Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка34/50
Дата конвертації11.04.2017
Розмір12.11 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   50

Підсумок. Рефлексія

Закінчити речення: прослухавши матеріал лекції, я

подумав...

зрозумів...

відчув...



УРОК № 46

МИКОЛА КУЛІШ. ЖИТТЄВИЙ

І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ДРАМАТУРГА-НОВАТОРА.

ОГЛЯД ЙОГО ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ

Мета: ознайомити учнів із біографією драматурга-новатора

М. Куліша, його творчим внеском в українську драматургію; поглибити вивчене про літературний процес 1920-1930-х років в Україні; розвивати вміння працювати із додатковими джерелами, аналітичне мислення та навички зв’язного мовлення; виховувати патріотичні почуття, інтерес до творчості письменника.

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент

  2. Оголошення теми й мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

Микола Куліш — найвидатніший український драматург XX ст. Реаліст за стильовою манерою, він детально відобразив навколишню дійсність з усіма її проблемами та суперечностями. Мабуть, недаремно підкреслив Г. Костюк: «Якщо ми хочемо збагнути глибинно покоління 20-х років, якщо ми хочемо знати його віру, його внутрішню трагедію дисгармонійності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започатку- вання в теорії і практиці нової доби модерного пореволюційногоукраїнського мистецтва, доби, яка ще й дотепер не завершена,— то ми повинні якнайглибше вивчити творчість і образи М. Куліша. Саме в них ми знайдемо таємниці й розгадки цих років, що їх вірним, активним творцем і сином був М. Куліш».

Отже, ознайомимося сьогодні з біографією та деякими творами цього талановитого митця, який потребує сучасного прочитання й відповідного осмислення.



  1. Актуалізаці опорних знань

Бесіда з учнями

  • Що вам відомо про розвиток театру й драматургії в 1920- 1930-х? Що стало причиною їх активного розвитку в цей період?

  • Чому говорять про Леся Курбаса як режисера-новатора?

  • Чим зумовлений творчий злет театру «Березіль»?

  • Хто з письменників-драматургів відзначався особливою популярністю? Чому?

  • Які п’єси яких драматургів того часу ви читали чи бачили на сцені, на телебаченні?

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Урок вивчення біографії письменника проводиться у формі запитань і відповідей. Під час прослухування інформації, учні заповнюють таблицю.


Як вони вплинули на його долю


Знакові події в житті драматурга

Коли й де народився майбутній письменник? Хто були його батьки? Які враження виніс він із дитинства?

М. Куліш народився 6 грудня 1892 в с. Чаплине Дніпровського повіту (центр Олешки) на Херсонщині.

Свої враження від дитинства письменник лаконічно узагальнив у широко відомій автобіографії 1921 року, у якій читаємо: «Детские годы прошли в крайней нужде, иногда в нищете. Отец, безлошадный крестьянин, большую часть жизни прослужил в помещичьих экономиях в качестве чернорабочего й у богатых мужиков поденщиком. Всю горесть подневольной жизни старался заглушить водкой. Мать, родом из Полтавской губернии, еще девушкой пришла в Тавриду на заработки к помещикам. До народной школы, чуть не пятилетним мальчиком, меня уже нанимали богатые мужики пастухом свиней й телят, то нянькой, то погонщиком лошадей и проч.».

Мати М. Куліша була неграмотною, але від природи виявилася обдарованою й мудрою. Вона мала талант розмальовувати хати, за що добре платили. Померла, коли синові було всього вісім років.

З дитинства Миколу вабило привілля й бур’яни, як і малого Шевченка. Рідна домівка лякала цвілими стінами й порожнім посудом. Про це Куліш залишив такі спогади: «Початок мого дитинства — самотність у хаті й схильність до блукання. Базар вабив мене недогризками, ярмарок — каруселями, церква — процесіями та хоровим співом; весілля своїми обрядами і музикою; похорони — поминаннями й бубликами, та ще й те, що на похоронах мене не били».

Був непосидючим, і мав через це багато неприємностей. Анто- ніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах «Спогади про Миколу Куліша», завершених 1953 року в Філадельфії, згадує один з драматичних моментів його дитячих років; записаний зі слів письменника.

«Був тихий літній вечір. З левад повагом сунули ситі корови, десь здалеку лунала дівоча пісня. Раптом пісню перебив голосний дитячий крик. Такий крик, що в далеко розкиданих хатах села Чаплини було чути його, і люди говорили:



  • Це Уляна робить страшний суд своєму Миколі...

А бити було за що. Оце в погожий день Уляна Кулішева збиралась на базар та й у церкву. Базар у Чаплиній бував раз у тиждень. Тоді можна було й продати дещо, й купити, й у церкві Богу помолитись. Уляна зібралась і покликала до себе свого п’ятирічного сина. Вона обняла його, приголубила й наказувала:

  • Я нескоро повернуся, мій сину, бо багато маю справ, то ти хати не кидай та далеко не бігай! Я з базару пряника принесу.

Микола пообіцяв матері бути чемним і дуже зрадів, що зможе з товаришами побігати. Ще мати не встигла й з хати вийти, як він зачинив двері ззовні на патик і побіг до товаришів. Коли мати хотіла вийти з хати, побачила, що її замкнули, а за дитиною й слід застиг. Вона зрозуміла своє становище: стукати в двері — надаремне, хата від хати далеко, ніхто не почує. Перемучилась вона до вечора, передумала свої гіркі думи. Згадала, що завтра ні з чого буде й хліба спекти, не купила ж бо борошна сьогодні на базарі...

Тільки надвечір хтось ішов мимо хати і визволив знеможену й розлючену жінку. А тут і Микола, набігавшись, прибіг до хати й зрадів, побачивши маму.



  • О, мамо! Ви вже прийшли? А пряника принесли?

  • Принесла, та ще й якого! — відповіла мати.— А де це ти досі бігав?

— Я щойно вийшов з хати...

Тут уже Кулішева не витримала,— бо хоч би був не брехав! — покликала його, ніби пряника дати, й вчинила над ним страшний суд. Вона зав’язала йому руки вгору і, витягнувши надвір, прив’язала до дерева і патиком била, аж сусіди чули крики й плач...».

Цей епізод Микола Куліш проніс крізь усе своє життя й час від часу його згадував.

Мати незабаром померла. Звідтоді довелося Миколі покладатися на власні сили, витривалість, почуття гідності та виняткові здібності.

Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. «Люблю голоту. Серцем її люблю»,— напише згодом драматург.

Яку освіту здобув М. Куліш? Де навчався?

Кароокого, невисокого на зріст, але широкоплечого, кмітливого та впертого чабанця природа наділила прекрасною пам’яттю й допитливістю. Початкову освіту М. Куліш здобув у Чаплинцях в 1901-1905 роках. Він часто дивував учительку своїми запитаннями й відповідями. Був надзвичайно жадібний до книжок. Помітивши це, чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний учитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві й зібрали кошти (усього близько 100 карбованців), щоб він міг продовжувати освіту.

З дев’яти років хлопець вчився в церковно-парафіальній школі, виявивши неабиякі здібності, а з 1905 року — в Олеш- ківському (тепер Цюрупинськ Херсонської області) міському восьмикласному училищі. Антон Алейников, з яким товаришував Куліш, навчаючись в училищі, у спогадах напише: «Куліша привела до хати наша мати. Вона казала, що цього хлопчика помітила на Базарному майдані в передвечір’я і, довідавшись із розпитувань, що йому ніде зупинитися, привела до себе додому... Ми всією родиною, 9 душ, жили в одній великій кімнаті, спали на полу, а Кулішеві виділили житлову площу на печі й запнули фіранкою». Тут, в Олешках, М. Куліш знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про М. Куліша.

В Олешках М. Куліш також виділявся в навчанні серед своїх товаришів. Проте його стосунки з керівництвом училища складалися нелегко. Микола за вдачею був різким, відвертим, рішучим, гострим на язик підлітком, мав значний вплив на ровесників.

Навколо нього групувалися критично налаштовані учні. Іван Дніпровський у своїх нотатках до літературного портрета М. Куліша зазначав, що хлопець був ватажком усякого невдоволення, усякого протесту як в училищі, так і притулку благодійного товариства, де в Олешках мешкав.

Через це М. Куліша декілька разів відраховували з училища, але все ж таки його здібності визнавалися настільки непересічними, що серед учителів завжди знаходилися такі, хто підтримував бунтівного підлітка. Саме завдяки допомозі цих педагогів М. Кулішу 1908 року вдалося вступити до п’ятикласної Олеш- ківської приватної чоловічої гімназії.

Юнака прихистила родина олешківських інтелігентів Неве- лів (один із предків її, француз за походженням, був покараний за зв’язки з декабристами довічним засланням в Олешки). Дітей тут навчали співу, грі на фортеп’яно, віолончелі. Разом із братами Невелями, шкільними друзями М. Куліш влаштовував музичні й театральні імпрези, сам брав у них участь. На вечірки приходили гімназисти, учителі... Це був новий для селянського хлопця світ. Тут навчався грати на скрипці. Сперечався з друзями про прочитане, ділився враженнями від творів Мольєра, Шекспіра, Толстого, Достоєвського... Тут він закохався в Антоніну Невель, яка стала його дружиною. Тося була красунею з розкішними косами й великими зеленими очима. Між нею й непоказним Миколою виникло сильне кохання, яке виявилося єдиним у їхньому житті.

Коли до закінчення прогімназії залишалося зовсім небагато, заклад було закрито. Щоб усе-таки пройти повний курс навчання, Микола разом з товаришами поїхав через Одесу до Поті, де екстерном склав іспити. Там, на Кавказі, він захворів на малярію, лежав з 40-градусною температурою. Іспити було йому перенесено на більш пізній термін, і після одужання М. Куліш склав-таки екзамени за гімназійний курс.

Юнака було зараховано на історико-філологічний факультет Одеського університету, але Перша світова війна перекреслила всі плани.



Як вплинула Перша світова війна на долю юнака?

Кулішеві минав двадцять другий рік. Він збирався вчитися далі, надіслав документи до університету, його навіть уже зарахували на перший курс. Проте здобути університетську освіту не вдалося: почалася Перша світова війна, а й у серпні 1914 року його мобілізували до війська.

Спочатку М. Куліш служив рядовим у запасному батальйоні й перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Анто- ніну, яка була вчителькою в селі за 72 версти від казарми. Тому він самочинно залишив казарму, ризикуючи головою (за дезертирство тоді розстрілювали), на короткий час вирвався до Олешок попрощатися й заручитися з нею. Для цього довелося з Херсона пливти пароплавом по Дніпрі, а тоді ще 72 верстви добиратися пішки. Микола злякався, що загине й більше не побачить свою дівчину.

Причиною такої поведінки було ще й те, що колись він дав слово Антоніні обов’язково зустрітися з нею, якщо доведеться йти на війну. Коли полковник довідався, куди запропастився новобранець, то виніс такий вердикт: «Миколу Куліша, що без дозволу покинув був казарму на п’ять днів, покарати — місяць чистити клозети беззмінно». Та виконував цю огидну роботу Микола тільки 5 днів, бо солдатів з атестатами зрілості набирали в Одеську школу прапорщиків.

Перед відправкою на фронт юнакові дали відпустку, і він знову заквапився до Тоні, щоб насамперед козирнути новеньким військовим одягом. Молодята вирішили повінчатися. Микола поїхав до Смоленська в розпорядження штабу (служив у чині штабс-капітана), через місяць викликав Антоніну, але дозволу на вінчання не отримав, адже мав тільки 23 роки, зате не мав 5000 крб. посагу або маєткового цензу. Але 3 квітня 1915 року в церкві Івана Златоустого молодята взяли шлюб. Непокора такого роду тоді каралася відправленням офіцера на фронт. Щойно обвінчаного посадили на гауптвахту, заявивши, що покарання — на цілий місяць, але полковник, який симпатизував Миколі, урятував його. П’ять місяців молоде подружжя прожило щасливо, а тоді Кулішеві захотілося на війну, і, як доброволець, він був відправлений на фронт. Спонукала до такого вчинку Миколу власна совість. Дружині він зізнавався відверто: «От бачиш, мої товариші на фронті кров проливають, а я тут сиджу щасливий і не знаю, яке там лихо!..». Воювати довелося на території Галичини й Литви. В одному з боїв через три місяці перебування під кулями Миколу тяжко поранило в голову. Після контузії й госпіталю його відправили додому у відпустку. Микола поїхав до дружини, яка після прощання з ним певний час учителювала.

24 лютого 1917 року в подружжя народилася дочка Ольга, а трохи пізніше — син Володимир. У кінці квітня Микола ще раз навідався додому з фронту. Був дуже перевтомлений і налаштований песимістично. Дружині на прощання сказав: «Молись,

Тосюню, за мене, щоб повернувся ще раз до тебе й до доньки живим». Восени 1917 його бажання здійснилося.

1917-го року, уже офіцером Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов’язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.



На який період життя письменника

припадають перші літературні спроби?

Почав писати Микола Куліш в Олешках. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Нашажизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Деякі твори М. Куліша поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них. В Олешках також з’являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913-го року він пише першу п’єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».

Перебуваючи на фронті, він теж писав. Як пише у своїх спогадах А. Куліш: «Він писав у польовій газеті такі дотепні вірші на генералів і полковників, що її буквально розхоплювали й у вільні хвилини всі читали й дуже сміялися. Писав він тоді й маленькі одноактні п’єси на «злобу дня», що їх виконували вояки, переодягаючися, коли треба було, у жіночі одяги, пороблені з простирал...».

Якою діяльністю займався

М. Куліш у роки громадянської війни?

Коли на початку 1918 року М. Куліш повернувся в Олешки, його обрали головою першої міської ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. А громадянська війна тим часом розгорталась, боротьба загострювалася. Олешки захопили війська гетьмана Скоропадського. М. Куліш потрапив до їхніх рук і більше ніж півроку відсидів у в’язниці. При Директорії Петлюри М. Куліш входив до міської управи.

Які тільки посади не доводилося йому в цей час обіймати: був членом повітового виконкому, завідував народною освітою. У Дніпровському повіті М. Куліш організував товариство «Просвіта» і став його головою за сумісництвом. Прихід денікінців припинив діяльність повітової ради. Директорія дала наказ відступати. Але М. Куліш організував у Херсоні з 1500 олешків- ських утікачів Перший Український Дніпровський Полк і став «батьком Полку». В одному з нападів його вояки захопили три ворожі кулемети, гармату, багато рушниць (три дні зносили цей арсенал у схованки). Згодом Ю. Яновський у романі «Вершники» ці події описав у новелі «Батальйон Шведа», а самого М. Куліша вивів у образі Данила Чабана. З метою конспірації Данила у творі названо «майбутнім письменником», бо в час написання роману М. Куліш уже перебував на Соловках. Про цей період М. Куліш сам планував написати спогади, але так і не встиг здійснити задумане.

Влітку 1919 року під час другого наступу Денікіна Микола Куліш у складі Червоної армії відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися в еміграції в Росії, згоджується стати розвідником, щоб повернутися додому. Перевдягається в купця й нібито їде продавати дьоготь. Це було ризиковано. Люди не пускали чужих навіть переночувати, бо лютував тиф. Довелося терпіти голод. Разом зі своїм другом-супутником Микола випадково потрапив до петлюрівців. Перевіривши документи, сотник заявив: «Брешеш. Ти, мабуть, убив того Миколу Куліша, а тобі, певно, вже сорок років!» Хоч документи в Миколи Гуровича були справжні, він, двадцятивосьмилітній, виглядав на літню людину. Додавали йому років і вуса та велика борода, а також утома, нервове і фізичне виснаження. Петлюрівці вирішили розстріляти новоприбулих, але доручили це зробити милосердному козакові, який вивів бранців у поле й сказав, щоб тікали, а він буде стріляти в небо.

Утікачі залишилися без коней, без грошей і без зброї. Та Микола згадав, що недалеко проживає брат дружини — Петро Невель. У цій сім’ї Микола захворів на тиф, а тоді доглядав дітей господарів, які теж занедужали.

Сучасники письменника свідчили, що пережите й побачене заставило М. Куліша дуже скептично ставитися до будь-якої партії. А комуністом він став аж у двадцятих роках через обставини (відмовитися від партквитка було небезпечно). Про це теж у своїх спогадах пише дружина М. Куліша: «Як велику почесть, піднесли Миколі і партійний квиток, від якого ніхто не мав тоді права відмовлятися. Все пізніше життя він був в’язнем цього партійного квитка». Сам Куліш про вступ до партії писав: «Особисто великого бажання не було. Про що я й сказав Богомолову та Єршакову, що переконували мене вступати, й посилався при цьому (не без підстави) — на політичну малограмотність, на те, що відповідальність та обов’язки члена партії мені не по силах». До цього майбутній драматург співчував есерам, боротьбистам, але себе особисто уявляв «незалежим соціалістом», як

В. Винниченко й М. Хвильовий. Тобто М. Куліш був за соціалістичну Україну. Але — незалежну.

Що нового привніс у життя М. Куліша

початок 1920-х років?

Після демобілізації Микола Гурович повернувся в Олешки, намагався допомогти школярам і вчителям. Про ці події він розповів у документально-нарисовій повісті російською мовою «По весям и селам». Цей твір складається з двох частин «Из записной книжки 1921 года» та «Из записной книжки 1922 года» (опубліковані в одеському педагогічному журналі «Наша школа» № 3, 4-5 за 1923 p.). У ньому М. Куліш використовує елементи художньої оповіді, публіцистичні міркування, документалізовані спостереження, за допомогою яких описав голод в Таврії, що охопив степову Україну у двадцятих роках. Силоміць конфісковане в українських хліборобів зерно радянський уряд за безцінь продавав за кордон. Ця безпощадна й дикунська політика пробудила свідомість навіть у портових докерів-вантажників, які категорично відмовилися вантажити український хліб за кордон й за це були розстріляні. Світ здогадувався про масштаби штучного голодомору й намагався якось допомогти Україні, але жодної допомоги більшовицька Росія не приймала. Український письменник Мирослав Ірчан, після приїзду з Канади в тридцятих роках репресований, у двадцятих узявся за благородну місію порятунку, про що залишив спогади: «У голодні роки в Україні, незважаючи на безробіття в Канаді, зложили кілька десят тисяч доларів і вислали для рятунку голодуючих Радянської України. Ходили хата в хату, до свого і до ворога, незважаючи на те, як проганяли їх, як висміювали, збирали пожертви на голодуючих, збирали одіяння і висилали в Україну». Ці благородні пориви закінчилися тим, що коли з Канади в одеський порт прибули навантажені зерном кораблі, представники радянської влади розпорядилися висипати хліб із трюмів цих кораблів у море.

У цей час чекісти заарештували М. Куліша й посадили у в’язницю за те, що, ще працюючи в Херсоні помічником начальника військової мобілізаційної частини, підписував фіктивні лікарняні бюлетні нібито хворим на тиф. Пізніше виявилося, що два його помічники робили це за гроші, наражаючи на небезпеку й відповідальність саме його. Урятувало від розстрілу М. Куліша те, що Олешківський виконком узяв його на поруки.

У ці роки до М. Куліша приходить муза. Спочатку він навіть планував написати роман про громадянську війну, але драматургічне мислення переважило романіста. Сам М. Куліш писав про три сфери своїх захоплень: перша сфера — література, друга — музика (грав на скрипці, диригував), третя — театр.

На основі побаченого й почутого М. Куліш задумав створити викривальну драму «97». Спочатку дружина сварилася й економила світло, думаючи, що він ночами пише звіти для Наросвіти, а коли прочитала написане, перестала сердитися, що чоловік спалює дефіцитний гас, почала ретельно чистити циліндр лампи, щоб освітлення було яскравим.

Про що йдеться у драмі «97»?

Драма «97» — перша частина трилогії про українське село 1919-1930 pp. Завершена вона була 1924 року. У процесі роботи драма мала кілька назв: «Мусій Копистка», «Голод», «Незаможники», «Гибель одного комнезаму», «Десь на селі», доки автор не спинився на «97». Розповідається в ній про голод 1921- 1922 на Херсонщині, який призводить до людоїдства.

Кожна дія твору — це окрема сцена життя південноукраїнського села в умовах голоду. У п’єсі оживає ціла галерея нових соціальних типів — голова комнезаму Мусій Копистка й голова сільради Серьога Смик, «увесь у минулому» учасник Шипки дід Юхим і виразник майбутнього молодий «парнишка» Вася Стоножка, хитрий і підступний куркуль Гиря та прямолінійний і жорстокий Годований та інші.

Найколоритніша постать із них — голова комнезаму Мусій Копистка. Вчорашній наймит сьогодні навчається грамоти, учиться керувати державою. Трохи іронічний, Мусій Копистка приваблює душевною щедрістю й незламністю. Він, як ніхто інший, виявляє високу політичну свідомість. Звертаючись до селян, він говорить: «Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контакту держись...».

Вірною помічницею Мусія Копистки є його дружина Параска, трохи сварлива, але горда, ніжна й мудра жінка. Вона типова представниця українського жіноцтва пореволюційного села. Наділена почуттям власної гідності, вона готова піти навіть на смерть за свого чоловіка, бо вірить у його революційну справу.

Своєрідне місце в драмі займають церковний сторож Ларивон та напівбожевільна старчиха Орина, які уособлюють найтемніші сили села.

Виснажені голодом селяни поїли всіх кішок та собак. На тлі цих подій автор вимальовує образи Ларивона, глухонімого сторожа, та Орини, убогої вдови з п’ятьома дітьми.

Від голоду помирає її одна дитина, невдовзі за нею мали піти з життя й решта. Старцювання нічим не допомогло Орині. І тоді Ларивон та Орина здійснили найстрашніше: вони порізали напівживих дітей... Учинок жахливий, нечуваний, нелюдський... А хто злочинці? Каліка, обділений від природи розумом, чи збожеволіла від голоду й розпачу мати? Громада вимагає кари для дітовбивців. Письменник майстерно відтворює шаленіючу від крові юрбу, що є найнебезпечнішою силою, бо над нею панує звіриний інстинкт.

В основі конфлікту п’єси — зіткнення двох руйнівних сил: революційного фанатизму та голоду, породженого ним. У творі відображено боротьбу незаможників із голодом і глитаями. У цій боротьбі стоять на смерть 97 незаможників слобідки Рибальчан- ської.

Тема твору — це відтворення героїчної боротьби найбіднішого українського селянства за щасливе життя в умовах голоду й розрухи після закінчення громадянської війни.



Якими подіями був насичений харківський

період життя письменника?

У 1922-1925 pp. М. Куліш — інспектор одеської облнаросвіти. За порадою наркома освіти Олександра Шумського 1925 року він переселяється до Харкова, обіймає посаду шкільного інспектора Наркомосвіти УРСР, а згодом працює в редакції журналу «Червоний шлях».

Також письменник активно включився в літературне життя. Він знайомиться і здружується з М. Хвильовим, П. Тичиною, Лесем Курбасом. Коли у квітні 1925 року починається літературна дискусія, він стає на бік М. Хвильового. М. Куліша обирають членом президії ВАПЛІТЕ, яка утворилася 1925 року. В альманасі «Літературний ярмарок» з’являється стаття письменника «Критика чи прокурорський допит», у якій він захищає право митця на самобутність та внутрішню незалежність.

Літературна дискусія набирала обертів, та в неї втрутився Сталін. Він звинуватив М. Хвильового в націоналізмі й дав ясно зрозуміти, що політика «українізації» повинна привести не до культурної, а тим більше політичної суверенності України, а всього лиш до формальної «українізації». М. Куліш, і як українець- патріот, і як комуніст, був глибоко вражений таким поворотом подій. Він розумів, що це свідчить про початок процесу знищення новітньої української літератури.

У листопаді 1926 року його обирають президентом ВАПЛІТЕ, замість її лідерів Хвильового, Ялового і Досвітнього, що політично були вже «битою картою». На початку 1927 року М. Куліш разом з іншими членами ВАПЛІТЕ на вимогу ЦК КП (б)У змушений був виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. Та все одно 14 січня 1928 року ВАПЛІТЕ була примусово ліквідована, незважаючи на те, що М. Куліш, запеклий у боротьбі, обороняв, як міг, ВАПЛІТЕ і українських письменників, що були її членами.

За роки життя в Харкові були написані п’єси «Комуна в степах» (1925), «Зона» (1925), «Хулій Хурина» (1926), «Отак загинув Гуска» (1927) та ін.

Він плідно співпрацює з режисером театру «Березіль» Лесем Курбасом, який у 1928-1929 pp. ставить п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» та «Народний Малахій», що викликали палкі дискусії.

Чому трагікомедію «Народний Малахій»

називають політичною драмою?

Драма «Народний Малахій» сюжетно проста: у її основі — одна сюжетна лінія. Автор зображує свого персонажа в зламний момент його життя. Колишній поштар Малахій Стаканчик, ховаючись від революції, просидів два роки замурованим у чулані. Начитавшись брошур про соціалізм, він щиро повірив у нього, повірив у революцію як символ не лише соціального перетворення, а й духовного очищення суспільства. Тому, зрікшись сім’ї, свого середовища, порвавши з релігією, Малахій поспішає до Раднаркому, щоб прискорити ухвалу своїх проектів негайної реформи людини, бо лише оновлена людина зможе побудувати гармонійне суспільство.

Пройшовши Україною «більш як сто сіл, хуторів і містечок», Малахій глибоко переконується, що гармонійного суспільства не збудувати доти, доки моральний розвиток людини відставатиме від технічного прогресу і в ім’я «машини й турбіни» зневажатимуться добро й любов до ближнього, співчуття до немічних і скривджених, доки не перевиховати циніків і духовних сліпців.

Щоб побороти бюрократизм, Малахій пропонує «негайно скасувати всі портфелі і теки. Коли ж урядовці спитають, куди їм складати заяви та скарги, відповідь дайте: однині всі скарги народні, заяви і просьби несіте: 1) в голові; 2) в перед сердечних сумках — ніже ні в портфелях, ні в теках».

Його «реформи» — це шлях до внутрішнього вдосконалення людини, її духовного зростання. Вона покликана захистити насамперед зневажених, обдурених і покривджених.

Глибока трагедія Малахія Миновича Стаканчика конкретизується в п’єсі суперечностями між обставинами реальної дійсності та його характером, його «блакитними» мріями, між навколишнім світом і персонажем, який не навчився його сприймати в реальних вимірах, а живе в «королівстві кривих дзеркал».

Поряд із такими важливими темами, як соціальна й морально- етична, М. Куліш у драмі «Народний Малахій» звернувся й до національної проблеми, що надала твору глибокого політичного змісту.

Н. Кузякіна зазначила: «Дві теми «Народного Малахія» звучали у виставі як одверто політичні, вагомі і дражливі для кожного сучасника — тема України і проблема людяності за соціалізму». Ідея відродження української культури в 20-х роках — одна з головних у драмі, тому програма дій Малахія Миновича Стаканчика сприймалася також і як основні питання національного відродження в Україні. Персонаж із болем говорить про жалюгідний стан української мови, що «біля порога віки вистояла».

П’єса «Народний Малахій» належала до найбільш репертуарних у театрах республіки. Незабаром критики почали звинувачувати М. Куліша в націоналізмі, твір був оголошений пасквілем на радянську дійсність. Саме з цієї п’єси й почалося цькування Леся Курбаса, режисера театру «Березіль», на сцені якого йшов спектакль, і самого автора «Народного Малахія».

Чим займався М. Куліш після саморозпуску ВАПЛІТЕ?

Після саморозпуску ВАПЛІТЕ М. Куліш очолив українське товариство драматургів і композиторів, був членом редколегії журналу «Літературний ярмарок» (1929), членом президії ПРОЛІТФРОНТу. Коли під тиском Компартії 19 січня 1931 року ПРОЛІТФРОНТ припинив своє існування, хмари небезпеки над головою драматурга починають густішати. Але восени 1931 року режисер московського Камерного театру А. Таїров поставив нову п’єсу М. Куліша «Патетична соната», яку не дозволяли ставити в Україні. Проте невдовзі п’єсу заборонили. Останнім твором М. Куліша, який 1933 року йшов на українській сцені, була трагедія «Маклена Граса», але і її після кількох вистав також заборонили.

Після цього життя драматурга йде до свого трагічного завершення.

Щоб побачити, що відбувається в Україні, письменник 1933 року вирушив з Харкова до рідної Херсонщини. Через два тижні повернувся додому пригніченим від побаченого.

А 1934 року на першому Всесоюзному з’їзді радянських письменників за п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. 14 червня 1934 року його виключили з партії, не дали можливості писати й друкуватися.

8 грудня 1935 року під час похорону найближчого друга

І. Дніпровського драматурга було заарештовано прямо на вулиці. М. Куліша звинуватили в участі в «контрреволюційній боротьбистській організації», яка нібито ставила перед собою мету скинути радянську владу в Україні. Вилучена під час обшуку п’єса «Такі» (рукопис) зникла в архівах КДБ. Від кіносценарію «Парижком» залишився лише уривок. Був ще рукопис роману, який згорів під час війни в окупованому Харкові.

На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу «націоналістів», серед яких був і М. Куліш, засудили до десяти років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень, М. Кулішу інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш як «особливо небезпечний злочинець» утримувався в спецізоляторі. Письменника ніхто не бачив, що призводило до появи різних чуток про його життя та смерть у таборі. Із архівних документів відомо, що в жовтні 1937 року видатний драматург був засуджений до розстрілу.

Микола Куліш розстріляний 3 листопада 1937 року на Соловках у лісі під Сандармохом (Карелія) на відзначення 20-ї річниці жовтневої революції разом із великою групою української інтелігенції.

4 листопада 1956 року Миколу Гуровича Куліша реабілітували посмертно «за відсутністю складу злочину».



  1. Систематизація та узагальнення вивченого


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   50

Схожі:

Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроку Зміст навчального матеріалу Дата проведення
Українська література XX ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУкраїнська література 1 – клас (профільний рівень) 140 годин на рік, години на тиждень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Складні суспільно-історичні умови розвитку. Основні напрямки:...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx icon11 клас Твори для вивчення Рівень стандарту, академічний рівень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconКлас Усього – 70 год. На тиждень – год. Текстуальне вивчення – 62 год. Розвиток мовлення – год. Позакласне читання – год. Резервний час – 2 год
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУрок тема уроку. Українська література 1920 1930 р р. Урок 1
Вступ. Складні суспільно історичні умови розвитку української літератури ХХ ст. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconОрієнтовне календарне планування з української літератури 1 клас
Складні суспільно-історичні умови розвитку української літе­ратури XX ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка