Українська академія друкарства



Скачати 253,73 Kb.
Дата конвертації18.05.2017
Розмір253,73 Kb.

Моцак Юлія

Українська академія друкарства

Факультет економіки і організації книжкової справи

спеціальність «Журналістика», курс V
Популяризація історії України 1920-х - 1950-х рр. в сучасних українських виданнях
Досліджено сучасні науково-популярні видання з історії України XX ст. на книжковому ринку України, здійснено інформаційний аналіз видань, оцінено засоби популяризації на композиційному, фактологічному та мовностилістичному рівнях. Показано взаємозв’язок між станом книговидання та історичними, політичними, соціальними чинниками. Наведено редакторські пропозиції щодо поліпшення аналізованих видань. Може бути корисною для подальших досліджень науково-популярних видань з історії України XX ст.

Ключові слова: наукова популяризація історичних знань, взаємозв’язок історії та книговидання, засоби популяризації історії України, видання, історична інформація.
Motsak Yuliia

The Promotion of Ukraine’s History 20-50th Years of the 20th Century in the Modern Ukrainian Books

Studied modern popular scientific editions on the history of Ukraine of the XX century, carried out information analysis publications, specified levels, the estimated means of promotion on the compositional, factual, and stylistic levels. Given editorial suggestions for improvement of publications. Can be useful for further studies of scientific-popular publications on the history of Ukraine of the XX century.

Key words: scientific promotion of Ukrainian historical knowledge, the relationship of history and book publishing, publications, historical information

XX століття – час, коли творилося обличчя сучасної України. В описах подій цього періоду зустрічається найбільше недомовок та тенденційних перекручень. «Білі плями» української історії XX ст. є наслідком зумисних дій: знищення документальних джерел про події, котрі слід було забути. Люди, які пережили ці роки, пам’ятаючи про репресії, самі воліли мовчати про «незручне» минуле. Сьогодні зацікавленість українською історією зростає. У цьому легко переконатися, завітавши до будь-якого книжкового магазину – видань про українське минуле стає з кожним роком більше. Зростає не лише їхня кількість, але й якість. Серед українських бестселерів останніх років домінують твори саме на історичну тематику, зокрема ті, які в художній формі розповідають про маловідомі сторінки ХХ століття: «Чорний Ворон» та «Маруся» Василя Шкляра, «Танго смерті» Юрія Винничука та ін. Необхідною стає не лише художня, але й науково-популярна література про історію України 20-50-х рр. ХХ ст.

Базуючись на архівних документах, автори книг висвітлюють цікаві і маловідомі факти про визначні події минулого та видатних особистостей, дають можливість побачити історію під іншим кутом, без звичних штампів, та, можливо, зрозуміти події сьогодення.

Об’єкт дослідження є науково-популярні видання з історії України 20-50-х рр. XX ст. Для аналізу ми обрали три видання: В’ятрович В. Україна. Історія з грифом «Секретно» / Володимир В’ятрович. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 512 с. : іл.; Грабовський С. Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників / С Грабовський. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2013. – 230 с.; Файзулін Я. Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії / Я. Файзулін, В. Гінда. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 352 с. : іл.

Спільною темою цих трьох видань є розкриття злочинів радянського тоталітарного режиму проти України. Вона є актуальною хоча б тому, що донедавна тільки відкрили архіви СБУ і стала відома достеменна українська історія, про що автори-популяризатори намагаються розповісти у оригінальних та цікавих науково-популярних виданнях.

Соціально-функціональне призначення історичних видань є багатогранне. По-перше, це пізнавальне (інтелектуально-розвиваюче). Не можна бути освіченою людиною і не знати «свого роду, племені», історії своєї Батьківщини. По-друге, практично-політичне призначення, що дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Адже в історії народу – великий позитивний і негативний досвід, багаті культурні традиції тощо і, щоб рухатися вперед з меншими втратами і прорахунками, треба знати історію. Без історичного досвіду кожне покоління повинно було би повторювати і відкривати те, що було зроблено їх попередниками. І по-третє, це світоглядне призначення, що формує погляд на світ, суспільство, закони його розвитку, сприяє вихованню патріотичних почуттів, любові до своєї землі, гордості за Україну, її народ та його героїчну історію.

Причина зацікавленості історією України є її закритість та заборона у минулому. Абсолютно виправданим в умовах державотворення є підвищений інтерес популяризаторів і видавців до історичної та історико-етнографічної тематики. Як справедливо зауважив О. Коновець, існує чітка залежність між злетом наукової думки, активізацією наукових досліджень, епохальними відкриттями у різних галузях людських знань, докорінними змінами у суспільстві технократичного характеру та піднесенням хвилі популяризаторського руху. Стан науково-популярного книговидання також відображає цю залежність1. Так, скажімо історією України ХХ ст. на багато більше почали цікавитись після Революції Гідності 2013-2014 рр., ніж це було раніше. З цим пов’язані різноманітні чинники: як зовнішні – відкриття архівів СБУ, зняття грифу «Секретно» із радянських документів, дозвіл на розповсюдження інформації про злочини керівників СССР проти України, сучасний стан відносин між Росією та Україною; так і внутрішні – недостатня кількість видань на тему справжньої радянської історії України, розвиток сфери науково-популярного книговидання та ін.

Необхідно зауважити, що історія України має відмінну особливість від історій інших країн – як тільки змінюється влада, змінюється і українська історія, немає єдиного конкретного погляду на ті чи інші події. Як популяризувати знання з історії (історичну інформацію), тоді, коли сама наука про неї ще досі не може знайти собі методологічного підґрунтя. Варто тільки згадати, що Закон України про декомунізацію вийшов тільки у квітні 2015 р. Тільки в ньому йдеться як правильно вживати такий необхідний у історичній науці термін як «Велика Вітчизняна Війна».

Тільки з незалежністю 1991 р. було дозволено друкувати книги на заборонені теми, але архіви ще не були відкриті. З приходом В. Ющенка на пост президента України (2004-2010) відкрили архіви і доступ до документів, але за часів В. Януковича (2010-2014) їх знову закрили та почали засуджувати істориків, які розповсюджували інформацію про злочини СРСР проти українців, називаючи це державною таємницею, тобто захищають таємниці держави, якої більше не існує.

Не бажаючи повторювати помилок минулого, Верховна Рада України 5 квітня 2015 року ухвалила чотири закони, які стосуються засудження комуністичного режиму, відкриття архівів радянських спецслужб та визнання УПА й інших організацій борцями за незалежність України. У парламенті ці закони назвали «декомунізаційним пакетом». Після набуття чинності законів мають знести пам’ятники комуністичним діячам, перейменувати міста та вулиці, відкрити архіви усіх каральних органів СРСР та заборонити радянську символіку. Усе це безпосередньо має вплив на розвиток популяризації історичних знань в Україні.

Науково-популярна література сьогодні зазнає суттєвої трансформації. Так, історична публіцистика, яка раніше випускалася як окремі статті, тепер видається у єдиному збірнику. Прикладом такого видання є «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії». Ця книга є збірником статей, які видавалися у періодичних виданнях: «Газета по-українськи», тижневий журнал «Країна», «Gazeta.ua».

Варто зазначити, що змінюються також і канали популяризації історичних знань: зі стандартних книжкових форм все частіше історична інформація переходить у електронні засоби, наприклад, сайти Центру досліджень визвольного руху, нащадків митрополита Василя Липківського, історика Сергія Білоконя, «Українська історична книга» та багато інших.

Часто книги з історії стають наслідком виходу програм на телеканалах. Як зазначає М. Тимошик, видання, побудовані за випусками рейтингових авторських радіо- та телепередач – це зарубіжне ноу-хау, яке продовжує успішно освоюватися на українському ринку від початку нового тисячоліття. Позитивним стимулом для переформатування матеріалів з аудіо, відео-ряду на книжкові шпальти є широка слухацька (глядацька) аудиторія, добра частина якої захоче придбати книгу з теми, яка викликала загальне зацікавлення2.

Першим кроком до ствердження такої форми видавничих проектів були зініційовані редакцією Національного радіо цикли радіо-передач, авторами яких стали відомі вчені, громадські діячі, письменники. Велика кількість глядачів на кожну з таких передач спонукала незабаром авторів до творення книжкових видань. Так з’явилися в світ книги Анатолія Погрібного «Розмови про наболіле», «По зачарованому колі століть» (за матеріалами авторської програми «Якби ми вчились так як треба»), Василя Пахаренка «Незбагненний апостол» (за матеріалами однойменної авторської програми), Олександра Коновця «Український ідеал» (за матеріалами авторської програми «Дзвони «Просвіти»). Перше походження книги В. В’ятровича «Україна. Історія з грифом «Секретно» також є телевізійне. Видання з’явилося в світ як результат спільних зусиль редакторів ТСН на каналі «1+1» та В. В’ятровича.

Протягом 2010-2015 рр. вийшло у світ 32 видання на тему «Розкриття злочинів радянського тоталітарного режиму проти України» . 2010 р. вийшло 5 видань, 2011 – 7, 2012 – 6, 2013 – 7, 2014 – 6, у перші місяці 2015 – 1. Тому сказати про зростання видань з цієї тематики не можна, вона протягом п’яти років тримається на стабільно однаковому рівні.

Тираж науково-популярних видань з історії України ХХ ст. лежить в діапазоні від кілька сотень примірників до 20 000: книга «Україна, яка шокує: лабіринти історії» надрукована в кількості 17 000 примірників, «Україна. Історія з грифом «Секретно» – 10 000, «Україна. У вогні минулого століття: постаті, факти, версії» – 6 000, «Україна today: під прапором сталінізму» – 1 000.

Якщо говорити про мову видань, то частка україномовної книжки становить 81 % (26 назв видань), російськомовної – 19 % (6 назв видань).

Щодо географії випуску, то вона наступна: Київ – 9 назв, Харків – 8, Львів – 5, Івано-Франківськ, Рівне, Житомир, Чернігів, Тернопіль, Черкаси, Одеса, Ніжин, Миколаїв, Запоріжжя по одному виданні за 5 років. Це означає, що випуском книг з історії цікавляться повсюди, але найбільше – Київ, Харків та Львів.

Ще однією особливістю науково-популярного книговидання останнього п’ятиріччя є те, що з кожним роком до цієї справи долучається все більше і більше видавництв: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» – 4 назви, «Часопис» – 2, видавництво Києво-Могилянської академії – 2, «Свічадо», «Фоліо», «Школа», «Астролябія», «Фенікс» та багато ін. – по одному виданні.

За аналізований період найбільше науково-популярних видань з історії України ХХ ст. випустило два видавництва – Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» та «Часопис», який під егідою Центру досліджень визвольного руху випускає серію книг «Наш формат історії».

Варто зазначити, що літературу на історичну тематику сьогодні можна знайти будь-де, як в книгарні, бібліотеці чи книжковій ятці, так і в історичних музеях. Це означає, що вона користується попитом у читачів. Так, у музеї-в’язниці на Лонцького створили стенд, на якому розміщуються видання виключно з тематики історії України ХХ ст. Тут переважає видавнича організація «Наш формат», яка випустила у світ такі видання: «Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН» В. Косика, «Сила волі. Євген Коновалець» І. Дерев’яного, «Український здвиг. Закерзоння, 1939-1947» «Тавруючи визвольний прапор» та «Надія і розчарування українства» В. Сергійчука, «Видавничо-пропагандивна діяльність ОУН (1941–1953 рр.)» О. Стасюка та ін. Ці книги виправдано тут знаходяться, адже їх тематика безпосередньо пов’язана із в’язницею на Лонцького, тому тут вони будуть користуватися попитом.

У книжкових магазинах можна знайти далеко не всі видання із зазначеного вище бібліографічного переліку. У львівських книгарнях «Є», «Глобус», книгарні НТШ, «Літера ЛТД» знаходиться однаковий асортимент науково-популярних видань з історії України ХХ ст.: Україна. Історія з грифом «Секретно» В. В’ятровича, «Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників» С. Грабовського, «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії» Я. Файзуліна та В. Гінди, «Україна: шлях до воскресіння» В. Белебехи, «Виклик системі» І. Геля.

Бібліотеки, на жаль, також мають дуже мало науково-популярних видань з історії 2010-2015 рр. або використовують раніше випущені книги, що дуже заангажовано описують історію Україну ХХ ст. та містять детальну інформацію про одну чи декілька подій. Наприклад, львівська міська бібліотека ім. Лесі Українки має в своєму асортименті такі видання: «Історія України. 1914-2014. Матеріали до підручника для учнів загальноосвітніх шкіл» за редакцією А. Козицького, «Україна, яка шокує: лабіринти історії» М. Чугуєнка, «Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКВД під виглядом ОУН-УПА» В. Сергійчука, «Куренівський апокаліпсис» О. Анісімова.

Також про стан науково-популярного книговидання з історії України ХХ ст. можна дізнатися з сайтів видавництв. Так, сайт видавничої організації «Наш Формат» (nashformat.ua) містить 25 науково-популярних видань з української історії минулого століття, що описують як століття в цілому, так і окремі події. Сайт «Українська історична книга» має 38 книг з цієї тематики.

Серед доволі «популярних» у науково-популярній літературі з історії жанрів слід назвати популярний нарис, популярна монографія, збірник науково-популярних творів та науково-популярна біографія. Останній є доволі ефективним засобом популяризації історії. Тому що наукові знання, сама наука як явище краще усвідомлюються читачем, коли пізнаються ним опосередковано – через образ реальної видатної історичної особи, змальованої на тлі епохи, у всій повноті її життєвих колізій і перипетій. Цей жанр дає можливість талановитому автору зробити розповідь про історію та їхніх представників динамічною і цікавою.

Видання «Україна. Історія з грифом «Секретно» є більше пізнавальне та інформувальне. Адже в ньому можуть знайти багато цікавого як досвідчені читачі, які вже знають достатньо із даної сфери науки, але хочуть почерпнути більше інформації з певних питань, так і читачі, які тільки почали вивчати історію України. Тобто читацьке призначення цього видання є досить «широке»: учні старших класів, які вивчають у школі історію України ХХ ст. і хочуть дізнатися більше інформації про цю епоху, студенти, викладачі, історики та усі, кому небайдужа історія рідної країни.

«Історія України з грифом «Секретно» продовжує жити, тому що до кожного з перевидань вносяться певні зміни, пов’язані із сучасністю. Текст видання 2013 р. був просякнутий тривогою за те, що описане в книзі тоталітарне минуле повертається. Вже через кілька місяців після виходу «Історії» у світ це було помітно не лише для дослідників, які займаються ХХ століттям, але й для усіх небайдужих громадян. Книга стала результатом співпраці із сайтом новин «ТСН», на якому друкувалися статті, що потім увійшли до видання. Книга не є суцільним текстом чи тим паче ретельною хронікою подій від 1918 до 1991 року. Описуючи один із найдраматичніших періодів українського минулого автор хотів подати його не лише як історію, але й як історії.

В. В’ятрович розповідає про механізми депортацій та радянську систему, яка хоч і здавалася бездоганною, втім була зламана ціною життя і здоров’я кількох поколінь. Проте цей рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей. Історик спробував побачити крізь сухий стиль справ та таємних звітів живі обличчя, біль і надії чоловіків та жінок, котрі не завжди хотіли йти у бій, ціною якому було життя.

Книга «Україна у вогні минулого століття» тематично схожа на першу, але виклад інформації інакший – матеріал поділений на три розділи: «Постаті», «Події», «Версії». Видання є збірником статей, які раніше видавалися у «Газеті по-українськи», «Країна» та «Gazeta.ua». У передмові до видання сказано, що «це чтиво плюс дбайливо підібрані ілюстрації не для одноразового читання на бігу». І це дійсно так, тому що кожну статтю необхідно читати довго, думаючи над інформацією. Автори намагалися пробудити свідомість читачів, змусити їх змінити своє ставлення до подій ХХ ст. Історики Ярослав Файзулін та Володимир Гінда належать до кола молодих, але вже знаних в Україні популяризаторів історії.

Видання присвячено подіям та персоналіям української історії найсуперечливішого періоду. Базуючись на архівних документах, автори висвітлюють цікаві і маловідомі факти про визначні події минулого та видатних особистостей, дають можливість побачити історію під іншим кутом, без звичних штампів, міфів, та, можливо, зрозуміти події сьогодення.

Видання «Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників» С. Грабовського виконує більше світоглядно-формувальну функцію, адже присвячено соціально-історичній міфології України. Автор намагається донести до читачів справжню українську історію ХХ ст., змінити світогляд українців, стереотипне ставлення до певних подій та постатей. Книга розповідає про соціально-історичну міфологію, яка цілеспрямовано формувалася пропагандистськими органами в часи сталінізму і продовжує формуватися сьогодні за допомогою російських та деяких українських мас-медіа. Вплив цієї міфології на підсвідомість українських громадян істотно гальмує, а часом і відкидає назад процеси формування нації та становлення демократичної Української держави.

Книга містить чимало дискусійних положень, вводить у сферу громадського дискурсу низку нових концептів, покликаних пояснити українську ситуацію, і може бути рекомендована науковцям, учителям, студентам, усім тим, хто небайдужий до перспектив розвитку країни. Видання призначене для трохи вищого рівня свідомості, ніж «Україна. Історія з грифом «Секретно». Це підтверджується фактичним матеріалом, складністю термінології та фразеологізмів минулої епохи. Хоча допитливі читачі за бажанням можуть з легкістю знайти значення того чи іншого слова в Інтернеті чи довіднику. Адже знання сьогодні є загальнодоступними, достатньо лише одного кліка.

Аналізовані видання базуються на одному фактичному матеріалі, проте виклад інформації у них різний: видання «Україна today: під прапором сталінізму» описує історію України ХХ ст. через призму соціальної міфології та стереотипів, наприклад, розвінчується міф про Велику Вітчизняну війну, про членство України в ООН, про «героїв» СССР та багато іншого, а в книзі «Україна у вогні минулого століття» ця ж інформація розкривається через постаті, події та версії, хоча обидва видання намагаються зруйнувати прорадянське уявлення українців про власну історію. В. В’ятрович у передмові до видання «Україна. Історія з грифом «Секретно» пише: «Я свідомо обирав сюжети, які руйнують спрощені уявлення про історію. Переконаний, що кожне складне історичне явище має просте, однозначне й неправильне пояснення. Українцям ще слід навчитися відверто дивитися на своє минуле, адже тільки такий погляд може бути запорукою їхнього впевненого погляду у майбутнє»3.

Автори зуміли широко розглянути тему історії України ХХ ст., розкрили стереотипи та міфи минулого століття, які існують у нашому суспільстві і до сьогодні. Ступінь розроблення теми можна цілком назвати високим, адже в повному обсязі проаналізовано справжню історію нашої країни у минулому столітті.

Варто згадати слова В. В’ятровича про книги з історії України ХХ ст.: «Хеппіенди – не для цих історій. Але сльози і посмішки – звичайна плата за вибір, якого не уникнути нікому і який щодня стоїть перед кожним і до нині»3.

Важливим елементом будь-якого видання є його вдала композиційна побудова, яка допомагає читачу краще орієнтуватися в темі, сприймати текст.

Видання С. Грабовського «Україна today: під прапором сталінізму» має триступеневу рубрикацію, «Україна у вогні минулого століття» Я. Файзуліна та В. Гінди також триступеневу, а «Україна. Історія з грифом «Секретно» В. В’ятровича – двоступеневу. Це свідчить про простий поділ інформації.

Книга «Україна today: під прапором сталінізму» містить 7 рубрик другого порядку та 46 третього. «Україна у вогні минулого століття» має 3 другого та 54 рубрики третього порядку, «Україна. Історія з грифом «Секретно» – 61 рубрику другого порядку.

Статті видання «Україна у вогні минулого століття» побудовано відповідно до схеми: назва, підназва, основний матеріал, факти з історії та біографічні дані постаті чи головні дати подій.

«Україна. Історія з грифом «Секретно» також має цікаву композиційну будову частин: назва, епіграф, короткий опис подій чи постаті, приклади із документів та архівних паперів, висновок. Кожен абзац відділений від іншого більшим відступом ніж зазвичай.

Відповідно до композиції творів, можна сказати, що логічна організація текстів є доступною. Недоліків в заголовковому комплексі видань немає, частини відповідають описаному в них матеріалові. Система рубрикації різнорівнева. Логіка викладу матеріалу не порушена.



На композиційному рівні засобів популяризації викладу будь-якого складного за тематикою науково-популярного тексту є чимало. Залежить це передусім від особливостей авторської манери розповіді та майстерності редактора. Виділимо найголовніші засоби, які є у наших виданнях:

  • Чітке формулювання на початку мікро/макроблоку: «Проекти криївок розробляли повстанці з інженерною освітою», «Митрополита Липківського 12 серпня 1924 року викликають у ГПУ», «О 4:30 ранку 10 березня 1944 року жителі українського села Сагринь на Холмщині прокинулись від пострілів»4.

  • Питальна форма тез (питальні інтриги, зацікавлення): «Хліб є? Нема?», «Чому світ мовчить про це масове вбивство?», «Допоки триватиме їхній контроль за нашим майбутнім?», «Коли і навіщо був утворений Совєтский Союз?», «Чиї бронзові бюсти стоятимуть на алеях Героїв?», «Народні месники»: що знають про них українські розвідники?».

  • Доведення правильності твердження за допомогою питання-відповідей (уявний діалог): «Як узгоджується раптовий напад Німеччини з щоденною готовністю до ворожого нападу впродовж усієї попередньої совєтської історії («загроза з боку капіталістичного оточення»)? Ніяк. Як узгоджується теза, що «у нас було мало танків», з тим, що реально СРСР мав їх уп’ятеро більше, ніж Німеччина? Теж ніяк. А теза про «перемогу совєтського ладу» з у кілька разів більшими втратами Червоної армії, ніж Вермахту? Теж ніяк. І ніколи героїчні казання не будуть узгоджені з фактами в межах міфологічних настанов совєтської людини, яка має своє, відмінне від усього іншого свято Перемоги: весь світ здолав нацистів 8 травня, а совєтська людина – 9-го…»5.

  • Доведення правильного твердження через спростування хибних і неточних: «Чи подолана совєтська спадщина, де квазіісторичні міфи заміщали собою справжню історичну пам’ять»? Видається, що ні, оскільки лише 55-60 % українців (за даними різних опитувань) згідні з тим, що Голодомор був геноцидом стосовно їхніх же дідів та батьків. Інші ж або заперечують це або не знають, що сказати. Чи можлива така ситуація у поляків – щодо знання про гітлерівський «новий порядок та оцінки його чи у євреїв – стосовно Голокосту? Однозначно – ні. Та й про Катинь знав кожен поляк. І про Бабин Яр знали всі євреї, хоча офіційно там загинули «совєтські громадяни». А от в українців справи куди складніші. Ба, навіть професійні історики цим не дуже цікавляться… А чи життєздатна нація, яка не пам’ятає про саму себе головного, яка неспроможна виробити спільне бачення основних моментів свого минулого? І який ефективний проект спільного майбутнього випрацює ця нація, коли значна її частина досі бачить себе крізь щербаті окуляри совєтського міфу?»5

  • Епіграфи: «Я прийду до тебе, доле, на страшне криваве поле, на останній смертний бій», – Г. Чупринка «Перемога», 1911 р.6

  • Використання поезії: «В Тютюннику знову прокинувся гордий отаман, готовий до кінця боротися за свою мету. 28 лютого 1929 року, перебуваючи у в’язниці, він написав короткого, але промовистого вірша:

Хіба ж можна засипати море?

Хоч би й гору кісток навернуть?

Не злякають ніякі нас гони, –

До мети пробиваємо путь! 6



  • Використання уривків із пісень: «Українські політики досі дискутують, чи вважати вояків УПА національними героями, хоча відповідь на це питання вже давно дав сам народ у тисячах пісень. Одна з них про Бірчу:

Ой, хто то, хто йде на на Бірчу,

Нестримно з боєм наступа?

То командир – полковник Коник

Веде стрільців – борців УПА:

Щоб відплатить за людські кривди,

За кров, що в Лімній потекла,

За смерть, неволю і руїни,

За села, спалені до тла.

Та це стрілецтво не злякає,

Новим завзяттям запалить:

На кров і зброю присягаєм

Геройську смерть, його помстить!..

Ідем повстанськими шляхами

Туди, де Воля нас веде! 6



  • Вступи є зачинами-інтригами: «Раніше я вважав, що в історії розставлені всі крапки над «і», що в добу Інтернету фальш совєтської та постсовєтської пропаганди розвіється, а правда про те, що реально відбулося 30 січня 1945 року в Данцигській бухті, стане загальним надбанням. Але ні – пропагандистська міфологія росте і множиться, і не тільки в путінській Росії, а й в Україні, виходячи на офіційний рівець»4.

  • Інтрига в назві – не залежно від рівня рубрики: «Якби про це знав Гітлер!», «Оля й Катерина три місяці не виходили з криївки-друкарні», «Якби такі були українці, то я б перша українізувалася», «Католицьке Різдво, Новий рік імені Петра І та інші нісенітниці», «Міфи про Україну: як нам перемогти драконів?», «Восьме Березня: небезпечні ігрища навколо «дня весни і кохання»5.

Провівши аналіз композиції та рубрикації видань, ми побачили, що тема розкрита добре в межах розділів. Рубрики та підрубрики є уніфіковані та оформлені в рамках одного стилю. Засоби популяризації на композиційному рівні допомагають читачеві у сприйнятті інформації, швидшому її пошуку та розумінні.

У виданнях з історії факти є незамінними елементами, на них базується усе. Історія має особливу відмінність від інших наук – це поєднання безлічі дат, подій, імен, прізвищ, назв міст, цифрових даних, які необхідно правильно та зрозуміло донести до читача. Наприклад, у виданні «Україна today: під прапором сталінізму» на с. 144-146 «Вождь і арифметика» на одному квадратному сантиметрі міститься безліч цифрової інформації, яку без допомоги автора «перетравити» неможливо: «Ще кілька важливих цифр. Замість запланованих на 1932 рік 22 млрд кВт-год електроенергії було вироблено 13,5 млрд, замість 8 млн т мінеральних добрив – 0,3 млн, замість 10,4 млн т сталі – 5,9 млн, замість 8 млн т прокату – 4,4 млн. Лише з видобутку нафти вдалося досягнути планованих показників. Що ж стосується затверджених 1930 року партз’їздом «підвищених завдань» (17 млн т чавуну, 170 тис. тракторів і 200 тис. автомобілів), то їх в СССР вдалося досягнути, відповідно, у 1950, 1956 і 1957 роках»5. Щодо цього С. Грабовський пише: «Аби читач відпочив від зливи цифр, без яких неможливо вести мову ані про «виконання й перевиконання» першої п’ятирічки, ані про мудрі мобілізаційні плани й відповідні постанови, – кілька історій про совєтських розвідників і контррозвідників»5. Тобто автор намагається чергувати інформацію для кращого сприйняття її читачами (використання засобу «шпаристості» тексту).

На фактологічному рівні найважливішими засобами популяризації в аналізованих виданнях є:

• Наведення прикладів з повсякденного життя для пояснення складних понять: «Ви й не звернули уваги на те, скільки за останні роки в торговельних мережах з,явилося всього – за назвами, звісно – совєтського й совєтського? Шампанське, горілка, печиво, цукерки, шинка, сардельки і, ясна річ, ковбаса. Варена, напівкопчена, сиров’ялена і сирокопчена. Фантастичні назви в цієї ковбаси – скажімо, «Салямі совєтська». Наче в СССР могла бути ковбаса під такою назвою…»5 В цьому прикладі також можна простежити звернення до смакових відчуттів читача.

• Доповнення основної інформації цікавими фактами: «2012 року в США вийшла друком книжка авторитетної дослідниці жіночого питання Барбари Еванс Клементс «Історія жінок у Росії: з найдавніших часів до наших днів» (видавництво Університету Індіани), на обкладинці якої, поряд із персоналіями російської історії, ми бачимо портрети не тільки київської княгині Ольги, а і … Юлії Тимошенко»5.

• Використання різноманітних видів дефініцій, серед яких: пояснення через етимологію слова: «Йдеться про реанімацію саме совєтської, а не радянської людини хоча паралельно відживається й друга. Різниця тут не тільки на рівні термінів, хоча і її не варто забувати (слово Soviet має інтернаціональне звучання та купу з ним споріднених понять, не останнє серед яких посідає сакраментальний «совок»)»5; «Феномен «совка» (термін, вигаданий наприкінці 1960-х рок-музикантом Олександром Градським; його науковий еквівалент – homo sovieticus – у ті самі часи запровадив філософ Олександр Зінов’єв)»5

• Цитати в тексті: «Отця Коша часто помічали разом із вояками на передовій лінії фронту. «Знаю, – говорив він, – що вояк на лінії фронту почувається найкраще, коли бачить там лікаря й духівника». І жартома додавав: «Ви ж знаєте, що я свячений, а свяченого куля так легко не бере»4; «В одному з їхніх документів – «Довідці про стан боротьби з учасниками підпілля на території східних областей УРСР станом на 1 жовтня 1953 року» – зазначалося: «Органами МВД розшукується видатний український націоналіст Вовк Федір Іванович, 1902 року народження…»; «В селі Доброгостів Дрогобицького району – читаємо про плакатну війну, – революційні листівки появлялися тричі на день на місці большевицьких»4

• Гумористична форма: «Так чи інакше, мільйони громадян України ходять, як примари, хоча й не помічають цього. Гобіти, гноми, ельфи, щоденні споживачі медіа-продукції Росії – все це істоти з того самого ряду. Тож не дивно, що, скажімо, добряча половина українців зве гривні рублями, а запропонуєш їм справжні рублі – ображається, та ще й не знає, що це таке. Але вони твердо знають, «справжні» гроші – то рублі…»5

• Розлоге пояснення терміна: «І нарешті: що таке «штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова ІІ ступеня Ідрицької стрілецької дивізії»? Насправді ніякого такого прапора ніколи не існувало. Було дев’ять однакових копій прапора СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-ї ударної армії. Їх роздали удивізії: яка перша прорветься до району Рейхстагу, та й підніме прапор. 150-й стрілецькій дивізій дістався прапор № 5. А тим часом бійці та офіцери цього та інших з’єднань виготовили самотужки сотні прапорів, що їх також прагнули встановити над Рейхстагом. І встановили! Але… зовсім не той прапор з числа дев’яти, який мали становити»5

• Пояснення своїми словами, апелюючи до відомого: «Совєтські люди – це спільнота, об’єднана найперше економікою, певною територією, мовою, традиціями і звичаями (звана російська співачка Галина Вишневська образно охарактеризувала це так: «Їдять макарони з хлібом»5

Рівень фактологічного матеріалу відповідає цільовому призначенню видань. Більшість термінів та дат популяризується докладно. Проте деякі абревіатури все ж не пояснені, наприклад, у виданні «Україна. Історія з грифом «Секретно» не має розшифрування ЧК, ГПУ, НКВД. МГБ, КГБ, що в тексті досить часто з’являються.

Значною мірою піднімають «читабельність» науково-популярних видань, сприяють запам’ятовуванню прочитаного простота і ясність, публіцистична наснага й експресія, образність мови, влучні порівняння, речитативні запитання до читача, що властиві для стилю зокрема і авторів аналізованих видань.



Найважливішими засобами популяризації на мовностилістичному рівні у наших виданнях є:

  • Звернення до читача, створення інтимної атмосфери: «Спеціально для цієї книги було написано й чимало нових текстів. Що з того вийшло – судити зацікавленим читачам», «Аби читач відпочив від зливи цифр, без яких неможливо вести мову…»5

  • Запитальні і окличні речення – інтонаційні речення звучать інакше: «І не мало жодного значення, яким був справжній Нестор Махно. Народ твердо знав, що це – дрібний бандюжка, і край!», «А яка ж пам’ять про минуле в українців?», «Відповідно, совєтський період видається уособленням чималих чеснот – ну, звісно, дисидентів саджали, але ж якою ковбаса була якісною та дешевою!», «Сталін завжди живий? Те саме і ті самі?», «Народні месники»: що знають про них українські розвідники?», «Хтось може сказати – не такі вже й важливі всі ці питання, точність тут цікавить хіба що істориків, і якщо помилилася одна газета, то її виправить інша. Але чи так воно?», «Зверніть увагу: не можуть виникнути, а мають виникнути!»5, «А відтак чи не видаються в межах парадигми «Великої Вітчизняної» (хоч би якою ця парадигма була) ті, хто зустрів вогнем німецькі танки ще вранці 1 вересня 1939-го, людьми «другого ґатунку»?»5.

  • Гумористична форма: «При цьому було б наївним вважати, що реанімацією «совка» цілеспрямовано займаються тільки Путін зі своїми Сурковими, Сєчиними, Рогохіними і закинутими в український тил без парашутів Табачниками. Ні, совєтська людина потрібна дуже багатьом «володарям світу цього»5, «Таким чином, спільна міфологічна картина світу, спільне соціально-міфологічне казання про «богів» (Ленін, Сталін) та «героїв» (Ворошилов, Щорс, Жуков тощо)… – ось чи не головний чинник, який визначає життя совєтської людини».

Засобів гумору у виданнях «Україна. Історія з грифом «Секретно» та «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії» є дуже мало, вони переважно використовується коли необхідно у викривальній формі розповісти про радянських постатей. Книга «Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників» містить дуже багато засобів комічного, навіть у назві є іронія – «найкращий друг фізкультурників». Взагалі видання С. Грабовського «Україна today: під прапором сталінізму» можна назвати «клондайком» по дослідженні засобів популяризації історичних знань.

  • Інтриги в назві не залежно від рівня рубрики: «Шукають його гестапо, шукають його комуністи, навіть українці», «Я не раз задумувався, як може існувати істота, яка не їсть, не п’є, не спить», «Чи буде Донеччина через 10-20 літ складовою частиною української нації?», «Коли таке було, щоб Білорусія Україну годувала?», «Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів…», «Східних гієн», зловлених на хабарництві чи махінаціях на чорному ринку, арештовували»6.

Найбільше інтриг в назві притаманно виданню «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії», адже воно написано у публіцистичному стилі. Збірник статей має безліч засобів популяризації на мовностилістичному рівні.

  • Образність мови, художні засоби: «Мільйони
    «трісок» сталінського лісу», «Велике «буль-буль», «Беззубий «бог війни», «паперові літаки та танки», «або ж ці інтерв’ю будуть безжально кастровані… тобто відредаговані», «Білі плями» історії, «Міцні грати» історії», «Нова команда політиків, що опинилася біля керма», найактивніше ножиці «історичних цензорів» працювали із ХХ століттям», «Україна ж у цьому відношенні досі складає компанію таким «передовим» демократичним державам, як Росія, Білорусь, Казахстан» 5.

Мовностилістичні засоби популяризації у науково-популярних виданнях з історії України ХХ ст. виконують роль зацікавлення та активізації уваги, адже так важливо подати «сухий», документальний матеріал цікаво. Тексти завдяки використанню інтриг, інтонаційних речень, художніх засобів, авторських відступів сприймаються читачами краще. Стиль та мова видань відповідають їх читацькому призначенню.

Художнє оформлення є яскравим засобом унаочнення текстової інформації у книгах з історії України ХХ ст., адже відомо, що краще раз побачити, ніж десять раз послухати. Так, у виданнях «Україна. Історія з грифом «Секретно» та «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії» є дуже багато різноманітного ілюстративного матеріалу: фото, рисунки, схеми, копії документів, архівних паперів – це все допомагає читачеві краще зрозуміти матеріал, відволіктися від прочитаного. Підрисункові підписи у виданнях «прив’язані» до тексту і виконують додаткову інформаційну функцію.

Видавниче втілення відповідає тематиці та цільовому призначенню видань. Художньо-технічне оформлення видань «Україна. Історія з грифом «Секретно» та «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії» має схожі елементи: фото Юрія Тютюнника та слово «Дело» на оправах, ідентичні ілюстрації, мабуть, це пов’язано з тим, що обидві книги вийшли у світ у видавництві «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». Проте значення книг це не применшує.

До складу бібліографічного опису видань «Україна. Історія з грифом «Секретно» та «Україна today: під прапором сталінізму» входять усі обов’язкові елементи. Це монографічні, короткі бібліографічні описи. Щодо анотацій, то вони є рекомендаційні, загальні, пояснювальні, монографічні, авторські.

Видання «Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників» вимагає значного редагування та поліпшення апарату. На звороті титульного аркушу вміщений бібліографічний опис з помилками, тому його потрібно редагувати. В анотації багато рядків «злиті». Для кращого сприйняття читачами інформації можна скласти покажчик іншомовних термінів, яких попри популярність видання є достатньо. Також дивує те, що книжка не має жодної ілюстрації, хоча можна було б підібрати безліч прикладів (плакати, листівки минулої епохи, шаржі на радянських постатей та ін.), які б тільки збільшували вплив на сприйняття інформації.

Книга «Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії» харківського видавництва Книжковий Клуб «Клуб Книжкового Дозвілля» потребує удосконалення. Варто вмістити більшу передмову та післямову, адже у книжці є тільки статті, а пояснення до них немає. Також в ньому немає бібліографічного опису та анотації, що є порушенням.



У видання «Україна. Історія з грифом «Секретно» теж можна помістити покажчик термінів. Якість відтворення ілюстрацій бажає кращого. На вставках розміщені ілюстрації, які вже є у виданні на звичайному папері, їх доцільність не зрозуміла. Також шпальтові ілюстрації часто повторюються на найближчих сторінках, наприклад, фото на с. 226, 228, 230 є майже ідентичними, тільки підрисункові підписи змінені.
Популяризація історичних знань в Україні, попри усі негаразди, розвивається. Змінюється читацький рівень аудиторії, її побажання щодо текстів, але мета популяризації залишається такою ж: видання з історії України залучають до роздумів, допомагають виробити і розвинути демократичність та патріотичний дух.

1 Коновець О. Ф. Науково-просвітницький рух в Україні (кінець 19-20 ст.) // Популяризація науки в Україні: історія і сучасність / Під ред. А. З. Москаленка, О. Ф. Коновця. – К.: Хрещатик, 1992. – С. 1-23.


2 Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник / М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 560 с. (Серія «Бібліотека видавця, редактора, автора»).


3 В’ятрович В. Україна. Історія з грифом «Секретно» / Володимир В’ятрович. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 512 с. : іл.


4 Файзулін Я. Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії / Я. Файзулін, В. Гінда. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 352 с. : іл.


5 Грабовський С. Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників / С. Грабовський. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2013. – 230 с.


6 В’ятрович В. Україна. Історія з грифом «Секретно» / Володимир В’ятрович. – Х. : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 512 с. : іл.


Каталог: sites -> default -> files -> attached
attached -> Рибкіна Марина
attached -> Худзік Марта
attached -> Шаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921 рр. Анотація
attached -> 4 курс, група «Б» антибільшовицьке повстання під керівництвом
attached -> Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова
attached -> Павлів Олег нпу ім. М. П. Драгоманова соціологія пошукувач зродився він великої години
attached -> Ідея понад життя, крізь простір І час: три покоління родини гордієвських — провідники українського визвольного руху
attached -> Паращук Людмила
attached -> Діяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
attached -> Куряча Марія


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Українська академія друкарства iconРозкошна Олена Анатоліївна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри управління фінансово-економічною безпекою, двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»
Двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України», м. Суми
Українська академія друкарства iconУкраїнська академія банківської справи Національного банку України

Українська академія друкарства iconЗбірка тез доповідей
Двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України», м. Суми
Українська академія друкарства iconК.Є.Іщейкін декан факультету підготовки іноземних студентів
Кафедра внутрішньої медицини №2 з професійними хворобами вднзу “Українська медична стоматологічна академія”, м. Полтава
Українська академія друкарства iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів / [Укл. І. В. Ткаченко]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи нбу»

Українська академія друкарства iconК е. н. Кубах Т. Г. Двнз «Українська академія банківської справи нбу»
Суттєвий внесок у розвиток теорії капіталу внесли А. Р. Тюрґо, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туган-Барановський, Є. Бем-Баверк,...
Українська академія друкарства iconНародна українська академія збірник вправ та завдань із сучасної української мови
Р е ц е н з е н т канд філол наук А. М. Нелюба, доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н....
Українська академія друкарства iconНародна українська академія І. О. Помазан історія зарубіжної літератури XX століття
Хх століття : підруч для студ ф-ту «Референт-перекладач» / І. О. Помазан; Нар укр акад., [каф українознав.]. – Х. Вид-во нуа, 2010....
Українська академія друкарства iconХерсонська академія неперервної освіти
Робота соціального педагога із дітьми, схильними до різних форм девіації. Методичні рекомендації./ Мартиненко А. Л. – Херсон: квнз...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка