Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка10/59
Дата конвертації11.04.2017
Розмір15.5 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   59

«ЩОДЕННИК» О. ДОВЖЕНКА — ВАЖЛИВИЙ ІСТОРИКО- ЛІТЕРАТУРНИЙ ДОКУМЕНТ ЕПОХИ. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ О. ДОВЖЕНКА. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ О. ДОВЖЕНКА ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИКА ПОЕТИЧНОГО КІНО. ВИЗНАННЯ ЙОГО ТАЛАНТУ У СВІТІ

Мета: ознайомити учнів зі змістом Довженкового «Щоденника»; поглибити вивчене про особливості жанру щоденника; визначати особливості художнього стилю митця, його місце у вітчизняному і світовому мистецтві; розвивати критичне мислення, навички усного монологічного мовлення, уміння сприймати життєві явища, події, людей у контексті загальнолюдських понять і цінностей; виховувати почуття гідності та національної причетності.

Теорія літератури: публіцистичність.

Обладнання: текст «Щоденника».

Тип уроку: урок-конференція.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ



N. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ Слово вчителя



«Щоденник» О. Довженка — надзвичайно цікавий зразок публіцистики, який недавно прийшов до читача. На жаль, не в повному обсязі, бо деякі записи так і не відновлено. З його сторінок перед нами постає справжній митець, патріот. Зовсім не такий, яким змальовувала О. Довженка офіційна радянська критика.

Відомий письменник і літературознавець О. Підсуха так оцінив «Щоденник»: «Як і Шевченко, Довженко лишив нам сповнену драматизму сповідь, виняткової сили людський документ. У ньому, як у фокусі, вмістилися і трагедія перших років війни, і думки з приводу тих чи тих подій, явищ, людей, і протест проти командно- бюрократичних методів керівництва, і вади нашого довоєнного виховання, і безприкладний героїзм воїнів, і тривога за долю полонених бійців, як і за мільйони юнаків і дівчат, що не зі своєї волі опинилися на тимчасово окупованій території.

Геть чисто все помічало його всевидюче око — і те, що відбувалося з рідним народом в той чи той момент, що чекало на нього в майбутньому. Не знаю іншого художника, хто б у нашому віці володів даром всебачення і провісництва».

Зі щоденникових записів можемо зробити висновок, що талант

О. Довженка, ні літературно-мистецький, ні кінорежисерський, у тих умовах не міг реалізуватися повністю. Не відбувся Олександр Петрович і як державний діяч, хоча мав для цього достатньо потенціалу. Тож поговоримо сьогодні про «Щоденник» О. Довженка, який більшість критиків називають важливим історико-літературним документом епохи.

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ



  1. Виступи учнів із доповідями

Питання, винесені на розгляд на конференції:

  1. «Щоденник» О. Довженка — важливий історико-літературний документ епохи.

  2. Публіцистичні та філософські роздуми про трагічні сторінки історії України та її сучасності, про трагізм творчої долі митця за тоталітарного режиму, вільний розвиток особистості та національної культури, боротьбу добра і зла, про красу в житті й мистецтві.

  3. Особливості художнього стилю О. Довженка.

  4. Значення творчості О. Довженка як основоположника поетичного кіно.

  5. Визнання таланту митця в світі.

  1. Доповнення виступів однокласниками та вчителем Орієнтовний зміст повідомлень

  1. й учень. «Щоденник» О. Довженка — важливий історико- літературний документ епохи.

Уперше «Щоденник» О. Довженка опублікували під час «хру- щовської відлиги» 1962 року в «Литературной газете» та журналі «Дніпро». Це були записи з великими купюрами. З них було вилучено тексти, які цензура вважала надто гострими чи необ’єктивними.

«Щоденник» О. Довженка — це збірка окремих розрізнених записів письменника більше ніж за десятиліття. З точки зору логіки його важко назвати літературним твором. Та все ж це твір. Бо пронизаний він любов’ю до людей, до життя. У ньому знаходимо гострий осуд тоталітарної системи, яка нівечила народ морально і знищувала фізично.

О. Довженко почав робити записи 1941 р., а з березня 1942 р. вони стають регулярними і ведуться до останніх років життя письменника (1956 р.). «Щоденник» — це чотири записні книжки, що охоплюють 1941-1944 рр. і щоденник 1945-1956 рр. Остання публікація щоденників О. Довженка 2004 року — то ще далеко не повний обсяг його записів.

З початку війни О. Довженко завжди тримав при собі записники, у яких фіксував факти, сцени, образи, враження, роздуми, сюди він вносив творчі плани, що потім втілювалися в документальні фільми, нариси, оповідання, кіноповісті. Саме з цією метою він і розпочинав вести свої воєнні записні книжки. А після 1943 року, після заборони «України в огні», щоденник стає для Довженка єдиною формою самовияву, у межах якої реалізуються внутрішні потреби митця.

Особливістю записів Довженка є те, що велися вони у так званому критичному віці, тобто коли людина проживає другу половину свого життя. «Щоденник» стає зручним засобом регулювання напруженого душевного життя. Довженко поринає на сторінках щоденника у світ дитинства, розпочинає роботу над автобіографічною повістю «Зачарована Десна». У «Щоденнику» відображено душевний стан його автора та складні обставини його соціального і творчого життя. Завдяки конфлікту між душевним станом Довженка і його оточенням охоплення різних явищ стає ширшим, а сам щоденник відрізняється більшою виразністю. Цьому сприяють емоції потрясіння, які переживає автор і передає у своєму творі. У «Щоденнику»

О. Довженка відображено душевний злам автора, хронічну незадоволеність умовами життя, трагізм долі. Саме ця глибина охоплення інтимних особистісних переживань є своєрідністю щоденника О. Довженка як самостійного літературного твору.

1943 р. О. Довженко написав у «Щоденнику»: «Трагедія мого особистого життя полягає в тому, що я виріс із кінематографії. Велика громадська робота, де б я дійсно міг жити і творити народу добро, мені не судилася. Її роблять навколо мене довгі роки люди і слабі, і немічні духом. Я позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості на користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння. мене туди не пущено».

Щоденник — це річ дуже особиста. Тлумачний словник пояснює, що щоденник — це щоденні записи індивідуального характеру про події, факти, враження від чогось тощо. Як зазначено у літературознавчому словнику-довіднику, щоденник — літературно- побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Він пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого в монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із собою, з уявним опонентом тощо О. Галич виділяє такі ознаки щоденника: відсутність єдиного сюжету, спільного ідейного змісту, розрізненість, різностильовість записів. Естетичної цілісності їм надає особа автора, яка значною мірою присутня у творі. Норма цього жанру — уривчастість оповіді, наявність якоїсь недомовленості.

Особливістю Довженкового «Щоденника» є те, що в цій глибоко особистій речі ми не знаходимо розповіді про власне життя. Тут — роздуми про долю рідного народу, про те, як допомогти йому в трагічний час та застерегти від помилок.

Зі сторінок «Щоденника» перд нами постає людина, яка бачила далеко й глибоко. Якщо відступ радянських військ 1941-1942 рр. пояснювали фактором раптовості, то Довженко до свого блокнота 1942 року записав: «Не було у нас культури життя — нема культури війни. Тому страждаємо багато й по-дурному. Ніщо не проходить даром, сатрапство і дурість особливо».

Часто погляди митця розбігалися з офіційною точкою зору. О. Довженко засуджує тоталітарну систему, яка виховувала кар’єристів і підлабузників, людей підозрілих і недовірливих, що відмовляються мислити самостійно й у всьому вбачають підступи «класових ворогів, ворожої ідеології». Жити в такій атмосфері творчій, мислячій людині важко. Висловлювати свої думки в той час було небезпечно, тому й не дивно, що найкращими товаришами і розрадою були для Довженка папір та перо.

З перших днів війни письменник турбується про те, як цей період відобразять у літературних творах. Він упевнений, що «народу треба показати його зсередини, у його стражданнях, у його сумнівах, у його боротьбі, оновленні, і показати йому шляхи і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачало б на десять колін.»

Наскрізною в «Щоденнику» є національна ідея. Він пише про те, що народ втратив і продовжує втрачати свою інтелектуальну верхівку, яка працює на користь інших культур. Він з болем говорить про занедбані пам’ятки старовини, розбазарювання Києво-Печерської лаври, критичний стан музеїв, про витравлювання всього українського в інститутах: «Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік.». «Двадцять п’ять років немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім’я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости дезертиру, як не у нас».

Багато в «Щоденнику» розповідей про героїзм народу в роки війни. І ця тема розкривається не лише через показ безприкладних подвигів воїнів. Автор пише про героїчні вчинки всього народу: від дітей до старих дідів. Ми дізнаємося про хлопчика Тараса, який крав у окупантів зброю, а потім застрелив німецького офіцера, про дідів-перевізників, що потопили човна із загарбниками і втонули самі, про мужніх матросів, яких роздягненими в лютий мороз вели в Києві на розстріл, а вони співали пісню і зневажали смерть.

Довженко роздумував над причинами масового зрадництва — дезертирства й одруження дівчат з німецькими солдатами. «А найстрашніше — що дівчата не знають, що, виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину. Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Митець обурюється ставленням до тих, хто побував в окупації чи в оточенні. Їх, винних і безвинних, оголошували зрадниками й державними злочинцями й гнали в сибірські табори.

У «Щоденнику» знаходимо й роздуми про колгоспне село. Довженко з болем пише про презирливе ставлення тих, хто живе в місті, до селян, хоча саме на «селянському багатомільйонному горбі і шкурі виросли індустріалізація країни і все, чим користується інтелігентне державне міщанство».

Не залишається письменник байдужим тоді, коли говорить про освіту. Він переконаний, що безправний і не шанований учитель не зможе виховати гідну молодь, якими б високими й гарними не були прагнення компартії. Довженко шкодує, що в країні немає вчителя — взірця для наслідування, достойного, чистого й авторитетного. Бо він часто не має права на власну думку й ініціативу, а часто залежить від волі влади та змушений іти на компроміси з нею.

Сміливо й мужньо О. Довженко пише про систему прокурорського нагляду: «Прокурорів у нас вистачить на всіх, не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі і здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з тридцять сьомого року».

Не обходить письменник увагою й представників номенклатури. Із гнівом і досадою він говорить про те, що вони, можливо, й були

колись хорошими людьми, але потрапивши на високу посаду, зробилися недобрими, нечесними, холодними, криводушними й злими. Часто для керівництва справою у них не вистачає ні розуму, ні знання, ні широти світогляду. Вони почуваються нещасними, але не знаходять іншого виходу, як робити нещасними навколо себе сотні, а то й тисячі людей.

Післявоєнні роки нічого не змінили. 1949 року письменник записує в «Щоденнику», що чотири години вдивлявся, сидячи в машині, в людський потік і не побачив жодного веселого обличчя, хоча офіційна преса, радіо гриміли бравурними маршами. Комфортно почувається лише партноменклатура, про яку Довженко знову пише уїдливо та ущипливо: «Таке ось каліцтво. Голова з вищою освітою, серце з нижчою, а шлунок зовсім темний і потребує много харчу і напоїв».

Глибоко переживаючи власне горе й трагедію рідного народу, письменник не обминає у своїх роздумах і вселюдських проблем. Його хвилює майбутнє світової цивілізації, особливо у зв’язку з появою і першим застосуванням атомної зброї. Після бомбардування японських міст Хіросіми й Нагасакі він занотовує у своєму «Щоденнику»: «Придбавши крила, людина уподібнилася не ангелу, а дияволу. Сьогодні диявол приторкнувся своїм нечистим перстом до того, з чого Бог створив всесвіт,— до атома. Перше, що людина зробила з божественним атомом,— бомбу.

Що є атомна бомба? — питають сьогодні тисячі людей. Скільки нещасть принесе вона? Скільки лиха заподіє?

Які страшні можливості індивідуального терору може нести в собі отсей недобрий винахід?»

«Щоденник» О. Довженка — це більше чотирьохсот сторінок друкованого тексту. І з них лише кілька рядків про любов до дружини й друга Юлії Солнцевої, про свою хворобу й матеріальні нестатки. В своїй основі «Щоденник» — це промовистий документ страшної доби тоталітаризму. Він допомагає краще зрозуміти час, літературу цього періоду, драматизм долі багатьох письменників і самого Довженка.

  1. й учень. Публіцистичні та філософські роздуми про трагічні сторінки історії України та її сучасності, про трагізм творчої долі митця за тоталітарного режиму, вільний розвиток особистості та національної культури, боротьбу добра і зла, про красу в житті й мистецтві.

З повним правом «Щоденник» О. Довженка належить за жанровим змістом до суспільно-політичних щоденників, тому що записники воєнної доби відображають велику епохальну подію — Другу світову війну — трансформовану через мистецьке сприйняття і художнє відображення в подію планетарного рівня і осмислення. О. Довженко не тільки спостерігав соціально-політичні процеси і відображав їх, а й був учасником суспільної діяльності (всесвітньовідомим кінорежисером, керівником Київської кіностудії, кандидатурою № 1 на посаду голови Верховної Ради України). Тому політичні питання, соціальна проблематика займають помітне місце в щоденнику, у ньому значне місце займають публіцистичні та філософські роздуми.

Наскрізним мотивом Довженкового щоденника є розмірковування про глибоку історичну кривду, що чинилася і чиниться українському народові.

06.12.1943

Україна поруйнована, як ні одна країна у світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ані бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців».

14.04.1942

Під моїм українським дубом їдять жолуді. свині й шакали. Може, так і треба, «бо немає господа на небі».

29.10.1954

.Скромненька наша Україна. Все села та села. Хатки, як пташки, та й усе. Мало міст, мало гордих і пишних будов. Століттями ми тут руйнували та кров проливали свою й ворожу. Так хочеться вірити, що все у нас світле в майбутньому.

Як справжній патріот, письменник розумів проблеми свого народу. Найважливішою він вважав проблему національного виховання, підняття самосвідомості українців. Так, у «Щоденнику» читаємо:

27.04.1942

Рік війни минає. Убито мільйон людей. А герой один — Люба Земська. О, Україно, як же ти збідніла героями!

Перечитав знову історію України. Боже, до чого ж вона сумна і безрадісна. До чого невдала і безпросвітна. Нігде правди діти — і погані ми, і нещасливі. Більш нещасливі, ніж погані.

23.05.1942

Я глибоко переконаний, що німці одружуються з нашими дівчатами згідно таємного наказу: убити ворожих солдат і забрати в подружжя ворожих жінок. Вони уважні кавалери, і так небагато треба, щоб купити жіноче серце, що виросло серед грубості і байдужості до своєї жіночої статі. А найстрашніше — що дівчата не знають, що, виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину, їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

  1. 11. 1954

.На сороковому році будівництва соціалізму в столиці сорока- мільйонної УРСР (повністю) викладання наук так же, як і в інших вузах УРСР (повністю), провадиться руською мовою. Такого нема ніде в світі. Згадую листи Леніна по національному питанню і думаю: не говоріть мені більше нічого. Я все зрозумів і переповнений вщерть. Якшо мій народ не спромігся на власну вищу школу,— вся абсолютна решта, себто, ну ніщо вже інше не має ціни. Яка нечува- на аморальність. Який жорстокий обман. І жаль, і сором.

О. Довженко завжди був упевненим у тому, що митець покликаний народом показувати світові насамперед велич і красу життя. Тому особливе місце у творчих роздумах письменника посідають його міркування про красу, про місце трагедії і страждань у вітчизняному мистецтві, яке ждановські прямолінійні догмати повністю заперечували, намагаючись перетворити все мистецтво в суцільне оптимістичне захоплення, оголошуючи трагізм і страждання несумісними з ідеалами нового суспільства. Мистецтво, у якому немає краси,— погане мистецтво, а художній твір, який не викликає багатств людських почуттів,— мертвий, як мертва планета без атмосфери,— таке основне кредо О. Довженка. «Неохайність, поганий костюм, смакування убогості, побоювання вродливого обличчя перетворилося за інерцією у напівсвідому апологію убогості і бруду, — з болем писав Довженко. — Але у житті це не так. А якщо іноді так, то на екрані це не треба культувати, а в міру виправляти, щоб подавати глядачеві хороший приклад, а не утверджувати недоліки і не узаконювати побоювання красивого».

У «Щоденнику» 1945 року є такий запис: «Описувати треба красиві діла, розумні розмови людські, а не оці от неприродні вигуки, да руїни, да головешки чи смердючі трупи.

  • Написали б щось, як вірно любили одне одного, та про що гарно думали, а що треба знати, аби краще на світі жити.

  • А ви все пишете — убив та вбив, та спалив, та засмажив, повісив. да все лайки, да крики, да прокльони.

  • Еге, щось протиприродне, одне слово.

  • Ми ж самі бачимо, нащо його писати.

  • I чому це так, що, аби попасти в письмо, треба вбитися, спалитися чи повіситись?

  • Напишіть нам щось веселе, смішне.

  • Так над чим же сміятись, дозвольте?

  • Ну, посмійтесь хоч наді мною, як я і Устя запрягаємось у плуг і оремо, як корови. Да щоб не плакати, мукаєм або сміємось самі одна з одної.

  • .Я не розумію, чого ви хочете од мене?

  • Любові, ось чого. Чогось веселого, смішного, доброго. Радості треба, а ви лякаєте.

05.01.1946

Війну в мистецтві треба показувати через красоту, маючи на увазі, великість і красоту людських вчинків персональних на війні. Всякий інший показ війни позбавлений всякого смислу. Се парадокс, один з найбільших в історії людства. Бо: війна — дурна. Жорстокість і дурість, одягшися в атавістичні одіяння, оволодівають масами злочинців, затикають на час своїх злочинств рот мистецтвам, себто тому, чим людина одрізняється од тварин. Освячують сей критиничний акт невмирущим твердженням: коли стріляють гармати, музи мовчать. I сам ідіотизм убивства і найганебнішого масового гвалту возводиться в ранг — мистецтво війни! Воно не мистецтво! Воно таке ж мистецтво, як шизофренія.

Основою ідейно-естетичної, художньо-психологічної концепції «Щоденника» О. Довженка є особистість, її багатогранні, внутрішні почуття й переживання, якими мотивуються поведінка, вчинки і дії героїв. Піднявшись на висоту громадського звинувачення радянського тоталітаризму, письменник утвердив думку про цінність особистості, конкретного людського життя, свободи і моралі, добра і блага як основу національного життя, піднісши її до ідеї історичної цінності нації, вільного вибору нею власної життєвої долі. Довженко знав, що сталінська кліка вважає своїх же людей ворогами, якщо їх спіткала лиха доля — окупація: «Боже мій, скільки нещастя народу принесли наші тупоголові воєначальники і скільки ще принесуть!

Вони будуть карать ні в чім не повинний народ за те, що не вміли командувати і тікали з орденами під хвостами у кобил. Каратимуть за те, що не вміють командувати, карають фактом оддачі народу в лапи німців і каратимуть за те, що народ просто був під німцями і мусив якось жити, а не повісився увесь чи не був розстріляний німцями. Одним словом, не розстрілюйте ж багато, чортові німці, хай ще своїм трохи зостанеться, як говорив дядько, стоячи під кулями коло паркана».

Багато в «Щоденнику» записів про трагізм творчої долі митця за тоталітарного режиму.

13.09.1952

ПОЕТ НАРОДУ

На великих зборах, на пленумі, лаяли поета Р. Лаяли й шельмували його молоді, власть імущі люде, які вважали сю лайку й шельмування народного старого поета за свій священний обов’язок і службовий подвиг. Поету не простили нічого, ні одної його життєвої помилки. Драму його життя, що попсувала йому все на світі, ще коли власть імущі ходили без штанів або гадили в пелюшки, [сю] драму особливо грізно і пристрасно пригадували як непростимий, незабутній, підлий злочин поета, що заслугову вічної кари, презирства і помсти. Що вже ніяка ні партійна його приналежність, ні талант, ні третина століття творчої праці, ні сивизна, ні велетенська праця для народу, для партії, для комунізму не затулять ні його ганьби й злочинства, ні їх пильності й непримиренності. Навіть бездонну душевну доброту поета вважали за безпринципність і маскування.

Поет у сей час сидів поверхом нижче в буфеті і тихо собі випивав щось алкоголічне. Він був у всьому подібний до свого народу.

  • Поете! Нагору поспішайте. Там про вас іде грандіозна мова. Сам N. Вас критикує. Швидше!

Поет посидів трохи ще, схилившись над бокалом. Про що він думав, невідомо. Потім пішов нагору, почувши обов’язкові оплески. Пішов поет нагору. Нагорі в шанобливім оточенні всіх тих, що треба, ішов сам власть імущий, проповідчик грізний.

«Его глаза сверкают. Лик его ужасен. Движенья быстры. Он прекрасен. Он весь, как божия гроза».

Підійшовши до «божої грози», поет ввічливо поклонився і, потискуючи длань, сказав, аби не подумала «гроза», що він її зовсім не чув:

  • Вітаю вас. Промова епохальна. I переконлива до краю по формі і по змісту. Підписуюсь під кожним її словом.

  • А що ж ви думаєте, неправда? В таких ділах треба бути од- вертим, не взирая.— сказала «гроза».

  • Абсолютно згоден. Я навіть не ждав од вас такого. Я зачарований.

  • А ви не дуже бравіруйте,— доповідчик грізно нахмурився і зловісно блиснув очима.— Вам би плакати треба, а не вчиняти жалюгідні намагання жартувати.

  • Я дуже вдячний вам за милостиву пораду. Дійсно, піду я краще додому да поплачу,— сказав поет. — Будьте здорові й щасливі. Бажаю вам добра. Тільки два слова на прощання: ви прийшли і підете, а я вже остався.

Поет повернувся і поволі пішов по східцях униз. Спина в нього була зігнута од великої ноші, голова біла, ніби весь огонь уже згорів у ній і лишився один тільки попіл. Дома вночі він склав вірша прекрасного і чистого, як ручай, для свого і всіх народів про те, що комунізм поборе і запанує в усім світі, не дивлячись ні на які темні сили, що стоять на переможнім його шляху, і буде братство на землі, і любов, і жалість.

Наймогутніша машина епохи — земснаряд — має абсолютно неоригінальний і неефектний вигляд. За допомогою сії машини ми перетворимо Землю. Те, що мріялось лише в казках чи в снах, може стати реальністю наших днів. От що таке земснаряд. I нічого показного. Се не машина, а цілий образ.

07.02.1949

Що зі мною сталося? Я розучився неначе писати. Пишу статтю для «Літгазети» про суд над «Летр франсез» і за два дні не можу зібрати думок, не можу пером повести. Ще не написав і одної сторінки, а вже втомився так, неначе камені ворочав на тяжкому шляху, і серце болить, і смуток обніма душу. Ні, не редакціям належу я, мабуть, а лікарям. I тормоз в писанні — се травма моя, що вже ніколи не покине мене. Ловлю себе на думці: неначе стоїть мій грізний критик за плечима й розглядав безсердечним оком кожну літеру мою і кожну кому, чи нема в ній зради і підкопу. I я, замість писати, страждаю. Мене зламано. Я сприймаю вже світ як страждання. Я постиг: міряється воно глибиною потрясіння внутрішнього, всієї душі, а не тільки гнітом зовнішніх обставин. Я міг би довго жити й творити багато лише на основі добра, на основі позитивних стимуляторів.

У «Щоденнику» передано перепади настрою автора, його психологічний стан. Олесь Жолдак пише: «Він увесь збуджений, особливо коли торкається наболілих проблем духовності нашого народу, занепаду культури, подальшої русифікації населення через початкові, середні й вищі школи, культурні заклади, державні установи. Прохоплюються слова дошкульні й убивчі, коли йдеться про горе- керівників, «напівпровідників культури», людей підлих, нікчемних духом. Але очі в нього враз світліють, коли називає імена чесних, талановитих письменників, художників, артистів».

Звертають на себе увагу ті записи, які стосуються життя самого автора безпосередньо.

«Запам’ятайте, Юлія Іполитівна,— сказав у 1935 році моїй дружині керівник кінематографії Ш.,— поки я живий, ніхто з рук вашого сіроокого вовка (сиріч мене) у кінематографію не увійде. Ці слова старого авантюриста і космополіта я згадав сьогодні, коли мені повідомили, що учора на «Мосфільмі» після переробок, перелицьовок, одне слово, після псування був заборонений сценарій, над яким я працював рік. Сценарій був хороший, кращий багатьох сценаріїв «Мосфільму». «.Пригадую диявольську пику, що скорчив Берія, коли привезли мене до Сталіна на суворий страшний суд з приводу невдалих помилкових фраз, що вкрапилися, за словами самого Сталіна, в мій сценарій «Україна в огні». Витріщивши на мене очі, як фальшивий поганий актор, він грубо гаркнув мені на засіданні Політбюро (на початку сорок четвертого року): Будем вправлять мозги! Хто тільки не вправляв мені мозги.»

«Художній твір є завжди до якоїсь міри протестом на користь чи проти когось чи чогось. Не слід хитрувати з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собі, що ви завтра помрете і що ви пишете заповіт для любих своїх дітей».

«.Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!

Зникни, зненависть! Щезни, убозтво!

Часом мені здається, що я вже вмер і давно лежу в ямі, і кожна звістка з України падає на мої груди, як могильна земля, заступ за заступом. Що мене не тільки вже нема, а наче й не було ніколи. Неначе не створювала мене зовсім українська земля п’ятдесят один рік тому, не годувала хлібом і медом, не поїла думками, почуттями, не купала у віруваннях і звичаях нашого народу, не вкладала в мою душу ні своїх гордих героїчних поем, ні любові до себе, ні плачу, коли плакала сама, як удова в неволі. Так, попросивши один раз хліба поради і одержавши камінь осуду, я, народжений для добра, похитнувсь і мовчки впав, як падає мертвий, і кров моя запеклась і присохла до сивого мого волосся.»

З цих висловлювань, як і з десятків інших, випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро, а не на зло чи на ненависть, помсту: Зі «Щоденника» перед нами постає величний образ автора — людини з глибоким мисленням, різносторонньо обдарованої, яка безмежно любить свій народ і вболіває за нього. Слова Довженка тривожать душу, будять сумління, закликають не повторювати помилок історії.

  1. й учень. Особливості художнього стилю О. Довженка

Довженко став легендою українського кіно, але і в літературі він посідає особливе місце. Як вважає Максим Рильський, «він був цільним художником, новатором з голови до ніг». В українській літературі О. Довженко започаткував новий жанр — кіноповість — повість, написану з урахуванням специфіки кіно. У якійсь мірі це впливало на його індивідуальний стиль, його художній почерк, особливістю якого є розроблення діалогу, увага до кольору, монтаж окремих епізодів і картин, часом не пов’язаних між собою. Складається враження, що він писав свої прозові твори, щораз думаючи про те, як вони виглядали б на екрані. Як поет, Довженко сприймав довколишній світ через художні образи. Але він дивився на нього ніби крізь операторську камеру, вихоплюючи те найяскравіше і найприкметніше, що втілювало суть явищ, понять. Він пов’язував і компонував побачене як режисер

Прикметними ознаками індивідуального стилю письменника є умовність ситуацій, контрастні сюжетні зіставлення, увага до окремих найсуттєвіших деталей, яскравих образів. Усі ці засоби автор використовує не скільки для детального зображення події, явища чи предмета, стільки для передачі їх суті, поетичного вираження найважливішого, вирішального в долях героїв, їхніх характерах і поведінці.

У творах О. Довженка першорядну роль виконує підтекст. У кількох рядках Довженкового твору інколи більше змістового наповнення, ніж у цілому творі деяких письменників тих часів. Як слушно зазначає В. К. Кутковець, творам О. П. Довженка властиві «простота сюжету, постійний філософський підтекст, колоритна мова, публіцистична загостреність і психологізм, ліризм і драматизм, яскравість зображуваних характерів».

Літературознавець Віталій Дончик називає такі характерні для методу і стилю Довженка риси: «.вміння творити справжній, високий, епічний синтез, поєднувати життєву конкретику й крилатий романтизм, реалістичне зображення і узагальнено-символічні барви, масштабність батальних сцен і філософську глибину роздумів, художню предметність і художню умовність, трагізм і гумор, документальність і метафоричні гіперболи».

О. Довженкові було властиве романтичне світосприйняття, яке знаходило психологічну реалізацію в образах, стилі творчого почерку митця. Романтичне начало у творчості О. Довженка виникає на ґрунті трагічного й драматичного, прекрасного й потворного. Романтизм Довженка проявляється насамперед у виборі кола зображуваних ним життєвих явищ і персонажів. Для романтичної манери письменника характерні мрійливість, лірична наповненість, емоційність оповіді, сприйняття довкілля крізь призму серця, просторові й часові масштаби, яскравість художньої деталі, що сприяло перевазі естетичного начала. Позитивні герої у творах письменника — це люди з сильними характерами та пристрастями. Вони сповнені високих прагнень і почувань (Василь і Олеся, Лаврін Запорожець із кіноповісті «Україна в огні», діди-перевізники з оповідання «Ніч перед боєм» та багато інших). Письменник зосереджується на небуденних, драматичних ситуаціях, коли вирішується доля людини. Він тяжіє до образів-символів, виразних деталей, поетичних узагальнень. Так, в «Україні в огні» символічними є образи Олесі та Христі, які є відповідно втіленням поетичної душі України та її трагічної долі.

У творах Довженка відчувається активна присутність автора. У численних ліричних відступах він коментує події, дає їм оцінку, славить героїв духу, викриває нікчемність, боягузтво. Про розповідь Довженка ніколи не скажеш, що вона безпристрасна, тому що їй притаманна глибока суб’єктивність, експресія, поетичність. У ній багато художніх засобів. Недаремно художню мову Олександра Довженка називають мелодійною, емоційною, народно- казковою, метафоричною. Епізоди, насичені багатством метафоричних образів, як правило, виконують емоційно-оцінну функцію, відіграють важливу роль в естетичній оцінці твору в цілому. В основі Довженкової метафоричної образності лежить антропоморфне світовідчуття, одуховнення й анімація природного світу. Через метафоричні образи — нерухомий світ, спалахування зорі, зловісні блискавки на небі, дівочі співи в сріблястому сяйві — письменник розширював сферу взаємозв’язків людини і природи, людини і космосу і на цій основі вибудовував нову, більш повну форму людяності.

Серед зображувально-виражальних засобів у творах О. Довженка важливе місце посідає гіпербола, фантастична гротескність образів, повністю витримана в дусі гоголівських традицій. Потяг до гіпербол також засвідчує вияв експресіоністської манери письма

О. Довженка, яка виявилася у вмінні показати буденне, правдиве у героїчних, піднесених, легендарних, фантастичних тонах, нереальних ситуаціях життя, наділяти героїв надуманими, перебільшеними якостями, мислити масштабними художніми узагальненнями. Засоби й прийоми експресіоністичного мистецтва у творчості О. Довженка — контрастно-емоційне зіставлення епізодів, підкреслення домінантного в образі, використання психологічної паузи — сприяли заглибленню у внутрішній світ героїв, розкриттю особливостей українського національного характеру.

Також однією з найхарактерніших ознак індивідуального стилю

О. Довженка є синтез фантастики й реальності, що надає більше можливостей для розкриття внутрішнього світу героїв через тісні залежності і взаємодії з природними законами навколишнього світу. Аналіз кіноповісті «Зачарована Десна» дає підстави для висновку, що письменник свідомо нехтував життєподібністю заради піднесення духовного, інтелектуального потенціалу своїх героїв, розкриваючи внутрішню естетичну суть життя українського народу.

Творчості О. Довженка властивий символізм. Своєрідною моделлю світобудови виступають у творах письменника дерева життя (вишня, груша, тополя). Вони є символами невичерпної життєвої сили українського народу, його енергії, символами вічного оновлення й відродження життя. Із символом зорі пов’язаний духовний ідеал, ідеал краси О. Довженка. У творах письменника широко представлені й індивідуально-авторські символи, наприклад, символічна назва кіноповісті «Україна в огні». Через символ вогню утверджується як бажання письменника передати безперервність і вічність українських національних традицій і народної культури, так і відчуття загартованості народу, який пройшов випробування вогнем, пожежами, страхіттями війни на чистоту і незламність духу.

Тому важко не згодитися з Олесем Гончаром, який називав поетику Довженка «свіжою, розкішною, незвичайної яскравості», небуденного звучання, в якій «весь час гармонійно єднаються і бет- ховенські оди радості і високий трагізм, і щось чисте, оте яблуне- воцвітне, мовби навіяне дівочою піснею».

  1. й учень. Значення творчості О. Довженка як основоположника поетичного кіно

Французький кінодіяч Анрі Ланглуа так сказав про Довженко: «Тепер, коли відбувається нова революція у світовому кіно, фільми Довженка, його мова, його відкриття, які наперед визначили багато чого з того, що винаходиться сьогодні, виступають на передньому краї сучасного мистецтва, як знахідки середньовічних архітекторів, які проступили крізь пил і кіптяву століть на Нотр-Дам де-Парі».

Творчий доробок О. Довженка є вагомою частиною української національної культури ХХ ст. завдяки актуальній проблематиці, заглибленню у соціальні, морально-етичні, психологічні сфери буття народу. Проблеми національної психології у творчості О. Довженка пов’язані з національною історією (героїчне минуле й трагічне сучасне), філософією (людина і природа, людина і суспільство, людина і час, людина і земля, народ і особистість), духовною культурою нації (збереження матеріальної і духовної культури предків, естетизм українського національного життя й обрядовості, екологія душі українця).

Психологічні пошуки романтичного світосприйняття О. Довженка несуть в собі відсвіт біблійного вчення, міркувань українських філософів (П. Юркевича, Д. Чижевського) про серце як осереддя духовного життя людини. Через гаму емоцій, почуттів і відчуттів персонажів, як-то генерала Федорченка з «Поеми про море», передається гармонія людини і природи, людини і світу.

Загальний психічний стан героїв оригінально відтворюється за допомогою яскравих художніх деталей, які сприяють вираженню естетичного начала в сюжеті творів. Так, психологічний зміст образу Василя з кіноповісті «Земля» продуманий і вивірений через його останній летючий танок, у якому ніби сконденсувалася вся гама людських почуттів. Через психологічний стан афекту героя письменник розкриває його душу, потяг до краси, урочистості, романтичність світовідчуття.

Масштаби художнього мислення О. Довженка, широта філософських узагальнень допомагають зображувати й характери героїв у просторових і часових вимірах, як-то Івана Орлюка з «Повісті полум’яних літ». Художній час і простір зливаються в одне ціле. Схрещення часів, як закон Довженкового кіномистецтва, допомагає вловити зв’язок поколінь, безперервність національних традицій. Законами кіномистецтва пояснюються й такі стильові особливості творів О. Довженка, як багатство асоціативних моментів, щедра метафоричність, потяг до гіпербол, символічне відображення світу, монументальність образу, космізм і всеосяжність буття, поєднання фантастики з реальністю.

Коріння самобутності творчості Довженка слід шукати в першу чергу в народній пісні й думі. За словами письменника, «українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу». Пісня — душа народу, душа творчості Довженка. Підтвердженням є його «Зачарована Десна» та «Повість полум’яних літ».

Безперечним є зв’язок творчості Довженка із спадщиною класичної літератури. У ній відчувається вплив поезії Шевченка, творів Гоголя. О. Довженко — неповторний художник слова, новатор, який, як ніхто інший, розкрив красу народної душі. «О. Довженко увійшов в історію вітчизняної і світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова, поєднав у собі талант режисера і письменника, своєю феноменальною творчістю він збагатив ці два види мистецтва — словесного і візуального, відкрив нові, досі не знані можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя»,— так писав дослідник творчості Довженка Б. С. Буряк у вступній статті до книги «Олександр Довженко» (1986 р., багатотомна серія «Бібліотеки української літератури»).

5 - й у ч е н ь. Визнання таланту митця у світі.

О. Довженка оцінювали надзвичайно високо й щедро у всьому світі. У періодичній пресі і в товстих фахових курсах з історії кіно, нарешті, у постанові журі Міжнародної виставки в Брюсселі 1958 року Довженко визнаний як один із першого десятка провідних митців цілої 60-річної історії мистецтва фільму, а його фільм «Земля» — одним з кращих фільмів всіх часів і народів.

«Земля» Довженка мала глибокий вплив на молодих кіномит- ців, зокрема Франції і Англії»,— пише Жорж Садуль у своїй «Історії мистецтва кіно» (Париж, вид. 1949; 1955).

«Найкращі японські фільми «Рота Мун» і «Ворота пекла» зроблені під впливом Довженка»,— твердить Артур Найм у своїй книжці «Найживіше мистецтво».

«Земля» Довженка — це твір генія; йому мусили відступити перше місце російські кіномитці Ейзенштейн і Пудовкін»,— пише Айвор Монтеню у своєму есеї «Довженко — поет життя вічного». Це лише кілька прикладів із сотень. Довженка визнали у світі справді беззастережно.

Вже після перших серйозних фільмів Олександра Петровича Довженка дискусії в Україні, Росії, багатьох країнах Європи, в Америці привели до визнання молодого творця тоді ще німих кінофільмів оригінальним новатором у світовому кіномистецтві. Надзвичайно високу оцінку новацій О. Довженка висловили відомий російський кінорежисер С. Ейзенштейн, відомі українські поети і письменники М. Рильський, М. Бажан, Остап Вишня, зарубіжні кінокритики.

«Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного митця- мислителя і поета»,— сказав відомий артист Чарлі Чаплін, прославляючи праці Довженка. Після показу в Німеччині кіноповісті «Земля» в берлінських часописах з’явилось близко 50 схвальних рецензій. Захоплений цим фільмом французький режисер Марсель Оме поставив обеззвучену «Землю» омузиченою: події кіноповісті йшли в супроводі «Дев’ятої симфонії» Бетховена.

Ейзенштейн так описував свої враження після перегляду дов- женківської картини «Звенигора»: «.в повітрі стояло: серед нас нова людина кіно. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності. І разом з тим майстер наш. Свій. Спільний. Перед нами була людина, яка створила нове в галузі кіно». Фільм демонструвався в Москві, два громадські перегляди в Парижі закінчаться овацією, він обійшов екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США, Греції.

Багато кінознавців вважали, що тільки в «Звенигорі» здійснилась творча фантазія автора, якій у силу обставин не судилося повторитися. А відродилась вона тільки у 1960-ті роки разом із розвитком поетичного кіно України.

Довженко з подивом дізнався, що фільм має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Після прем’єри в Берліні про Олександра Довженка з’являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно».

Західні кінознавці звернули увагу на різкий занепад творчого генія Довженка після «Землі», але ніхто нічого не сказав про причини. Правда, польський часопис у Варшаві (4 січня 1957) у статті К. Тепліца обережно, та все ж досить виразно зазначив, що Довженкові «не дали розвинутись повністю», що його змусили замовчати і що «великий поет України, творець мистецтва так сильно національного, що аж вселюдського, замовк у половині слова, залишаючи, однак, на собі кілька творів, які назавжди залишаться в історії фільмового мистецтва як явище неповторне і велике».

!V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ



Завдання

Складіть словниковий диктант «Риси характеру О. Довженка, які простежуються в його «Щоденнику». (Несподіваний, суперечливий, чесний, мужній, розгніваний, безпощадний, цілісний, ..., ., .)

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ



  • Повторити матеріал уроку.

  • Дати відповідь на питання: «Чи вірить О. Довженко в щасливе

майбутнє свого народу?» (На основі записів «Щоденника»)

  • Творча робота «Чи порушено проблему духовності в «Щоденнику» О. Довженка?»

VL ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

Закінчити речення: «Трагізм творчої долі О. Довженка полягає в тому, що ...»

УРОК № 77




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   59

Схожі:

Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconГорда самотність Михайла Лермонтова (Життєвий І творчий шлях поета)
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Михайло Лермонтов. Життєвий І творчий шлях
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до
Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях «Арфами, арфами…»,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconБіографічний проект «Микола Вороний. Життєвий І творчий шлях поета»
Мета: ознайомити учнів з життєвим І творчим шляхом М. Вороного; з’ясувати роль поета в національному відродженні українців, його...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconЄвген Маланюк
Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета І поезії. Символічні...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconОлег Ольжич (1907 — 1944) Життєвий І творчий шлях
Син відомого українського поета –символіста, драматурга, перекладача Олександра Олеся


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка