Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації



Сторінка1/3
Дата конвертації02.05.2017
Розмір0,5 Mb.
  1   2   3
    Навігація по даній сторінці:
  • Суми 2011


УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА



(1911 - 1979)

До 100-річчя від дня народження

Біобібліографічний покажчик


Суми 2011

Юрій Ступак : до 100-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. О. К. Линник – Суми, 2011. – 23 с. – (Краєзнавці Сумщини).


Відповідальна

за випуск Фролова Т. І., директор
Матеріал

підготувала Линник О. К., головний бібліограф відділу

краєзнавчої літератури та бібліографії


Редактор Абакарова О. Б.
Комп’ютерний

набір Линник О. К.


Відгуки та пропозиції просимо надсилати

за адресою:
40030, м. Суми,

вул. Героїв Сталінграду, 10

Обласна наукова бібліотека
22-47-65
library_on@sm.ukrtel.net

sumy_lib@mail.ru



http://www.ounb.sumy.ua
ПЕРЕДМОВА
Біобібліографічний покажчик присвячений творчому і науковому доробку відомого краєзнавця, кандидата філологічних наук Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, мистецтвознавцю і фольклористу Юрію Петровичу Ступаку.

Бібліографію своїх публікацій Юрій Петрович склав власноруч. У наші руки вона потрапила років через двадцять після того, як науковця не стало від читача-колекціонера, який добре розумів ціну надрукованого.

Покажчик відкривають статті відомого сумського краєзнавця Г. Т. Петрова «Неспокій» і кандидата філологічних наук О. Вертія «Острівець українського духу», присвячені науковому і творчому доробку науковця. Покажчик включає публікації Ю. П. Ступака (окремі видання, статті в книгах, журналах, газетах), рецензії, переклади, видання під редакцією науковця, а також літературу про нього та його творчу діяльність.

Покажчик містить матеріали, опубліковані Ю. П. Ступаком як під своїм прізвищем, так і під псевдонімами (С. Юрченко, Ю. Петренко, В. Павленко), або без підпису.

Матеріал нами систематизований за типами видань, а в середині – в хронологічному порядку. Хронологічні рамки включеної інформації – 1932 –1981 рр.

Всі джерела переглянуто de visu (за рідким виключенням – у разі їх відсутності), уточнені і доповнені, проанотовані.

Інформація про публікації подана з максимальною повнотою, але не є вичерпною.

Є перелік періодичних видань, в яких публікувався Ю. П. Ступак, допоміжні іменний і географічний покажчики.

Розрахований на науковців, краєзнавців, вчителів, бібліотекарів, учнівську та студентську молодь і буде корисний усім, хто цікавиться питаннями культури, мистецтва, фольклору, історії нашого краю.

НЕСПОКІЙ
При знайомстві з Юрієм Петровичем Ступаком, сумським літературознавцем, фольклористом і педагогом, в очі насамперед впадала його незвичайна залюбленість в працю. Він не мислив себе поза щоденними кропітними заняттями в книгосховищах, в архівах, за робочим столом. Його щиро подивовував геній народу, який проявлявся у невмирущих піснях, у творах літераторів і митців минувшини і сьогодення. Подивований, він поспішав прилучити до кола цінителів прекрасного якомога більше людей. Така передісторія появи написаних ним книг та брошур і понад 300 статей, нарисів та рецензій.

Між нас, на Сумщині, Ю. П. Ступак прожив майже 45 літ – літ найвагоміших своїм доробком. Син бідняка з села Гаврилівка на Дніпропетровщині, вихованець Харківського інституту народної освіти, він у 1934 році почав викладати українську літературу в Охтирському педучилищі, а після Великої Вітчизняної війни завідував кафедрами педагогічних вузів: спершу – у Конотопі, потім – у Глухові і з 1953 року – у Сумах. Вів значну громадську роботу. Зараз, знайомлячись з його життям, оглядаючи звершене ним, мимоволі відзначаєш, а як же усе-таки мало ми знали про нього. Почасти причиною тому – його скромність, почасти – наша неуважність.

Чи всім відомо, що Юрій Петрович був журналістом? А він у свій час завідував відділом редакції республіканської піонерської газети «На зміну» (нині «Зірка»). Промовистим фактом його біографії є участь у героїчній обороні Севастополя у складі колишнього 381-го стрілецького полку Приморської армії. Широкий загал дізнався про це лише після смерті Ю. П. Ступака, тоді, як медаль «За оборону Севастополя», якою він був нагороджений, вручили його дружині.

Несподіванкою для мене, та й не тільки для мене, стала зустріч з віршованими перекладами Ю. П. Ступака з російської і білоруської мов.

Щаслива здатність сповна віддавати сили темам, визначальним у науковій діяльності, дозволила Ю. П. Ступакові сказати нове слово в науках, до яких прихилялося серце. Ось тут, здавалось би, вже все було на виду. Ми пам'ятаємо, як йому присвоїли вчений ступінь кандидата філологічних наук, прийняли до Спілки художників СРСР. Сотні прочитаних ним лекцій у вузівських стінах і поза ними засвідчили його непересічну ерудованість. Численні публікації в пресі (він виступав з ними чи не найчастіше від усіх науковців-колег у Сумах) тримали нас в царині його зацікавлень. Та коли знову переглядаєш написане Юрієм Петровичем, зіставляєш з працями попередників, значущість його доробку вражає, як ніколи раніш.

Ти наче робиш несподіване відкриття, і як добре, що академіки Максим Рильський і Олександр Білецький своєчасно помітили той доробок і, що не менш важливо, глибоко і справедливо оцінили його.

Ні, не випадково випускник Харківського інституту народної освіти Юрій Ступак працював у редакції піонерської газети. До роботи з дітьми у нього лежала душа. Турбота про їх виховання, громадянське змужніння спрямувала його увагу на вивчення дитячої літератури. У 1932 році у початкуючого науковця з'являється друком перша стаття. Вона має промовисту назву — «За бойову дитячу п'єсу». Подальші праці Ю. П. Ступака сприяли ширшому, цілеспрямованішому використанню дитячої книжки у вихованні підростаючого покоління, приділенню більшої уваги курсу дитячої літератури в педвузах і педучилищах республіки.

Згодом вчений першим в літературознавстві створює систематизований огляд української народнопоетичної творчості для дітей і української дожовтневої дитячої літератури. У співавторстві з Д. М. Білецьким (нині професором Сумського педінституту) підготовляє для педвузів і педучилищ посібник «Українська дитяча література» (1963), а в співавторстві з Д. М. Білецьким і іншими науковцями – посібник «Дитяча література» (1967).

Вдале застосування єдності педагогічних і естетичних критеріїв при оцінці творів принесло загальне визнання сумському авторові. На особливій цінності Ступакових праць в галузі дитячої літератури наголошували член-кореспондент АН УРСР Є. П. Кирилюк і академік Академії педагогічних наук СРСР О. Р. Мазуркевич.

Як фольклорист і педагог Ю. П. Ступак першим висвітлив народні погляди на виховання дітей, довів закономірність вживання терміну «народна педагогіка», показав ту велику роль, яка належить народній педагогіці в розвитку педагогічної думки. Цій темі присвячено його брошури «Педагогічні ідеї в українській народній поетичній творчості» (1958) і «Виховне значення українського фольклору» (1960), статті «До вивчення народної педагогіки», «Фольклор і педагогіка» тощо.

Після появи Ступакової розвідки «Педагогічні погляди О. В. Духновича» на сторінках журналу «Советская педагогика», фахівцями вона була визнана найкращою працею про Духновича-педагога з усіх написаних до того у нас і за рубежем. Дослідження дістало міжнародний резонанс. Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі видало його окремою брошурою.

Паралельно упродовж всього періоду наукової діяльності Юрій Петрович вивчав літературно-мистецькі зв'язки українського народу з іншими народами нашої багатонаціональної Вітчизни. «Чуття єдиної родини» знайшло в його особі палкого шанувальника і пропагандиста.

Він належав до тих вчених, що в перші повоєнні роки започатковували дослідження українсько-білоруських літературних взаємин. Його статті і розвідки в журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень», «Україна», в газеті «Правда Украины», «Літературній газеті», стали немовби відправним пунктом для поглибленого і пильного вивчення українсько-білоруських культурних взаємовпливів у наступні десятиліття.

З часом, коли Юрія Петровича все владніше манило до себе мистецтвознавство, він задумав створити монографію про мистецькі зв'язки України з братніми республіками Радянського Союзу. Реалізуючи задум, він написав нарис «Крамськой і Україна», виданий 1971 року в Києві. Нарис відновив у нашій пам'яті одну з найпрекрасніших сторінок російсько-українського єднання. Не один місяць віддав він створенню нарисів про українсько-грузинські, українсько-вірменські, українсько-абхазькі мистецькі зв'язки. В даному випадку йому теж випало бути першопрохідцем.

Загальновідома любов Юрія Петровича до книги. Він мав хорошу особисту бібліотеку. Ії розміри не вражали. Це було вимогливо дібране зібрання книг з фаху. Серед інших воно виділялося наявністю в ньому значної кількості бібліографічних видань. Бібліографію називають компасом в книжному морі. У спілкуванні з цією наукою Юрій Петрович провів немало щасливих хвилин. Даниною любові до неї є брошура «Бібліографічна робота вчителя літератури» (1961). В душі він завжди залишався педагогом і до вчительських потреб раз у раз поверталися його думки. Про бібліографічні публікації Ю. П. Ступака схвально відгукувався член-кореспондент АН УРСР літературознавець П. М. Попов.

І була ще одна любов у Юрія Петровича – краєзнавство. Зріднившись з Сумщиною, він не минав першої-ліпшої нагоди, щоб віднайти і ознайомити нас з невідомими або призабутими фактами з культурного минулого нашого краю. Найбільшим досягненням Ступака-краєзнавця є його книга «Визначні художники на Сумщині» (1969) – перша мистецька біографія області. В останні роки життя вчений написав книгу «Кроки до пізнання прекрасного», яка є першою спробою створення посібника з мистецького краєзнавства в школі.

Висока ерудованість, чудова обізнаність Ю. П. Ступака з багатьма галузями науки чи не найкраще виявилася у нього як одного з авторів першого видання Української радянської енциклопедії та Шевченківського словника.

Працелюбства Ю. П. Ступаку не треба було позичати. Пішовши в 1971 році на пенсію, він трудився, здавалось, ще з більшим завзяттям. Не хотів знати спокою. За вісім пенсійних літ написав третину своїх праць.

У жовтні 1979 року стався трагічний за наслідками інфаркт. В архіві науковця уже були підготовлені до друку близько десятка значних за обсягом робіт.


Г. Петров

(Червоний промінь. – 1981. – 23 лип. – С. 3)

ОСТРІВЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ
Кажуть, він був занадто обережним. Хто знає, швидше за все у тій обережності вбачаю мудрість: жив бо в нашу епоху, i потрібно було аналізувати кожен свій крок, кожне слово. Та Юрій Петрович робив це зовсім не задля забезпечення життєвого затишку з блаженним тихим існуванням. Неспокій був для нього блаженством.

1968 року я вступив на перший курс філологічного факультету Сумського педінституту. Ю. П. Ступак був на той час у творчій відпустці i завершував роботу над докторською дисертацією, але його ім'я не сходило з вуст викладачів та студентів.

– Ось прийде Ступак, буде що послухати!

– Е, тут потрібно проконсультуватися з Юрієм Петровичем.

– Ходяча енциклопедія. Здається, знає геть чисто усе...

Звісно, такі відгуки інтригували і ми нетерпляче чекали, коли він буде читати давню літературу.

Haрешті, після зимових канікул у розкладі занять побачили: "Давня українська література. В.о. проф. Ю. П. Ступак". I ось до аудиторії зайшов високий, ставний та інтелігентний чоловік. Спокійний вираз обличчя, мудрий, із ледь уловимим серпанком якогось внутрішньо затаєного болю погляд очей, повна зосередженість на тому, що мав говорити студентам, нічим i нічого не підкреслював у co6i. Така природна невимушеність i простота, що приховували винятковий інтелект, який ось-ось мав вибухнути потоком інформації, думок, проблем, ідей та узагальнень, одразу прикували до нього молоді душі i серця. Не знаю хто і як, а я й досі відчуваю себе в полоні його ідеально чистого, величного i принадного світу української духовності. Світ той був до того ж вельми войовничий.

Hi, Юрій Петрович ніколи – нi на лекціях, ні у приватних розмовах – офіційно не висловлювався критично на адресу радянської держави та и авангарду – КПРС, але завжди вмів скерувати думку на антилюдяний підтекст їх ідеології та політики. Робив це досить уміло, не виходячи, так би мовити, за рамки дозволеного. Ніколи не наголошував на «історичних» рішеннях чергового з'їзду КПРС та їх ролі у формуванні "високої" духовності нашого сучасника. Так чинив i стосовно інших ідеологічних догм, праць класиків марксизму-ленінізму тощо. Натомість, як на заняттях, так i в наукових працях, наполегливо i послідовно з'ясовував національну природу та національну своєрідність того чи іншого явища, загострював увагу на національній проблематиці в літературі, мистецтві, педагогіці. Ці ідеї визначають зміст підручників з дитячої літератури для педагогічних інститутів та училищ, таких його праць, як «Виховне значення українського фольклору", "Видатні художники на Сумщині", розвідок про народні джерела педагогічних поглядів Т. Шевченка, О. Духновича, П. Грабовського.

Назавжди запам'яталася i організована Юрієм Петровичем зустріч з кобзарем i художником Г. К. Ткаченком. Тоді я вперше почув гру на старосвітській бандурі i виконання українських народних дум, історичних пісень та псалмів у класичній кобзарській традиції.

По тому за роки тоталітарного радянського режиму чогось подібного чути не доводилося. "Чому?" – завжди непокоїла думка.

Якась загадковість огортала оте "чому?" i ще сильніше розпалювала iнтepec до кобзарства.

Наче нixто й не забороняє, нixто не переслідує, але самого явища, яке колись було побутовим, немає. Відповідь доводилося шукати в книгах, однак i там їх не знаходив. Там coбi принагідні, здебільшого нудні та нецікаві статейки, від яких більше віяло фальшою, підтасовками, недомовками. Остаточну відповідь одержав, коли мені замовили підготувати радіопередачу про кобзарські традиції Сумщини, а потім майже на цілий десяток poкiв заборонили її давати в ефір, наклавши "вето" на тему в цілому. Заборону було знято лише з настанням горбачовської перебудови й історія кобзарства стала одним з предметів моїх наукових зацікавлень.

Юрій Петрович yмів підтримати, застерегти. Пригадую, як я готував доповідь на звітну наукову студентську конференцію про мотив Правди i Кривди в українському фольклорі. Генетично він виходив з релігійних легенд, а завершувався в казці... "Ленінська правда". Добре розуміючи, що таке моє "наукове відкриття" переконливо доводить абсурдність твердження про народне походження згаданої казки, невідповідність її марксистсько-ленінської методології, отже i штучність, що я можу мати неприємності, Юрій Петрович делікатно попередив про це, i цього разу лихо обійшло мене.

Прикметною рисою вдачі Ю. П. Ступака було вболівання за долю своїх вихованців. Biн ніколи не повчав. Легко, якось невимушено прилучав до cвiту української науки i культури. Одного разу до інституту завітала делегація учених-фізиків з АН України. Звичайно, зустріч з ними в першу чергу було організовано для студентів фізико-математичного факультету, але Юрій Петрович наполегливо радив нам побувати на цій зустрічі. "Toнкощі фізичних явищ вам, можливо, й не будуть зрозумілими до кінця, але ви намагайтеся, насамперед, збагнути суть життєвих принципів та ідеалів ученого, його духовний світ", – говорив він студентам. Ми так i зробили. Справді, та зустріч була для нас вельми i вельми корисною.

Ще був чудовим мистецтвознавцем. Багато розповідав про художників, їх зв'язки з нашим краєм. Учив розуміти мистецтво, "читати" картину. У такому разі радив піти до обласного художнього музею, вивчати творчість якогось окремо взятого художника, його якийсь твір, потім співставляти свої думки, висновки з думками і висновками учених-мистецтвознавців, викладених у наукових працях. Так формувався наш духовний світ на українській основі, який приводив до усвідомлення своєї національної честі та гідності, викликав необхідність самопізнання i самоусвідомлення, гордість за українську культуру, біль за трагічні сторінки її icтopiї. А це ж було в радянську епоху.

Ю. Ступак разом з М. Даньком та Г. Петровим створив в сумському житті українську атмосферу, сам же, в цілому, був ocтрівцем національного духу в місті i краї.


Олексій Вертій,

кандидат філологічних наук

(Червоний промінь. – 1996. – 27 груд.)

I. Публікації

1.1 Окремі видання


  1. Славянская тема в украинской литературе 40-50 годов ХІХ века : (автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук). – Х. : Изд-во Харьковского гос. ун-та им. М. Горького,1952. – 16 с.

  2. Педагогічні погляди О. В. Духновича. – Братислава : Словацьке педагогічне вид-во, 1956. – 22 с.

  3. Педагогічні ідеї в українській народній поетичній творчості / Сум. обл. відділення т-ва для поширення політичних і наукових знань. – Суми, 1958. – 32 с.

  4. Виховне значення українського фольклору / Т-во для поширення політичних і наукових знань УРСР. – К., 1960. – 32 с.

  5. Бібліографічна робота вчителя літератури : посібник для вчителів. – К. : Рад. школа, 1961. – 64 с.

  6. У співавт. Українська дитяча література : посібник для педагогічних інститутів, педучилищ. – К. : Рад. школа, 1963. – 235 с.

  7. У співавт. Дитяча література : [посібник для студентів дошкільних відділів педінститутів та учнів дошкільних відділів педучилищ]. – К. : Рад. школа, 1967. – 543 с.

  8. Видатні художники на Сумщині. – Х. : Прапор, 1969. – 47 с.

  9. Крамськой і Україна. – К. : Мистецтво, 1971. – 51 с.

1.2 В книгах




  1. Пісняр невмирущої дружби // Янка Купала : зб. – Мінськ : Вид-во АН БРСР, 1955. – (Білоруською мовою).

  2. До вивчення народної педагогіки // Наукові записки. Т. 6 (Серія філологічна). Вип. 2 / Сум. держ. пед. ін-т ім. А. С. Макаренка. – Суми, 1957. – С. 160-172.

  3. Леонід Глібов як дитячий письменник // Українська дитяча література : хрестоматія критичних матеріалів : посібник для педагогічних інститутів. – К. : Рад. школа, 1962. – С. 61-64.

  4. Коцюбинський і діти // Там само. – С. 79-83.

  5. Леся Українка і дитяча література // Там само. – С. 86-90.

  6. Використання Т. Г. Шевченком фольклору з навчально - виховною метою // Т. Г. Шевченко в школі. – К. : Рад. школа, 1963.

  7. Пономарьов Степан Іванович // Українська Радянська Енциклопедія : в 16-ти т. Т. 11 / АН УРСР. – К. : Голов. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1963. – С. 385-386.

  8. П. Грабовський і дитяча література // П. Грабовський у школі. - К. : Рад. школа, 1966.

  9. Сторінка з історії українського літературознавства // Українське літературознавство : респ. міжвід. збірник. Вип. 4. – Львів : Вища школа, 1968.

  10. Українсько-білоруські звязки в галузі дитячої літератури // Матеріали конференції по вивченню українсько-білоруських зв'язків – Гомель, 1969. – (Білоруською мовою).

  11. З історії мистецької критики на Україні. М. Сумцов // Українське мистецтвознавство. – 1971. – Вип. 5.

  12. Відбиття українсько-білоруських літературних зв'язків в образотворчому мистецтві // Тези доповідей другої конференції по вивченню українсько-білоруських зв'язків. – Львів, 1972.

  13. [Передмова] // Каталог виставки Я. Красножона. – Суми, 1972.

  14. Крамськой і Шевченко // Збірник праць двадцятої наукової шевченківської конференції / АН УРСР ; Ін-т літ. ; відп. ред. Є. П. Кирилюк. – К. : Наук. думка, 1973. – С. 195-199.

  15. [Передмова] // В. А. Коростелев : персональная художественная выставка : каталог / Сум. худож. музей. – Суми, 1976. – С. 3-6.

  16. Букварь южнорусский // Шевченківський словник : у 2-х т. Т. 1. А-Мол / Ін-т літ-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. – К., 1976. – С. 89-90.

  17. Крамськой Іван Миколайович // Там само. – С. 326.

  18. Крайнюков Олексій Омелянович // Там само. – С. 326.

  19. Красножон Яків Денисович // Там само. – С. 327.

  20. Кролевець // Там само. – С. 330-331.

  21. Шевченко – художник на Сумщині // Тарас Шевченко і Сумщина : збірник / упоряд. О. П. Столбін. – Суми : РВВ облуправління по пресі, 1993. – С. 34-39.

1.3 В журналах

та газетах

1932


  1. Постійна допомога вчителеві // Комсомолець - активіст. – 1932. – № 2.

  2. За бойову дитячу п’єсу // За культурну революцію (Харків). – 1932. – 9 серп.

1935


  1. Танкіст // Ленінська зміна (Харків). – 1935. – 24 січ.

1938


  1. Про молодих учителів // Ленінська зміна. – 1938. – 8 січ.

1939


  1. Щоденник Шевченка // Більшовицька зброя (Суми). – 1939. – 6 берез.

  2. П. Грабовський // Більшовицька зброя. – 1939. –18 квіт.

  3. П. Грабовський // Ленінська зміна. – 1939. – 12 верес.

  4. Лермонтов і українські поети // Більшовицька зброя. – 1939. – 15 жовт.

  5. Мемуари Саксаганського // Соціалістична культура (Київ). – 1939. – № 5.

1940


  1. Нове видання творів Васильченка // Вісті. – 1940. – 7 січ.

  2. П. Мирний // Більшовицька молодь. – 1940. – 28 січ.

  3. Творче життя // Більшовицька зброя. – 1940. – 5 лют.

  4. На могилі Шевченка // Більшовицька молодь. – 1940. – 15 берез.

  5. М. Кропивницький // Соціалістична культура. – 1940. – № 5.

  6. Книги обласних видавництв про Шевченка // Літературний журнал (Київ). – 1940. – № 6.

  7. М. Старицький // Соціалістична культура. – 1940. – № 9.

  8. М. Заньковецька // Колгоспниця України (Харків). – 1940. – № 13-І4.

  9. Юнацькі твори П. Грабовського // Літературна газета (Київ). – 1940. – 9 серп.

  10. Нове про Грабовського // Літературна газета. – 1940. – 9 серп,

  11. Шкільні оповідання Франка // Більшовицька молодь. – 1940. – 23 серп.

  12. Шкільні оповідання І. Франка // Вісті. – 1940. – 11 жовт.

  13. Л. Толстой і українські письменники // Більшовицька зброя. – 1940. – 20 листоп.

  14. Друг української літератури // Вісті. – 1940. – 20 листоп.

  15. М. Старицький // Більшовицька зброя. – 1940. – 6 груд.

  16. Слово глядача // Більшовицька зброя . – 1940. – 14 груд.

1941


  1. Книга про П. Грабовського // Більшовицька зброя. – 1941. – 28 лют.

  2. Франко і його сучасники // Більшовицька зброя. – 1941. - 16 трав.

1945


  1. Толстой і українські письменники // Соціалістична Харківщина. – 1945. – 20 листоп.

1946


  1. Сестра України // Більшовицька зброя. – 1946. – 1 січ.



    Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconОбласна універсальна наукова бібліотека
Управління культури І туризму, національностей та релігій сумської обласної державної адміністрації
Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconРозпорядження голови сумської обласної державної адміністрації 23. 09. 2013 м. Суми №405-од
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Регламенту Сумської обласної державної...
Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconУправління культури І туризму, національностей та релігій Сумської обласної державної адміністрації
Сергія Івановича Побожія. У виданні подано інформацію, в основному, за період з 2004
Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconУправління культури І туризму Сумської обласної державної адміністрації
Поточний бібліографічний покажчик «Сумщина за II квартал 2010 року» вміщує статті з періодичних видань (крім місцевої преси), краєзнавчого...
Управління культури І туризму сумської обласної державної адміністрації iconРозпорядження голови сумської обласної державної адміністрації 30. 12. 2013 м. Суми №544-одс12. 2012 Суми №535-од
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Регламенту Cумської обласної державної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка