Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до



Сторінка13/16
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.32 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Тема. Осип Турянський. Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення, загальнолюдські мотиви й гуманістичні цінності у поемі в прозі «Поза межами болю».

Мета: коротко ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника. Допомогти учням розкрити світоглядні позиції митця, аналізувати поему в прозі «Поза межами болю», викликати інтерес до творчості письменника. Дати поняття поема в прозі.

Обладнання: текст поеми у прозі «Поза межами болю», портрет письменника.
Хід уроку
І.Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Оголошення теми уроку

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Невеличке село з химерною назвою Оглядів, Радехівського району, на Львівщині, в родині бідного селянина, 22 лютого 1880 року народився майбутній письменник Осип Василь Турянський. Батько його був неписьменний, мав невеличкий клаптик поля і, щоб прогодувати численну сім'ю, теслярував. Старшому із восьми дітей, Осипів, він вирішив дати освіту. Хоч, власне кажучи, вирішальним тут було не так бажання батька, як виняткові здібності сина. Навчаючись у сільській початковій школі, хлопчик переходив з класу в клас із відмінними оцінками. Якось влітку, коли Осип вже закінчив сільську школу, вчитель Ференс попросив його батька полагодити піч у школі. Розмовляючи з Василем Турянським, учитель гаряче порекомендував йому віддати Осипка до Львівської української гімназії, з директором якої він був знайомий. Учитель дав певну матеріальну підтримку і письмову рекомендацію хлопцеві, підказав, які треба підготувати документи. На щастя, у Львові, в підвальній кімнаті, мешкав тоді односельчанин Турянського Андрій Волошко. Василь Турянський списався з ним і умовив прийняти на квартиру малого Осипа. Залізниці з Радехова до Львова тоді ще не було, і батько відвозив сина до гімназії на возі. Поклали сина, харчі для майбутнього гімназиста і для господаря квартири. Той попередив, що треба взяти усього побільше – отож на возі опинилося два мішки картоплi, кiлька мiшкiв капусти, бурякiв тощо. Подружжя Волошкiв поставилось до тихого i слухняного Осипа як до рiдного, тим бiльше, що вiн готував до школи їхнього єдиного сина. На другому роцi навчання в гімназії О. Турянський перестав одержувати з дому будь-яку матерiальну допомогу. Це не завадило майбутньому письменниковi закiнчити не тiльки гiмназiю, а й унiверситет. За звичаєм всiх неiмущих студентiв того часу вiн заробляв на прожиття репетитерством.

Навчався Осип у гімназії блискуче. І щодо цього батько не мав з ним ніякого клопоту, якщо не брати до уваги один надто драматичний випадок. У старших класах гiмназiї юнак захопився нелегальною лiтературою, вiдвiдував пiдпiльний студентський гурток, почав вiдкрито критикувати лекцiї з релiгiї, вiдмовився вивчати катехiзис. Незважаючи на прекрасну успiшнiсть i поведiнку, дирекцiя гiмназiї виключила хлопця зi школи. Перед ним постала неприваблива перспектива повернутися додому, щоб бути одним iз сiльських злидарiв. Юнак посилає телеграму батьковi, благаючи порятунку. На другий же день батько пiшки прийшов до Львова i звернувся до директора з проханням поновити сина в гiмназiї. Той зглянувся на неписьменного селянина, але зажадав, щоб вiн заручився пiдтримкою волостi (гмiни) i повiтової управи (староства), очевидно, сподiваючись, що Туринським це не вдасться. Повернувшись зi Львова, Василь до Радехова сам уже йти не міг i тому послав туди старшу дочку Катерину, яка по дорозi назад заблукала вночi i ледве втрапила додому. Так Осипа в гiмназiї було поновлено.

Пiсля закiнчення Львiвської гiмназii О. Турянський вступає на фiлософський факультет Вiденського унiверситету. Там вiн бере активну участь у дiяльностi гуртка української студентської молодi. Саме тут, у Вiдні, юнак i розпочинає свою лiтературну дiяльнiсть. Першi оповiдання О. Турянського вийшли друком 1908 року. Тематика його раннiх творiв — оповiдань, статей, нарисiв – була пов’язана з селянським житгям, яке вiн добре знав (на канiкули здебiльшого приїздив до рiдного села).

У Вiдні О. Турянський захистив докторську дисертацiю на тему «Голосний «е» в українськiй мовi». В 1910 р. йому з великими труднощами вдалося влаштуватись учителем української мови та літератури в Перемишльськiй гiмназiї. А восени 1914 року письменник був мобiлiзований в австрiйську армiю i вiдправлений на сербсько-австрiйський фронт. Наступного року разом з багатьма тисячами австрiйських воякiв вiн потрапив до сербського полону. Пiд час зимового вiдступу сербських вiйськ, що не витримали нового австрiйського настулу, О. Турянський пережив надзвичайно тяжке життєве випробувавня, яке незабаром i було покладене в основу иайвiдомiшого його твору, повiстi-поеми «Поза межами болю». Вiн був одним iз шiстдесяти тисяч полонених, яких, вiдступаючи, сербськi конвоїри етапували заснiженими горами. Вiд голоду i холоду гинули тодi i самi солдати сербської королiвської армiї. Тож не доводиться говорити про те, що значна частина вiйськовополонених не здолала цього виснажливого шляху смертi. Найближчi товаришi О. Турянського по недолi замерзли бiля згаслого багаття. Сам вiн повернувся майже з того свiту неймовiрно щасливим випадком. Сербськi лiкарi, якi йшли позаду вiйськовополонених, побачили слабкi ознаки жятгя в одному з них; тiло його вже взялося кригою. Полонений лiкар-українець Василь Романишин, який допомагав сербським лiкарям, упiзнав у Турянському свого земляка. Спiльними зусиллями його повернули до життя, зважившись на крайнiй засiб: розморожувати тiло у холодній водi.

Iз Сербiї О. Турянського в числi iнших полонених вiдiслали в табори до Iталiї. Є вiдомостi про те, що деякий час вiн був інтернований на островi Ельбi. В Італії О. Турянський друкувався у прогресивних газетах: виступав iз статтями, фейлетонами тощо. В 1917 р. на Ельбi вiн налисав повiсть-поему «Поза межами болю». Пiсля закiнчення вiйни О. Турянський переїжджає до Вiдня, викладає порiвняльне право у Вiденському унiверситетi. На цей час зростає його популярнiсть як письменника.

О. Турянський намагається повернутися на батъкiвщину, яка опинялася тодi пiд владою панської Польщi. Буржуазний уряд не хотiв пустити письменника на Захiдну Україну, всiляко зволiкаючи з видачею вiзи на в'їзд. І тiльки 1923 р. письменник повернувся в Галичину. Вiн одразу ж розгортає активну лiтературну i видавничу дiяльнiсть. Бере участь у заснуваннi видавництва «Журавлi», у якому друкує свої твори. Письменник спочатку не мав постiйного мiсця роботи. Проте, як тiльки органiзовується товариство «Рiдна школа», Турянському надають можливiсть працювати в українських приватник школах.

Але незабаром виявилась рiзка розбiжнiсть у поглядах чиновникiв помiркованої вище управи «Рiдної школи» та демократа-iнтелiгента з народу

О. Турянського. Це призвело до неминучих конфліктів Деякий час О. Турянський був директором Яворiвської гiмназiї, а потiм йому доручили керувати дрогобицькою гiмназiєю, кращою серед українських приватних учбових закладiв. Ця гiмназiя, до речi, була збудована до десятої рiчницi з дня смертi І.Франка на кошти, зiбранi українським населенням. Виконуючи функції директора гiмназiї, О. Турянський викладав нiмецьку, латинську i французьку мови. Серед учнiвської молодi педагог користувався великою симпатiєю i як гуманний вихователь, i як ерудований фахiвець, i просто як чуйна людина.

В 1927 р. О. Турянський був змушений покинути Дрогобицьку гiмназiю. Обмеженiсть мiщанства письменник затаврував у сатиричнiй комедiї «Раби». Покинувши Дрогобич, вiн деякий час жив у Рогатинi. А вiдтак переїхав до Львова i до кiнця своїх днiв працював учителем у польськiй державнiй школi. На цей час О. Турянський стає прогресивним громадським дiячем. Цьому сприяли частi вiдвiдини галицьких сiл, де тодi вiдбувалися значнi соцiальнi зрушення, i, нарештi, зближення з активiстами КПЗУ, з тiєю частиною творчої захiдноукраїнської iнтелiгенцiї, яка плекала надії возз’єднання з Радянськоїю Україною. О. Турянський пiдтримував зв’язки з членом КПЗУ Iваном Хабою, який в 1927 р. був редактором газети «Свiтло» — неофiцiйного органу захiдноукраїнських комунiстiв, читав нелегальну лiтературу. Аналiзуючи революцiйні настрої трудящях Захiдної України та мiжнародну полiтичну обстановку, що склалася в 30-х рр., О. Турянський переконався, що Радянська влада переможе на захiдноукраїнських землях. Про це вiн говорив відверто в розмовах з родичами i знайомими. Сестра О. Турянського Анна Василівна Шкраба (прізвище по чоловiковi) пригадує, що вiн, вечорами розмовляючи з батьком, передбачав визволення Червоною Армiєю Захiдної України.

Наслiдки страхiтливих воєнних випробувань давалися взнаки О. Турянському протягом усього жяття. Тяжка невилiковна недуга мучила його впродовж останнiх рокiв. О. Турянський тримався мужньо, знаючи, що днi його лiченi. Переборюючи напади хвороби, вiн закiнчує свiй останнiй твiр — роман «Син землi».

Помер О. Турянський 28 березня 1933 р. Поховали його на бiдняцькiй дiлянцi Личакiвського кладовища. Бiля труни покійного було кiлька десяткiв його друзiв та учнiв. Минули роки, i мiсце поховання письменника було забуте.



2. Загальна характеристика повісті Осипа Турянського «Поза межами болю».

Осип Турянський, автор надзвичайного твору — «Поза межами болю», жанрово означеного письменником як «повість-поема». «Поет мусить пройти найглибше пекло буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати», — писав сам Турянський, якого спіткала (можливо, через цей нелюдський (нелюдяний) максималізм?) рідкісна, бо до непрофесійності чесна, літературна доля — бути генієм одного твору.

«Поза межами болю» — це хроніка передсмертних марень, прокльонів та спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану (як у справжніх солдат у них лишилися тільки прізвища): українців Добровського та Оглядівського (сам автор), угорця Сабо, австрійця Штранцінгера, поляка Пшилуського, сербів Ніколіча та Бояні. «Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові», — скаже один з героїв, замерзаючи біля згаслого вогнища.

Самого автора ледь живого підібрали сербські лікарі й повернули до життя, «розморозивши» у крижаній воді гірської річки. Сюжет пронизливий, але легко ототожнюваний: від аустерліцьких медитацій князя Болконського до антиестетських воєнних оповідань Гаршина (а ще були твори про жахи першої світової у Барбюса, Ремарка, Аполлінера, Леоніда Андреєва, Селіна, не кажучи вже про те, що сучасний читач має чималий вибір першокласних антивоєнних творів, тим різкіше інтонованих, чим ближчі в часі події бойні).

У «Поза межами болю», як не парадоксально (розумію, що ризикую зачепити сльозливих), справа не в сюжеті. Сюжет лише привід для висловлювання, свідчення людини, що пережила апокаліпсис і відчула його кожною клітинкою організму, написане для людей, що пережили кінець світу й навіть не помітили. Адже за великим рахунком автор показав людей, які поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду й не маючи, чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого й осліплого від горя Штранцінгера («Те тарахкало придалося б дуже на вогонь...» — шепнув.

«Дай спокій, — відповів Добровський. — Оця скрипка — це його очі... ...Ти стань собі на боці, Штранцінгер. Ти святий. Нічия рука тебе не торкнеться.»), натомість обирають «танець смерті» — хто впаде, з того знімуть одіж на розпал багаття; корчачись від голоду не наважуються з’їсти труп свого померлого товариша (проте історія пізніших голодоморів та гулагів розпрощається із цією інтелігентською категоричністю), а автор (доктор Оглядівський) так і не зможе потай з’їсти випадково знайдений у кишені шматочок цукру — поділить на всіх.

«Поза межами болю» — трагічне пророцтво про загибель інтелігентної чуттєвості, яка дає ясне усвідомлення того, що ілюзії життя нерозривні (бо невід’ємні) із самим життям, і чиїсь ілюзії, бодай видіння, настільки ж важливі для когось, як саме життя, тому недоторканні, святі (уже нетутешній плюралізм правди): «Онде на сто кроків гарний корч. Огонь буде. Ходім!» — «Назад! Не смієш іти там! Це не корч! Глянь! Це моя дружина і мій син!...»

Недаремно Осип Турянський повернувся з війни «диваком», що розгублено й непевно почувався в постапокаліптичному світі («болото, — як він висловлювався, — здорове для легенів, але вбивче для душі»). Коли 1921 року у Відні нарешті вийшла друком його книжка, «невдячний» Турянський влаштував видавцеві скандал через те (а сприймалося як «лише через те»), що той на обкладинці його книжки (в якій, за визнанням тогочасного критика, не було «ні сліду якоїсь буденної журналістичної тенденції») вмістив рекламу модної кравецької фірми. Свідок того, як вимерзали інші люди — трагічно безшкірі, сприймав цілком узвичаєну суспільством комерціалізацію як цинічне блюзнірство.

Зціпивши зуби і склепивши серце, зізнаєшся: слова з-поза меж болю могли б стати підписами під репортерськими фото. Цитую: «Багато людей утратило ясну свідомість того, де вони, звідкіля й куди йдуть? Деякі забули мову... У найбільшій частині людей серце вже заснуло... Так жаль кожної людини, що тільки на те й думає, щоб терпіти...

Біль і гордість чоловіка, що кинений у прірву буття, почуває всю грозу своєї безсильності... Люди не є злі, не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі...» Існування у межах болю триває. Тут і тепер. «В самім куточку мого серця притаїлося щось. Воно мале, марне, бліде. Це надія».


V. Підсумки уроку

VІ. Домашнє завдання

Прочитати повість Осипа Турянського «Поза межами болю».



Урок 28

Мельник Марія Володимирівна, вчитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ст. №2
Тема. Осип Турянський, “Поза межами болю”. Загальнолюдські мотиви і гуманістичні цінності. Біологічні інстинкти і духовна воля до життя. Ідея перемоги духа над матерією. Гуманістичний, життєствердний пафос поеми у прозі, його вселюдська значимість і всеохопність.

Мета: ознайомити учнів зі змістом твору, допомогти їм визначити тематику та ідейно-художній зміст окремих фрагментів твору, вміти коментувати їх, розуміти і вміти пояснити умовність зображення, з” ясувати особливість і роль композиції, пейзажу, інших художніх засобів для втілення головних думок. Осмислити вартість мистецтва, грошей, почуттів людини тощо, спираючись на текст, висловлювати власні міркування, проводячи аналогії з сучасним життям.

Розвивати вміння пізнавати і розуміти справжню вартість речей, явищ, почуттів.



Обладнання: текст поеми у прозі «Поза межами болю», портрет письменника.
Хід уроку

І.Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Оголошення теми уроку

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1.Пояснення вчителя

Лiтературна творчiсть О. Турянського, якого дехто з критикiв намагався показати як одного з найхарактернiших представникiв «української модерни», починалася цiлком традицiйно для українського прозаїка. В iдейно-тематичному плані його раннi оповiдання спiвзвучнi новелiстицi В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича. Захiдноукраїнське село з його безпросвiтною темрявою та нуждою, трагедiями щоденного життя — ось коло тих проблем, якi хвилювали i молодого О. Турянського.

Один з найвражаючих прозових творів ранньої стадії українського модернізму був створений 1917 року далеко за межами України, на італійському острові Ельба, в таборі для полонених австрійських солдатів. Авторові цього твору на короткий час випала доля стати найвідомішим українським письменником серед німецьких літераторів та інтелектуалів.

Це повiсть-поема «Поза межами болю». Глобальний кривавий злочин iмперiалiзму, яким була перша свiтова вiйна, з великою художньою і гуманiстичною пристрастю був розкритий у багатьох творах передових письменникiв обох коктинентiв. Досить эгадати романи «Вогонь» А. Барбюса чи «На захiдному фронтi без змiн» Е.-М. Ремарка та iн. Поважне місце серед них займає твiр О. Турянського за силою враження, високим сплавом iдейного змiсту i художньої форми. «У найшляхетнiшому змаганнi народiв досягнути й роздiлити найвищi цінностi людства в царствi свiтової лiтератури,— вказано у пiслямовi до вiденського видання твору,— рiдко котрий сучасний поет написав такий сильний, такий iдейно глибокий i оригiнальний твiр, як автор «Поза межами болю». Якби цей твiр написав не поет, лиш людина, що пережила змiст цiєї книжки своїм власним духом i тiлом, то ця нечувано трагiчна подія була б сама собою незвичайним людським документом «ганьби наших часів». Коли ж однак ми тут маємо дiло з поетом, у якого об’єднана сила духу з силою слова, коли це людина, якої серце переповнене почуттям і добротою, тодi його твiр—це акт душi, вицвiт людського духу— це твiр свiтової лiтератури».

Як i всяке визначне мистецьке явище, твiр «Поза межами болю», попри свiй загальнолюдський, спрямований в майбутнє змiст, є iдейно-полiтичним документом своєї епохи. В ньому вiдображено проблематику кiнця світової вiйни i перших повоєнних рокiв, коли передова частина європейської iнтелiгенцiї досить чiтко усвiдомлювала собi, яким нечуваним злочином проти людства була розв’язана iмперiалiзмом вiйна.

О. Турянський виступав проти вiйни з усiєю переконанiстю iнтелiгента-демократа, що вийшов iз селянської маси, яка набільше потерпіла. Вiн i сам був не тільки учасником вiйни, а й зазнав жорстоких випробувань.

Ще одна особливiсть антивоєнного спрямування повiстi-поеми «Поза межами болю» полягає в тому, що це був, за одностайним визнанням критики, протест без протесту. Це означає, що О. Турянський таврував вiйну не у формi безпосереднiх публiцистичних виступів, а художньо: розвитком сюжету, змалюванням персонажiв, розкриттям їхнiх думок, висловлювань i, зрештою, усiх героїв твору. «Отим-то й висока художня форма «Поза межами болю», що в ній нема ні слiду якоїсь буденної, журналiстичної тенденцiї, як це буває в багатьох iнших творах»,— писав у пiслямовi до вiденського видання повiстi критик Роберт Плен. На антивоєнний пафос твору працює вся змальована автором картина. Семеро полонених, що волею слiпого воєнного випадку опинились серед зими в горах Албанiї i один по одному (за винятком автора) вмирають вiд виснаження, голоду й холоду, своїм життям і смертю, кожним своїм помислом, порухом затьмареної стражданням свiдомостi виносять грiзний присуд тим, хто кинув людство у страшну безодню вiйни.

О.Турянський розвiнчує iмперiалiзм як такий. Вважаючи першу свiтову вiйну несправедливою, вiн далекий вiд того, щоб стати на бiк якоїсь однiєї з воюючих держав чи певної їх групи. Автор, починаючи повiсть-поему короткою iсторичною довiдкою про зимовий вiдступ сербської армiї пiд натиском австро-нiмецьких вiйськ, трактує загибель у цьому походi сорока п’яти тисяч бранцiв як вияв нелюдської i безглуздої жорстокостi війни взагалi. Зрештою, у творi йдеться про сам iсторичний факт, очевидцем якого був письменник. Адже пiд час цiєї великомасштабної воєнної події зазнав особистої трагедiї й О. Турянський. Вiн лише один iз шістдесяти тисяч, що гинули на моторошному шляху смертi. Однак письменник добре розумів, що голоднi сербськi конвоїри — такi ж жертви вiйни, як i вони, бранцi, що їх погнав монархiчний уряд на братовбивчу вiйну.

З цього погляду характерна така деталь. Коли один iз полонених забив палицею серба-охоронця i обшукав його кишенi, то виявилось, що в них так само не було нi крихiтки їжi, як i в кишенях полонених. Об’єктивно змальовуючи й оцiнюючи події, О. Турянський акцентує на тому факті, що саме серби врятували йому життя.

Не нацiональна ворожнеча, а iдея дружби й братерства народiв надихала О. Турянського в той час, коли вiн писав свою повiсть-поему. Цiєю iдеєю охопленi серця героїв твору. Вона визначає iхнiй погляд на збурений вiйною свiт i ставлення один до одного. Мабуть, не вивадково семеро учасникiв неволi виявились представниками рiзних нацiональностей. Два з них— автор i Добровський — українцi, Сабо — угорець, Штранцiнгер — австрiєць, Пшилуський — поляк, Боянi i Нiколич — серби.

Самi герої усвiдомлюють свою iнтернацiональну спiльнiсть, яка склалася всупереч намаганням власті iмущих посiяти ворожнечу між нацiями:

«Ось тут мiж нами,—озвався Нiколич,—заступленi народи, котрi так себе ненавидять i поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут вже здiйснили iдеал братньої прихильносгi i любові».

Викриття iмперiалiзму i війни у поемi має всезагальний характер. Але оскiльки герої твору — громадяни австрійської держави, це викриття здiйснюється переважно на австрiйському матерiалi. В гнiвних iнвективах, проголошуваних бiля згасаючого багаття, герої твору визнають, що численнi, позбавленi всякої мети жертви вояцтва цiсарської Австрiї безглузді. «Яка iдея,—запитує Добровський,— привела нас в албанськi нетри? 45 000 трупiв невинних батькiв дiтей на шляху смертi. Якiй ідеї потрiбнi нашi муки i наша смерть?»

Ненависть Добровського до свiту iмперiалiслiчного здичавіння така велика, що вiн не хотів би повернутися для того, щоб жити в ньому. Якi темнi iнстинкти розбуркує вiйна, показує нам розповiдь Добровського про австрiйського капрала: «За що ми боролися? Яка iдея цiєї свiтової війни? Я вам скажу. Ми проламали сербський фронт i сунемо, як море, вперед. На сто крокiв передi мною бачу ось яку картину: на землi лежить сербський жовнiр, а мiй капрал б’є його обома руками раз у раз у лице. Пiдходжу близько i виджу, що серб уже давно мертвий. Розлючений, кричу до свого капрала:

— За що ти б’єш у лице трупа?

— За те,— каже вiн,— що ця сербська собака не має нi сотика в кишенях».

Оце i є iдеали «благородного» австрiйського воїнства. Коло його iнтересiв зводиться до найдикішого мародерства. І хоч ця сцена викладена в аж надто категоричнiй iнтерпретацiї Добровського, проте в оцiнцi автор з ним не розходиться.

У стражданнях багатьох сотень тисяч людей О. Турянський звинувачує не окремi народи, а тих, у чиїх руках влада, хто вершив долю мiльйонів: капiталiстiв-товстосумiв та їх уряди. «Хай би боги, царi i всi можновладцi, що кинули людство у прiрву свiтової вiйни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самi вiдчули й пiзнали бездонну глибiнь людського страждання! Тодi боги стали б людьми, а люди братами». Конаючи вiд холоду i голоду, герої твору називають винуватців свого лиха: «Наше тiло пожерли найбільші пани свiту: царi i грошовладцi, а нам оставили тiльки шкуряний мішок iз душею i кiстьми всередині».

Вiйна, полон, засудження вiйськових злочинцiв розбiйницького iмперiалiзму — це реальна iдейно-мистецька плоть повiстi-поеми «Поза межами болю». Але О. Турянський у своєму творі, крiм цих, порушував складні фiлософськi, людинознавчi проблеми, якi виходять далеко поза рамки даного конкретного iсторичного моменту. I завдяки цьому книжка надовго зберiгатиме не тiльки пiзнавальне значення художнього документа певної епохи, а й лишиться злободенною в найстислiшому розуміннi, вiдповiдатиме душевним запитам читачiв.

Основна фiлософсько-моральна проблема твору зводиться до визначення мiсця людини в складному свiтi, що її оточує, i не просто місця, а й позицiї громадянина щодо рiзних сил: природи, несправедливих соціальних законiв, явищ самого фiзичного iснування людини.

І повiсть-поема О. Турянського пiдноситься до найвищих злетiв гуманiстичної думки не лише постановкою, а й способом розв’язання цiєї проблеми. Хоч не пекло людського iснування розкрив перед вами письменник, хоч крiзь якi муки провiв вiн своїх героїв, включаючи i найстрашнiше – голодну смерть, але загальний морально-етичний пафос твору сповнений оптимiзму, що конденсується в афоризмi: «Є сонце в життi», вражаючому тим бiльше, що висловлений устами незрячого Штранцiнгера.

Уся внутрiшня логiка повiстi-поеми переконує, що зiгрiта й одухотворена великою iдеєю воля людини може стати такою силою, яка в певних межах здатна змагатися з об’єктивними законами природи. Вiра в ефективнiсть активної позицii людини, хоч би в якiй важкiй ситуацiї вона опинилася, вiра в свiтлi покликання — ось що надає повiстi-поемi О. Турянського особливої iдейно-естетичної цiнностi, невичерпаностi щодо можливостей впливу на сучасного читача.

Звичайно, ця iдея розкривається не у виглядi абстрактного моралiзування. Письменник будує повiсть-поему так, що сам читач починає усвiдомлювати її. А на це складаються i спосiб зображення, i розташування персонажiв, i взаємозв’язок між ними, i композицiя твору».

Людинi, як i, зрештою, всякiй iстотi, властиве прагнення до життя. Це — закон природи. Саме воля до життя рухає групкою полонених, якi, здавалося б, за всiма законами фiзiологiї повиннi впасти «на шляху смерті»: «У них уже ледве видно слiди обличчя. Замiсть щiк двi ями, мов двi глибоко розкопанi могили. Лице покрите, здається, не шкiрою, лиш якоюсь чорно-сiрою, землистою поволокою, що схожа на плiснь у грибiв».

Убивши конвоїра, семеро полонених вiдiйшли i зупинилися над проваллям. Щоб жити далi, треба перш за все вогню. А його можна розпалити тiльки одягом котрогось iз них. І тодi починається моторошний танець смертi, який становать змiст першої частини твору. Одяг вiзьмуть з того, хто першим упаде і не встане. В танцi смертi знайшла свiй вияв стихiйна, майже iнстинктивна воля до життя. Правда, вона вже пiдлягає певнiй моралi: товаришi i не накидаються один на одного, а чекають, коли помре слабший. Напруживши до краю ситуацiю у першiй частинi твору, О. Турянський в другiй вдаєгься до певної розрядки. Вогонь запалено. Нещаснi грiються бiля нього. Вони мають уже можливiсть ближче придивитися один до одного, порозмовляти. Пiд шипiння i трiск вогню пригадуються розрiзненi подiї минулого, декому примарюються райдужнi картини.

Та перепочинок був недовгим. На вутле життя людини, що ледве жеврiє у виснаженому тiлi, розпочався напад найстрашнiшого ворога - голоду. Iнстинкт пiдштовхує Сабо до наміру втамувати голод людоїдством, адже поблизу лежить труп Боянi. Та прояснiла людська свiдомiсть постає проти дикого тваринного iнстинкту i перемагає. Нiколич рiшуче вiдкинув це бажання. «Згодом вони стали вiдчувати вчинок Нiколича як освободження з якогось несамовитого гнiту».

То була перша перемога людського духу. Сили ж кожного дедалi слабшали. Гімном справдi великому i людському в людинi зазвучала «пiсня життя», яку востаннє спромiгся заграти на скрипцi незрячий Штранцiнгер.

В четвертiй частинi твору показано, як фатальнi сили руйнують жяття (в даному разi це зiткнення сил природи з елементарними законами фiзiології). Всi, за винятком найсильнiшого Добровського, потрапляють у такий стан, коли затьмарюється свiдомiсть. Наступним пiсля Боянi помер Пшилуський, який носив у собi душевну травму — бiль вiд зради дружини. Але в цiй же частинi найвищого свого торжества сягає осмислена й осяяна найвищими iдеалами воля людини. Найслабший фiзично пiсля Боянi Оглядiвський (автор) вижив тiльки тому, що в найтяжчу свою хвилину думав не про себе самого, а про сина і дружину. Волю персонажа до життя збуджувала не тiльки родинна вiдповiдальнiсть його як батька i чоловiка. Узагальнений образ матерi з дитиною здавна вiдомий як символ життя. Пригадується Шевченкове: «У нашiм раї на землi нiчого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...». На це звернув увагу i Роберт Плен: «Символiзування найвищих iдеалiв людства в образi жінки й дитини — це, оскiльки я знаю український народ, спецiальна українська риса, яка, однак, в iдейнiм i артистичнiм зображеннi Турянського є так само загальнолюдською».

Призведена до абстрактної логiчної форми концепцiя О. Турянського, яка проходить крiзь усю художню тканину поеми, може мати такий вираз: найвище породження матерії — дух людини, її розум i воля — в своєму облагородженому великими суспiльними iдеями змагання до життя — може виявити зворотний вплив на закони розвитку самої матерii припинити на деякий час її розпад, викреслити з її вже погаслого життєтворчого джерела нову, надможливу життєву енергiю, що й сталося з О. Турянським - героєм «Поза межами болю». «Коли у тьмi i в хаосi ми мучимося, тлiє iскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя i до його вищих цiнностей переможе смерть»,— так сформулював цю концепцiю сам автор.

Ми вже згадували про те, що повiсть-поема «Поза межами болю» вiдзначається винятковою майстернiстю групування i зображення персонажiв. Автор користується тут прийомом контрасту. Найбiльше iдейно-смислове нанантаження в творi несе образ надiленого оптимiстичним свiтоглядом розповiдача Оглядiвського. Антиподом Оглядiвського є Добровський. Це сильна, горда, чесна людина, але його свiтосприймання характеризується крайнiм песимiзмом. Вiн не вiрить в остаточну перемогу добра над злом, хоч його шляхетне серце сповнене огиди i презирства до всього злого й потворного. Щоправда, як песимiст i скептик, Добровський не вiд того, щоб поiронiзувати i над доброчинницькими намiрами людини. З усiх персонажiв вiн найрозумнiший, найбiльше розмiрковує i розмовляє у творi (ще й тому, що найдужчий фiзично). І його постiйнi саркастичнi реплiки, щирi чи псевдопатетичнi тиради, допомагають письменниковi розгортати трагiчний за своїм характером сюжет, кристалiзувати iдейно-фiлософську концепцiю, гранi якої вiдточуються рiзцем сперечань. Потрiбно було б писати спецiальне дослiдження, щоб розкрити багатство найрiзноманiтнiших вiдтiнкiв iронiї, якими виблискує непересiчний iнтелект Добровського. Всi iншi персонажi твору перебувають по обидва боки тiєї лiнiї незгоди, яка пролягає мiж Добровським i Оглядiвським. Саме таким чином вони i впливають на провiдну концепцiю твору. Безмежною, нереальною вiрою в творчi сили життя, в його свiтле начало сповнений Штранцiнгер — цей живий пам’ятник своєму власному минулому. Впродовж усього твору вiн проголошує лише кiлька репiлiк, але сповненi вони надзвичайної життєствердної експресiї. Штранцiнгер — це нiби прямолiнійний варiант вдачi Оглядiвського. Його вiра в сонячнiсть iснування пiднесена до рiвня фiлософського пересвiдчення.

Антитезою до Штанцiнгера, а разом з тим примiтивнiшим, так би мовити, практичним втiленням того розумiння життя, яке сповiдує Добровський, є Сабо. Вiн також песимiст, але не бездiяльний. Сабо — виразник грубої iнстинктивної волi до життя. Не сповiдуючи вищих людських iдеалiв, вiн бачить тiльки право сильнiшого над слабшим i сам досить успiшно вдається до первiсного закону боротьби за iснування.

Так само змучений своїми моральними переживаннями, Пшилуський становить контраст до свiтлого,— чи не найсвiтлішого з усiх приречених,— Нiколича. «Життя таке гарне»,— говорить Нiколич, i вiн хоче жити, але не для себе: для родичiв, для науки. Усi цi образи повiстi-поеми об'єднує почуття дружби, солiдарностi, взаємодопомоги.

Весь твiр глибоко поетичний; вiн тримає читача в надзвичайному емоцiйному напруженнi. Тому «Поза межами болю» за всiма жанровими ознаками — поема, хоч сам автор називав її «скромним оповiданням». Твiр написаний поетичною ритмiзованою прозою, з короткими уривчастими речитативами - реченнями, нерiдко з фiлiгранним емоцiйним малюнком iнверсованої фрази, сповненої глибокого психологiзму.

«Понад снiжно - бiлi шпилi гiр, понад скам’янiлi сизi хмари душi тiней мостять шлях i тим шляхом за щасливими людьми в країнi сонця свої думи, свою тугу шлють.

І зникають безкраї простори, розвiвається сиза мла, i країна сонця виринає, як ясне видiння перед тiнями, i мрiє на крайнебi перед ними...»

Повiсть-поема О.Турянського - твiр з надзвичайно сильним i активним лiричним струменем. Порiвняно з першими оповiданнями стильова манера письменника зазнала певної еволюцii. Тепер уже не тiльки обсягом явищ та проблем, а й способом їх художнього зображення письменник наблизився до виняткової драматичної напруженостi i лiризму прози Василя Стефаника та Марка Черемшини – це i деякi формальнi засоби, наприклад, ритмізація прози.

«Поза межами болю» — твiр реалiстичний. Вiн цiнний насамперед своєю життєвою i художньою правдою, хоч на ньому i позначився вплив деяких засобiв модернiстичної естетикн, зокрема модного тодi експресiонiзму. Але навiть цим формальним засобом письменник здебiльшого надавав реалiстичного змiсту. Вони не були лiтературною прозою автора, бо справдi виражали незвичнiсть становища i велику душевну напругу персонажiв твору. Можна було б iз застереженням поставитись до наявностi у творi досить-таки значного вiзiонерського моменту: перед смертю Боянi побачив образ своєї матерi; Нiколичевi у завиваннi вiтру вчуваєтъся пiсня; примарнi картини постають у хворiй уявi Оглядiвського. Та, правду кажучи, в цих вiзiях нема нiчого надреального, вони цiлком «закономiрнi», якщо взяти до уваги стан психiки героїв в момент повного фiзичного розладу. Автор вводить їх у твiр дуже економно, виходячи з артистичної доцiльностi. Змалювання фантастичних картин, якi постають в уявi персонажiв, що вмирають від холоду, ми знаходимо i в творах бiльш традиційних та строгих реалiстiв, ніж О. Турянський. Пригадаймо фiнальну картину роману ГIанаса Мирного (смерть Христi) «Повiя» або ж його оповiдання «Морозенко».

На закiнчення розгляду «Поза межами болю» наведемо кiлька рядків з листа П. Карманського авторовi ще тодi, коли твiр не був опублiкований, бо в цих рядках вiдображений погляд на повiсть-поему тогочасної прогресивної української лiтературної громадськостi:

«Ваш твiр — це наймогутнiша з вiдомих менi картин на тлi свiтової катастрофи не тiльки в нашiй, а й у цiлiй європейськiй лiтературi. В порiвняннi з фiзичною i психiчною мартирiєю ваших осiб блiднуть картини Андреєвого «Червоного смiху», а навiть поражаюча, жахлива картина воєнного лихолiття бельгiйського народу, змальована пером Аннi Вiвантi (роман «Vae victis»), пiсля прочитання вашого твору в моїй душi приблідла.

Ваш твiр робить враження дiйсно пережитого, відчутого, переболiлого i списаного кров’ю серця. І змiстом (iдейно), i формою вiн має всi прикмети новiтнього, наскрiзь європейського твору, i я певний цього, що вiн не останеться в межах нашої країни та що вiн добуде право горожанства у всесвiтнім письменстві».



2.Закріплення матеріалу .

Зачитування тез, записаних протягом уроку, їх коментар.

Запитання до учнів.

  1. Що з біографії письменника вам найбільш запам’яталося?

  2. Що лягло в основу твору «Поза межами болю?»

  3. Чим цікавий твір для вас?


V. Підсумки уроку

VІ. Домашнє завдання

  1. Опрацювати матеріал підручника, зіставити з почутим на уроці.

Підготувати характеристику образів твору.
Урок 29

Кваша Людмила Володимирівна,

вчитель Старосільської ЗОШ І-ІІІ ст.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconПавло Тичина «Не бував ти у наших краях»
Урок інтегрований ( українська література, світова література) компаративного аналізу
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О панно інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить?» Мета
Тема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок Павло Тичина. Життєвий І творчий шлях. Трагізм його творчої долі
Мета уроку. Познайомити учнів з основними фактами біографії Павла Тичини, розкрити трагізм його творчої долі, спонукати учнів до...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Життєвий І творчий шлях Олеся Терентійовича Гончара
...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до icon125 років від дня народження М. Г. Куліша (1892-1937 рр.) Статті з періодичних видань
Орієнтовні запитання для оцінювання знань учнів за темою Життєвий та творчий шлях М. Куліша // Усе для школи. Українська література,...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок з української літератури у 7 класі Підготувала: вчитель української мови І літератури
Тема. Ліна Костенко. Життєвий І творчий шлях письменниці. Поезії «Чайка на крижині», «Крила»(диптих). Духовне багатство – найбільший...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Поезія. Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. П. Тичина – найбільший модерніст 20-хрр
Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів....
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок в 5 класі Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!»
Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!». Майстерне відтворення краси природи, вираження життєрадісних, патріотичних почуттів...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка