Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка40/50
Дата конвертації11.04.2017
Розмір12.11 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   50

Рефлексія

  • Я дещо знав з матеріалу сьогоднішнього уроку, наприклад...

  • Для мене став новим матеріал про...

  • Для мене стало справжньою несподіванкою...

  • Хотілося б детально ознайомитися з...

УРОК № 56

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ. БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПИСЬМЕННИКА, ЙОГО ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. ВІРШ «ВИШНІ». ОРИГІНАЛЬНЕ СПРИЙНЯТТЯ ЛІРИЧНИМ ГЕРОЄМ ПРИРОДИ Й НАВКОЛИШНЬОЇ ДІЙСНОСТІ ЧЕРЕЗ НАРОДНІ СИМВОЛІЧНІ ОБРАЗИ, ФОЛЬКЛОРНІ ТРОПИ

Мета: ознайомити учнів з біографією та творчим набутком

письменника, указати на особливості поетичного стилю лемківського поета; розвивати вміння давати загальну характеристику творчості поета, навички визначати головні мотиви в поезії, її ідеї, коментувати, аналізувати символіку образів, художні засоби; виховувати естетичні смаки.

Обладнання: портрет письменника, книжкова виставка його творів та критичних матеріалів про нього.

Теорія літератури: поняття про сюрреалізм, міфологізм, архетип, асоціативність.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент

  2. Підготовка учнів до сприйняття навчального матеріалу. Виразне читання заздалегідь підготовленим учнем поезії Б.-І. Антонича «Автобіографія» (Збірка «Привітання життя» (1931)

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.

Тепер — де б я не був і коли-небудь, я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст, у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, глядів спокійно на хвиль противних урагани.

Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, я — закоханий в житті поганин.



  1. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

Слово вчителя

Автор цих рядків Богдан-Ігор Антонич — яскрава, оригінальна постать в українській літературі. Він не був співцем класових

битв, революції, але завжди мріяв бачити свою Батьківщину вільною й щасливою. А ще поет був упевнений, що призначення мистецтва — «викликувати у нашій душі такі переживання, яких не дає реальна дійсність». Отже, хто ж він, Богдан-Ігор Антонич?

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Лекція вчителя

На дошці таблиця з датами. Учні під час прослуховування лекції повинні записати зміст події творчого життя, яка відбулася у вказаний період або рік.


Хронологічна таблиця творчого шляху Богдана-Ігоря Антонича

Дата

Подія

1923-1925




1931




1933




1934




31 грудня 1935




1936




1938




1940




Матеріал для

вчителя




Мальовнича Лемківщина. Село Новиці. При в’їзді в населений пункт з правого боку дороги — дерев’яна церква Успения Богородиці, а за нею — невелика бетонна стела з бронзовою таблицею, на якій написано, що саме тут, у с. Новиця, Горлицького повіту (нині територія Польщі), 5 жовтня 1909 року народився видатний український поет Богдан-Ігор Антонич.

Його батько, отець Василь, був священиком греко-католицької церкви. Справжнє його прізвище Кіт. Коли народився син, батько подумав, що, може, не годиться таке прізвище для дитини. Хрестив сина в Андрея Шептицького і сказав йому, що хотів би змінити прізвище. Шептицький запитав, яке ім’я мав батько Василя Кота. «Якщо Антон, то будьте Антонич»,— нарік Шептицький. Прізвище змінила вся родина.

Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила з села Липовець Сяноцького повіту.

Ще малим Богдан дуже любив слухати вірші, із великим бажанням їх запам’ятовував. Хлопець ріс хворобливим, тому початкову освіту здобув удома під наглядом виховательки- «пестунки». Богдану-Ігорю поталанило: вона знала безліч пісень, казок та легенд, пробудила в ньому ще дитяче захоплення Словом. Часто на основі прочитаного та завдяки багатющій власній уяві малий Антонич створив нові образи. Умів цікаво розповідати.

Хлопець мав вразливу душу. Цьому сприяло й те, що дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни. Батьки були змушені 1914 року переселитися до Відня й перебували тут чотири роки. Якось мати прогулювалася з сином у парку австрійської столиці. Десь відволіклася — і малого немає. Шукала його між дітей, розпитувала у перехожих, зрештою звернулася до поліцая. Тим часом п’ятирічний Богдан-Ігор сам прийшов додому.

  • А де мати? — злякався батько.

  • Тату, я маму згубив.

1919-го року Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата Олександра Волошиновича, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини.

Труднощі переїзду позначилися на здоров’ї десятирічного Б.-І. Антонича, він у дорозі захворів і довго лежав у гарячці. Деякий час родина жила в Межилаборцях, потім знову повернулася в Новиці. Згодом батько отримав парафію в с. Бортятин (сьогодні Мостиський район Львівської області).

З 1920 року до 1928 Б.-І. Антонич навчався в Сяноцькій гімназії. Тільки в цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських тоді там узагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, а основний акцент за вісім років навчання робили на грецьку та латину. Уроки української відвідували лише українці, яких було 80 із 400. Поляки, які домінували в гімназії, не пропускали жодної можливості підкреслити свою вищість і за кожної нагоди зловтішно знущалися з українців. Пізніше у своїх спогадах про час навчання в гімназії Б.-І. Антонич зазначив: «Найгостріше виступала прірва в часі молитви. Коли прийшлося нам повторити «Отче наш...», вони сливе душилися від стримуваного реготу. Тоді зазнавали ми дошкульного, в’їдливого, майже фізичного болю. Мовби хтось пхав нам голки під нігті. В голові з’являлася наївна думка: «Навіщо люди балакають різними мовами та чому одні діти можуть сміятися з мови інших?» Тоді найважливішим питанням для нас було: чому одні речі дозволені, а другі ні, чому це вільно, а цього ні, та далі чому одному вільно те, що другому заборонено...».

Учився Б.-І. Антонич успішно. «Може, покликати малого Антонича, щоб він тобі все розповів?» — глузували професори зі старшокласників, коли ті чогось не довчили.

Гімназистом він перечитав усіх тодішніх лауреатів Нобелівської премії, багато творів української та польської класики, мав власну бібліотеку. Його улюбленим поетом був Омар Хайям, «що в чарці поезії холодив розпечені уста». Уїтмен навчав Богдана любити листя трави.

У 1923-1925 роках Б.-І. Антонич почав писати твори. Два останні роки навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Л. Гец осучаснив смаки Б.-І. Антонича, мав на учня сильний вплив. Навчаючись в університеті та після його закінчення, Богдан-Ігор надсилав учителеві свої книжки, які той оцінював дуже високо, сприймаючи їх «з нестримним захопленням». Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, яку потім згадав у віршах як «музичне дерево».

Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.

1928-го року Б. І. Антонич закінчив гімназію й записався на гуманітарний факультет Львівського університету (спеціальність — слов’янська філологія).

Уже в перші дні навчання його побили студенти-поляки за те, що поступився єврейці місцем за партою. Бо в університеті тоді існувало так зване ґетто. Поляки сиділи в аудиторії з правого боку, українці — ліворуч, а євреї слухали лекції стоячи.

Спочатку й українці ставилися до Б.-І. Антонича зверхньо. Він погано знав літературну мову, говорив лемківською говіркою. Називали його «зацофаним лемком» — зачуханим тобто.

На першому курсі Б.-І. Антонич увійшов у гурток студентів- україністів філологічного факультету «Жива літературна газета». І невдовзі так опанував українську, що його, бувало, приймали за наддніпрянця. На зустрічах, що проходили в Академічному домі раз на два тижні, студенти читали доповіді, дискутували на літературні теми, обговорювали новинки в західній та наддніпрянській літературі. Уперше прилюдно з читанням власних творів Б.-І. Антонич виступив двадцятирічним юнаком. Його поезії вражали слухачів напрочуд оригінальними метафорами. Невисокий, худорлявий, трохи незграбний, волосся зачесане догори, завжди поголений, в овальних окулярах Богдан-Ігор Антонич на поета зовсім не був схожим. Одягався у чорний костюм, завжди мав при собі великий портфель.

Перший свій вірш «Біг — 1000 метрів» опублікував 1931 року в журналі пластунів «Вогні».

БІГ — 1000 МЕТРІВ

Віддих свище в легенів брилах, наче буревій.

Пливу легенько на ніг крилах в синій обрій мрій.

Я не вихаю руками, я не вихаю ногами; закам’янілий тан.

Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами, наче залізний танк.

Я не підношу ніг, я не підношу рук; закостенілий рух.

Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук, розвійний вітру дух.

Попід мною в противну сторону біла піску каскада десь вдаль жене.

Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом, в очі мене.

Цього ж року виходить друком його збірка «Привітання життя», у якій Б.-І. Антонич проголосив, що він — «закоханий в життя поганин». Поет творить власну філософію, її найважливіші поняття — сонце, буяння життя. Уважний, спостережливий погляд митця не пропускає найдрібнішої деталі, найменшого штриха у вічній мінливості природи, намагаючись збагнути їхню сутність. Так само хвилює питання митця про місце людини в незмінному колообігу всього земного, про її пракорені:

Вернувся я, де вільхи й риби, де м’ята, іви, де квітчасті стіни; і знов цілую чорні скиби, припавши перед сонцем на коліна.



Творчість поет ставить на друге місце після матері-землі. Про це йдеться у вірші «До гордої рослини, цебто до себе самого», у якому поєднуються роздуми про сенс людського існування й сутність мистецтва:

Мов мідь живу, наснажує рослини електрика зеленої землі, але і ти — рослино горда, що співаєш це, не знаючи пощо, колись, мов пень, подолана від тлі, покотишся землі на груди сині.



Окремі релігійні поезії зі збірки «Велика гармонія» з’являються в журналі «Дзвони». Б.-І. Антонича надруковано у виданнях «Вісник», «Студентський шлях», «Дажбог». Останній журнал поет певний час редагує.

У студентському середовищі Антонича називали «новим поетичним божищем Львова».

  1. го року, закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Б.-І. Антонич став вільним літератором. Друкує в періодичних виданнях статті, низку поезій, поетичні переклади. Як автора цікавої дослідницької статті «Національне мистецтво (спроба ідеалістичної системи мистецтва)» його приймають у члени Асоціації незалежних українських митців. У статті Б.-І. Антонич дає своє визначення мистецтва: «Мистецтво — це окрема дійсність, яка викликає в нас переживання, потрібні для нашої психіки і котрих не може дати нам реальна дійсність».

Найбільше його публікацій виходить у літературно-мистецькому часописі «Назустріч». В інтерв’ю з працівником цього видання Б.-І. Антонич скаже, що «пояснити поезію — це не така проста справа, як би на перший погляд могло видаватися. Зрозумілість поезії, як узагалі зрозумілість літературних і мистецьких творів, річ умовна і суб’єктивна. Те, що для одного незрозуміле, для іншого аж занадто просте і прозоре... Зрозуміння — це дія розуму, а мистецтво й поезія в загальному належать до царини почування. Хоч у літературному чи мистецькому творі всього не розуміємо, проте можемо цей твір відчути, піддатися його сугестії, сприйняти і оцінити його загальну вартість, визнати високий рівень чи навіть геніальність».

  1. го року Б.-І. Антонич публікує збірку «Три перстені», яку вважають його найбільшим поетичним досягненням. З її виходом Б.-І. Антонич стає визнаним поетом, йому вручають нагороду Львівського товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка.

У день нагородження, 31 грудня 1935 року, на літературному святі поет виголосив своє життєве кредо: «Хочу і маю відвагу йти самостійно і бути самим собою». Він завжди залишався поза політичними партіями, не хотів бути «мандолістом ніякого гурту», намагався збагнути суть людського буття, а його натхненницею була краса лемківської природи.

Наприкінці 1936 року Б.-І. Антонич видає свою найбільшу збірку «Книга лева», за яку отримує літературну нагороду Українського католицького союзу. Завершує перший варіант лібрето до опери Антона Рудницького «Довбуш». їздив у Карпати, збирав матеріали про народного месника. Працював над повістю «На другому березі», у якій багато автобіографічного.

У Львові Б.-І. Антонич жив у своєї тітки на вулиці Городоць- кій, 50 (сучасна нумерація). Часто їздив до батьків у село Бортя- тин, що поблизу Судової Вишні, у 40 км від Львова. Там наприкінці 20-х років минулого століття батько поета отримав парафію. В одному з листів Б.-І. Антонич написав: «Я аж досі сидів у Львові та непотрібно витрачав час на всякі «сходини» та інші «організаційні справи». За цих півтора місяця був би на селі написав не один новий вірш, а тут не повстало нічого нового. Знеохочений, лютий за змарнований час, виїжджаю на днях до себе на село». У Бортятині дожили свого віку поетові батьки. Там і поховані на сільському кладовищі.

  1. го року Б.-І. Антонич познайомився з Ольгою Олійник, яка згодом стає його нареченою. їхня перша зустріч відбулася в цукерні «Оаза», що на вулиці Руській. Ольга ще вчилася в гімназії в Тернополі. Поет був уже відомим у Львові.

Згодом Ольга згадувала: «Можна собі уявити, яке враження на мене зробила ця зустріч, я надзвичайно була схвильована... Ні, це неможливо — не могла я погодитись,— щоб цей Антонич, наше божище, був таким звичайним. Добродушно усміхнений, ввічливий, сердечний, без гарячкових рухів, спокійний і дуже розважливий у розмові. Не вивищується, не дає відчути того, що він ліпший, не пишається своєю славою».

12 березня 1935 поет написав вірша з посвятою «Для Олечки»: Послухай: б’є весільний бубон і клени клоняться, мов пави.

В твоє волосся, моя люба, заплівся місяць кучерявий.

Чому пригасла скрипка трохи, чому тремтить твоя долоня?

Ніч срібним сяйвом, наче мохом, обмотує підкови коням.



Побратися вони планували восени 1937 року. Улітку Б.-І. Антонину видалили апендикс. Операція була вдалою, але проявилася нова недуга — запалення легень.

Поета доглядала його наречена. У двох передсмертних листах до батьків він написав: «Олечка дуже мене пильнує. Коли б не вона, не знаю, чи дав би собі ради».

У санаторії поет робив поправки до другого варіанта лібрето «Довбуш». Диктував Ользі, бо сам писати вже не міг.

Але серце не витримало. Поетове життя обірвалося в одному з львівських санаторіїв напередодні дня Івана Купала 6 липня 1937 року. Йому було 27.

До Янівського цвинтаря на околиці Львова друзі несли його труну на руках.

Після смерті поета Ольга Олійник деякий час жила в його батьків у Бортятині, опікувалася ними. Згодом виїхала в Сокаль, вийшла заміж і носила прізвище Ксєнжопольська. Ольга написала зворушливі спогади про свого нареченого та його коротку біографію «Надгробок на могилі щастя».

1938-го року вийшли посмертні видання творів Б.-І. Антонича — поетичні збірки «Зелена Євангелія» і «Ротації». Обидві на основі авторських рукописів опрацювала Ольга Олійник разом із поетовими друзями братами Ласовськими. Як згадує пані Ольга у своїх спогадах, збірка «Зелена Євангелія» мала бути присвячена їй як дружині, але побратися так і не встигли...

«Зелена Євангелія» — це книга природи, «Ротації» — міста й цивілізації, а «Велика гармонія» — віри.

1940-го року в Кракові побачили світ «Вибрані поезії» Б.-І. Антонича. Потім у виданні його творів настає тривала перерва. І тільки 1966 року в Пряшеві нарешті виходить книжка «Перстені молодості».

У 60-х роках у Клубі творчої молоді у Львові відбувся перший вечір пам’яті Б.-І. Антонича. Зі спогадами про поета виступили Ірина Вільде, Михайло Рудницький. Вони й повідомили, що поховано поета на Яновському цвинтарі. Тоді шанувальники Б.-І. Антонича — Ігор та Ірина Калинці, Михайло Косів, Михайло Горинь — за церковними книгами знайшли місце його поховання, насипали могилу, поставили хрест. Ігор Калинець власноруч написав табличку. Тепер щороку на могилу поета на Зелені свята приходять сотні людей.

Про вагомість творчості Б.-І. Антонича свідчить той факт, що збірки його поезій перекладено словацькою, англійською, польською, російською мовами, а окремі з них — англійською, латиською, литовською, чеською та іншими мовами.

  1. Слово вчителя

Б.-І. Антонич був усебічно обдарованою людиною: малював, грав на скрипці, мріяв стати композитором. Усе це, особливо захоплення живописом і музикою, вплинуло на його сприймання навколишнього світу, сприяло виробленню особливого поетичного стилю й образності його творів. У багатьох поезіях помітна ця єдність мистецтв. А ще твори поета ніби наповнені весною та сонячним світлом, часто вони вражають несподіваним поглядом на, здається, звичайні речі. Однією із таких поезій є «Вишні».

  1. Виразне читання твору заздалегідь підготовленим учнем

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка!



Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

16 квітня 1935

  1. Обмін враженнями від поезії

Що сподобалося? Що не сподобалося? Що здалося незрозумілим?

  1. Евристична бесіда

  • Із твором якого автора перегукується поезія? Які образи однакові в обох віршах? («Садок вишневий коло хати» Т.Г. Шевченка. В обох творах зустрічаємо вишні, хрущів, соловейка, пісні.)

  • А що різнить поезії митців? (Якщо Т. Шевченко створив пейзажну мініатюру, сприймаємо «Садок вишневий коло хати» як шедевр пейзажної лірики, то твір Б.-І. Антоничафілософський.)

  • Який несподіваний ракурс використав у своєму творі Б.-І. Антонич? З якою метою? (Автор розповідає про Антонича, який був хрущем і жив «на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». Сам Б.-І. Антонич пояснював, що в творі він «висловлює зв’язок поета з традицією нашої національної поезії, а зокрема шевченківської. І в цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем). Але врослим в неї глибоко й органічно, наче сягав корінням ще шевченківських часів».)

  • Яка філософська ідея втілена в поезії? (Відомо, що Б.-І. Антонича захоплювала ідея про безсмертя як безкінечну мандрівку душі (у давньоіндійській філософії існує переконання, що душа народжується вдруге, залежно від свого попереднього життя, у людині, тварині чи рослині). Поет вважав, що в природі всі рівні, будь то істота чи рослина, чи людина. А коли він пише про «перевтілення» в «хруща» на шевченківських вишнях, то цією метафорою вказує на джерела своєї творчості, на спадкоємність традицій.)

  • Якою постає перед нами Україна в поезії «Вишні»? (За такими промовистими деталями, як «білі села», «вишні кучеряві», безпомилково визначаємо, що мова йде саме про Україну. Усього кількома штрихами поетові вдалося передати красу батьківщини з їі багатою культурою й історією: «Моя країно зоряна, біблійна й пишна, / квітчаста батьківщино вишні й соловейка!».)

  • Які художні засоби, засоби поетичного синтаксису чи риторичні фігури використав Б.-І. Антонич? (Художні засоби: епітети (країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино); метафори (вишні поять пісню хмелем; перифраз — «квітчаста батьківщино вишні й соловейка!»); алюзія (натяк на вірш «Садок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченка); сфра- гіта («Антонич був хрущем...»)


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   50

Схожі:

Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроку Зміст навчального матеріалу Дата проведення
Українська література XX ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУкраїнська література 1 – клас (профільний рівень) 140 годин на рік, години на тиждень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Складні суспільно-історичні умови розвитку. Основні напрямки:...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx icon11 клас Твори для вивчення Рівень стандарту, академічний рівень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconКлас Усього – 70 год. На тиждень – год. Текстуальне вивчення – 62 год. Розвиток мовлення – год. Позакласне читання – год. Резервний час – 2 год
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУрок тема уроку. Українська література 1920 1930 р р. Урок 1
Вступ. Складні суспільно історичні умови розвитку української літератури ХХ ст. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconОрієнтовне календарне планування з української літератури 1 клас
Складні суспільно-історичні умови розвитку української літе­ратури XX ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка