Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка17/50
Дата конвертації11.04.2017
Розмір12.11 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   50

УРОК № 23

УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ХАРКІВСЬКОГО ПОЕТА МИХАЙЛА КУЛЬЧИЦЬКОГО

Мета: ознайомити учнів з життям та творчістю Михайла

Кульчицького, проаналізувати вірші «Мечтатель, фантазер, лентяй-завистник!» та «Самое страшное в мире»; розвивати навички виразного читання, аналізу поетичного тексту, зв’язне усне мовлення, уміння висловлювати власну думку та обґрунтовувати її, робити висновки; виховувати інтерес до літератури рідного краю.

Обладнання: тексти віршів М. Кульчицького, портрет поета, фото будинку, у якому жив поет у Харкові.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент

  2. Актуалізація опорних знань

Бесіда з учнями

  • Яких письменників Харківщини ви знаєте?

  • 3 творчістю яких ми вже ознайомилися?

  • Яких ви знаєте сучасних поетів та письменників?

  1. Оголошення теми й мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності школярів

Слово вчителя

Однокурсник М. Кульчицького в Літинституті Сергій Наровчатов написав у 60-ті роки: «Наше поколение не выдвинуло великого поэта, оно само по себе выдающийся поэт с поразительной биографией. У нас есть свои герои, свои мученики, свои святые. Кульчицкий — один из героев и святых своего поколения «лобастых мальчиков невиданной революции».

Про враження людей від зустрічей з М. Кульчицьким його друг Борис Слуцький розповів так:

«Они вспоминают очи,

Блестящие из-под чуба,

И встречи в летние ночи,

И ощущение чуда...»

Хочеться, щоб і ви відчули дотик чуда, ознаймившись з віршами цього талановитого поета.


  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Слово вчителя (Під час розповіді демонструє портрет поета

та фото будинку, де той народився та жив)

Михайло Кульчицький належав до нової плеяди російських поетів. Але розкрити талант до кінця, відшліфувати його хлопцеві не дозволила війна. Він загинув у січні 1943 року. Смерть була настільки несумісною з образом цього життєрадісного юнака, що Сергій Наровчатов, один з учасників молодої літературної групи «Кружок друзей», до якої входив і М. Кульчицький, написав:



«Я верю невозможное случится,

Я чарку подниму еще за то,

Чтоб объявился лейтенант Кульчицкий Поручиком у маршала Тито!»

Справжні поети, як свідчить людський досвід, безсмертні: вони живуть у пам’яті людей, їх думки й почуття, закарбовані в поетичних рядках, змушують людей сміятися й сумувати, радіти й захоплюватися, кохати і дружити, цінувати життя й підніматися на боротьбу. Одним з таких поетів і був М. Кульчицький.



  1. Повідомлення учня про життєвий шлях поета

Михайло народився 1919 року в Харкові, де пройшли його дитячі роки. М. Кульчицький дуже любив рідне місто, добре знав його, присвячував Харкову свої вірші:

Я люблю родной мой город Харьков

Сильный как пожатие руки.

Он лежит в кольце зеленом парков,

В голубых извилинах реки...

Ті, хто знали поета особисто, згадують, що в найважчі хвилини життя поет підбадьорював себе словами: «Ми з Харкова». Чи можна навести більш переконливий доказ любові до рідного міста?

Його батько Валентин Кульчицький був свого часу офіцером жандармського (за іншими даними, кавалерійського) корпусу, потім юристом, а згодом літератором. Мабуть, любов до поезії Михайло успадкував саме від нього. У Кульчицьких була напрочуд дружна родина. У домі завжди була злагода, діти (Михайло та Ольга) виховувалися в атмосфері взаємоповаги, внутрішньої самодисципліни, охайності, любові до людей та Вітчизни. Навчання Михайло почав у школі № 1, де провчився вісім років, а закінчував десять класів у школі № ЗО.

Поезією Михайло почав захоплюватися дуже рано. Своїми кумірами вважав В. Маяковського та С. Єсеніна. Любов до поезії привела його в гурток поетів при Харківському Палаці піонерів, де він познайомився з Борисом Слуцьким, який став його другом на все життя. Михайло рано почав друкуватися, перший його вірш було вміщено в журналі «Пионер» 1935 року.

Після закінченні школи М. Кульчицький деякий час працював теслярем та креслярем на ХТЗ, після чого вступив до Харківського університету на філологічний факультет. Але навчався він там усього рік — поїхав, на запрошення свого друга Бориса Слуцького до Москви в Літінститут ім. М. Горького (семінар Іл’ї Сельвинського). Він перевівся на другий курс. Під час навчання давав уроки мови та літератури в одній з московських шкіл.

У столиці молодий поет увійшов у коло членів молодої літературної групи «Кружок друзей», до якого належали відомі зараз, а тоді ще тільки поети-початківці, учні І. Сельвинського: Павло Коган, Микола Майоров, Сергій Наровчатов, Давид Самойлов та інші. Цьому сприяв Борис Слуцький: усі названі вище поети були його друзями. М. Кульчицький став справжньою душею гуртка: усі захоплювалися тонким гумором Михайла, умінням створювати необразливу сатиру.

У М. Кульчицькому вбачали майбутнє радянської поезії. Його природний дар — чуття слова могло б йому стати одним з найкращих митців слова, але цьому не судилося бути: усе перекреслила війна.

Уже в перші її дні Михайло йде у військкомат із заявою взяти його на фронт. Вихований у любові до своєї країни син колишнього офіцера не міг стояти осторонь битви, але на фронт його не взяли.

Невдовзі в Москві було сформовано винищувальний батальйон, до якого й увійшов М. Кульчицький, але на початку жовтня батальон розпустили й Михайло знову взявся до навчання. Та бажання захищати Батьківщину не давало спокою, тому він виїхав на фронт працювати у фронтовій газеті, а потім, у грудні 1942 року, вступив до кулеметно-мінометного училища, отримав звання молодшого лейтенанта.

Життя командира мінометного зводу молодшого лейтенанта М. Кульчицького обірвалося під Сталінградом — неподалік села Трембачово Луганської області під час наступу радянських військ від Сталінграда в район Харкова. Потім його буде перезахоронено у братську могилу села Павленково. Ім’я М. Кульчицького вибито золотом на десятому прапорі у Пантеоні Слави міста Волгоград.

«Сколько великих стихов он мог бы еще написать!» — з болем сказав Є. Євтушенко. Але вірші молодого поета (не зважаючи на те, що їх не так багато, як могло б бути, проживи він довге життя) увічнили його ім’я. Навіть із тим, що встиг зробити молодий поет, він зостанеться в історії поезії назавжди.


  1. Повідомлення про творчість М. Кульчицького

Писати вірші Михайло почав дуже рано. Факт, який не дуже дивує, адже багато митців відчували потяг до слова в дитинстві. Але важко знайти людину, яка б з такою завзятістю, як юний М. Кульчицький, намагалася опанувати таємниці версифікації. Є свідчення, що ще школярем Михайло склав картотеку з 85 основних віршових розмірів. Приклади він або створював сам, або брав із творів улюбленого поета — Лєрмонтова. Він свідомо «тренував» дар, «перекладаючи» Жуковського мовою Маяковського, і навпаки.

М. Кульчицький постійно навчався бути поетом. Уже у шкільних щоденниках можна знайти найцікавіші роздуми про прочитане і створене ним самим. Запис 17 червня 1936 року: «Умер Горький. Про Горького писать не могу — не терплю общих слов, а своих пока нет». Ці слова свідчать про пошук М. Кульчицьким власного шляху, відразу до стереотипів мислення й поведінки.

Ранні вірші поета сповнені захоплення революційними подіями. Символом революції для Михайла був Щорс, тому що той загинув у день його народження.

Ще одним улюбленим поетом М. Кульчицького був Велимір Хлєбніков. Це був для нього ідеал поета, якого поезія поглинула повністю. Цій неординарній особистості Михайло присвятив поезію. В основу вірша він поклав легенду про те, як поет спалив свої вірші, щоб зігріти дитину.

Другим видатним поетом, чий вплив особливо відчутний у творчості М. Кульчицького, був В. Маяковський. Цікаво зіставити рядки від 16 листопада 1939 року записника М. Кульчицького, які нагадують поетичні рядки Маяковського.

М. Кульчицький: «Говорить в стихах с будущим человеком, через головы редакторов и бывших строчек». Це одна з заповідей, яким вирішив підкорятися поет. І одразу згадується мрія Маяковського: дійти до свого читача «через головы поэтов и правительств».

Сучасники-поети М. Асеев, С. Кірсанов, П. Антокольський вважали Михайла спадкоємцем В. В. Маяковського, пророкували йому майбутнє епічного поета такого ж масштабу, хоча в цих митців було багато різного. Мабуть, основною відміною було небажання М. Кульчицького шокувати чи дивувати своїми віршами, хоча несподіваним і різким він все ж був.

М. Кульчицький невтомно розвивав свій талант, шукаючи власні образи, слова, теми. У листі до батьків 1 грудня 1949 року поет напише: «Пахнет тем, что нам удастся пройти в печать и переделать в поэзии все по-своему. Сторонников у нас все больше, как и врагов. Может быть, я стану очень большим из поэтов, потому что поэзия теперь в болоте, а я стараюсь писать как могу лучше».



  1. Аналіз віршів М. Кульчицького про війну

Слово вчителя

У лютому 1939 року М. Кульчицький написав у вірші «Мой город»:

И когда повеет в даль ночную От границы орудийный дым —

За него, и за страну родную,

Жизнь, коль надо будет, отдадим.

Слова виявилися пророчими. М. Кульчицький був поетом- воїном, таким що, не вагаючись, здатний «сжечь стихи и упасть в бою». Уся його поезія пройнята любов’ю до Вітчизни, воїнським та людським обов’язком. На жаль, велика товста книга, справжній гросбух, у якому були записані вірші М. Кульчицького 1940-1942 років, утрачений під час війни. Залишилося дуже мало. У цих творах можна помітити поступове усвідомлення того жаху, який є сутністю війни. Юнацька жертовність у цих віршах поєднується з вірою у своє поетичне слово.

Але й цього достатньо, щоб зрозуміти той факт, що М. Кульчицький зумів стати самобутнім поетом, в українській та російській поезії «творянином», як любив говорити його кумір Хлєбніков.

Найкращими з усіх віршів, що залишилися нам, нащадкам, є вірші про війну. Найвідоміший твір М. Кульчицького написаний незадовго до загибелі. Фінал цього вірша став одним з гасел війни: «Не до ордена. Была бы Родина с ежедневными Бородино».



Виразне читання учнем вірша

«Мечтатель, фантазер, лентяй-завистник!»

Мечтатель, фантазер, лентяй-завистник!

Что? Пули в каску безопасней капель?

И всадники проносятся со свистом вертящихся пропеллерами сабель.

Я раньше думал: «лейтенант» звучит вот так: «Налейте нам!»

И, зная топографию, он топает по гравию.

Война — совсем не фейерверк, а просто — трудная работа, когда, черна от пота, вверх скользит по пахоте пехота.

Марш!


И глина в чавкающем топоте до мозга костей промерзших ног наворачивается на чеботы весом хлеба в месячный паек.

На бойцах и пуговицы вроде чешуи тяжелых орденов.

Не до ордена.

Была бы Родина с ежедневными Бородино.



Евристична бесіда

  • На основі змісту вірша дайте характеристику війни. («Война совсем не фейерверк, а простотрудная работа». Кожен день такої роботиподвиг. І це дуже швидко починає розуміти навіть романтично налаштована людина, здатна жартувати, граючи словами «лейтенант»«налей нам». Війнаце не тільки битви, а й зовсім негероїчні переходи полями, коли ноги промерзають до кісток, коли голод несподівано викликає в героя асоціації з хлібом глини, яка налипає на чоботи.)

  • Прокоментуйте порівняння ґудзиків з орденами. (Кожен, хто пережив хоч день війниуже герой. Ці «ордена»важкі, хоча й не справжні. Вонине за битву, що хтось виграв, а за готовність у будь-яку мить вступити у бій і терпіти все заради батьківщини.)

  • Визначте головну думку твору. («Не до ордена. / Была бы Родина с ежедневными Бородино». Поет пише про самовідданість і жертовність захисників Батькіщини, про віру в перемогу.)

  • Друзі та колеги визнавали, що Михайло напрочуд талановитий, він має природжене чуття слова, що для поета є великим даром. Знайдіть у тексті приклади цього чуття. («Черна от пота, вверх / скользит по пахоте пехота»зразок майстерно виконаної алітерації.)

Слово вчителя

Вірші М. Кульчицького були написані правдиво, так, як відчував, поет не зважав на цензуру. Це була правда про війну, про країну. Важко недооцінити ризикованість таких, наприклад, рядків:

А это трудно — идти полузная,

А это трудно — любить страну.



Разговор с т.. Сталиным», 1940)

Або таких:

Как могильщики,

Шла в капюшонах застава.

Он ее повстречал, как велит устав.

Четырьмя гранатами,

На себя не оставив,—

На четыре стороны перекрестя.



  1. Аналіз вірша «Самое страшное в мире»

Виразне читання вірша учнем


Пишут поэмы под утро, Запивая водой ломозубой, Закусывая синим дымом. Самое страшное в мире — Это быть успокоенным. Славлю солдат революции, Мечтающих над строфою, Распиливающих деревья, Падающих на пулемет!
Самое страшное в мире —

Это быть успокоенным.

Славлю Котовского разум,

Который за час перед казнью Тело свое граненое Японской гимнастикой мучил.

Самое страшное в мире —

Это быть успокоенным.

Славлю мальчишек смелых,

Которые в чужом городе Октябрь 1939



Евристична бесіда

  • Що для поета найстрашніше? (Быть успокоенным.)

  • Що означає «быть успокоенным»? (Не здаватися до останнього, боротися за те, у що віриш, творити, визнавати перевагу духу над тілом, здатність на самопожертву заради інших.)

  • Кого він наводить як приклад людей, які не заспокоюються? (Котовського, молодих поетівсучасників і друзів М. Кульчицького, солдатів революції, які готові творити й помирати за те, у що вірять.)

  • Вплив якого з поетів на М. Кульчицького ви відчуваєте? (Мая- ковського.М. Кульчицький створює неологізми (вода ломозу- бая) як і його кумір.)

  • Визначте головну думку поезії. (Поет закликає не стояти осторонь від доленосних подій, йти вперед, виконувати свій громадянський обов’язок.)

Слово вчителя

Своєрідним доповненням до сказаного можна вважати такі рядки поета — напутні слова молодому поколінню:

Иди же, юноша,

Звени тревожной бронзой И не погибни кровью в подлеце.

Живи, как в первый день,

И знай, что будет солнце,

Но не растает Иней на лице.

Виразне читання учнями віршів М. Кульчицького, які вони обрали для уроку, та обговорення їх.



  1. Систематизація та узагальнення вивченого

Узагальнювальна бесіда

  • Де народився поет?

  • Що вам відомо про його сім’ю?

  • Де навчався поет?

  • До якої літературної групи він входив у Літінституті?

  • Хто з поетів був зразком для М. Кульчицького?

  • Як він навчався бути поетом?

  • Що вам відомо про долю його поетичної спадщини?

  • Визначте головну думку вірша «Мечтатель, фантазер, лентяй- завистник!».

  • Визначте головну думку вірша «Самое страшное в мире».

  1. Домашнє завдання

  1. Написати міні-твір на тему «Мій відгук на напутні слова М. Кульчицького молодому поколінню».

  2. Випереджувальне завдання. Підготувати повідомлення «Проза. Її жанрово-стильове та тематичне розмаїття. Найвидатніші представники прози в українській літературі 20-х років XX століття» .

  1. Підсумок

Рефлексія

  • Для мене справжнім відкриттям стала інформація про...

  • Я вважаю актуальними такі рядки...

  • Для кожної молодої людини можуть стати гаслом життя такі рядки...

ПРОЗА 1920-1930 pp.

Урок № 24

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВЕ РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ

ПРОЗИ 1920-1930-Х РОКІВ. М. ХВИЛЬОВИЙ.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ шлях м. хвильового -



«ОСНОВОПОЛОЖНИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ» (О. БІЛЕЦЬКИЙ).

СТИЛЬОВЕ Й ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ ЙОГО ПРОЗИ

Мета: ознайомити старшокласників із тенденціями роз

витку української прози 20-х років XX століття, її жанрово-стильовим та тематичним розмаїттям, найвидатнішими представниками, із життєвим і творчим шляхом М. Хвильового — одного з ініціаторів літературної дискусії 1925-1928 років, основоположника нової української прози; розкрити роль М. Хвильового в літературному процесі в Україні у 20-30-х роках XX ст.; ознайомитися із стильовим і тематичним розмаїттям його прози; поглибити вивчене про літературні угруповання; розвивати навички сприйняття матеріалу на слух і вміння аналізувати його та давати умотивовані відповіді на поставлені питання; сприяти зацікавленню особистістю письменника, виховувати логічне мислення. Теорія літератури: жанри прози.

Обладнання: портрет М. Хвильового, виставка його творів та книг про нього.

Тип уроку: ознайомлення з особистістю письменника.

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент

  2. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

Незважаючи на драматизм подій перших десятиліть XX століття, художня література продовжувала розвиватися. Письменники шукали своє місце в суспільному житті, створювали твори різних жанрів, збагачуючи українську прозу й поезію новими змістом і формами.



  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Виступи учнів із випереджувальними завданнями

Проза. Її жанрово-стильове й тематичне розмаїття.

Найвидатніші представники прози в українській

літературі 20-х років XX століття

У центрі уваги письменників у 1920-х pp. було становлення нової української людини, яка пройшла крізь буремні роки революції та активно стверджувала себе в нових умовах життя. Однією з панівних була також ідея боротьби з комплексом «мало- росіянства», тобто прагнення позбутися психологічної категорії рабства, низькосортності та провінційності як спадщини колоніального минулого. Цими ідеями пройнято більшість творів М. Хвильового, «Смерть» Б. Антоненка-Давидовича, «Вертеп»

А. Любченка, «Місто» і «Невеличка драма» В. Підмогильного, «Сліпці» й «Розмова сердець» М. Бажана, «Майстер корабля» Ю. Яновського та багато інших.

Узагалі проза в цей час стрімко розвивалася від малих епічних форм (новели) до роману.

У великих епічних творах письменники-реалісти намагалися осмислити й узагальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно- політичному житті народу та його побуті: Ю. Яновський («Майстер корабля»), П. Панч («Голубі ешелони»), І. Ле («Роман міжгір’я»),

А. Головко («Бур’ян»).

«Велика» проза представлена такими жанровими різновидами, як соціально-побутові повісті та романи, історичні, історико- революційні, «виробничі», пригодницькі, науково-фантастичні тощо. З’явилися нові жанрові різновиди роману: роман у новелах («Чотири шаблі», «Вершники» Ю. Яновського), науково- фантастичний («Останній Ейджевуд», «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича, «Сонячна машина» В. Винниченка), соціально- психологічний («Смерть» Б. Антоненка-Давидовича) та філософсько-психологічний («Місто» В. Підмогильного, «Дівчина з ведмедиком» і «Доктор Серафікус» В. Петрова (В. Домонтовича).

Цікаві експериментальні прозові твори виходять з-під пера Г. Михайличенка («Блакитний роман», 1918-1919), М. Хвильового (збірки «Сині етюди», 1923, «Осінь», 1924), Г. Косинки, Ю. Яновського, М. Йогансена, В. Підмогильного, В. Поліщука, Г. Шкурупія, В. Домонтовича. Проза В. Винниченка («Сонячна машина»), А. Головка («Діти Землі і Сонця», «Червоний роман», «Можу»), М. Хвильового («Вальдшнепи») характеризуються експресіоністичною образністю, глобальністю поставлених проблем, ускладненістю художньої мови, динамізмом дії.

Збірка новел М. Хвильового «Сині етюди» (1923) привернула увагу багатьох талановитих письменників імпресіоністичною манерою письма, що випливала з традиції М. Коцюбинського.

Так, М. Йогансен у повісті «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію» (1928) використав загострений, постійно напружений сюжет. У творі діють незвичайні умовні екзотичні персонажі. Єдиний природний герой у цьому творі — сама природа, у середовищі якої розвивається дія.

Від новелістики (збірки «Мамутові бивні», «Кров землі») до романної прози еволюціонував Ю. Яновський, видавши 1928 року наповненого романтичним пафосом «Майстра корабля». Незвичайною була композиція твору. Персонажа ми бачимо в епізоді, що складався з мемуарів, а початок листів нагадує низку вставних новел. Така манера письма принаджувала багатьох тогочасних прозаїків.

Для творів Г. Косинки (1899-1934) — одного з фундаторів української прози — характерна імпресіоністична лаконічність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, психологізм (збірки новел і оповідань «На золотих богів», «Мати», «В житах», «Політика»).

Повість А. Любченка «Вертеп» (1928) відразу знайшла свого читача завдяки несподіваному погляду на світ — крізь призму лялькового дійства. У творі відчутна атмосфера проголошеної М. Хвильовим «романтики вітаїзму», яка позначилась і на «Золотих лисенятах» М. Ялового, і на «Дверях в день» Г. Шкурупія, і на «Романах Куліша» чи «Докторові Серафікусі» В. Петрова (Домонтовича), і на «Фальшивій Мельпомені» Ю. Смолича та інших.

Серед досягнень української історичної прози 30-х pp. слід відзначити романи «Людолови» Зінаїди Тулуб та «Наливайко» Івана Ле. Проблемам виховання молоді присвячено «Педагогічну поему» А. Макаренка, «Десятикласники» О. Копиленка, «Школу над морем» О. Донченка. У пригодницькому та фантастичному жанрах створені повість М. Трублаїні «Шхуна Колумб», «Нащадки скіфів» В. Владка.

Поряд із романами та повістями продовжувала розвиватися новелістика, яскравим представником якої був Г. Косинка. Його твори поступово набували реалістичної виразності, хоч і не втрачали ознак імпресіоністичної стилістики. Письменник торкався досить типової для тогочасної прози теми — змалювання драми українського села, зумовленої громадянською війною. Але висвітлював її автор під різними кутами зору.

В. Підмогильний у творі «Третя революція» акцентує увагу на традиційній проблемі протистояння села й міста, що набула неконтрольованого загострення під час революційних подій. Шукаючи свого шляху в літературі, письменник орієнтувався на найкращі зразки європейської літератури, зокрема французької (перекладав твори А. Франса, Гі де Мопассана та ін.), що не могло не позначитись і на його доробку. У першу чергу мова йде про роман «Місто» (1928), у якому вчувається мотив Расті- ньяка — юнака з провінції, який більше за все бажає приборкати байдужий до його долі мегаполіс. Таким у романі В. Підмогильного постає Степан Радченко, представник нової молоді, свіжий приплив якої переживав Київ 20-х pp. Цей персонаж керується потребою особистого успіху, одначе потрапляє в типові для міської дійсності смуги відчуження, які викликають його агресивність, поглиблюють комплекс неповноцінності, призводять до внутрішнього спустошення. У кінці роману бачимо образ людини-маргінала, яка втратила свої духовні орієнтири та цінності. Причина — відірваність від села, від берегів батьківської традиції. Віддалившись від них, персонаж так і не пристав до берегів іншої культури. Письменник сміливо застосував метод психоаналізу, щоб якнайповніше передати внутрішню драму свого персонажа на зламі цивілізації.

До цієї теми звертався й М. Івченко, але розв’язував її в аспекті драматизованої ліричної оповіді, виявляючи своє критичне ставлення до науково-технічних явищ. Яскравою ілюстрацією цього є його полемічний роман «Робітні сили». Події твору розгортаються на одній з українських селекційних станцій, обертаються довкола професора Віктора Савлутинського — прихильника теорії сильної інтелектуальної особистості.

Оскільки персонажами вищезгаданих творів була інтелігенція (за більшовицькою термінологією — «специ»), то ці талановиті книги зазнали нищівної вульгарної критики, яка не обминала також і тих творів, у яких йшлося про трудівників, але недостатньо, мовляв, надавалося уваги «класовій свідомості». Діяльність митців і письменників стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів.

Якщо ж письменник спромагався виконати всі вимоги, його твір утрачав художню якість. Прикладом є соціально-побутовий роман А. Головка «Бур’ян» (1927), з якого було вилучено гірку правду про зловживання правами людини в пореволюційному селі, наявну в першій редакції. Згодом подібна ситуація спостерігатиметься і з наступним романом письменника «Мати» (1932). А об’ємний «Артем Гармаш», написаний з дотриманням нормативів марксистсько-ленінської естетики, виявився творчою поразкою митця. Схожа невдача спіткала й інших письменників (О. Копиленка, Ю. Смолича та ін.), які змушені були через історичні обставини відмовитися від справжніх законів мистецтва.

Зразком літератури абсурду в Україні вважають «Сфінкс» (1928) О. Близька.

Широку популярність здобула творчість Остапа Вишні, дотепні гуморески якого читали мільйони людей.

Про жанрово-стильове новаторство літератури свідчать і кіносценарії — літературний жанр, творцем якого був О. Довженко. У своїй статті «Уроки Довженка» А. Левада справедливо зазначає: «Заперечуючи уяву про кіносценарій як утилітарний літературний посібник кінорежисера, Довженко першим у вітчизняній і світовій літературі, у вітчизняному і світовому кіномистецтві підніс сценарну творчість до висот художньої літератури. Тому є всі підстави стверджувати, що Олександр Довженко є родоначальником кінодраматургії, його сценарії й кіноповісті багатьма читаються з таким же зацікавленням, з яким переглядаються його нев’янучі фільми».




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   50

Схожі:

Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроку Зміст навчального матеріалу Дата проведення
Українська література XX ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУкраїнська література 1 – клас (профільний рівень) 140 годин на рік, години на тиждень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Складні суспільно-історичні умови розвитку. Основні напрямки:...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx icon11 клас Твори для вивчення Рівень стандарту, академічний рівень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconКлас Усього – 70 год. На тиждень – год. Текстуальне вивчення – 62 год. Розвиток мовлення – год. Позакласне читання – год. Резервний час – 2 год
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУрок тема уроку. Українська література 1920 1930 р р. Урок 1
Вступ. Складні суспільно історичні умови розвитку української літератури ХХ ст. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconОрієнтовне календарне планування з української літератури 1 клас
Складні суспільно-історичні умови розвитку української літе­ратури XX ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка