Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до



Сторінка8/16
Дата конвертації15.04.2017
Розмір3.32 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16
Тема. Григорій Косинка (Г.Стрілець). Трагічна доля митця. Змалювання строкатої картини життя крізь призму долі й душі людини. Перевага імпресіонізму в стильовій палітрі. “В житах” -- зупинена мить, пошуки порушеної гармонії

Мета: ознайомити учнів із життям і творчим шляхом Григорія Косинки; розвивати навики самостійної роботи з літературою; підтримати зацікавлення творчістю одного з найталановитіших художників слова України; виховувати любов до рідного слова.
Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

Часто чуємо фразу: “Вiн – людина епохи Вiдродження”. Так говорять про iнтелектуалiв, людей тонкої натури, всебiчно обдарованих тощо. Ще одним сенсом фрази, гадаю, має бути i характеристика людини-митця, творче кредо якої не розходиться з власним реальним життям. Такими були бiльшiсть митцiв 20-30-х рокiв, недарма ж той час i тих людей назвали “Розстрiляним вiдродженням”. Серед них i майстер новели, закоханий у жито-життя, – Григорiй Косинка. Сьогодні…



ІІІ. Робота над новим матеріалом

  1. Ознайомлення із життєвим та творчим шляхом Григорія Косинки



Вступне слово вчителя

Літературознавець Григорій Костюк згадує один із вечорів 1925 року, на якому Григорій Косинка читав своє оповідання «Політика»: «На сцену вийшов молодий, середній на зріст чоловік років 26-27, трохи присадкуватий, з русявим чубом і відкритим простим обличчям. Став з боку кафедри, обпершися на неї однією рукою, спокійно дивився на переповнену залю. Публіка поволі затихла. Він не мав у руці ні книжки, ні рукопису, ні будь-якої записки. Коли публіка втихла, він заговорив. Заговорив так, як говорять у себе в хаті селяни, в родинних чи святкових різдвяних обставинах. То не було звичне читання з книжки, рукопису. То була жива розповідь напам’ять. Я таке побачив уперше. Я нікого з письменників більше й пізніше не знав, щоб свою прозову річ міг читати напам’ять. Та ще й як читати! З таким природним перевтіленням у характери, в психологічні нюанси героїв. Ні, то була містерія художнього читання! Публіка сиділа, як загіпностизована.»

Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях Григорія Косинки (учні записують основні факти із життя письменника у зошити).

1-й учень. Народився у бідній селянській родині в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині. Батько щоліта йшов на заробітки, а восени наймався до цукроварні. У пошуках кращого життя в 1908 році родина виїхала на Далекий Схід, оселившись на березі Амуру, почали будувати хату, проте невдовзі повернулися на Батьківщину, де почав працювати і Григорій. Полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні, а вільний час присвячував читанню книг, які йому купував неписемний батько. Це була переважно пригодницька література російською мовою. Першою українською книжкою стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. За словами Косинки: «Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми і чиї ми діти...»

Після закінчення початкової школи в селі Красному 1913 року працює писарчуком у волості. У 1914 році Григорій їде до Києва на заробітки, мріючи про навчання. Але спочатку чистить на вулицях черевики — нічого кращого не знайшлося. Невдовзі вдалося влаштуватися кур’єром-реєстратором до земської управи. Це дало можливість скінчити вечірні гімназійні курси та скласти іспити.



2-й учень. Про життя Григорія Косинки протягом визвольних змагань майже нічого не відомо. Лише в одній із автобіографій є таке свідчення: «Брав активну участь у боях».

Писати почав із віршів. Невдовзі більш-менш стабільний заробіток дали йому короткі нариси, памфлети, статті, які друкувались у київській газеті «Боротьба» (орган Української партії есерів-боротьбістів), «Більшовик». У них піднімає актуальні проблеми «молодої Країни Рад», проповідує соціалістичні ідеї. Скоріш за все це було наслідком щирих уласних переконань автора. 4 травня 1919 року у газеті «Боротьба» з’явився перший художній твір — невеликий автобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістських кореспонденцій псевдонімом Косинка. Його Григорій Стрілець взяв за назвою скромних польових квітів — червоних косинців.

У 1919-22 навчався в Київському інституті народної освіти, у цей же час, 1920 року, стає членом літературно-мистецької групи «Гроно», до якої входили М. ТерещенкоД. ЗагулГ. ШкурупійП. Филипович, художники А. ПетрицькийМ. БурачекГ. Нарбут та ін. В однойменному альманасі друкувалися невеликі оповідання Косинки: «Мент», «За земельку», «Під брамою собору». Гронівці виступали за оновлення мистецтва через долучення всіх найліпших здобутків, та серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм та футуризм. Уже після розпаду групи 1922 року з’явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання. У цей час друкувався і працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова Громада» та «Всесвіт», був директором Харківського і Київського радіокомітетів. Належав до літературних об'єднань АСПИС(1923-24), «Ланка» і «МАРС». Листувався з Василем Стефаником.

3-й учень. У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. ОсьмачкиВ. Підмогильного з’являється оповідання Г. Косинки «Анархісти», у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В. Винниченко, який на той час перебував за кордоном. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу. Авторів звинувачували в небезпечних зв’язках із ворожою до радянською владою еміграцією.

Через матеріальну скруту Косинка залишив навчання в інституті, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступає на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням власних творів.

У 1924 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, студенткою Київського інституту кінематографії, Тамарою Мороз, яка залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка»: Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-ДавидовичЄвген ПлужникМарія ГаличТодось Осьмачка. Особливо Косинка товаришував із останнім, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою.

Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології та «націоналізмі». На початку 1930-х рр. видання творів Косинки було заборонено. У листопаді 1934 він був заарештований. Проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Влизьком, Дмитром Фальківським. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Реабілітований 19 жовтня 1957 посмертно.

Бесіда (перевірка засвоєння матеріалу про життєвий і творчий шлях Г.Косинки)


  • До яких літературних угрупувань входив письменник?

  • З ким із відомих українських письменників листувався Григорій Косинка?

  • Чому письменник змушений був залишити навчання в інституті?

  • З ким найбільше товаришував?

  • Де друкувався письменник? Назвіть його твори.

  • У чому звинувачувала Григорія Косинку радянська влада?

  • Назвіть письменників, разом з якими проходив по судовій справі Григорій Косинка?

Для перевірки усвідомлення матеріалу учитель пропонує таку форму робити, як «гра чисел» (з якою подією пов’язане запропоноване число).

1957

листопад 1934

1923

1920

1913

1919-22



2. Аналіз новели Григорія Косинки «В житах»

Проза Косинки відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Косинка вважається продовжувачем традицій імпресіоністичної новели в українській літературі (М. КоцюбинськийС. Васильченко, В. Стефаник). У творах Косинки змальовуються трагічні події української революції 1917-21.



- Давайте пригадаємо, що таке імпресіонізм? (тенденція в літературі й музиці, пов'язана з малярським мистецтвом; виникла наприкінці XIX - поч. ХХ ст., полягала у суб'єктивізації образу, прагненні виразити минущі відчуття вільним асоціюванням вражень (барв, звуків); представники: П. Верлен, П. Тичина, В. Чумак (лірика), Я.К. Гюйсманс, брати Ґонкури, С. Жеромський, М. Коцюбинський, О. Кобилянська (проза), М. Метерлінк, О. Вайлд, С. Виспянський, С. Черкасенко (драматургія), К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравинський (музика); напрям у живописі та скульптурі останнього тридцятиліття XIX ст. і поч. XX ст., сутністю якого був суб'єктивізм, що виражався у фіксації індивідуальних відчуттів; виник у Франції (назва від картини К. Моне); гол. риси: відтворення безпосередніх чуттєвих вражень завдяки проникливому дослідженню кольору й світла, вільна живописна техніка; гол. представники: К. Моне, К. Піссарро, О. Ренуар, Е. Деґа,О. Роден, в Україні О. Мурашко, М. Бурачек.)

У творах Косинки звучать тривожні нотки, нагадування про нетривалість повнокровної краси, схопленої зором художника, але водночас усвідомлення минущості надає зображуваному ще більшої принадності, вияскравлює барви і форми. Яскрава, радісна тональність новели «В житах» твориться перш за все з допомогою багатої і вишуканої кольорової гами. Косинчині герої здебільшого не схильні до роздумів. Чи не найважливішим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність. Цю рису його творчої манери відзначали вже перші рецензенти Косинчиної прози: «Вражає вмілість Гр. Косинки підкреслити певний психологічний момент чисто фізіологічною рискою, суто натуралістичного типу», — відзначала В. Клименко.



Бесіда за змістом твору

- Якою ж є фабула новели? (герой, який дезертирував iз царської армiї, вимушений переховуватися в житах, аби не бути розстрiляним. Пiд час перебування у сховку з ним вiдбуваються двi iсторiї: вiн спостерiгає за багатiєм та зустрiчається зi своєю колишньою коханою Уляною – це, власне, i все, про що розповiв нам Косинка у новелi. А далi розпочинається розповiдь Корнiя – героя новели, яка власне не є розповiддю, а це, радше, череда спогадiв, асоцiативний ряд, вибудовуваний ним на основi протиставлення мирного i повстанського життя, це глибоке почуття ненавистi до багатiя i так само глибока закоханiсть у дiвчину).

- Хто у творі є свідком поневірянь головного героя? (Житнє поле – єдиний свiдок поневiрянь героя, єдиний друг i захисник його, житнє поле стає самим життям).

- Як ви розумієте слова «Жито, жити, любити…» ( Це весь Косинка, це його поезiя. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезія. Такi цi новели насиченi образами, мелодiєю, почуттям)

- Сформулюйте проблематику новели. (Це гiмн життю, що проростає на обпаленому вiйною полi наперекiр нищiвнiй силi тваринного в людинi, це утвердження думки, що навiть, здавалося б, вкрай понiвечена людська душа може i повинна повернутися у свiй нормальний стан. А цей стан характеризується наповненiстю серця людини радiстю, людянiстю, любов’ю i закоханiстю в життя.

- Коли і де відбувається зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов’ю? (Зустріч дезертира Корнія зі своєю юнацькою любов'ю, «загубленою в житах» долею-Уляною відбувається на тлі чудового ранкового пейзажу. Тут кожній спостереженій барві відповідає певний нюанс настрою, душа героя навдивовижу співзвучна з навколишнім світом. Негадане побачення — як чарівне інтермеццо в нелегкому, «дикому, вовчому» дезертирському житті)

- Які художні засоби використовує автор у творі. Навести конкретні приклади.

- Чи можна сказати, що новела «В житах» є життєлюбною новелою? («В житах» — одна з найжиттєлюбніших Косинчиних новел. Вона пронизана, як на полотнах імпресіоністів, сонцем — прозорістю, тремтлива далина степового шляху манить несподіванками).

- Чи є щось спільне у новелах Г.Косинки і М.Коцюбинсього. Думку аргументуйте.

(Новелістика Г.Косинки має багато спільного з новелістикою М.Коцюбинського. Напоєність сонячним сяйвом, яке змішує у мінливій грі відтінки барв, оповиває землю тремким заколисуючим маревом, «тліючим» мерехтінням, — риса, що надає імпресіоністичним пейзажам Косинки та Коцюбинського близького колориту й емоційного звучання).


V. Підсумок уроку

- Які риси є характерними для новелістики Г. Косинки?



Слово вчителя

«В житах» — якраз з тих творів, що й дали підстави Я. Савченку вирізнити «міцне радісне світовідчування» Косинки. «В його творчості почуття сили, бадьорості, навіть якогось чисто біологічного щастя, б'ють мов з глибокого джерела». «Творів його не можна читати, не проймаючись переживанням фізичного здоров'я. У них багато — сонця, руху, повітря й простору». Це якраз та повнота сприймання світу, повнота чуттєвого досвіду і чуттєвої насолоди, які справді властиві Косинчиним творам і які є одною з характерних рис імпресіоністичного ставлення до світу, а відтак і імпресіоністичної поетики.


VІ. Домашнє завдання

Підготувати матеріали про життєвий та творчий шлях Ю.Яновського.

Прочитати новели.

Урок 14

Луценко Таїсія Григорівна,

учитель Вільшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Тема. Юрій Яновський. Творча біографія митця. Романтичність світовідчуття і стилю. «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі» — новели з соцреалістичних «Вершників» («реабілітаційного двійника» «Чотирьох шабель»). Історична правда, життєві реалії як поштовх до художнього узагальнення

Мета: познайомити учнів з біографією та творчим шляхом Ю.Яновського, донести до їх розуміння непересічність митця, ліризм та поєднання реалістичного з романтичним у його творах; розвивати навики аналізу тексту, аналізувати художні засоби; виховувати в учнів активну життєву позицію.

Обладнання: портрет письменника, його твори, таблиці - схеми
Хід уроку
І. Організація роботи класного колективу. Мотивація навчальної діяльності учнів на уроці.

Слово вчителя. Юрій Яновський. В українській літературі його ім'я належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Твори видатного письменника входять до тих надбань, які гідно репрезентують духовну культуру українського народу.

Літературному поколінню, до якого належав Ю. Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нових людей і шукати для цього відповідних художніх форм. За словами Оле­ся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, прав­дивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни» . А творив він на рубежі прози й поезії і, працювавши в багатьох жанрах, лишив по собі неповторні, високомистецькі здобутки.

За ним утвердилася слава романтика. Ю. Яновський — один із тих, хто започаткував романтичну течію в українській літературі ХХ ст. Своє розуміння вартості письменницьких звершень він виклав також у романтичному дусі: «Коли я читаю книжку і хочу її оцінити,— писав він ще в молодості,— я питаю в себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи по­клав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибули­ною? Чи достойна вона там, в торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості».

Сталося так, що життя і час суворо випробувало на міцність і самого письменника, і його твори.


ІІ. Сприйняття і засвоєння начального матеріалу.

На дошці - портрет письменника та епіграф уроку

Яновський у прозі був поетом.

Ю.Смолич

Юрій Яновський

(1902—1954)

1. Творча біографія Ю.Яновського.

Робота в групах. ( Учні мали прочитати біографію письменника і розповісти однокласникам про найвизначніші чинники формування та ознаки творчої біографії митця.)



2. Вільний мікрофон. На дошці записані три запитання, на які кожен бажаючий має дати відповідь одним реченням.


  • Які події особливо вплинули на формування світобачення Ю.Яновського?

  • У чому полягає трагедія Ю.Яновського як творчої особистості?

3. Слово вчителя. Ю. Яновський розвинув і утвердив в українській прозі цілком самобутній, художньо продуктивний романтичний напрям. Романтичне письмо часом завдавало письменникові більше болю, ніж приносило радощів. Войовничий міф про реалізм (та ще й соціалістичний!) як єдино «правильну» мистецьку форму підминав під себе будь-які спроби творити інакше, а Ю. Яновський карався й мучився, і часом ламав­ся, але завжди лишався вірним переконанню. Про це він висловився у листі до О.Довженка: «Якби мене доля позба­вила не половини шлунка, а руки, я й тоді писав би, як пишу — співав би». Саме романтичним співом уявлялася цьому талановитому майстрові слова художня творчість, і такою вона й була.

4. Прослуховування учнівського реферату на тему «Ю.Яновський. Творчий доробок 20-х − 30-х рр.»

Світобачення письменника формували безмежні україн­ські степи, працьовита селянська родина, яка в пошуках кращого життя переїхала до Єлисаветграда, коли малому Юркові ледве виповнилося шість років. Розлука із степовою домівкою, а згодом надто раціоналістичне для мрійливого хлопця навчання в народному та земському реальному училищах, студентські будні в Київському полі­технічному інституті (1922—1924) зміцнювали в майбутньо­го письменника почуття туги за чимось втраченим, виробля­ли потяг до незвичайного й настроювали його на пісенно-бентежний лад. Цьому сприяли й розбурхані роки громадянської війни.

Форму художнього вираження своїх романтичних уявлень про світ письменник шукав наполегливо. У студентські роки пише вірші й читає їх на зібраннях інститутської літстудії, сходиться з колективом театру-студії імені Г. Михайличенка й допомагає (як зна­вець фольклору) в постановці деяких п'єс (у створенні однієї з них—-«Камергер» — бере навіть участь як її співавтор); виступає із замальовками й рецензіями в газеті «Більшо­вик», сходиться із київськими панфутуристами на чолі з М. Семенком, а в 1922 р. публікує перший свій вірш (ро­сійською мовою) «Море». У 1924 р. майже одночасно з'яв­ляються в газеті «Більшовик» його вірш «Дзвін»» і новела «А потім німці тікали», написані вже українською мовою.

До віршування Ю. Яновський повертатиметься протягом усього життя, але опублікував він лише одну поетичну збірку «Прекрасна Ут» (1928) Зібрані в ній вірші виказували в поетові неабиякий хист «фіксувати» романтично-сконден­совані миті життя, бачити сучасні предмети і явища з висоти історичних легенд та космічних просторів, відривати погляд читача від буденщини, спрямовувати його у світ мрій.

Хоча Ю. Яновський і називав себе поетом, який інколи пише прозу, літературне ім'я його увійшло до літератури завдяки прозі. Була вона по-справжньому поетичною, як і притаманно прозі романтиків.

Новели перших збірок Ю. Яновського («Мамутові бив­ні», 1925; «Кров землі», 1927) сприймалися швидше як пошуки свого голосу, ніж його віднайдення. Автор зізнавав­ся в одній з новел, що його перо ще «ворогує з думкою», але це важко помітити, що і думка, і перо в письменника були неординарні, від новели до новели він прагнув подавати глибші картини свого часу та поривався, як і всі романтики, до часу істинного, ідеального.

Значним кроком стала романна проза письменника, з якою він виступив у кінці 20-х. На цей час Ю. Яновський уже повніс­тю зайнявся літературною працею. Щоправда, поєднував він її з роботою в пресі, участю в дискусіях навколо питань, які відстоювала ВАПЛІТЕ (членом її він став із часу її за­снування), а протягом 1926—1927 рр. йому довелося також працювати редактором на Одеській кінофабриці. Тут щаслива доля звела письменника з молодим тоді кінорежи­сером О.Довженком, тут же він спробував свої сили в кіносценарній справі, але найбільшим набутком став роман «Майстер корабля». По­чав він писати його в Одесі, а завершив і видав у Харкові (1928).

Романом «Майстер корабля» завершувався перший, по­шуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка його крити­кою 20-х і початку 30-х років була неоднозначною: прикметною залишається типова хвороба вульгарної критики 20-х років, коли виміром прина­лежності твору до якогось напряму залишалась тематика і типаж. Не діє в «Майстрові корабля» пролетаріат —- отже, твір не пролетарський і т. ін. Дику силу такої вульгаризації Ю. Яновський боляче відчував після опублікування роману «Чотири шаблі» (1930).

5. Слово вчителя. «Чотири шаблі» — одна з найдраматичніших сторінок в історії української пореволюційної літератури. Півстоліття після опублікування твору він залишався предметом найбезглуздішої критики, був, по суті, вилучений з літера­турного процесу. Навіть після смерті письменника ще довго критики писали, що він у своєму творі, «показуючи грома­дянську війну на Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбериху, відсутність спрямовуючого центра в особі партії більшовиків». До того ж, за Ю. Яновським тягнув­ся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі «націоналістичної романтики».

Отже, поговоримо про цей роман, але пам’ятайте, що значення кожного твору полягає не в політичній зорієнтованості його ідей, а в художній правдивості й глибині розкритих автором таєм­ниць людського буття.

6. Виступ учня (попередньо підготовленого).

...Україна перетворилася на один із найзапекліших плац­дармів громадянської війни. По всіх усюдах (і організовано, й стихійно) виникали бойові загони, щоб захистити револю­цію. Такі ж загони, навіть цілу армію, взялися створити й четверо друзів — героїв роману «Чотири шаблі»: Шахай, Остюк, Галат і Марченко. Але перед цим вони гуляють на весіллі в Шахая. Під час вінчання молодих у церкві, яка розписана козацькими сюжетами, друзі причащаються ду­хом вітчизняної історії, і це надихає їх не просто на «війсь­кову романтику», а на історичну битву за свою землю і волю. Неодномірно-парадною була ця битва; над нею то спалаху­вала «червоного прапора красна зоря», то розгорталося чорне полотнище анархізму; вона підминає під себе то полки білої гвардії, то полчища Антанти, а в фіналі битви — армію Шахая і його побратимів поглинає вир життя, як бригантину розбурхане море.

«Довго ще після того, як бригантина пішла під воду, біліли на поверхні моря одірвані паруси її. Регулярні армії повстали серед хаосу і руїни. Стихія, виступивши з берегів, знову увійшла в них»,— таким романтичним акордом завер­шено основну дію роману, а його ідею виведено на обшири вселюдського простору. Який же зміст несла вона в собі?

Структура «Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. У коментарях до твору Ю. Яновський наголошував: «Конденсована розповідь, екстракт багатьох вимахів шаблі — пісня. Синтез багатьох смертей — одна смерть у пісні. Зміст багатьох доль — одна доля в пісні». Усе те, що було «поза піснями», тобто являло собою «будні революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...») у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості й поетичності в художньому осмис­ленні теми («...книгу можна було б уполовину збільшити: так греки домішували до вина воду...»). Це протягом п'ятьох десятиліть спричиняло нарікання критиків, які обурювалися, що у творі не показано дебатів, розробок, боротьби з куркульством, націоналістичними арміями тощо. Тим часом у романтичному полотні суттєвим є не ілюстративний показ чогось, а крайні, часом контрастно зіставлені вияви ідеї. Ю. Яновському (і його романові теж) достатньо того, що Галат веде своїх партизанів у бій «за бідних людей і за правду», що Остюк домагається залізної дисципліни в армії, що Марченка за самосуди й мародерство віддано під суд трибуналу, що Шахая надихає в житті лиш одна ідея — «бо­ротися до краю, до перемоги, за гідність, яку розбудила в нас велика революція». У цих словах чи не найточніше розкрито зміст роману: боротися за людську гідність навіть тоді, коли вороги обступили тебе з усіх чотирьох кінців світу.

У трьох останніх піснях твору герої зображені за мирних умов. Логіка життя підказува­ла, що такі героїчні натури, як Шахай, Галат, Остюк і Марченко, в пореволюційний час неминуче почувалися б (як пізніше герої Хемінгуея чи Ремарка) «втраченим поко­лінням» — на тлі непевних і тривожних культівських буднів їм маряться виблиски шабель, а Остюк, щоправда, уві сні влітає із своєю кіннотою навіть... у Париж; а з іншого боку, автор прагнув показати, що за людську гідність (головна ідея твору) можна боротися й у мирний час. Знайти найкра­щу форму для втілення такого задуму й поєднати його з художньою логікою перших чотирьох пісень роману Ю. Яновському, на жаль, не зовсім пощастило. Це був суто художній прорахунок автора, який непокоїв його і в період створення наступного роману — «Вершники». Тут герої громадянської війни теж «пристосовуватимуться» до життє­вих умов.



7. Міні-тест.

1. Укажіть, який персонаж у романі «Чотири шаблі» Ю. Яновського


став дипкур'єром у Парижі:

а) Шахай;

б) Остюк;

в) Палат;

г) Марченко.

2. Уривок «Ранок, чудовий ранок Шахаєвого весілля кінчався. Галат біг попере­ду — довгоногий, тонкий і чубатий. Остюк забирав усю землю під себе, сту­паючи кривими ногами кіннотника... На Марченкові була матроська сороч­ка і капелюх, тільки славетний кльош було запхано в чоботи...»

із твору Ю. Яновського:

а) «Чотири шаблі»;

б) «Вершники»;

в) «Майстер корабля»;

г) «Байгород».

3. У романі Ю. Яновського «Чотири шаблі» повстанці називали


«Колумбом»:

а) Марченка;

б) Палата;

в) Остюка;

г) Шахая.

4. Твором «Чотири шаблі» Ю. Яновський започаткував новий різно­вид роману в українській літературі:

а) роман-спогад;

б) роман у новелах;

в) роман-утопія;

г) роман-епопея.

5. Словами з народної пісні, що виконують роль епіграфа, почина­ється твір:

а) «Диво» П. Загребельного;

б) «Вершники» Ю. Яновського;

в) «Чотири шаблі» Ю. Яновського;

г) «Мальви» Р. Іваничука.

6. Роман Ю. Яновського «Чотири шаблі» вперше видано

а) у 1925 році;

б) у 1928 році;

в) у 1930 році;

г) у 1933 році.


8. Слово вчителя. Перші «наскоки» критиків на «Чотири шаблі» не минули­ся для письменника безболісно. Протягом кількох років (1930—1932) він не може зорієнтуватися і вдається до малохудожньої драматургії («За­войовники», 1932). Лише наступні три роки промайнули для письменника під знаком натхненного творення «Вершників».

Основними мотивами «Вершники» по-своєму продовжували, а почасти й «тлумачили» роман «Чотири шаблі». У «Вершниках» кожний герой дістав точну політичну харак­теристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик та ін.). Уже в першій новелі «Вершників» (дія відбувається в степу під Компаніївкою) зійшлися у герці армійські загони різних політичних поглядів і по черзі на землю летять голови братів Половців (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, мах­новця Опанаса), що їх стинають один одному самі ж брати. Непереможним залишається тільки більшовик Іван Поло­вець, що цілком «узгоджувалося» з розвитком пореволюційної історії, але водночас повівало на читача неприхова­ною регламентованістю й нелюдською жорстокістю. Суть тієї жорстокості «пояснив» Іванові комісар Герт: мовляв, бра­товбивча вакханалія зчинилася тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу. Діяли, отже, закони класової боротьби, апофеоз яких із залізним пієтетом і холодним ригоризмом висловив той же комісар Герт: «...рід розпадається, а клас стоїть».

Мотив розпаду людського роду, що почався з револю­цією, це лише один мотив «Вершників». Складається роман з восьми новел. Не пов'язані єдиним сюжетом, вони, проте, поєднані головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови. Символічним є кожен з героїв. Символічний Іван Половець у новелі «Подвійне коло»; символічне світло випромінюють його батьки в «Ша­ланді в морі» і безіменний листоноша з «Листа у вічність»; символічні також образи комісара Данила Чабана («Ди­тинство»), командира полку Чубенка («Чубенко — коман­дир полку»); ватажка загону «двох босих сотень» Шведа («Батальйон Шведа») та ін. Вони тіредставлені автором у поетичному ключі, в ключі глибокого психологічного дра­матизму відтворені ситуації, в яких вони діють, це справжні поеми не лише про розпад, а й про творення роду і добра на землі (батьки братів Половців), про красу українського степу і неба («Дитинство»), про людську витривалість і жадання свободи («Лист у вічність», «Чубенко— командир полку»): Втілюють вони в собі людське й національне праг­нення героїв збудувати кращий світ на землі...

ІІІ. Підсумок уроку

ІV. Домашнє завдання

Ознайомитися з матеріалом підручника про роман «Вершники».Прочитати новелу «Подвійне коло», підготуватися до її аналізу.



Урок 15
Луценко Таїсія Григорівна,

учитель Вільшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Схожі:

Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconПавло Тичина «Не бував ти у наших краях»
Урок інтегрований ( українська література, світова література) компаративного аналізу
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О панно інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить?» Мета
Тема: Провідна роль поезії у 20-ті роки. Павло Тичина —найбільший модерніст цього періоду. Феномен «Кларнетизму». «Арфами, арфами…»,«О...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок Павло Тичина. Життєвий І творчий шлях. Трагізм його творчої долі
Мета уроку. Познайомити учнів з основними фактами біографії Павла Тичини, розкрити трагізм його творчої долі, спонукати учнів до...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Життєвий І творчий шлях Олеся Терентійовича Гончара
...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до icon125 років від дня народження М. Г. Куліша (1892-1937 рр.) Статті з періодичних видань
Орієнтовні запитання для оцінювання знань учнів за темою Життєвий та творчий шлях М. Куліша // Усе для школи. Українська література,...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок з української літератури у 7 класі Підготувала: вчитель української мови І літератури
Тема. Ліна Костенко. Життєвий І творчий шлях письменниці. Поезії «Чайка на крижині», «Крила»(диптих). Духовне багатство – найбільший...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Поезія. Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів. П. Тичина – найбільший модерніст 20-хрр
Провідна роль поезії у 20-ті рр Потужне ліричне самовираження, емоційні переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів....
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconУрок в 5 класі Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!»
Тема. Павло Тичина «Не бував ти у наших краях!». Майстерне відтворення краси природи, вираження життєрадісних, патріотичних почуттів...
Урок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка