Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час



Сторінка1/6
Дата конвертації28.09.2017
Розмір0,87 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Управління освіти

виконавчого комітету

Шепетівської міської ради

Методичний кабінет
Навчаємо,

розвиваємо та виховуємо

в позаурочний час

Шевченко В. І.,

Вчитель початкових класів,

спеціаліст вищої категорії,

вчитель-методист

Толстюк Л. В.,

вихователь групи

продовженого дня,

спеціаліст першої категорії.

2010
Упорядник: Шевченко В. І., вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, «Вчитель-методист». Толстюк Л. В., вихователь групи продовженого дня, спеціаліст першої категорії.

Рецензент: Якимчук Н. А., вчитель початкових класів, вищої категорії, «Старший вчитель».
Схвалено науково-методичною радою Шепетівського навчального об’єднання №2 (протокол № 2 від 21.10.2010р.). Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час.

Матеріали методичної збірки «Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час» дозволяють використовувати їх для навчання та виховання під час проведення класних годин, свят, розваг. Збірка є посібником для використання вчителями-класними керівниками та вихователями груп продовженого дня.


Мета збірки сприяти розвитку пізнавальної діяльності учнів, формувати творчі здібності, виховувати культуру спілкування, вміння прислуховуватися до думок інших, бажання бути цікавим, розумним та потрібним.
Передмова
У навчально-виховном процесі важливу роль грає спеціально організована виховна робота під час навчання та у позаурочний час.

Це різноманітна освітня і виховна робота, яка спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, на розширення й поглинання інших знань, розвиток творчих здібностей. Виховна робота під час навчання і у позаурочний час мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання виховної роботи:


  • закріплення, збагачення та поглиблення знань набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

  • розширення загально освітнього кругозору учнів, формування в них наукового світоогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти;

  • формування до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів;

  • організація дозвілля учнів, культурного відпочинку та розумних розваг;

  • поширення виховного впливу на учнів в різних напрямах виховання.

Позакласна виховна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. У роботі з молодшими учнями частіше практикують такі групові форми роботи , як ранки,клуби за інтересами, вікторини, конкурси, подорожі, виставки,екскурсії, походи. До форм групової роботи належить і година класного керівника. Година класного керівника – дійовий засіб формування в учнів наукового світоогляду і моральної поведінки. Тематику цих годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів.

Проводять класні години у формі етичних бесід, диспутів, усних журналів, обговорення цікавих подій, книг. Переглядаються і аналізуються кіно- і мультфільми, репродукції творів видатних художників.

Дуже важливою формою виховної роботи є індивідуальна форма роботи. Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Передусім важливо встановити довірливі. Доброзичливі стосунки між вчителем і вихованцями. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців. Уміння швидко зорієнтуватися в ситуації, передбачити наслідки своїх дій. Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання, технічну та художню творчість учнів. Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує характеристики особистості передбачувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координувати усі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного вихованцяіндивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямованою. Ефективність всіх форм виховної роботи зростає за умови, що вони приведенні у певну систему, пов’язані між собою і доповнюють одна одну.

Рослини та тварини в українській символиці (Дитячий проект)

Народні символи України

Однією з давніх традицій наших пращурів була любов до природи, до всього сущого на землі. Змалечку дітей вчили дбати про все живе і неживе, що їх оточувало, — звірят і птахів, дерева і квіти, землю і воду. Наші предки вірили, що тварини і рослини, як і люди, мають душу, вміють розмовляти, можуть дати добру пораду і захистити в біді.

Тому так багато в народі складено пісень, казок, легенд і переказів, загадок і прислів'їв про вербу і калину, про соловейка і зозулю, про барві­нок і соняшник — своєрідні живі символи України.

Дерева і кущі: верба, калини, дуб, тополя, вишня

Одним із найулюбленіших образів в народнопоетичній творчості є ка­лина. Стільки символів, скільки має ця кущова рослина, не має в Україні жоден інший представник рослинного царства. Цвіт калини — символ діво­чої вроди і чистоти. Червоні грона калини — символ здоров'я і багатства, сили і мужності.

Калина є найпершою і найвизначнішою ознакою України. Вона є сим­волом неперервності, нескінченності роду, символом рідної землі, отчого краю, батьківщини. «Моя Україна — червона калина», — так співається у пісні. Все найкраще порівнюють в народі з калиною, тож і Україна наша — «диво калинове».

Гарний був звичай у наших пращурів: біля кожної хати обов'язково висаджували кущ калини. Таким же обов'язковим був кущ калини і біля криниці — щоб вода солодкою була.

Калина — цілюща рослина, і в народі її плоди слугували за ліки. Обо­в'язково в кожній родині на довгу та сувору зиму зберігали грона калини, аби лікуватися нею від нежиті, кашлю, серцевих захворювань, високого тиску. А дівчата, щоб мати свіже і вродливе личко, протирали його соком стиглих калинових ягід.

Українська народна кухня знає чимало страв, де використовується ка­лина: пиріжки з калиною та маком, калиновий квас, калинове варення. Смачна та поживна, красива і корисна, калина особливо шанована в нашо­му народі.

Народне прислів'я «Без верби та калини нема України» поєднало ці два поетичні символи, бо вони — і в природі, і в народних віруваннях — завжди поряд. Верба — ще один символ нашого народу, одне з найулюбле­ніших в Україні дерев. Зустріти її можна майже скрізь. Росте верба на бере­гах річок і ставків, на городах, на пагорбах і на болоті, понад дорогами, біля криниць і джерел. Верби не дають річкам міліти й висихати, укріплюють їхні береги, а на полях затримують вологу. У народі кажуть: «Де верба, там і вода». Тож верба є найперше символом води на землі. А ще верба — сим­вол весни, пробудження природи. Недаремно її цвіт, улюблені всіма нами котики, — то перші весняні квіти на нашому столі, у нашій оселі.

Здавна верба присутня в народних обрядах. Тільки-но пробуджувалась весна, починали зеленіти луки, молодь улаштовувала весняні ігри. Водили хороводи, співали веснянки, прикрашали найкращу дівчину вербовими гілками та котиками.

Найбільшою силою володіє освячена вербова гілка. Вербу святять у Вербну неділю, яка настає за тиждень до Великодня. Діти одразу ж біля церкви намагаються проковтнути кілька освячених ко­тиків, щоб горло не боліло. Відваром освяченої верби миють голову, щоб позбутися головного болю. Лікують нею ревматизм, лихоманку. У купіль малої дитини теж клали гілку верби, аби дитина росла здоровою. А які гарні з вербової лози козубки та кошики! А ще з верби виготовляли народні музичні інструменти — кобзи і бандури, бо, зроблені саме з верби, були вони особливо співучими.

Ще одне, не менш знане й улюблене в народі дерево, — тополя. Як і калина та верба, оспіване воно в піснях та легендах, думах і переказах. Тополя — це символ дівочої вроди; засмученої дівчини; жіночої долі.

Побутувало в народі і свято Тополі. Влаштовували його наприкінці вес­ни. Для цього обирали найкращу, найстрункішу дівчину, піднімали їй руки над головою, прикрашали їх хустками, намистом і стрічками, одягали на голову вінок з тополиного листя і водили її селом, лугом, полем, співаючи пісень.

На Зелені свята гілки тополі поряд з гілками інших дерев втикали у ворота, вішали під стріхою, у хлівах, аби відігнати нечисту силу.

Тополі звичайно висаджували на узбіччях доріг. Ці горді стрункі дере­ва дійсно ніби охороняли шлях. Так і писав про них Т. Г. Шевченко: «...сто­ять собі, мов сторожа, розмовляють з полем». Тополя — це те дерево, яке дуже добре очищає забруднене повітря, робить його прозорим та цілю­щим. Колись чумаки, що їздили в Крим по сіль, втомившись у дорозі, влаштували собі ночівлю саме під тополями і ранок зустрічали свіжими та бадьорими.

Для уособлення сили, здоров'я, міцності та могутності немає яскраві­шого символу, аніж дуб. Ми часто кажемо: «Міцний, як дуб», «Будь здоро­вим, як дуб», бо й справді, це дерево — найдовговічніше серед рослин Ук­раїни. Живе дуб понад тисячу років! Слов'яни-язичники вважали дуб священним деревом, а дубові гаї — житлами богів, тому там не можна було рубати дерева і полювати.

Дуже шанованим у нашому народі є дуб. Досі існує добрий звичай — на відзнаку народження в родині хлопчика садити молоденький дубочок. У купіль хлопчику кидали гілочку дуба, щоб зростав міцним, як дуб. При закладенні нової хати під фундамент також кидали дубові гілки, щоб не перевівся рід, був міцним та довговічним.

Здавна дуб був вірним супутником людини: захищав від холоду, дощу та спеки; годував у часи лихоліття, колись із його жолудів пекли хліб і тим рятувалися від голодної смерті; з дубового лика виготовляли личаки, які були основним взуттям у давні часи; лікарські властивості має кора та лис­тя дуба — ними й понині лікуємо ми захворювання ротової порожнини, шлунка, щитовидної залози; деревина дуба — найкраща, найстійкіша си­ровина для виготовлення меблів, будівель, хатнього спорядження, човнів.

Велична краса дуба, його міць, сила і незламність викликає захоплення у кожного. Ці крилаті велетні є справжньою окрасою лісів, міських парків та скверів, свідками нашої славної історії. Так, на Верхній Хортиці на Запоріжжі зберігся велетенський дуб, під яким, за переказами, козаки-запорожці пи­сали листа турецькому султану. Йому понад вісімсот років, висота його — 36 метрів. Його як визначну історичну пам'ятку охороняє закон.

З усіх плодових дерев, тих, що щедро пригощають нас своїми дарами, найулюбленіша в нашому народі — вишня. Слово «вишня» кожному нага­дує слова великого Кобзаря: «Садок вишневий коло хати, хрущі над виш­нями гудуть...». І здригнеться серце, і полине думка в далекій край дитин­ства, до рідної домівки, до маминого порогу. У свідомості кожного україн­ця вишня — це символ рідної хати, символ матері, материнської любові та відданості. А ще з квітучою вишнею в народі часто порівнюють вродливу дівчину, молоду наречену.

Вишня була присутня і в обрядах ворожіння. Так, на свято Катерини (7 грудня) дівчата ворожили на долю: зрізали вишневу гілочку і ставили її у воду. Якщо до свята Меланки (13 січня) гілочка розквітала, то вважалося, що й доля буде цвісти, а якщо в'янула — нещасливою буде і доля.

Різними символами наділив наш народ і інші дерева. Так, явір — це образ парубка, козака. Це дерево найчастіше символізує сум, печаль і сму­ток. Терен —символ неприступної дівчини, колючої, як сама ця рослина. Білокора красуня береза — символ весни, чистоти і світла. Пишна вічнозе­лена сосна — символ витривалості і непокори.



Квіти і трави: мальва, барвінок, хміль, мак

Напевно, важко знайти таку людину, яка б не любила квіти. Вони одвічні наші супутники і справжня окраса нашого життя. Можна сміливо сказати, що Україна — це країна квітів. Скрізь — у великих містах і маленьких селах — буяє квітковий розмай. А що вже казати про ліси, полонини та луки — справжнісіньке квіткове царство! І кожна квіточка — від вишуканої троян­ди до тендітних сором'язливих конвалій — знана й любима в народі. Знати і любити квіти і трави — то справжня наука і великий дар. Колись люди були ближчими до природи і золотим правилом для них було заготовляти на зиму цілющі трави та квіти, щоб нагадували вони про тепло і лагідне сонечко. Пучки запашних квітів затикали коло сволока, клали на покуті біля ікон. Чебрець, м'ята, чорнобривці, материнка, ромашка в поєднанні створювали чарівний, неповторний запах, який надавав оселі затишку і спокою. Такі ж пучечки засушених трав чи квітів клали в скриню, щоб речі які зберігалися там, мали приємний аромат. Дівчата засушеними па­хучими квітами прикрашали взимку волосся. Букети духмяних квітів дару­вали родичам у день, коли хрестили дитину. А немовля обов'язково купали в настояних травах. Для першого купання найкращими є любисток, во­лошки, м'ята. У купіль дівчинки клали ромашку («щоб рум'яна була»), калину («щоб красна була»), гілочку вишні («щоб гарна була»), любисток («щоб люб'язна була»).

У купіль хлопчика клали гілочку дуба («щоб міцним був»), барвінок («щоб довго жив»), чорнобривці («щоб чорнобровим був»).

Які ж квіти найбільше люблять в Україні? Однією з найулюбленіших здавна вважали мальву, або рожу (ружу). Ця квітка — символ любові до рідної землі, до свого народу. Зростає мальва будь-де: на узбіччі доріг, на узліссі, на пустирищах. Але є у цій напрочуд гарної квітки одна особ­ливість—тулиться вона до людських осель поближче. У своїй книзі «Бере­гиня» В. Скуратівський пише: «Не було села, а в ньому хати, де не палахко­тіли б під вікнами мальви — ці незрадливі обереги нашої духовної спадщи­ни. Всім, хто вирушив у далеку дорогу, вони нагадували: та земля мила, де мати родила!»

Рано навесні, ледь сніг зійде, з-під землі виходять зелені погони маль­ви. Дуже швидко вони розвиваються і на початок літа вже сягають за півто­ра метри. На високих стеблах, що дістають стріхи, в'яжуться десятки пуп'ян­ків, які згодом зацвітають червоними, світло-рожевими, темно-пурпуро­вими квітками-віночками. Квітнуть мальви довго, до самих морозів. Ці квіти дуже витривалі. Не бояться вони ані літньої спеки, ані злив з градом, ані злих вітрів. Тому й стали вони символом мужності, витривалості та не­скореності.

В українському букеті є одна справді народна квітка — барвінок. Саме цю рослину з вічнозеленим листям і небесно-блакитними, схожими на зірочки квітами вважають символом життєвої сили, достатку і здоров'я, символом невмирущої пам'яті та продовження життя. Барвінок — така ніжна і водночас така мужня квітка! Його листя не гине ні влітку від спеки, ні взимку від морозу та снігу. А тільки-но зійдуть сніги і пригріє весняне сонечко, розквітають його квіточки — маленькі краплинки неба. Піснями оспіваний, легендами звеличений, барвінок супроводив наших з вами прадідів і прабабусь від колиски до могили. У барвінку купали немовлят, щоб росли вони здоровими і красивими; барвінком прикрашали коси дівчат, весільне більце, фату нареченої і коровай; з нього плели дівчата вінки і кидали їх у воду на свято Івана Купала, загадуючи на судженого; барвінком устеляють останню путь людини, висаджують його на могилі як символ нічної пам'яті.

Як лікувальний засіб барвінок використовували ще за античних часів. У слов'ян, за часів Київської Русі, він також слугував ліками, що знижують кров'яний тиск. У середні віки через нев'янущу зелень і виняткову жи­вучість барвінку приписували надприродну силу, вважали його символом вічності.

Пучечки цього зілля вішали над дверима, аби ніщо погане не проника­ло в дім. Завжди свіжо-зелений, і влітку, й восени, виблискує він на сонці своїми лискучими шкірястими листочками. Цікаво, що за барвінком можна звіря­ти час. Рівно о шостій ранку розкриваються блакитні пелюстки його.

Ще один рослинний символ України — хміль. Він символізує розум, мудрість, гнучкість. Його листя вишивали на рушниках, вплітали до віноч­ка. Ця рослина здавна улюблена в народі, оспівана в піснях та легендах, багато складено про неї прислів'їв та приказок. Чимало міст та сіл в Україні названо її ім'ям (Хмільник, Хмельки, Хмелівка), багато прізвищ теж звідси походить (згадаймо лише славетного Богдана Хмельницького).

У народі існував звичай одружувати молодят у пору цвітіння хмелю (у червні - серпні). Вважалося, що в такій родині цвістиме, буятиме життя, мов хміль. Хміль використовують в пивоварінні. Раніше у тісто замість дріжджів додавали хмельову закваску; варили також славетну медовуху. Як ліки хміль вживають при захворюваннях нирок, печінки, серцево-судинної системи. При безсонні допомагає подушечка, наповнена шиш­ками хмелю.

Особливою, магічною рослиною вважали в народі мак. Мак — символ краси й чарівності, але й скороминущості, швидкоплинності життя. З вог­нистою маковою квіткою порівнювали вродливу дівчину. Макова голівка є також символом розуму, а ще — символом сну і заспокоєння. Мак вважаєть­ся надійним оберегом від нечистої сили; добрими ліками від безсоння і ви­разки шлунку. А які смачні мамині чи бабусині пиріжки та бублики з маком!

Пахощі чорнобривців з давніх-давен заспокоювали українців після тяж­кої виснаженої праці, сприяли розвиткові чоловічої сили, через що хлоп­чиків традиційно купали у воді з пелюстками чорнобривців. Тому і при­крашали вони українські подвір'я упродовж багатьох століть і нині не втра­чають своєї магічної чарівності. Так, багато різних квітів росте біля наших осель. Улюбленими в народі завжди були та є яскраві жовтогарячі сонечка-нагідки, смарагдово-зелені запашні любисток і м'ята, гордовиті півонії і непоказні, але такі духмяні квіточки матіоли. Кожна з них по-своєму гарна і неповторна, і, коли хоча б однієї не стане в природі, — збідніє цілий світ.



Краса кожної дівчини – вінок

Ще один символ України, найулюбленіша прикраса кожної дівчини в часи дівоцтва наших прабабусь — вінок. Вінок — символ слави, перемо­ги, успіху; молодості, чистоти, кохання.

Вінки з'явилися ще в сиву давнину і були пов'язані у слов'ян з культом Сонця. На честь його у певні дні літа люди плели із квітів, трав, листя вінки, які одягали на голову. Плетіння віночка — то своєрідна наука: потрібно було знати, з яких квітів і коли плести, яке зілля з яким впліталося поруч. А всього у повному українському віночку могло бути до дванадцяти різних квіток, кожна з яких щось символізувала, була своєрідним оберегом і лікарем.

Найпочесніше місце серед рослин, що впліталися у вінок, належало деревію. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають у народі деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко, та хоч би де не проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й вплели її люди до віночка як символ нескореності.

Мальва, ружата півонія символізували собою віру, надію та любов. Ли­стя дуба — символ сили, троянда завжди була символом кохання. Біля лілія — символ чистоти і невинності, вважається квіткою Діви Марії.

Не менш важливе місце у віночку належало барвінку. Він був символом життя і безсмертя людської душі. Безсмертник у віночку — символ здоров'я. Він лікує дуже багато хво­роб, хоч на вигляд дуже скромний.

Ромашка у віночку — наймолодша за своїм віком, її вплели люди тоді, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а доброту та ніжність. її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблуні і вишні, пере­плітають з вусиками хмелю — символом гнучкості і розуму.

У повному віночку сусідять любисток і волошка. А ще з цих квітів ви­плітають окремо віночок відданості. Його дарувала дівчина парубкові, коли він ішов у дорогу.

Цвіт маку — символ печалі і туги — вплітали до віночка лише ті дівчата, в чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогами. Кожна дівчина мала свої секрети плетіння віночка, що перейшли до неї від матері чи бабусі: як плести і коли, які квіти долучати віночка, як зберігати їх якнайдовше свіжими.

Віночок прикрашали різнокольоровими стрічками. Кожна стрічка мала своє символічне значення. Найпершою посередині в'яжуть коричневу стрічку — символ землі. По обидва боки від неї — жовті стрічки — символ сонця; за ним — світло-зелені — символ молодості і краси. Потім — голубі та сині — символ неба і води, що дають силу і здоров'я; далі в'яжуть жовто­гарячу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості, малинову — символ здоров'я, рожеву — символ достатку і врожаю. В'язали і білу стрічку, кінці якої були розшиті срібними і золотими нитками. На лівому кінці вишива­ли сонце, а на правому — місяць.

Люди вірили у магічну силу стрічок, вважали їх оберегами волосся від лихого ока. Тому й довжина стрічок була такою, щоб під ними була надійно схована діюча коса. Починали носити віночок дівчата з трьох років. Перший віночок плела для доньки мати, змочувала його в росах сім днів, коли на небі сонце зійде, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барві­нок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали від головного болю, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала.

У чотири роки плівся інший віночок, до вже названих квіток допліта­лися безсмертник, листочки багна чи яблуні. Для шестирічної дівчинки у вінок вплітали мак, що давав сон і беріг думку ясною, і волошку — символ прозріння. Для семирічної доньки плели вінок із семи квіточок. У центрі віночка — гроно калини — символ краси дівочої, далі — квітки незабудки, бар вінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертника, цвіту яблуні. Дівчатка-сироти, в кого не було мами й тата, носили віночок з мак з голубими стрічками. Дівчата-наречені одягали віночок з барвінку. Одягався вінок лише на свята, був він і найкращою прикрасою, і оберегом, і знахарем.



Тварини та птахи: кінь, собака, кіт, лелека, зозуля, журавель, жайворонки, голуб, сокіл, сова, лебідь

Так уже повелося, що поряд з людиною з давніх-давен живуть тварини. В Україні ще з часів язичництва священними вважалися свійські тварини, які були приручені первісними людьми і з часом стали їхніми вірними супутниками та помічниками. Найпершим таким помічником в українській родині був кінь. Кінь — це символ сонця, безмежного степу. Будь-які сільськогосподарські роботи були пов'язані з конем, він був незамінним у військових та торгових походах. Отож, добрий кінь був символом багат­ства, достатку і сили.

Не менш шанованою і любимою в народі завжди була корова — году­вальниця селянської родини, символ добробуту, родючості, благополуччя. Собака — символ вірного друга, надійного захисту, адже саме собаки охороняли хату, подвір'я, отару овець або череду корів.

Кіт — це символ доброго духу оселі, охоронця маленької дитини. Пев­но, тому майже у всіх колискових піснях присутній кіт: він і колиску гой­дає, і ласкаву пісеньку співає, і дитину від лихого ока оберігає. Селяни дуже любили своїх домашніх тварин. Про них завжди згадува­ли на великі свята: на Різдво давали їм їжу зі стола господаря, на Великдень і Водохрещя окроплювали свяченою водою, аби не хворіли і щоб уберегти від чаклунів та відьом.

Та найвиразнішими символами України стали птахи. І найпочесніше місце серед них посідає лелека. У різних регіонах України по-різному на­зивають цього гордовитого птаха. Найчастіше це бусел, чорногуз, бузько, айстр. Лелека — символ батьківщини, любові до рідної землі; символ сімей­ного благополуччя і щастя. Здавна вважається, що лелеки гніздяться лише біля осель добрих людей, і той двір, де є гніздо лелеки, має обов'язково бути щасливим. За народним повір'ям, саме ці птахи приносили до хати немовлят. Не випадково лелеки вважались священними птахами і пиль­но охоронялись. Вбивство цього птаха прирівнювалось до вбивства лю­дини.

Якщо хтось поруйнує лелечине гніздо, неодмінно накличе лихо — зго­рить хата. Не можна і залазити до їхніх гнізд, брати в руки яйця та пташе­нят, бо це також принесе біду.

Лелеки — провісники весни. У народі кажуть: «Прилетіли лелеки — принесли весну здалека». В Україні завжди радо вітали приліт цих птахів, було добрим знаком першим побачити лелеку, що прилетів з вирію.

Лелечина вірність стала символом любові до рідного краю. Адже ці птахи повертаються саме до свого рідного гнізда. Летять вони з далеких країв на батьківщину, долаючи тисячі кілометрів своїх пташиних доріг, хо­лод і голод, і завжди повертаються туди, де народилися.

Даром віщування наділив наш народ зозулю. Люди вірили, що саме ця пташка може накувати або довге й щасливе життя, або короткий вік. Зачув­ши її спів, подумки і вголос зверталися до неї: «Зозулько, зозулько, скажи, скільки буду жити літ?» Із завмираючим серцем рахували її срібноголосе «ку-ху». Могла накувати зозуля і добробут, багатство, якщо при зустрічі з нею маєш в кишені гроші; і добрий врожай; і прибуток худобі.

Та не лише добро віщує зозуля; вважалося, що може вона віщувати і нещастя, приносити звістки про смерть близьких. Зозуля — символ жінки, матері; символ жіночої туги і смутку. Дуже часто в народних думах, піснях і легендах жінка перетворюється в зозулю, аби тужити над загиблими, оплакувати їх. Спів зозулі провіщає також перехід від весни до літа, адже період її кування закінчується тоді, коли достигає ячмінь, тож і казали в народі, що зозуля замовкла, бо ячмінним колосом вдавилася.

Символом любові до отчого краю, туги за рідною домівкою здавна вва­жаються журавлі. Ці красиві сильні птахи повертаються з вирію одними з останніх перелітних птахів, несучи на своїх крилах довгоочікуване тепло. «Журавлі прилетіли — тепло принесли»,— кажуть у народі. Журавель для українців — особливий птах. Саме в його образі втілено і безмежну любов до рідної землі, і пекучу тугу за батьківською домівкою для тих, хто перебуває на чужині. Бо мало хто, будучи далеко від батьківщи­ни і почувши журливе курликання журавлів, що лине з вишини, не мріяв повернутися до тепла родинного вогнища.

У давнину називали ще журавлів «веселиками». Бо існувало в народі таке повір'я: як побачиш весною журавлів, то треба сказати: «Веселики»,— то й буде тобі весело цілий рік; а як скажеш: «Журавлі»,— то цілий рік журитися будеш.

Один з найстаріших українських танців — танець «Журавель». І рухи в ньому схожі на той журавлиний танок, який ці птахи виконують, ставши в коло на зеленому лузі. А ще журавлем називають пристрій для витягуван­ня води з криниці. Раніше такі журавлі часто зустрічалися обабіч доріг, де чиїсь добрі руки викопали криницю для подорожніх.

Ластівка — символ весни, тепла, щастя і надій; ласкава назва дівчини, жінки, матері. Ця невеличка пташина віщує добро і сімейне благополуччя. Називають її ще в народі божою пташкою і за добру прикмету вважають, якщо ластівка в'є гніздо на хаті.

Справжнім пісенним символом України вважається соловейко. Кого не чарував чистий кришталевий голос цієї непоказної пташини? Соло­вей — символ веселощів, бо його мелодійний спів звеселяє посмутніле серце.

Нашу рідну мову за її співуче звучання теж часто називають со­лов'їною.

Здавна поважали усі слов'янські народи жайворонка, він — один з най­улюбленіших птахів України. Колись вважалося, що жайворонки — це душі померлих предків, які раз на рік, навесні, відвідують рідну землю.

А ще жайворонки — печиво, що випікали на свято Сорока святих. їх пекли по 40 штук, їли протягом дня, переважно діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору «пташок» і промовляли нехитрі заклички. Вважалося, що це прискорить повернення птахів з вирію і початок весни.

Ще один поетичний образ, символ любові, злагоди і відданості — го­луб. Пару голубів обов'язково вишивали на родинних рушниках як символ подружньої вірності і чистого кохання. Голуби були також оберегами від

пожежі.


Окрім цього, ще цілий ряд птахів має свої символи. Зокрема, сокіл — символ мужності і звитяги; сова — символ мудрості, глибоких знань і водночас уособлення темних, зловісних сил; лебідь — символ вірності і краси.

Каталог: 200000318-6fac870a74


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconУправління освіти виконавчого комітету шепетівської міської ради методичний кабінет
Укладач Гарбарець Валентина Миколаївна вчитель англійської мови навчально-виховного комплексу №1 у складі: «Загальноосвітня школа...
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconУправління освіти виконавчого комітету Марганецької міської ради Методичний кабінет Марганецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 Використання мультимедійних

Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconУправління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради
Шахрай Н. В. сприяють не лише збагаченню емоційних проявів естетичного виховання в житті та мистецтві, але І значно збагатять лексику...
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconПрограма для вокального гуртка художньо естетичного напряму позашкільної освіти
Наказ управління освіти виконавчого комітету Мукачівської міської ради №
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconНаказ № м. Шепетівка Про відзначення 150-річчя з дня написання Державного Гімну України
Відповідно до листа управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради №11-01/949 від 06. 09. 2012р та на виконання...
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconУправління освіти адміністрації Ленінського району Харківської міської ради Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №108 Харківської міської ради Харківської
...
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconЗвіт начальника управління культури І туризму Ніжинської міської ради Примаченка В. С. /І квартал 2015 року
Управління отримало 4 вхідних документи та підготувало 128 вихідних, підготовлено та прийнято рішення сесії Ніжинської міської ради,...
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconЗаконів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»
«Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні», реалізацію державних, регіональних та міських програм у галузі освіти,...
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconМіський методичний кабінет Департамент освіти Вінницької міської ради
Матеріал підготувала методист з виховної роботи міського методичного кабінету департаменту освіти Вінницької міської ради
Управління освіти виконавчого комітету Шепетівської міської ради Методичний кабінет Навчаємо, розвиваємо та виховуємо в позаурочний час iconУправління освіти Первомайської міської ради Міський методичний кабінет Організація роботи з обдарованими дітьми та молоддю Методичний порадник Первомайськ-2014 зміст
Нормативно-правове забезпечення щодо організації роботи з обдарованою учнівською молоддю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка