Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка8/50
Дата конвертації11.04.2017
Розмір12.11 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   50

Слово історикам (орієнтовний зміст повідомлення)

Бій під Крутами відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Повчального в тій історії більше ніж досить.

27 січня 1918 року з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався зі студентів Університету імені Святого Володимира (нині це Київський національний університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів київських гімназій. Вони майже не мали жодної бойової підготовки. Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. Дорогою стало відомо, що в Бахмачі вже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути — за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.

Проти них виступав передовий загін військ Муравйова кількістю близько шести тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.

Студентським Куренем керував студент Українського Народного Університету Омельченко. Бій почався зранку 29 січня 1918 року й тривав до вечора. Вогнем 35 кулеметів та рушниць студенти і школярі змусили захлинутися декількох більшовицьких атак. Увечері, після закінчення патронів, командир правого крила — учнів Військової Школи — дав наказ відступати. У сум’ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько ЗО осіб). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, уже зайняту червоногвар- дійцями. Один із більшовицьких командирів Crop Попов, дізнавшись, що втрати його загону становили не менше 300 осіб, вирішив це становище якось компенсувати. Тому наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, з 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піп- ський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів.

Розстріл ЗО українських вояків-студентів, серед яких були й гімназисти, став найтрагічнішою подією в історії бою під Крутами. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Кру- тів. Командування радянськими військами дало такий наказ, який і в той час кваліфікувався як військовий злочин проти полонених за міжнародним правом. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Тридцять тіл, які було знайдено, поховано на Аскольдовій могилі в Києві.

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами й вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише 2006 року на місці бою встановлено пам’ятник. А з нагоди 80 роковин бою монетним двором було випущено в обіг пам’ятну гривню.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було урочисто перепоховано полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба й поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш під назвою «Пам’яті тридцяти». Непідготовлені студенти віддали задля своєї країни все, що мали. У той час ті, хто зобов’язаний був боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, не виконали свій прямий обов’язок перед країною.

Щоб не допустити повторення подібних ситуацій і їх проявів у сьогоденні, ми маємо пам’ятати трагічні моменти історії. Історія повинна стати для нас корисним уроком.


  1. Слово читцям. Виразне читання поезії

в музичному супроводі

Перед читанням мистецтвознавці презентують музику для супроводу читання й аргументують свій вибір. Можна рекомендувати учням реквієм Моцарта.

НА АСКОЛЬДОВІЙ МОГИЛІ


Поховали їх —

Тридцять мучнів українців, Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі Український цвіт! —

По кривавій по дорозі Нам іти у світ.

На кого посміла знятись Зрадника рука? —

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! —

Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих,—

На Аскольдовій могилі Поховали їх.




21 (8) березня 1918 р.

  1. Слово художникам та літераторам

Учні представляють власні роздуми, есе чи вірші, у яких відбито їхні погляди на подію, художники демонструють свої ілюстрації. Коментарі щодо представленого матеріалу учнів та вчителя.

  1. Слово літературознавцям. Аналіз поезії

П. Тичини «Пам’яті тридцяти»

Вірш «Пам’яті тридцяти» посідає у творчості Павла Тичини помітне місце. Це поетична епітафія на могилу загиблих бійців студентського куреня, які 29 січня 1918 року полягли під Кру- тами.

Уперше він був опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918 р. і присвячений пам’яті загиблих у бою з військами Мурав- йова під Кругами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі. Цей поетичний реквієм після 1918 р. аж до нашого часу ніколи більше не друкувався.

Поетове слово тужить, оплакує юних і завзятих патріотів «українських, славних, молодих». Воно проклинає Каїна, чия «зрадницька рука» вкоротила віку відважним. Ця трагедія — це особиста трагедія геніального поета. Він з болем констатує, що шлях до щасливого майбутнього проходить по «кривавій по дорозі» і засуджує того, чия зрадницька рука «посміла знятися» на «український цвіт». Використовуючи біблійських персонажів, П. Тичина акцентує увагу на несправедливості, що існує у світі, у суспільстві. Адже «провиною» цих юнаків було тільки те, що «понад все вони любили свій коханий край». Тому для поета вони — мученики, святі, а їх убивця — Каїн, братовбивця (автор говорить про «допомогу» українському народові з боку російської армії. Каїн — символ підлої зради, кровопролиття).

Ідея твору — утвердження патріотизму, гуманізму, осуд терору і класової ненависті, жорстокості.

Щоб якнайяскравіше передати своє ставлення до описаних подій, П. Тичина вживає такі епітети: юнаки — славні, молоді; край — коханий; дорога — кривава. У вірші є метонімія — зрадника рука.

Особливості композиції: використання кільцевого обрамлення, так звана кільцева композиція. Вона надає завершеності творові. Останні рядки звучать так, як і перші («На Аскольдовій могилі / Поховали їх»), але вже на більш високому рівні проникнення в означувану проблему, її суспільну значимість.

Для повного розкриття ідеї твору П. Тичина вдається до антитези: «Квітне сонце, грає вітер / І Дніпро-ріка...» — «Вмерли в Новім Заповіті... На Аскольдовій могилі Поховали їх». Буянню життя протиставляється смерть. За допомогою цього засобу автор утверджує патріотичний пафос поезії — любити Батьківщину й бути готовим віддати за неї життя.

Розглянемо побудову цієї поезії. На Аскольдовій могилі Поховали їх —


8 складів 5 складів 8 складів 5 складів


Тридцять мучнів українців, Славних, молодих...

Завдяки цьому прийому виникають довгі ритмічні паузи, тому логічний наголос переноситься на коротші рядки, які набувають особливого звучання.

Віршовий розмір — 3-4 стопний хорей. Чоловічі та жіночі рими чергуються.


  1. «Лист у минуле»

Написати лист студентам, які брали участь у бою під Крутами. Форма — довільна. Лист має бути лаконічним. Учні пишуть на окремих аркушах, потім прикріплюють їх біля фото.

  1. Міні-лекція вчителя про збірки «Плуг», «Замість сонетів

і октав» та цикл «В космічному оркестрі»

Орієнтовний зміст лекції

Після революції П. Тичина, як і більшість його сучасників, опинився на роздоріжжі. З одного боку, він продовжував вірити й надіятися, що саме революція принесе його народові соціальне, національне й духовне визволення, був готовий приєднатися до святого діла. З другого боку, був упевнений, що не можна щасливе нове життя вибудувати на крові, причому часто невинних. Ці різні переконання П. Тичини втілилися і в його поезіях. В одних творах він прославляв революцію, в інших — змальовував її як трагедію, що руйнує людські долі й саму особистість. Ці два протилежні погляди знайшли свій вияв у двох таких же різних збірках «Плуг» та «Замість сонетів і октав».

1920-го року виходить тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі «Замість сонетів і октав». Дослідники творчості П. Тичини вважають, що ця збірка — це викладена в художній формі історія України 1918-1920 років. «Це книга про страшний і кривавий час»,— зазначив С. Тельнюк, біограф П. Тичини. Одне з провідних її завдань — показати наслідки кривавої війни для суспільства й окремої людини. Присвячена вона Григорієві Сковороді. І зовсім не випадково: головне спрямування збірки — осмислити суть буття в нових умовах, співставити його з вимріяним, з бажаним, якого хотів поет для себе і для народу.

Вірші засвідчують зміну світогляду й переконань поета. У них майже відсутні музичність і милозвучність, притаманні «Сонячнимкларнетам». Натомість приходить розуміння світла як межі між матеріальним і невідомим нематеріальним — Духом.

Молюся не самому Духу — та й не Матерії.

До речі: соціалізми без музики ніякими гарматами не встановити.

Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митець залежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо то тільки «трава росте, де захоче».

Роздумуючи про необхідність бути мобілізованим революцією, бути ідейним письменником, П. Тичина ставить перед собою і сучасниками гостре і прямолінійне питання: «Хто скаже: що єсть контрреволюція?» Відповідь одна: контрреволюція — це коли митець забуває про народ, про його біль та надії. Проблема політичної визначеності стоїть перед кожним, навіть перед самим автором, який в кінці книжки запитає себе: «Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?»,— тобто привселюдно заявити про те, з ким ти і проти кого, а не займати позицію невтручальника або очікувана.

У збірці зустрічаємо образ матері, яким представлений мотив жіночої долі. В епілозі з’являється образ мертвої матері, який символізує втрату того, про що мріялося. Серед численних руйнівних наслідків революції найбільш страшним і важливим для ліричного героя збірки «Замість сонетів і октав» є відмова від духовності. Недарма пролог завершується палким засудженням усіх, хто «звіром став», тобто втратив людяність, а в главі «Терор» постає образ людини з простреленою головою, яка казала «убивати гріх». Цей образ розцінюється як образ безневинної жертви, як людини духовної та асоціюється з убитою духовністю народу.

Ліричний герой шукає засоби боротьби з озвірінням, утратою духовності в собі й у суспільстві. Пройшовши крізь духовне воскресіння, він осягнув справжню суть революції, зрозумів, до яких жахливих наслідків може призвести збройне протистояння, а тому прагне віднайти засіб спасіння духовності в суспільстві й знаходить його в гуманістично-християнському мистецтві Г. Сковороди. Саме образ барокового мислителя є ключем до розуміння книги «Замість сонетів і октав». Релігійна християнська спадщина Г. Сковороди мала на меті заперечити в людині «звірине», тобто вилікувати той недуг, на який страждало сучасне П. Тичині суспільство. Творчість українського філософа XVIII століття є, на думку ліричного героя, прикладом, на який необхідно рівнятися письменству революційної доби, адже саме інтелігенції відводиться роль месії у справі спасіння духовності нації у збірці «Замість сонетів і октав».

Своєрідна побудова збірки — 11 тез і антитез. Тезою є певний епізод Буття, антитезою — висновок, часто несподіваний або й парадоксальний. За формою, як уже зазначалося, це не поезія, а прозові образки. З творів перед нами постає Тичина-гуманіст, який не сприймає насильства, крові, хоч би й заради найвищих ідей. На глибоке переконання П. Тичини, кров роз’їдає душу людини, зриває внутрішні моральні гальма і при всій своїй, здавалося б, історичній виправданості вихолощує особистість.


  1. Слово читцям

Виразне читання поезій зі збірки «Замість сонетів і октав» (на вибір учителя).

  1. Продовження лекції вчителя

Збірка «Плуг» принесла П. Тичині славу натхненного співця «краси нового дня». Вона засвідчила, що П. Тичина зрозумів неминучість нової доби і схилився перед нею, упокорився перед нелюдською, непоборною силою революції. Однак поряд із вітанням нової влади у збірці багато творів, які відбивають тодішній стан душі поета, його розгубленість і страх: «І Бєлий, і Блок», «26-ІІ (на день Шевченка)».

До найкращих творів, витриманих в стилі космічно-планетарної символіки, належать три вірші-мініатюри циклу «Сотворіння світу». Це глибокий поетично-філософський роздум над масштабними проблемами: революція, історія, людство, народ, людина. Перша частина циклу — оповідь про «сотворіння» землі. Решта відтворюють такі етапи «світостворіння»: успіхи людини в практичному освоєнні природи, винахід важливого знаряддя — плуга і, нарешті, класову боротьбу між трудом і капіталом. До збірки увійшли також вірші космічно-планетарного характеру: «Месія», «І буде так...», «Міжпланетні інтервали», «Перезорюють зорі».

У «Плузі» намітилась також тенденція до реалістичного змалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій, ситуацій. Про це свідчать класичні твори збірки, такі як «На майдані», «Як упав же він з коня...», «Ронделі», «Псалом залізу», «Листи до поета», «Плюсклим пророкам», «Сійте» та інші.

До збірки увійшли 22 поезії, деякі з них були циклами з двох- чотирьох віршів. Автор скомпонував збірку таким чином, щоб вона була єдиною художньою цілісністю.

Четвертою збіркою поета стала «Вітер з України» (1924). Вона містить два цикли: «В космічному оркестрі» та «Живем комуною», що сприймається наче два протиставлення — поетичний світ духовного громадянина всесвіту й прозаїчний голос поета, що прийняв дійсність.

До циклу «В космічному оркестрі» входить десять віршів, у яких автор своєрідно інтерпретує космологічні образи. Письменник, уводячи в структуру поетичного твору образ сонця, намагається створити навколо себе світ, у якому його ліричний герой, розташований серед різноманіття космічних тіл, закликає інших людей до революційних змін. На відміну від першої поетичної збірки «Сонячні кларнети», у якій відбивалася гармонія людини і природи, де людина була понад усе, поезії циклу «У космічному оркестрі» показують людину розпорошеною серед безлічі космічних предметів (планети, зорі, сонця та ін.).

Невипадковою (навіть символічною) постає назва циклу, адже з хаотичного руху космосу важко створити справжню музику. Влучно зауважив В. Стус: «Тепер космос у Тичини знелюднюється, а сама людина, цей «макрокосм» соняшнокларнетівського періоду перетворюється на інфузорію, життєве призначення якої — свято дотримуватись своєї орбіти і великого закону. У цьому новому Тичининому космосі людина стає в’язнем, рабом історичного процесу». І далі читаємо: «В золотій пустелі космосу, цьому великому і порожньому макросвіті, є місце тільки сузір’ям, зорям, планетам. Для людей там місця нема».

Світ у П. Тичини постає жорстоким, наповненим ненавистю, брехнею, кров’ю. Гармонія замінюється хаосом, земля стає маленькою часткою космосу. На зміну моделі, у якій земля повинна обертатися навколо сонця, постає новий світопорядок (чи безлад?), де кожне з астральних тіл рухається за власними «космічними» законами.

Оригінально трактує поет образ Сонця, яке постає не яскравим світилом, а персоніфікованим образом, уподібненим до невільника: «На берегах вічності ходить сонце, / ходить сонце в шлеях./ Тягне віз — / і всі планети в екстаз!» Павло Тичина руйнує традиційні українські світоглядні принципи, де сонце прийнято вважати життєдайним джерелом, і йому здавна поклонялися як божеству. У поета сонць багато: «Мільйони сонцевих систем / вібрують, рвуть і гоготять!», «Усім планетам, всім сонцям / свобода, рівність і братерство!». Поет пропагує революційні ідеї, а космос у його авторській рецепції перебуває в постійному русі: «Летіть, летіть, до сонць керуйте, / керуйте в круглий дах! / Скликайте всіх і федеруйте, / розносьте гасла по світах!», «Один впаде — другий іскриться, / і то без краю й без кінця... / І ні планети, ні сонця / не мають права зупиниться».

Письменник намагається підсилити загальне враження від сприйняття поезій застосуванням яскравих колористичних образів, а якщо заглибитись в історію, то згадаємо, що 1921 року (вірші збірки вміщують твори, написані в 1920-1924 pp.) в Україні був голод. Поет бачив ці події, тому й образи у віршах забарвлені відповідними кольорами: «Червоний крик, кривавий крик, / Червоних сонць протуберанці!», «Недокровна планета круг сонця сохла / і заражала простори світів. / Сонце в артерії землі при- горшні вогню насипало — / от звідки кров».

Узагалі ж збірка засвідчила, що сумнівів у правильності обраного шляху в П. Тичини стає дедалі менше й менше. Почався творчий злам поета. Це було дуже помітно. Це було трагедією П. Тичини й України.

У листопаді 1924 року з’явився вірш Є. Маланюка «Сучасники». Один із них був присвячений П. Тичині та його творчості.

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.

О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! — Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,

Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні. Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось...

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась, в скривавлений Жовтень ясна обернулась Весна.

«Тичина міг би зробити значно більше... Не дали... ...Розтоптали душу, зігнули її, насміялися з неї!

Хіба можна писати розпльованою душею?» —

Так пише біограф Тичини С. Тельнюк. І він, напевно, має рацію.



  1. Систематизація й узагальнення вивченого

Скласти тести до теми уроку

Орієнтовний зразок виконання роботи:



  1. Свою другу збірку П. Тичина назвав:

А «Замість сонетів і октав»;

Б «Вітер з України»;

В «В космічному оркестрі»;

Г «Плуг».


  1. Трагічні події під Крутами письменник відтворив у вірші:

А «Скорбна мати»;

Б «Одчиняйте двері»;



В «Пам’яті тридцяти»;

Г «Як упав же він з коня».



  1. Яка збірка поетичних творів Тичини була заборонена?

А «Замість сонетів і октав»;

Б «Вітер з України»;

В «В космічному оркестрі»;

Г «Плуг».



  1. Хто з відомих поетів так сказав про П. Тичину: «...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась»?

А М. Рильський;

Б М. Зеров;



В Є. Маланюк;

Г В. Сосюра.



  1. Розмістіть збірки П. Тичини у порядку їх виходу в світ:

А «Замість сонетів і октав»;

Б «Вітер з України»;

В «Сонячні кларнети»;

Г «Плуг».



(1-В; 2-Г; З-A; 4-Б)

  1. Збірку «Замість сонетів і октав» П. Тичина присвятив:

А М. Рильському;

Б Г. Сковороді;

В Є. Маланюку;

Г В. Сосюрі;

Д Т. Г. Шевченкові.



  1. Домашнє завдання

  1. Повторити матеріал уроку.

  2. Вивчити напам’ять вірш «Пам’яті тридцяти».

  3. Робота творчого характеру. Письмова робота на тему: «Відкриваю свого П. Тичину».

  4. Підготувати повідомлення за загальною темою «Багатогранний творчий шлях М. Зерова — лідера «неокласиків». Підтеми:

а) перекладацька діяльність М. Зерова;

б) поезія М. Зерова;

в) історико-літературні праці М. Зерова;

г) збірка «Камена». Її культурологічна основа.



  1. Підсумок. Рефлексія

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Дати відповідь на питання: Чому навчає нас доля П. Тичини?



УРОК № 10

КИЇВСЬКІ «НЕОКЛАСИКИ». ГРУПА КИЇВСЬКИХ

ПОЕТІВ-НЕОКЛАСИКІВ. ЇХНЄ ТВОРЧЕ КРЕДО,

ОРІЄНТАЦІЯ НА ТРАДИЦІЮ, КЛАСИЧНУ ФОРМУ ВІРША.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЕЗІЇ «НЕОКЛАСИКІВ»,

ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ. МИКОЛА ЗЕРОВ.

РІЗНОГРАННИЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

М. ЗЕРОВА - ЛІДЕРА «НЕОКЛАСИКІВ».

КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ОСНОВА ЗБІРКИ «КАМЕНА»

Мета: дати загальну характеристику творчості групи

київських поетів-неокласиків та збірки «Камена» М. Зерова, визначити особливості поезії групи та культурологічну основу збірки «Камена»; розвивати навички сприйняття на слух та занотовування інформації (у вигляді тез, плану, конспекту), аналітичного мислення та вміння узагальнювати інформацію; аналізувати вірш; виховувати цікавість до української поезії та її представників.

Теорія літератури: неокласицизм.

Обладнання: портрети київських поетів-неокласиків, словник літературознавчих термінів.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент

  2. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Неокласики були людьми новітньої формації, носіями новітньої української культури. Усі вони були новим, чарівним і чаруючим явищем, але, на жаль, трагічним.

На уроці ми дізнаємося про гроно поетів-неокласиків — Миколу Зерова, Павла Филиповича, Максима Рильського, Михайла Драй- Хмару, Освальда Бургардта, поглибимо уявлення про мистецький ренесанс 1920-х років, про літературний Київ перших десятиліть XX сторіччя. Саме зусиллями цих талановитих літераторів створена одна з найяскравіших сторінок в історії українського модерного письменництва.



  1. Актуалізація опорних знань

  1. Перевірка домашнього завдання

  2. Бесіда

  • Назвіть характерні риси класицизму.

  • Назвіть характерні риси «чистого» мистецтва.

  • Що вам відомо про угрупування французьких поетів угрупування «Парнас»?

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Робота зі словником літературознавчих термінів

Неокласицизм (від гр. neos — новий і classicus — зразковий) — тенденція в розвитку літератури й мистецтва, яка проявилася після занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, у проголошенні гасел «істинного мистецтва» й культу художньої форми, позбавленої суспільного змісту, земних насолод тощо.

Неокласицистичні тенденції знаходять вияв у середені ХІХ-го ст. у збірках «Античні вірші» французького поета Леконта де Ліля та «Емалі й Камеї» Т. Гот’є, у творах російських поетів А. Майкова та М. Щербини, у символістів.

Поети-неокласики відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально- психологічній проблематиці.

М. Зеров заперечував провінціалізм, деструкцію, що знижували художній рівень твору. Він пропонував мистецтво слова, засноване на глибокому розумінні змісту, чіткій будові, вишуканості та досконалості. Основу української неокласики складали два головні джерела: класика (античність, французький «Парнас») та символізм (російський). У своїх рекомендаціях митці радили брати слово «неоклассика» в лапки, оскільки їхні твори не відповідали вимогам класицизму та неокласицизму.



  1. Робота з поняттєвою таблицею «Київські неокласики»



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   50

Схожі:

Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроку Зміст навчального матеріалу Дата проведення
Українська література XX ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУкраїнська література 1 – клас (профільний рівень) 140 годин на рік, години на тиждень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Складні суспільно-історичні умови розвитку. Основні напрямки:...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx icon11 клас Твори для вивчення Рівень стандарту, академічний рівень
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconКлас Усього – 70 год. На тиждень – год. Текстуальне вивчення – 62 год. Розвиток мовлення – год. Позакласне читання – год. Резервний час – 2 год
Українська література ХХ ст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець І влада, свобода творчості....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУрок тема уроку. Українська література 1920 1930 р р. Урок 1
Вступ. Складні суспільно історичні умови розвитку української літератури ХХ ст. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття...
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconОрієнтовне календарне планування з української літератури 1 клас
Складні суспільно-історичні умови розвитку української літе­ратури XX ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx iconУроків української літератури за рівнем стандарту, академічним рівнем 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка