В этом периоде жизни человека происходит период адаптации, связанный с ломкой прежних стереотипов, может на первых порах обусловить и сравнительно низкую успеваемость, и трудности в общении. Особенности этой перестройки связаны с характеристиками типа высшей нервной деятельности, однако социальные факторы имеют здесь решающее значение. Знание индивидуальных особенностей студента, на основе которого строится система включения его в новые виды деятельности и новый круг общения, дает возможность избежать дезаптационного синдрома, сделать процесс адаптации ровным и психологически комфортным.

Развитие личности студента на различных курсах имеет определенные особенности.

На первом курсе происходит адаптация бывшего абитуриента к студенческим формам коллективной жизни. Поведению студента присущ высокий уровень конформизма. У первокурсников отсутствует дифференцированный подход к собственным ролям. К главным трудностям процесса адаптации первокурсников к вузу обычно относят: отрицательные переживания, связанные с уходом вчерашних учеников из школьного коллектива с его взаимной помощью и моральной поддержкой; неопределенность мотивации выбора профессии, недостаточная психологическая подготовка к ней; неумение осуществлять психологическое саморегулирование поведения и деятельности, усугубляемое отсутствием привычки повседневного контроля педагогов; поиск оптимального режима труда и отдыха в новых условиях; налаживание быта и самообслуживания, особенно при переходе из домашних условий в общежитие; отсутствие навыков самостоятельной работы, неумение конспектировать, работать с первоисточниками.

Второй курс является периодом напряженной учебной деятельности студентов. В жизни второкурсников интенсивно входят все формы обучения и воспитания. Студенты получают общую подготовку, формируются их широкие запросы и потребности. Процесс адаптации к окужающему в основном завершен.

На третьем курсе начинается специализация, углубляется интерес к научной работе. В этот период сужается сфера интересов личности.

На четвертом курсе студенты знакомятся со специальностью в период учебной практики. Их поведению присущ интенсивный поиск рациональных путей и форм специальной подготовки; происходит переоценка ценностей.

Пятый курс - перспектива скорого окончания учебного заведения - формирует четкие практические установки на будущий вид деятельности. Появляются новые ценности, связанные с материальным и семейным положением, местом работы и тому подобное. Студенты постепенно отходят от коллективных форм жизни.

Таким образом, знание и учет психологических особенностей студенческого возраста позволит эффективно выстраивать и организовывать процесс обучения в высшей школе.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconУіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”
Харківська спілка Української асоціації викладачів російської мови та літератури
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція
У виданні вміщено програму Міжнародної науково-практичної конференції «іv міждисциплінарні гуманітарні читання»
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconМатеріал и міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини»
Міжнародної науково-практичної конференції студентів, молодих вчених, лікарів та викладачів
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconНаукове об’єднання «Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconІі міжнародна науково-практична конференція суспільство, економіка та економічна наука в ХХІ столітті
Внз, науковці науково-дослідних установ, докторанти, аспіранти, представники органів державної влади та місцевого самоврядування,...
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon«Відкрите суспільство» Міжнародна науково-практична конференція «Людське співтовариство: актуальні питання наукових досліджень» м. Дніпропетровськ
«Використана література», по тексту посилання оформлюються у квадратних дужках за зразком [4, c. 35]
Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” iconПрограма роботи секцій sessions workplan VI (68) Міжнародний науково-практичний конгрес студентів та молодих вчених

Уііі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „Діалог культур як засіб пізнання світу, шлях до взаєморозуміння ” icon20 грудня 2017 року
Маркетингові технології підприємств в сучасному науково-технічному середовищі. – Матеріали VІІІ регіональної науково-практичної Інтернет-конференції...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка