Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність



Сторінка7/9
Дата конвертації17.03.2018
Розмір1.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Ренесанс в Українській культурі

 

Ренесанс в українській культурі був своєрідним i як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Від­родженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов'язана iз занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя – Київської Pyci. На українських землях 6ула на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.



Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура iз заходу зазнавала асиміляцій, з півдня ж – відвертого геноциду. Проте слід відзначити i позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI — початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись вiд польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани,  Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова i Кам'янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини – місця проживання основних громад – руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини – ринкова площа, вiд якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста – велика площа з ратушею. У Львові основні в’їзні брами сполучилися широкими магістралями, що було одним з найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.

Практика планування львівського передмістя 6ула втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем з Італії. Незважаючи на всі перебудови й руйнування, i сьогодні окремі площі i вулиці Львова, Жовкви, Кам'янця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу.

         3 глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Европi і  i заслужено називався "волинськими Афінами".



Кругла Башта

Найкращі споруди замку – Кругла Башта,   Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження . Одночасно з острозьким перебудовується замок у Кам'янці-Подільському. Тут впроваджений новий тип фортифікації – бастіонна система, що включала в себе численні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Уci вони виконують не лише утилітарну, а й певну естетичну функцію.

 Луцька брама

На 70-90-ті роки XVI ст. припадав найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається "Чорна кам'яниця" (1588-1589, архітектор П. Римлянин та їx.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), каплиця Трьох Святителів (архітектор П. Красовський) 



Успенська церква

 

 Чорна кам'яниця



3 архітектурою був пов'язаний розвиток українського кам'яного різьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання apxi­тектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, в львівські усипальниці – каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві – початок XVII ст., архітектори i скульптори П. Римлянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.)

 

Каплиця Боїмів

Надгробний пам'ятник в усипальниці королів, магнатів, багатих городян стає одним з характерних зразків реалістичної ренесансної скульптури як в Італії, так згодом i в Україні. 3 XVI ст. було вироблено навіть певну систему такого монумента, що складався з скульптурного зображення померлого, якай ніби спочиває, лежачи на саркофазі, обрамленому вибагливими архітектурно­орнаментальними композиціями. До кращих зразків такої скульптури належать надгробки князів Синявських з церкви-усипальниці м. Бережани (70-80-ті роки XVI ст., скульптор Й. Пфістер та Г. Горст), князя К.Острозького (1579), що знаходився в Успенському coбopi Києво-Печерської лаври. У надгробку Ганни Синявської з Бережан органічно злилися традиції українського національного мистецтва з новими ренесансними принципами. Образ цієї жінки, яка померла в молодому віці від пологів, зворушує гармонію фізичних i духовних якостей, грацією форм, декоративним ритмом трак­тування одягу, що ніби почерпнутий із джерел іконописного мистецтва.

       У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними i в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаютьсянастінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри-портрет, історичний живопис, в іконах i фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися. Водночас навіть у такому консервативному виді мистецтва, як іконопис ознаки Ренесансу очевидні.

 

    Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизаними ідеями Відродження, е три іконостасиП'ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало i Федор Сенькович. Художники були активними членами братств. Л. Пухало мав дружні стосунки з першодрукарем Iваном Федоровим. Живописна досконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передові суспільні та естетичні позиції їх творців. Образи Icyca, апостолів, інших персонажів П'ятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успенського іконостаса (авторська робота Петрахновича) належить до найзріліших i найдовершеніших в українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу, шляхетність людських почуттів i набувають високого громадського звучання.



Розвиток освіти наприкінці XV-XVI ст.

Поширенню ренесансної культури в українських землях сприяв насамперед розвиток освіти. Наприкінці XV-XVI ст. помітно зростає прошарок українців, що здобули освіту в кращих західноєвропейських університетах - Краківському, Празькому, Болонському та ін. У списках студентів Краківського університету того часу знайдено понад сто  вихідців з України. Деякі з них були провідниками загальноєвропейського ренесансу. Зачинателями гуманістичної культури в Україні i визначними гуманістами XV-XVI ст. вважаються Юрій Дрогобич, Павло Русин та Станіслав Оріховсьхий.



Юрій Дрогобич, або Ю.Котермах з Дрогобича (1450-1494), вчився в Краківському та Болонському університетах. Після здобуття ступеня доктора філософії та медицини у Болонії викладав там у 1478 - 1482 рр. астрономію та математику, а в 1481-1482 рр. займав посаду ректора університету медиків та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, працював професором медицини i астрономії. Праці його відомі в Iталії, Франції, Німеччині, Угорщині.

     Павло Русин iз Кросна (1470-1517) вчився в Краківському та Грейс­фельдському (Німеччина) університетах. У 1506 р. переїхав до Кракова, де працюючи магістром університету, викладав курс античної літератури. Русин - перший поет-гуманіст в українській літературі, водночас засновник гуманістичної латинської поезії в Польщі.

    Станіслав Оріховський (1513-1566) народився в с. Оріховці поблизу Перемишля. Вчився в Краківському, Віденському, Болонському університетах. Повернувшись на батьківщину 1543р., брав активну участь у суспільному житті, в публіцистичних творах піднімав питання про згуртування європейських народів проти турецької експансії. Оріховсього можна віднести до перших полемістів, які виступили проти папства, догматів католицизму. В дусі Реформації він відстоював примат королівської та світської влади, яка повинна працювати на благо суспільства, громадянина, освіти і виховання народу.

Просвітницьке значення братських шкіл

         Наприкінці 16- на поч. 17 ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

         Братства – це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства – це світські організації, які відстоювали релігійні. Політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належить велика заслуга у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональній консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.

         Найстаршим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-ті роки 16 ст. від 1585 р. його покровителем став князь  К. Острозький, а згодом  - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі. Організаційне оформлення Львівського братства  збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні у Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками . Львівська братська школа – це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалось зі школою вищого типу.Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма передбачала викладання предметів класичного трівіуму і квадривіуму, значна увага надавалась вивченню слов’янської граматики, грецької мови та латини. Знання останньої давало учням змогу ознайомлюватись з досягненням західноєвропейської науки та літератури.

         Слідом за Львівською братською школою почали з’являтися навчальні заклади і в інших  містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Перемишлі.

     Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були пiд захистом козаків. Київська братська школа,заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братсва i школи головним було саме створення школи. Першим  ректором  школи  був:  колишній  ректор  Львівської братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій  Смотрицький  (1618-1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін.

 Школа перебувала пiд постійною опікою видатних політичних i культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Iвана Борецького(пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, якi взяли активну участь у  реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632 р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половинi XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

         Програми  братських  шкіл  мали  релігійний  характер  і  передбачали вивчення   мов   (грецької,   латинської,   польської,   старослов'янської), філософії,  риторики,  граматики.  Викладачі   школи   стояли   на   обороні православ'я і вели боротьбу з католицизмом.  При  братських   школах   створювалися  бібліотеки.   У бібліотеці  Львівської  братської  школи  було  9   різних   видань   творів Аристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати.Пересопницьке євангеліє - визначна  пам'ятка  староукраїнської  мови. Переклад  євангелія  "простою  мовою",  розпочате  1556   в   монастирі   на Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському  місті  Пересопниця  (тепер  село Рівенської обл.). В цьому євангелії виразно  відбито  фонетичні,  граматичні та лексичні риси живої української  народної  мови  16  ст.  зберігається  в Національній   науковій   бібліотеці   ім. Вернадського.   Після    утворення незалежної України застосовується при прийнятті  присяги  нового  президента України після його обрання. Зараз  розглядається  питання  про  його  масове видання.

            В  1576 р.  в  Острозі  було  створено культурно - освітній центр під патронатом Костянтина Острозького (1626-1608). Центр складався з колегії , або “триязичного ліцею”, - словяно-греко-латинської академії, що отримав таку назву з 1583 р., друкарні та науково-літературного гуртка.  Першим ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький.  Він  брав активну  участь  у  виданні  І.  Федоровим  Острозької  біблії. До Острога приїздить грек  Кирило Лукаріс. Він викладав в Острозі припускається що він був ректором колегії після Смотрицького,  математик   і астроном,  професор  Краківського  університету Іоан  Лятош,  брат  Северина  Наливайка  публіцист та філософ Дем'ян Наливайко. Острозьку  колегію  закінчило  чимало  видатних  людей  тодішньої України: Петро Сагайдачний,  Йов  Борецький,  Северин Наливайко   та   ін. Програма колегії передбачала  заняття  з  граматики,  діалектики,  риторики, арифметики, геометрії,  астрономії,   музики,   грецької,   латинської   та старослов'янської мов. В історії української освіти Острозька  колегія  мала непересічне значення: вона готувала викладацькі кадри  для  братських  шкіл, підготувала значний прошарок української еліти, яка  потім  посідала  значні керівні пости в церковній ієрархії, Запорозькій Січі,  у  культурному  житті України. Занепад Острозької колегії почався після смерті князя  К.Острозького у 1698 р. Онука князя віддала приміщення колегії єзуїтам, які створили в  її приміщеннях єзуїтську колегію.

Розвиток друкарської справи в Україні

Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці XVI - початку XVII ст. більшість друкарень, що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спрямування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну i наукову літературу. Перші книжки  "Часословець", надруковані кирилицею, з'явилися в Кракові 1491 р., де були досить значними українська i білоруська громади. До цих видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль. Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фголь користувався допомогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень. Однак початок книгодрукування безпосередньо в українських землях пов'язаний з Іваном Федоровичем.

     Переїхавши до Львова у 1572 р. i будучи вже досвідченим фахівцем друкарської справи, I. Федоров за допомогою міщан заснував друкарню i протягом1574 р. видав перші українські "Апостол" i "Азбуку", що мало величезне значення не лише для розвитку інфраструктури української культури, а й для формування національної самосвідомості. Але справжнього розмаху ренесансна особистість I. Федорова набула в Острозі під патронатом К.-В. Острозького -Лоренцо Медичі української культури. Однією з шести книг Iвана Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменита Острозька біблія (1581), що стала шедевром друкарського мистецтва XVI ст. Видання вперше було здійснене церковнослов’янською мовою і довго слугувало як джерело для наступних перевидань.
    В цей період відбувається розвиток полемічної літератури. Українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досяга своєї кульмінації в період підготовки та підписання Брестської Унії 1596 р. Полемісти  гнівно звинувачували верхівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, багато уваги у своїх творах приділяли розвитку духовності, народної освіти, вихованню.

         Письменники полемісти – Герасим Смотрицький “Ключ царства небесного”, Христофор Філарет ”Апокрисис”, Іван Вишенський “Послання єпископам – відступникам від православ’я” - таврував верхівку церкви і можновладців-панів за знущання над простим народом, одним з перших виступив проти кріпацької неволі.

      Таким чином, Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. I хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення західної Європи, насамперед Iталії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності. "Так само, як Січ змогла створити на території чужої держави мілітарну республіку, -пише Е. Маланюк, - так суспільство здолало школами, братствами i безупинною боротьбою - створити "державу в державі" - "Руську Річ Посполиту".

Своєрідність i драматизм Ренесансу в Україні полягає i в тому, що свої вершини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контрреформації, національних i релігійних воєн, в одній з яких український народ виборював своє право на існування. Зазнавши Свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження, що стала основою державного відродження за доби Б. Хмельницького та I. Мазепи.



Розвиток літератури. Полемічна література.

Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI ст. були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник “Аристотелеві врата”. Поширюються переклади Святого письма. Одним з найбільш цінних вважається “Пересопницьке Євангеліє”, створене у 1561 р. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на “просту” українську тогочасну мову .

Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI ст. відмічається розквіт українського епосу - створюються думи, балади, історичні пісні, які Т.Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними були цикли дум “Маруся Богуславка”, “Самiйло Кiшка” та ін. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ'ю.

Сплеск літературного процесу в Україні був пов'язаний з Брестською церковною унією. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанрполемічної літератури, який виник як реакція на експансію католицької церкви в Україні. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі “Тренос”(грец. - “плач” - плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у “Палінодії” (“книга оборони”), Іван Вишенський у “Раді про очищення церкви” виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом “чим гірше, тим краще”. Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у “Посланні до єпископів” він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

У XVI-XVII ст. поетичні твори найчастіше створювалися мандрівними дияконами і піддячими - учнями духовних шкіл. У період літніх канікул вони подорожували і писали віршовані твори на замовлення, з метою заробітку. Зміст цих віршів міг бути хвалебно-величальним (панегірик) або пов'язаним зі смертю і похоронами будь-кого зі знатних людей (мадригал). Разом з тим багато епіграм, віршів, поем були авторськими. Наприклад: Себастіян Кленович – “Роксоланія”, “Звитяжство богів” та ін., Симон Пелакід – “Про Острозьку війну”, Дем'ян Наливайко – “Про час”, “Про старожитний клейнод” та ін., Мелетій Смотрицький – “Лямент у світа вбогих…”, Касіян Сакович - “Вірші на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного”. Українські поети часто використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам моралі, релігії, що відповідало тогочасним смакам. У той же час в цих творах рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це додає поезії XVI-XVII ст. дещо наївного, невитонченого характеру. Треба врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще не було, у зв'язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. Проте українська поезія XVI - першої половини XVIII ст. переживала важливий етап свого розвитку. У XVIII ст. найбільші досягнення поетичного мистецтва були пов'язані з ім'ям Григорія Сковороди.

У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія - таїнство спокутування гріхів людей Ісусом Христом; міракл - події життя святих та діви Марії; мораліте - драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру.

Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, але і світські теми. Її мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні творів грецьких та римських авторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму “Комедія на Різдво Христове”, Симеон Полоцький - драму “Про Навуходоносора”, Григорій Кониський - “Воскресіння мертвих”.

Своєрідним літературним жанром були літописи. Не будучи історичними дослідженнями в повному розумінні, літописи поєднують риси науки і мистецтва. Якщо перші редакції Київського літопису, створеного на початку XVI ст., тяжіли до давньоруської стилістики, то більш пізні редакції мають ознаки нового часу. У XVII ст. з'явилися літописи, які відобразили найбільш яскраві і важливі події того часу - формування козацтва, Визвольну війну 1648-1657 р. та ін. - літопис Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, монастирські літописи. Нарівні з документами автори літописів використовували фольклорні джерела, власні спогади. Літописи відіграли важливу роль у розвитку літератури та науки.

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconКультура І духовне життя в Україні ( середина 60-х початок 80-х років )
Тема: Культура І духовне життя в Україні
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconIсторія української драматургії, Г. В. Доброскок
Це заважає не тільки усвідомити українську драматургію Кубані як складову частину великої української літератури, але І як самобутнє...
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconУкраїнська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx
Українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії....
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconУрок № Дата проведення
Тема. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconСвітова література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Українська культура як самобутнє духовне утворення. Загальна характеристика української культури та її своєрідність iconСвітова література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка