Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури



Скачати 233.17 Kb.
Дата конвертації11.06.2017
Розмір233.17 Kb.
ТипУрок


Трагічна доля Остапа Вишні

Жанрова різноманітність творчості

Урок української літератури в 11 класі


Підготувала: Денисенко Людмила Василівна,

вчитель української мови та літератури

комунального закладу «Преображенський навчально-

виховний комплекс «Школа-дитсадок»

Оріхівської районної ради Запорізької області

Тема. Трагічна доля Остапа Вишні. Жанрова різноманітність творчості

Мета: :            ознайомити з віхами життя, як основними причинами розвитку таланта письменника – гумориста, розвивати почуття комічного; формувати вміння аналізувати, застосовувати набуті знання практично, виховувати любов до спадщини Остапа Вишні, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письменника та його житття; розвивати творчі здібності; усне та писемне мовлення, любов до рідного слова, пошану до українських діячів культури.



Тип уроку: вивчення нового матеріалу
Форма уроку : урок – презентація

Обладнання: портрет Остапа Вишні, виставка творів письменника, мультимедійний додаток «Життя і творчість Остапа Вишні», мультимедійний екран.
Міжпредметні зв’язки: історія, географія, зарубіжна література

Учитель читає:
Стражденний син стражденного народу.
Кришталь з його кривавої сльози.
Він не згинавсь, хоч як гула негода,
І не здригавсь від гуркотів грози,
Змагався він з життям самим,
Коли людина ти – зітхни за ним.

В. Боровиков 
Хід уроку

І. Організація класу
Доброго дня , любі діти, присутні колеги, гості. Сьогодні у нас незвичайний урок, а святковий, ще його називаємо відкритим. Отож, щасливої нам дороги.

II.   Мотивація навчальної діяльності. 

Хочеться згадати слова О. Вишні: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», – а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці». 
Чи є актуальними ці слова сьогодні? 

Сам Остап Вишня замислювався: «Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати?..» І сам відповідав: «Треба – любити людину. Більше ніж самого себе…» 
Чи відчуємо й ми цю любов, подивимося на уроці?. 
Яка тема нашого уроку? 
III Оголошення теми 
Ми розпочинаємо вивчати творчість Остапа Вишні – це 1- й урок із 3-х запропонованих програмою
 IV Оголошення мети уроку
Які завдання ми ставимо перед собою? Що повинні знати та вміти
Сьогодні урок проведено у формі представлення презентацій, які готувала певна група учнів. Запишіть план уроку:
1.Життєпис Остапа Вишні.
2.Перебування на засланні. Аналіз щоденника « Чиб’ю.1934».
3. Творча спадщина . Короткий аналіз «Мисливських усмішок»
4. Теорія літератури.
5. Спадщина Остапа Вишні в оцінці видатних діячів мистецтва.

Епіграф: 
Я – слуга народний!
І я з того гордий, я з того щасливий!
Остап Вишня 
Як вирозумієте ці слова?

V.      Актуалізація опорних знань.
Ланцюжок думок
-Чи підтримуєте народну мудрість , що в кожному жарті є частка правди. ?
Кого із письменників ви можете згадати добрим словом за їхній гумор? ( Івана Котляревського, Марка Твена, Павла Глазового, Степана Руданського, Євгена Дудара, Михайла Жванецького)
- Чому?
VІ.   Сприйняття й засвоєння нового матеріалу
Остап Вишня… Під таким ім’ям увійшов у літературу незрівнянний сміхотворець Павло Михайлович Губенко, видатний майстер слова й великий громадянин. «Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався, і повнився радістю, і печалився, і обурювався — багатьох і багатьох струн його душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре й ніжне слово».


Остап Вишня. Хто він? Надаємо слово вам, любі діти



І учень
Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.

Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на

Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині.

Слайд: Зінківський повіт. Село Грунь

Родина Губенків не була заможною. Батько працював прикажчиком у поміщицькому маєтку.

«Злидні злиденні»,— пригадуватиме згодом письменник. І все ж батько мріяв дати освіту всім дітям. У шестилітньому віці Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати. Як згадує сестра, часто читав на піддашках, у самотині, і довго опісля ходив задуманий. Брав книжки з собою, коли бігав із хлопцями до лісу, на річку, в поле. А як умів розповідати їм прочитане! Або ще краще —казки, що їх придумував сам.

Після закінчення двокласної школи в місті Зінькові у 1903 р отримав свідоцтво поштово-

телеграфного чиновника, дуже просився вивчитися «на вчителя», та грошей не було, і його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу, де вже навчався брат Василь. Брати, як діти колишнього солдата, утримувалися там на державний кошт, лише треба було по закінченні відпрацювати у військовому госпіталі. Вчився Павло з охотою і добре. Писав

додому якісь надзвичайні листи—вся родина сміялася, читаючи їх. На канікули часом приїздив із другом-сиротою. Грав у сільському драматичному гуртку комічні ролі. Глядачі радо йшли на вистави, бо там був Павло Губенко. Ще з дитинства любив різних тварин: звірів і птахів.

Після закінчення навчання у 1907р. аж до 1917 р. працював фельдшером у Київській

залізничній лікарні. Там його полюбили всі: і персонал, і хворі, які чекали його чергувань, наче свята. Умів поговорити з людьми, підбадьорити, розвеселити смішними історіями, що їх тут же придумував. Але, певно, не судилося Павлові Губенкові бути лікарем, хоча, поза сумнівом, і в цій галузі мав би успіх, бо від природи був талановитою людиною.

Доля спрямувала його іншим шляхом. Екстерном склав іспити за гімназію і 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, якого закінчити так і не довелося, залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.

Були то роки розрухи, революції, громадянської війни, голоду. Про своє студентство перегодом розповість так:

«Як ударила революція—завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної

Ради в Університет, а з Університету в Центральну Раду. Тоді до святої Софії, з святої Софії до "Просвіти", з "Просвіти" на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну Раду, з Центральної Ради на з'їзд, із з'їзду на конференцію, з конференції в Центральну Раду. До того було ніколи, що просто страх...

Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в Університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають — там і я! Де говорять, — там і я!

Де засідають — там і я. Державний муж—одне слово».
ІІ учень

У 1919р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір - фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше - відповідальним секретарем «Селянської правди», на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Пролітфронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930-1931 pp. письменник створив повноцінний драматургічний твір-комедію «В’ячеслав», де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957 р. у книзі «Привіт! Привіт!». 26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. - судова «трійка» визначила міру покарання - розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта.

Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.

У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної

діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо. Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети Він працював над перекладами творів російських та світових класиків - М. Гоголя, А. Чехова, Марка Твена, О’Генрі. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер.

Слайд: могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі

Умер великий правдолюб,

Син українського народу,

Що так любив народ, свободу,

Й за те народові був люб.

Писав Володимир Сосюра
Слово вчителя

Мені здається, що роки схожі на вітер. Вони летять шаленим громоголосим потоком. Руйнують галактики, змінюють час і буття. А ми лише маленькі істоти. Балансуємо на канаті, натягнутому над прірвою бурхливої, пінистої ріки Життя. А потім несемося у вічність. Усі ми, без винятку.

В останній рік його мучила хвороба шлунка, але він багато працював у «Перці», перекладав, навіть на полювання виїхав. Повернувшись додому і перепочивши, він сів увечері в крісло перед телевізором. Сидів, дивився і раптом відчув себе недобре. Встав, випив ліки, але вони вже не допомогли. Через десять хвилин його не стало. Параліч серця! У народі кажуть про таку смерть – смерть праведника.

У 80-х рр. на кіностудії ім.О.Довженка було знято двосерійний художньо-документальний фільм "Остап Вишня", в якому розповідається про сибірську "одіссею" письменника. В інтерв'ю газеті "Радянська Україна" директор кіностудії, народний артист УРСР Микола Мащенко, сказав:

«Це буде фільм-роздум, з якого постане трагічна доля талановитої, гордої, чесної людини, яка потрапила під страшний прес сталінського беззаконня. Це буде твір про найсвітлішу "усмішку". Про нашу совість за ґратами» .

Учень І

Заарештували Остапа Вишню 26 грудня 1933р. Слідчий Бордон пред’явив йому звинувачення у причетності до контреволюційної організації і підготовці замаху на секретаря ЦК КПСС Постишева. 


Після відповідних психічних і фізичних насильств письменник, котрий мав досить слабке здоров’я,узяв на себе тяжку провину-організатора терористичного замаху на партійного керівника. Остапа Вишню засудили на 10 років ув’язнення в канцтаборі. Одразу після арешту його држину виселили із квартири,звільнили з роботи, забрали паспорт і запропонували негайно залишити Харків. На її утриманні були тоді двоє дітей- Марія і В’ячеслав.
На сторінках преси з’явилися відгуки заповзятливих літераторів про творчість засудженого Остапа Вишню. А в цей час письменника гнали архангельськими снігами. Там, у концтаборі, він і відбував покарання.
У своїх спогадах відомий актор театру "Березіль" Йосип Гірняк розповідає, як Остап Вишня у розмові з ним улітку 1934 р. в концтаборі "Ухтпечлаг" сказав: "Як дасть Бог вижити каторгу – то хай мені рука всохне, як візьму перо в руки". 
Це було сказано так гірко, що серце розривалося навпіл.
Але повернемося до тих страшних часів у житті письменника.

За час перебування на засланні він написав один єдиний твір, що мав назву «Казка»


Ось уривок із казки.
«У матері було троє дітей. Старшому синові мати дала свою гордість, а з гордістю сміливість і мужність. Меншенькому – силу волі та любов до праці. Донечці – свої гарні очі, чорні, глибокі, ясні, як смарагди, і серце ніжне та привітне.
Хижаками-злодіями налетіли Лють із Заздрощами на матінку. Скували її білі руки, зав'язали глибокії очі, хижацьки¬ми пазурами поранили материне лоно та й понесли навіжені темної ночі, чорного ворона осідлавши, у далеку далечінь, у холодну північ, та й кинули знесилену серед лісу темного, снігом засніженого.» 
Любов, яку діти посилають з ластівкою, допомагає матері вижити. Ця казка стала на каторзі символом життя для багатьох ув`язнених
Це був єдиний твір, написаний Остапом Вишнею в таборі під впливом великого співчуття до людського страждання.
Учень ІІ
Зберігся також табірний щоденник письменника, який він вів лише в 1934 році. Кілька його сторінок. Перший запис у табірному щоденнику Остапа Вишні "Чиб'ю. 1934" з'явився 30 липня 1934 року, за вісім місяців після арешту, а останнім був перелік сорока одного населеного пункту, які довелося пройти етапом від Чиб'ю до рудника "Єджид-Кирта". Записи обриваються в лютому 1935 року.
«Щоденник Остапа Вишні є чи не єдиним документом, що творився в той трагічний період, коли серед тундри і тайги, проходили "перековку" і комуністи та безпартійні, люди найрізноманітніших професій - учителі, письменники, народні комісари». 
З літа 1934 по лютий 1935 року письменник творив власну «захалявну книжку» — табірний щоденник «Чиб’ю — 1934», який М.Євтушенко передала у відділ рукописів Інституту літератури ім. Шевченка. «Чиб’ю» вперше у 1989 році опублікував журнал «Київ». З печорських архівів ми можемо багато дізнатися про табірне життя Остапа Вишні, зокрема про 1000-кілометровий етап у лютому 1935 року з «перспективою» замерзнути в тундрі, померти з голоду, бути розтерзаним дикими звірами або людоїдами. Там же, в архівах, можна дізнатися що через табори «Ухтпечлагу» пройшло, страшно уявити, — 20 мільйонів зеків! А ще ж були Сибір і Казахстан, Колима й Магадан...

Учні читають уривки з листів письменника

ЗО.VІІ.1934 р
Сьогодні прибула з Москви якась комісія із НКВД. Яка мета — ніхто не знає. Але скільки чуток, скільки розмов серед лагерників. І що достроково звільнятимуть, і що лагеря Ухтопєчорські ліквідуються, і що всі ми переводимось в Комі і т.д.
Ах, цей лагерь!
Скільки тут найдивовижніших, найхимерніших чуток.
І всі вони зв'язані з волею!
Розповідали мені старі лагерники що на 15-річчя Жовтневої революції такі гуляли чутки, що всі буквально почали готуватися додому...
Щодо битовиків (не контрреволюціонерів) - то ті були настільки певні, що їх позвільняють, що самі робили санчата, щоб пішки, з санчатами довести як-небудь своє барахло до залізниці.
А до залізниці всього тільки 600 км!
Контрреволюціонери чекали коли не звільнення, то зменшення терміну хоть на третину.
"Блажен, хто вірує!" 

5.VІІ.1937 р

Учора по обіді я лежав на ліжкові... і, як завжди, линули думки.


Мені пригадались озера на Дінці. Коли просуваєшся човном між камишами й випливаєш на озерце - там лілеї.
Білі лілеї,.. Скотилась мені сліза по щоці і впала на сіру, арештантську ковдру... Ех, та чи виростуть із сліз наших лілеї гордощів, спокою й духу незламного? Чи на кремені лілеї ростуть? Тоді хай сльози наші на кремінь падають!

10.VІІІ.1937 р

Здоров'я моє нічого, в порядку. Працювати доводиться чимало, - для себе часу лишається небагато: так, тільки в шахи граємо та й усе. Книжки трапляються в сусідів, газети так само.


Блискавками іноді пронизують мозок такі думки: чи побачу коли ще яблуню в цвіту? Чи стоятиму ще коли-небудь на могилі й дивитимусь на море пшеничне? А могила чебре¬цем пахне, бовваніє в височині шуліка, а далеко-далеко - верби, і щоб з-за верб тих пісня тиха лилась... І не про волю пісня, і не про недолю, а щоб колихала там мати дитину й співала над нею про "цвіт маків рожевий", про качку з каченятами, про зайчика-побігайчика. І щоб стати навколішки на тій могилі, припасти лицем до чебрецю, всмоктати в себе весь-усенький пах чебрецевий, щоб у всіх альвеолах усіх ле¬генів чебрецем пахло і... заснути. І щоб прийшла ти й покрила голову — ой, хоть би навіть і не червоною китайкою, а носовою хусткою, аби це була ти.
Слово вчителя

Остап Вишня – письменник, який у 20-х роках ХХ століття заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя побачило світ понад 100 збірок.


Учень І
«Остап Вишня, хто він для нас? Країна веселої мудрості.


Слава України, її невмируща краса», - Олесь Гончар

Літературна спадщина Остапа Вишні — це тисячі гуморесок-усмішок у пресі на злободенні теми дня. На вимоги читачів значна частина газетних «усмішок» Вишні видавалась окремими збірками великими тиражами і по кілька разів. Лише в 1928 р. вийшло коло 25 збірок «Вишневих усмішок», а 1928 р. — було видано чотирьохтомне видання вибраних усмішок. 
У листопаді 1919 року на сторінках кам'янець-подільських газет "Народна воля" і "Трудова громада" були надруковані твори Губенка (протягом двох осінніх місяців, як зафіксували бібліографи, з'явилась двадцять одна публікація молодого гумориста).
У 1921 році письменник став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК". З цього часу розпочинається період його активної творчості (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 р. в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!"). 
У 1923 році -близько трьохсот творів на найрізноманітніші теми. Збірки усмішок — "Діти небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки", "Вишневі усмішки сільські" (1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Вишневі усмішки кооперативні" (1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930). Десять років - близько ста книжок вишнівської сатири і гумору . Мисливські усмішки: “Ружжо”, “Екіпіровка мисливця”,“Мисливство”
Робота в пресі стала своєрідним продовженням громадської зрілості. Виступав на сторінках “Вістей”,”Селянської правди”. Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики-М.Гоголя, А.Чехова, Марка Твена. Остап Вишня продовжив літературні традиції С.Руданського,Л.Глібова,І.НечуяЛевицького,І.Карпенка-Карого,В.Самійленка. 
У газеті „Вісті” малював карикатури молодий Олександр Довженко. І постійним героєм дружніх шаржів Сашка став Остап Вишня. 
„Народ має бачити справжнє обличчя того, чиїми фейлетонами так захоплюється”, - жартував Довженко 
Остапа Вишню перестають друкувати. Аби заробити на життя, він перекладає з російської п’єси для харківських театрів. Атмосфера в місті стає дедалі нестерпнішою. Культурологічні дискусії серед літераторів поступово переростають у неприховану війну компроматів і доносів. На підставі таких доносів за ґрати потрапляє багато харківських митців. У тому числі – старший брат Остапа Вишні, також гуморист, Василь Чечвянський. Вишня втрачає родичів і друзів... 
      Навесні тридцять третього року на Вишню чекав іще один страшний удар. Тринадцятого травня в своїй квартирі застрелився його найближчий друг – Микола Хвильовий. Три дні і три ночі Остап Вишня не виходив зі своєї кімнати. Найвеселіший письменник України – гірко плакав і безпорадно бив кулаками в стіну. Дружина навіть побоювалася, що він збожеволів від горя. 
Газета "Радянська Україна" (26 лютого 1944 р.)- усмішка "Зенітка", що ознаменувала початок другого періоду його літературної діяльності. За мемуарними й рукописними джерелами, задум «Зенітки» виник наприкінці 1943 року. Безпосередня ж робота над текстом розпочалася на початку січня 1944 року. 

Як писав сам гуморист, свою «Зенітку» він вигадав, вона не написана на фактичному матеріалі, а є «чистісінький авторський витвір, домисел». 
Але це не значить, що твір позбавлений життєвої правди. «...Я певний, — пише Остап Вишня, — що подібні діди були, бо, якби їх не було, я б погрішив проти художньої правди і читач обов'язково десь, колись, — не тепер, так у четвер, — запротестував би... Читача не обдуриш. За десять років життя «Зенітки» я протесту жодного не чув.»
 
Учень читає уривок з усмішки «Зенітка»

"ЗЕНIТКА"

Сидить дiд Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину…

— Скiльки ж вам, дiду, лiт?

— Та хто зна! Чи сiмдесят дев'ять, чи вiсiмдесят дев'ять? Хiба їх полiчиш? Знаю, що дев'ять, а яких саме, уже й не скажу.

— I ото ви не побоялись, — один на трьох?

— Побоявся? Та, чоловiче божий, вiйна — це ж моє рiдне дєло. Я ж увесь свiй вiк воювався з... бабою. Лу-керки моєї не знали? Хiба ж такi страженiя були, як з отими поганцями на горищi! Та я їх, як щурят, подавив! А покiйниця моя — хай царствує! — та вона б сама на дивiзiю з рогачем пiшла! На що ми з кумом — царство йому теж небесне! — було вдвох... та куди там!

Сидю було я пiд повiткою, зубцi до грабель тешу, а вона вийде на ганок та як стрельне:

— Свириде!

Вiрите, сокира в мене в руках сама собi тiльки — стриб! стриб! стриб! Як на теперiшню технiку, так чиста тобi "катюша". З нею я так напрактикувався, що нiяка вiйна менi анi пiд шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, бiльше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня..

Одного разу, в недiлю, ми з кумом, ще й на достойне не дзвонили, не видержали: хильнули. I добренько-таки хильнули. Коли ось Лукерка з церкви!

— Держись, — кажу, — куме, битва буде! Якщо поодинцi, будемо битi. Давай згуртуємось у вiйськове соєдiнєнiє, бо iнакше розгром. Перемеле живу силу й технiку! Утворили ми соєдiнєнiє. Тiльки-но вона на ганок, я зразу вродi як на "ура":

— Що це ти по церквах до полудня товчешся?! Пiп медом частує, чи що?

А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас обшибка органiзацiйна вийшла: рогачiв ми не поховали. Ех! —— вона за рогача i в контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом на заранi пiдготованi позицiї — в погрiбник. Опорний, вродi пункт.

Уже й пироги похололи, а вона все в погрiбнику в окруженiї держить. Сидю я за дiжкою з сирiвцем, куняю.

Кум i каже:

— Як знаєш, — каже, — Свириде, а я до своїх пробиватися буду. У моєї Христi теж сьогоднi пироги.

— Дивись, — кажу, — куме, тобi виднiше. А краще не ризикувати завидна, хай як смеркне.

— Що ти, Свириде, як смеркне? Та якi ж смерком пироги?

Перехрестився кум i рвонув в н-ському направленiї. I таки пробився в расположенiє своєї Христi. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з нiг не збило!

А я аж до вечора в окруженiї за дiжкою з сирiвцем просидiв. 



Учень продовжує

Незабаром одна за одною виходять нові книжки письменника.

У 1956 році виходять твори Остапа Вишні у двох томах. Остап Вишня- “король українського тиражу” 
Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня – член редколегії журналу «Перець» і один із найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України 
Письменник-новатор 20-х рокiв XX столiття, один iз корифеïв украïнськоï сатирично-гумористичноï лiтератури, збагатив i жанровi рiзновиди памфлета, фейлетону, гуморески, нарису,створив новий жанр сатири - усмiшку (рiзновид гумористичного оповiдання, для якого характернi лаконiзм, влучнiсть, дотепнiсть, iронiчнiсть ). 

Учень ІІ

Слайд: жанри малої прози

усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання, але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо.

Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках - багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором, - це сама дійсність, це саме життя села в неповторній Вишневській художньо-гумористичній інтерпретації.

Писав він і гуморески – невеликі оповіді про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини. Власне, це різновид тих же усмішок. У гуморесках письменник змальовує події та персонажів чудернацько, часом недоречно, і саме це є основою смішного. Типовими художніми прийомами, що використовуються в гуморесці є неправильне тлумачення якогось явища, події, предмета, вживання слів і виразів жартівливого характеру, пестливих слів.

У ранній період творчості створив чимало фейлетонів –різновид сатиричного, викривального жанру на актуальну тему («Антанта», «Муссоліні править»)

В усмішках і фейлетонах персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійшли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо). Улюбленими засобами гумориста є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, контрастне порівняння, доказ від зворотного, доброзичлива, прихована іронія та вбивчий сарказм, гротеск та гіпербола.

Учень ІІІ

Найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складав протягом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті - в 1958 році.

У цих творах Остапа Вишні розповідь, як правило, спокійна, але з емоційно наснаженими, піднесеними фразами. Письменник вдається до називних речень, риторичних фігур, синонімічних рядів, діалогу. Його «Мисливські усмішки» є художньо викінченими шедеврами нашої малої прози.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні, хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею. Остап Вишня знав досконало живий світ лісів, степів, рік, озер, бачив рух, постійні зміни в цьому світі і прагнув усе передати читачеві.

Учень читає уривок з усмішки «Відкриття охоти»

…А як поїдете ви з Петром Iвановичем, то вiн вам розповiсть, що вiн бiльше любить полювати звiра, а птиця це так тiльки, за традицiєю! Петро Iванович - гончатник… I яка в нього є сука Флейта, як вона ганяє! По два мiсяцi вовка ганяла. А спочатку боялась, перший раз як наткнулась на вовка, вискочила на просiку "блiда-блiда, як стiнка!" "Чотирнадцять вовкiв колись за нами з Флейтою гнались!"

- Ну, Петре Iвановичу! Невже таки чотирнадцять?!

- Факт! Спитайте Флейту! І обидва сiрi!…

Пилип Федорович розповiсть вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усiєї компанiї, з якою вiн завжди полював. Ви дiзнаєтесь про зайця, який пiсля бухгалтерового пострiлу з страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, i як переляканий бухгалтер кинув рушницю i, приказуючи "да воскреснеть бог", бiг три кiлометри додому…

- А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив бiля телеграфного стовпа, на дорозi, де мав iти той бiдолаха-бухгалтер…

- Та й це ще не все! - додасть Пилип Федорович. - Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папiрця з написом: "За що ви мене вбили?!" та того зайця й посадили пiд кущем i спрямували на нього короткозорого бухгалтера. - Вiн - бах! Заєць - беркиць! Пiдбiгає, а там такий на записцi заячий докiр! Що смiху було!

…А чи не пореготались би ви з оповiдання одного старенького дiдуся, як вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив.

- Як же це так?

- А так! Отам на плесi завжди качки є! От я на острiвець перепливу та в очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось iз мисливцiв туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу - пiдкрадається, пiдкрадається… Ббах! А я в очеретi як закричу "Врятуйте!" Ну, вiн зразу драпала, бо, думає, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i додому…

…Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур… Закахкало спросоння криженя… Писнула очеретянка… Десь далеко прогув паровик…

Сiрiє…


Перший пострiл! Полювання вiдкрито!

Учень ІІІ продовжує

Усмішкам Остапа Вишні притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, світлі та сумовиті настрої. Вони відбиваються в душі людини, вони ж характеризують тонко змальовані письменником чарівні пейзажі: «Осінь

Цей пейзаж написаний рукою справжнього майстра. У замальовці спостерігаємо філософський роздум про буття природи і людини, якому притаманні процеси згасання і народження.

Учень читає уривок з усмішки «Вальдшнеп»

Осінь...


Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.

Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться.

Ось падає кленовий лист, — умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає.

Він не падає сторч на землю — ні.

Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх...

Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі.

Ой, як не хочеться йому тліти!

Останнім конвульсійним рухом він поривається вгору, до світла, до сонця, що так пестило його, так голубило...

Але нема вже сили в кленовому листу, нема вже життя в нього, падає кленовий лист на землю і затихає...

Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься...

Щоб потім умерти...

Старе одживає, нове — народжується.


Учень ІІІ продовжує

Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги – один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність, і у «Мисливських усмішках» особливу роль відіграють саме діалоги та полілоги. Вони дають уявлення про характери героїв, їхню вдачу, пристрасті та захоплення, сприяють життєрадісно-оптимістичному сприйняттю і самої ідеї полювання, і численних пригод, що випадають на їх долю, і невдач, що сприймаються з доброю, веселою усмішкою. Кожен герой цих усмішок є індивідуальністю, особистістю.


Слово вчителя

Про Остапа Вишню висловлювалось багато діячів культури
Показ слайда

Максим Рильський: “Остап Вишня – справжній мисливець, і при тому поет полювання”, “Тут — увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого “щасливого” дитинства…”, “Друг природи , друг людини й праці. Грізний ворог нечисті і зла…” 
Микола Хвильовий : "Усмішки" Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко трагічні..." 
Олесь Гончар: “Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач він був незрівнянний та визначальним було саме це : ніжність, душевність, поетичність. Ніякі найстуденніші вітри тяжких часів не могли остудити в його душі жар любові до народу, Вітчизни, до краси життя і мистецтва.” 

Підсумок уроку

Перед нами виникає образ неординарної талановитої особистості. Його життя – це постійна боротьба.
Ось і закінчується наш урок, а разом з ним знайомство, легке, мов привітання в дорозі, з його постаттю і творчістю. Знайдіть хвилину, сядьте і почитайте, бо це не просто гуморист. Це філософ. Остап Вишня – це зоря, що так барвисто засвітилася на обрії українського… гумористичного неба. Найвизначніша і найясніша.» 

У його щоденнику є такий запис (від 10 березня 1951 р.): «Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу!


У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом... І так мені хотілося, щоб посміхнулися вони, щоб веселі вони були, радісні, хороші...».
Домашнє завдання: читати усмішки «Сом» та «Як варити та їсти суп із дикої качки»


Анотація

Пропонований матеріал є уроком української літератури для учнів 11 класу на тему «Трагічна доля Остапа Вишні. Жанрова різноманітність творчості». На уроці подаються додаткові відомості з біографії письменника, уривки з його творів, уривок з документального фільму «Остап Вишня», матеріал з теорії літератури. В основі уроку покладено особистісно орієнтований підхід навчання, побудований на основі формування знань та навичок самоорганізації в учбовій діяльності з використанням ІКТ. На уроці використовується дослідницько-пошукова робота, створення і представлення презентації, декламування уривків з творів, бесіда-повторення основних відомостей з теорії літератури.

Дана методична розробка може бути використана під час уроків, літературних читань, тижнів, засідань «круглих столів».

Урок направлений на популяризацію творчості видатного письменника-гумориста.
Каталог: attachments -> article
article -> Вступ Література кінця XIX
article -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
article -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
article -> Люботинський професійний ліцей залізничного транспорту
article -> «Сто років з Андрієм Малишком»
article -> Рими. Андрій Малишко «Вихопивсь дощик поміж заграв»
article -> “Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета Олександра Довженка”, зазначав Чарлі Чаплін
article -> Схеми. Таблиці 9 клас новий час
article -> Опорна схема


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок української літератури в 9 класі
Підготувала І провела вчитель української мови та літератури Салата Валентина Іванівна
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок з української літератури у 7 класі Підготувала: вчитель української мови І літератури
Тема. Ліна Костенко. Життєвий І творчий шлях письменниці. Поезії «Чайка на крижині», «Крила»(диптих). Духовне багатство – найбільший...
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок зарубіжної літератури в 6 класі
Підготували: Прадійчук Олена Лук’янівна, вчитель російської мови та зарубіжної літератури, І гурська Раїса Леонтіївна, вчитель української...
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок позакласного читання в 5 класі Не одежа красить людину, а добрі справи
Підготувала: вчитель української мови та літератури ІІ категорії Сатанівського нвк І-ІІІ ст. Монастирищенського району Назарець Аліса...
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconІнтеграція педагогічних технологій на уроках словесності: активізація творчого потенціалу учня Підготувала вчитель української мови та літератури Чаплинської сзш І – ІІ ступенів Тарасова Тетяна Петрівна
Пріритетні завдання в формуванні особистості на уроках української мови та літератури
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок з української літератури, 11 клас
Підготувала: Суховерська О. М учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, старший учитель
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconЗагальноосвітній навчальний заклад І – ІІІ ступенів опитування учнів на уроках української літератури у 7 класі методичнийпосібни к
...
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок світової літератури в 6 класі з використанням мультимедійних технологій
Підготувала: Прадійчук Олена Лук’янівна, вчитель російської мови, світової літератури та основ християнської етики
Урок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури iconУрок з української літератури в 11 класі Підготувала вчитель
Тема: Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. «Моя автобіографія» гумористична розповідь письменника про свій життєвий...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка