Українська мова за професійним спрямуванням

Рецензенти:

Матеріали апробовані та схвалені на засіданні методичної комісії викладачів української мови та літератури ВПУ-34 м. Стрия

Основні завдання курсу полягають у тому, щоб глибше ознайомити учнів із стильовими різновидами української мови, навчити користуватися ними у практичній мовленнєвій сфері – у процесі оформлення різних ділових паперів, сприяти дотриманню логічності, точності, чистоти, багатства, правильності, доречності, різноманітності, виразності, індивідуального вибору мовних одиниць; підвищити загальномовний рівень майбутніх фахівців.

В посібнику розкриваються основні вимоги до ділових паперів, наводяться найважливіші ознаки офіційно-ділового стилю української мови, подаються зразки найпоширеніших документів, правила їх оформлення, завдання для самоконтролю. Кожний розділ містить теоретичний матеріал та індивідуальні домашні завдання для закріплення вивченого, а також додатки, де подано схематичне та табличне зображення. Найрізноманітніші завдання допоможуть студентам вправно використовувати потрібні мовні конструкції, правильно будувати речення, грамотно оформляти різні документи.

Наближені до сучасних вимог тестові завдання сприятимуть перевірці рівня засвоєння знань, сформованих понять, вироблених умінь та навичок.

Розраховано для студентів, які отримають освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст» за напрямами «Інженерна механіка», «Будівництво», «Харчова технологія та інженерія», а також для учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Документ – основний вид офіційно-ділового стилю

а) у вищій у формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його сус­пільної діяльності.

За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-мате­ріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі: державної, політичної, господарської, наукової діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", «Наталка Полтавка», "Москаль-чарівник''). Він першим використав народнорозмовні багатств полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, за­клав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови". Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменни­ки й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова Г. Котляревського спиралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки - Основ'яненка — на харківську, мова І. Вагилевича, М, Шашкевича, Я. Головацького — на говірки Галичини тощо. Т. Шевченко першим "піднісся до розуміння синтетичності і соборності" літературної мови. Проте ще довго точилася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами доступали,О. Пчілка, М. Драгоманов, В. Мова (Лиманський), М. Старицький, І. Франко, Леся Українка, М. Коцю­бинський. Проти були П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, А. Кримський. Через певний час дискусія привела до засудження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак сучасна літературна мова широко використовує галицькі еле­менти: в абстрактній лексиці (засада, властивість, заро­зумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); адміністра­тивно-канцелярській сфері (звіт, уряд),подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді).

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм.

Вправа 1.

Ембарго, акциз, валюта, кон’юктура, маркетинг, позика, кошторис, резюме

1. Кошти мають бути використані за цільовими призначеннями. 2 Звільнити Спасенко О.П. з посади у зв’язку з невиконанням ним своїх прямих і непрямих службових обов’язків. 3. Нам потрібно об’єднати воєдино усі свої палкі зусилля. 4. На цьому засіданні слід підвести коротке резюме висловленого. 5. Мені треба подати до відділу кадрів свою власну автобіографію.

Українська літературна мова як вища форма загально­народної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опануван­ня якими сприяє підвищенню культури мови.

В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всере­дині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є пору­шенням норми: дослід/ження, поход/ження.

Норма	Калька
постачальник	поставщик
навчальний	учбовий
численний	багаточисельний
нечисленний	малочисельний
захід	міропиємство
збігатися	співпадати
зіставляти	співставляти
наступний	слідуючий
ставитися	відноситися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими мо­делями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Українські	Російські
відповідники	дієприкметники
вирішальний	решающий
наступний	последующий
попередній	предшествующий
бездіяльний	бездействующий
вступник	поступающий
завідувач	заведующий
службовець	служащий

Українські відповідники	Російські конструкції
На ваш погляд	по вашому усмотрению
у службових справах	по делам службы
зі службового обов’язку	по долгу службы
за наказом	по приказу
після закінчення терміну	по истечении срока
через недбалість	по небрежности
за законом	по закону

Норма	Порушення норми
укладати угоду	заключати угоду
брати участь	приймати участь
впроваджувати у виробництво	внедряти у виробництво
відшкодувати збитки	возмістити убитки
витяг із протоколу	виписка із протоколу
чинне законодавство	діюче законодавство
обіймати посаду	займати посаду

1) фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випро­бувати, підрозділ, дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укла­дається, безстроковий, .зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми/слова пи­шуться за традицією, а не відповідно до норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматич­ному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, с обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою ре­чення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак окли­ку, знак питання, три крапки); між частинами складного ре­чення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підме­том і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи — це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання доку­ментів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури. Проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу вживання розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки. -

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку: історію — можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу — його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розу­міють видозміни однієї і тієї й самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфо­логічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідни­ках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто корис­тується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і по­слідовно дотримуватися їх.

Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.

Літературна мова має дві форми вживання:

1. 
   Писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;
   
2. 
   Усну – розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.
   

Вправи на закріплення вивченого

1. 
   Кошти мають бути використані за цільовими призначеннями. 2. Звільнити Спасенко О.П. з посади у зв’язку з невиконанням ним своїх прямих і непрямих службових обов’язків. 3. Нам потрібно об’єднати воєдино усі свої палкі зусилля. 4. На цьому засіданні слід підвести коротке резюме висловленого. 5. Мені треба подати до відділу кадрів свою власну автобіографію.
   

1. 
   Декану НПУ ім. М.П. Драгоманова доц Кравченко Семенуу Івановичу студента 13 групи природничо-географічного факультету Мілютенко Михайла Тимофійовича.
   
2. 
   Я, Данилко А.А., народився 1.12.1986року;
   
3. 
   Прошу прийняти мене на посаду менеджера по рекламі з 15. ІV. 2002р із випробовувальним строком 1 місяць.