Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ



Сторінка1/2
Дата конвертації22.04.2017
Розмір0,69 Mb.
  1   2



УКРАЇНА

ЄЛАНЕЦЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ



СучаснОЇ українськОЇ літературИ

Методист відділу освіти

райдержадміністрації

Гундяк Л.І.

Єланець

2012

«Книжка, можливо, найбільш складне і велике чудо з усіх чудес, створених людством на шляху його до щастя, й могутності майбутнього»
Пропоноване методичне видання відділу освіти Єланецької райдержадміністрації знайомить шкільних бібліотекарів з тенденціями розвитку сучасної української літератури, новими авторами, творами, зокрема представленими в електронних бібліотеках в Інтернеті, з формами роботи з популяризації української книги в рамках виконання обласної Програми підтримки вітчизняного книговидання, книгорозповсюдження та популяризації української книги, розпорядження голови облдержадміністрації від 29.12.10 №497-р та.

Видання призначено для широкого кола бібліотечних та педагогічних працівників.




Висловлюємо глибоку вдячність керуючим партнерам агенції «MSBrand Corporation» Петру Мацкевичу і Ксенії Сладкевич за надані матеріали «Смак сучасної української літератури» та «Українська література торує свій шлях в Європу».

Дякуємо менеджеру видавництва «Зелений пес» Оксані Левицькій за наданий сценарій гри, що популяризує сучасну українську літературу для дітей та юнацтва.

Використані матеріали О. Шимон, І. Цуріна


Зміст



  1. «Читай книжки, що стали подією», або Лауреати загальновідомих премій і конкурсів

Інформаційна година


  1. Жіноча доля жіночої прози в Україні Огляд



  1. Фантастичне багатоборство

Ігра – презентація серії фантастики «MAIN STREAME»
видавництва «Зелений пес»



  1. Сучасна українська література

Вікторина


  1. Видавництва, що видають сучасну українську літературу та мають веб-сайт або Інтернет-сторінку




  1. Сучасна українська художня література: електронні

бібліотеки


  1. Електронні бібліотеки для дітей




  1. Список використаної літератури


«Читай книжки, що стали подією»,

або Лауреати загальновідомих премій і конкурсів
Інформаційна година
«Читай книжки, що стали подією» – гасло рейтингу Книга року. А що знає пересічний читач про сучасних українських письменників, їхню творчість? Чим керуватися бібліотекарю, який, маючи мізерні кошти, повинен придбати такі книги, які довго будуть цікавими людям і приносити задоволення від самого процесу читання? Допомогти у цьому мало б фахове видання, присвячене сучасній українській літературі, яке, на жаль, відсутнє сьогодні. Тому інформацію про дійсно цікаві літературні твори читачі змушені шукати по крихтах в Інтернеті, керуватися порадами знайомих тощо.

Можливим орієнтиром можуть бути результати багатьох літературних конкурсів, що проводяться в Україні, визначення лауреатів загальновідомих премій у галузі літератури. Говоримо «можливий орієнтир», бо не завжди можна поділяти думки і оцінки членів журі. Проте поступово до чогось вже звикаємо, щось переоцінюємо, бо маємо враховувати думки і смаки користувачів різного віку, освіти, уподобань. Хоча при цьому конче потрібним у бібліотечній діяльності є підняття рівня читача.

Одна з найбільш відомих сьогодні письменниць – Ірен Роздобудько, зазначила, що їй хочеться знайти в сучасній літературі «відвертості, мудрості, узагальнень якихось важливих речей, творів, які б були написані не для моди, а за покликанням, без псевдопатріотизму та матюків. Тих, від яких би залишався післясмак і купа думок»1. Цього, мабуть, прагнуть і більшість пересічних читачів.

Традиційно, найвищою відзнакою в Україні за твори літератури та мистецтва є Національна премія України імені Тараса Шевченка. Хоча протягом останніх років ставлення до цієї нагороди, точніше до тих, кому її дають, неоднозначне.

Лауреатом цієї премії за 2009 р. став поет з Хмельниччини Павло Гірник – за книгу віршів «Посвітається». Поезію взагалі важко переказати, а поезія П. Гірника високого ґатунку, вона спонукає до роздумів, тут багато переживань, страждань. Привертає увагу особистість самого автора як надзвичайно самобутньої людини, яких вже нечасто зустрінеш у нашому шаленому світі. Він є одним із найкращих представників покоління 80-х років, а його твори ввійшли до антології нової української поезії «Вісімдесятники» (Едмонтон, 1990).

П. Гірник є автором поетичних збірок: «Спрага» (1983), «Летіли гуси…» (1988), «Китайка», «Калина», «Се я, причинний» (1994), «Брате мій, вовче», «По війні» (2000), «Коник на снігу» (2005), «Посвітається» (2009).

За 2008 рік Шевченківська премія була присуджена письменниці Любові Голоті за роман «Епізодична пам'ять»; поетові Петру Перебийносу – за збірку поезій «Пшеничний годинник» та письменниці, громадянці Федеративної Республіки Бразилія Вірі Селянській (Вірі Вовк) – за книги «Сьома печать», «Ромен-зілля», а також переклади творів української літератури португальською мовою.

Цікаво, що роман «Епізодична пам’ять» є першим прозовим твором Любові Голоти, над яким вона працювала чотири роки, гостро переживаючи смерть своїх батьків та відтворюючи на папері свої почуття. Основна ідея роману досить прозора: виїхавши з рідної домівки, проста сільська дівчина (в якої, до речі, немає імені, а лише красиве українське прізвище Турівна) після низки ініціацій, котрі їй довелося пережити в місті, приїжджає на батьківщину по смерті батьків, намагаючись протягом сорока днів віднайти душевний спокій, пам’ять про предків і зрозуміти, як жити далі: їхати назад, кидаючи порожню хату, чи залишатися в селі. Її вагання вирішує кульова блискавка. Вона влучає в хату, і та згорає.

На презентації своєї книги Любов Голота розповіла, що спочатку не знала, чи то буде щоденник, чи сюжет традиційний, чи щось інше. Вона обрала інше. В її повісті смерть як факт переростає в категорію життя, осмислення життя. Героїня молода, але біля неї вже присутня смерть. Село вимирає, і цей роман став своєрідним реквіємом, відчайдушною спробою авторки вберегти від небуття й замулення давні корені роду. Наостанок письменниця додала, що ми пам’ятаємо саме ті моменти, де людина реалізується як людина. «Для інших це неважливо, для мене – це все. Я намагалась показати, як змінюється людина в певному середовищі. Первинна проста епізодична пам’ять людини – це моменти, що складаються з картинок, в соціумі ж цю пам’ять міряють лише датами»1.



Серед інших видань Л. Голоти – поетичні збірки: «Народжена в степах» (1976), «Весняне рівнодення» (1979), «Горицвіт» (1980), «Вікна» (1983), «Жінки і птиці» (1986), «Дзеркала», «На чоловічий голос» (1999), «Опромінена часом» (2001); книги публіцистики: «Дитя людське», «Сотворіння».

Петро Перебийніс належить до покоління шістдесятників. Його книга поезій «Пшеничний годинник» відзначається широким тематичним діапазоном і сприймається як єдиний ліричний монолог «про час і про себе», пережите та наболіле, про цінності справжні й фальшиві.

У доробку письменника багато поетичних збірок, текстів ліричних пісень, творів для дітей. Поетичні збірки: «Дар Вітчизни» (1987), «Точний час» (1990), «На світанку роси» (1996), «Княжа Лука» (1999), «Чотири вежі» (у 2 т., 2004), «Калинова пісня» (2004, співавтор з М. Сафоновим) та ін., п'єса «Коридор, або Червоний морок» (1995).  

Віра Вовк – поетеса з української діаспори, творчість якої багато в чому автобіографічна. Народилася вона в місті Бориславі Львівської області, в 1949 р. переїхала до Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Член літературного об’єднання українських еміграційних поетів «Нью-Йоркська група».

Без прозових творів Віри Вовк важко збагнути, чому українці були емігрантами на рідній землі і яким чином вони стали патріотами України за межами свого краю.

Пише українською, німецькою і португальською мовами і тому має великий перекладацький здобуток. Так, у світ вийшло три антології української літератури, починаючи від «Слова о полку Ігоревім» і до 1940-х років минулого століття. Окремими книгами видано переклади творів
Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, В. Винниченка, найулюбленішого українського поета Віри Вовк Б. І. Антонича, творів трьох знакових постатей сучасної української класики – В. Симоненка, І. Світличного, В. Стуса, багатьох інших поетів минулого століття.

Віра Вовк авторка поетичних збірок, книг прози, есеїв, мемуарів. Останніми роками побачили світ чотири томи її творів – «Поезія» (2000), «Проза» (2001), «Театр» (2002), «Спогади» (2003).

Щорічно, починаючи з 1970 р., присуджується Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Лауреатів нагороджують у трьох номінаціях: «Літературні твори для дітей та юнацтва»; «Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва»; «Театральні вистави для дітей та юнацтва».

Лауреатом премії за 2007 рік у номінації «Літературні твори для дітей та юнацтва» стала Зірка Мензатюк за книги «Київські казки», «Казочки-куцохвостики», «Таємниця козацької шаблі».

Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула також титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято» і 3-тю премію київського ярмарку «Книжковий світ–2006» у номінації «Краща дитяча книга». У коротеньких казках діти знайдуть багато пізнавальної інформації – про дні тижня, кольори веселки, ноти, фази місяця, чому Новий рік починається в січні і про що свідчать кольори українського прапора. Особливий шарм книжці надають напрочуд добродушні і симпатичні акварелі Світлани Хміль.

У «Київських казках» представлена казкова візитка нашої столиці. Казки, написані багатою, сповненою національного колориту мовою, разом із витонченими ілюстраціями творять неповторну ауру Києва – міста, в якому можна побачити справжні дива.

Книги «Таємниця козацької шаблі» є захоплюючою мандрівкою українськими замками, в якій переплітаються сучасне і минуле, містика й реальність, багато пригод та гумору.



Зірка Мензатюк – авторка книжок: «Тисяча парасольок» (1990), «Арніка» (1993), «Мільйон мільйонів сестричок» (1999). Її твори друкувалися в журналах «Барвінок», «Малятко», «Соняшник», «Дніпро», «Веселочка» та ін., публікувалися у США, Словаччині і Польщі.

З 1995 р. у Львові щорічно, в рамках Форуму видавців, проходить конкурс «Найкраща книга Форуму». Його переможці отримують традиційні відзнаки Форуму – авторські шкіряні грамоти (автор – Володимир Сидоренко) та символічні «книжкові равлики» (автор – Петро Сахро).

На конкурс надходять книги від різних видавництв України. Журі у присутності журналістів шляхом вільного обговорення та відкритого голосування визначає володаря Ґран-прі, найкращі книги Форуму, спеціальні відзнаки журі, президента Форуму, дитячого журі, ювілейні відзнаки.

Серед переможців 2008 року варто виділити таку художню книгу, як «Українська мала проза ХХ століття. Антологія», випущену у київському видавництві «Факт» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга». До неї ввійшли найкращі твори 30 українських новелістів ХХ століття, зокрема, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Лесі Українки, М. Хвильового,


П. Загребельного, В. Симоненка, Г. Тютюнника, Є. Пашковського,
Ю. Андруховича, О. Забужко, Т. Прохаська та ін.

Короткі відомості про кожного автора викладено в цікавих статтях відомих українських письменників, літературознавців.

2007 року на 14-му Форумі видавців було відзначено такі сучасні художні твори: «Слуга з Добромиля» Галини Пагутяк як інтелектуально вишуканий взірець сучасної химерної прози; «Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна» Ірен Роздобудько – за популяризацію життєвих доль видатних людей для найменших читачів; антологію «Бу-Ба-Бу» (авторський проект Василя Ґабора) – за цілісне й різнобічне охоплення феномену бубабізму; «Пані Будьласка та вуйко Пампулько» Оксани Сенатович – за теплу та елегантну школу дитячої чемності.

Галину Пагутяк за глибиною відтворення людських емоцій і почуттів часто називають наступницею Ольги Кобилянської. Їй властива специфічна манера письма, в якій прорив до вигаданого світу є головним.

У книзі «Слуга з Добромиля» переплітаються кілька часових площин – від ХІІ до ХХ ст. Сюжет роману дуже цікавий, навіть містичний. В окрузі старовинного галицького містечка Добромиль в часи середньовіччя у вдови, яку вважають відьмою, народжується син. «Байстрюк!» – зневажливо називають хлопчика односельці поміж себе, однак насправді він є дхампіром (сином мертвого опиря і відьми), істотою іншої раси з особливими магічними властивостями.

«Слуга з Добромиля – не просто опир, це істота, яку намагалися використати як люди, так і опирі. Це історія вірності, яка триває 800 років. Купець з Добромиля, який підібрав свого майбутнього слугу на дорозі – єдиний його господар. Той хлопчик потім мав багато різних імен, хоч справжнім ім’ям було Слуга з Добромиля. Навіть після смерті свого пана, він лишається йому вірним…», – пояснює авторка.

Прозу Галини Пагутяк перекладено англійською, німецькою, російською, словацькою і хорватською мовами. Готуються переклади її творів й іншими мовами.



Письменниця пише казки та повісті для дітей. Серед останніх книг: «Писар Східних Воріт Притулку», «Захід сонця в Урожі» (2003), «Королівство» (2005), «Втеча звірів, або Новий бестіарій», «Слуга з Добромиля» (2006), «Книгоноші з Королівства» (2007).

Персональна сторінка Галини Пагутяк: http://pahutjak.boom.ru

Переможниця літературних конкурсів «Коронація слова» 2000, 2005 років, редактор одного з найпопулярніших журналів «Караван історій. Україна» Ірен Роздобудько спробувала власні сили в різних літературних жанрах. Останнім часом письменниця пише і для дітей. До книги «Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна» включено п'ять історій про дитинство видатних людей, які дуже рано досягнули успіху завдяки силі свого таланту. Обрані авторкою видатні постаті дуже різні за фахом і темпераментом – це письменник, художниця, кіноактор, композитор та учений. Факти з життя славетних переплітаються з фантазією письменниці. Ці історії несуть добру енергетику і будуть цікаві дітям.

Твори І. Роздобудько: «Пастка для жар-птиці» (2000), «Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері», «Ґудзик» (2005), «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних для життя», «Зів’ялі квіти викидають», «Останній діамант міледі» (2006), «Оленіум», «Ескорт у смерть», «Переформулювання» (2007).

Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова», який започатковано у 1999 р., є спільним проектом компанії «Крафт Фудз Україна» і телеканалу «1+1». За задумом авторів цього проекту, він мав сприяти створенню літератури гостросюжетної, цікавої, захоплюючої. На сьогодні конкурс має статус всеукраїнського і є найпрестижнішим в Україні літературним змаганням. Про конкурс, умови участі в ньому можна дізнатися на сайті «Крафт Фудз Україна»http://www.kraftfoods.com.ua.

Метою організації й завданнями конкурсу є пошук нових імен, видання найкращих романів книжками, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру. Так, «Коронація слова» відкрила для широкого кола читачів імена багатьох нині відомих письменників. З 2001 по 2008 рік видано понад 70 романів.

Цікавим є те, що свої твори письменники подають на конкурс під псевдонімами і членам журі не відоме справжнє ім’я письменника. Щороку на конкурс надходить понад тисячу нових рукописів. Свої роботи можуть подати як молоді маловідомі автори, так і знані. Досить часто перемагають саме молоді автори.

Переможцями Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова–2008» у номінації «Романи» стали: І премія – Володимир Лис «Острів Сильвестра»; ІІ премія – Марія Маслєчкіна «Дорога, або Афганське рондо»; ІІІ премія – Анна Багряна «За Габією, або Усупереч забобонам» та Михайло Бриних «Шахмати для дибілів»

Володимир Лис вже тричі був дипломантом «Коронації слова» (2000, 2001, 2003) і нарешті 2008 р. став переможцем. На врученні премії письменник розповів: «Народився задум після того, як прочитав у іспанського письменника Камілло Сели, що він мріє написати твір, який починався би зі слів: “Він приїхав на безлюдний острів і застрелився”. Не знаю, чи зробив це Села, але я таки написав цей роман. Думаю, що він і для масового читача, і для елітного. Головний герой – дивакуватий філолог, людина трохи не від світу цього. Він вирішив побудувати своє життя за принципом літературного твору. Герой ніби пише той роман і одночасно намагається жити за ним. Він прибув на безлюдний острів і вирішив покінчити із життям. Паралельно розповідь переноситься у ХІХ століття, де монах Києво-Печерської Лаври (тоді ще не Лаври, а монастиря) приїжджає на Волинь, на острів рятувати зайців, які там опинилися, від повені. Роман має три частини – Тіло, Душа і Порятунок...»1.

Твори Володимира Лиса: «Айстри на зрубі» (1991), «Романа» (2001, 2003), «Маска» («Людина в п’ятьох масках»), «Продавець долі» (2002), «Суддя» (2005), «Камінь посеред саду» (2006), «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, сестер Бронте» (2007).

Оскільки під час прочитання та оцінювання журі не знає, хто автор того чи іншого твору, усі були впевнені, що автором суворого в своїй правді роману «Дорога, або Афганське рондо» є чоловік, колишній «воїн-афганець». Яким же було здивування журі, коли з’ясувалося, що насправді це молода жінка – Марія Маслєчкіна.

В інтерв’ю «Деснянській правді» (чернігівська обласна газета) Марія Маслєчкіна розповіла, що тема болю й страждань війни вразила її ще у дитинстві, особливо долі колишніх воїнів-афганців. Тому і свій перший роман «Перевал» присвятила їм, адже у студентські роки немало чула і читала гіркої правди про українських хлопців, які у чужій країні, на чужій війні, здолавши муки, поверталися додому у «чорних тюльпанах» або ж поневірялися у полоні. Все це так глибоко «зачепило» письменницю, що не могла мовчати: «Заговорила на папері, бо ж болить».

«За Габією, або Усупереч забобонам» – перший роман Анни Багряної, за який вона вже отримала Міжнародну україно-німецьку премію ім. Олеся Гончара.

Як говорить сама авторка, у цьому творів йдеться про речі, які ми успадковуємо, які живуть у нас – поза нашою волею. Можна сказати так: це історія людської пристрасті, що не має ні початку, ні завершення. Це історія одного роду, записана і збережена на найсильнішому носієві генетичної пам'яті – крові.

У романі переплітаються кілька часових ліній. Історичні події – Голодомор на Поліссі у 1933 році, бої УПА на Гуцульщині, вибух на ЧАЕС – у творі виступають лише тлом, на якому розгортаються події особистих життів. Як зазначила письменниця, вона не хотіла агітувати читачів чи переконувати у чомусь, а тільки прагнула відтворити правдиву людську сутність – незалежно чи залежно від часу та місця перебування людини.



Твори А. Багряної: «Суцвіття слів» (2000), «Поміж бузкових снів» (2002), «Між богами і нами» (2005), «Етимологія крові» (2008); драматичні твори: «Над часом» (2003), «Рододендрон» (2005), «Пригости мене горіхами» (2006), «Є в ангелів – від лукавого» та ін. У співавторстві з польським письменником Войчехом Песткою вийшла польсько-українська книжка «Мандрівка линвою». Також у Польщі побачила світ збірка поезій у перекладі польською мовою «Wysnij mnie…».

«Шахмати для дибілів» Михайла Бриниха – це дійсно розповідь про шахи і тому читачеві, не обізнаному з правилами гри, буде важко розібратися у цьому містичному трилерові, тим більше що за описами шахових партій приховуються політичні та історичні аналогії. В основі сюжету – шахове виховання маленького хлопчика Міші простим магазинним охоронцем доктором Падлюччо, здобрене описами шахових дебютів, гамбітів, класичних баталій тощо. Більше того, з вершин філософських пасажів автор круто опускає читача в епатаж і натуралізм. Незважаючи на те, що в анотації до книги вказано, що її викладено «доступною мовою й не без почуття гумору», постмодерністичний суржик, використаний автором, у багатьох читачів не викликає захоплення. Можливо, це своєрідна інтелектуальна розвага для любителів? На сторінці сайту http://sumno.com/literature-review/ була така відповідь на закид щодо мови: «Для того, щоби зрозуміти логіку написання цього твору треба хоч трішки знати самого автора. З одного боку він – учасник шахового турніру Blaszczak Memorial у Вроцлаві 1990 року, на якому посів почесне 96-те місце, а з іншого – письменник, критик, телеведучий, людина гострої іронії і не менш гостро-винахідливої розмовної мови». Підтримала цю думку і член журі конкурсу Бі-Бі-Сі співачка Марічка Бурмака, яка так охарактеризувала роман «У нього дуже смачна мова – це дуже приємно і дуже цікаво читати, смішно, весело, серйозно, задумуєшся над цим усім».



Михайло Бриних автор романів: «Реальна ніжність вирваного серця», «Електронний пластилін» (2007); є одним із авторів антології сучасної української прози «Тексти» (1995).

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» був започаткований у 2000 році, коли Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі» здійснив перше в українській книжковій історії презентативне експертне опитування «Книжка року’99». Об’єктом рейтингового дослідження є повний репертуар книжок, випущених від грудня одного року до грудня наступного року українськими видавцями самостійно або у співпраці з іноземними партнерами.

Так, всі книги оцінюються в семи номінаціях, кожна з яких ділиться на підномінації відповідно до хронології або суміжної тематики. Повні списки кожної з 7 номінацій формуються на підставі трьох інформаційних джерел: каталогу Національної парламентської бібліотеки України; пропозицій видавців; асортименту книгарень. Перемагає та книга, за яку проголосувала більшість експертів. Проте постає запитання про критерії вибору кращої книги, адже якщо одні звертають увагу на зовнішній вигляд видання, інші – переважно на текст.

Гран-прі рейтингу «Книжка року–2008» отримали «Вибрані праці» Юрія Шевельова (у 2 кн. – К. : Києво-Могилянська академія). Також це видання перемогло в номінації «Хрестоматія» (підномінація «Критика / біографії / мемуари»).

У номінації «Красне письменство» книги відзначалися за декількома підномінаціями. У підномінації «Сучасна українська проза / есеїстика / драматургія», переможцем став Михайло Бриних з романом «Шахмати для дибілів».

У підномінації «Сучасна поезія / афористика» перемогло видання серії поетичних антологій «Дивоовид», що була заснована 2007 року (Тернопіль : Навчал. кн. – Богдан, 2008).

Перша з книг серії – «Дивоовид. Антологія української поезії ХХ століття», упорядкована львівським літератором Іваном Лучуком, структурно побудована в хронологічному порядку (за датою народження авторів): від Миколи Вороного (нар. 1871) до Сергія Жадана (нар. 1974). Загалом в антології представлено 111 поетів та 909 творів. Перерахувати або виокремити когось – справа складна. Однак, якщо б у пересічного читача запитали, яких поетів ХХ ст. вони знають, напевно, усі обов’язково назвуть: П. Тичину, М. Рильського, В. Сосюру. Але є значна кількість не менш цікавих поетів. Так, до книги увійшли і поети-шістдесятники, і сімдесятники, і вісімдесятники. Також у ній представлено спектр новітньої української поезії. Серед дев’ятдесятників (зараховують тих поетів, які дебютували в останньому десятилітті минулого століття) – Іван Лучук, Іван Андрусяк, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Назар Федорак, Сергій Жадан та ін.

Друга книга«Літургія кохання : Антологія української любовної лірики кінця ХІХ – початку ХХІ століття» – містить вірші 270 поетів. Основу видання складає антологія «Оріон золотий», що була у свій час упорядкована Володимиром Лучуком. Значно доповнена і доопрацьована його сином, вона переросла в «Літургію кохання».

Третьою книгою серії «Дивоовид» є «Біла книга кохання : Антологія української еротичної поезії», до якої увійшли 313 віршів 141 автора, серед яких і визнані класики нашого письменства, і маловідомі поети.

У підномінації «Жанрова література» відзначено збірку новел «Чужий» Василя Кожелянка (Л. : Кальварія), яка стала останньою книжкою письменника, що вийшла за місяць до його смерті. Це збірка вигаданих історій, схожих на той реальний світ, в якому ми живемо. Це суміш іронії, гіркої правди та, попри усе, оптимізму. Про українських Воїнів і Каїнів, Президентів і винахідників машини часу – коротко, страшно і... неймовірно смішно.

Так, у новелі «Чужий-2» йдеться про «нового українця» недалекого майбутнього – київського підприємця Слободана Каценкова, який прагне екзотично відсвяткувати 20-річчя своєї дружини в нічному клубі «Курінь-ЕКО». Він ніяк не може придумати якийсь «екзотік» (пообіцяв коханій дружині), аби здивувати гостей, тому викликає свого помічника Когутенкова. Той пропонує начальнику влаштувати свято у стилі «украиник». Хоча Каценков знає і «афрік», і «ескімо» (бо в такому стилі святкували інші колеги), але про «украиник» не чув. Тоді Когутенков пояснює, що це за стиль: «вишни цвести, хрущи гудеть, кобзари с поводырями ходить, поэт у вишиванке будет читать малороссийские вирши…».

Взагалі Василь Кожелянко працював у жанрі, який критики визначають як «альтернативну історію», «політичне фентезі» і який сьогодні шалено популярний серед молоді. Увагу широких читацьких кіл до його творчості привернули вже перші вдалі спроби блискучої історичної реконструкції. Так, ще у 2002 році вийшла книжка «Тероріум», у якій письменник передбачив «помаранчеву» революцію та її наслідки і яка сповнена гіркого бажання «віртуального реваншу» за поразки українства в реальній дійсності. Він став єдиним за останні п’ять років українським письменником, чий роман «Срібний павук» вийшов книжкою у Фінляндії.

Василь Кожелянко автор збірок поезій: «Терновий іней» (1994, премія «Гранослов`92»), «Білий і рудий» (1994), «Семибарвний кінь» (1995), «Як вчив Кожелянко-цзи» (2000), прозових книжок: «Дефіляда у Москві» (1997, премія «Сучасності»), «Конотоп» (1998), «Людинець пана Бога», «ЛЖЕNostradamus» (1999), «Срібний павук» (2003), «Третє поле» (2006), «Дефіляда», «Логіка речей» (2007), «Чужий» (2008), «Ефіопська Січ».

Ще перед церемонією оголошення результатів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року–2007» усі 96 експертів в один голос заявили – переможця абсолютно легко вгадати. Ім’я це знане і передбачуване. Гран-прі отримала книга Оксани Забужко «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (К. : Факт).

Філософ, науковець, перекладач, поетка і письменниця – все це поєднується у творчому таланті Оксани Забужко. Її твори здобули міжнародне визнання, особливо широке – в Центральній та Східній Європі.

Книга письменниці «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», безумовно, стала подією в культурному середовищі. Це ґрунтовна наукова праця, присвячена дослідженню філософії життя і творчості Лесі Українки. Книга стала завершальною частиною умовної трилогії про такі вагомі постаті українського письменства, як Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка.

Оксана Забужко назвала свою книгу мандрівкою через культуру, віру, релігію, адже творчість найвидатнішої з українок і досі залишається не до кінця розкритою. «”Notre Dame d’Ukraine”, – як сказала авторка, – це спроба не тільки нарешті перепрочитати і відчитати Лесю Українку, а й відповісти на питання: чому вона так і залишилася в українській культурі чужинкою? За п’ятнадцять років незалежності України не вийшло повного зібрання її творів»1. Письменниця зазначила: «Через Лесю Українку у мене вийшла ревізія погляду на історію української культури».

Дослідження Оксани Забужко вирізняється серед літературознавчих студій глибинним проникненням в епоху українського відродження ХІХ ст., в осмисленням міфу Лесі Українки... Для пересічного читача текст є складним, він потребує певної підготовки.



Твори Оксани Забужко: «Польові дослідження з українського сексу» (1996), «Казка про калинову сопілку» (2000), «Сестро, сестро» (2003), «Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період» (1992), «Шевченків міф України: спроба філософського аналізу» (1997), «Хроніки від Фортінбраса» (1999), «Репортаж із 2000-го року» та ін. Поетичні збірки: «Травневий іній» (1985), «Дириґент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000). Персональний сайт письменниці: http://zabuzhko.com/ua

У номінації «Красне письменство», підномінаціях «Сучасна українська проза» та «Сучасна поезія», першими в рейтингу були: Марія Матіос з романом «Майже ніколи не навпаки» та Тарас Федюк зі збіркою «Трансністрія», у номінації «Дитяче свято»Аттила Могильний із повістю «Мавка і мурашиний князь».



Марія Матіос – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2005 року за роман «Солодка Даруся»

Критики «охрестили» письменницю «чортиком, що вискочив із табакерки» і «ґранд-дамою української літератури».

У 2007 році книга Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», викликала фурор на 14 Форумі видавців і перемогла в номінації «Романи» на конкурсі «Коронація слова–2007».

«Майже ніколи не є навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочали «Солодка Даруся» і «Нація».

За словами авторки, її нова книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю та заздрістю, Вона виокремлює головну думку цієї книги: «Честь понад усе».

На запитання «Які українські книги ви б порадили перекласти і пропагувати за кордоном? Яка українська книга буде цікава там?» письменник Андрій Курков відповів, що передусім радив би перекласти «Солодку Дарусю» Марії Матіос як універсальний сучасний роман, котрий сподобається скрізь.

Прозові книги М. Матіос: «Життя коротке» (2001), «Фуршет від Марії Матіос» (2002), «Бульварний роман» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005), «Нація», «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), «Москалиця. Мама Мариця – дружина Христофора Колумба» (2008). Збірки віршів: «З трави і листя» (1983), «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «Жіночий аркан» (1991). Офіційний польськомовний сайт письменниці: http://www.matios.pl

Поезія Тараса Федюка, як сказав один із критиків, – це переважно філологічна поезія. Та, яка не кожного читача підпустить до себе.

Тарас Федюк пише лише поезію, він принципово не переходить на прозу, як деякі сучасні українські поети. Хоча в юності письменник надіслав декілька своїх новел Василеві Земляку, і той порадив Тарасові писати прозу.

У 2007 році за книгу віршів «Обличчя пустелі» він став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Збірці «Трансністрія» притаманне віртуозне володіння римами, глибинне почуття мови, оригінальні теми, філософічне ставлення до життя. Всі тексти в книзі друкуються вперше.

Трансністрія, як зауважив сам поет, – це колишня римська провінція, яка ніколи не була римською провінцією, частина Румунії, яка практично ніколи не належала до Румунії, зрештою, це частина України, яка в культурному плані не була і не є частиною України. Образно беручи, Трансністрія – це саме мистецтво: завжди і всюди суще, але внутрішньо вільне і непідвладне жодним земним приписам.

«Трансністрія – це там, де я народився. Земля між Бугом і Дунаєм. Земля, яка ніколи не мала своєї назви, свого народу… Земля – фантом. Народитися тут – все одно, що народитися 29 лютого»1.

Твори Т. Федюка: «Досвітні журавлі» (1978), «Віч-на-віч» (1979), «Дві хвилини уваги» (1983), «…І промовчати не посмів» (1987), «Політ осінньої бджоли» (1989), «Чорним по білому», «Зимний стадион» (1990), «Хрещаті південні сніги» (1995), «Золото інків» (2001), «Таємна ложа» (2003), «Обличчя пустелі» (2005), «Трансністрія» (2007).

У 2008 р. з 26-ти книжок, що були надіслані на четвертий конкурс Бі-Бі-Сі, було визначено 5 фіналістів, які, до-речі, стали переможцями інших літературних конкурсів України. Це Михайло Бриних «Шахмати для дибілів», Леся Воронина «Нямлик і балакуча квіточка», Люко Дашвар «Молоко з кров’ю», Марія Матіос «Москалиця» та Лариса Денисенко «Сарабанда банди Сари».

Переможцем 2008 року визнана Люко Дашвар (справжнє ім’я Ірина Чернова) за роман «Молоко з кров’ю». Вона, до речі, вже є лауреатом конкурсу «Коронація слова–2007» за роман «Село не люди». Як не дивно, цей її перший роман про історію сільської дівчинки від підліткового віку і до зрілої жінки, написано так яскраво і правдиво, що важко повірити, що сама авторка ніколи не жила в селі. Це «поклик крові», – так каже вона. Саме цей поклик відчувається і у романі «Молоко з кров’ю». Вельми загострює сюжет коралове намисто, що в романі символізує вічність почуттів: намисто передають у спадок, його рвуть, гублять, знаходять, знову дарують: «Бабуся казали – у кого коралі біля серця, того вночі зірка зігріє». Проте у невмілих руках воно може наробити багато біди і зламати не одну долю, як зламані долі двох головних героїв твору. «Я хотіла цією книжкою сказати, що й сьогодні серед простих людей відбуваються такі речі, які потім будуть легендами», – так представила свій твір авторка. «Книга читається дуже легко, написана дійсно українською мовою, а не суржиком – і це дуже приємно», – таку оцінку дав один із читачів на форумі.

Твори Люко Дашвар: «Село не люди» (2007), «Молоко з кров’ю» (2008), «Рай.Центр» (2009).

У конкурсі Бі-Бі-Сі 2007 року, до п’ятірки фіналістів увійшли книги: «Сьомга» Софії Андрухович, «Трохи пітьми» Любка Дереша, «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос та «БЖД» Сашка Ушкалова. Переможцем став роман Володимира Діброви «Андріївський узвіз».

Роман-подорож «Андріївський узвіз» охоплює період 1948–2002 років. Події відбуваються на тлі Андріївського узвозу – вулиці, яка з’єднує низ міста Києва з верхом, дитинство героя – зі зрілістю, скороминуще – із вічним. Саме тут він непритомніє і ніби починає подорож у дитинство. Ключовими моментами його життя стали п’ять зупинок, де герой знову переживає кохання й хворобу, стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й перші дитячі кроки у пізнанні світу. Він бачить та розуміє все, але нічого не може змінити.

На запитання, на яку аудиторію орієнтується Володимир Діброва, переможець відповів: «Я пишу для всіх. Я пишу про минуле, але це є так зване “вічне минуле”. Це щось таке, що пов'язане з ДНК і що буде завжди з нами: національний характер».

Володимир Діброва нагороджений премією ім. Миколи Лукаша 1992 року (за переклад роману С. Беккета «Уот»), премією ім. О. Щербань-Лапіки 1996 р. (за п'єсу «Короткий курс»). З 1994 року письменник живе й працює у США.

Твори В. Діброви: «Тексти з назвами і без назв» (1990), «Пісні Бітлз» (1991), «Збіговиська» (1999), «Вибгане» (2002), «Довкола столу» (2005), «Андріївський узвіз» (2007).
Жіноча доля жіночої прози в Україні
Огляд
Жіноча проза – соціокультурний феномен,

що виникає в процесі опанування жінками публічного простору

і виражається в появі літературних текстів, які описують світ, соціальний досвід і практики жінок очима жінок.

О. Трофімова
Більшу частину читачів публічних бібліотек в Україні сьогодні становлять жінки. Що читають вони сьогодні? Чи відрізняються їх уподобання від уподобань чоловіків? Що може їм порекомендувати бібліотекар?

Жінка, здебільшого, хоче читати про те, що її найбільш хвилює в даний час і що їй до душі. А хто може краще зрозуміти жінку як не сама жінка, та ще й українська, з притаманним тільки їй менталітетом. Тому представниці прекрасної половини людства звертаються передусім до текстів жінок-письменниць. Адже, переважно, цінності жінки відрізняються від цінностей чоловіка, те, що йому видається незначним, для неї є важливим і навпаки.

Літературні твори жінок відомі з давніх-давен. Одним із таких прикладів є творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У кінці ХVIII – на по-чатку ХІХ ст. талановиті письменниці з’являються в англійській літературі – Джейн Остін, Емілі та Шарлотта Бронте, Джордж Еліот. Їх романи залишаються популярними й у наш час.

Якщо заглянути в історію української літератури, твори жінок виходять у світ лише у ХІХ ст. Це Леся Українка, Ольга Кобилянська, Марко Вовчок. Відтоді жіноча літературна творчість стає більш звичним явищем. Одні пишуть у традиційному руслі патріархального дискурсу, інші – вириваються із загального традиційного потоку, намагаються створити нове бачення. Але і досі літературознавці не дійшли до сталого визначення щодо терміна «жіноча проза» (і споріднених із ним – «жіноча література», «жіноча поезія», «жіноче письмо»). Перш за все, автоматично застосовують цей термін до будь-яких прозових творів, написаних жінками, з іншого боку – заперечують виділення жіночої літератури як жанру.

В українській літературі післявоєнного періоду найбільш виразно зазвучали імена жінок на початку 80-х років (вісімдесятники). Це такі письменниці, як Софія Майданська, Соломія Павличко, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Євгенія Кононенко, Людмила Таран, Галина Тарасюк... До цього найпомітнішою постаттю в літературі була Ліна Костенко, яка належить до когорти шістдесятників.

Активний прихід жінок-авторів у літературу останніми роками став справді помітним явищем культурного життя. Цікаво, що самі письменниці внутрішньою передумовою цього визнають наступне: «Пишу про те, про що сама хочу читати».

Часто жіночу прозу ототожнюють з так званою «дамською» літературою (любовними романами, мелодрамами). Такі романи дійсно адресовані жіночій аудиторії.

Дослідниця Ганна Улюра справедливо зауважує, що «в свідомості… пересічного читача… поняття “жіноча література” і “дамський роман” стають тотожними через визначення цільової групи цих літературних феноменів», в результаті «жіночий твір апріорі розглядають як жіноче чтиво»1.

Але не будемо вникати в саме поняття «жіноча проза». Відзначимо лише, що така література є і має бути, адже ми є свідками появи останнім часом багатьох імен жінок-авторів, їх активної участі в літературних конкурсах. Зокрема, Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова» відкрив для читачів імена таких нині відомих письменниць, як Ірен Роздобудько, Марина Гримич, Анна Хома, Наталя Очкур та ін.

У 2005 році в рамках авторського проекту сучасної літератури «Приватна колекція» Василя Габора побачила світ перша антологія вітчизняної жіночої прози та есеїстки другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. «Незнайома» (Л. : Піраміда). Її було відзначено як «Книгу Форуму 2005» за унікальний проект, що презентує найвищі досягнення сучасної української жіночої прози. Також книгу було нагороджено дипломом VII Київського Міжнародного книжкового ярмарку «Книжковий світ–2005» і призом «Срібний Нестор-літописець».

Сьогодні усім, хто цікавиться сучасною українською літературою, добре відоме ім’я Марії Матіос. Бестселерами стали такі її твори, як «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Щоденник страченої». Проза Марії Матіос не легка для сприйняття, авторка «уміє концентрувати драми на одному сантиметрі тексту, проникати в потаємні печери людської психіки». Твори письменниці читають як жінки, так і чоловіки. До речі, «Солодка Даруся» розміщена в електронній бібліотеці Українського Центру, як і багато інших згадуваних творів (http://www.ukrcenter.com/).

Наразі, вийшла чергова книга авторки – «Москалиця», презентація якої відбулася на 15-му Форумі видавців у Львові.

«Безсумнівно, це найдраматичніша моя книга в психологічному сенсі. Тлумачити всі перипетії, розшифровувати месиджі чи розставляти акценти не буду. Я текстом сказала все, що хотіла. Можливо, в цій книжці я найбільш лаконічна і скупа на слова. І, можливо, саме в ній я найменше люблю людину. Бо така тема. І такі обставини життя тих людей, яких своєю волею я поселила на сторінки книги», – розповіла Марія Матіос2.

До Євгенії Кононенко справжня літературна слава прийшла у


2001 р. разом із виходом її першого роману «Імітація», який став лауреатом всеукраїнської акції рейтингового опитування «Книжка року». «Імітація» – гостросюжетна розповідь про загадкову смерть молодої жінки.

Ділячись про своїми враженнями від цього твору, письменник Андрій Курков зазначив, що вперше отримав таке задоволення від українського детективу, який завдяки своїм іронічно-трагічним інтонаціям не тільки міцно тримає увагу читача до останнього рядка, а й відтворює наше сьогодення краще за будь-який «високий» роман.

Новий твір авторки – «Зрада», як і попередній, належить до детективного жанру. Як зазначено в книжковій анотації, «до хитромудрої інтриги з хибними версіями вплетено всебічне осмислення зради – подружньої, національної, синівської».

Сьогодні прозові твори Євгенії Кононенко перекладено англійською, німецькою, французькою, хорватською, білоруською мовами.

Великої популярності набула і письменниця Марина Гримич – авторка творів «Ти чуєш, Марго?..», «Варфоломієва ніч», «Магдалинки», «Егоїст», «Мак червоний в росі…», «Фріда» та ін.

Перший її роман «Ти чуєш, Марго?...» вийшов у 2000 році. В анотації до книги було сказано: «Це роман жінки для жінки. Звичайна жінка, мати 3 дітей, у сорок років почала життя спочатку. Події реального і паралельного світів переплітаються, створюючи динамічну інтригу, в якій є все: кохання, чорна та біла магія, іронічний гумор, детектив, карколомні пригоди».

Друга книга – «Варфоломієва ніч» – іронічний роман про вибори в Україні, який, за словами авторки, оцінили «лише журналісти (на жаль, не ті, хто пише рецензії) та вчителі».

Письменниця вирішила повернутися до своїх жінок-читачок і написала для них «Магдалинки» – роман про жіночу дружбу і солідарність, про Київ і Париж, про те, як знайти своє щастя. «З одного боку, читачок у провінції цей роман трохи налякав деякою відвертістю, зате стався й приємний подарунок: я завоювала столичну російськомовну читачку. Мені дзвонили абсолютно незнайомі жінки з одними й тими ж словами: “Мы никогда не думали, что читать по-украински можно с таким увлечением!”»1.

Наступний твір письменниці – роман «Егоїст» – став переможцем «Коронації слова–2002» (І премія в номінації «Романи»). З приводу цього твору Марина Гримич зазначила: «Серйозний чоловічий роман чомусь у нас, в українській літературі, асоціюється з чимось нецікавим. Я спробувала його зробити цікавим не за рахунок гумору й дещо авантюрного сюжету, а за рахунок нових і майже нових для української літератури тем: життя сучасного українського сноба, життя сучасного політичного й бізнесового бомонду, Київ ностальгійний, сучасне, дещо радикальне осмислення української національної ідеї, суперечність між сучасною так званою елітою і нащадками колишньої української аристократії»2.

«Цікаво, чи написав би таку книгу чоловік?» – читаємо про книгу на одному Інтернет-сайті. І хоча роман написаний, передусім, для чоловіків, можемо з упевненістю стверджувати, що він до смаку й читачкам-жінкам.

В інтерв’ю газеті «День» (22 червня 2004 р.) Марина Гримич сказала, що після написання «Егоїста» в неї з’явилися дві нові категорії читачів (причому діаметрально протилежні): космополітична молодіжна публіка та патріотично налаштовані люди старшого віку.

Як прозаїк Галина Тарасюк привернула до себе читацьку увагу передовсім маленькими романами, в яких авторка зображає яскраві й контрастні картини сучасного суспільного життя з точки зору жінки. До книги «Жіночі романи» увійшли твори «Гаспид і Маргарита», «Покоївка», «Мій третій і останній шлюб», «Хижачка».

Письменниця Ірен Роздобудько спробувала себе в різних літературних жанрах. Спочатку писала детективи, психологічні трилери, є автором двох поетичних збірок. До речі, коли їй наразі нарікають, що вона пише «жіночу» прозу, авторка відповідає: «Не визнаю існування “жіночої” прози. Література є для всіх. Знаю чимало прикладів, коли мої твори з задоволенням читали чоловіки». Саме таким є роман «Ґудзик» (в підзаголовку: «психологічна драма»), який приніс письменниці визнання. Книгу екранізовано, сценарій до фільму писала сама авторка.

В одній із рецензій на твір читаємо: «Давно не відчував такої глибокої враженості від сучасної популярної української літератури, як після прочитання роману Ірен Роздобудько “Ґудзик”. І ця враженість була породжена одразу багатьма факторами: сюжетом, психологією, філософією, стилем...»1.

Серед найновіших книг авторки – «Дві хвилини правди», «Все, що я хотіла сьогодні».

Щодо першої книги письменниця сказала: «Усі мої книжки не схожі між собою, але ця якось по-особливому відрізняється від інших».



«Все, що я хотіла сьогодні» – роман про жінку, яка дізнається, що житиме не більше місяця, і хоче змін. За один день вона смакує всі, здавалося б, недосяжні принади життя, експериментує із долею і собою. «Цю книжку я написала спеціально для молодих дівчат, щоб вони не робили дурних помилок і завжди залишалися собою», – зауважила Ірен Роздобудько.

Молодше покоління жінок-письменниць (покоління 1990-х років) представляють такі авторки, як Лариса Денисенко, Наталка Сняданко, Леся Демська, Наталя Очкур, Ольга Компанієць та ін. Зважаючи на молодий вік письменниць, читати їх буде цікаво, передусім, жінкам молодшого віку.

Літературна кар’єра Лариси Денисенко розпочалася перемогою в конкурсі «Коронація слова–2002» з романом «Забавки з плоті та крові» (2003), а далі була перемога в конкурсі журналу «Кореспондент» «Краща українська книга 2007» з детективом «Танці в масках» (2006).

Лариса Денисенко починала як модель, зараз за фахом юрист, крім того, працює автором та ведучою культурологічної програми «Документ +» на телевізійних каналах «1+1» та «1+1 International». Має власну колонку в «Женском журнале» та дитячому журналі «Соняшник».

Письменниця говорить, що любить писати від імені чоловіка і жінки, аби показати, наскільки по-різному вони мислять, хоча водночас є однаковими. Її найновіша книга «Сарабанда банди Сари» (2008), що ввійшла в п’ятірку фіналістів конкурсу Бі-бі-сі, – це довгоочікуваний позитив в українській літературі, роман, що порушує проблему родинних цінностей.

В усамітнене життя головного героя, майже тридцятирічного Павла, який полюбляє затишок, несподівано вриваються родичі Сари, Павлової дівчини, її знайомі й друзі родичів та перетворюють його життя на цілісний оркестр. Спочатку з’являються 12-річний малий Мілік, котрий разом із татом та собакою тимчасово оселяється у квартирі Павла. Його дитяча безпосередність та відкритість поряд із властивістю вставити де треба й де не треба чудернацьку життєву байку про когось зі своєї чималої єврейської родини, вступає в контраст з відлюдькуватістю Павла. Якщо зважити, що протягом всього роману Мілік розучує музичну партію для струнного оркестру та фортепіано Г.-Ф. Генделя, то зрозуміло, що життя Павла раптово змінюється, змушуючи його робити незвичні для нього вчинки та висновки.

Цей твір – добра та світла гумореска, настільки ж весела, наскільки й глибока, зворушливо-проста, вражає багатющою побутовою мовою, чітко виписаними образами героїв та збудованими сценами.

Згадуючи «короновані твори», не можемо обминути увагою львівську письменницю Анну Хому, яка стала багаторазовим лауреатом конкурсу «Коронація слова» з романами «Репетитор», «Провина» та «Заметіль». Незважаючи на молодість авторки, з-під її пера виходять дуже серйозні твори, на які критики часом «лаються» модним словом «фрейдизм».

За словами Анни Хоми, вона пише про те, «як дивно переплітаються
інколи людські долі, про тих, хто опиняється за бортом, про шлях до зірок, але крізь терни, про біль, страждання, радість, про справжні почуття, одним словом – про життя».

«Репетитор» (2002) – це психологічно-детективна історія про юнака, який знайомиться зі своїм батьком під колесами його авто, а незабаром стає головним підозрюваним у справі про замах на його життя. До речі, книгу письменниця присвятила своєму братові, який допоміг їй при написанні роману.

Роман «Провина» до останньої сторінки витриманий у рамках психологічної драми. Його родзинкою є те, що авторка намагається показати читачеві подвійну природу людини на прикладі коливання між межею Добра і Зла.

Письменниця Наталка Сняданко – філолог за освітою, за фахом – журналіст і перекладач з німецької; закінчила Львівський та Фрайбурзький університети. Її повість «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» вперше вийшла у Львові у 2001 році, і, за словами Юрія Андруховича, «стала найцікавішим дебютом протягом останніх п’яти років». У 2004 р. з’явилася в польському перекладі й одразу ж увійшла в десятку бестселерів, адже польські літературознавці вважають повість «найдотепнішою пропозицією перекладеної польською української літератури». Ця книжка також перекладена і видана російською мовою.

«Колекція пристрастей» поділена на розділи, кожен з яких розповідає про пристрасті: «пристрасті по-українськи», «пристрасті по-російськи», «пристрасті по-італійськи», «аристократичні пристрасті» тощо.

У 2005 р. вийшла збірка оповідань Наталки Сняданко «Сезонний розпродаж блондинок». Роман «Синдром стерильності» (2006), як і її перша повість, був перекладений російською і вийшов під назвою «Агатангел, или Синдром стерильности».

Остання книга письменниці «Чебрець у молоці» (2007) починається з екскурсу в недалеке радянське минуле, зокрема, спогадів про телеперегляди виступів радянських фігуристів. Той, хто жив у ці часи, зможе ще раз згадати (можливо з жахом) пережиті роки, як смакувала одеська кава з бляшанки, грузинський чай «№ 36», свіжопривезений і миттєво розкуплений чергою хліб, той самий чебрець у молоці від бабиної корови. Це своєрідна подорож в історію однієї сім’ї, де бабця, як виявилось, під час війни керувала підпільним шпиталем для поранених вояків УПА, а після самогубства доньки взяла на себе тягар виховання та опіки над онукою, про батька, який довів родину до трагедії і не заслужив на прощення ображеної доньки, котра, на відміну від татуся-графомана, стала справжньою письменницею, і про перший гіркий досвід кохання...

Як сказала сама авторка: «“Чебрець у молоці” – це книга про спогади, які ми всі прожили, але встигли забути. Почуття того часу мені захотілось зберегти, принаймні в своїй пам’яті… так і з’явилась книжка»1.

Привертає увагу і роман «Курси крою та життя» (в 2 книгах), який є першим твором у доробку київської письменниці, педагога за фахом Людмили Копистко. У ньому зображено життєві шляхи трьох подруг, три долі. Такі різні, вони крокують по життю кожна у свій бік. Зустрілися дівчата у вузі і потоваришували назавжди. Перед читачем пропливають роки юності, перша закоханість та рожеві мрії. Далі вони стають дружинами, мамами, хтось досвідченим спеціалістом, хтось йде по самому краєчку життєвої прірви. Чи щасливі вони і чи щасливі ми, адже їх життя майстерно виписано і так близьке та зрозуміле всім, хто переживав кінець 90-х років.

Для жінок будуть також цікаві три романи Ніни Фіалко «Небезпечна межа», «Зламані жоржини», «Родинні гріхи», адже кожен із них розповідає про долі головних героїнь, яких можна зустріти в реальному житті.

Трагедія, що спіткала одну з героїнь роману «Небезпечна межа», змушує читача задуматися над таким явищем, як заробітчанство. Роман «Зламані жоржини» оповідає про непросту долю вчительки Галини Павлівни Ковальчук. Твір з-поміж інших жіночих романів вирізняє карколомний сюжет, несподівані повороти долі головної героїні, заплутані життєві ситуації. Драматична історія життя головної героїні роману «Родинні гріхи» не залишить байдужим жодну читачку.

Не можна проминути і твори львівської письменниці Нелі Шейко-Медведєвої, яка, за її словами, полюбляє «живу, різнобарвну, не дистильовану українську мову». Героїнею її авантюрної трилогії («Альфонс», «Баламутка», «Кохана…») є сучасна жінка, освічена, енергійна, а, крім того, ще й наділена даром необмеженого впливу на людей. Але навіть їй, майже всеможній, не вдається домогтися сповнення своїх планів і мрій, оскільки ми живемо у суспільстві, яке пропонує жінці або роль сумлінної домогосподарки, або розбещеної ляльки, або поглинутої зароблянням грошей бізнесвумен. «А я хотіла бачити її мудрою і вмілою рожаницею найсвітліших поривань, натхненницею і наставницею чоловіка»,так розкриває свій задум авторка. Нелі Шейко-Медведєву порівнюють з найзагадковішою письменницею детективного жанру – Агатою Крісті, бо вона також будує поведінку героїв так, що кожний має свої таємниці та може вважатися вбивцею, підозри падають на всіх, але все розкриває несподівана розв'язка. Її романи – з гострим детективним сюжетом і чого там тільки немає: загадкові вбивства, купа людських доль, павутиння стосунків, кохання та сльози, містика і реальність, а також розв'язка, яку нібито бачиш, але насправді все тільки починається.

Огляд доробку навіть декількох сучасних письменниць показує різноманітність сюжетів, жанрів, глибину розкриття життєвих колізій в їхніх творах. Окрім знаних авторок, як Любомира Княжич, Ірена Карпа, Ганна Багряна, Галина Логінова, Софія Андрухович, Таня Малярчук, Ксенія Марченко, сьогодні з’являються імена молодих обдарованих мисткинь. Це сприяє тому, що все більше читачів звертаються до української літератури, слідкують за появою нових творів. Російськомовні читачі, які раніше не цікавилися творчістю сучасних українських письменників, дедалі частіше виявляють бажання читати українською. І велику роль у популяризації цієї літератури може відігравати професійна рекомендація бібліотекаря, обізнаного з кращими творами вітчизняної літератури.



Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconУкраїна красилівська районна державна адміністрація хмельницької області відділ освіти

Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconВідділ освіти Костянтинівська районна державна адміністрація Донецька область
Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови І літератури та в позаурочний час
Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconЧемеровецька районна державна адміністрація Чемеровецький районний відділ освіти Районний методичний кабінет

Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconРожищенська районна державна адміністрація відділ освіти
Людмила Леонтіївна – керівник гуртків вокального І сольного співу Рожищенського Будинку дитячої творчості
Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconМаловисківська районна державна адміністрація відділ освіти
Про підсумки розвитку освіти Маловисківського району у 2011-2012 навчальному році, перспективи на 2012-2013 навчальний рік та готовність...
Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconУкраїна ямпільська районна державна адміністрація вінницької області

Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconЯготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині
Прилуцьким районом Чернігівської області, на сході з Пирятинським районом Полтавської області, на південному сході з Драбівським...
Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconУкраїна івано-франківська обласна державна адміністрація департамент освіти, науки, сім’Ї, молоді та спорту

Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconТомаківська районна державна адміністрація

Україна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ iconУкраїна тульчинська районна державна адміністрація
Вінницької області від нацистських загарбників на 2013 – 2015 роки, з метою консолідації суспільства, порозуміння І примирення між...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка