Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка26/59
Дата конвертації11.04.2017
Розмір15.5 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   59

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ.

СТИСЛА РОЗПОВІДЬ ПРО ПОЕТА, ПРОЗАЇКА, КІНОМИТЦЯ, УЧНЯ О. ДОВЖЕНКА.

ОСНОВНІ ЗБІРКИ ПОЕТА,

ПРОВІДНІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ

Мета: ознайомити із життєвим і творчим шляхом М. Вінграновського; запропонувати найосновніші відомості про творчу спадщину митця; визначити ідейно-стильові особливості його поезій, їхній віршовий розмір; виділити і пояснювати засоби поетичної мови, розвивати вміння аналізувати вірш; висловлювати власне ставлення до розглянутої поезії, асоціативне мислення; виховувати розуміння великого значення почуття любові в житті людини.

Обладнання: портрет М. Вінграновського, видання його книг, фото чи відеоматеріали про письменника.

Теорія літератури: оксиморон.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Микола Вінграновський — один із «шістдесятників». Як згадують його сучасники, «він увійшов в українську літературу з гордою поставою, сильним голосом і «стодумною думою» про народ, про добу, про життя». Поетична творчість М. Вінграновського — це прагнення до ідеального, до краси. Своїми поезіями письменник намагався підвести читачів до розуміння великого значення почуття любові в житті людини. Наше завдання — ознайомившись із доробком поета, винести власну думку про його творчість, усвідомити специфіку ліричного самовираження творчою людиною.

  1. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Літературний диктант за творчістю І. Драча

  1. Перша збірка віршів І. Драча мала назву. («Соняшник»).

  2. Особливостями індивідуального стилю письменника є. (поєднання традиційних образів з новітніми, використання авторських неологізмів і техноцизмів, інтелектуалізм).

  3. Як митець І. Драч формувався під впливом естетики. (О. Довженка).

  4. Ускладнює сприйняття творів письменника. (метафоричність, використання символічних образів).

  5. Улюблені жанри поета. (балади; етюди; верлібри).

  6. Вірш «Балада про соняшник» характеризується. (олюдненням образів).

  7. Поезіє, сонце моє оранжеве / Щомиті якийсь хлопчисько відкриває тебе для себе, / Щоб стати соняшником. Це рядки з поезії

І. Драча. («Балада про соняшник).

  1. Який образ у творчості І. Драча символізує совість і надію поета, є його духовною опорою в житті? (Калини)

  2. Із якого твору рядки: Приходжу я до тебе, прилітаю / З-за Єнісею, Вісли, з-за Дунаю, / І рідною матусею зову. («Лист до калини»)

  3. Які фільми були створені за кіноповістями І. Драча? («Криниця для спраглих»; «Камінний хрест», «Пропала грамота»).

  4. Проблему «красивого» й «корисного», таланту й втрати порушено у творі І. Драча. («Крила»).

  5. Розкрийте символіку соняшника і сонця в «Баладі про соняшник». (Сонце символізує поезію, соняшник — поета.)

  6. Визначте віршовий розмір строфи: Душу носять по світах вітри. / Серце мчить крилата догори. / Я ж землі належу. До кісток / До майбутніх буйних пелюсток. (Хорей)

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Виступ учнів із випереджувальним завданням. Коротке повідомлення про життя і творчість М. Вінграновського

Микола Степанович Вінграновський (1936-2004) — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист і поет.

Народився він 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам’ятав лише степ: «Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Його батько, Степан Миколайович, був міцним хазяїном, тому підпав під розкуркулення й мусив у 30-х рятуватися втечею на Біломорканал, куди влаштувався вільнонайманим робітником. Мати, Зінаїда Олексіївна, походила з давнього запорізького роду Садівниченків, мала волелюбну вдачу.

Микола ще за окупації, 1943 р., пішов у нульовий румунський клас початкової школи в Кумарах, а продовжував навчання в бого- пільській десятирічці, яку закінчив 1955 р.

Цього ж року вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторський відділ. А через два тижні відбулася зустріч, яка значно вплинула на подальше життя юнака: його, ставного, показного українця-степовика прослухав

О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву вчитися разом з такими відомими нині кінодіячами, як Лариса Шепітько та Отар Іоселіані. Ще студентом М. Вінграновський зіграв головну роль у кінофільмі Юлії Солнцевої «Повість полум’яних літ», знятому за сценарієм О. Довженка.

Цей фільм придбали понад 130 країн світу. Він отримав призи в Лондоні, Лос-Анджелесі. На Міжнародному кінофестивалі в Каннах актор був відзначений золотою медаллю за кращу чоловічу роль. Микола Степанович розповідав, що з цієї медалі (а це золото вищої проби) своїй матері поставив зуби. Згодом відбулася неприємна розмова з службовцями КДБ, які вимагали повернення медалі в державну власність.

У Москві кіоски та навіть паркани були обліплені афішами з портретом Вінграновського. А бездомний Микола з валізою йшов влаштовуватися на Київську кіностудію помічником режисера третьої категорії. Така була тоді практика — мусили починати з нижчої професійної сходинки. З неї і почався шлях Миколи Він- грановського у мистецтво, в поезію. Світ належало ще завоювати.

За фахом М. Вінграновський — кінорежисер. Він створив десять художніх фільмів, серед яких — «Берег надії», «Климко» та ін.

Писати вірші почав у студентські роки. Перші твори з’явилися 1958 року на сторінках журналів «Дніпро» та «Жовтень» («Дзвін»).

7 квітня 1961 року «Літературна газета» вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Було поміщене фото красивого інтелігентного юнака, який гордо ступає київською вулицею,— і п’ятнадцять віршів, серед яких: «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші.

Перша поетична збірка М. Вінграновського «Атомні прелюди» вийшла 1962 року, вона стала вагомим актом поетичного самоствердження молодого поета. (До речі, майже одночасно вийшла і перша збірка Василя Симоненка «Тиша і грім», як і перша збірка Івана Драча «Соняшник».)

Книжка вразила своєю незвичайністю — масштабністю поетичної думки й бентежною силою уяви; діапазоном голосу, що вміщав у собі і громадянську патетику, і благородний сарказм, і щемливу ніжність; високим моральним тонусом і самостійністю громадянської позиції, тією гідністю і суверенністю, з якими говорилося про болі народу, проблеми доби, суперечності історії. Космос, людство, земля, народ, доба, Україна — ось який масштаб узяла поетична мова Вінграновського, ось у яких вимірах жив його ліричний герой.

Наступна поетична збірка Миколи Вінграновського вийшла через п’ять років. Звалася вона «Сто поезій», але насправді в ній їх було. дев’яносто дев’ять. Це сталося внаслідок різних цензурних втручань і «перетрясок», і така невідповідність була символічною, бо вказувала на ті труднощі, які поетові доводилося долати на шляху до читача. На той час уже відбулися не лише ідеологічні погроми, жертвами яких стали поети-шестдесятники та інші молоді митці, а й політичні арешти національно активної молоді. На зміну хрущовській відносній «відлизі» приходило те, що пізніше дістало назву брежнєвського «застою», хоч фактично було не застоєм, а реакцією. Суспільна атмосфера стала вкрай несприятливою для вільної творчості, для реалізації таланту в будь-якій сфері мистецтва і культури. Потрібен був велиий душевний опір, щоб вистояти, залишитися собою, говорити з читачем щирим голосом. Микола Вінграновський зміг це зробити, хоч, звичайно, він сам змінювався. Цьому сприяли нові обставини, новий життєвий досвід, природний внутрішній розвиток. Змінювався відповідно і характер його поезії. На місце громадянської вибуховості починають приходити розважливість і роздумливість; патетичні та героїчні інтонації обростають журливістю, гіркотою, тихою радістю; масштабність змінюється зосередженістю. Вже вгадується внутрішній рух від душевної «романтики» до душевного «реалізму».

Виразним свідченням дальшого творчого розвитку Вінгранов- ського стала збірка «На срібнім березі» (1978). Поетів голос став начебто тихішим, але відбулося внутрішнє ускладнення й збагачення його лірики.

А 1984 року вийшла просто дивовижна невеличка книжечка — «Губами теплими і оком золотим». У ній органічно переплелися і картини природи, і спогади дитинства, й інтимна лірика, і предметна реальність світу, і химерія, і казка, і добра витівка, і гумор, і затамована жура: найбуденніші будні людини і природи постають як світова містерія.

Потім були ще поетичні збірки, була велика книжка «Вибраного» (1986), у якій представлено і прозу.

Остання збірка — «Цю жінку я люблю» (1990) — містить, крім інтимної лірики, ще й раніше не публіковані вірші з 60-70-х років та нові поезії, у яких Вінграновський немовби вертається до свого громадянського пафосу періоду «шістдесятництва», але вже в іншій якості — зі складнішим, драматичнішим розгортанням думки й переживання.

Були видрукувані повісті «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», «Літо на Десні», роман «Северин Наливайко».

Писав він і для дітей. Так, на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.

М. Вінграновський написав спогади про О. Довженка («Рік з Довженком», 1975), переклав з російської мови окремі вірші Б. Пастернака, з грузинської — Н. Бараташвілі, з молдавської — Л. Да- міана.

Найповніше видання творів письменника побачило світ 2004 року — «Вибрані твори в трьох томах».

Вінграновський — лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984), нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, лауреат літературної премії «Благовіст», лауреат премії Фундації Антоновичів (США).

З грудня 1997 р. він заслужений діяч мистецтв України, а з 1996 року — член комітету з Національних премій України ім. Т. Шевченка.

Помер письменник 27 травня 2004 року в Києві.

2008 р. створений благодійний Фонд ім. Миколи Вінграновського з метою збереження й популяризації творчої спадщини поета й підтримки талановитої молоді в сфері української літератури, історії, культури, мистецтва.

  1. Робота над ідейно-художнім аналізом поезій М. Вінграновського

Коментар для вчителя. У процесі обговорення учні заповнюють понятійну таблицю.

  1. Виразне читання поезії «У синьому небі я висіяв ліс»

(Збірка «Сто поезій», 1967)

У синьому небі я висіяв ліс У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів та беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі.

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе,

І море із тебе. дорога тверда.

  1. Бесіда

  • Які враження викликає у вас поезія?

  • Як ви розумієте її зміст?

  • Які фольклорні образи вжито в поезії? Що вам відомо про їхню символіку?

  • Які художні засоби використав автор у творі?

  • Визначте роль алітерації й асонансу в поезії.

  • Визначте віршовий розмір.

Матеріал для вчителя. Поезія написана у формі монологу — звернення ліричного героя до коханої. Вона наповнена романтичним настроєм, відчуттям єднання природи, душі ліричного героя та його коханої. У ній вимальовані чудові напівфантастичні пейзажі. Любов ліричного героя бездонна, як небо і море, запашна й ніжна, як весна. Минають роки, уже й герой із «вечірньою» ходою, але кохана, як і раніше, заповнює все його життя. Вживання «кольорових» повторів, звукопису створює неповторне враження.

У творі поет використовує фольклорні образи дуба й берези, що традиційно в народній свідомості і у фольклорі символізують чоловіче й жіноче начало буття. За українською міфологією, береза — символ чистоти, світла, родючості, дівочої ніжності. Дуб — мало не найсвященніше дерево, дерево бога блискавки і грому, втілення Світового дерева-прадуба. Його шанували за міцність, красу, довговічність, а в давнину рубали тільки з дозволу волхвів.

Контекст вірша метафоричний, що досягається поєднанням пейзажного, описового і глибинного планів. Традиційними для М. Вінграновського є образи неба та моря, які наділяються постійними колірними означеннями. У кольоровій гамі поезії домінує синя барва спокою та надії.

Символіка кольору

Синій — символ вірності, довір’я і безконечності. Це колір небесного простору і моря. У ньому — тайна пізнання світу. Символізує чесність, доброту, славу, вірність. Разом із тим викликає почуття холоду та нагадує про тінь.

Саме в цьому кольорі сконцентровано найвищу чуттєвість, граничну стаємниченість.

Взагалі естетика синього кольору ґрунтується на визнанні його найменшої «матеріальності», адже прототипи цього кольору — світила небесної сфери — через свою реальну віддаленість від людини асоціюються з непізнанним, загадковим. Синій — улюблений колір М. Вінграновського.

У поезії він втрачає своє первинне — спектральне — значення і стає знаком абстрактних понять — глибини почуттів, гармонії. Він відбиває стан душі — тонкої, чуйної, сповненої любові і до жінки, і до вітчизни, і до життя в усій його величі. Стан душі, яка сама себе пізнає в дзеркалі світу.

Особливого значення набувають у поезії епітети, які мають метафоричну основу, бо з їх допомогою творяться нові зв’язки між реальністю та уявою читачів. Тут криються джерела милозвучності вірша М. Вінграновського, його внутрішньої музичності. А образи «У синьому небі я висіяв ліс, / У синьому небі, любов моя люба, / Я висіяв ліс із дубів та беріз, / У синьому небі з берези і дуба» так природно передають шал напоєного коханням серця, коли для чоловіка його кохана присутня всюди, на що б він не дивився, що б не робив: «.і небо над нами із тебе, / І море із тебе.».

Поезія побудована за допомогою численних повторів.

Віртуозно користується М. Вінграновський такими засобами звукопису, як алітерація й асонанс. Звук у нього завжди працює на створення поетичного образу, передачі його найрізноманітніших граней. За рахунок багаторазового повторення приголосних «с» та «н» створюється ефект елегійної ніжності, замилування коханою жінкою. За допомогою повторення літери «і» підкреслюється особливий стан душі ліричного героя, її тепло, але й натякається на плинність часу.

Найбільш цікавою у вірші є схема римування. У першого й другого куплетів однакова схема римування — абаб, у третьому куплеті — абба, у четвертому римуються тільки перший і четвертий рядки. Віршовий розмір поезії — амфібрахій.

  1. Підготовка до сприйняття інтимної

лірики М. Вінграновського

Учень. В українській літературі ХХ століття творцем найкращої чоловічої любовної лірики є М. Вінграновський. Ніжність і задушевність, динаміка та нестримна сила почуттів притаманні ліричному героєві його збірки «Цю жінку я люблю». Із віршів перед нами постає чоловік, який має мужність не остерігатися у своїх почуттях видатися слабким чи сентиментальним, а то й відторгнутим чи навіть приниженим тією, яку безтямно любив, але яка у відповідь згордувала ним.

Ліричний герой збірки — надзвичайний оптиміст, людина, здатна на жертви заради коханої жінки.

Але в той же час поезію, яка увійшла до збірки, не назвеш ні еротичною, ні сексуальною. Автор просто оспівує і одухотворює це земне почуття, здатне підняти просту смертну людину до небес. Почуття кохання відкриває краще в ліричному героєві, він демонструє щедрість своєї душі, витонченість, аристократизм. У ньому вирують емоції, він наповнений святом казки, а в осмисленні побаченого і пережитого стає філософом.

Інтимна лірика Миколи Вінграновського возвеличує, підносить людину, а не лише фіксує її настрої.

Особисті стосунки між чоловіком і жінкою народжують у душі найсвітліші, найчистіші порухи. Всі вірші збірки «Цю жінку я люблю» так чи інакше виходять за рамки особистого світу. Душевні переживання героя не абстраговані від дійсності, від часу. Ті почуття, що переживає ліричний герой збірки, переживалися колись і переживатимуться в майбутньому.

У багатьох творах збірки йдеться про те, що ліричному героєві важко самотньому. Він мріє про зустріч з людиною, з якою міг би розділити своє велике й світле почуття. Він хоче любити і бути коханим. Поет осмислює любов у трьох основних вимірах: особистому (кохання як нерозгадана таємниця серця), суспільному (любов до рідної землі, до Батьківщини, до народу, просто до людини) і у глобальному (як один із законів Всесвіту, основа гармонії, джерело єдності всіх творчих сил).

У збірці «Цю жінку я люблю.» читач вловлює між рядками і незримий образ Часу. Поет постійно наче наголошує на тому, що усе скороминуще, але кохання вічне.

Особлива сторінка любовної лірики М. Вінграновського — тема запізнілого кохання, коли «осінь зійшла на плечі» і «коли стало любити важче /І солодше любити знов». Важко назвати іншого поета, у якого б ця тема звучала так зворушливо і драматично.

У любовній ліриці поета осінь — один із найвживаніших обра- зів-символів. Народжений восени, М. Вінграновський — дитя осені, тому по-особливому тонко побачив її красу і зрозумів її світлу печаль.

Відкривається збірка «Цю жінку я люблю.» віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір». Несподівана зустріч із тією, що названа «колючим щастям», зроджує почуття, що здавалися забутими назавжди. Ліричний герой прислухається до себе, не знаючи, радіти чи сумувати: «Вже б, здавалося, відболіло / Прогоріло у тім вогні / Ступцюва- ло і душу, і тіло, / Вже б, здавалося, нащо мені?» За плечима в нього роки, чимало здобутків і втрат, але так і залишилося нерозгаданим: «Хто воно за таке — любов». Вчувається перегук із 73 шекспірів- ським сонетом «В моїх очах ти бачиш листопад», у якому поет резюмував: «І ще сильніші наші почуття, / Коли ідуть останні дні життя»

«Тривожно, радісно і страшно любити як востаннє, любити на порозі осені», — повторив за великим Бардом М. Вінграновський.

  1. Виразне читання поезії «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»

Сеньйорито акаціє, добрий Ступцювало і душу й тіло,


вечір.



Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час,

Коли стало любити важче,

І солодше любити знов. Сеньйорито, колюче щастя, Що ж воно за таке — любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні,

Вже б, здалося, нащо мені?

У годину суху та вологу Відходились усі мости І сказав я — ну, слава Богу,

І, нарешті, перехрестивсь ... Коли ж — здрастуйте, добрий

вечір.

Ви з якої дороги, пожежо моя?.. Сеньйорито, вогонь по плечі — Осінь, ви і осінній я.

  1. Евристична бесіда

  • Яким настроєм пройнятий вірш?

  • Яке враження справив на вас ліричний герой твору? Чи втратив він, на вашу думку, здатність любити?

  • У чому особливість побудови твору?

  • Які художні засоби використав автор? На які художні деталі він звертає нашу увагу?

Матеріал для вчителя. Ліричний герой веде розмову із акацією, коли «осінь зійшла по плечі»,— він уже не юнак, а досвідчений чоловік, котрий багато чого бачив у житті. Пройшов він немало життевих доріг, «відходились усі мости», відведені долею, і ось одного вечора зустрічає знайому «сеньйориту акацію», яка нагадала ліричному героєві давно притуплене почуття. Збентежений і стривожений цією обставиною, він запитує:

Сеньйорито, колюче щастя,

Що воно за таке — любов?

Рядок «Ви з якої дороги, пожежо моя?» порушує загальний ритм вірша, що підкреслює особливу схвильованість чоловіка. Легка втома відчувається в рядках: «Сеньйорито, вогонь на плечі — Осінь, ви і осінній я.» Адже для героя настала пора, «коли стало любити важче, І солодше любити знов.». Здавалося б, усе минулося. Але ні. Загорілася в душі пожежа, і якщо на початку вірша «осінь зійшла по плечі», то тепер — «вогонь по плечі».

Збуджений настрій героя, збентеженість і хвилювання поет передає за допомогою звертань, для яких характерна інтимна тональність: «сеньйорито акаціє», «пожежо моя», «колюче щастя»; бачимо, що він шанобливо звертається до акації на «ви». Певну доцільність мають емоційно-наснажені речення, які передають стан душі ліричного героя:

Коли ж — здрастуйте, добрий вечір.

Ви з якої дороги, пожежо моя?..

Сеньйорито, вогонь на плечі —

Осінь, ви і осінній я.

У творі надзвичайно елегантно зображено мотив запізнілого кохання. «Колюче щастя» привиджується ліричному героєві в образі «сеньйорити акації» — розгорнутим порівнянням є увесь вірш. У пору життєвої осені, коли чоловікові «стало любити важче, / І солодше любити знов.», коли «вже б, здавалося, відболіло, / Прогоріло у тім вогні, / Ступцювало і душу й тіло, / Вже б, здалося, нащо мені.», пожежа кохання не може обминути його. І знову — «вогонь по плечі.», навіть колючки не страшні. Поет блискуче вибудовує зоровий та асоціативний ряд образів, непомітно залучаючи читача до співпереживання, переадресовуючи йому власні психологічні імпульси.

Поетична мова вірша образна, метафорична. Вінграновський часто ставить поряд, здавалося б, непоєднувані лексеми, але саме таке поєднання надає їм особливої значущості, збуджує в читача особливі емоції: «колюче щастя».

Поет використовує персоніфікацію: «Сеньйорито акаціє, добрий вечір».

Одним із улюблених засобів посилення семантичної та експресивної виразності мовлення у М. Вінграновського є парономазія. Він зумисно наближає та зіставляє пароніми, досягаючи за допомогою цього прийому нового звучання слів: «Я забув, що забув був вас»

  1. Ознайомлення зі змістом поезії «Чорна райдуга»

Не дівчина, не мати, не сестра —

Богине віри і добра богине.

Блискуча маско віри і добра!

Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.

Та що лукавить? В серці я на «ви»

Ще із думками вашими, з тривогою,

Із ґудзиками вашими, підлогою І з люстрою під стелею весни.

Я ще вулкан розвержений любові,

Що прагнув смерті вашої не раз,

Щоб доторкнутися і воскресити вас,

І слухать вас у велевдячній мові.

І слухать вас. Ви знаєте, в якій Солодко-темній глибині чуттєвій,

В якій солодкій глибині терпкій Спалив я з вами літечка миттєві,

Спалив без свідків, язиків, очей —

Лиш ви і я. Удвох. Обоє. Тихо.

Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?

Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,

Ви ж будете ще жить — пектись в моєму слові,

Бо ви — брехня! Ви — маскарад любові!

Ви чорна райдуга небесних літ моїх.

.У чорної райдуги біле тіло І чорні очі, як сто криниць.

У чорної райдуги небо згоріло,

І райдуга впала на землю ниць.

У чорної райдуги в пальцях вітер І кров голуба — в крові небо сія.

І телефон біля ліжка, і квіти.

Квіти мої, і за квітами — я.

  1. Поглиблення поняття з теорії літератури

Оксюморон або оксиморон (грец. o^vympov, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає в поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.

Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть бути назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуваного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий».

Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

  1. Самостійний аналіз поезії

Матеріал для вчителя. Заголовок «Чорна райдуга» є оксиморонним образом: епітет «чорна» та лексема «райдуга» за кольором є контекстуальними антонімами і привертають увагу читача як своєрідна загадка, відгадати яку неможливо без звернення до самого тексту. Незвичний образ, винесений у заголовок твору, означує його тему та ідею. Цей образ символічний за своєю природою, семантично місткий.

Першими рядками вірша поет означує основну його тему — жінка і кохання.

Початок поезії риторичне звертання ліричного героя: «Не дівчина, не мати, не сестра — / богине віри і добра богине./ Блискуча маско віри і добра!». Заперечні форми першого рядка підсилюють звучання другого, у якому йдеться про високе, неземне в жінці. Образи третього рядка контекстуально протиставляються другому. Важливе смислове навантаження у творі несуть знаки пунктуації: три крапки вказують на певне умовчання, недомовленість, а знак оклику — на інтонаційне вираження емоційної оцінки ліричним «я».

Антонімічні зв’язки, наявні в першому куплеті (Блискуча маско віри і добра), підкреслюють оксиморонність заголовка. Пароніми «Ваш крик, і крок, і кров для мене гине» додають віршу ритмічної стрункості та водночас урізноманітнюють звукові, просторові, зорові асоціації.

Однорідний ряд додатків, використаний у другій строфі («Та що лукавить? В серці я на «ви»/ ще із думками вашими, з тривогою,/ із ґудзиками вашими, підлогою/ і з люстрою під стелею весни»), вимальовує метафоричний образ чорної райдуги: вона — думки, тривога, ґудзики, підлога, люстра. Займенник «ви» та використання синекдохи дає авторові змогу і відтворити почуття небайдужості, ніжності, поваги, тремтливого ставлення ліричного героя до всього, що стосується образу коханої жінки, і водночас підкреслити певну дистанцію, розрив між ними. Цьому ж сприяє і неодноразове вживання синтаксичних конструкцій із займенником ви: ваш крик, і крок, і кров; я на «ви» ще із думками вашими; прагнув смерті вашої; воскресити вас; слухать вас; ви знаєте; спалив я з вами; лиш ви і я; ви ж будете ще жить; ви — брехня; ви — маскарад любові; ви чорна райдуга.

У наступних рядках: «.я на «ви» ще із думками вашими.; Я ще вулкан розвержений любові,/ що прагнув смерті вашої не раз,/ щоб доторкнутися і воскресити вас,/ і слухать вас у велевдячній мові» стан ліричного героя розкривається через образ розбурханого вулкана любові, що пов’язується з мотивом смерті як воскресіння, очищення, переродження. Ця метафора вказує на можливість існування гармонійних стосунків між ліричним оповідачем та коханою жінкою внаслідок чуда — воскресіння через любов.

Традиційно поет використовує повтори. Так, анафора «і слухать вас.», ужита вдруге, має значення «солодка, але нездійсненна мрія». Щасливе взаємне кохання описано в минулому часі. Почуття любові пов’язується з мотивом швидкоплинності часу: «Ви знаєте, в якій/ солодко-темній глибині чуттєвій/ в якій солодкій глибині терпкій/ спалив я з вами літечка миттєві». У цьому контексті через повтори відтворено схвильований стан ліричного героя, викликаний приємними спогадами.

Структурно весь вірш побудовано на протиставленнях. Поет, спираючись на архетипне уявлення про райдугу як поєднання землі і неба, створює образ чорної райдуги. Уживання епітета чорний як кольору, що втілює жіночу таємничість, дозволяє авторові відтворити різноманітність вияву сутності жінки, її поведінки. Разом із тим, лексема чорний символізує трагічність, оскільки ліричний герой розуміє приреченість своїх почуттів, але продовжує кохати.

Ужитий займенник «ви» вказує на певний духовний розрив між закоханими, проте образ телефона як символу спілкування та подаровані квіти говорять про стабільність зв’язку між ліричним героєм та його коханою.

Умовно цю поезію можна поділити на дві частини: у першій, що закінчується шостою строфою, ключовим є займенник «ви», який вживається 15 разів. У другій — образ чорної райдуги (п’ять згадок), який утворює наскрізний образ і стає ключовим елементом для розуміння всього тексту.

У поезії використано повтори (І слухать вас у велевдячній мові. / І слухать вас.; Спалив я з вами літечка миттєві, / Спалив без свідків), а також градацію для емоційно-експресивної характеристики висловлення. (У чорної райдуги біле тіло / І чорні очі, як сто криниць. / У чорної райдуги небо згоріло, / І райдуга впала на землю ниць).

Щоб посилити емоційність та ритмічність мови, затримати увагу на сказаному, увиразнити його, М. Вінграновський використовує тавтологію: крихітливу крихту.

Крім згаданих художніх засобів, у вірші є порівняння: чорні очі, як сто криниць; епітети: Солодко-темній глибині чуттєвій; кров голуба; небесних літ; літечка миттєві; солодкій глибині терпкій.

Слід звернути увагу на схему римування. Поет застосовує перехресне й кільцеве римування.

  1. Читання поезії «Прилетіли коні — ударили в скроні»

ПАВЛОВІ ЗАГРЕБЕЛЬНОМУ Прилетіли коні — ударили в скроні.

Прилетіли в серпні — ударили в серце.

Ударили в долю, захмеліли з болю,

Захмеліли з болю, наіржались вволю.

Отакі-то коні — сльози на долоні.

1964

  1. Написання рецензії-анотації на поезію

Рецензія-анотація. Цей вид рецензії відносять до інформаційної групи. Її мета — не стільки проаналізувати сам твір, скільки

повідомити про нього. Звідси випливає, що міра критики в ній практично дорівнює нулю. Рецензія-анотація коротко описує твір, даючи реципієнтові змогу вирішити для себе, чи вартий цей твір його уваги. На сьогодні рецензії-анотації мають здебільшого рекламний характер. За допомогою цих коротких інформативних заміток про твір рецензент інформує, інтригує та заохочує читача придбати чи просто ознайомитись із твором. Найпоширеніший цей вид у масових виданнях, метою яких є популяризація певних творів літератури чи інших видів мистецтва. Широко вживаними вони є завдяки малій жанровій формі.

Матеріал для вчителя. Цю поетичну мініатюру М. Вінграновський присвятив своєму другові, побратиму по перу Павлові За- гребельному. У творі автор використовує художній паралелізм: Прилетіли коні — ударили в скроні. Поет звертається до широких філософських узагальнень, розмірковуючи про час, про те, що він приносить людині, які сліди залишає в її долі. У символічно- алегоричній формі митець розповідає про нелегке життя письменника, у якому було всього: і радості, і болю. Життя посріблило скроні сивиною, залишило на серці біль, але і збагатило досвідом.

Образ коней символічний. Це час, роки життя, що біжать і не вертають, а спогадами про пережите вдаряють то «.в скроні», залишаючи на них сиву паморозь, то «в серце», приносячи нові болі і тривоги, то «в долю», приносячи зміни, хоча і не завжди бажані).

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Заповнення поняттєвої таблиці. Перевірка виконання роботи.


Назва твору

жанр

тема

Провідний

художній

засіб

Віршовий

розмір

«У синьому небі я висіяв ліс»

вірш

Відтворення гармонії душі закоханого ліричного героя

метафора

амфібра

хій

«Сеньйорито акаціє, добрий вечір»

вірш

Розповідь про почуття, які спалахнули на схилі років

персоніфі

кація

анапест

«Прилетіли коні — ударили в скроні»

Пое

тична

мініа

тюра

Розповідь про нелегке життя письменника

символ

хорей








Назва твору

жанр

тема

Провідний

художній

засіб

Віршовий

розмір

«Чорна

райдуга»

вірш

Відтворення конфлікту між закоханими

оксиморон

ямб







VL ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Вивчити один із віршів М. Вінграновського напам’ять, уміти пояснити свій вибір.

  • Творча робота (есе) на тему «Ліричний світ М. Вінграновського»

  • Завдання для груп: скласти хронологічну таблицю «Життя і творчість Бориса Олійника»; знайти цікаві факти з життя Бориса Олійника, зібрати фотоматеріали для ілюстарії розповідей про письменника.

VM. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжити речення.

  • У мене склалося враження .

  • Про Вінграновського дізнався нового .

  • Я задоволений, що .

УРОК № 99


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   59

Схожі:

Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconГорда самотність Михайла Лермонтова (Життєвий І творчий шлях поета)
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Михайло Лермонтов. Життєвий І творчий шлях
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до
Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях «Арфами, арфами…»,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconБіографічний проект «Микола Вороний. Життєвий І творчий шлях поета»
Мета: ознайомити учнів з життєвим І творчим шляхом М. Вороного; з’ясувати роль поета в національному відродженні українців, його...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconЄвген Маланюк
Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета І поезії. Символічні...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconОлег Ольжич (1907 — 1944) Життєвий І творчий шлях
Син відомого українського поета –символіста, драматурга, перекладача Олександра Олеся


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка