Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва



Сторінка1/7
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.87 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7



УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ

ТА РЕЛІГІЙ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА


Н А С И Л Л Я

це сміття, яке треба виносити з дому

новости украины newsru.ua :: в израиле украинского политика задержали по подозрению в семейном насилии

Київ 2014





УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ

ТА РЕЛІГІЙ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

Н А С И Л Л Я

це сміття, яке треба виносити з дому
Методично-правовий орієнтир

Київ 2014

ББК 60.5

Нас 31


Насилля - це сміття, яке треба виносити з дому: методично-правовий орієнтир/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2014. – 64 с.

У методично-правовому орієнтирі обговорюється тема "Насильство в сім´ї", яка є однією із важливих проблем людства. А саме: які види насильства існують; правові основи запобіганню та протидії насильству в сім´ї; як попередити насильство; соціальні заклади по наданню допомоги потерпілим від насильства тощо.

Розраховано на широке коло читачів.

Укладач: Н. Я. Патенок

Відповідальний за випуск: Г. Й. Сорока

© Укладач : Н. Я. Патенок, 2014

© Київська обласна бібліотека для юнацтва, 2014

ВСТУП

Наприкінці XX - на початку XXI ст. проблеми молоді стають особливо актуальними й розглядаються багатьма міжнародними організаціями та урядами різних країн. Так, лише ООН питання про стан молоді розглядала на спеціальних засіданнях у 1980, 1982, 1992 pp., a у 1985 р. було проголошено Міжнародним роком молоді під гаслом «Участь. Розвиток. Мир». Також ООН у 1995 р. було ухвалено Всесвітню програму дій молоді до 2000 р. і на подальший період.

Останніми роками в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, значна увага приділяється розв'язанню конкретних проблем молоді і її соціалізації.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

Незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства у сім'ї в його різноманітних формах, тієї інформації, що є достатньо для того, щоб привернути до цього явища широку увагу. Оскільки у випадках насильства у сім'ї в офіційних статистичних джерелах, зазвичай не виділяються в окрему категорію і складають вагому долю латентної (або прихованої) злочинності, то скласти уяву про справжні масштаби різноманітних видів насильства у сім'ї дуже важко.

В Україні проблема домашнього насильства практично не вивчалася. Тільки протягом останнього часу  теми  насильства  у родині стали предметом публічного обговорення. Для того, щоб перемогти реальне зло, його треба зазнати, відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення. За даними Інституту соціологічних досліджень НАН, 68 відсотків жінок визнають знущання в сім’ї, з них чверть "як правило" або "часто" потерпає від побоїв. Кожна десята дівчина зазнає постійного насильства.

Жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Насилля в сім´ї: поняття, особливості, види…
Насильство в сім'ї – це одна з найбільш поширених у світі форм порушення прав людини.

Проблема сімейного насильства надзвичайно важлива передусім тому, що сім'я є основою суспільства і повинна перебувати під особливим захистом держави. Насильство й жорстокість у сім'ї не лише руйнують гармонію і злагоду в ній, а й виступають однією з передумов злочинності в суспільстві загалом.

За сучасних умов в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, простежуються тенденції до поширення насильницьких дій у сім'ї, на міжособистісному рівні, у стосунках батьків і дітей, чоловіка і жінки.

Аналіз статистичних даних правоохоронних органів з приводу вчинення насильницький дій у сім'ї, свідчить про те, що переважна більшість потерпілих – це жінки і неповнолітні діти. Протягом тривалого часу в Україні проблеми насильства в сім'ї активно не обговорювалися. Першими їх почали порушувати правозахисні громадські організації, передусім жіночі. Завдяки цьому, з'явилася ціла хвиля досліджень і наукових статей, присвячених проблемі насильства в сім'ї, створено телефони довіри, кризові центри, притулки для жінок і дітей тощо.

"Невидимість" проблеми насильства в сім'ї в Україні стосовно жінок та дітей засвідчує, перш за все, відсутність достовірної і повної статистики з цього питання. Існуюча на сьогодні відомча статистика доволі фрагментарна і не відображає загальної ситуації. Цілком зрозуміло, що за відсутності достатніх даних стосовно насильства в сім'ї в Україні неможливо уявити ні його реальних масштабів, ні конкретних причин та проявів.

Майнове розшарування суспільства, зниження рівня життя значної частини населення, соціально-побутова невлаштованість, безробіття, юридична безправність, загальна психологічна напруженість, яка часто призводить до алкоголізації і наркотизації, втрата морально-психологічних орієнтирів негативно відбивається на мікрокліматі в родині, сприяє різкому зниженню рівня культури внутрішньо-сімейного спілкування, призводить до загострення сімейних конфліктів і провокує виникнення сімейного неблагополуччя. Феноменом сімейного неблагополуччя є насильство в родині, що сьогодні набирає загрозливих епідемічних розмірів.

В країнах, де ведеться систематичний статистичний облік, кількість жінок, які страждають від побиття їхніми чоловіками або партнерами, сягає від 40% до 80%. Такого насильства зазнають жінки всіх вікових і соціально-економічних груп.

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, проти кожної п'ятої жінки світу хоч раз у житті було скоєно фізичне або сексуальне насильство, отже, кожна п'ята жінка хоча б один раз у житті зазнає побиття або зґвалтування.

Досвід показує, що абсолютно переважаючу більшість потерпілих від сімейного насильства (за даними американських дослідників, близько 95%) становлять жінки й дівчата.

Це підтверджують дослідження, проведені в різних країнах світу. Зокрема, дослідження, проведені в Шотландії, показали, що за статистикою правопорушень, пов'язаних із злочинами стосовно своїх близьких, жінки є потерпілими в 94% випадків, а кривдниками – лише в трьох відсотках.

У Великій Британії кожна четверта жінка стає жертвою насильства в сім'ї, при цьому кожного тижня від рук своїх теперішніх чи колишніх партнерів гинуть дві жінки. Жінки стають жертвами насильства в сім'ї в 70% випадків. Протягом року кожна дев'ята жінка з тих, що зазнали насильства в сім'ї, отримує серйозні травми, які потребують медичного втручання, 10% повідомляють про втрату свідомості і 5% – про переломи кісток. Насильство в сім'ї є однією з причин кожної четвертої суїцидної спроби, вчиненої жінками. Дослідження, проведені в рамках акції "Державні будинки для дітей", показало, що 75% матерів, які зазнали насильства в сім'ї, повідомили про те, що їхні діти були при цьому свідками.

Насильство в сім'ї як над жінками, так і над дітьми має форми фізичного, сексуального, економічного і психологічного приниження. Практично немає жодної сім'ї, де б жінка або ж дитина не стикнулися з чоловічою або ж батьківською нестриманістю й агресивністю. Людина, яка зневажає свою дружину, дітей, завдає їм фізичного чи морального болю, ображає не лише жінок і дітей, а й суспільство в цілому. Тому ця проблема не є суто жіночою чи приватною, а набуває значення загальносуспільної, державної.

В Законі України "Про попередження насильства в сім'ї" термін "насильство в сім'ї" вживається у такому значенні: насильство в сім'їбудь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.


Фізичне насильство - це навмисне нанесення, фізичних травм, побоїв, різних тілесних ушкоджень, одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану здоров'я або навіть до смерті постраждалого. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, струсу, у вигляді ударів, ляпасів, припікання: гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням самих різних предметів як знарядь бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому отруйних речовин або "медичних препаратів, що викликають одурманювання (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби задушення або утоплення дитини.

У деяких сім'ях серед дисциплінарних заходів використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляпасів до прочуханки ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це дійсно фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Фізичне насильство має гендерну спрямованість. Насильство сприймається, як прояв чоловічої домінантності і агресивності, своєрідним вітанням у культурі. Багатьма чоловіками, жінками фізичне насильство сприймається, як атрибут «нормального» життя. Фізичне насильство, щодо жінки відбувається у стійких подружніх парах, які мають дітей. Жінки, котрі піддаються домашньому фізичного насильства, мають надмірне терпіння і готовність до багаторазовому прощенню кривдника. Це терпіння пов'язані з почуттям страху економічних ускладнень, небажанням залишати дітей без батька, жалістю до чоловіка, побоюванням втрати поваги суспільства.

Взаємодія дітей і батьків аналізується у процесі виховання. Саме цей процес має великий вплив, що надає культурний компонент. У вітчизняної культурі є міф про «користь» фізичного покарання в цілях ефективного виховання, що легітимізує побої у свідомості дорослого.

Фізичне насильство завдає збитків не лише тілесному, а й психологічному добробуту. Але психологічні наслідки фізичного насильства виявити набагато складніше. Вирізняють «синдром свого»: наслідком хронічного побиття є хвороблива боязкість, полохливість, дратівливість, грубість. Ці форми реагування є тотальними, таким чином людина поводиться завжди, він поширює свій острах чи протест проти всіх, навіть і безневинних людей.

Серед підлітків з девіантною поведінкою понад 70 відсотків % має досвід участі фізичного насильства, причому хлопчики й дівчатка приблизно однаковою мірою. Але є гендерна різниця у характері насильства. Дівчатка більшою мірою, ніж хлопчики, відчувають насильство всередині сім'ї, хлопчики – поза нею. Дівчатка піддаються побиттю на більш молодшому віці, зазвичай, до підліткового періоду, хлопчики – вже підлітками.

Фізичне насильство може проявлятися протягом кількох поколінь. У, котрого піддавали жорстокому поводженню, психологія насильства стає частиною власного Я. Він починає виявляти стосовно оточуючим ту ж саму жорстокість, якої був підданий. За низкою досліджень, батьки, які застосовують фізичні методи покарання для своїх дітей, часто походять із неблагополучних родин й у дитинстві страждали від жорстокості своїх.



Сексуальне насильство або спокушання - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) або жінки, дорослим чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносяться також залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за ним, коли він цього не підозрює: під час роздягання, здійснення природних потреб.

Сексуальне насильство, щодо жінок включає у собі секс без її згоди, проти її бажання, із застосуванням фізичної сили, загроз, залякування, насильницьке вчинення статевого акта після побоїв, секс як приниження, і образи.

Сексуальне насильство також включає у собі такі дії, як шантаж, згвалтування, примус до статевим відносинам у непридатній вже формі, примус до статевим відносинам у присутності інших людей, завданню болю і шкоди здоров'ю жертви у вигляді дій сексуального характеру.

Причина полягає в гендерних стереотипах: в Україні, як і у багатьох інших країн світу, шлюб найчастіше розцінюють, як наділення чоловіків безумовним правом на сексуальні стосунки з дружиною і застосування сили при її небажання розпочинати сексуальний контакт.

Про сексуальне насильство у сім`ї, зазвичай, заявляють жінки, які мають порівняно невеличкий термін шлюбних відносин. Це жінки, які усвідомлюють свої права на тіло, що пов'язані з сексуальною просвітою. Жінкам – представницям старшого віку, зазвичай, проблема сексуального насильства у шлюбі може взагалі здаватися неіснуючою.

Сексуальне насильство щодо дітей – це залучення дитину поруч із його(її) згодою чи ні, таких дій сексуального характеру з дорослими для одержання останніми сексуальної задоволеності чи вигоди. Сексуальне насильство завжди завдає шкоди фізичному, психічному та психосексуальному здоров'ю дитини.

Об'єктом зазіхань на статеву волю і недоторканність можуть ставати, як дівчатка так і хлопчики. Життя дітей, які піддаються сексуальному насильству, відбувається на умовах соціальної ізоляції. Сексуальне насильство, зазвичай, приховується між дитиною, і дорослим. Ситуації, коли дитина повідомляє мамі (чи іншому членові сім'ї) про таке насильство, зазвичай дорослий «не чує» дитини, що є відбитком спільних сімейних дисфункціями. Відсутність підтримки матері(батька) сприяє тривалості сексуального насильства.

Лише нещодавно було розвіяно міф у тому, що інцест має місце не лише у соціально неблагополучних сім'ях. Сексуальні домагання є і завжди існували в усіх соціально-економічних прошарках населення.

Інцест – це половий зв'язок із близьким родичем (наприклад, між рідними братом і сестрою, батьками й дітьми).

Інтимний зв'язок з родичем - стійке табу. 86% чоловіків і жінок інцест обурює, пише журнал Psychologies, але майже 9% учасників опитування вважають його прийнятним, що викликає щирий подив та обурення. Інцест заборонений законодавством України.



Психологічне насильство в сім'ї - це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти шкоду психічному здоров'ю.

Психологічне насильство важко діагностувати. Якщо всі інші форми насильства легко визначаються, бо мають чіткі фізіологічні наслідки, то явні ознаки психологічного впливу рідко видно, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими. Широта і витонченість форм психологічного насильства значно утрудняє їх згрупування. З іншого боку, психологічне насильство частенько виступає саме собою, а загалом разом з іншими видами насильства.

До цього виду насильства відносяться також постійна брехня, обман дитини (у результаті чого він втрачає довіру до дорослого), а також пред'являються до дитини вимоги, що не відповідають його віковим можливостям.

Ознаками такого насильства можуть слугувати: замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою одного з члена сім’ї; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень та інші.

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання "привілеїв" дорослих: поводження з дітьми як із рабами чи слугами; покарання, поводження як із підлеглими; поводження як із своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування: використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо.

Інформування про психічне насильство без наукового дослідження та професійного аналізу призводить до того, що втрачає об'єктивність і позбавляється правової оцінки.

Психологічне насильство у кожному прояві неприпустиме втручанням у приватне життя громадян, і створює значну соціально-психологічну проблему. Відповідно, оцінку цього явища необхідно давати тільки з залученням кола фахівців.

Економічне насильство в сім'ї - це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право.

Економічне насильство – спроба одного дорослого члена сім'ї позбавити іншого можливості розпоряджатися сімейним бюджетом, мати кошти й права розпоряджатися на свій розсуд, і навіть економічного тиску щодо неповнолітніх дітей.

Економічне насильство: приховування доходів, трата сімейних грошей, самостійне прийняття більшості фінансових рішень, найсуворіший контроль витрат. Часто жінки залежать від чоловіків економічно у різних причин: народження дитини, заборона із боку чоловіка працювати, безробіття, дискримінація ринку праці. З іншого боку, навіть працюючі і заробляючи більше від чоловіка жінки можуть бути жертвами насильства. Економічне насильство в сім’ї зустрічається в усіх соціально – економічних групах, а внаслідок економічної кризи, це явище набуло великого розмаху.

Дослідники, які займались проблемою насильства в сім‘ї виділили його особливості:



  • це не одноразова дія, це – процес, що складається з циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої та кривдник;

  • якщо один раз насильство в сім'ї з'явилося, то воно обов'язково повториться;

  • насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання;

  • найчастіше насильство в сім’ї замовчується й приховується обома сторонами від оточення.

З погляду винуватця, воно є ефективним, швидким і найменш витратним засобом досягнення визначеної мети. Інші, ненасильницькі методи потребують великих зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй/йому не запропонувати альтернативи. Якщо насильника не навчити іншому ефективному способу спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати чинити над ними насильство.

Насильство в сім’ї завжди здійснюється з наміром, для отримання певного ефекту. Наприклад, коли водій випадково заподіє травми пішоходові, то ця дія не є насильством. Але чоловік, що принижує або катує свою дружину (або навпаки, дружина чоловіка), чинить це з наміром. Намагаючись виправдати свої дії, домашні кривдники декларують свої позитивні наміри. Але справжні їхні наміри зовсім інші (незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні).

Жертва насильства – це людина, яка втратила важливі для неї цінності в результаті впливу на неї іншою людиною, в якої порушуються насамперед особисті права і свободи конкретної людини. Коли існує перевага – фізична, матеріальна, інтелектуальна (як у батьків над дітьми), емоційна - і така перевага використовується проти іншого члена сім'ї – то це вже і є домашнє насильство, яке призводить до поневолення людини, коли людина потрапляє в пастку, стає виконавцем/ виконавицею чужої волі, чужих правил. Ця дія завдає певної шкоди.

За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним «розпорядником» її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві «не прийнято» розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі «змовою мовчання» та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягнувши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, «сама винна» в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.

Жінки – жертви насильства

Найчастішими проявами насильства, від яких страждають жінки є (в порядку зменшення): словесні образи (нецензурна лайка, картання); психологічний тиск (приниження гідності у присутності сторонніх, залякування, плітки); фізичне насильство (побиття, загроза для життя); сексуальне примушення.

Найбільший рівень насильства припадає на старших жінок і, скоріш за все, не тому, що вони більше і частіше за молодших жінок зазнають насильства, а через те, що вони краще усвідомлюють саме поняття "насильство". Потрібно зауважити, що попередні дослідження психологів, соціологів та інших фахівців, які займаються вивченням проблеми насильства стосовно жінок, свідчать, що навіть коли жінки наражаються на насильство, вони не завжди його ідентифікують як прояв насильства. Тому апріорі можна стверджувати, що насправді від насильства жінки страждають набагато частіше, ніж вони це усвідомлюють самі.

Жінки незалежно від типу поселення однаково потерпають від різних форм насильства в сім'ї, а які проживають у місті, характерне більш адекватне реагування на некоректну поведінку чоловіків у сім'ї, вони частіше сприймають її як недозволену і визнають насильницькою. Для сільських жінок, які в більшій мірі, ніж городянки, знаходяться у полоні суспільних стереотипів, притаманне приховування сімейних негараздів.

На перший погляд психологічне насильство не є таким очевидним, як фізичне. Проте воно може мати не менш тяжкі наслідки. Образи, чіпляння, приниження руйнують самооцінку жертви, викликають пригніченість і почуття безсилля, можуть стати причиною страшної дії – самогубства. Загальновідомо, що словесне насильство передує грубим формам фізичного насильства і супроводжується побиттям.

Словесне насильство має загальні риси. Як правило воно здійснюється за закритими дверима і тільки жертва є його свідком. З часом словесне насильство стає все більш інтенсивним. Жертва звикає і адаптується до ситуації. Цей вид насильства має різні види. Воно може бути прихованим і явним. Словесне насильство веде до постійного знецінення насильства жертвою – ситуація починає сприйматися нею як "нормальна", "звичайна".

Нерозуміння і неусвідомлення жертвою того, що вона втягнута в примусові, насильницькі відносини, позбавляє її можливості отримати допомогу, переосмислити своє життя і змінити його на краще. Тим більше, що психологічні наслідки тривалих стосунків в атмосфері словесного насильства не такі вже й малосуттєві. Передусім, жертва може перестати довіряти сама собі. І рівень недовіри може доходити до сумнівів у власній психічній повноцінності. Втрачається будь-яке бажання будь-що робити з власної ініціативи. У кращому випадку всяка діяльність викликає подвійне, "амбівалентне" ставлення, в гіршому – розвиваються пасивність, страх зробити вчинок. Жертва вербального насильства втрачає здатність розслабитися – вона весь час очікує пастки, якоїсь халепи. Для неї характерне депресивне світосприйняття. Самооцінка жертви страждає. Їй важко приймати самостійні рішення, робити логічні висновки. Самогубство може бути одним із трагічних наслідків словесної агресії. Тому важливим моментом є "розпізнання" жінкою характеру усталених відносин, усвідомлення себе як жертви, а потім поступова зміна самооцінки.



Насильство в сім'ї, спрямоване проти жінки, має й руйнівний вплив на фізичний, моральний, психологічний стан дітей. Діти також можуть бути втягнуті в насильство в сім'ї різними шляхами. Самі діти інколи звертаються по допомогу до людей поза межами сім'ї, коли вони побоюються за безпеку своїх матерів. В інших випадках чоловіки використовують дітей як засіб контролю поведінки жінок. Інколи діти бувають втягнутими в насильство в сім'ї, коли намагаються захистити своїх матерів від знущання.

Існує велика ймовірність того, що діти, які спостерігали за насильством у сім'ї, можуть переносити цей негативний досвід у власне доросле життя: дівчата – пасивно сприймати агресію в будь-якій формі по відношенню до себе, а хлопчики, засвоївши приклад батьківської поведінки, застосовувати насильство.

Жінки, що мають вищу освіту й високий соціальний статус, не можуть миритися з будь-якими формами насильства по відношенню до себе. Особливо болісно вони реагують на психологічний тиск і пригноблення. Часто саме цей вид насильства спонукає їх до радикальних змін власного життя. Згідно з опитуванням жінок з неповних сімей, серед названих причин розірвання шлюбу були вказані, насамперед, "неввічливість та брутальність у взаємовідносинах", "психологічна несумісність подружжя". На них указала переважна більшість респондентів. На фізичне насильство як причину розлучення вказала майже половина опитаних. Причому відповіді міських і сільських жінок у цьому майже повністю збігалися.

Діти – жертви насильства

Насильство над дітьми – це болісне питання, що викликає серйозну стурбованість суспільства. Його можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей.

Нехтування – хронічна нездатність батьків або осіб, що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та догляді. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну вдома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків "один удома", коли дитина залишається без догляду, а батьки від'їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров'я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї немає одягу, можливості навчатися тощо.

Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи, висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідне для психологічного зростання та розвитку дитини.

Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, причому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки неможливо виявити одразу, оскільки вони проявляються пізніше.

Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та сексуальна експлуатація прирівнюються до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.

Кожна з цих категорій насильства може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня, що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.



Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

  • в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

  • за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

  • за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

  • за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – з боку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство з боку батька або ж вітчима неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та психологічне (погрози вбити або покалічити).

До набутих рис характеру дітей, які потерпають від насильства, можуть бути віднесені занижена самооцінка, невпевненість, несформовані вольові якості, потреби. Часто в таких дітей спостерігається підвищена тривожність, страх, що породжує агресію як компенсаторний механізм, прагнення діяти всупереч вимогам. Такі особливості, як пасивна позиція, боязкість, замкненість, підпорядкованість, підвищена сугестивність, піддатливість щодо навіювання можуть бути як біологічно, так і соціально обумовленими.

Як правило, це неповнолітні, що не мають ніяких прав у своїй родині, часто перебувають у стані фрустрації через неможливість задовольнити свої базові потреби (найчастіше це потреби в емоційному прийнятті, самоствердженні). Поступово в таких дітей формується низька самоповага, жертовність, почуття провини, соромливість за розлад у родині, відповідальність за сп'янілого батька. Справді, відомо, що у випадку сімейних негараздів, конфліктів, розлучень у дитини формується комплекс провини: вона вважає, що ці негативні події відбуваються через неї, через те, що вона не досить хороша, слухняна.

Залежно від віку та своїх особистісних ресурсів дитина може змиритися із своїм безправним становищем або ж протистояти батьківському деспотизму. У першому випадку прийняття ролі маленького і безпомічного, з котрим можна вчинити все що завгодно, призводить до формування пасивності, песимістичності, байдужості, зневіри в те, що можливі зміни. За спостереженнями експертів, удома вони догоджають, щоб мінімізувати насильство. Якщо ж дівчата чинять опір насильству в сім'ї, з досвіду експертів, часто це призводить до насильства сексуального з боку деградованого батька або вітчима.

Загальні індивідуально-психологічні особливості жертв насильства в сім'ї

Для жінок-жертв сімейного насильства характерні, на думку більшості експертів, пасивно-споглядальна позиція, почуття страху, тривожність, терплячість, що доходить до жертовності, ригідність установок. Відзначається наявність низької самооцінки, невпевненості в собі, залежності від чоловіка, неврівноваженості, яка може виявлятися у підвищеній емоційності, вразливості або неадекватних реакціях, агресивності. До того ж розвинені невротичні механізми психологічного захисту – схильність до стереотипної поведінки, регресу в стані підвищеної збудливості – не дають цим жінкам можливості в ситуації конфлікту діяти конструктивно, адже для цього необхідно щонайменше вийти за межі ситуації, побачити її під іншим кутом зору і змінити власні стереотипи поведінки.

Як підкреслюють експерти, часто жінки, які потерпають від сімейного насильства, мають виражені акцентуації характеру – депресивну, тривожну, демонстративну. Акцентуації характеру є варіантом психічної норми, проте вони свідчать про наявність у людини яскраво виражених рис характеру, що пов'язані з типом її реагування, основними потребами, захисними механізмами.

Так, наприклад, для людей з депресивною акцентуацією характерний постійний або такий, що виникає періодично, депресивний стан, що характеризується зниженим настроєм, низькою активністю, відчуттям утоми, схильністю до самозвинувачень, песимістичними очікуваннями щодо майбутнього, навіть суїцидальними думками. Для тривожних жінок характерне, зокрема, відчуття немотивованої тривоги, невпевненість, а також гіпервідповідальність за дитину, намагання все передбачити і запобігти всім можливим негараздам. Тривожні та депресивні жінки дуже емоційно чутливі, схильні до глибоких переживань, на відміну від істеричних, які здатні до бурхливих емоційних сплесків, що насправді є досить поверховими і часто мають демонстративний характер. Проте саме такі сплески, як правило, провокують чоловіків до застосування насильства щодо жінок.

Таким чином, жінки, що відзначаються вказаними рисами, справді є досить вразливими щодо сімейного насильства: через свою залежність і пасивність, нездатність постояти за себе (тривожні та депресивні жінки) або неврівноваженість, емоційні сплески (істеричні, демонстративні жінки) вони є потенційними жертвами насильства насамперед з боку власних чоловіків.

Також експерти зазначають, що спостерігали в жінок-жертв сімейного насильства низький рівень самоусвідомлення: вони погано усвідомлюють себе як людину, втратили власне Я, не орієнтуються у своїх потребах та бажаннях, мають виражений мазохістичний компонент, який базується, вочевидь, на негативному досвіді власного дитинства. Дійсно, постійне насильство має наслідком особистісні зміни. "Жертва любить свого ката, повне самознищення", – констатує один з експертів.

Окремі експерти вказують на такі особливості жінок-жертв сімейного насильства: невисокий освітній та культурний рівень, амбівалентність, порушення статеворольової ідентифікації.

Амбівалентність характеризує почуттєву сферу людини. Вона виявляється в суперечливості емоційних ставлень людини до певного об'єкта. Так, це можуть бути стійкі почуття до членів сім'ї водночас із протилежними за модальністю ситуативними емоціями (наприклад любов, повага – і одночасно образа або зневага – і в той же самий час жалість). Амбівалентність почуттів може виявлятися як непослідовність, суперечливість поведінки людини, хитання та сумніви у ситуації вибору. Можна зробити припущення, що саме непослідовність поведінки, постійні хитання є тими факторами, що провокують насильство стосовно таких жінок.

Щодо порушення статеворольової ідентифікації як чинника сімейного насильства по відношенню до жінок, то тут можна припустити, що жінки, чия поведінка суперечить загальноприйнятим нормам, уявленням про поведінку дружини, матері, частіше потерпають від сімейного насилля, ніж ті, які поводяться у відповідності до цих уявлень.

Визначаючи індивідуально-психологічні особливості чоловіків-жертв сімейного насильства, дехто з експертів-психологів зауважив, що ці риси багато в чому збігаються з рисами, якими характеризуються жертви-жінки, а саме: занижена самооцінка, тривожність, невротизм, залежність, невпевненість у собі, внутрішня агресивність, втрата Я, втрата орієнтирів, а також несформованість моральних цінностей, відсутність ціннісних орієнтацій на духовний розвиток, низька повага до себе та інших. Окремий випадок, на думку експертів, становить алкоголізм чоловіка, коли жінка, не маючи інших засобів впливу, вдається до психологічного та економічного тиску, а то й фізичної сили.

Чоловіки, що зазнають насильства в сім'ї, з досвіду експертів, часто мають сексуальні проблеми або відзначаються неадекватною статеворольовою самоідентифікацією, схибленою Я-концепцією (тобто неадекватними уявленнями про себе); в таких сім'ях спостерігається переплутаність соціальних ролей, що виявляється передусім у домінуванні жінки, повній підлеглості і безпорадності чоловіка, в якого низький рівень потреб та бажань, несформоване почуття власної гідності.

У дітей, котрі зазнають насильства в сім'ї, експерти-психологи відзначають такі особливості, які можна диференціювати на вроджені або біологічно обумовлені та набуті – сформовані вихованням або соціальною ситуацією розвитку, насамперед впливом сім'ї.

Як біологічні фактори можна виокремити певний тип нервової системи, співвідношення процесів збудження та гальмування. Як правило, це діти з підвищеною збудливістю, несформованістю психологічних захистів, фізичними чи психічними вадами, каліцтвами, іноді недостатніми розумовими здібностями.

Усі інші перелічені експертами риси можна віднести швидше до набутих, зумовлених ставленням батьків до дитини, насамперед, емоційним прийняттям або неприйняттям, виховними підходами батьків (в яких відображаються сімейні цінності, можуть переважати авторитарні чи демократичні тенденції) та загальним характером сімейної взаємодії (розподіл сімейних ролей, способи комунікації, способи поведінки у конфліктних ситуаціях).



Правові основи запобігання та протидії

насильству в сім’ї

Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.

Верховною Радою України 2001 року було ухвалено Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Прийняття законодавчої бази у сфері попередження насильства в сім’ї свідчить про винесення цієї проблеми з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. На кінець 2007 року в Україні діяла низка державних організацій, зокрема, 22 центри соціально-психологічної допомоги, 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства у сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків. Послуги потерпілим надавали й громадські організації.

Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .

Актуальним є вивчення практики надання послуг тим особам, що потерпіли від насильства, визначення чинників, що впливають на якість цих послуг та можливих шляхів вдосконалення реалізації Закону України „Про попередження насильства у сім’ї”. Тому наприкінці 2007 року Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді на замовлення Департаменту сімейної, гендерної політики та демографічного розвитку Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту було проведено моніторинг виконання Закону України „Про попередження насильства у сім’ї”.

Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Йдеться про низку міжнародних документів, які визначають правові норми, пов’язані із захистом жертви насильства: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародна конвенція про економічні, соціальні та культурні права; Конвенція ООН про викорінення всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний Протокол до неї; Конвенція ООН проти тортур та інших форм жорстокого, нелюдського чи принижуючого поводження або покарання; Конвенція ООН про права дитини.

Наша країна ратифікувала ці документи, що дає підстави говорити про наявність необхідної нормативно-правової бази, яка опирається на норми міжнародного права щодо захисту прав людини.

Водночас міжнародна спільнота багато уваги приділяє протидії насильства саме над жінками. У Декларації про викорінення насильства щодо жінок (Генеральна Асамблея ООН, 20 грудня 1993 р.) йдеться про те, що погроза здійснення насильницьких дій, примус або довільне позбавлення волі особи також є актами насильства.

Радою Європи були прийняті „Рекомендації щодо захисту жінок від насильства” (30 квітня 2002 р.), які мають важливе значення для трактування та правового вирішення питань, пов’язаних з насильством щодо жінок. Цей документ тлумачить поняття „насильство проти жінок” як акт ґендерного насильства, який може завдати фізичної, сексуальної чи психологічної шкоди, призвести до страждання жінок, включаючи загрозу таких дій, як залякування, безпідставне позбавлення свободи, що можуть мати місце у приватному чи публічному житті кожної жінки.

Прийнявши у травні 2006 р. Резолюцію за № 1512 щодо об’єднання парламентів для подолання побутового насильства над жінками, Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ініціювала проведення пан’європейської кампанії Ради Європи по боротьбі з насильством над жінками на рівні національних парламентів країн-учасниць.

Насилля в сім’ї тісно пов’язане з торгівлею людьми. Світова спільнота прийняла ряд документів, які покликані протидіяти цьому ганебному явищу. Йдеться про Пекінську декларацію та Платформу дій, прийняту в ході 4-ї Всесвітньої конференції з питань жінок (Пекін, 1995 р.); Резолюцію про основні заходи й ініціативи, направлені на втілення в життя Пекінської Декларації, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в рамках 23-го надзвичайного засідання (Нью-Йорк, 5–9 червня 2000 р); Конвенцію ООН про боротьбу з міжнародною організованою злочинністю та Протокол до неї про запобігання, припинення і покарання за торгівлю людьми, зокрема за торгівлю жінками та дітьми (2000 р.). Верховна Рада України 2004 р. ратифікувала Конвенцію ООН по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю (Палермську Конвенцію) та додаткові протоколи до неї, зокрема Протокол про попередження й припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми та покарання за неї.

1 серпня 2014 року набула чинності Конвенції Ради Європи № 210 «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція) і закликають Верховну раду України ратифікувати цей документ.

Стамбульська конвенція є першим юридично обов‘язковим інструментом з цього питання на європейському рівні та одним з найбільш перспективних міжнародних договорів у даній галузі. Вона закріплює повну неприпустимість насильства щодо жінок і є важливим кроком на шляху безпеки в країнах Європи та поза її межами.

Україна досягнула у зазначеній сфері певних позитивних зрушень.

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції матиме наслідком необхідність внесення змін до чинного національного законодавства у тих питаннях, де українське законодавство не відповідає положенням Конвенції чи взагалі має прогалини у нормативно-правових актах України.

Зокрема, доцільно було б на законодавчому рівні закріпити обов‘язок органів і установ, на які покладається здійснення заходів із запобігання і протидії домашньому насильству, щодо інформування постраждалих осіб щодо їхніх прав, подальших дій, умов отримання допомоги при першому контакті з відповідними органами чи установами. Слід забезпечити також певні заходи захисту прав і інтересів осіб, що постраждали від домашнього насильства, зокрема, тих, які визначені статтею 56 Конвенції про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. Одним із важливих у цьому аспекті є забезпечення того, щоб жертви були поінформовані про те, що особа, яка вчинила домашнє насильство, скоїла втечу чи звільняється з місць утримання тимчасово чи остаточно (у випадку, якщо така особа може становити загрозу жертві і сім‘ї). Це сприяло би обізнаності постраждалих осіб із своїми правами і можливості відповідно з ними будувати свою поведінку.

Конвенція зобов‘язує також вжити необхідних законодавчих та інших заходів для забезпечення того, щоб під час надання захисту та послуг з підтримки жертв належно враховувалися права та потреби дітей-свідків усіх форм насильства, що фактично кореспондується із окремими положеннями ратифікованої Україною Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації і сексуального насильства. В свою чергу це також зобов‘язує поновити роботу над внесенням змін до законодавства України у питаннях захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.

Загалом, Конвенція Ради Європи № 210 «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» містить досить широкий діапазон зобов‘язань, метою яких є запобігання насильству, захист жертв, притягнення винних до відповідальності, реалізацію скоординованих дій у політиці та міжнародному співробітництві. Стамбульська конвенція дозволить цілеспрямовано рухатися у напрямку забезпечення гендерної рівності як де-юре, так і де-факто.

Конвенція була відкрита для підписання у Стамбулі 11 травня 2011 року. На даний час її вже підписали 22 держави.

Стамбульську конвенцію вже ратифікували 14 країн Європи і вона вступила у дію 1 серпня 2014 року.

Стамбульська конвенція була підписана Міністром закордонних справ України 7 листопада 2011 року з метою подальшої її ратифікації. Україна стала 17 державою, що приєдналася до Конвенції Ради Європи № 210.

Конвенція містить такі основні розділи:



  • Комплексна політика та збір даних (глава ІІ);

  • Недопущення (глава ІІІ);

  • Захист та підтримка (глава ІV);

  • Матеріальне право (глава V);

  • Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи (глава VI);

  • Міграція та притулок (глава VII);

  • Механізм моніторингу (глава IX).

Механізм моніторингу Конвенції (ГРЕВІО) допомагає забезпечити її впровадження і створює можливість отримання інформації від громадянського суспільства та національних інституцій із питань прав людини.

У сфері попередження насильства в сім‘ї Україною прийнято низку як визнаних міжнародно-правових документів, так і національних законів, що становлять фундамент законодавства у цій сфері. Зокрема, не зайвим буде відмітити ратифіковані Україною: Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (Указ Президії ВР УРСР від 24 грудня 1980 року), Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Указ Президії ВР УРСР від 26 січня 1987 року), Конвенцію ООН про права дитини (Постанова ВРУ від 27 лютого 1991 року), Конвенцію МОП № 182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» (Закон України від 5 жовтня 2000 року), Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (Закон України від 3 квітня 2003 року), Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Закон України від 4 лютого 2004 року), Європейську соціальну хартію (переглянуту) (Закон України від 14 вересня 2006 року), Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (Закон України від 21 вересня 2010 року), Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації і сексуального насильства (Закон України від 20 червня 2012 року) тощо.


Значну частину відносин із попередження насильства у сім‘ї регулюють чимало інших законів України, з нормам яких мають бути узгоджені положення запропонованого проекту Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Маються на увазі, крім чинного Закону України «Про попередження насильства в сім‘ї», закони України «Про міліцію», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з сім‘ями, дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про протидію торгівлі людьми» тощо.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають „живим товаром” для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України „Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей” (від 10 липня 2006 р. № 952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном.

Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» (від 3 серпня 2006 р). Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї.

Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист.

5 березня 1999 р. було прийнято Закон України «Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок», який спрямовано на зміцнення інституту сім’ї, формування партнерських відносин в родині, рівного розподілу обов’язків між подружжям.

У Кримінальному кодексі України (№ 2341–ІІІ від 5.04.2001 р.) визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.

У січні 2006 р. Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” та ст. 303 „Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією”, що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією.

Часто злочини, пов’язані з домашнім насильством, трактуються правоохоронними органами як «хуліганство». В таких випадках мова йде тільки про порушення «громадського порядку» та вияв «неповаги до суспільства», що є підставою для застосування Ст. 173 Кодексу України про адміністративні порушення (№ 8073–Х від 07.06. 2003 р). Важливо зазначити, що саме п. 2 цього Закону дає роз’яснення про міру відповідальності за вчинення насильства особою або невиконання захисного припису (у вигляді штрафу чи проходження виправних робіт).

Сімейний кодекс України (№ 2947–ІІІ від 10.01.2002 р.) належить до законів з цивільного права та регулює правові аспекти насилля у сім’ї. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім’ю утворюють особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права та обов’язки. Тлумачення цієї норми означає, що сім’єю є не тільки особи, які перебувають в зареєстрованому шлюбі, але й особи, які проживають у громадянському шлюбі та члени їхньої родини.

Також відповідно до положення ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України підставою для сімейних правовідносин окрім шлюбу, визнаються кровне споріднення, усиновлення та інші підстави, що не суперечать моральним засадам суспільства. Наприклад, захистом правових органів можуть користуватися мати чи батько, якщо вони піддаються насильству з боку власних дітей; брат чи сестра, якщо вони піддаються насильству з боку дядька чи тітки тощо.

Окремо слід зазначити, що норми цього законодавства передбачають дії, спрямовані на захист дітей від жорстокості та насильства не тільки з боку батьків, також поширюються на осіб, які їх замінюють – усиновителів, опікунів (піклувальників), прийомних батьків, батьків-вихователів.

Процедура розлучення завжди вимагає особливого розгляду, оскільки дуже часто саме її застосування створює кращі умови по відношенню до насильника, а ніж до самої жертви. Так, згідно Ст. 105 цього Закону шлюб може бути розірваний за письмовою заявою чоловіка або жінки чи за їх спільною заявою. Але процедура розлучення (Ст. 3) прописана таким чином, що її застосування не забезпечує захист жертви, якщо вона проживає спільно з особою, яка вчинила по відношенню до неї насильство на час судових процесів. Тобто в цей час насильник може продовжувати здійснювати насилля проти особи, яка чекає на кінцевий варіант судового рішення.

У цьому законодавстві є окрема стаття, яка покликана захищати права дітей на власність (Ст. 167). У ній передбачена можливість виселення з жилого приміщення батьків, якщо вони проживають спільно з дітьми, по відношенню до яких вже позбавлені батьківських прав. На практиці ця норма закону майже не застосовується: як правило, діти залишаються проживати разом з батьками, які пиячать, вживають наркотики, ведуть аморальний спосіб життя. У кращому випадку вони можуть проживати на житловій площі опікунів, які не завжди їх прописують або взагалі не включають до процесу приватизації житла. На таких дітей не поширюються пільги щодо отримання позачергового житла, хоча фактично житлом вони не забезпечені.

Подібні прогалини спостерігаються й у Житловому кодексі України, схваленому ще у 1983 році й діючому на сьогодні із численними редакціями. Часто члени сім’ї, які потерпілі від насильства, проживають спільно з особою, що вчинила щодо них насилля, через недосконалу систему визначення прав на майно та іншу власність.

Можуть також виникати складнощі щодо закріплення за дитиною житла, коли її направляють в інтернатний заклад за заявою батьків, оскільки за чинним законодавством захист прав дитини на житло з боку відповідних установ (соціальних служб, служб у справах дітей тощо) не передбачений. Тобто через недосконалість Сімейного кодексу дитина може постраждати не тільки через насилля, яке було вчинене по відношенню до неї, але й втратити свої права на житло та інше майно.

Водночас у ст. 25 Закону України “Про охорону дитинства” (ухваленому 24 квітня 2001 р. № 2402-Ш) прописані норми збереження житла за дитиною у випадку передачі її під опіку, на влаштування у будинок дитини, дитячий будинок, школу-інтернат, дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю.

Загалом Закон України „Про охорону дитинства” відзначає, що кожній дитині гарантовано право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Саме держава покликана проводити захист дитини від усіх форм фізичного та психічного насильства, приниження, образ, недбалого чи жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, зокрема з боку батьків або осіб, що їх замінюють.

На сьогодні українська судова практика має невеликий досвід успішної роботи щодо вирішення проблем насильства у сім’ї, оскільки юридичні процедури можуть відноситься як до цивільного, так і до кримінального права, що вносить серйозні розбіжності при розгляді конкретної справи особи, яка вчинила насильство. Саме тому існуючі правові норми скоріше ускладнюють процедуру доказу наявності фактів насильства та скоєння таких злочинів щодо жертви, ніж дають підстави для протидії чи запобігання.

Важливим кроком протидії насильства у сім’ї стало прийняття Розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Концепції Державної програми підтримки сім’ї у 2006 – 2010 рр. Але про ефективність цієї роботи йтиметься лише за умови, коли будуть сформовані відповідні регіональні програми заходів та механізми їх реалізації на місцях .

Як уже згадувалось, 15 листопада 2001 р. Верховною Радою було прийнято Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (№ 2789–ІІІ), який набув чинності у 2002 р. та став першим серед країн Центральної і Східної Європи та СНД спеціальним законом у сфері боротьби з насильством в сім’ї. У розділі І (Ст. 1) цього Закону визначено основні терміни, що пояснюють загальні положення щодо існуючих видів насильства, дається визначення «жертв насилля», «попередження насильства в сім’ї», пояснюється, коли слід вважати, що існує «реальна загроза вчинення насильства в сім’ї», вводиться поняття «захисний припис». Формулювання поняття «віктимна поведінка щодо насильства в сім’ї» пояснює, що жертва сама може провокувати насильство власною поведінкою. Наявність цього визначення у Законі викликає серйозну критику з боку багатьох правозахисних організацій та установ, які працюють з жертвами насилля.

Для налагодження механізму роботи з особами, які здійснили насилля у сім’ї, Міністерством внутрішніх справ України було розроблено та впроваджено в дію „Інструкцію про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство у сім’ї” (№329 від 9.04.2002 р.). Це Міністерство ініціювало прийняття Закону України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису” (№759-ІV від 15.05.2003 р). Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616 затверджено Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або його реальну загрозу. Також затверджено та впроваджено в дію „Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення” (№5/34/24/11 від 16.01.2004 р).

З прийняттям цих підзаконних актів можна говорити про спробу налагодження механізму реалізації відповідного нормативно-чинного законодавства щодо протидії насильства в сім’ї, хоча на думку правозахисників цього явно не вистачає для ефективного захисту жертв насилля.

На початку 2004 р. Міністерством охорони здоров’я України було затверджено Наказ № 38 від 23 січня 2004 р. „Про затвердження заходів щодо виконання Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” та „Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї”.

30 березня 2004 р. спільним наказом Мінсім’ядітимолодь (сьогодні – Мінсім’ямолодьспорт) та МВС України для вдосконалення механізму взаємодії органів і структур, на які покладено здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, було затверджено «Інструкцію про порядок взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї» (№3/235 від 09.03.2004 р.).

В Інструкції зазначається, що управління (відділи) у справах сім’ї та молоді ініціюють створення при місцевих органах виконавчої влади й органах місцевого самоврядування, а також забезпечують роботу постійно діючих робочих комісій з питань координації дій щодо попередження насильства у сім’ї.

Необхідно звернути увагу на те, що виконання Закону України „Про попередження насильства у сім’ї” проходить досить складно, незважаючи на наявність відповідних підзаконних актів та створення мережі закладів для надання необхідної допомоги населенню. На думку правозахисників – основна причина такої ситуації – відсутність відповідних цільових програм на державному та регіональному рівнях.

На сьогодні ефективність впровадження норм Закону України „Про попередження насильства у сім’ї” досить активно критикується державними установами та громадськими організаціями. Зокрема, під час парламентських слухань „Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження ґендерного насильства” від 22.03.2007 р. було зазначено, що діяльність з боку органів виконавчої влади у сфері попередження насильства в сім’ї потребує суттєвого вдосконалення. Мова йшла про необхідність посилення парламентського контролю за дотриманням законодавства у сфері попередження ґендерного насильства, про потребу раннього виявлення сімей, в яких відбувається насильство або є реальна загроза його вчинення; про створення умов для активнішого залучення місцевої громади та підвищення рівня правової культури населення щодо проблем насильства в сім’ї.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Лаврентія Похилевича : історико-краєзнавча довідка / [уклад. Л. О. Соколовська]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2016....
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Сучасники української літератури: біобібліографічна доівдка / [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. –...
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Осяяний сонцем: біобібліографічний список літератури/ [уклад. Н. Я. Патенок]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2014....
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Революція гідності : методико-бібліографічні матеріали / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К.,...
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Наука краще багатства : біобібліографічний нарис/ [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2015. –...
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва «Час темряви»
Час темряви: методико-бібліографічні матеріали / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2013. –...
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва «70-ій річниці звільнення Київщини присвячується»
Київщини присвячується : до 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній...
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури, національностей та релігій київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва «Світлий шлях духовного прозріння»
Світлий шлях духовного прозріння : до 1025-річчя хрещення Київської Русі : інформаційно-бібліографічні матеріали / [уклад. Н. Я....
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури І туризму київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Майстер-клас : Інформаційний бюлетень з бібліотечно-бібліографічного обслуговування юнацтва : / [уклад. Т. І. Василькевич]; Київська...
Управління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка