Українська історична проза



Скачати 255,64 Kb.
Дата конвертації28.04.2017
Розмір255,64 Kb.

Вид заняття: лекція

Тема: Українська історична проза. Павло Загребельний

Мета: (навчальна) дослідити розвиток жанру історичної романістики в складних історичних умовах; зробити огляд найвідоміших взірців української історичної прози ІІ пол..ХХ ст.; опрацювати біографію П.Загребельного, дати загальну характеристику його історичної прози;

(виховна) виховувати любов до художньої літератури, інтерес до національної романістики, прищеплювати почуття поваги, пошани до митців;

(розвиваюча) розвивати усне мовлення студентів, уміння працювати з додатковою інформацією.

Методи: розповідь, бесіда, презентація, демонстрація, випереджаюче вивчення, «мікрофон»

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН портрети та книжкова виставка творів представників української історичної романістики, презентація, відеофільм «Обрані часом. Павло Загребельний. Сонет 29».

Література (основна та додаткова)

1. Українська література, 11 клас: Підруч. /За ред. Р.В.Мовчан. – К.,2007.-. с. 355-365.

2. Загребельний П. Неложними устами.— К., 1981.

3. Фащенко В. Павло Загребельний. Нарис творчості.— К., 1984.


СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ
1. Організаційна частина: перевірка присутності студентів, підготовки їх до заняття, записи в журналі.

2. Актуалізація опорних знань студентів

  • Як період «відлиги» відбився на розвитку української літератури?

  • Назвіть українських прозаїків II половини XX ст. та їх основні твори.

  • Хто з вивчених вами письменників творив у жанрі історичної прози?

  • Що вам відомо про Павла Загребельного і його творчість?

  1. Повідомлення теми, формулювання мети та основних завдань

Тема та план заняття записані на дошці

4. Мотивація навчальної діяльності (питання, задачі, проблемні ситуації)

«Призначення твоє на землі й у світі: читай!» (Павло Загребельний)

5. План викладу нового матеріалу, виконання роботи

1. Загальний огляд української історичної прози.

2. Представники української історичної романістики ІІ пол.ХХст. (З.Тулуб, І.Білик,

Ю.Мушкетик).

3. Життєвий шлях Павла Загребельного .

4. Огляд історичної прози П. Загребельного .



6. Підведення підсумків, узагальнення матеріалу

  • У яких умовах розвивався жанр історичної прози?

  • Чому твори деяких українських романістів були заборонені?

  • Назвіть найвідоміших представників історичної романістики і їхні твори.

  • 3 якими творами ви б хотіли ознайомитися детальніше?

  • Про які історичні постаті писав П. Загребельний?

  • Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Найбільше в характері письменника

П. Загребельного мене вразила така риса, як...

7. Видача завдання для самостійної роботи

Українська література, 11 клас: Підруч. /За ред. Р.В.Мовчан. – К.,2007.-. с. 355-365.

(або Г.Ф.Семенюк. Українська література. Підручник для 11 класу. – К., 2011.- с. 352-371). Прочитати роман П.Загребельного «Диво» (скорочено)
Викладач С.М.Бунько

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ


Шановні студенти! Ми підходимо до вивчення сучасної літератури, тобто тієї, яка твориться після проголошення незалежності України.

Але є у нашій програмі ще одна тема, яка за змістом охоплює не тільки сучасний період, але й вивчений вами часовий відрізок 19-20 століття. Ця тема – українська історична проза, вивчення якої ми починаємо сьогодні.

Наш сучасний письменник, герой України, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка Роман Іванович Іваничук писав: «Історичний роман, а тим паче для української літератури,— це особливий жанр… ». Чим саме і чому цей жанр є особливим – з’ясовуватимемо на сьогоднішньому занятті.

Запишіть у зошитах тему і план заняття:



Українська історична проза. Павло Загребельний.

План заняття:

1. Загальний огляд української історичної прози.

2. Представники української історичної романістики ІІ пол.ХХст. (З.Тулуб,

І.Білик, Ю.Мушкетик).

3. Життєвий шлях Павла Загребельного .

4. Огляд історичної прози П. Загребельного .
Отже, як бачите, на занятті ми маємо з’ясувати, в яких умовах розвивалася українська історична проза, хто з письменників зробив вагомий внесок у розвиток цього жанру та розглянути детальніше життєвий і творчий шлях видатного романіста ХХ – початку ХХІ століття Павла Загребельного.

Мотивація:

Сьогодні наше суспільство переживає складний процес націотворення та державної трансформації, важливу роль у якому відіграє історія. Саме вона, як наука про минуле, несе знання про розвиток соціального життя народу, країни. Поширенню та розумінню минулого засобами слова допомагає художня історична проза. Звертання до подій минулого сприяє розумінню історії як діалектичного процесу, усвідомленню залежності долі людини від суспільних обставин, формуванню історичного мислення, яке й робить можливим розуміння особистістю своєї ролі в суспільстві, шляхів самореалізації та самовираження.


Багато висловів Павла Загребельного стали крилатими. Мені найбільше подобається вислів, який ви бачите на дошці: «Призначення твоє на землі й у світі: читай!» Прослухавши сьогоднішню лекцію, спробуйте прокоментувати цю фразу.
Перш ніж ми почнемо розглядати питання, з’ясуємо, що вам уже відомо з даної теми.
Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

Бесіда зі студентами:



  • Як період «відлиги» відбився на розвитку української літератури?

    • Назвіть українських прозаїків ІІ пол. ХХ ст. та їх основні твори.

(Олеся Гончара «Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Циклон», «Твоя зоря»;

Михайла Стельмаха «Правда і кривда», «Дума про тебе», «Чотири броди».

Василя Земляка «Лебедина зграя»,

Володимира Яворівського «Оглянься з осені»,

Євгена Гуцала «Позичений чоловік...»;

повісті Володимира Дрозда «Ирій» та «Самотній вовк»,



Григір Тютюнник - новели)

    • Хто з вивчених вами письменників творив у жанрі історичної прози?

Пантелеймон Куліш «Чорна рада» 1857 р. перший в укр. літ-рі історичний роман.

Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.

Головна ідея: утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).

Історичною основою твору є події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 р. Боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького стала гострою, як ніколи до того. Від різних соціальних груп були висунутими на гетьманство Павло Тетеря, Яким Сомко й Іван Брюховецький. Отже, претендентів було троє, а булава одна. На Чорній раді гетьманом було обрано підступного Брюховецького. Переможець скарав Сомка та його прибічників на горло…



  • Що вам відомо про Павла Загребельного і його творчість


1. Загальний огляд української історичної прози.

Історична проза на українському ґрунті має давню історію та заслужену шану, її витоки потрібно шукати в народних піснях та переказах, житійній літературі, літописах, поемах і драмах на історичну тему. На початку ХІХ ст. з’являються перші публікації історичних пісень і дум: збірники Цертелєва (1819), Максимовича (1827, 1834, 1849). Така зацікавленість національним минулим була не випадковою: вона пов’язана із зародженням нового політико-культурного мислення в Європі, що відбилося на становленні нового літературного напряму - романтизму, характерною рисою якого було звернення до історії. Ці ідеї прижилися й на українському ґрунті, незважаючи на цілковите ігнорування царизмом національних проблем. У культурно-громадських осередках України поступово поширювалися думки про вагу рідного слова, історичної минувшини.

На початок 30-х років ХІХ ст. припадає пік активності українських романтиків. Саме в цей час починає інтенсивно розвиватись етнографія, історіографія, з’являються нариси з історії України Д. Бантиш-Каменського, науково-історичні розвідки О. Бодянського, М. Костомарова, П. Куліша, “Історія Русів”, перевидаються літописи. Розвиток історичної науки дав поштовх для відтворення історичного минулого в художній літературі: твори П. Білецького-Носенка, Є. Гребінки, М. Гоголя, О. Кузьмича, П. Куліша, пізніше М. Старицького, І. Нечуя-Левицького, А. Кащенка.

Звернення письменників до історичного минулого не було випадковим, оскільки зумовлювалося життям українського народу, сповненим величезними історичними зрухами. Найбільше уваги письменники приділяли періодам історії України, коли вона була незалежною або автономною державою, тим самим протиставляючи її сучасному становищу українського народу, який утратив свою державність, перебував під соціально-національним гнітом Російської імперії.



І. Нечуй-Левицький приступає до написання брошур та романів на історичну тему тоді, коли його твори на соціально-побутові теми давно вже стали класикою української літератури. (І.Франко, характеризуючи свого сучасника,”назвав його “великим артистом зору, колосальним всеобіймаючим оком України”. Це дає підстави говорити про широкий тематичний діапазон творчості митця.

Перші свої історичні студії прозаїк розпочав на початку 70-х років, у час так званого “безчасся”, коли інтелігенція повністю зневірилась у старих ідеалах, і моральна криза торкнулася всіх прошарків суспільства. У той час побачили світ історико-популярні брошури І. Нечуя-Левицького: “Унія і Петро Могила, київський митрополит”, “Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав і святий Володимир і його потомки”, “Татари і Литва на Україні”, “Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина”, “Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький”, “Руїна на Україні. Українські гетьмани Дорошенко, Многогрішний та Самойлович”, які були “одним із перших систематизованих популярних викладів історії України” І. Нечуй-Левицький своє завдання вбачав у тому, щоб дати белетризований виклад історії України, опертої на такі достовірні історичні факти, які б могли викликати справжній інтерес народу до свого минулого. Добре знаючи з дитинства народні думи та історичні пісні, спираючись на козацькі літописи С. Величка, Г. Грабянки, Самовидця та історичні монографії Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, М. Костомарова, письменник адресує ці брошури народу, “якому потрібно викладати історію як в оповіданнях для того, щоб було зрозуміло”.

Історичний досвід кожного народу пов’язаний передусім із державотворчим процесом, з конкретними історичними особами. Митець мріяв написати історію України в таких популярних викладах “до останніх гетьманів, починаючи од Мазепи”, і крізь призму вчинків героїв показати їхню роль у державотворчому процесі України. Як бачимо із назв творів, І. Нечуй-Левицький звертається до найбільш суперечливих сторінок історії України і, не ідеалізуючи, не перебільшуючи ролі тієї чи тієї історичної постаті, прагне допомогти читачеві осмислити її вчинки. Це дало змогу авторові показати драматизм поведінки історичних діячів на порозі політичного вибору, суперечки між моральним обов’язком людини і політика.
2. Представники української історичної романістики ІІ пол.ХХст. (З.Тулуб,

І.Білик, Ю.Мушкетик).

Серед тих, хто працював у жанрі історичної художньої прози к.19-поч.20 ст., помітне місце посідають:



Андрій Чайковський (Уродженець м. СамбораЛьвывськоъ обл. (1857-1935) український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно Демократичної Партії, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» та ін. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.),

Адріан Кащенко (*19 вересня (1 жовтня) 1858 — †16 березня 1921) — український письменник, автор численних прозових творів про вікопомну героїку Запорозької Січі. Його перу належать оповідання — «Запорожська слава», «На руїнах Січі», «Мандрівка на пороги», у повістях «З Дніпра на Дунай», «Зруйноване гніздо» він показав трагічну долю козацтва після знищення Запорозької Січі. Створив галерею портретів національних героїв України у творах: «Над Кодацьким порогом» (Про гетьмана Івана Сулиму); «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя),

Богдан Лепкий (1872-1941) автор циклу історичних повістей про гетьмана І. Мазепу («Мотря» у 2 тт., «Не вбивай» (усі — Київ-Лейпціг, 1926), «Батурин» (Київ-Лейпціг, 1927),
В українській літературі романне осягнення історичного минулого відбувалося всупереч державній політиці. Політичним репресіям були піддані за радянської влади 3. Тулуб, В. Гжицький, Г. Хоткевич. У радянський період були заборонені історичні романи «Гетьман Іван Виговський» І. Нечуя-Левицького, «Молодість Мазепи», «Руїна» М. Старицького, «Людолови» Зінаїди Тулуб, «Мальви» Р. Іваничука, «Меч Арея» І. Білика.
Творці історичного роману в літературі українського зарубіжжя Юрій Косач («Сонце в Чигирині», «Рубікон Хмельницького»), Микола Лазорський («Степова квітка», «Патріот»), Леонід Полтава («1709» про часи українсько-шведського союзу та війну з Росією), Святомир Фостун (автор великих історичних полотен «Плем'я непокірних», «Звідуни степових когорт», «Над Галичем гримить», «Шляхами смерті», розвідки «50-ліття УАПЦ») писали про ті сторінки вітчизняної історії, на які було накладено табу радянською ідеологічною системою.

З 1919 р. й аж до 90-х pp. XX ст. існувала ціла низка обмежень і заборон, які стосувалися тематики українського історичного роману. Унаслідок цього, за спостереженням Ю. Мушкетика, наша «історична романістика розвивалася однобоко, переважно в рамках подій Київської Русі…». Але й при відтворенні цих подій передбачалося певне (канонізоване радянською ідеологією) їхнє потрактування. За таких обставин не випадково поза увагою українських романістів залишилися й трагічні події Руїни, і події епохи Івана Мазепи, і все, що пов’язане з нетривалим гетьмануванням Павла Полуботка… Та й така, здавалося б, безневинна тема, як тема Хмельниччини, ще чекає на всебічне, не позначене політичною кон’юнктурою, романне осмислення.

Письменники другої половини XX — початку XXI століть, які творили чи продовжують творити у жанрі історичної прози, це: І. Білик, М. Вінграновський, Л. Костенко, В. Малик, П. Загребельний, Р. Іваничук, Д. Міщенко, Ю. Мушкетик…

На дошці можете бачити портрети цих письменників.

(Виступи студентів з демонстрацією підготовлених презентацій про письменників, які працюють у жанрі іст.прози)
Розквіт української історичної прози періоду 70-х — початку 80-х рр. XX ст. був зумовлений необхідністю через уроки історії висвітлити день нинішній. Тому до історичних творів пильно придивлялася критика, зокрема офіційна, вишукуючи там якоїсь «крамоли». Піки творчості припадають на 1982 і 1989 роки – тисячоліття хрещення Русі і 1500 ліття Києва.

Історична белетристика й сьогодні залишається найпопулярнішою серед творів, що висвітлюють минуле українського народу й держави.


3. Життєвий шлях Павла Загребельного .

Найпомітнішою постаттю української історичної романістики ХХ століття є Павло Загребельний.



Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 р. в мальовничому с. Солошине Кобеляцького р-ну на Полтавщині.

В інтерв’ю П Загребельний зізнавався: «Мені й зараз сняться ті стежки з дитинства, згадуються. Найдорожчі спогади, хоч стільки було потім подій, припадають на перші шістнадцять років життя. У всіх творах — моє село, навіть прізвища вибираю для своїх героїв наші, солошинські...»

У Солошиному закінчив семирічку, а далі навчався в Озерській середній школі. Рано втратив матір (у 6 років), батько одружився вдруге. Пережив голодомор 1932-33 років. За офіційними даними із 2600 мешканців села від голоду померли 800 чол.

1941 р. закінчено десятирічку; учорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, у серпні 1941 р. мав поранення. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт.

Після того короткого бою в серпні 1942 року він, поранений, потрапив у полон, де пробув аж до лютого 1945-го. Про ті епізоди своєї біографії він розповів у романі «Європа-45». А в його інтерв’ю журналістові Дмитру Гордонові читаємо: «Мене, помираючого, підібрала німецька трофейна команда — літні, як мені тоді здалося, фрици, років сорока. Напоїли кавою із солдатської фляжки, переправили в Болхов, потім в Орел. Там у колишній в’язниці був великий табір. Не помер я тільки тому, що був молодим і досить міцним. В рані в боку завелися черви, ніхто мене не лікував... Два з половиною роки я був у німецьких концтаборах: в Орлі, в Гомелі, в Кальварії — тихому литовському містечку, чия назва у католиків означає Голгофу — місце, де Христос прийняв смертні муки...»

Потім його довго за це терзатимуть: як посмів радянський офіцер Загребельний здатися на милість ворога?! Хто ж захищатиме Батьківщину?!

І навіть ніякого пом’якшення до нього через те, що захоплено його було непритомного, закривавленого. І що було йому тоді неповних вісімнадцять літ. Майже ворог народу — і все.
Його допитували німці, допитували й свої. Застрашували. Але, зрештою, якось усе минулося.
Вже через десятиліття його недоброзичливці (а їх у нього, як і в кожного талановитого та видатного чоловіка, було таки чималенько) поширювали про Загребельного різні наклепи на кшталт того, що він був мало не поплічником самого Гітлера чи хоча б генерала Власова. Одне слово, його є за що розп’ясти.
Це нині все те можна сприймати з гумором і сміятися з таких макабричних сюжетів. А в часи комуністичного тоталітаризму, коли легіони нишпорок вишукували неблагонадійних та недосить вірнопідданих, коли крізь побільшувальні лінзи суперпильності вивчалася кожна плямка в біографії, це було дуже небезпечно.

До лютого 1945 р.— фашистські концтабори смерті.


У 1945 р. працює в радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

Після повернення в Україну з 1946 р.— навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, у журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

У другій половині 50-х рр. XX ст. П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата Андрія Коваленка, який загинув у фашистському концтаборі.

У 1961-1963 рр.П. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), на сторінках якої з його благословіння дебютували ті, кого назвали шістдесятниками: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич,Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Юрій Щербак, Валерій Шевчук. Цікаві спогади про його редакторування написав Віталій Дончик, який був тоді в газеті заввідділом критики.

Приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960). Протягом 60-70-х рр. письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема й найвагоміші з них: «День для прийдешнього» (1964); «Шепіт» (1966); «Добрий диявол» (1967); «Диво» (1968); трилогію «З погляду вічності» (1970); «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980); романну будову з чотирьох книг «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»; «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)); «Переходимо до любові» (1971); «Намилена трава» (1974); «Євпраксія» (1975); «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).

Більшість його романів створювалося в Ірпені, на древлянській землі. Тут, біля колись повноводої річки, що витікає з самої далекої історії, причаївся Будинок творчості письменників України. Загребельний любив Ірпінь із його скромним затишком і майже завжди по-лондонськи непередбачуваною погодою. Понад два десятиліття можна було його зустріти тут, де йому так добре працювалося. Сам, за кермом власного автомобіля, їхав зранку до Спілки, ввечері ж знову повертався сюди, поінколи сидів тут безвиїзно кілька днів, і тоді з другої кімнати першого корпусу, де він завжди жив, і вдень, і пізно ввечері невгавала друкарська машинка. Ми захоплювалися цією несамовитою працездатністю. До сьогодні він написав найбільше з усіх українських прозаїків усіх часів.

Виступив П. Загребельний і з кількома п’єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступав з критичними й літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв’ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе й портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П.Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О.П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).
Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т.Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять у перекладах іншими мовами; зростає й кількість видань творів письменника за рубежем.
У 1979-1986 рр. Павло Архипович керував Спілкою письменників України. Решту життя присвятив роботі на ниві красного письменства.

Він попрощався з Ірпенем на початку вісімдесятих, купивши дачу в Кончі Озерній. 

На порозі свого вісімдесятиріччя він опублікував новий роман — «Стовпотворіння». попередній - «Брухт» , у 1994 р. – «Тисячолітній Миколай» (образ середньовічної української культури змальовується автором за конкретними історичними джерелами. Він є частиною образу духовного світу українців Х- ХVІІ століть. П. Загребельний акцентує проблему шанобливого ставлення до звичаїв народу, які беруть свої початки з прадавніх, язичницьких часів. В образі середньовічної культури письменник зауважує співіснування новітнього, християнського і традицій язичництва. Йдеться і про утиски для розвою європейської культури під час зросійщення України. В цілому цей образ актуалізує питання самоідентифікації нації і вписуваності її культури у загальноєвропейський контекст.)
Помер Павло Загребельний 3 лютого 2009 року після затяжного туберкульозу. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Письменника Михайла Слабошпицького називають біографом Павла Загребельного. У 2004 році вийшла друком його книга про Павла Архиповича — «За гамбурзьким рахунком».

Творча робота. На основі почутого та висловлювань літературознавця Василя Фащенка складіть психологічний портрет письменника П. Загребельного. «Сам він — невтомний шукач, експериментатор, вигадник, людина різносторонніх інтересів, майже фотографічної пам'яті, дотепного розуму, полемічного обдаровання, що засвідчує вся його творчість. Прикметною рисою П. Загребельного є невситима жага творення. Книги П. Загребельного — це думи й роздуми про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, втрачають або нівечать і — що найважче — творять його в муках любові. В епічно-об'єктивному стильовому діапазоні П. Загребельного, який не приховує свого "я", а, навпаки, втручається і в оповідь, і в монологи героїв,— чудово поєднуються гостра, цікава фабульність з докладною деталізацією, іронія, гумор і сарказм з романтикою, публіцистика з психологізмом, афористичність і уривчастість з довгими фразами — періодами, з енергією дієслівних многочленів, в яких передається обшир і безперервність вирування життя. Стиль П. Загребельного називають експресивним. Романи П. Загребельного — від перших спроб, де характери лише окреслювалися, до густонаписаних картин багатогранного людського буття — об'єднує погляд на народ як першоджерело в бутті творче, діяльне. Слово тієї чи іншої доби, в якому вона знаходить сконденсований вираз,— це передусім пісня, поезія та афоризми. Для П. Загребельного вони — не матеріал для здоблення, орнаментування тексту, а сама плоть мислення й переживання дійових осіб. Над усе герої П. Загребельного підносять в людині думку».
4. Огляд історичної прози П. Загребельного .

Павло Загребельний — один із найчитабельніших авторів. Звертається митець до різних жанрів: новели, оповідання, повісті. Але найбільша його любов — роман.


Романний світ митця — це понад двадцять книг різної тематики. Групуючи ці тексти, дослідники виділяють кілька тематичних циклів.

1. Військово-патріотичний: «Європа 45», «Європа. Захід», «Шепіт», «Добрий диявол».

2. Цикл творів про сучасність: «Спека», «День для прийдешнього», трилогія «З погляду вічності», «Левине серце», «Розгін», «Південний комфорт», «Гола душа», «Юлія».
Їх активно читали, бурхливо обговорювали, але найбільший резонанс мали

3. твори історичної тематики. У романах «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан», «Диво» оживають голоси історії та складні постаті минулого, вражають своєю неповторністю різні епохи.

Щоб збагнути мотиви, які керували митцем під час задуму його творів, треба звернутися до самого майстра за відповіддю: «Мені докоряли, що я принижував Богдана Хмельницького. Я дотримуюсь зовсім іншої думки. Ті герої, які перебували тільки на вершинах, які ступали тільки по горах — це майже не люди. Чому? Бо до Бога вони не дійшли, а до людей не спустилися — це якісь холодні фантоми. Тому, коли я писав і про київських князів, і про нашу величну Роксолану, я керувався тільки цим. Я чув ці голоси людей з далеких століть, вони «наговорювали» мені те, що з ними відбувалося. Для мене головне — реставрувати психологію, душу цих історичних героїв. Історик цього не може. Про що думав Ярослав Мудрий? Що відчував Володимир, коли приймав Християнство? Письменник це може домислити. Я вибирав великі душі, які сяють нам крізь тисячоліття. Це, в першу чергу, Ярослав Мудрий, його внучка Євпраксія, Богдан. Коли я писав Євпраксію, хотів дізнатися, якою була жінка XI століття. Далі — через 500 років — Роксолана. Третьою частиною триптиха був роман про жінку, нашу сучасницю «Юлія, або Запрошення до самовбивства».


Вірю саме в літературу. Тільки вона, мені з дається, виконує свою роль — дає людям надію. Одне з великих джерел цієї надії — наша історія. Я починав писати романи про Київську Русь тоді, коли їх ніхто не писав. А життя наше було таке — безвірницьке, атеїстичне, страшне і дуже тяжке. У мене був релігійний рід — ніколи не сідали за стіл, не помолившись. У нас була Біблія, і коли мені виповнилося 10 років, почав читати її. Я народився і виріс на Дніпрі… І це перейшло в мою душу. Там, де Дніпра нема — ніби й не Україна. Це наша головна ріка, ріка мого народу. І це ріка Шевченка, і Дніпро — це Україна».


1. «Диво» — перший історичний роман Павла Загребельного 1968 року про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об'єднання земель руських та було зведено Софійський собор у Києві.

У романі органічно поєднується далеке минуле та сучасність. Події охоплюють майже тисячоліття. У центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності.



2. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975).

Поштовхом до написання роману «Первоміст» послужило літописне свідчення 1117 року, де зазначалося: «Того ж літа (6625) устрої мост через Дніпр Володимир». В історичних джерелах ця подія розкрита не була. Павло Загребельний зацікавився маловідомим фактом, бо побачив у Первомості символ єднання Руської землі проти лютого ворога — монголо-татар. Образ Первомосту в романі символічний. Побудований у 1117 році, він постає перед нами зримо, виразно, разом із життям, побутом, прагненнями наших далеких предків. Змальована автором історія першого мосту через Дніпро є також історією становлення давньоруської держави.

3. «Смерть у Києві» (1972р. Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка) — роман про Київську Русь. Події відбуваються у XII столітті за часів жорстоких і кривавих міжусобних воєн.
Князь Суздальський Юрій Долгорукий — правитель розсудливий, обдарований державного мудрістю — замислив об'єднати землі руські, встановити між ними мир і злагоду. Заради нього, а не для слави зібрався він іти на Київ, виступити проти Ізяслава та інших непримиримих князів. Нелегкий був той шлях, багато перешкод чинили Юрію боярство і церковники, які не зупинялися перед найтяжчими злочинами, щоб зганьбити Долгорукого, не допустити його до Києва. Та це нікому не вдалося. І от Юрій, син Мономаха, праправнук Володимира Великого, відірваний од Києва цілих п'ятдесят літ, повертається до славного слов'янського града, щоб сісти на стіл батька свого, своїх дідів-прадідів. Радісно зустрічала його сила-силенна народу, йому відчинені усі брами міста — великий князь в'їздить у Київ...

4. У романі «Євпраксія» письменник відтворює історичні події останнього десятиріччя XI ст. На тлі цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії — дружини німецького імператора Генріха IV. Дружину всемогутнього імператора вразили дикі оргії, дрімуча забобонність при імператорському дворі. Коли Євпраксії не вдалося вмовити імператора-жорсткосердця, вона бунтує. Мужня жінка втікає з-під охорони, виступає в соборі, викриваючи Генріха перед усім католицьким світом. Так Європа вкотре познайомилася з жінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська! Письменник занурюється в складний внутрішній світ героїні, намагаючись найпереконливіше передати його й водночас вимальовує її психологічний портрет на широкому історичному тлі.
5. Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути в складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною.
6. Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний у романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя.

 

Підведення підсумків, узагальнення матеріалу



  • У яких умовах розвивався жанр історичної прози?

  • Чому твори деяких українських романістів були заборонені?

  • Назвіть найвідоміших представників історичної романістики і їхні твори.

  • 3 якими творами ви б хотіли ознайомитися детальніше?

  • Про які історичні постаті писав П. Загребельний?

  • Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Найбільше в характері письменника

П. Загребельного мене вразила така риса, як...
Каталог: attachments -> article -> 2903
article -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
article -> Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту
article -> «Сто років з Андрієм Малишком»
article -> Рими. Андрій Малишко «Вихопивсь дощик поміж заграв»
article -> “Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета Олександра Довженка”, зазначав Чарлі Чаплін
article -> Схеми. Таблиці 9 клас новий час
article -> Опорна схема
2903 -> 1. Загальний огляд української історичної прози


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Українська історична проза iconТема №1 «Психологічна та лірична проза, проза у віршах. Модерністська проза на початку 20 ст.»

Українська історична проза iconХудожня література агеєва В. Українська мала проза ХХ ст. Антологія. К.: Факт, 2007
Дунаєвеччина очима дослідників, учасників І свідків історичних подій. – Дунаївці-Кам. Под.,2008
Українська історична проза iconПоурочно-тематичний план з предмета: "Українська література"
Українська література в контексті розвитку суспільства певного часу. Її вимушена історична місія, особлива роль у житті поневоленої...
Українська історична проза iconКонспект «Українська еміграційна проза»
Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба своє пишне вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам...
Українська історична проза iconМала проза в. Фолкнера як об’єкт наукового дискурсу
Мала проза в. Фолкнера як об’єкт наукового дискурсу стаття присвячена дослідженню феномена малої прози В. Фолкнера як об’
Українська історична проза iconЮлія Кисла Українська історична пам`ять: конструювання загально радянської ідентичності в урср
Цілком очевидним був той факт, що створена тоталітарна держава, досягнувши уніфікації в усіх сферах життя, прагнула до перетворення...
Українська історична проза iconСирота юлія олександрівна
Російськомовна проза є. П. Гребінки в контексті російської літератури 1830–1840-х років
Українська історична проза icon«Йому судилася доля генія»
«Проза життя» і «поезія життя» вислови, які часто зустрічаються в нашій мові. Як ви їх розумієте?
Українська історична проза iconФілософська І соціально-історична проблематика роману г. Мелвілла
Тема: філософська І соціально-історична проблематика роману г. Мелвілла
Українська історична проза iconУрок української літератури у 10 класі
Тема. Ольга Кобилянська. Життя І творчість. Формування світогляду письменниці (європейська культура, український феміністичний рух)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка