Українська література



Сторінка2/8
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Карта оцінювання учнем власної участі в роботі груп


Дата ___________________

Прізвище, ім’я учня ______________________________________________




Як добре я працював зі своїми товаришами?

Коментар учня

Оцінка

Я співпрацював з іншими, коли ми працювали над досягненням загальних цілей.







Я ретельно працював над завданням







Я висловлював нові ідеї







Я вносив конструктивні пропозиції, коли мене просили про допомогу







Я підбадьорював інших








Саморефлексія: напишіть твір – п’ятихвилинку «Соломія – жертва чи героїня?»
У. Домашнє завдання.

  • Скласти таблицю засобів художньої виразності, використаних

М. Коцюбинським в описах картин природи.

  • Скласти 5 запитань до автора.


Українська література

8 клас
Тема. „Слово матері” Б.Д. Антоненка-Давидовича як заповіт берегти рідну мову. Роль відчуття роду, приналежності до своєї нації.
Мета: ознайомити учнів із повістю „Слово матері”, розвивати навички характеристики персонажів, уміння аналізувати, проводячи паралелі між персонажами та подіями даного твору з іншими; розвивати усне мовлення, уміння працювати в групах, логічне, аналітичне, творче мислення учнів; виховувати у школярів почуття поваги до своїх батьків, до рідної мови, до свого народу.
Обладнання: портрети письменника, текст повісті, тлумачний словник, буклети і публікації, ілюстрація до твору, музичний запис пісні „Рушник” А. Малишка.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Форми роботи: „стоп-кадр”, „мозкова атака”, групова робота, „мікрофон”.
Хто матір забуває,

Того Бог карає.

Т. Шевченко


Той, хто не знає рідної материнської мови

або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.

В. Сухомлинський



Перебіг уроку

I Оргмомент

II Оголошення теми й мети уроку, очікуваних результатів.

1. Вступне слово вчителя:

- Добрий день усім присутнім! Діти, сьогодні на уроці ми з вами поведемо розмову за повістю Б. Д. Антоненка-Давидовича „Слово матері”.

Ім’я Б.Антоненка-Давидовича, напевно, небагато що скаже сучасному поколінню. І в цьому не провина, а біда самого письменника. Минулого уроку ми з вами ознайомилися з його життєвим і творчим шляхом. Борис Дмитрович – це талановитий письменник трагічної долі, що 22 роки провів у засланні.

Протягом кількох десятиліть більшість його творів не видавалася, його ім’я було піддане анафемі з негласною, але суворою забороною згадувати. Творчість і громадянська позиція письменника мали великий уплив на формування українського культурного опору 60-80 років, і його постать символізує протистояння тиранії та русифікації.

Богдан Антоненко-Давидович – оповідач, повістяр, романіст, репортер, критик і перекладач, а також один із найкращих знавців української мови. Він є автором понад двох десятків книжок.

Отже, сьогодні на уроці ми з вами познайомимося з уривками однієї з найкращих його повістей – „Слово матері”. Проаналізуємо повість, поговоримо про значення рідної мови в нашому житті й роль відчуття приналежності до своєї нації, а також дамо характеристики персонажам повісті.



(Запис теми у зошити)

III. Актуалізація опорних знань

Учитель:

  • А зараз прослухаємо звіти наших пошуковців.

  1. Відповідь учня за роботою літературознавчого характеру, представлення буклета.

(Що таке повість? Які її ознаки? Довести, що твір „Слово матері” є повістю.

Які тема та ідея даного твору? Що таке епіграф? Як перегукуються епіграфи уроку з текстом повісті?)


IV.Мотивація навчальної діяльності

1.Слово вчителя:

– У своїх творах Б. Антоненко-Давидович порушив питання соціальної нерівності, функціонування рідної мови, взаємозв’язку родини з долею країни. Саме своїй родині, своїм батькам він присвятив повість „Слово матері”. У листі до письменника і літературознавця Дмитра Чуба він писав: „...своїх героїв я брав з охтирської дійсності, не міняючи навіть їх справжніх прізвищ”.



  • Із цього приводу ми прослухаємо тепер роботу біографічного характеру, представлену у вигляді публікації. З’ясуємо, які моменти життя автора пов’язані з ідейною основою твору.




  1. Розповідь учня:

Рід Богдана Антоненка-Давидовича має глибокі корені в українській землі. Він народився у невеличкому містечку Ромни на Сумщині 1899 року.

Благословенне роменське безгоміння. Тиха радість лагідної бабусі Олени та її доньки Юлії, бо народився первісток, хлопчик, якому судилося зростати одинаком. До речі, мати майбутнього письменника була з роду Яновських із Сорочинців (чи не родичка славетного Гоголя). Проте Борис Дмитрович не вельми визнавав цю спорідненість, горнувся більше до батькового роду і дуже любив свого безталанного батька. Навіть до прізвища Антоненко-Давидович він сам докопався. Батько, дід носили прізвище Давидов (у Х1Х ст. сільський священик змінив українське прізвище Давидович на російське Давидов). Давидовича отримав, за розповідями, від давнього пращура, що переміг ведмедя. А нащадок ХХст. Борис не тільки відновив давнє Давидович, а ще й додав „Антоненко”, бо саме так звався основоположник їхнього роду.

Згодом родина переїхала до Брянська в Росію. Не обходилося тут без колючок. І все через мову. Справа в тому, що Борис розмовляв російською, а це по-різному сприймали його бабусі. Лагідній роменській бабусі Олені надзвичайно подобався „городський” онучок з його „культурною мовою”. Недригайлівська ж баба Олександра не хотіла й чути цієї мови. Вона гнівно обурювалася: „Щоб отаке мале і не по-нашому базікало! І в кого воно вдалося отаке перекотиполе?”. Та саме ця сувора баба заклала в серце хлопця перші зерна любові до рідного краю й до рідної мови. І, може, ця її суворість допомогла згодом Борисові набрести на праведну стежку, що привела його до рідного порога. Найдужче на онука вплинули її пісні й перекази про козаків. Тоді тяжко мучився Борис від своєї неповноцінності через те, що він навіть і „пісні путньої не знає”, і не вміє говорити „по-нашому”. Ці почуття посилилися після переїзду з родиною в Охтирку, де батько оселився після залізничної катастрофи у Брянську, де працював машиністом.

А ще більш прикрим було те, що Борис часто-густо не міг уторопати, що йому кажуть ровесники. Щоб не бути білою вороною в дружньому гурті охтирських хлопчаків, він мусив опанувати їхню жваву говірку, до того ж вона чарувала своєю мелодійністю. Він – не розумом, а серцем! – відчув уже тоді, що це не зіпсований „мужицький діалект”, а справжня мова, мова великого народу. Навчаючись в Охтирській гімназії, він визначив своє місце, як й Іван зі „Слова матері”, бути із своїм народом. До речі, мова у творі ведеться від імені Івана Сметани, змальованого за образом самого автора.



V Виклад нового матеріалу

1. Бесіда за змістом твору (метод „стоп-кадр”)

- Дана робота допоможе краще розкрити образи батьків Івана, зокрема матері.

- З якої родини Іван? Де навчався?

- Як пов’язане з автором те, що батько Івана високо цінував „Кобзаря” Т. Шевченка?

(Сам автор мав „Кобзаря” за настільну книгу, яка вплинула на подальше життя майбутнього письменника. Також сам автор, як і Шевченко, мав свою „захалявну книжечку”.)


  • Зачитати уривок (від слів: „Батько був у кузні...” до слів: „Мати скрушно похитала головою...”)(„стоп-кадр”)

- Чому Іван вирішив до матері звернутися „по-городському”?

- Що означає звернутися „по-городському”?

- Що означає слово „ошуканець”? Як про це сказано в тлумачному словнику?

- Чому син для матері став „ошуканцем”? (Не виправдав її сподівань)

- У тексті немає широких портретних характеристик героїв, але є окремі портретні деталі. Які портретні деталі є у зображенні матері цього уривку?

- Чому погляд матері був „сповнений докору й образи” , адже син довго не був удома, і вона, певно, сумувала за ним і хотіла бачити?

- Що означає вислів „свого роду відцурався”?

- Зачитати уривок (до слів: „Відколи на міському базарі...”) – („стоп-кадр”)


  • Якими ще портретними деталями представлена мати Івана? За допомогою якого художнього засобу? (Порівняння)

  • Чому ж вона так плакала, наче ховала сина? (Передчуття недоброго)

  • Чи відчувається авторське ставлення до цієї жінки?

  • Чи є фраза „Простіть мені, мамо, я більше так ніколи не буду!” розкаянням?

  • Чому мати не любила, коли „хто перед паном чи урядником на городські слова ламався”? (Утрата людської гідності й гідності українця)

  • Чому заробітчан-росіян мати зустрічала співчутливо?

  • Які інші образи і з яких творів нагадують образи батьків Івана? У чому між ними різниця? ( „Наука” С. Руданського)

  • Отже, ми бачимо, що батьки Івана є уособленням моральних чеснот. А берегинею теплої морально-етичної аури в сім’ї була мати...

2. Проблемна ситуація

Учитель:

  • Нерідко ми з вами не замислюємося над важливістю слів, сказаних матір’ю. Справжню їхню вартість починаємо розуміти лише тоді, коли стаємо дорослими, а ще тоді, коли мами покидають цей світ.

  • Перечитайте заповіт, який дала мати синові перед смертю. Як ви його зрозуміли? Чи згодні ви з ним? (Варіанти відповідей) – („Мозкова атака”)

  • А в яких ще творах ми зустрічаємося із заповітами?

(„Заповіт” Т. Шевченка, „Захар Беркут” І. Франка)

  • Чи порушив Іван материн заповіт?

  • Записати у зошити ключові визначення до характеристик образів-персонажів. (Записи на зворотній стороні дошки)

(Батьки Іванауособлення виховних ідеалів української родини)

  • Далі ми маємо з’ясувати, чому між Іваном і його так званими „друзями” Кузьміними-Караваєвими була велика прірва? Також, сподіаюся, усвідомимо, що матері далекоглядніші й досвідченіші за своїх дітей. Тому ми повинні прислухатися до їхніх порад.

  1. Групова робота над характеристикою персонажів (домашня робота із цитатною письмовою характеристикою образів твору)

  • 1 завдання:

Скласти порівняльну характеристику Івана Сметани і Мері.

  • 2 завдання:

Проаналізувати сцену розмови Зіньчиної матері і Караваєва.

(Розгляд ілюстрації із зображенням Зіньчиної матері. Дібрати до неї цитату з тексту твору)



(Запис у зошити):

(Караваєви, Слатіннесправедливе ставлення до українського народу.



Зіньчина мати – схвалення почуття людської гідності.

Зінькаосуд пристосуванства і байдужості до рідного народу.)


  • 3 завдання:

Скласти сенкан до образу Івана Сметани. Дати героєві стислу характеристику. Визначити, що спільного між образом Івана Сметани і самим автором.

Учитель:

  • Б. Антоненко-Давидович – справжній майстер слова. У нього немає нічого випадкового. Не випадкові й імена, які він дає своїм героям. Чому саме так назвав письменник свого персонажа Івана Сметану?

(Щоб підкреслити його походження з народу, що він такий самий його представник, як і всі інші, нічим серед них не вирізняється)

  • Хто і як у творі називає його? Про що це свідчить? (Мати називає „Івасиком”, батько „Іваном” – на український манер; Мері – „Ваня” – на російський манер)

  • Чи актуальний образ Івана Сметани на сьогодні? До речі, у нашій школі декілька років тому навчався учень із таким іменем та прізвищем.

(Запис у зошити):

(Іван Сметанавідчуття роду й приналежності до своєї нації)



  • 4 завдання:

Скласти „схему сходинок” відчуття персонажами своєї приналежності до рідної нації, дати їм словесні емблеми-символи, що є виразниками їх духовних сутностей.

Наприклад:

1.Батьки („доля”, «праця», „родина”, „народ”)

Зіньчина мати („правда”)
2. Іван („птах”)
3. Зінька („хамелеон”)
4. Мері („хижа кішечка”)

Слатін („лютий хижак, вовк”)



Караваєв (”нікчема”)
Учитель

  • Таким чином, ми можемо сказати, що персонажі в повісті виконують різні ідейні функції. На тлі кожного з них яскраво висвітлюється образ головного героя Івана Сметани. Порівнюючи його з іншими персонажами, ми побачили духовне становлення цього героя твору у двох аспектах: морально-етичному і національному.

  1. Тлумачення слів, записаних на дошці.


Національний – стосується певної національності, пов’язаний з її суспільно-політичною діяльністю.

Нація конкретно-історична форма спільності людей, об’єднаних єдиною

мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками, певними рисами культури і характеру.

Нігілізмзаперечення усталених норм, принципів, законів.


  • Кого з героїв характеризують дані поняття?


5. Завдання „Експеримент” або „Якби...”

  • Якби мати Івана була на той час жива..?

  • Як складеться доля Івана у майбутньому?

  • Якби Зінька не поїхала працювати у місто..?

  • Як складеться доля Зіньки?




  1. Пошукова робота.


Учень:

  • Із спогадів дочки Б. Антоненка-Давидовича Ярини:

...Батько, якого всі вважали загиблим, знайшов мене, повернувшись із заслання. До того ж мені пощастило врятувати його живе слово, записане на касетці, а також його останні рукописи, на які полювали гебісти. Я виконала батьків заповіт. Зберегла для читачів найкращі його твори, „написані у стіл”(приховані), його листи до мене, що тепер стали незаперечними свідками минулого...”.

Учитель:

  • Отже, ми вкотре повертаємося до теми заповіту. Ярина також виконала заповіт свого батька, як виконав Іван материнський заповіт.

Учитель: (під музичний супровід „Пісні про рушник”)

  • Матері...Все життя дивляться вони нам услід, виряджаючи у дорогу. Вони стоять на початку наших доріг, навіть коли вже покинули цей світ. Стоять і дивляться. І бажають нам добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб діти їхні жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.


VI Підсумки. Рефлексія (у формі „мікрофона”). Оцінювання.
Д. Написати твір „Сповідь перед матір'ю” або створити письмово

уявну власну бесіду з одним із персонажів повісті.

Українська література

9 клас


Тема. Розвиток драматургії і театру. Створення українського професійного театру. Театр корифеїв.
Мета: охарактаразувати умови розвитку драматургії і театру в Україні другої половини ХІХ ст. , розповісти про аматорський рух, боротьбу за реалістичний народний театр; розвивати творчі здібності учнів, логічне мислення, пам’ять та увагу, інтерес до театрабьного мистецтва; виховувати в учнів естетичний смак, любов до театру.
Обладнання: літературна газета «Театр корифеїв», повідомлення «Створення першого українського професійного театру» в супроводі зі слайдами ( випереджаючі завдання в групах), презентація «Сучасний театр», виставка творів українських драматургів, портрети драматургів.

Перебіг уроку
«Головна заслуга в успішності театру корифеїв

належить трьом людям: М. Старицькому,

М.Кропивницькому і І.Тобілевичу (Карпенку – Карому)…

От ці три людини зложили першу українську трупу…»

І. Франко

І. Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІV. Оголошення теми й мети уроку.

V. Опрацювання матеріалу.

1. Інтерактивний метод «Мозкова атака»

Театр – це…

Корифеї – це…

2. Інтерактивний метод «Мозаїка».

Театральне мистецтво в Україні, як відомо, має давнє і глибоке коріння, яке сягає у віки. Так у народних іграх знаходять своє відображення господарські роботи, поетичне ставлення людини до явищ природи. Відповідними жестами, рухами, словами учасник ігрових хороводних ігор ілюстрували або імітували трудові процеси – сіяння проса, льону, маку тощо. Зародки театральності крилися в переодяганнях і ряджаннях, якими супроводжувалися змагання та полювання. Елементами театральності були позначені й давні звичаї українців, що пов’язані з календарною обрядовістю: розмаїті види ігор під час зустрічі весни, проводів зими, весільних обрядів мали складну драматургічну дію, дійства під час поховання носили характер трагедії.

Веснянки, гаївки в Україні виконувались у поєднанні з хороводним танцем. Поетичне слово, речетативна мелодія, пластичний рух, танець, пантоміма – все це становило невід’ємну складову частину хороводу, де виразно проступали елементи театралізації. Для прикладу можна навести найпопулярнішу народну гру «А ми просо сіяли».

Елементи театру і драми полягали в певному перевтіленні, в удаванні, у своєрідному художньому узагальнені дії гри. Це надбання народного театру з часом було щедро використано режисурою театру корифеїв для вияву кращих рис народного побуту і звичаїв.

Дуже скупі відомості дійшли до нас про художні особливості акторської майстерності українського шкільного театру, який веде свій початок із Києво-Могилянського колегіуму (пізніше академії), першого навчального закладу в Україні. Розвиток шкільного театру припадає на другу половину ХVII – першу половину ХVIII століття. Одною з перших вистав шкільного театру в Києві, що дійшла до нас, є п’єса невідомого автора «Алексій человък божій», розіграна 17 березня 1673 року. Вона складалася з пролога, двох дій, інтермедії «Играние свадьбы» та епілога. Дуже велику популярність мали вертепи, в яких у недовгому часі перевагу над книжною мовою взяла народна.

Нову епоху в історії українського театру – епоху мистецької української драми – почав Іван Котляревський своєю «Наталкою Полтавкою» та «Москалем чарівником».

3. Вступне слово вчителя.

Театр завжди був для всіх народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам все те, що надбали. Чим світліші часи, чим яскравіший розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почуттів, ідей та змагань, якими суспільство в даний час жило. Український народ, як, зрештою, і всі інші народи, шукав витоки драми у своїх обрядах і звичаях, про що нагадують найдавніші літописи і проти чого так гостро виступали наші давні проповідники й моралісти. Багато корисного ми перейняли з Візантії. Адже в старій Візантії вже в V і VІ ст. після Христа почалась розвиватись релігійна літургійна драма. Пізніше, під кінець ХVІ ст., доходить до нас західноєвропейська релігійна драма, у якій у недовгому часі перевагу над латинською взяла народна мова.



Нову епоху в історії українського театру – епоху мистецької української драми – почав Іван Котляревський своєю "Наталкою-Полтавкою" та "Москалем-чарівником". Перший український репертуар був дуже нечисленний і обмежувався творами Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гоголя, Ващенка-Захарченка, пізніше дещо Шевченка, Кухаренка, Стороженка, Костомарова та ін. Але довгий час в Україні не було організованої постійної театральної трупи. Твори ставились любителями театрального мистецтва, приватними трупами багатих поміщиків (таких як Трощинський, Ширай), мандрівними польсько-українськими трупами (Рикановського, Молотковського, Журавського і Щепкіна). Новий театр, за європейськими зразками, Україна побачила вже при кінці ХVІІІ ст., та він був неукраїнський. У Харкові відбувалися вистави російські, а в Кам’янці-Подільському – польські. У Харкові давав перші вистави балетмейстер Іваніцький. У 1789 р. за часи правління губернатора Кішенського побудували постійний театр, у якому дирекцію в 1812 р. очолював наш письменник Квітка-Основ’яненко, який на той час робив постановки теж виключно російських творів. У Харкові на бенефіс Щепкіна за спеціальним дозволом генерал-губернатора Репніна вперше було поставлено "Наталка-Полтавку" Котляревського. Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Основ’яненко, основоположник художньої прози в новій українській літературі, один із засновників Харківського професійного театру (1812р.–його директор). Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці" (1835) і "Шельменко-денщик" (1838). Комедія "Сватання на Гончарівці", написана українською мовою, відзначається багатством жанрових сцен, народним гумором, тут уперше в українській літературі виведено образ кріпака-робітника. "Шельменко-денщик" – комедія інтриги і характерів (написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить українською мовою), викриває типові явища кріпацької дійсності, зокрема самовдоволене невігластво панства. З новою українською драматургією і театром пов’язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788-1863) і К. Соленика (1811-1851). Від М. Щепкіна і К. Соленика бере початок в історії вітчизняного сценічного мистецтва реальне відтворення образу простої української людини (селянина). Український театр першої половини ХІХ ст. був переважно побутовим, ґрунтувався на драматургії І. Котляревського й Г. Квітки-Основ’яненка. В українському театрі 70-80-х років домінують тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму. Реалістично (з нахилом до етнографізму) зображувалися явища народного життя. Значний внесок в оновлення театрального репертуару зробили М. Кропивницький, М. Старицький, І Карпенко-Карий, драматургія яких здебільшого визначала репертуар кінця ХІХ - початку ХХ ст. Український театральний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. ( у новій українській історіографії – модерністичний період національного відродження, 1890-1914) засвідчує спільність з провідними європейськими тенденціями. Київський часопис "Українська хата" розгорнув широку дискусію з проблем реформування театру, передусім нового репертуару, модерної режисури, нового актора.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі Миколи Лисенка, де викладалася теорія і практика сценічного мистецтва. Таким чином, створилися передумови розвитку українського модерного театру, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Їхня творчість зумовила три течії театру: театр настрою, театр соціальний і театр символічний. Новим етапом у розвитку українського театру став 1918 р., коли в Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і "Молодий театр".

Духовними провідниками українського ренесансу ХХ ст. стали письменники Зеров (керівник київської групи неокласиків) і Хвильовий. Вони відстоювали розвиток української культури у її зв’язку з європейською і світовою. Їхні погляди поділяв Лесь Курбас (1887-1937), видатний режисер-реформатор українського театру. Утворення в Києві двох театрів – Державного драматичного і "Молодого театру" стало своєрідним завершенням трьохсотлітнього існування українського театру. З їх появою в Україні намітилися дві основні тенденції розвитку театрального мистецтва – театру реального і мистецтва театральності. В основі своїй ці дві антитези властиві розвиткові театру в усіх країнах. Творчість Леся Курбаса належить до визначних надбань українського і світового театру ХХ ст. Його традиції наслідували учні, режисери 40-60-х років – В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козачківський та ін. Справою життя Гната Юри (1887-1966) став Київський драматичний театр ім. Франка. Він очолював театр у 1926-1961 рр., з 1954 р. – разом з М. Крушельницьким. Г. Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики. Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевненно заявила про себе нова генерація режисерів – В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загорутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М.Щейко.

Розвиток національного театру 90-х років пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров та ін.

До режисерських творів С. Данченка належать вистави "Тев’є-Тевель" за Шолом-Алейхом (1989) і "Біла ворона" Ю. Рибчинського та Г. Татарченка (1991), поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка. Світовим визнанням користується творчість Романа Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові а згодом організував театр у Москві. Як режисер-новатор він по суті визначає театральну естетику ХХ ст. (спектаклі "М. Батерфляй" за п’єсою американського драматурга Хуанга; "Лоліта" за класичним романом В. Набокова та ін). До розвитку національного театру прилучаються українські культурні діячі-емігранти. В Австралії у Мельбурні існує театр ім. Леся Курбаса, заснований 1950 р. Драматичні гуртки діють у Мельбурні, Сантайні (штат Вікторія) та Петрі, (західна Австралія). У 1953 р. аматорський український театр ім. Т. Г. Шевченка поставив у Буенос-Айресі "Наталку-Полтавку" І. Котляревського, "Тараса Бульбу" і "Сорочинський ярмарок" М.Гоголя. На початку ХХ ст. у Нью-Йорку розпочав діяльність Український робітничий театр, який поставив низку спектаклів з української класичної спадщини. Сучасна американська письменниця і режисер Вірляна Ткач (за походженням українка) поставила 1990 р. у Нью-Йорку власну композицію "Світло зі сходу" про Леся Курбаса, де використала його щоденники. З цією виставою гастролювала 1991 р. у Києві, Харкові, Львові. Їй належать театрознавчі праці "Народження режисера Леся Курбаса і його перший сезон у "Молодому театрі" (1987р.), "Лесь Курбас і актори мистецького об’єднання "Березіль" у Києві" (1988р). Вона також співзасновник Міжнародного товариства Леся Курбаса. Процеси національно-культурного відродження, що відбуваються в Україні, позначилися на розвитку сучасного театру. Активізувалися міжнародні творчі зв’язки між театральними колективами України та Англії, Італії, Німеччини, Польщі, інших країн. В Україні показали своє мистецтво авангардні театри Франції, Японії (1993р). Соціальні перетворення в Українській державі зумовлюють істотні зміни у відносинах влади і театру. Відбувається якісне оновлення національного театру на шляху поєднання кращих вітчизняних і світових традицій.
4. Ознайомлення учнів із поняттями теорії літератури, що стосуються драматичного мистецтва. ( Робота групи літературознавців)

5. Презентація літературної газети.( Робота групи журналістів)

6. Повідомлення на тему: «Створення першого українського професійного театру».( Робота групи науковців)

7. Інсценізація п'єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» ( Робота групи акторів) (додаток 1)


VІІ. Підсумки уроку.

1. Заключне слово вчителя.

Заслуги М. Кропивницького неоціненні: за час своєї творчості він написав понад сорок п'єс; у його трупах виховано майже сто високопрофесійних акторів і двадцять режисерів. Школа М. Кропивницького мала вплив не лише на розвиток українського театру, а й на розвиток театральної культури інших країн. Він заснував режисуру, першим запровадив ансамблевість акторської гри, боровся за справжній колективізм у театрі. Першим в історії української режисури дав зразки глибокого, всебічного аналізу ролі, виробив принципово новий підхід до художнього оформленення вистави.

Його справу гідно продовжують спадкоємці. З часом театр отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії); з 1940 року носить ім'я М. Л. Кропивницького. 1944 року повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.

У творчій біографії кропивничан чимало яскравих сторінок. Славні традиції корифеїв у літературі, драматургії, музиці продовжило нове покоління земляків: Ю. Яновський, В. Винниченко, Є. Маланюк, В. Біль-Білоцерківський, Ю. Олеша, Ю. Мейтус, К. Шутенко. Відомими майстрами сцени стали М. Крушельницький, Г. Юра, І. Мар'яненко, В. Магар.

За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом кращих зразків світової драматургії. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега, Кальдерон, Шоу, Фігейредо – далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на нашій сцені. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам "Чумаки" Карпенка-Карого, "Соло на флейті" І. Микитенка, "Республіка на колесах" Я.Мамонтова, "Дума про Британку" Ю. Яновського, "Замулені джерела" та "Перед волею" М. Кропивницького, "Хрест життя" М. Старицького.

Кропивничани свято бережуть імена тих, хто в довоєнні і повоєнні роки вписав яскраву сторінку в розвиток рідного театру. Серед них – заслужені артисти Туркменії Леонід Шикідзе, Наталія Байкова, заслужені артисти України Григорій Воловик, Михайло Донець, заслужені діячі мистецтв Іван Казнадій, Василь Єременко, народні артисти – Лідія Тімош, Георгій Семенов, лауреат державної премії імені Т. Г. Шевченка Костянтин Параконьєв; заслужені артисти України Фаїна Чечень, Микола Білецький, Іван Терентьєв, Пантелеймон Панько, Марина Яриш, Антоніна Любенко, Надія Ігнатьєва, артисти Григорій Рябовол, Володимир Бабич та багато інших.

Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш ніж v ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі. Гастролювали і гастролють у всіх містах і районах Кіровоградської області, виступають у найвіддаленіших селах.

Сьогодні на сцені театру, який має загальнонаціональне історико-культурне значення, втішають своїм мистецтвом, продовжуючи славні реалістичні традиції корифеїв, їхні спадкоємці четвертої генерації – народний артист України Іван Кравцов, заслужені артисти України Світлана Мартинова, Володимир Миронович, Анатолій Косяченко, Анатолій Литвиненко, Валерій Дейнекін та інші.

І хоча роки віддаляють нас від фундаторів, які стояли біля колиски першого професійного театру, заснованого М.Л.Кропивницьким, від його напруженої діяльності на театральній ниві, вони неспроможні пригасити його геніальність, його надто потужну енергетику творця.

Великий талант "батька українського театру", "українського Мольєра і Шекспіра" не вмирає й понині. Він постійно оживає у своїх нащадках, спадкоємцях його визначної і знакової справи. Його дух витає над рідними степами Приінгулля, над незалежною Україною. Його дух живе в стінах нашого театру. "Я тут живу: це храм моїх Богів", – влучно й образно сказав Поет.

Правду свідчить народна мудрість: фарби блякнуть, імперії розпадаються, а мудре слово, посіяне на терені життя, проростає у вічність і живе.


Він живе в своїх творах, які всі покоління кропивничан виводили і виводять на сцену, запалюючи вогні рампи. І в цьому наша незаперечна і пряма причетність, нерозривна спадковість зі справою і життям нашого земляка – творця професійного національного класичного театру.

М. Л. Кропивницький – наше минуле, наше сьогодення і наше майбутнє. Ми – духовні діти його. Високо цінуємо той скарб, який він залишив нам у спадок. Ми набираємо сили з його животворного, розчищеного, незамуленого джерела, яке він відкрив для всього світу темних і знедолених. Він виконав титанічну роботу, зводячи на пустирі глупої ночі чорної імперії зла Святий Храм Добра, Світла й Духовності. Він першим наблизив до серця людей пісню і полум'яне Слово Тараса Шевченка – Пророка великої української нації.


2. Демонстрація презинтації «Сучасний театр»

3. Інтерактивний метод «Мікрофон»

- На сьогоднішньому уроці відкриттям для мене стало…
VIII. Оцінювання учнів.

IХ. Домашнє завдання



Українська література

9 клас




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Українська література iconУкраїнська література, 5-12 кл
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет "українська література" набуває особливої актуальності
Українська література iconУкраїнська література, 5-12 кл
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет "українська література" набуває особливої актуальності
Українська література iconГіпермаркет Знань>>Українська література 10 клас
Українська література:«Життя І творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру»
Українська література iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська література iconУрок № українська література 11 клас 27. 01. 2014
...
Українська література iconУкраїнська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx
Українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії....
Українська література iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....
Українська література icon10 клас Твори для вивчення Українська література
Українська література для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів
Українська література iconПрограма вступних випробувань «дитяча література»
...
Українська література iconУкраїнська література 11 клас Українська література за межами України
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка