Українська музична література



Сторінка3/4
Дата конвертації14.04.2017
Розмір0.66 Mb.
ТипПлан-конспект
1   2   3   4

«Симфонієта»


Симфонієта — один з перших на Україні творів, в якому втілення авторської оригінальної концепції здійснене через полістильовий синтез. Твір має підзаголовок «Іn modo collage». Різні форми включення іншостильового матеріалу: це цитата (Л. Бетховен — тема долі з П'ятої симфонії), алюзія (Г. Малер — траурний марш — перша частина Третьої симфонії), колаж (Й. С. Бах — до-мінорна прелюдія з першого тому ДТК), «тональна стилізація», яка охоплює всі частини, всі рівні драматургії (С. Прокоф'єв — «Класична симфонія»).

Головний образ твору — Юність. Її впевнений і непереможний характер в головній партії першої частини, ліричне освітлення — в побічній партії першої частини і в другій частині, «грайливе» звучання — на початку третьої. Своєрідність драматургії – зміщення зони конфлікту в фі­нал—з його раптовими переключеннями із «задерикувато-грайливого» в драматичний і навіть трагічний план.

Перша ча­стина. Мужній, рішучий характер головної партії. Створення образу юності, нашого молодого сучасника. Використання і органічне поєднання різних стильових джерел з інтонаційного фонду своєї епохи — це початок «Класичної симфонії» С. Прокоф'єва (вступний двотакт і головна тема) і тема головної партії Першої симфонії Д. Шостаковича з її вольовим напором і тривожністю, та інтонації пісень-маршів Ї. Дунаєвського.

Зародження прихованого конфлікту перед репризою першої частини, його акордо­ве вторгнення у другій частині, відкритий виступ сил контрдії — в середньому розділі дру­гої частини та середина першо­го розділу фіналу (колаж до-мінорної фуги Й. С. Баха з'єднується з лі­ричною темою другої частини (нереальне, мерехтливе звучання дзвіноч­ків) і мелодичним пунктиром головної теми першої частини). Фінал є виявом всіх форм конфлікту. Скорботне соло тромбона і траурна хода скла­дають той новий рівень образності, після якого неможливе повернення в сферу безхмарно-радісного життєсприйняття. Від­сутність в репризі фіналу скерцозної теми. Філософське мудре завершення симфонії про життя у всьому його діалектичному розмаїтті, з його цінністю і красою, його трагічними моментами, що потребують переборення.


Симфонія №2 «Героїчна»

Написана для великого симфонічного оркестру. Основний героїчний образ опосередковано пов'язаний із темою Другої світової війни, його розкриття у психологічно-по­глибленому ракурсі. Продовження традицій романтичного мистецтва, в центрі образної концепції твору – особистість з її складною психологічною еволюцією у розкритті героїчного. Проте основне проти­річчя тут породжується не безпосередньо у зіткненні особи і оточуючої дійсності, між суб'єктивним і об'єктивним, особистим і загальнонарод­ним, а виникає опосередковано, у внутрішніх суперечностях самої осо­би. Тричастинна будова циклу.



Експозиція першої частини – показ основного тематичного матеріалу симфонії та засобів розвитку тематизму. Тема головної партії – героїчна тема-теза, її експресивне напружене звучання. Сонорно-кластерний тип тематизму. Інтонаційні джерела теми – симфонізм Б.Лятошинського та Д.Шостаковича.

Використання фактурно-колористичних сонористичних засобів у розвитку тематизму зв’язувальної партії.



Тема побічної партії – лірико-драматична. Посилення її експресивності напруженими хроматично-загостреними інтонаціями. Використання принципу поліфонічно-підголоскового розшарування мелодії.

Функціональна спорідненість заключної партії зі сполучною.

Безперервне тематичне оновлення матеріалу, його імпровізаційна, варіантна мінливість зумовлюють відсутність репризи в першій частині, яка складається з експозиції і розробки.

Друга частина. Філософська узагальненість, психологічна поглибленість ліричного образу частини через трасформацію героїчної теми 1-ї частини в тему пасакалії.

Будова третьої частини на темі побічної партії 1-ї частини. Створення експресивного лірико-драматичного наростання. Ствердження героїчної теми.



Музична література

Є.Ф.Станкович. «Симфонієта», Симфонія №2 «Героїчна».



Балет «Ольга» (1981)


Це масштабна епічна панорама державного і народного побуту Київської Русі. Розкриття морально-етичних колізій сильної, непересічної особистості княгині Ольги.

Будова музичної драматургії «Ольги» за законами симфонізму. За принципом музичного розгортання це балет-симфонія, де інтонаційно-тематичні контрасти і зв'язки, кульмінації і спади складають єдину си­стему образів, пов’язаних логікою внутрішнього розвитку.

Використання лейттем, що служать емоційними символами по­нять, почуттів, явищ. Їх динамічність, не однозначність за образним змі­стом, активна взаємодія між собою. Чітке відтворення музикою сценарного плану, послідовне відтворення епізодів і конфліктних ситуацій, що складають основу драматичної дії. Інтонаційно-образний зміст балету, використання різних мовно-стильових сфер («державної» мовної сфери, народно-жанрової та лірико-психологічної, пов’язаної з драмою Ольги). Використання старовинних пластів фольклору, пов’язаних із побутом та звичаями східнослов’янських племен (обрядово-календарних наспівів, плачів, знаменного розспіву, билинних мотивів). Не використовує цитат.

Особливості тематизму Ольги, поєднання мовної виразовості з типовою народно-пісенною варіантною повторністю. Розгортання психологічної драми Ольги (перша і друга дії з кульмінацією в сценах «Боротьба за престол», «Помста Ольги», «Муки Ольги»). Еволюційний розвиток образу – подолання особистої драми в ім’я державної ідеї.



Музична література

Є.Ф.Станкович. Балет «Ольга».



Опера «Цвіт папороті» (1979)


Написана за мотивами гоголівських творів. Відтворення його пісенно-поетичного сприйняття світу, гумору жанрових сценок, героїки народного характеру, романтичності висловлювання. Народна пісня – основне джерело мелосу опери. За жанровим різновидом – це фольк-опера. Будова опери з вступу і трьох дій – трьох епічних полотен, в кожному з яких Україна показана через різні призми узагальнення (духовна сила народу, 1дія; поезія народного побуту і фантазія, 2дія; героїка подвигу, 3дія).

Відмова від академічних оперних форм (арій, ансамблів, речитативів) і орієнтація на специфіку народних хорових колективів. Хор і оркестр – два головні учасники дії. Танцювальні ритми, як об’єднуюче начало всіх дій опери.



Музична література

Є.Ф.Станкович. Опера «Цвіт папороті».



Музика української діаспори

Останнє десятиріччя XIX ст. – початок ери української еміграції у США та інші європейські країни, особливо в Австрію, Німеччину та Францію. Чималі музичні здобутки української діаспори. Це композитори, диригенти, виконавці, співаки зі світовим іменем.

Яскраві представники композиторської школи діаспори: Олександр Кошиць, Антін Рудницький, Сергій Борткевич, Висиль Безкоровайний, Ігор Соневицький, Вірко Балей, Зіновій Лавришин, Микола Фоменко, Юрій Фіала, Лариса Кузьменко, Гері Кулеша у США та Канаді, Федір Якименко та Мар'ян Кузан у Франції, Андрій Гнатишин у Австрії. В останні роки за межами Батьківщини, у США, опинився Леонід Грабовський. Майже постійно в Італії мешкає Володимир Зубицький.

Сергій Борткевич (1877 – 1952) – донині майже невідомий на батьківщині український композитор. Навчався в Харкові, згодом у Петербурзькій консерваторії по класу фортепіано К.Фон-Арка, по класу композиції А.Лядова (1896 – 1900). Продовжив музичну освіту в Лейпцизькій кон­серваторії (1900-1902). Отримав Шуманівську премію як кращий студент-виконавець року.

Жив у Берліні (1904-1914), виступав з концертами в Німеччині, містах Австро-Угорщи­ни, Італії, Росії, Франції. Професор консерваторій в Берліні та Харкові.

Емігрує до Константинополя у 1920 році, викладає у Греко-російській консерваторії, згодом переїзджає до Відня. Виступає як піаніст. Веде клас фортепіано у Віденській консерваторії. На його честь засноване товариство його імені у Відні (до 70-річчя музиканта).

Вивчення творчості композитора доктором філософії Бомбейського університету Багваном Тадані (Канада).

Основні твори композитора: опера «Акробати», балетна сюїта «Тисяча й одна ніч», 2 симфонії, симфонічна поема «Отелло», «Російська рапсодія» для фортепіано з оркестром, 3 фортепіанних концерти, скрипковий та віолончельний, во­кальні цикли на слова Поля Верлена, камерно-інструменталь­ні мініатюри. Виконання першої симфонії «З моєї Батьківщини» оркестром Віденської філармонії під батутою автора. Прояв української тема­тики в мелодиці другої та четвертої частин. В Україні перше виконання відбулось у Києві (2001) з ініціативи відомого піаніста Миколи Сука, який останніми роками проживає у США.

Олександр Кошиць (1875—1944), хоровий диригент, композитор, етнограф, автор духовної музики і обробок народних пісень. Закінчив Київську духовну академію (1901), музично-драматичну школу М.Лисенка по класу композиції Г.Любомирського (1910), викладав спів і керував хором цієї школи. Разом з Лисенком організував хорове музичне товариство «Боян» (1905). Диригент студентського хору Київського університету, українського театру М.Садовського, з 1913 – викладач консерваторії. Співорганізатор Українського національного хору та Української республіканської капели (1919-1921), з якою виїхав до Західної Європи, де і залишився (1924). Працював диригентом українських хорів США і Канади. З 1941 – викладач диригентсько-вчительських курсів у Вінніпегу. Ініціатор заснування в Канаді музичної хорової школи, де українські діти навчалися хорового співу, зберігаючи зв'язок з культурою рідного краю.

Все своє життя присвятив — і як композитор, і як диригент — пропаганді у світі української пісні, української класичної музики. Основний жанр творчості — хорові обробки народних пісень, у яких виступає продовжувачем стилю М. Лисенка та М. Леонтовича. Серед творів духовної музики — п'ять повних Літургій для хору, численні окремі літургійні композиції (бл.82), обробки народних пісень (бл.100) – «Колядки і щедрівки», «Веснянки», «Українські хори – народні пісні», «Українські пісні для хору».



Завдяки О. Кошицеві українська пісня стала відомою у світі й здобула визнання, як унікальне художнє явище. «Щедрик» М. Леонтовича у виконанні його хору став одним із найпопулярніших шлягерів у США.

Микола Фоменко (1894—1961), композитор, піаніст, педагог, музичний критик. Випускник Харківської консерваторії по класу С.Богатирьова (1929). Викладач Харківської консерваторії, музичний редактор видавництва «Мистецтво» в Харкові. Під час Другої світової війни виїхав на Захід, з 1950 – у США. З 1951 року працював в Українському музичному інституті в Нью-Йорку. Як піаніст концертував в Україні й Америці. У творчості надавав перевагу фортепіан­ним мініатюрам, хоча написав і опери «Ганна», «Івасик-Телесик», «Маруся Богуславка», а також симфонічні партитури.

Михайло Гайворонський (1892—1950), композитор, скрипаль, диригент, педагог, музичний критик, музично-громадський діяч. Закінчив учительську семінарію (1912), гри на скрипці навчався у Вищому музичному інституті у Львові. У 1914 році вступив до лав українських січових стрільців, організував військовий оркестр і був його капельмейстером. У 1919 – головний капельмейстер Української галицької армії, згодом керівник оркестру Українського театру в Кам'янці-Подільському. Вів клас скрипки в ВМІ ім.М.Лисенка (1920-1929), диригував хоровими колективами «Бандурист» і «Боян». З 1923 року жив і працював в Америці. Разом з Р.Придаткевичем заснував Українську музичну консерваторію в Нью-Йорку (1924). Йому належать збірки пісень для мішаного хору з Лемківщини та Закарпаття, пісні – «Їхав стрілець на війноньку», «За рідний край», «Ой впав стрілець», обробки українських народних пісень – «Колядки і щедрівки», «Колядки», «Гуцульське Різдво», церковна музика, твори для симфонічного, духового оркестру – сюїта «З Гуцульщини», рапсодія «Довбуш», «В'язанки стрілецьких пісень», марші, увертюри, твори для скрипки та ін.

Василь Безкоровайний (1880—1966), композитор, педагог, укра­їнський музичний діяч. Закінчив фізико-математичний факультет Львівського університету (1908), учителював у гімназіях Львова, Станіслава, Тернополя, Золочева (1908-1935). Навчався у Львівській консерваторії по класу композиції М.Солтиса. Диригент хору Тернопільського «Бояну» та церковного хору у Львові. Організатор філій львівського Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Тернополі і Золочеві. Активний учасник музичного життя, член музичного товариства ім. М.Лисенка. У 1944році емігрує в Австрію, згодом у США. Активна музична діяльність — керівник мішаного хору Українського конгресового комітету, викладач форте­піано в Українському Музичному Інституті Америки, організатор разом з дружиною великих музично- громадських акцій. Творчість численна (понад 300 опусів) та різножанрова, традиційна за мане­рою, переважно пов'язна з аматорсь­ким репертуаром хорів та співаків. Серед його солоспівів вар­тують згадки твори на вірші О. Олеся «Чари ночі», Т. Шев­ченка «Думи мої», «Сон», дитячі пісні — «На свято матері» на слова Г. Черінь, «У мамин день» на слова Г. Завадовича. У хоровій спадщині особливо цінними вважаються духовні хори.

Юрій (Джордж) Фіала (нар. 1922 р.), композитор, піаніст, диригент, педагог. Навчався у Київській консерваторії по класу композиції Л. Ревуцького, по класу оркестрування Б. Лятошинського. Продовжив навчання у Вищій музичній академії в Берліні (1942-1945) та в Королівській музичній консерваторії в Брюсселі (1945). З 1949 р. живе в Монреалі (Канада). Його перу належить понад сто опусів. Значне місце української тематики в його художньому світогляді. Особливо приваблюють такі його твори, як Літургія на 1000-ліття християнства в Україні, Українська сюїта для віолончелі та фортепіано, симфонічна поема «Тіні забутих предків» тощо.
Ігор Соневицький (1925—2006), музично-громадський діяч, диригент, піаніст-акомпаніатор, музикознавець-публіцист, композитор. Навчався у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові, у Віденській музичній академії. Закінчив Високу державну музичну академію в Мюнхені (1950). Ступінь доктора філософії одержав в Українському Вільному університеті в Мюнхені (1961). Професор музикології в Українському католицькому університеті в Римі (1967). Викладач УМІ Америки (1952-67), Українського католицького університету, Академії св.Юра в Нью-Йорку (з 1978), президент УМІ Америки (1959-61). Диригент оркестру Державної музичної академії в Мюнхені (1947-50), Українського оперного ансамблю, різних хорів – «Думка» і «Заграва» в Нью-Йорку та ін. Зарубіжний член СКУ. Тісні й різнобічні контакти з Україною в останні роки. Виконання хорових й інструментальних композицій в рамках фестивалю «Музика українського зарубіжжя» у Львові та Першого «Музик-Фесту» в Києві. Частий гість в Україні, участь в концертах, виступи з науковими лекціями.

Автор хорової, вокальної, театральної, інструментальної музики. Стилістика його творчості — загалом традиційна, породже­на, вочевидь, глибокою ностальгією за вітчизняною культу­рою, прагненням передати там, в Америці, аромат рідної пісні, релігійної спадщини. Він автор єдиної української моноґрафії про життя і творчість Артемія Веделя. На все життя зберіг він трепетний спогад про Василя Барвінського — видатного митця і педагога, котрий підтримав його, заохотив до занять композицією. Мотиви народних пісень і танців, колорит карпатського фольклору у Фортепіанному концерті.



Мар'ян Кузан (1925—2005), композитор, диригент. Дворічним з сім'єю виїхав до Франції. Вчився гри на скрипці у О.Мессіана (дружив з ним). У 1947р. закінчив Парижську консерваторію. Організатор і диригент оркестру Люксембурзької компанії телебачення. Зарубіжний член НСКУ. Композитор-модерніст, експериментатор. Йому більше імпонує вишуканий, модерний світ, котрий він пізнає не лише з музичних вражень «мистецької столиці Європи» — Парижа, а й із малярства, зокрема, з картин улюбленого його художника і родича Якова Гніздовського. Важливе місце в художньому світогляді посідає і українська класична поезія, зокрема, вірші Т. Шевченка.

Серед його найцікавіших творів — ораторія для хору, оркестру та солістів на текст філософської поеми Т. Шевченка «Неофіти», кантата для хору, оркестру та соліста-тенора «Давидові Псалми». Образам модерного малярства присвя­чено симфонічну сюїту «Дивний світ Якова Гніздовського».



Вірко Балей (нар.1938р.), диригент, піаніст, композитор, педагог, музичний діяч. З 1949 року живе у США. Закінчив консерваторію в Лос-Анджелесі (1962), гри на фортепіано вчився у Р.Савицького-старшого. Професор Невадського університету в Лас-Вегасі, де живе і працює.

Тісно співпрацює з українськими митцями, часто приїжджає з концертами до Києва і Львова (з 1988р.). Зарубіжний член НСКУ. Серед кращих його творів — концерти для фортепіано і скрипки з оркестром, камерна музика.



Андрій Гнатишин (1906—1995), композитор, диригент, музично-громадський діяч. Студіював теологію в Богословській академії, музику – у Вищому музичному інституті по класу С.Людкевича, Г.Левицької, Н.Нижанківського, Б.Кудрика. Закінчив Нову консерваторію У Відні (1934). Керівник хору української католицької церкви св.Варвари у Відні, що понад двісті років залишається духовним осередком укра­їнства в австрійській столиці. Автор рецензій, статей у пресі, знавець церковної музики. Принципово залишався все життя вірним засадам української церковної традиції. Основний жанр його музики — літур­гійний. Його перу належать декілька повних Служб Божих і значна кількість (понад 100) окремих наспівів, хорів та солоспівів на духовні теми. Він продовжує стиль М. Лисенка та К. Стеценка, досягаючи у кращих своїх творах, таких, як хор «Люди ж мої, люди», солоспів «Богородице, Діво» та деяких інших, рівня своїх славетних попередників.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Українська музична література iconВимоги з предмета українська музична література для студентів ІІІ курсу /5-й семестр, зимова сесія/ спеціалізація,,Теорія музики” викл. Соловей Л. М
Музична культура IX – І пол. ХV ст. Княжа доба. Духовно-християнська галузь культури
Українська музична література iconУкраїнська музична література
Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації
Українська музична література iconУкраїнська музична література
Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації
Українська музична література iconУкраїнська література, 5-12 кл
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет "українська література" набуває особливої актуальності
Українська музична література iconУкраїнська література, 5-12 кл
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет "українська література" набуває особливої актуальності
Українська музична література iconГіпермаркет Знань>>Українська література 10 клас
Українська література:«Життя І творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру»
Українська музична література iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"
Українська музична література iconУрок № українська література 11 клас 27. 01. 2014
...
Українська музична література iconУкраїнська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx
Українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії....
Українська музична література iconВчитель Лукашук Н. М. Українська література 11 клас
Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм)....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка