Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до



Сторінка16/16
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.32 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Словничок літературознавчих термінів
Авангардизм - поєднання течій у мистецтві, що виникають у кризові періоди, коли певний напрям або стиль вже вичерпав себе, а створені ним “канонічні зразки” перетворилися на кліше. Авангардизм заперечує та викриває їх шляхом висміювання, пародіювання, гротескового поєднання. Головна функція авангардизму – деструктивна, його мета – “очищення шляху” для нового, що має прийти в мистецтво. Авангардизм не є конструктивним, не здатен на створення власних цінностей. Тому він виникає “хвилями”, з часом, виконавши свою місію, зникає. З погляду історії літератури авангардизм ХХ століття вважають одним з відгалужень модернізму. Його риси бачимо в кубістів, експресіоністів, дадаїстів. В українській літературі ХХ століття авангардизм виникав двічі: в 20-х роках, коли виникла потреба оновлення народницької літератури (пов’язаний з іменами поетів-футуристів М.Семенка, Г.Шкурупія) і в кінці 80-х – на початку 90-х (неоавангардизм), викривши штучні та зужиті аспекти літератури соцреалізму (групи “Бу-Ба-Бу”,“Лу-Го-Сад”, “Нова дегенерація”).

Архетип — прообраз, закорiнений у глибинах колективної свiдомостi.

Асоціативність - художня характеристика твору, образи якого дібрано так, що їх прочитання не є однозначним, а викликає у кожного читача ряд власних взаємодоповнюваних асоціацій, що роблять твір багатогранним, “відкритим”. Визначним майстром асоціативної поезії в українській літературі є Б.-І. Антонич, пізніше – Г.Чубай, В.Стус, поети-вісімдесятники.

Верлібр – форма вірша, яка не має наскрізної симетричної будови. Відсутній поділ на строфи, структурно наближений до прози. Рядки різної довжини. Притаманний фольклору.

Вітаїзм акож – віталізм (від лат. vitalis – життєвий). Стильова течія початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізм). Головна ознака – відтворення безперервного потоку життя, погляд на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму – вчення Ф.Ніцше про “діонісійське” (темне, інстинктивне) начало культури. В українській літературі вітаїзм також стверджував життєвість, незнищенність нації. Представлений творами М.Хвильового, Є.Маланюка, О.Ольжича, У.Самчука.

Гумор - різновид комічного, доброзичливий сміх з метою виправлення певних негативних рис об’єкта, не заперечуючи його цілком. У широкому сенсі – взагалі сміх, комічне. Гумор притаманний українському національному характеру, широко представлений у фольклорі.

Гумореска - невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом. На відміну від сатиричних творів, жарти в гуморесці добрі та легкі. В українській літературі має джерела iз жартівливих жанрів фольклору. Відомі творці гуморесок: С.Руданський, В.Самійленко, В.Еллан, В.Чечвянський, Е.Козак, Остап Вишня, Д.Білоус, С.Олійник, Є.Дудар.


Експресіоні́зм - (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.

Еміграційна література - українська література, створена митцями, що виїхали за межі України. Це література міжвоєнної доби, перш за все “празька школа” (Є.Маланюк, О.Ольжич, О.Теліга, Ю.Липа) і післявоєнна (МУР, Нью-Йоркська група, ОУП “Слово”). Останні 2 групи відрізняються тим, що багато митців виїхали за межі України дітьми і сформувалися як особистості вже в іншій культурі, дехто є емігрантами в другому поколінні, тому їх творчість є поетикою ближча до західної, ніж до української. Для всієї емігрантської літератури характерні мотиви “внутрішньої” України, роздуми про її минуле і майбутнє.

Епатаж – скандальна витівка; поведінка, що порушує загальноприйняті норми і правила.

Індивідуальний стиль письменника - властивий письменнику неповторний прояв ознак його таланту в конкретних художніх творах. Вміщує стиль образотворення, тип мислення, слідування певному художньому напряму, особливості поетики та мови. Наприклад, індивідуальний стиль Олега Ольжича розкривається як поєднання неоромантизму та неокласицизму, стоїчність, трагічний оптимізм, чітка версифікація, високий стиль мови.

Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього

Іронія - засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висміювання. Найчастіше використовується в сатирі. В українській літературі іронію використовували Т.Шевченко, І.Франко, М.Хвильовий, Остап Вишня, М.Куліш, Є.Дудар, Ю.Андрухович, О.Ірванець.

Кларнетизм - термін Ю.Лавріненка та В.Барки на означення стилю раннього П.Тичини. Кларнетизм включає одушевленість життя, енергію світла, гармонію людини і Всесвіту, людини і Бога. Особливе місце займає музична стихія, завдяки якій П.Тичина досягнув синтезу мистецтв – мети всіх модерністів (поет поєднав поезію, музику і малярство).

Комедія - драматичний твір, в якому через гумор та сатиру відображається смішне у житті, тому вона може мати як розважальний, так і викривальний характер. Виникла у давній Греції з веселих ігор на честь бога виноробства Діоніса. В давнину комедією називали будь-який твір зі щасливим закінченням. В українській літературі комедії писали І.Котляревський ("Москаль-чарівник"), Г.Квітка-Основ'яненко ("Сватання на Гончарівці"), І.Карпенко-Карий ("Хазяїн", Сто тисяч"), М.Куліш ("Хулій Хурина", "Мина Мазайло").

Розрізняють комедію характерів, побудованій на зіткненнях смішних максималізованих характерів персонажів і комедію ситуацій, що базується на комічних поворотах сюжету, інтригах, збігах обставин.



Ліричний герой - особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці. Найчастіше виступає у першій особі (“Я”), проте не слід ототожнювати автора і його ліричного героя, останній є способом непрямої присутності автора в ліричному творі

Літературна група - об’єднання письменників (найчастіше молодих), зазвичай одного покоління чи кілька молодших навколо “метра”, які намагаються досягнути спільної поставленої мети, виявивши себе як творчу єдність. Слід відрізняти літературні групи від об’єднань професійних чи економічних, що не мають спільної мистецької програми. Поширеними літературні групи стали від початку ХХ ст. Особливо чисельними вони були в 20-х роках і на межі 80-х – 90-х рр. ХХ ст. Зазвичай при досягненні учасниками творчої зрілості літературні групи розпадаються.

Літературна дискусія 25-28 рр. - публічне обговорення спірних питань про шлях розвитку української літератури в 20-х рр. ХХ ст. Виникла з потреби оновлення українського письменства, орієнтації на європейську класику, а також адекватної реакції на суспільні зміни, пізніше визначила головне питання: бути чи не бути українській літературі як самостійному мистецькому явищу. Сторонами дискусії були прихильники європейського напряму, зорієнтовані на класику та високий мистецький рівень, на чолі з М.Хвильовим, і “пролетарські” письменники та організації (“Плуг” на чолі з С.Пилипенком, “Гарт”), які орієнтувалися на масову літературу, намагалися творити “нове” пролетарське мистецтво, доступне всім, чим часто дискредитували мистецтво слова.

Розпочав дискусію М.Хвильовий 30 квітня 1925 року памфлетом “Про сатану в бочці...”. Дискусія закінчилася фізичним знищенням її проєвропейських учасників, оскільки Москва побачила в ній загрозу імперії. Почалися звинувачення проти “націоналістів” та “ворогів народу”, що переросли в репресії, а М.Хвильовий покінчив з собою.



Літературний процес - складний і суперечливий процес розвитку світової літератури. Поділяється на літературні періоди (епохи) – фрагменти літпроцесу, окреслені певними епохальними подіями, в межах яких панує певна літературна традиція. Літературний процес кожної національної літератури неповторний і може суттєво відрізнятися від світового (наприклад, в українській літературі не отримав значного розвитку класицизм, в російській - бароко). Кожен наступний період заперечує основу попереднього, створює свою, беручи в той же час кращі надбання попередників.

Приблизна схема світового літературного процесу: Античність – Готика – Ренесанс – Бароко – Класицизм – Романтизм – Реалізм – Модернізм – Постмодернізм (два останні періоди є синкретичними, поєднують велику кількість різних напрямків). Вчені помітили, що філософська база літературних періодів чергується: раціоналізм (античність, ренесанс, класицизм, реалізм) – й інтуїтивізм, містика (готика, бароко, романтизм, модернізм).



Маргиналії ( лат. Targo – край, межа) - нотатки на берегах сторінки, зроблені читачем; у переносному значенні – жанроутвори, що є відгуком автора на певні тези в творах інших авторів.

Маргінальність - характеристика образу чи героя, що перебуває “на межі” між двома станами. Герой-маргінал зазвичай – виходець з нижчого класу, що намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху. Традиція таких героїв йде від О.де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману В.Підмогильного “Місто” – вже не селянин, але ще не інтелігент, що хоче “підкорити” місто, стати відомим письменником.

Метафора - складний троп, інакомовлення, розкриття суті одного явища через подібне ("синя одежа моря" – М.Коцюбинський. Тут синій колір морської води зіставляється з хвилями). В розмовній мові метафори вживаються рідко, натомість в художньому стилі і в промовах є одним із головних художніх засобів.

Неокласики - мовна назва гуртка київських поетів кінця 20-х – початку 30-х років (так зване “п’ятірне гроно”: М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Пилипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованості, орієнтація на античність, французький модернізм та російський “срібний вік” (які вони поєднували з українськими реаліями та мотивами), інтелектуалізм, елітарність (поети-неокласики були водночас академічними літературознавцями, перекладачами).

Неоромантизм - стильова течія модернізму в українській літературі початку ХХ ст. Леся Українка називала його “новоромантизмом”. На відміну від класичного романтизму, який проголошував розрив між дійсністю та ідеалом, неоромантизм вважав за можливе їх поєднання завдяки силі волі людини, її потягу до втілення мрії, здійснення неможливого. В українській літературі неоромантизм виявився у драматургії Лесі Українки, творчості митців “Pозстріляного відродження” (О.Влизько, М.Йогансен, Ю.Яновський) та “празької школи” (О.Ольжич, О.Теліга), в романі “Тигролови” І.Багряного. У зарубіжній літературі він виявляється в творах Р.Кіплінга, Р.-Л.Стівенсона, Г.Ібсена, Е.-Л.Войнич, Дж.Лондона, К.Гамсуна, М.Гумільова.

Новела (лат. novellus — новітній, новина) — різновид оповідання, невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом. Жанрові особливості новели: лаконізм, невелика кількість персонажів: один або два, сконденсованість, напруженість, драматичність дії, наявність чіткої та згорненої композиції, сюжетна однолінійність,психологізм, яскравість, влучність художніх засобів.

Образ художній - особлива форма естетичного освоєння дійсності та її моделювання в творі. Образ – не копія дійсності, а її творення. Створюючи образ, письменник передає свої почуття і намагається викликати їх же у читача. Образність – найхарактерніша особливість художнього відтворення дійсності. Головними у творі є образи-персонажі, допоміжну функцію підіграють образи-картини природи, образи-речі і образи-емоції. Образом-символом називають такий художній образ, який має алегоричний або символічний зміст. Словесні образи – такі слова і вирази, яким властива картинність, яскравість, емоційна забарвленість (тропи). Образи також поділяють за органами сприймання: зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові.

Підтекст - внутрішній, прихований зміст твору. Підтекст доповнює основний зміст, але може і змінювати його на абсолютно протилежний (іронія). Виникає за рахунок здатності висловлювання набирати асоціації (за цьому будуються, наприклад, дотепи, алегорія та ін.), через позамовні чинники (іронічний підтекст може виникати через тон мовлення). Підтекст особливо характерний для лірики та психологічної прози. Також на підтексті будується “езопівська мова” – непряме висловлення думки.

Плуг” - спілка селянських письменників, літературна організація. Заснована в 1922 р. у Харкові. Ініціаторами створення були С.Пилипенко (він же – лідер та ідеолог організації), А.Панів, І.Сенченко, Г.Коляда, до складу входили також Д.Бедзик, А.Головко, Наталя Забіла, П.Панч, О.Ведміцький та ін. (в “кращі роки” об’єднував до кількасот письменників). “Плуг” був більше адміністративною, ніж літературною організацією. Його ідейною базою була “змичка села з містом”, “червона просвіта”, масовізм. Художньої платформи не виробили, але під впливом критики зверталися здебільшого до реалізму, часто спримітивізованого. У період літературної дискусії 1925-28 рр. “Плуг” був опонентом ВАПЛІТЕ й активно критикувався за низьку художню якістю його творів, що спричинило “чистку” його рядів. “Плуг” був найближчим до офіційної ідеології і вкрай заангажованим, проте відіграв безперечно позитивну роль як “кузня кадрів” – з нього вийшли багато молодих літераторів, які поповнювали “Гарт”, ВАПЛІТЕ, ВУСПП, “Нову генерацію”, “Молодняк”. Припинив існування в 1932 р.



Психологізм - заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. В психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми і мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він став широко розповсюдженим. В українській літературі психологізм притаманний творчості М.Хвильового, В.Підмогильного, драматургії Л.Костенко.

Поема - віршований ліро-епічний твір, в якому зображені визначні події та яскраві характери. Для поеми характерні ознаки епосу: сюжет, дійові особи; лірики – увага до переживань. Типовий приклад – "Гайдамаки" Т.Шевченка. Також поемами називають віршовані ліричні твори великого обсягу ("Кавказ" Т.Шевченка), в давнину поема була епічним твором ("Іліада" та "Одіссея" Гомера). Стосовно сучасних творів замість терміну "епічна поема" вживається "роман у віршах" ("Маруся Чурай" Ліни Костенко). Іноді поемами називають прозові романи, що є широкими епічними полотнами ("Мертві душі" М.Гоголя).

Порівняння- простий троп, пояснення одного явища через подібне за допомогою єднальних сполучників як, мов, наче, ніби: "і в рояля холодні клавіші, білі-білі, немов зима" (Г.Чубай). Іноді сполучник опускається, в такому випадку порівняння наближається до метафори ("доба – вовчиця" (О.Ольжич)). Значна кількість порівнянь має фольклорні корені ("дівчина, як калина", "хлопець, як явір").

Празька школа” - умовна назва (термін В.Державина) групи еміграційних українських поетів, що мешкали у Західній Європі (здебільшого в Празі та Подєбрадах) міжвоєнного періоду. Група не була формалізована, проте ідейно-художні засади творчості її членів дуже подібні. До складу входили: Є.Маланюк, О.Ольжич, Ю.Дараган, О.Теліга, О.Стефанович, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Клен, О.Лятуринська. Натхненником групи був ідеолог українського націоналізму Д.Донцов. Пізніше, в процесі творчого зросту, дехто з митців виходив з-під його впливу, дискутував з ним, залишаючись, проте, вірним засадам творчості. Прикметні риси творчості: історіософізм, філософізм, волюнтаризм, національний пафос, заангажованість ідеєю націоналізму, але й висока мистецька якість творів, поєднання неоромантизму і класицизму.



Психологізм - заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. В психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми і мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він став широко розповсюдженим. В українській літературі психологізм притаманний творчості М.Хвильового, В.Підмогильного, драматургії Л.Костенко.

Роди і жанри літератури - ключове поняття класифікації літературних творів, що поділяються на три роди за способом зображення: епос, лірика і драма. Епос виражає зовнішній світ, лірика – внутрішній, драма – поєднує риси епосу і лірики через сценічне вираження у формі монологів і діалогів, сполучаючи дії та розповідь про них. Класифікацію розробив Аристотель, на сьогодні вона вважається умовною, були багатократні спроби її переглянути, оскільки: наявне розмежування між формою вияву і змістом (проза і віршована мова не завжди відповідають епосу та ліриці – існують епічна поема, верлібр, ритмізована проза і поезія в прозі), виникли поєднанні родів: ліро-епос (балада, поема), драматична лірика.

Роди є суто літературознавчою, теоретичною категорією. Практично ж твори об’єднуються в жанри (другий ступінь класифікації). Жанри епосу: епопея, роман,повість, оповідання, новела, байка, казка, нарис, мемуари тощо. Жанри лірики: ліричний вірш, пісня, елегія, мініатюра. Жанри драми: трагедія, комедія, трагікомедія, власне драма, водевіль, скетч, фарс. Ліро-епічні жанри: поема, балада, ода, епіграма. Третій ступінь класифікації – жанрові форми. Наприклад роман має форми пригодницького, соціально-побутового, історичного, сімейного, фантастичного тощо.

Розстріляне відродження” - умовна (запропонована Ю.Лавріненком) назва літературно-мистецького покоління 20-30-х років періоду бурхливого національного відродження, репресованого більшовиками. Це С.Єфремов, Л.Старицькі-Черняхівська, М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Пилипович, Є.Плужник, Д.Фальківський, О.Влизько, В.Підмогильний, Г.Косинка, М.Куліш, Лесь Курбас, В.Поліщук, К.Буревій, М.Семенко та багато інших.

Молоді митці, виховані революційними подіями 1917-18 рр., перейняті їх романтичним та вітаїстичним запалом, почали небувалий розвиток всього українського мистецтва, давши “імпульс” багатьом мистецьким поколінням. Проте митців було знищено фізично чи духовного, а творчість загнано в догми соцреалізму. Спадщина “розстріляного відродження” почала повертатися в 60-х рр., значні впливи помітні в літературному процесі початку 90-х.



Роман - напоширеніший і найбільший за обсягом епічний, прозовий (рідко віршований) жанр. Роману притаманні кілька паралельних сюжетних ліній, широкий обсяг часу дії, цілісний сформований хронотоп. За змістом виділяють автобіографічний, біографічний, готичний, детективний, історичний, науково-фантастичний, пригодницький, соціально-побутовий, фантастичний, філософський романи.

Сатира - вид комічного, жорстокий і в’їдливий сміх з метою знищення об’єкта через його приниження. Також сатирою називають твори художньої літератури, наповнені таким сміхом. Об’єктом сатири є негативне в суспільстві (соціальна сатира) або у владі (політична сатира). Сатира походить з фольклору, розвинулася в античності. Видатні світові сатирики: Аристофан, Петроній, Лукіан, Дж.Боккаччо, Ф.Рабле, Ж.-Б.Мольєр, Дж.Свіфт, Вольтер, Г.Гайне, У.Теккерей, Марк Твен, А.Франс, Я.Гашек, Б.Віан. В українській літературі сатиру творили І.Вишенський, Г.Сковорода, І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, Л.Мартович, М.Коцюбинський, В.Самійленко, Остап Вишня, В.Винниченко, О.Чорногуз, Є.Дудар, О.Ірванець та ін. Сатира – могутня зброя у боротьбі з супротивниками, тому під час активізації суспільного життя завжди різко збільшується кількість сатиричних творів.

Символ — художнiй образ, який умовно вiдбиває яку-небудь думку, iдею, почуття та iн.

Символізм - напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Виник у Франції в 70-х рр. ХІХ ст. (С.Малларме, А.Рембо, П.Верлен). Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя (як для реалізму), а “медіум”, посередник між цим світом і вищим ірраціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і символ. Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом повинен ховатися інший, таємний. Об’єкт мистецтва – символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. “Інший” світ може бути відкритий через мистецтво поезії і музики, звідси намагання внести в письменство “дух музики”. Література, на думку символістів, є не функціонером, а самоцінним виявом Прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце. В українській літературі символізм з’явився на початку ХХ ст. Повністю розкритися не зміг через несприятливі історичні умови, проте його риси бачимо в поезії представників “Молодої музи” (В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський, С.Чернецький) та “Української хати” (О.Олесь, М.Вороний, М.Євшан, Г.Чупринка), після революції – “Музагет” (П.Тичина, Д.Загул, М.Терещенко, О.Слісаренко, Я.Савченко, В.Кобилянський), останнім “спалахом” вважається творчість групи “Митуса” (Р.Купчинський, В.Бобринський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк).

Синекдоха - складний троп, вживання однини замість множини, видового поняття замість родового і навпаки: "А тим часом перевертні нехай підростають, та поможуть москалеві господарювати" (Т.Шевченко).

Сонет — це чотирнадцятирядковий вірш. Він ділиться на два чотиривірші і два тривірші, написані п'ятистопним або шестистопним ямбом. Чотиривірші у сонеті можуть мати рими або перехресні (абаб), або кільцеві (абба). У тривіршах допускається більше варіацій: вгв, вгв; вгд, вгд; вгд, дгв. Проте можливі й інші способи римування, але загальне правило таке: якщо в чотиривіршах римування перехресне, то в тривіршах — кільцеве, і навпаки

Стоїцизм (грец. sto — портик (галерея з колонами в Афінах, де Зенон, засновник Стої, навчав філософії)) — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле. Долю окремого тіла, за стоїцизмом, визначає його природа, що доцільно включається у всезагальну природу. Найважливішим своїм завданням стоїцизм вважав обґрунтування міцної і розумної основи морального життя людини, яку вбачав у подоланні пристрастей, силі духу, що виявляється у підпорядкуванні своїй долі. Основними чеснотами стоїка було проголошено стійкість, твердість у житті.

Сфарагiта — уживання iменi чи прiзвища певного автора у написаному ним творі

Уособлення - складний троп, різновид метафори, перенесення якостей живих істот на довколишні предмети, явища природи тощо: "Безліч дивних дерев сновигає містом безцільно" – Г.Чубай).

Урбанізм – (від лат. – міський) – культ великого промислового міста, його

атмосфери, штибу життя.



Усмішка - різновид гуморески, створений Остапом Вишнею. Його специфіка полягає у зближенні жанру з фейлетоном, поєднанні жартівливих замальовок з фейлетонною гостротою та почасти в’їдливою дотепністю.

Фейлетон - невеликий за обсягом гумористичний чи сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Від красного письменства “взяв” художні засоби (гіперболу, гротеск, каламбури), від публіцистики – зображення конкретних осіб і актуальних подій. В українській літературі засновником жанру є В.Самійленко, пізніше – Кость Котко, Остап Вишня, С.Олійник, Є.Дудар.

Філософічність - стильова характеристика твору, введення до твору складних філософських міркувань на “вічні” теми (буття, його сенс, місце людини у світі, логіка світобудови, першопочатки світу тощо). Філософічність вимагає високого інтелектуального рівня як автора, так і читача. В той же час від автора вимагається не втратити емоційну складову твору. В українській літературі філософічність особливо притаманна творчості Т.Шевченка, поетів “празької школи” (О.Ольжич, Є.Маланюк, О.Теліга), “неокласиків” (М.Зеров, М.Рильський), Л.Костенко.

Футуризм - один з напрямків авангардизму початку ХХ століття, відгалуження модернізму. Головні ознаки: деструктивна направленість щодо класичних художніх зразків, урбанізм (зображення і естетизація міста як головного місця подій), епатажність, прагнення створити мистецтво майбутнього (звідси й назва). Футуристи намагалися абсолютно оновити мистецтво на всіх рівнях – аж до словотворення, поєднання письменства з малярством та кіно. Першим теоретиком футуризму був італієць Т.Марінетті. В Росії його представляли І.Северянін, В.Хлєбніков, В.Маяковський, в українській літературі – М.Семенко, Г.Шкурупій. Виконавши прогресивну на певному етапі деструктивну роль, футуризм, як і загалом авангардизм, відійшов у минуле. Певні риси футуризму простежуються в неоавангардистів кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст., зокрема групи “Червона фіра”.

Художні засоби - прийоми письменника, елементи його мистецької майстерності, які становлять специфіку художньої літератури, забезпечують яскравість зображення і красу літературного твору. До засобів виразності тропи (епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія, метафора), стилістичні фігури (повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо), принципи фоніки (інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо), формотвірні засоби кожного роду літератури (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер’єр, монологи, діалоги, мова оповідача і автора).

Художній метод, інша назва – творчий метод, - спосіб художнього осмислення дійсності та її перетворення засобами мистецтва. Творчий метод залежить як від панівної філософії певної доби, так і від автора, завдяки чому, по-перше, відбувається зміна художніх методів разом з розвитком суспільства, по-друге, є можливою різноманітність індивідуальних творчих методів у рамках всього літературного напряму.

Література

1. Гончар О. Блакитні вежі Яновського// Твори: :т. – Київ: Дніпро, - 1979. – Т.6

2. Гончар О. Яблуневоцвітний геній України //Гончар О. Чим жи­вемо.— К., 1991.

3. Гречанюк С. День повернення Миколи Хвильового // Укр. Мова і літ. в шк.. – 1987. №12

4. Гречанюк С. Сучасник поколінь прийдешніх (Микола Куліш) // Укр. Мова і літ. в шк.. – 1989. №2

5. Гречанюк С.Микола Хвильовий //Дніпрова хвиля. –К.: Рад. Шк.-1991

6. Драч І. Дорога Миколи Хвильового // Микола Хвильовий. Сині етюди. - К.: Рад. письменник. 1989.

7. Жулинський М. Павло Тичина // Ж у л и н с ь к и й М. Із за­буття — в безсмертя.— К., 1990.

8. Загребельний П. Кларнети ніжності //3 а г р е б е л ь н и й П. Неложними устами: Статті, есе, портрети.— К., 1981.

9. За редакцією Володимира Кубійовича - " Енциклопедія Українознавства" Львів, 1998

10. З е р о в М . Від Куліша до Винниченка : Нариси з новітнього ук­раїнського письменства // 3 еро в М. Твори: У 2 т.— К., 1990.— Т.2.

11. Зуб І.В. Остап Вишня.- Київ: Дніпро, - 1989

12. Ільєнко І. Жага (Труди і дні Максима Рильського): Документаль­ний життєпис. — К., 1995.

13. Ільницький М. Література українського відродження. Напрями і течії в українській літературі 20-х років – початку 30-х рр.. ХХ ст. – Львів, 1994.

14. Історія української літератури ХХ ст. – К. 1993.

15. Історія української літератури ХХ ст.. у 2-х томах – К.: Либідь. – 1994.

16. Клочек Г. «Душа моя сонця намріяла»: Поетика «Сонячних кларнетів» Павла Тичини.— К., 1986.

17. Крижанівський С. Уроки Максима Рильського // Художні відкриття і літературний процес.— К., 1979.

18. Кузякіна Н. П’єси Миколи Хвильового: Література і сценічна історія. -- К.: Рад. письменник. 1970.

19. Куліш М.Г. Мина Мазайло //Українсь література: Хрестоматія для 11 кл. – Донецьк: ВКФ «БАО», 1998.

20. Лавріненко Ю. Поет своєї епохи (штрихи до портрета Євгена Маланюка), // «Українська мова і література в школі», - 1991. №1.

21. Літературний енциклопедичний словник ( під ред.. В. М. Кожошшкона і П. А. Ніколаєва), М.: Сов. Енциклопедія., 1987.

22. Національна Академія Наук України - "Енциклопедія Українознавства" Перевидання: Київ, 1995

23. Незабутній Максим Рильський: Спогади.— К., 1968.

24. Неділько В.Я. Нові імена в програмі української літератури. –К.: Освіта, 1993.

25. Нечволод Л.І., Прибиловська Н.В. Українська література. 10-11. – Харків: Прапор, 1998

26. Новиченко Л. Поезія і революція; Книга про Павла Тичину. – К., 1979.

27. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського: Книга друга. 1941 — 1964.— К., 1993.

28. Нові імена в програмі української літератури. – К.: Освіта. -1993.

29. Панченко В. Юрій Яновський. Життя і творчість. К. ,1988.

30. Панченко В. «Бо я — українець» //Винниченко В. Раб краси. — К.,1994.

31. Редакційна колегія - "Історія української літератури XX століття" Київ, 2000

32. Співець нового світу: Спогади про Павла Тичину.— К., 1971.

33. Солод Ю. Д. . Українська література. – ХХ Навчальний посібник за програмою 11 кл., - К.: Норапрінт. 1997.

34. Ставицька Л. Лінгвоестетичний аналіз новели М. Хвильового «Я (Романтика) //Дивослово – 1998. - №11.

35. Телехова О.П. Вивчення літературно-критичних праць у школі: Харків: Гриф,1999.

36. Тельнюк С. Молодий я, молодий: Поетичний світ Павла Тичини (1906 — 1925).— К., 1990.

37. Українська література 10-11 класи . Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. За загальною редакцією доктора філологічних наук Р.В. Мовчан.

38. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. / Упорядники Яременко В., Федоренко Є.: У 3 кн. — Кн. 2. — К., 1994.

uk.wikipedia.org/.../Косинка_Григорій_Михайлович

my-edu.ru › Українська література

uk.wikipedia.org/.../Микола_Хвильовий

uk.wikipedia.org/.../Зеров_М икола_Костянтинович . uk.wikipedia.org/.../Плужник_Євген_Павлович

uk.wikipedia.org/wiki/Неокласики uk.wikipedia.org/.../Семенко_Михайль_Васильович

uk.wikipedia.org/.../Тичина_Євген_Григорович

uk.wikipedia.org/.../Рильський_Максим_Тадейович

uk.wikipedia.org/.../Маланюк_Євген_Филимонович uk.wikipedia.org/.../Яновський_Юрій_Іванович

ru.wikipedia.org/wiki/Остап_Вишня

uk.wikipedia.org/.../Турянський_Осип_Васильович

chtyvo.org.ua/.../Poza_mezhamy_boliu_Syn_zemli_Opovidannia_zb.pdf



http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2391&Itemid=965&ft=1




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconПавло Тичина «Не бував ти у наших краях»
Урок інтегрований ( українська література, світова література) компаративного аналізу
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О панно інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить?» Мета
Тема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок Павло Тичина. Життєвий І творчий шлях. Трагізм його творчої долі
Мета уроку. Познайомити учнів з основними фактами біографії Павла Тичини, розкрити трагізм його творчої долі, спонукати учнів до...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Життєвий І творчий шлях Олеся Терентійовича Гончара
...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до icon125 років від дня народження М. Г. Куліша (1892-1937 рр.) Статті з періодичних видань
Орієнтовні запитання для оцінювання знань учнів за темою Життєвий та творчий шлях М. Куліша // Усе для школи. Українська література,...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок з української літератури у 7 класі Підготувала: вчитель української мови І літератури
Тема. Ліна Костенко. Життєвий І творчий шлях письменниці. Поезії «Чайка на крижині», «Крила»(диптих). Духовне багатство – найбільший...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Поезія. Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. П. Тичина – найбільший модерніст 20-хрр
Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів....
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок в 5 класі Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!»
Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!». Майстерне відтворення краси природи, вираження життєрадісних, патріотичних почуттів...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка