Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до



Сторінка5/16
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.32 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Тема. Євген Плужник - один із провідних поетів “розстріляного відродження”. Життєвий та творчий шлях письменника, його трагічна доля. Поезія “Для вас, історики майбутні...”, “Громадянський інтим”, сповідальність, ліричність, філософічність лірики

Мета: ознайомити школярів з з життєвим і творчим шляхом Є.Плужника, його стійкістю й мужністю в нерівній боротьбі з то­талітарним режимом; розширити кругозір учнів,опрацювати ідейно-художній зміст твору поета “Для вас, історики майбутні...” Розвивати пам'ять, логічне мислення, уміння виразно і вдумливо читати твори висловлювати власні думки.Формувати соціальну комперентність – брати на себе відповідальність за індивідуальну і групову діяльність, узгоджувати свої вчинки з діями членів колективу, виробляти вміння працювати в парах, групах, виступати з повідомленнями, виховувати потяг до знань, відкриття нового, самопізнання і самовдосконалення; плекати в душах дітей глибокі патріотичні почуття: любов до своєї землі, відданість рідному народові.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Емоційна готовність учнів до уроку



ІІ. Оголошення теми та завдань уроку

ІІІ.Основний зміст уроку

Епіграф уроку

Він був мудрець всім мудрецям на диво,

Навчав-бо щастя і навчати вмів...

Є. Плужник



1. Вступне слово вчителя

Лукаво повелося XX століття з українською літературою. Народжува­ло великих творців, давало їм крила для високого лету, і тут же тоталітарна система ці крила стина­ла, самих творців розпинала на хрестах мук, а потім десятиліттями сквернила їхню працю. Чо­тирма бродами стікають води життя і назад не вертаються. Але ми повертаємо пам'ять, відро­джуємо наші душі, наші серця. У цьому нам до­помагають справжні митці.

Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт

сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її життєтворчим духом.

Серед тих, кому судилося "Розстрiляне Безсмертя" постає талановитий

письменник, якого не оминули жорна сталінських репресій, Євген Плужник…

Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер.

Проблемне завдання:

Хто він? Звідки, з якого краю вийшов у світ? Під впливом кого й чого формувався його світо­гляд, талант?

Євген Плужник - один з найталановитіших українських поетів початку XX століття. Кажуть , історія завжди ставить усе на свої місця і справедливо воздає кожному. Із Плужником сталося не зовсім так. Визнаний і високо оцінений своїми сучасниками , як пост яскраво самобутній, він однак дуже мало видавався як при житті, так і після смерті. Навіть в школі згадується, тільки коли аналізується література 20-х років. Проте його одного з українських поетів можна поставити поряд з Тичиною, бо він так правдиво і художньо точно змалював страшну трагедію братовбивчої громадянської війни в Україні.           

Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам’ятається, одужає.

Виходить, що Плужник «неголосним» був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму.


     Я - як і всі. І штани з полотна...
     І серце моє наган...
     Бачив життя до останнього дна
     Сотнями ран!
     * * *
     Знаю, сіренький я весь такий,
     Мов осінній на полі вечір...
     Я тихенький, тихенький.
     Тихіш од трави...

Взагалі я дуже тихенький.

3. Життєвий шлях Євгена Плужника

(Матеріал для вчителя і учнів)

Повідомлення № 1

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (край був заселений козаками з України в XVII ст.). в сім'ї дрібного торговця. Його батько був дрібним купцем родом з Полтавщини, а мати – з Воронежчини. У сім‘ї було 8 синів і дочок. Спадкові сухоти періодично забирали когось із дітей. Мати була зайнята, тож Євген жив під опікою сестри Ганни. Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки спізнався добре і з літературою — звісно, в час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Тамтешній учитель-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи Пролягали Євгенові шляхи І на Полтавщину —спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулоки за тривожної доби.

У 1919р. Євген вчителює у початковій школі села Велика Богачка. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання. Але самоосвіта його не задовольняла. Євген Плужник вирішує спробувати свої сили як актор у мандрівній трупі, а вже влітку 1920р. від‘їхав до міста Києва до старшої сестри Ганни, яка працювала лікарем-фтизіатром в медінституті, а її чоловік викладач у ветеринарно-зоотехнічному інституті. Він загітував вступити Євгена до цього інституту. Але через рік Євген зрозумів, що це не його покликання. Невдовзі він вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Акторські здібності Плужника, його гумор та дотепність цінують викладачі й товариші, пророкують перспективне сценічне майбутнє.

Є.Плужник не зробив акторської кар‘єри, взагалі не став актором, проте

захоплення театром не минуло безслідно. Він написав три прозові п‘єси.

Дві з них ( “Професор Сухораб” та “У дворі на передмісті” ) опубліковано

1929року в журналі “Життя й революція”. У них живе аромат тієї епохи, вони й тепер можуть задовольнити і наше прагнення до пізнання, і наші естетичні потреби. Плужник надзвичайно любив лише одну п‘єсу: “Лихо з розуму” Грибоєдова. Створити українське “Лихо з розуму”- п‘єсу, що поєднала б у собі все найкраще з драматургії і поезії – ось таку мету поставив перед собою митець. Ще під час відвідування лекцій він знайомиться зі своєю майбутньою

дружиною, яка навчалася на історико-філологічному факультеті ІНО (Інститут народної освіти ). Вони закохуються одне в одного і 12 жовтня 1922р. одружуються.



Повідомлення № 2

Своє лiтературне «хрещення» письменник одержав у лiтературнiй органiзацiï «Ланка» (згодом - «Марс»), що вiдокремилось вiд строкатого «Аспису» (асоцiацiï письменникiв). Членами групи «Ланка» була невелика, але творчо дуже сильна група молодих «попутникiв»: Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, В.Пiдмогильний, Є.Плужник, Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фалькiвський та iн.

Перші українські вірші Є.Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані 1923 року в київському журналі "Глобус" під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) - Плужник ще не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем.

1926 року завдяки дружині поета, Галині Коваленко, побачила світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою "Дні". Євген "все писав, писав, - розповідала вона, - а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його… Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже - він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися". Та у липні 1926 року, коли дружина була на відпочинку, стан здоров‘я письменника різко погіршується: горлом пішла кров. Коли лікарі через місяць дозволили нарешті відвезти хворого до передмістя, у Ворзелі зняли кімнату. Там і перебував поет до глибокої осені, потім лікувався у тубінституті, а навесні поїхав до Карасану. Відтоді і назавше його життя підлягло суворому режиму.

Через рік виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є.Плужника "Рання осінь", яка мала прихильну рецензію Ю.Меженка, а іншими розкритикована.

На початку 30-х років, незважаючи на важку хворобу, літературна

діяльність Плужника значно активізується, розширюються її горизонти:

перекладає українською мовою. Восени 1932 року поет,повертаючись з Кавказу, заїздить до Харкова, де у вузькому колі друзів читає свою п‘єсу “Шкідники”.



Повідомлення № 3

Збірка поезій під назвою "Рівновага", яку Плужник підготував до друку і датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини. Ці вірші увійшли до "Вибраних поезій" Є. Плужника 1966 року. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого поета.

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.

Поет-філософ Плужник розкриває суперечність між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

Відразу після розстрілу двадцяти восьми "ворогів народу", серед яких були друзі Є.Плужника по "Ланці" і "Марсу", митець потрапляє в "чергу" призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якій Плужник звинувачувався в тому, що він "є членом контрреволюційної організації, був зв'язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів". На підставі цього зроблено висновок: "перебування його на волі є соціально небезпечним", а тому Євген Плужник підлягає "утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС".

Повідомлення № 4

Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув'язнень його колег-літераторів, його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ з суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в'язничних казарм для людини, хворої на легені, - означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної звістки, Євген Плужник писав:

"Галча моє!

Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим - це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист - найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радості - так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною - я знаю - радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів - мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м'язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце - і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам'ятай дату цього листа як дату найкращого з моїх днів.

28.03.35

Твій Євген".

До Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже їхати не міг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи в Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Цей лист Євген Плужник уже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: "Присягаюся тобі, я все одно виживу!" На жаль, це було вже нереально.

Плужник усе життя повторював наче заклинання слова спокій, щирість і їх похідні. Обов’язковими у його аутотренінгу стали витримка, розважливість, той недемонстративний стоїцизм, що не зрадив йому і в останні хвилини життя.

Плужник помер у соловецькій тюремній лікарні. Перед смертю розпорядився, щоб його верхній одяг і пальто передали тим, до кого він прихилявся, хоч знав, що його побажання не буде виконано. Наближення смерті передбачив непомильно. Попросив у санітара води: «… вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».

Зі спогадів того санітара: «Плужник повільно вмочив праву руку, підніс її до чола і так тримав її якийсь час, закривши очі – як людина, що пригадує; потім знову вмочив пальці обох рук у воду і слабо потер їх одну об одну. Потім обтерся рушником, що його я подав, – так само повільно, мляво. Я поміг йому лягти і закритися коцами до підборіддя; взяв миску і відійшов з нею. По якійсь хвилині-двох я знову був коло ліжка. Письменник уже не дихав…» (Євген Плужник, Три збірки, Мюнхен, Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1979).

Поет знав, що каже: «бути щирим – не всім зуміти». І не боявся суворого суду сучасника саме тому, що «нащадкам безстороннім» промовлятиме моя спокійна щирість».

В оцій спокійній щирості – ключ до своєрідності письма. А позаяк вона живилася вродженою шляхетністю і набутою культурою, то й сталося рідкісне преображення, яке обертає простого смертного на великого поета.Щирість потребує довірливої інтонації. Плужник довів її до межі досконалості. Я сказав «довів» і – засумнівався. Та нічого він не доводив. Просто сказав те, що сказати міг тільки він.

Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. Похований у Братській могилі на Далеких Соловках. 4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано й справу припинено "за відсутністю складу злочину".

Повідомлення № 5

Євген Плужник - людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi,

стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить...

Вiн не був "ворогом народу", ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозумiти, осмислити, "...бачив життя... сотнями ран!.." Його твори стали вираженням правди i совiстi. Хто ще мiг так щиро ввiрити себе

сучасникам?

Суди мене судом твоїм суворим,

Сучаснику! - Нащадки безстороннi

Простять менi i помилки, й вагання...

Поет переконаний, що зрозумiють його:



I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, -

Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.

Отже, саме "спокiйна щирiсть" була основою його свiтобачення та свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися

в Українi судово-полiтичнi процеси. Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi мiститься у душi багатостраждального українського народу:

Ой, упали ж та впали кривавi роси

На тихенькi-тихi поля...

Мiй народе! Темний i босий!

Хай святиться твоє iм'я!

Вражає глибина думок i почуттiв Є. Плужника. Життєву науку вiн пiзнає у природi:

Вчись у природи творчого спокою

В днi вересневi. Мудро на землi...

...Вiр i наслiдуй.

Вiчнiсть природи, Всесвiту навiває фiлософськi роздуми про вiчнiсть i вiчнiсть i незнищеннiсть краси:

...Я дивлюсь i бачу: все навiки

На цiй осiннiй лагiднiй землi...

Життєву даль йому вiдкривали "...пелюстки вуст дитячих", чиста душа,

перша зустрiч i любов. У найскрутнiшi хвилини втоми i зневiр'я звертався

до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:

I знову в серцi вiдчуваю мир я

I тихий голос радiсних надiй.

Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є.

Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього

суспiльства вiн здатний на самопожертву:

Благословен єси, часе мiй!

О, жорстокий! I весь в кровi!

- Це нiчого, що я, мов гнiй, -

Пiд посiви твої новi!

Ця жертовнiсть життєстверджуюча: "Бо ось вiрю i зросту колись". Вийшовши з народних витокiв, страждаючи за народ, останнiм шматком хлiба дiлячись iз сусiдськими дiтьми у голодному 1933, Є. Плужник увiйшов у безсмертя, вiрячи у торжество добра:

Зiйде колись велетенський посiв

Тишею вiрних днiв!
4. Літературна діяльність Євгена Плужника

Євген Плужник — талановитий український поет, письменник, драматург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам’ятається, одужає.

На час виходу першої збірки «Дні» (1926) Євген Плужник був уже визнаним письменником, а сама збірка творів продемонструвала певну опозиційність стосовно «пролетарської літератури». Усі твори митця вмістилися в три збірки: «Дні», «Рання осінь», «Рівновага» (остання за життя поета не була видана).

Ставши членом угруповання «Ланка», яке об’єднувало творчі сили, молодий поет разом з іншими намагався поєднати усталені традиції класики та естетичні потреби нового часу, виробивши власний стиль. І до нинішніх днів літературознавці насправді не дійшли однієї думки: був він реалістом чи імпресіоністом. Слушно свого часу про нього сказав Віктор Петров (Домонтович): «Він поет, хіба цього мало?!»

Багато поезій сповнені трагічного звучання: класовій ненависті й безжальному братовбивству автор протиставляє ідею цінності людського життя, висловлює протест проти бездумної революційної жорстокості. Знав, які страшні трагедії пережило українське село, як нещадно громадянська війна нищила і винних, і правих:

Сідало сонце. Коливалися трави.

А хто з них винний, а хто з них правий! —

З-під однакових стріх.


5. Опрацювання програмової поезії ЄвгенаПлужника

Для вас, історики майбутні...”

Митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. Це, зокрема, спостерігаємо у творі «Для вас, історики майбутні…»

5.1 Виразне читання поезії з відповідним коментарем

Для вас, історики майбутні,

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

— Агов!
Якийсь дідок нудний напише, —

Війна і робітничий рух...

О, тихше!

- Біль не вщух!

5.2 Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики

5.3 Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість.

5.4 Основна думка: людське життя - це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

5.5 Жанр: громадянська лірика

5.6 Римування: перехресне

5.7 Віршований розмір:ямб

5.8 Художні особливості твору:

метафори - росила землю кров, мовчи, душе

епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний

риторичні окличні речення-

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,

— Агов!


О, тихше!

- Біль не вщух!



Риторичні звертання

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Мовчи, мовчи, душе підтята,



інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,

5.9 Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями

1.Як поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами?

2.У чому полягає справжній сенс людського життя?

3. До чого закликає нащадків поет?

4. Чому адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача?
Висновки

Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

На відстані все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. Показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для Євгена Плужника, як доречно писав про це В. Державін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».
Хто він, Євген Плужник? Звідки, з якого краю вийшов у світ? Під впливом кого й чого формувався його світо­гляд, талант?

Він був мудрець всім мудрецям на диво,

Навчав-бо щастя і навчати вмів...

Є. Плужник



V. Підсумок уроку

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІ. Домашнє завдання

Ідейно- художній аналіз поезії “Для вас, історики майбутні...”

Написати твір-роздум на тему

«Людське життя для історії — це тільки мить, а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання».



Урок №8
Коваль Надія Антонівна, учитель

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconПавло Тичина «Не бував ти у наших краях»
Урок інтегрований ( українська література, світова література) компаративного аналізу
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О панно інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить?» Мета
Тема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок Павло Тичина. Життєвий І творчий шлях. Трагізм його творчої долі
Мета уроку. Познайомити учнів з основними фактами біографії Павла Тичини, розкрити трагізм його творчої долі, спонукати учнів до...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Життєвий І творчий шлях Олеся Терентійовича Гончара
...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до icon125 років від дня народження М. Г. Куліша (1892-1937 рр.) Статті з періодичних видань
Орієнтовні запитання для оцінювання знань учнів за темою Життєвий та творчий шлях М. Куліша // Усе для школи. Українська література,...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок з української літератури у 7 класі Підготувала: вчитель української мови І літератури
Тема. Ліна Костенко. Життєвий І творчий шлях письменниці. Поезії «Чайка на крижині», «Крила»(диптих). Духовне багатство – найбільший...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Поезія. Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. П. Тичина – найбільший модерніст 20-хрр
Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів....
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок в 5 класі Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!»
Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!». Майстерне відтворення краси природи, вираження життєрадісних, патріотичних почуттів...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка