Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка20/50
Дата конвертації11.04.2017
Розмір12.11 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   50

Бесіда за змістом твору (продовження)

  • Чим Я відрізняється від інших членів «нового синедріону»?

Якщо інші персонажі твору переважно лише діють (воюють, п’ють, читають та підписують вироки, розстрілюють винних і невинних), то голова трибуналу, окрім названого, найчастіше подумки намагається розібратися у своїй поведінці, у своїх поглядах, уподобаннях, зіставляє різні ситуації, припускає, робить висновки. Наприклад.

Я:


  • Ах, як я втомився, мамо!

Вона підводить мене до свічі й дивиться на моє зморене обличчя. Потім становиться біля тусклої лампади й зажурено дивиться на образ Марії. Я знаю: моя мати і завтра піде в монастир: їй незносні наші тривоги й хиже навколо.

Але тут же, дійшовши до ліжка, здригнув:



  • Хиже навколо? Хіба мати сміє думати так? Так думають тільки версальці!

І тоді, збентежений, запевняю себе, що це неправда, що ніякої матері нема переді мною, що це не більше, як фантом.

  • Фантом? — знову здригнув я.

Ні, саме це — неправда! Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я», якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі. І тоді в тваринній екстазі я заплющую очі і, як самець напровесні, захлинаюсь і шепочу.

  • Кому потрібно знати деталі моїх переживань? Я справжній комунар. Хто посміє сказати інакше? Невже я не маю права відпочити одну хвилину?)

  • Чи чесний він перед собою у своїх судженнях, чи не підміняє правду напівправдою, чи не обдурює сам себе? Прослідкувати за логікою думок персонажа. (Із тексту твору стає зрозуміло, що безіменний чекіст вважає себе особистістю сильною, а ніяк не бандитом. «Я — чекіст, але я і людина»,— упевнений він. Та, прослідкувавши за його вчинками, доходимо висновків, що і його руки, як і руки його підлеглих, по лікті в крові. Звертає на себе увагу і той факт, що він часто моделює подумки одну й ту ж ситуацію: боїться, що заради торжества революції доведеться пожертвувати найдорожчим — матір’ю. Спочатку це його лякає, а далі ці думки сприймаються як належне, бо пояснюються необхідністю переконати себе в тому, що він дійсно сильна особистість. Звичайно, він розуміє, що жодної революційної потреби в цьому немає, але боїться бути висміяним тим же Тагабатом, тому й іде на злочин. Отже, і перед собою він не чесний.)

  1. Заповнення таблиці. Якою, на вашу думку, бачиться мати Я-людині та Я-чекістові.


Мати в сприйнятті Я-людини

Мати в сприйнятті Я-чекіста

Мати дала життя. Вона ніжна, добра, духовно чиста. Вона зрозуміє і розрадить, пожаліє і наснажить

Справжній комунар повинен служити ідеї «загірної комуни».

Це — щасливе майбутнє.

А мати — учорашній день.

Вона поза ходом історії, поза законом

До матері він поспішає, спустошений морально після розстрілів, щоб заспокоїти себе

Визнаючи, що любить матір, признається у своїй м’якотілості. Інші члени трибуналу кращі від нього, бо кожен із них, не вагаючись, розстріляв би без жодних вагань навіть рідну неньку

Її обличчя з’являється перед ним у хвилини жорстокості як докір совісті

Доктор Тагабат дав клятву Гіппократа, а тепер убиває щодня десятки ні в чому не винних людей і при цьому не відчуває докорів совісті. Убити матір можна тільки раз у житті, але вчинити таке може не кожний син. Таким чином, у нього є унікальна можливість перевірити себе на твердість духу й несхибність руки

Вона — утілення образу Марії- Богородиці, мучениця і все- прощальниця, високоморальна й м’якосерда

Час Марії-Богородиці, мучениці й всепрощальниці, високоморальної й м’якосердної, минув. Люди, носії таких якостей, для нового суспільства не мають вартості







Чи умотивованим є закінчення твору. Прокоментуйте його. (Твір закінчується промовисто: голова чорного трибуналу убиває матір і, залишивши її непохованою в степу, доганяє дегенерата. Можливо, автор хоче сказати, що він це робить не лише в буквальному значенні слова, а й у переносному, тобто що головний персонаж цим нелюдським учинком перетворюється на такого ж нелюда-дегенерата в людській подобі.

Персонаж убиває матір, основу життя, свою совість, а отже, і ідею, заради якої жив. Майбутнього не має як сам персонаж, так і його вимріяна «загірна комуна». Про це свідчить речення: «Я зупинився серед мертвого степу».)

  • На які думки наштовхує нас новела? До яких висновків підводить? (Світле майбутнє не можна зводити на трупах, кривавим шляхом не прийдеш до гармонійного завтра. Слід бути сильною особистістю і вміти протистояти чужій грубій силі. Людина має вчитися відстоювати власні життєві ідеали й принципи і вміти захищати те, що їй дороге.)

  • Чому М. Хвильовий присвятив новелу творові М. Коцюбинського «Цвітові яблуні»? (М. Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика«Цвітові яблуні» М. Коцюбинського, тому що був учнем М. Коцюбинського. А ще тому, що у творі М. Коцюбинського головний персонаж також людина із роздвоєною свідомістюписьменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і черпає з моменту смерті дитини матеріал для майбутнього твору. Він страждає, зневажає себе, але не може нічого змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєствердна сила.

М. Хвильовий також розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочину його пробачити не можна.)

  1. Слово вчителя

У новелі М. Хвильовий аналізує одну з основних проблем часу — гуманізму й фанатизму.

« Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку за шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню».

Подібних картин можна знайти безліч як в історичних, так і в церковних книгах. Бо явище фанатизму не з’явилось тільки з появою комунізму. Ще Володимир Даль дав таке визначення «Фанатизм — це брутальне, завзяте марновірство замість віри, гноблення інакомислячих ім’ям віри». Отже, фанатизм властивий низьким й обмеженим людям. А до чого ж може дійти країна, у якій панує фанатизм? «До дегенерації»,— відповідає проти власної волі М. Хвильовий, людина, яка надзвичайно вірила в ідеали комунізму. Але як людина чесна й безкомпромісна, він не міг про це не сказати. Проти волі письменник стає пророком для своєї держави.



  1. Систематизація й узагальнення вивченого

  1. Створити гроно «Проблеми новели «Я (Романтика)»

Добра і зла. Любові й ненависті. Гуманності й фанатизму. Жорстокості й милосердя. Совісті.

  1. Мозковий штурм

Як у творі розв’язано проблему добра і зла в житті та в душі людини, внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом й обов’язком? (М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між добром і злом в житті та в душі людини, розкрив проблему внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом й обов’язком. Стомлений син шукає спокою біля матері. «Я — чекіст, але я і людина»,— підкреслює головний персонаж. Але душа «м’ятежного» сина терзається між двома началами: з одного боку, Андрюша і мати, з другого — Тагабат, людина з холодним розумом і з каменем замість серця». Персонаж не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.

Ситуація с новелі М. Хвильового трагічна, бо персонаж сам мусить обрати добро чи зло, шлях людяності, гуманізму, усепрощення чи стежку служіння абстрактним ідеалам. Шлях його вибору дуже тяжкий, тому в центрі авторської уваги і є душа ліричного героя, її страждання, розгубленість, безпорадність.

«Я» називає себе «справжнім комунаром», водночас усвідомлюючи, що робота, яку виконує він і його трибунал — це «чорне брудне діло». Віддаючи накази на розстріл «винного і майже невинного обивательського хламу», він заспокоює себе тим, що «так треба». У своїй душі він відчуває постійну присутність «безвихідного хазяїна» — звірячого інстинкту. Часом від цього усвідомлення йому стає зовсім нестерпно, він мучиться. Але виходу не бачить. Пізніми ночами він повертається з повсякденної вакханалії крові, смертей, убивств до «самотнього домика», біля якого так тепло пахне м’ятою та де його чекає мати, якій він може довірити свій біль і своє сум’яття, тут може дати волю «одному кінцю своєї душі», стати просто ніжним і стомленим сином.

Та криваві картини змінюють одна одну. І врешті приходить момент, коли в розколі на людину і звіра переміг звір.

Письменник підводить нас до висновку, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, розуміння добра і правди, руйнує людську особистість, людське «я».)


  1. Домашнє завдання

  1. Розкрити зміст вислову: «Страшна і нічого не варта та ідея та ідеали, заради яких людина повинна втрачати людську подобу».

  2. Творче завдання. Написати твір-роздум на тему «Чим страшний фанатизм?».

  3. Прочитати повість М. Хвильового «Іван Іванович».

  1. Підсумок. Рефлексія

  • Я зрозумів, що...

  • Страшно, коли...

  • Хочу порадити всім...

УРОК № 26

ПОВІСТЬ «ІВАН ІВАНОВИЧ» ЯК САТИРА НА НОВИЙ

РАДЯНСЬКИЙ ПОБУТ. МАЙСТЕРНЕ РОЗКРИТТЯ

ПСИХОЛОГІЇ «ВІЧНОГО» ОБИВАТЕЛЯ.

САТИРИЧНІ ЗОБРАЖУВАЛЬНІ ЗАСОБИ

Мета: розглянути повість, указати на майстерне розкриття

в ній психології «вічного» обивателя; повторити поняття «сатира», визначити в повісті сатиричні зображувальні засоби; розвивати навички аналізу прозового твору, уміння систематизовувати навчальний матеріал; виховувати почуття нетерпимості до лицемірства, фальші.

Обладнання: портрет письменника, текст твору.

Теорія літератури: сатира (повторення), сатиричні зображувальні засоби (повторення).

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент

  2. Оголошення теми й мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

Нелегкий шлях прозрінь і розчарувань пройшов М. Хвильовий, пережив крах високих ідеалів. Особливо боляче письменникові було спостерігати за тим, як вічні обивателі, скориставшися плодами революції, проникали в органи партійного й державного керівництва, будучи носіями фальшивої подвійної моралі для верхів і для низів, дбали лише про задоволення власних корисних інтересів, прикриваючись партійними лозунгами та красивими фразами.

Сучасна письменникові дійсність давала безліч матеріалів. Тому не випадковою є поява 1929 року гостросатиричної повісті «Іван Іванович», зі змістом та тематикою якої ми ознайомимося на уроці.



  1. Актуалізація опорних знань

Літературний диктант «Продовжте думку»

  1. Найважливіша проблема, якої М. Хвильовий торкнувся у творі «Я (Романтика)», відображена в словах... («Ячекіст, але я й людина».)

  2. Мати для головного персонажа є символом... (Його совісті, людяності.)

  3. Композицію твору становлять... (Своєрідний прологлірико- романтичний зачин та три частинитри різні ситуації тф душевні стани персонажа.)

  4. Головний персонаж не має імені, тому що... («Я» як окремої осо- бистостості не існує, вінсума характерів інших персонажів, які втілюють ту чи іншу частину його роздвоєної душі.)

  5. Убивство революціонером-фанатиком матері є втіленням суперечності між... (Прекрасними революційними гаслами та анти- гуманними засобами їх утілення.)

  6. Під «загірною комуною», «загірною даллю» персонаж уявляв... (Майбутнє суспільство, у якому пануватимуть рівність, свобода, добро й любов.)

  7. «Я (Романтика)» присвячена... (Новелі М. Коцюбинського «Цвіт яблуні».)

  8. Перша поетична збірка М. Хвильового називалася («Молодість») і вийшла... (1921)

  9. Справжнє прізвище М. Хвильового... (Фітільов)

  10. «Камо грядеш?» перекладається як... (Куди йдеш?)

  11. М. Хвильовий заснував літературне угруповання... (ВАПЛІТЕ)

  12. Дебютною Хвильового-прозаїка стала збірка... («Сині етюди»)

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Слово вчителя

Повість «Іван Іванович» (1929) засвідчила, що М. Хвильовий віртуозно володіє сатиричним жанром, уміло користується як гострою іронією, так і нищівним сарказмом. У 1920-і pp. повість сприймалася як така, що покликана викоренити обивательське пристосуванство серед компартійців. За словами Ю. Без- хутрого, цей гостросатиричний твір «найбільш виразно поставив питання про фальшивість тих, хто претендував на звання господарів нового постреволюційного життя, носіїв нової моралі, а по суті був лише гіршою «хамською» копією дореволюційної бюрократії, барської зарозумілості й презирства до черні, прикритим комуністичним словоблуддям».

  1. Теорія літератури (повторення)

Сатира; ж. (лат., букв.— суміш, усяка всячина) — 1. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності. 2. Різка, уїдлива насмішка.

Сатира — це не тільки твори викривального характеру, а й спосіб відображення дійсності. Специфіка сатири полягає в тому, що, на відміну від інших жанрів, вона утверджує позитивні ідеали через викриття недоліків.

Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах: поезії, прозі, драматичній творчості; художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності.


  1. Словникова робота

Міщанство — це сукупність відповідних ознак, носіями яких може бути окрема людина в будь-якому сучасному суспільстві. Саме ці особливі характерні ознаки дозволяють назвати окрему особу міщанином. Що ж це за ознаки?

  • Індивідуалізм (егоцентризм). Егоцентризм (лат. ego — «я», лат. centrum — «центр») — нездатність чи невміння індивіда прийняти чужу точку зору. Сприйняття своєї точки зору як єдиної можливої;

  • схильність до наживи та накопичення;

  • примітивізм моралі та етики;

  • упевненість в абсолютній правильності свого способу життя та системи цінностей, і відповідно, нетерпимість до інших життєвих цілей та пріоритетів.

Тільки за наявності всіх чотирьох ознак окрему особу можна характеризувати як міщанина. Визначальним, при цьому, є четверта ознака, саме вона складає суть міщанства.

Томас Мор (англ. Sir Thomas More; 7 лютого 1478-6 липня 1535) — англійський філософ, державний діяч, лорд-канцлер (1529-1532 pp.). Автор суспільно-політичного трактату «Утопія». Один з основоположників утопічного соціалізму.



  1. Робота над змістом твору

Бесіда за змістом повісті

  • Зачитайте епіграф до твору. Поясніть його роль для розуміння змісту повісті. («Зачем же изображать бедность, да бедность, да несовершенство нашей жизни, выкапывая людей из глуши, из отдаленных закоулков государства? Что же делать, если уже таковы свойства сочинителя, и, заболев собственным несовершенством, уже и не может изображать он ничего другого, как только бедность, да бедность, да несовершенство нашей жизни, выкапывая людей из глуши, из отдаленных закоулков государства? И вот опять попали мы в глушь, опять наткнулись на закоулок. Зато какая глушь и какой закоулок(Н. Гоголь).

Цей розлогий епіграф із твору М. Гоголя є важливим елементом для розуміння твору, тому що за сюжетом повість є нібито іронічною відповіддю Гоголю, М. Хвильовий ніби хоче сказати: дійсно, досить писати про бідність та завулки. Чому б не написати мажорний твір про людину, у якої все в порядку? У тексті епіграфа увага акцентується на словах бідність, завулок, глуш. Іван Іванович, головний персонаж твору, із сім’єю живе у будинку, який розташовано в зовсім непоганому закутку «із голови до п’ят революційного міста... Тут вам асфальт і на тротуарах, тут вам асфальт і там, де пролітають бадьорі автомобілі (таксі!) і де вже не плентаються зовсім сумні допотопні візники. Тут вам, нарешті, мало не біля кожного будинку розведено запашні клумби, що так пахнуть улітку приїсним запахом резеди».)

  • На якій вулиці знаходиться будинок Івана Івановича? Чи випадково вона має таку назву? (Персонаж живе на вулиці імені Томаса Мора, автора знаменитої «Утопії». У повісті М. Хвильового ми й читаємо про майже утопічне життя Івана Івановича й таких, як він. Персонаж має чудову чотирикімнатну квартиру, обставлену добротними меблями, гувернантку для дітей, кухарку, радіорупор.)

  • Можливо, так живе більшість населення країни? (Ні. І про це митець говорить одним реченням: «Правда, частина пролетаріату ще не дістала собі домашнього радіорупора». Таке протиставлення життя більшості й меншості підкреслює всю ницість ситого життя в голодній країні, ту брехню, на якій його побудовано.)

  • Можливо, Іван Іванович заслужив право на щасливе життя своїм героїчним минулим? Що ми дізнаємося із твору про його участь у революційних подіях? («Іван Іванович самовіддано проливав кров во ім’я кращого майбутнього і рішуче працював з товаришкою Галактою, завідуючи губерніяльною Наросвітою». Тобто, як бачимо, це типовий чиновник, який у час небезпеки не ризикував життям, а пригрівся біля тепленького містечка.)

  1. Міні-дискусія

Чи можемо ми вважати Івана Івановича та Марфу Галактіо- нівну типовими міщанами? Під час відповіді скористайтеся підказкою — тлумаченням значення поняття «міщанство». (Так. Згадаймо епізод, у якому Іван Іванович та Марфа Галактіонівна обговорюють меню. Тут декілька разів згадуються котлети. Це не випадково. Котлети в М. Хвильового є символом бажання ситого життя, через яке людина йде на компроміс із совістю заради власного благополуччя. Про впевненість в абсолютній правильності свого способу життя та системи цінностей, і відповідно, нетерпимість до інших життєвих цілей та пріоритетів свідчить і вже згадувана іронічна репліка автора: «Правда, частина пролетаріату ще не дістала собі домашнього радіорупора, але треба ж не забувати, яку ганебну спадщину залишив нам старий режим!».

  1. У творчій лабораторії митця.

Цей твір яскраво вираженого сатиричного змісту

  • Назвіть засоби сатиричного зображення дійсності, використані у творі. Наведіть приклади.

(Засобами сатиричного зображення дійсності, використаними у творі, є портрет, інтер’єр, деталь, елементи гри та ін.

Часто М. Хвильовий, творячи портрет персонажа, використовує сатиричні деталі, які допомагають глибоко розкрити його характер і проникнути в його справжню суть. Так, змальовуючи зовнішність Івана Івановича, письменник вісім разів звертає нашу увагу на таку деталь, як «білосніжна хустка», що асоціюється з чимось стерильним, з відсутністю бруду, який, як правило, є неодмінною ознакою праці. Окрім «білосніжної хустки», Іван Іванович має і «білосніжні руки». Ця деталь носить соціальне забарвлення: людина, яка має такі випещені руки, не звикла нічого робити, за неї працює хтось інший. Автор підводить нас до висновку, що Іван Іванович має білі руки за рахунок чорних рук служниці Явдохи. Викриваючи головного персонажа, Явдоха говорить: «Чого там важко! — відповіла, як і завжди, трохи холоднувато (чорна невдячність!) кухарка.— Чого там важко. Ми вже звикли, барин!».

У сатиричному портреті Івана Івановича значимою є і метонімічна деталь — черево, що символізує бюрократа постреволю- ційної доби.

А ось портрет-характеристика дружини головного персонажа. «Марфа Галактіонівна теж надзвичайно симпатична женщина і теж цілком відповідає прогресивним прагненням Івана Івановича (до речі, партійна кличка «Жан»). Вона, наприклад, ніколи не манікюрить нігтів і тільки в останній час (і то зрідка) трошки манікюрить... для здоров’я («для гігієни», як говорить товаришка Галактика). Одягається вона дуже просто, хоч і з смаком, і у всякому разі багато дешевше т. зв. непманок. Вона не худа і не гладка, а, просто кажучи, середнього зросту та з деяким нахилом до повноти, її чорне волосся і тепер підстрижене, але з таким похвальним розрахунком, щоб на партзібранні її можна було назвати товаришкою Галактою, а дома — Марфою Галак- тіонівною. Словом, дружина Івана Івановича — зразковий тип дружини нового побуту. Правда, вона трохи хитріша за свого чоловіка, але це питання треба, очевидно, розглядати як момент чисто біологічного порядку, що виникає незалежно від соціальних пертурбацій».

Ще одна сатирична деталь — винахід електричної мухобійки. Згадаймо, з яким апломбом і які високі слова говорить головний персонаж про її користь для людства. Насправді ж таким чином Іван Іванович прикриває своє небажання працювати. Винахід електричної мухобійки у творі стає символом розумової деградації партійного керівництва.

Одним із найсильніших комічних моментів повісті є опис переодягання Івана Івановича та Марфи Галактіонівни, які збираються на засідання парт’ячейки. «Марфа Галактіонівна теж пішла одягатись. Вона наділа простеньку червону хустку і старенький жакет, так що виглядала зовсім симпатично і нагадувала моєму герою робітницю з тютюнової фабрики. Іван Іванович теж в ці дні виглядав багато скромніш, як звичайно. Капелюх він брав старенький і навіть виймав з комоди солдатську блузку, що залишилась в нього з часів воєнного комунізму. Щось надзвичайно зворушливе було в цьому передяганні, ніби це переодягання було подібне до того, що його ми спостерігаємо у вівтарі. Але в той час, коли піп надягає на себе шикарну, цілком ідеалістичну ризу, тут ми бачимо, як краще вбрання міняють на скромний, можна сказати, матеріалістичний одяг і до того ж у звичайному коридорі. Словом, Іван Іванович (товариш Жан) і Марфа Галактіо- нівна (товаришка Галакта) воістину зразково і похвально орієнтувалися у всіх вимогах епохи переходового періоду». Картина переодягання персонажів розкриває їхню справжню суть, яку вони старанно приховують від інших. Сатиричний ефект досягається завдяки невідповідності між явним, вип’ячуваним напоказ, і потаємним, старанно маскованим, але тим, яке є справжнім.

У цьому епізоді червона хустка персонажа є одночасно й ідеологічним символом країни Рад, і ознакою лицемірства пристосуванців.

Для досягнення бажаного, тобто розвінчання новітньої «бар- щини», М. Хвильовий використовує й епізодичний образ куховарки. За словами теоретиків революції, куховарка отримає можливість управляти державою. У повісті Явдоха є представником тієї неосвіченої, злиденної частини пролетаріату, яка «ще не дістала собі домашнього радіорупора». За М. Хвильовим, вона — лакмусовий папірець, що мав би за нових часів зміною свого становища, виходом із темноти та безпросвітніх злиднів показати результати революції, виправдати її часто жорстокі «засоби». Що ж сталося з куховаркою в пореволюційні часи? Де її місце в новому, «демократичному» суспільстві? І на це питання відповідає автор: місце Явдохи на підлозі в кухні, бо іншого місця для відпочинку в чотирикімнатній квартирі немає. Чи зміниться щось у житті куховарки й таких, як вона, після партійної чистки? Чи восторжествує нарешті справедливість? Чи буде покаране зло?

М. Хвильовий говорить однозначне «ні», бо в списку виключених із партії немає прізвища головного начальника — Семена Яковича. Він, очевидно, залишився на своїй посаді, щоб і далі відстоювати партійні ідеали — брехню, пристосуванство й лицемірство.)


  1. Систематизація й узагальнення вивченого

Зазирніть у душу персонажа. Як ви думаєте, що відчувала куховарка Явдоха, коли після трудового дня змушена була лягати спати на підлозі в кухні?

Чи відчували докори сумління Іван Іванович та Марфа Галак- тіонівна? З чого це видно?



  1. Домашнє завдання

  1. Ознайомитися зі змістом повісті М. Хвильового «Сентиментальна історія».

  2. Дати відповідь на питання. Поставте себе в ті умови, у яких жили й діяли персонажі твору М. Хвильового. Чи хотіли б ви бути на чиємусь місці? Чому?

  3. Творче завдання. Напишіть продовження твору, розкажіть, як на вашу думку, склалася подальша доля «товариша Жана» й «товаришки Галакти».

  1. Підсумок

Рефлексія

  • Твір примусив мене по-новому глянути на...

  • Я зрозумів...

  • Мені видалася цікавою думка...

УРОК № 27 УРОК ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ. ЗМАЛЮВАННЯ ОБРАЗУ СИЛЬНОЇ, ВОЛЬОВОЇ ОСОБИСТОСТІ (ЖІНКИ Б’ЯНКИ), ЯКА БОРЕТЬСЯ ЗА СВОЇ ІДЕАЛИ, ЩО РОЗХОДЯТЬСЯ З ТОГОЧАСНОЮ ДІЙСНІСТЮ, У ПОВІСТІ М. ХВИЛЬОВОГО «СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ»

Мета: обговорити зміст повісті «Сентиментальна істо

рія»; визначити, як розкриває М. Хвильовий проблему існування жінки в роки громадянської війни та в перше десятиріччя після неї; схарактеризувати образ головного персонажа, указати шляхи її боротьби за свої ідеали; розвивати вміння аргументувати власну думку; зв’язне мовлення учнів та навички виразного читання; виховувати усвідомлення необхідності у будь-яких обставинах залишатися самим собою.

Обладнання: портрет письменника, текст твору.

Теорія літератури: поглиблення поняття про літературний образ.

Тип уроку: урок позакласного читання.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент



  1. Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

М. Хвильовий у своїй творчості багато уваги приділяє зображенню жіночих образів. І це не випадково, адже в пореволю- ційні часи в суспільстві відбулося багато змін, викликаних руйнацією моральних канонів, які призвели до деградації людських душ. І кому, як не жінці, на думку письменника, належить зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий упевнений, що жінки морально стійкіші за чоловіків і що їхня любов, милосердя, готовність до самопожертви здатні вирвати рідний народ із згубної стихії.

Головним персонажем повісті «Сентиментальна історія» є теж жінка, сильна особистість, яка намагається знайти своє місце в буремному новому суспільстві. Чи вдасться їй це? Відповідь на це питання ми шукатимемо сьогодні на уроці.


  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Учні одержали випереджувальні завдання до уроку.

  1. а група. Оповідачі. Стисло передають сюжет твору.

  2. а група. Аналітики. Аналізують поведінку персонажів у тій чи іншій ситуації, характеризують образи.

  3. я група. Читці. Виразно читають деякі епізоди повісті.

  1. Представлення групами результатів своєї роботи

Учасники першої групи знайомлять однокласників із сюжетом повісті. У їхню розповідь вставляються підготовані третьою групою епізоди для виразного читання чи коментарі аналітиків.

Орієнтовний зміст виконання роботи

Оповідачі. Повість «Сентиментальна історія» за життя письменника була надрукована двічі: у 1928 та 1929 роках. У її основі — «сентиментальна історія» Б’янки, жінки, яка представляє новий тип української людини доби «активного романтизму» або «романтики вітаїзму». Це сильна, вольова натура, яку не задовольняє буденне існування. До поклоніння революції її «навернув» брат, який загинув на фронті. Це був «дикий і тривожний час, коли люди ходили голі й голодні й були велетнями й богами», але в мирний час ідея світової революції не здатна наповнити «людське життя. Комсомольський (або, за старою вимовою, комоль- ський) осередок у її селі роз’їдає формалізм і «нова дичавина... азіатчини» (натяк на признання вторинності українців, прини- ження їх російською компартією), і побожне ставлення Б’янки до старих ідеалів не знаходить підтримки.

Читці. Монолог Б’янки: «Мені було відкрито дорогу до комолу, але я рішуче відмовилась вступити туди. Мене ненавиділи за це, бо знали, чому я стою осторонь.

Я пам’ятала, скільки відважних комольців загинули в часи громадянської війни, і частенько десь у кутку прославляла цих незнаних героїв. Але тут, у нашому комолі, була якась розгнузданість. Я прилюдно говорила про це, і мене називали реакціонеркою».

Оповідачі. Дівчина вирішує шукати сенс життя, залишає сім’ю, їде до міста й там наполегливою працею забезпечує собі побутову свободу. Вона мріє зустріти тих «велетнів і богів» — надлюдей, які були б зразком для неї та її товариством. Але бачить тільки втому й розчарування.

Читці. Монолог Уляни: «...Я вам заздрю тому, що ви (Б’янко) людина нового покоління, і для вас наші терзання — порожній звук... Справа в тому, що ви ніколи не були в ролі Єви і ви ніколи не зможете затоскувати за раєм, як я й тисячі нас, надломлених людей громадянської війни... Боже мій, ви й не уявляєте, яка це прекрасна країна. Під її сонцем не тільки внутрішній світ кожного з нас перетворювався й робив нас ідеальними, мало того, ми фізично перероджувались. Клянусь вам! Навіть фізично це були зразкові люди».

Оповідачі. У місті дівчина теж не знаходить того, чого прагне. Натомість вона переконується, що сучасне місто — царство плоті й розпусти. Діловод Кук свій потяг до Б’янки не готовий підкріпити своєю відповідальністю й турботою.

Читці. «А може, ви мене візьмете за дружину? — іронічно запитала я. Діловод зам’явся: виходить, і ця мавпа не хотіла брати мене. Власне, цей уже не хотів мене брати за дружину.

— Не турбуйтеся, товаришу Кук,— сказала я.— То просто жарт, я не думаю виходити заміж.

Діловод одразу ж пояснів.»

Оповідачі. Сіроока журналістка — бісексуалка й садистка, цікавиться містичними вченнями й пропонує Б’янці торгувати своїм тілом.

Читці. «Вона розказувала мені про білі петербурзькі ночі, про страсть, яка кипить у ці ночі, і т.д. Особливо її інтригують ці ночі, коли на Невському проспекті блукають юнаки з задуманими очима й продають своє тіло.

Я здивувалась: невже й юнаки продають своє тіло? Сіроока журналістка зареготала й заціпила зуби. Потім вона казала мені, що це звичайна річ, і її дуже дивує, що їх нема в нашому городі. Вони б добре заробляли: хіба вона, припустім, не купувала б їх?


  • Але до такого розпутства, — сказала я, — може дійти тільки гнила людина.

  • Покинь наливати (вона так і сказала — «наливати»), знаємо вас, тихонь: на словах одно, а на ділі — зовсім інше.

Журналістка з таким цинізмом розмовляла зі мною, що мене взяв сумнів: чи не з божевільною я маю справу. На цю тему вона говорила мені дуже багато, але, коли я рішуче хотіла вклонитись їй і сказала, що поспішаю, вона раптом зідхнула й вже зовсім іншим тоном кинула мені:

  • Яка ти, Б’янко, наївна! їй-бо! Невже ти не бачиш, що земля давно вже летить у безодню й що ми напередодні світової катастрофи. Ну?

Я подивилась на неї. Вона мрійливо дивилась у небо й ніби розмовляла сама з собою.

  • Ах, як мало нам жити залишилось! Хіба ти не відчуваєш, що на землі холодніш становиться?»

Оповідачі. Товариш Бе — п’яниця й садист — систематично знущається зі своєї жінки Уляни, яка психологічно залежить від нього, і врешті-решт убиває її. Остання надія Б’янки — художник Чаргар — не спішить за її рахунок удовольняти статеві інстинкти.

Аналітики. Чому ж художник Чаргар відкидав кохання Б’янки?

Дівчина прагне кохання, великого і прекрасного. Від’їжджаючи до міста, вона інтуїтивно пов’язує даль із зустріччю з «якимсь великим чоловіком» і вірить, що тоді станеться диво. Чаргара вона розглядає спочатку як свого чарівного лицаря-рятівника. До викриття його призводить неспроможність визначити пріоритети свого життя. Йому вистачає лише на принизливий флірт із заміжньою, як він думає, жінкою, бо це не вимагає жодної відповідальності.

Оповідачі. Б’янка страждає від безцільності існування. Нарешті її душевні потреби знаходять одверто релігійне рішення: вона знаходить стару ікону Спасителя й ночами простоює на колінах перед нею. Однієї ночі вона лягає спати й декілька разів прокидається від стуку в двері. Стук триває всю ніч, але Б’янка так і не відкрила, ображена на пізнє вторгнення. Уранці вона знаходить за дверима труп Уляни, яка, напевно, шукала в неї порятунку від знущань товариша Бе. Дівчина звинувачує... Бога в тому, що він не відчинив дверей, хоча сама навіть не поцікавилася, хто стукав. Розчарована Б’янка ножем розбиває ікону.

Аналітики. Чому Б’янка вчиняє такий алогічний учинок?

Б’янка — натура романтична, живе емоціями, а не фактами. Саме тому відповідальність за людські злочини вона покладає на Бога.

Читці. «На цьому я й мусіла б скінчити свою бліденьку історію, коли б не маленька деталь, що остаточно схарактеризує мого останнього бога.

Я прийшла на квартиру Кука, коли він іще спав. Я постукала. Він вийшов у кальсонах і став прохати в мене пробачення. Тоді я сказала, що нічого не маю проти. Він мене, звичайно, не зрозумів. Я сказала йому, в чому справа. Мовляв, я хочу віддатись йому, але... з умовою: він мусить негайно дістати мені посильного. Кук спершу не повірив мені — він, очевидно, боявся, щоб я його знову не обдурила. Але ранній час і моє бліде обличчя його переконали, що я не жартую. Він заметушився.

Тоді я зайшла в кімнату й сіла до столу. На конверті я написала: «Художникові Чаргарові», а в листі прохала Чаргара спішно прийти до Кука (я дала й адресу),— інакше я негайно віддамся діловодові. Я написала, що я й справді ще не виходила заміж і взагалі не думаю виходити. Але сьогодні вранці я хочу подарувати свою невинність. Коли він встигне — я дарю йому, не встигне — її забере діловод із мавпячою фізіономією.

Я писала дуже незв’язно, але все-таки так, що Чаргар мусив мене зрозуміти. Потім я передала листа посильному.

Коли посильний побіг, я сіла біля Кука й обняла його. Від нього пахло неприємним потом, і я подумала: «асенізаційний обоз». Потім я йому віддалася.

Але я ще не встигла й підвестися з ліжка, як у двері постукали. Я вже знала, хто там стояв. Тоді я взяла простиню й понесла її за двері.

Чаргар стояв блідий. Я йому мовчки показала на кров (мені на мить блиснула розрубана голова товаришки Уляни) і сказала, усміхаючись:

— Це рештки моєї невинності... Забери, коли хочеш.

Чаргар мовчав. Тоді я круто повернулась і пішла у свою установу».


  1. Пофантазуйте, як, на вашу думку, склалися в майбутньому

стосунки Кука й Б’янки, Чаргара й Б’янки?

Аналітики. Порівняйте, яким бачила Б’янка село, а яким місто. Чому так по-різному М. Хвильовий зображує їх?




Село

Місто

Отара овець і пастушок, що йде через дорогу

Вітрини, автобуси, трамваї. Ринок. Селянки з клубникою

Біленький домик і сидить півень на флюгері

Квартира в підвальному етажі

«невеличка оранжерея і темні провінціальні садки»

«Коли вечір заглибився, тоді по вулиці пішли проститутки»

Синя полоска лісу

«автобус розчавив дитину...»







(Село є прообразом, утіленням простого, чистого, невинного, доброго. Місточуже й холодне. У ньому панують розпуста, нахабство та відсутність моральних норм. Місто нівечить душі людей, залишаючись байдужим до їхнього горя. Створюючи образ Б’янки, автор прагне показати людину, яку місто спотворило і у якої відібрало мрію. З ким зустрічається дівчина в місті? Проститутки, парочки в кущах, журналістка-садистка, «аморальний холостяк діловод», Уляна й товариш Бе. Як у місті проводять названі персонажі культурне життя? Це дешеві шинки, п’яні вечірки, розпусні оргії.)

  1. Міні-диспут

Чи згодні ви з думкою, що Б’янка врешті перетворюється на людину з натовпу, сіру істоту, яка нічим не виділяється серед інших?

  1. Систематизація й узагальнення вивченого

  1. Евристична бесіда

  • У чому помилялася жінка?

  • Як ви вважаєте, чи справедливою була до неї доля? (Ні, бо Б’янка пережила розчарування, не змогла довести доцільність своїх учинків.)

  • Кого бачила своїм коханим Б’янка? Чому так і не змогла знайти того єдиного?

  1. Схарактеризувати персонажа одним словом:

  • Б’янка... (наївна)

  • Уляна... (надломлена)

  • Художник Чаргар... (інфантильний)

  • Діловод Кук... (розбещений)

  • Сіроока журналістка... (розпусна)

  • Товариш Бе... (жорстокий)

  1. Домашнє завдання

  1. Скласти план до характеристики образів художника Чаргара та діловода Кука.

  2. Завдання творчого характеру. Скласти сенкан за змістом твору.

  3. Прочитати новелу Г. Косинки «В житах».

  1. Підсумок

Рефлексія

  • Для себе я зробив відкриття, що...

  • Урок примусив мене замислитися...

  • Я порекомендую друзям...


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   50

Схожі:

Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроку Зміст навчального матеріалу Дата проведення
Українська література XX ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУкраїнська література 1 – клас (профільний рівень) 140 годин на рік, години на тиждень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Складні суспільно-історичні умови розвитку. Основні напрямки:...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx icon11 клас Твори для вивчення Рівень стандарту, академічний рівень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconКлас Усього – 70 год. На тиждень – год. Текстуальне вивчення – 62 год. Розвиток мовлення – год. Позакласне читання – год. Резервний час – 2 год
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУрок тема уроку. Українська література 1920 1930 р р. Урок 1
Вступ. Складні суспільно історичні умови розвитку української літератури ХХ ст. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconОрієнтовне календарне планування з української літератури 1 клас
Складні суспільно-історичні умови розвитку української літе­ратури XX ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка