Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка28/50
Дата конвертації11.04.2017
Розмір12.11 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   50

УРОК № 36

УРОК ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ.

В. ПІДМОГИЛЬНИЙ «ІСТОРІЯ ПАНІ ЇВ ГИ»

Мета: ознайомити учнів зі зразком малої прози В. Підмогиль

ного — оповіданням «Історія пані ївги»; визначити роль образів-персонажів у розкритті ідейного змісту твору та авторської позиції, розвивати вміння учнів сприймати й осмислювати художній твір, логічне мислення, зв’язне мовлення, виявляти основні проблеми, порушені в ньому; виховувати доброту, шляхетність, щирість, толерантність, душевну теплоту, уміння відстоювати власну позицію.

Теорія літератури: оповідання (повторення).

Обладнання: текст оповідання «Історія пані ївги».

Тип уроку: урок позакласного читання.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент

  2. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

«Коли б хтось... запитав мене, кого з молодих українських письменників 20-30-х років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і вказав: — Валер’яна Підмогильного»,— написав Ю. Смолич.

Чому ж саме його? Тому що у своїй творчості письменник продовжував традиції класичної літератури, у центрі уваги якої була людина, як носій добра і зла. Одним з найпоказовіших подібних творів є оповідання «Історія пані ївги».

  1. Актуалізація опорних знань

Повторення понять теорії літератури

Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.).

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Підготовка учнів до сприймання художнього тексту

Оповідання було написане 1923 року, а вперше надруковане 1924 року в журналі «Нова громада» (№ 17, с. 7-8).

У творі письменник реалістично відтворив взаємини старої інтелігенції й нового ладу в перші пореволюційні роки та їх складність.

Оповідання входило до збірок «Військовий літун» (1924), «Проблема хліба» (1927, 1930), було опубліковане в хрестоматіях «За 25 літ» А. ЛебедятаМ. Рильського (1926), «Боротьба та будівництво» JI. Єгорової, В. Павловського, Я. Чепіги (1929).

  1. Повідомлення учня про особливості

малої прози В. Підмогильного

Валер’ян Підмогильний почав писати оповідання в юному віці й формувався як письменник у добу революційних перетворень. Але він не захоплювався революційною романтикою, намагався об’єктивно відтворювати тогочасні події, аналізуючи поведінку людини в межових ситуаціях. Саме тому нова радянська критика, хоч і визнавала високу мистецьку вартість його творів, постійно акцентувала увагу на ідеологічних «ухилах» молодого письменника.

Уже в ранній прозі В. Підмогильний демонструє нові підходи до зображення дійсності та художньо інтерпретує досягнення в галузі філософії, психоаналізу. Бачить ті явища життя, які є визначальними в людському існуванні. Часто темою зображення є звичайні сільські будні, на тлі яких розглядалися великі проблеми маленької людини. Тогочасна критика нарікала на велику авторську увагу до буденного, малопомітного життя маленької людини, вплив теорії Фройда і європейської інтелігентності, але не могла не відзначити хорошу літературну школу письменника, його майстерність створювати живі, конкретні психологічно переконливі образи людей.

В. Підмогильний відображає у своїх творах суспільні зміни побіжно, уривчасто, лише тією мірою, наскільки це необхідно для мотивації вчинків персонажів, однак цілком правдиво, що, зрештою, переростає в моторошну картину постреволюційної дійсності («Остап Шаптала», «Проблема хліба», «Сонце сходить», «Третя революція», «П’ятдесят верстов», «Син», «З життя будинку» тощо). Автор навмисно постійно наголошує на пробудженні й вивільненні затаєного у підсвідомості людини дикунства (тілесне начало), його перемогу над культурою (духовне начало) під час і після революції. Про це свідчать й інші твори письменника, у яких висвітлюється трагедія інтелігенції, що виявилася непотрібною новому суспільству («Історія пані ївги», «Сонце сходить» та ін.).

Головна причина лихоліття, породженого революцією, на думку письменника, полягає в знищенні традиційної християнської моралі з її загальнолюдськими цінностями, тобто у смерті Бога, який допомагав людям стримувати свої дикунські пориви, стверджуючи в людині перевагу духовного начала. Залишившись наодинці із собою, людина часто не може впоратися із власними інстинктами й поводиться свавільно.

В. Підмогильний бачить пореволюційну дійсність в усій складності та багатоголоссі, інтуїтивно відчуваючи наближення ката- клізмів, які в недалекому майбутньому можуть обернутися непе- редбачуваними наслідками насамперед у сфері духовній. При цьому жодних прогнозів він не дає, а просто об’єктивно, часом з протокольною художністю описує життя реальних людей. Свідченням цього є і тематика малої прози письменника, у якій він порушує складні, незвичні для української прози 20-х pp. XX ст. екзистенціальні питання. Це, зокрема, простежується в таких творах, як «Важке питання», «Пророк», «Ваня», «На селі», «Старець», «Остап Шаптала» та ін. Оповідання «Син», «Собака», «Проблема хліба» присвячені художньому осмисленню й зображенню страшних картин голоду 1921 року. Вони стають тільки художнім тлом для глибокого, різнобічного висвітлення домінантної проблеми існування в людині двох взаємопов’язаних начал: людського і тваринного. Аналізуючи поведінку людини в конкретно взятих екстремальних умовах, В. Підмогильний намагається дати відповідь на питання — що переможе: дух чи плоть?

Отже, «мала проза» В. Підмогильного засвідчує інтерес письменника до внутрішнього світу людини в ситуаціях екзистен- ційного (особистісного) вибору між духовним (божественним) і тілесним (тваринним) началом у людині. Особливу увагу В. Підмогильний звертає на такі прояви тваринного начала в поведінці персонажів, як сексуальний потяг, голод, інстинкт самозбереження та феномен зла.

В. Підмогильний, орієнтуючись на філософію екзистенціалізму та вчення Фройда, зробив вдалу спробу побачити життя й людину з внутрішнього боку, давши певну оцінку тогочасній політичній ситуації. Митець зображує психологію маленької людини, такої беззахисної, перетвореної в знаряддя, засіб чи функцію.

Переосмисливши здобутки екзистенціалізму як літературного напряму В. Підмогильному вдалося створити високохудожні зразки прози з екзистенціальної проблематики. Твори В. Підмогильного можна безсумнівно вважати першими паростками в розвитку українського екзистенціалізму як світоглядної естетичної системи в Україні ще на початку XX століття.

Бесіда за змістом твору • Складіть словесний портрет зовнішності персонажа. Чи гармонує він з її внутрішнім світом? (Жінка має бліде обличчя, блискучі очі, як у кокаїністки. Довгі пучки на руках світили

тоненькими кісточками, і вона притискувала ними до грудей турецьку шалю. Вона в похилому віці, завжди виглядає зі смаком, урочисто одягнена, зосереджена. Сумний вираз спокійного обличчя свідчив про їі переживання, внутрішню втому. Жінка хвилювалася через те, що відбувалося навколо. Вона шляхетна, щира, добра, толерантна, про що свідчать їі очі, які світилися душевною теплотою. Вона чесна, інтелігентна, проста та альтруїстична.)

  • Які риси характеру ви зможете «домалювати» на основі того, що дізналися про персонажа? (Можна припустити, що пані ївга має загострене почуття справедливості, совісті, не може дати відсіч проявам хамства та грубості. Вона прагне спокутувати гріхи всіх предків, свого сина, не будучи сама винною. Ця жінка готова до голодної смерті, але, навіть помираючи, не має у своєму серці злості й ненависті ні до кого.)

  • Чому пані ївга перебралася жити до міста? (Через смерть свого чоловіка, якого вбили селяни без причини.)

  • Схарактеризуйте взаємини пані ївги з селянами та людьми, які оточували її в місті. Прокоментуйте ймовірні причини цих стосунків. (Пані ївга не конфліктувала з селянами та тими, хто жив поряд з нею в місті. Міські сусіди ж не терпіли їі за шляхетне походження та мовчазну вдачу до того, що навіть вигнали з помешкання, написавши донос у ЧК. Вона ж усі знущання зносила мовчки. Так само вона сприйматиме й жорстокі витівки Серьоги.)

  • У чому причини самотності ївги? (Вона не така, як інші: шляхетна, інтелігентна жінка серед спотворених мораллю нової влади селян і міщан.)

  • Дайте характеристику внутрішнього світу пані ївги. Чи можна стверджувати, що її поведінка цілком відповідає її почуттям? (Головним почуттям пані ївги є вина перед народом. Вона готова спокутувати цю вину навіть ціною смерті, бо переконана: «смерть стає початком нового, у якому вирішуватиметься справжня доля людини. Вона не є карою за грішне життя. З неї лише починаються наслідки земного життябажані для праведників, страшні для грішників». Пані ївга мала ґрунтовні знання, бажання передати їх, зробила навіть невдалу спробу це зробити.)

  • Чому загинула жінка? (Через жорстоку витівку Серьоги.)

  • Як ви ставитеся до Серьоги? Чи можети ви дати характеристику подібного типу людей? (Негативно. Такий тип людеймайбутні нікчеми, грубіяни і пройдисвіти.)

Чи вдалося їй реалізувати себе як особистість? (Не вдалося, адже її прагнення виявилися непотрібними тим, хто її оточує.)

  1. Систематизація та узагальнення вивченого

  1. Робота з поняттєвою таблицею


Тема твору

Розповідь про трагічну долю людини в жорстокому, антигуманному світі брехні й порушення прав людини

Основні проблеми твору

Проблема вини, людської незахищеності, людського сумління, морального звиродніння ще в дитячому віці

Ідея оповідання

Засудження аморальності, невихованості, співчуття всім, хто страждає

Особливості

сюжету

Оповідання складається з низки драматичних і напружених моментів, які дозволяють розкрити характери персонажів







  1. «Мозковий штурм»

Поміркуйте, чи міг би бути в оповіданні інший фінал?

(Ні, якщо персонажі будуть мати ті ж риси характеру, а дія відбуватися в той же час. Чисті душею завжди гинуть у світі, де панують ниці почуття.)

  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту.

  2. Прочитати новели «Подвійне коло» та «Шаланда в морі»

Ю. Яновського.

  1. Скласти сенкан «Пані ївга».

  1. Підсумок уроку

Рефлексія

  • У пані ївзі мені сподобалося...

  • Моє ставлення до вчинків Серьоги щодо пані ївги...

  • Після знайомства з оповіданням, я зрозумів (зрозуміла), що

потрібно в собі виховувати такі риси характеру, як...

Це цікаво

Події, зображені в оповіданні можна назвати трагічним, а поведінку Серьоги — жорстокою. Саме на цю жорстокість у дружніх полеміках письменнику вказували навіть найближчі друзі. Так, дружина Г. Косинки Т. Мороз-Стрілець згадує, що, коли В. Підмогильний якось почав розповідати про свою вчительську працю, за якою шкодував, про любов до дітей і сказав фразу: «Дітивід них залежить доля Батьківщини», Г. Косинка зауважив:

«Такі переконання та думки ви, Валер’яне, вклали в уста своєї пані ївги, яка умовляла, навчаючи Серьогу: «Інакше пролетаріат перемоги не здолає... Будемо ж учитись!» Але далі у творі «Історія пані ївги» ви не дотримали цього. Навіщо такий кінець?

Валер’ян пояснив:

  • Це життєвий факт.

  • Прикрий факт! — сказав Григорій.— На те ви й художник, щоб іноді епізодові з життя надати забарвлення, якого вимагає наш час».

Але В. Підмогильний не почав надавати актуального забарвлення описаним подіям, зберіг для читача колорит тогочасного життя у своїй конкретиці.

УРОК № 37

Ю. ЯНОВСЬКИЙ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ шлях

ПИСЬМЕННИКА-РОМАНТИКА

Мета: ознайомити старшокласників з біографією та місцем

творчого доробку митця в українській літературі; дати загальне уявлення про ранні романтичні оповідання й новели письменника; розвивати вміння працювати з додатковою літературою, складати власне висловлювання на основі кількох джерел, навички зв’язного мовлення; підсумовувати й узагальнювати; виховувати інтерес до творчості письменника. Теорія літератури: романтизм (повторення).

Обладнання: портрет Ю. Яновського, книжкова виставка його творів.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент

  2. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Ю. Яновський — один із найяскравіших представників неоромантичної течії в українській літературі, письменник-новатор в області як змісту, так і форми художніх творів, який сміливо відкидав усталені схеми, банальності, штампи.

Письменник залишив багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися в театрах), а ще кіносценарії, публіцистика. Звичайно, могло бути й більше. Але письменника переслідували все життя, завзято критикували за новаторські твори. Так само, як і багатьох українських митців. А ще він був занадто суворий до себе, почував відповідальність за наслідки своєї творчої праці. Зізнавався, що коли читав книгу, то запитував себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи? Чи поклав би ти її в торбу поруч із окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там, у торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба з цибулею, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?». У цих рядках — і естетичне кредо митця, і життєвий досвід. Познайомимося ближче з письменником.

  1. Актуалізація опорних знань

  1. Перевірка домашнього завдання

Заслуховування сенканів «Пані ївга».

  1. Самодиктант «Романтизм»

(Орієнтовний зміст диктанту: конфлікт між мрією та перевага суб’єктивного над об’єктивним, персонаж — непересічна особистість, інтерес до екзотичного, сильного, піднесеного, тяжіння до інтуїтивного, підсвідомого; фантастика, умовність, розлад із дійсністю.)

  1. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

Виступ учнів із рефератами про життєвий

і творчий шлях Юрія Яновського

У степовому селі Майєровому на Єлисаветградщині (тепер Кіровоградщина) жила родина Яновських. Займалися сільським господарством, землеробством. Сіяли жито, гречку, льон, садили картоплю. У господарстві завжди панував порядок: Яновські були працелюбні. Тож коли в Марії Мусіївни та Івана Миколайовича Яновських 27 серпня 1902 року народився син, його назвали Юрієм, бо ім’я це перекладається як «хлібороб».

Надзвичайно малого любив дід Микола Максимович. Удосвіта він брав Юрка за руку й ішов з ним у степ. І переповідав онукові казки, народні легенди, пригоди зі свого життя. Уже ставши письменником, Ю. Яновський зазначив, що не використав для своїх творів і половини того, що почув від діда.

Мати дуже любила читати. Її улюбленими письменниками були Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Пушкін, М. Лєрмонтов. Вона із захопленням переповідала прочитане синові, коли підріс, навчила його читати, прищепила любов до книги.

Спершу Ю. Яновський навчався у підготовчому класі Неча- ївської церковно-парафіяльної школи. Тут вивчав закон Божий, англійську мову, арифметику. Мав дивовижну пам’ять: міг двічі прочитати вірш, і вже декламувати його напам’ять.

Писати почав рано, з десяти років. Перші твори — вірші російською мовою. Це була таємниця, хоча про неї знала мама (свої рукописи він ховав у наволочку, де вона їх і знайшла).

У дитинстві Юрко часто хворів. У єлисаветградській лікарні підліток переніс дві складні операції з трепанації черепа. Утретє оперували в Одесі. І коли вийшов з лікарні, побачив море. Відтоді й з’єднались у його серці сонце, море й радість.

У серпні 1911 року Ю. Яновський вступив до Єлисаветград- ського земського реального училища. Навчався на відмінно. Особливо любив уроки словесності.

Училище закінчив із золотою медаллю і вступив до механічного технікуму. Навчання хлопець поєднував зі службою в різних установах Єлизаветграда: в статистичному бюро, робітничо- селянській інспекції, управлінні народної освіти. То було не дуже цікаво. Але юнак очима молодого художника вбирає в себе барви того буремного часу, щоб потім перенести їх на папір, у свої майбутні поезії й оповідання.

  1. го року Ю. Яновський разом зі своїм найліпшим другом Миколою Михеєвим їде до Києва з наміром вступити до політехнічного інституту. Обидва успішно складають екзамени, вчаться на електромеханічному факультеті (до 1924 року). Пізніше у спогадах письменник напише: «Хотів бути морським інженером. Будувати кораблі і пароплави».

Жили юнаки в підвальному приміщенні, схожому на льох: там було холодно й сиро. Частенько допікав і голод. «Приробляв собі я тим, що з Подолу до Єврейського базару возив на собі дрова. Санчата, двадцять п’ять пудів соснових півторааршинок, нас двоє і веземо ми, як коні. З Глибочиці до Лук’янівського базару було під гору, це найважча частина путі, і я ніколи не забуду тих почуттів, котрі були в мені тоді на Глибочицькому спускові. Ті роки не було в мене білизни і простинь, укривався я драним кожухом, жодного разу в кімнаті не топив, а скільки жило й народжувалося в мені гордості. Я входив у життя в драних австрійських черевиках, у котрих взимку бувало повно снігу, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу, котрі малювала мені моя дурна уява»,— занотовує він у записниках.

Саме в політехнічному почався його шлях у велику літературу. Ю. Яновський пише вірші (спочатку російською мовою) й читає їх на зібраннях інститутської літстудії, сходиться з колективом театру-студії імені Г. Михайличенка й допомагає (як знавець фольклору) у постановці деяких п’єс (у створенні однієї з них — «Камергер» — бере навіть участь як її співавтор).

1 травня 1922 року газета «Пролетарська правда» вмістила перший вірш Ю. Яновського «Море» (російською мовою, за підписом Георгій Ней). Радості не було меж. Михайло Семенко, відомий київський поет, лідер футуристів, завідувач літчастини газети «Більшовик», помітив нове ім’я, захотів познайомитися. Так і був Ю. Яновський залучений до літератури.

  1. го року майже одночасно з’являються в газеті «Більшовик» його вірш «Дзвін» і новела «А потім німці тікали», написані вже українською мовою. На ранніх поезіях Ю. Яновського помітний вплив П. Тичини, В. Маяковського.

Після закінчення першого курсу Микола і Юрій прибули в Єлисаветград. Були худі, обношені. Та вдома не засиділися, найнялися до багатіїв косити жито. А на третій день Микола раптово захворів на холеру й пішов із життя. Юрій дуже переживав, не хотів і до інституту повертатися. Ледве вмовили рідні.

У ті роки Ю. Яновський заприятелював з М. Бажаном — разом працювали репортерами. Брав участь у футуристичному русі, як член «Комункульту» і «Жовтня» відвідував різні зібрання й дискусії. Саме тоді вчився відходити від стереотипів і шаблонів, шукати власну стежку, вносити в оповідання й вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти.

Коли М. Семенко виїхав до Харкова, де очолив сценарний відділ ВУФКУ, то «перетягнув» туди М. Бажана та Ю. Яновського. У Харкові, тодішній столиці, вирувало літературно-мистецьке життя. Там були В. Еллан-Блакитний, Остап Вишня, П. Тичина, М. Куліш, там Ю. Яновський близько зійшовся з О. Довженком, відчув у ньому споріднену душу.

  1. го року з’явилась перша книжка оповідань Ю. Яновського «Мамутові бивні».

Він стає редактором ВУФКУ. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. За сценарії сідають і Ю. Яновський з М. Бажаном. 1926-го року навіть з’являється фільм «Гамбург» за сценарієм Юрія Івановича.

Того ж року в Одесі письменник обіймає посаду головного редактора кінофабрики. Через його редакторський портфель пройшли фільми «Тарас Шевченко» і «Тарас Трясило» П. Чарди- ніна, «Борислав сміється» Й. Рони, «Вася-реформатор», «Сумка дипкур’єра» О. Довженка й багато інших. Власне, Ю. Яновський був і художнім керівником Одеського «Голлівуду». Письменник переймався проблемами нового для української культури мистецтва — недарма його назвуть «добрим генієм українського кіно».

Така творча, яскрава особистість вирізнялася на тлі загальної маси. Це стало однією з причин звільнення його з посади в серпні 1927 року.

Юрій Іванович повертається до Харкова. Журнал «Вапліте» друкує повість «Байгород» (1927). 1928-го року з’являється збірка поезій «Прекрасна УТ» (Україна трудова), роман «Майстер корабля», який наробив чимало галасу серед критики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» (1930) створено на основі досвіду роботи редактором кінофабрики.

Тоді ввійшла в його життя Тамара Жевченко, актриса театру «Березіль» Леся Курбаса. Через нелегкі випробування долі пронесли закохані чистоту й ніжність перших зустрічей, оберігаючи їх від сторонніх очей під зовнішньою стриманістю і трохи дивним звертанням на «Ви». І хто знає, наскільки раніше зупинилося б серце Ю. Яновського, якби поряд не було Тамари Юріївни...

У 20-х рр.Ю. Яновський належав до тієї харківської молоді, що групувалася довкола М. Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орієнтуватися на «психологічну Європу», прокладати самостійний шлях новій пролетарській літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Ю. Яновський був членом ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації — Пролітфронту. Тим часом журнали друкують його новели.

Уже перші збірки новел Ю. Яновського «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927) разом із творами М. Хвильового, Г. Косинки, В. Підмогильного та ін. підтвердили відхід нової хвилі української літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти і початку XX ст. Поза сумнівом, на них позначився вплив футуризму й кіностилістики, що вабила до себе Ю. Яновського. Сюжетами новел «Мамутові бивні», «Історія попільниці», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Кров землі» керує смілива авторська думка, хоч у цілому вони досить банальні й поширені на ті часи (героїка громадянської війни, любов більшовика до білогвардійської шпигунки, і що з того вийшло). Динамічна зміна картин, зміщення різних часових площин, несподівані повороти, загадкові ситуації, екзотичні імена (Рубай, Ма, Матте), раптове втручання голосу автора в текст — усім цим письменник хоче здивувати читача, шокувати його уяву.

Також проблематика цих оповідань пов’язана із спробою молодого ще письменника осмислити, зрозуміти специфіку громадянської війни в Україні, звернути увагу на повстанську стихію, отаманство, партизанську вольницю.

Його персонаж романтичний, він стоїть перед вибором, у якому перемагає революційний обов’язок. Він — сильна, вольова натура, яскрава особистість, ним насамперед керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план. Цей мотив був провідним у тогочасній прозі. Але Ю. Яновський уже тут сміливо порушує проблему чистоти червоного прапора й робить це ненав’язливо.

У оповіданні «Роман Ма» є епізод, коли Матте вирішує прив’язати шпигунку Ма (свою кохану) до крил вітряка. Тоді бійці, показуючи на понівечені тіла червоних розвідників, запитують його: «Хіба вони на це согласні?.. Сонце не хоче бачити таких діл». Зовсім не випадково наприкінці твору з’являється й така картина: оповідач сидить на могилі страченої Ма, поряд «сонце сідало великою раною». Та рана в душі автора, він підсвідомо сумує над долею маленької людини, дитини цього світу, яка так трагічно намагається виборсатися з життєвого виру.

Новели засвідчили потужність таланту митця. У світобаченні Ю. Яновського від самого початку творчого шляху була закладена висока духовність, пріоритет загальнолюдського, християнського.

Серед ранніх творів Ю. Яновського слід звернути увагу на новелу «Поворот» (1927), надруковану вперше 1967 р. Вона абсолютно випадає із загальної тональності романтичної поетики письменника, свідчить про постійні змістово-стилістичні пошуки митця. Це сюрреалістична новела, зіткана з марень, видінь, снів звичайного солдата, який дуже стомився і змучився від війни, мріє повернутися додому, до плуга, білобокої хати в садку. Єдине, що його єднає з іншими персонажами Ю. Яновського,— це бажання вивільнитися від натиску зовнішніх обставин і втілити заповітну мрію в життя.

Поступово до письменника «приклеюється» тавро «попутника», «націоналіста», «хвильовіста». До ВУСППу його не приймають, на перший з’їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.

Безперечно, усе це болісно сприймалося письменником та було підґрунтям для придушення в собі власного Я. Особливо пригнічувала різка, засудлива критика роману «Чотири шаблі» (1930).

Роман «Чотири шаблі», написаний у 1926-1929 роках, за визначенням автора, найбільш «багатостраждальний» у його біографії. Півстоліття після опублікування твору він залишався предметом найбезглуздішої критики, був, по суті, вилучений з літературного процесу. Навіть після смерті письменника ще довго критики писали, що він у своєму творі, «показуючи громадянську війну на Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбе- риху, відсутність спрямовуючого центра в особі партії більшовиків». До того ж, за Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики». Твір був різко засуджений критикою як націоналістичний, неправдивий, наклепницький стосовно тріумфальних дій Червоної Армії під проводом комуністів. Авторові дорікали за оспівування анархії та отаманства. За ці серйозні «вади» «Чотири шаблі» надовго були викреслені з української літератури, перші видання заховані до спецфондів. Митця змусили виправдовуватися за переклади роману чеською та німецькою мовами, вихід їх за кордоном, а невдовзі й прилюдно засудити роман як свою гірку помилку. Певно, потрібно було мати в серці багато мужності, щоб витримати всі звинувачення за цей по-справжньому щирий, чесний і правдивий твір, щоб силоміць змінити свої ідейно-художні орієнтири, фактично відректися від свого Я. «Чотири шаблі» стали останнім твором, у якому Ю. Яновський був ще самим собою.

Письменник «дуже багато поклав туди роботи», «живої крові і нервів». Окремі розділи з’являлися в періодиці, найчастіше «Рейд» (третя пісня), що виходив й окремим виданням. Уперше роман надруковано 1930 року, тоді ж опубліковано розділ у російській «Красной нови».

Як виник задум роману? Працюючи головним редактором Одеської кінофабрики, Ю. Яновський познайомився й потоваришував з легендарним військовим діячем українського партизанського руху під час визвольних змагань 1917-1920 pp. Юрієм Тютюнником. Саме він розповів письменнику чимало цікавого з тих героїчних часів, із яскравими подробицями, деталями. Ю. Тютюнник теж мав героїчну біографію й міг стати прототипом одного з персонажів майбутнього роману. Ю. Яновський серйозно вивчав також історичні факти, фольклорні джерела.

У творі пристрасно і сміливо відтворено могутню стихію національно-визвольного руху в Україні в революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена Ю. Яновським уперше, й розкрив її письменник оригінально. На стилі роману позначилося романтичне світовідчування молодого Ю. Яновського. Починався роман епіграфом:

«Пустимо стрілку, як грім по небу;



Пустимось кіньми, як дрібен дощик;

Блиснем шаблями, як сонце в хмарі» — який був узятий зі збірки «Народные южнорусские песни» А. Метлинського. Епіграф став своєрідною заявкою письменника на поетизацію стихії народної боротьби й символом духовного піднесення цієї боротьби.

Твір складається з семи розділів (пісень). Окремими новелами вони друкувалися в часописах і мали назви: «Козак Швачка», «Успенівська операція», «Рейд», «Загибель бригади», «Маршал Остюк», «Ми на золотому ручаї», «Китайська шахта» (або ще «Шахай умер»). Таким чином, Ю. Яновський «Чотирма шаблями» започаткував в українській літературі новий жанровий різновид — роман у новелах (пізніше то будуть «Вершники», «Тронка»

О. Гончара). Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. У коментарях до твору Ю. Яновський наголосив: «Конденсована розповідь, екстракт багатьох вимахів шаблі — пісня. Синтез багатьох смертей — одна смерть у пісні. Зміст багатьох доль — одна доля в пісні». Усе те, що було «поза піснями», тобто «буднями революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...») у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості й поетичності в художньому осмисленні теми («...книгу можна було б уполовину збільшити: так греки домішували до вина воду...»). У романтичному полотні суттєвим є не ілюстративний показ чогось, а крайні, часом контрастно зіставлені вияви ідеї. Ю. Яновському (і його романові теж) достатньо того, що Галат веде своїх партизанів у бій «за бідних людей і за правду», що Остюк домагається залізної дисципліни в армії, що Марченка за самосуди й мародерство віддано під суд трибуналу, що Шахая надихає в житті лиш одна ідея — «боротися до краю, до перемоги, за гідність, яку розбудила в нас велика революція». У цих словах чи не найточніше розкрито зміст роману: боротися за людську гідність навіть тоді, коли вороги обступили тебе з усіх чотирьох кінців світу.

Народ пробудився, його серцевина свідомості виходить на поверхню. Починається роман весіллям Шахая, ватажка партизанських загонів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок боротьби. «Груди їм розпирало чекання» — красномовна метафора. Подаючи портрет Шахая, письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими піснями, що звучать на весіллі. Уся поетика роману, а особливо чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопоетичної традиції. Експресія вираження настрою, почуттів домінує над зображенням. Це відчутно і в описі батальних сцен, подібних яким не було в тогочасній українській прозі: «Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не сміючи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко. Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося — нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ — вони та їхній ворог...».

Прагнучи увіковічнити в слові визвольний рух рідного народу, Ю. Яновський утілив його насамперед у персонажах «Чотирьох шабель». «Присвячую партизанам України» — ці слова стоять біля автографа твору, однак не ввійшли в жодне його видання. Шахай, Остюк, Галат, Марченко — їх автор називає в пісенному зачині «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Різні вони, але об’єднані спільною метою, певною мірою романтизовані, навіть ідеалізовані. Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, у яких максимально розкрилась би їхня глибинна сутність, відвага, геройство, сила. Шахай видається бригаді «надлюдською силою». Тяжко поранений Остюк продовжує героїчно битися й керувати кіннотниками. «Це сиділи на скелі орли» — уже на початку роману говорить про них Ю. Яновський.

Твір писався тоді, коли вже відгриміли бої, а національно- визвольні змагання зазнали поразки, багато колишніх вояків Армії Української Народної Республіки емігрували за кордон. А ті, які лишилися, змушені були змиритися зі своєю долею і становищем своєї нації. Такою була об’єктивна реальність, і такою її зображує Ю. Яновський.

Перші «наскоки» критиків на «Чотири шаблі» не минули для письменника безболісно. Протягом кількох років (1930-1932) він не може зорієнтуватися і вдається до малохудожньої драматургії («Завойовники», 1932). «Вчуся писати «під Кириленка», то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко. Звичайно, коли ви писали колись інакше...»,— признається він Г. Костюкові про свій тодішній душевний стан. Ще говорив про «безстилля часу», панування агітки, утрату істинних цінностей...

Наступні три роки промайнули для письменника під знаком натхненного творення «Вершників». Але розвинута у творі романтична форма художнього освоєння життя зіткнулась з перешкодами. Найголовніша з них — «офіційне» утвердження на Першому з’їзді письменників СРСР соціалістичного реалізму. Романтизмові в ньому відводилася прислужницька роль пафосу — уславлення кожного кроку радянської історії. Тому в Україні, приголомшеній уже на той час самогубствами М. Хвильового та М. Скрипника, арештами й розстрілами кількох десятків письменників, роман відмовлялись публікувати. Лише після того, як твір з’явився в «Роман-газете» (1935, № 9), він вийшов і в Києві.

У Москві влаштовано спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті «своїм».

Нові твори Ю. Яновського 30-х років (драми «Дума про Британку», 1937; «Потомки», 1938; збірка новел «Короткі історії», 1940) несли в собі переважно одну, «переможну», тенденцію, акуратно підігнану під регламентації «єдиного» творчого методу. Лише окремі епізоди тексту (спроба вдихнути в одного з персонажів «Думи про Британку» Несвятипаску енергію Тараса Бульби, розкрити в «Коротких історіях» легендарну й мученицьку долю творців революції й нових умов життя — «Червонарм», «Романтик», «Чапай» та ін.) нагадували, що вони — родичі монументальних «Чотирьох шабель» і «Вершників».

1939-го року Ю. Яновський переїздить до Києва, оселяється в письменницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора.

Роки війни проти фашизму для Ю. Яновського були добою різноманітної літературної роботи на щодень. Офіційно визнаному письменникові довірили посаду головного редактора журналу «Українська література» (з 1946 р. «Вітчизна»), який під час війни видавали в Уфі. За період війни в цьому часописі опубліковані всі найкращі твори українських письменників. Ю. Яновський залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П. Тичини, М. Рильського, О. Довженка, І. Кочерги і свої.

1947-го року ЦК КП (б)У ухвалив постанову «Про журнал «Вітчизна». Ю. Яновського знято з посади за «націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів».

За роки війни Ю. Яновський написав драму «Син династії» (1942), а згодом видав збірку оповідань «Земля батьків» (1944).

Драма була малохудожнім, ілюстративним і типово безконфліктним твором. У новелах збірки «Земля батьків» було значно більше і реалістичної, і романтичної щирості (особливо в зображенні дітей, які брали участь у боротьбі з фашизмом), але заданість ситуацій, надуманість колізій і випрямлення ідей далися взнаки й тут.

1946-го року як кореспондент «Правди України» письменник узяв участь у Нюрнберзькому судовому процесі. Тоді його ще підтримувала «добра рука» тодішнього «хазяїна» в Україні — першого секретаря М. Хрущова, але то було востаннє...

Прозаїк почав працювати над новим романом. У записнику він тоді занотовує, що хоче писати його по-новому: знайти йому таку форму, яка дала б змогу пов’язати обрану колгоспну тему з усім життям. Про що цей твір? Відгриміли бої. На спустошену українську землю прийшов довгоочікуваний мир. Прості люди тяжкою працею відроджують життя, на їхню долю випадає аж надто багато труднощів і випробувань, але надія на злагоду додавала їм сил. Такою була тема нового роману Ю. Яновського «Жива вода». У ньому світла віра письменника-романтика в перемогу життя над смертю пронизала правдиві реалістичні картини складної повоєнної дійсності. Здавалось би, усе складається якнайкраще. 1947-го року в часописі «Дніпро» надруковано роман, повний текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знайшли в ньому чимало хиб і недоліків. Збирається пленум Спілки письменників. У засіданні бере участь перший секретар ЦК JI. Каганович. На пленумі, як написав Яновський у щоденнику, «поховали «Живу воду» метрів на десять під землю»: твір засуджено як «ідейно хибний», націоналістичний, наклепницький.

Через півроку після розгрому «Живої води» Ю. Яновський був змушений надрукувати в «Літературній газеті» лист, у якому «визнав» і свою «відірваність од життя», і «формалістичний задум» роману, і «шкідливі деталі» в ньому.

Невдовзі письменник почав «враховувати зауваження» критики, зробив «за порадами товаришів» до 200 виправлень і підготував нову редакцію твору. Побачила світ вона вже після його смерті 1956 року й мала назву «Мир» — де була в тій редакції «воля автора», а де — волюнтаризм тодішніх редакторів, установити сьогодні неможливо.

Певна річ, усі ті «гріхи», за які автор «Живої води» шельмувався, були вигаданими. Уважне прочитання роману (і це вже показали дослідники) переконує, що тут усе так, як у творі талановитого письменника — превалює правда життя.

Деяке полегшення в життєві будні письменника прийшло 1949 року, коли вийшов цикл «Київські оповідання». Як колись «Вершники», його спочатку друкують у Москві.

У книзі оспівано героїзм радянських людей під час війни, що його вселяла в них комуністична партія на чолі з Й. Сталіним. За «Київські оповідання» Ю. Яновському 1948 року присуджено Державну премію СРСР (за спогадами сучасників, сприяв цьому Вс. Вишневський). «Після премії я повинен боротися за право писати, я повинен виправдати довір’я і премію»,— занотує письменник у щоденнику. Ці слова були щирими — митець давно став невільником системи, панівної ідеології, ним керували за принципом «батога і пряника».

Менше тепер йому дошкуляла матеріальна скрута й не доко- нувала вульгаризаторськими наскоками функціональна критика. «Київські оповідання» значним надбанням української новелістики не стали; вони несли в собі хіба що кілька тривожних відгуків про окупований у роки війни Київ, але ці новели (точніше кажучи, відзначення їх премією) надихнули письменника на подальшу творчу працю. «Серйозна» проза йому, щоправда, уже не давалась (опублікована 1954 року збірка оповідань «Нова книга» підтверджує це), але Ю. Яновський активно почав працювати як кіносценарист і драматург. Йому вдалося створити лише одну драму «Дочка прокурора» (1953), яка стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті. Занепалій у ті роки українській Мель- помені «Дочка прокурора» додала й художнього, й суто життєвого здоров’я, оскільки в п’єсі йшлося про суто людські проблеми життя. Драматург написав про те, як казенщина відвертає людей від одвічних родинних турбот, і тоді руйнується їхня мораль, батьки виявляють, що нема між ними взаєморозуміння «в питаннях душі», що «прогледіли» своїх дітей, а діти опиняються в лабетах «вуличної педагогіки» й злочинності. Деяким критикам, щоправда, здалося, що це черговий «підкоп» Ю. Яновського під «фундамент ладу», і почали шукати у п’єсі ознаки «похмурості» та «ідейної порочності». Ситуація трохи змінилася, коли про виставу за п’єсою позитивно відгукнулася газета «Правда» (1956, 12 серпня), але почути цей відгук письменникові вже не судилося.

Через кілька днів після прем’єри «Дочки прокурора» в Київському російському театрі імені Лесі Українки, після бенкетів та поздоровлень ішли Ю. Яновський із Тамарою Юріївною на гостину до Романова, головного режисера театру. Дорогою письменникові зробилося погано. Кілька днів лікарі боролися за його життя.

Але 25 лютого 1954 року письменник помер. Похований на Байковому цвинтарі.

Можливо, саме хвилювання після цієї прем’єри і прискорило смерть письменника, бо глядачі сприйняли її гаряче й вогонь їхніх оплесків не лише зігрівав, а й обпікав хворе серце автора.

«Художній досвід Яновського багато значить для нашої літератури,— підсумував О. Гончар.— Він створив свій оригінальний тип роману, свою стилістику фрази, слово його опукле, стереоскопічне, він володів тими скарбами, які прийнято називати таємницями майстерності».

Оцінюючи творчу спадщину автора роману «Вершники», французький письменник Луї Арагон писав, що в сім’ї європейських літератур Юрій Яновський — письменник першого плану.

  1. Систематизація та узагальнення вивченого

Тестові завдання «Перевіряю себе»

до теми «Життєвий і творчий шлях Ю. Яновського»

  1. Де народився Ю. Яновський?

А На Єлисаветградщині;

Б на Чернігівщині;

В на Херсонщині;

Г на Рівненщині.

  1. Що означає ім’я Юрій?

А Захисник;

Б переможець;

В хлібороб;

Г сильний.

  1. У скільки років хлопець почав писати вірші?

А 8;

Б 10;

В 12;

Г 15.

  1. Хто передав Ю. Яновському любов до читання?

А Дід Микола Максимович;

Б мати Марія Мусіївна;

В батько Іван Миколайович;

Г дід Мусій Семенович.

  1. Де навчався Ю. Яновський після закінчення Єлисаветград- ського реального училища?

А У Києві в політехнічному інституті;

Б Єлисаветграді в педагогічному училищі;

В с. Маєровому в гуманітарному училищі;

Г Одесі в драматичному училищі.

  1. Перший друкований твір Ю. Яновського?

А «Завойовники»;

Б «Море»;

В «Дзвін»;

Г «Рейд».

  1. В Одесі Ю. Яновський обіймає посаду:

А редактора газети;

Б головного редактора кінофабрики;

В редактора в сценарному відділенні;

Г електромеханіка кінофабрики.

  1. Перша книжка новел письменника мала назву:

А «Кров землі»;

Б «Туз і перстень»;

В «Історія попільниці»;

Г «Мамутові бивні».

  1. «Присвячую партизанам України» — ці слова стоять біля автографа твору:

А «Дума про Британку»;

Б «Жива вода»;

В «Чотири шаблі»;

Г «Мир».

  1. Який твір після смерті автора було надруковано під назвою «Мир»?

А «Дума про Британку»;

Б «Жива вода»;

В «Чотири шаблі»;

Г «Мир».

  1. Який твір письменника був надрукований в Україні лише після того, як він з’явився в «Роман-газете» (1935, № 9)?

А «Вершники»;

Б «Жива вода»;

В «Чотири шаблі»;

Г «Мир».

  1. Ю. Яновський отримав Державну премію за:

А роман «Жива вода»;

Б збірку «Мамутові бивні»;

В збірку «Кров землі»;

Г цикл «Київські оповідання».

  1. Домашнє завдання

  1. Прочитати новели «Подвійне коло» та «Шаланда в морі»

(роман «Вершники») Ю. Яновського.

  1. Творче завдання. Скласти сенкан про Ю. Яновського.

  1. Підсумок. Рефлексія

  • Життєва доля письменника примусила мене задуматся над...

  • Найбільше мені сподобався виступ...

  • Для себе я зробив висновки...


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   50

Схожі:

Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроку Зміст навчального матеріалу Дата проведення
Українська література XX ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУкраїнська література 1 – клас (профільний рівень) 140 годин на рік, години на тиждень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Складні суспільно-історичні умови розвитку. Основні напрямки:...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx icon11 клас Твори для вивчення Рівень стандарту, академічний рівень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconКлас Усього – 70 год. На тиждень – год. Текстуальне вивчення – 62 год. Розвиток мовлення – год. Позакласне читання – год. Резервний час – 2 год
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУрок тема уроку. Українська література 1920 1930 р р. Урок 1
Вступ. Складні суспільно історичні умови розвитку української літератури ХХ ст. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconОрієнтовне календарне планування з української літератури 1 клас
Складні суспільно-історичні умови розвитку української літе­ратури XX ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка