Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка42/59
Дата конвертації11.04.2017
Розмір15.5 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   59

Г. ТЮТЮННИК. СТИСЛА РОЗПОВІДЬ ПРО ПИСЬМЕННИКА. ОСНОВНІ ЗБІРКИ: «ЗАВ'ЯЗЬ», «ДЕРЕВІЙ», «БАТЬКІВСЬКІ ПОРОГИ», «КОРІННЯ». ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА, «СУВОРОГО РЕАЛІСТА», «ЖИВОПИСЦЯ ПРАВДИ» (О. ГОНЧАР). СПОРІДНЕНІСТЬ СТИЛІВ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА ТА ВАСИЛЯ ШУКШИНА

Мета: розглянути життєвий і творчий шлях визначного українського прозаїка ХХ століття Григора Тютюнника, його громадянську позицію; дати загальну характеристику творчості; розкрити особливості індивідуального стилю письменника, вказати на спорідненість стилів Г. Тютюнника та В. Шукшина; розвивати вміння аналізувати, співставляти, порівнювати; виховувати зацікавленість особою письменника та його творами.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, фотоматеріали, відеофільм про письменника (за можливості).

Теорія літератури: індивідуальний стиль письменника.

Тип уроку: ознайомлення з особистістю письменника.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ МЕТИ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Григір Тютюнник — один із найталановитіших українських письменників-прозаїків. Чим же бентежить його творчість читачів? На це питання вичерпну відповідь дає критик Іван Дзюба: «Ми ж знаємо, що Григір Тютюнник дивився на світ широко розкритими очима, зірко бачив усе, що діялося з його народом, і мав на це свій чіткий і глибоко пережитий погляд. Але навіть якби й не було цього акцентованого громадянського усвідомлення, цієї інтелектуальної бази усвідомлення дійсності, — все одно його безвідмовна чутливість до людських доль як індикаторів певного суспільного життя вводила б у світ соціально-психологічних, етичних, естетичних вимірів цього життя». Про те, як формувався характер майбутнього письменника та його світогляд, і говоритимемо сьогодні.

  1. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Літературний диктант «Незакінчене речення»

  1. Роман-трилогія О. Гончара про велику Вітчизняну війну називається. («Прапороносці»).

  2. Студенти Харківського університету стали героями роману. («Людина і зброя»).

  3. Тривалий час був заборонений роман О. Гончара. («Собор»).

  4. Основний конфлікт у романі «Собор» зав’язується довкола. (старовинного храму).

  5. Найточніше відображає характер ліричних відступів у романі «Собор» поняття ... (публіцистичні).

  6. У романі «Собор» новела «Чорне вогнище» присвячена. (Д. Явор- ницькому).

  7. Одного зі своїх героїв О. Гончар характеризує як «юшкоїда» та «батькопродавця». Це. (Володька Лобода).

  8. Події новели «За мить щастя відбуваються. (період історїі, країна) (після закінчення Великої Вітчизняної війни, влітку 1945 року в Угорщині).

  9. Головними героями новели «Залізний острів» є. (Тоня і Ві- талик).

Старий корабель у морі був. (мішенню для літаків).

  1. Слова із роману «Собор» «Собори душ своїх бережіть, друзі. Собори душ!..» належать. (Хомі Романовичу).

  2. «Орлиним, соколиним романом-набатом» «Собор» назвав... (Г. Тютюнник).

!V. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Бесіда

  • Що вам відомо про життєвий і творчий шлях Г. Тютюнника з попередніх класів?

  • З якими творами цього письменника ми ознайомилися? Про що З них ішлося? («Дивак», «Климко»)

  • З чим пов’язане те, що більшість героїв твору Григора Михайловича — це діти?

  • Чим, на ваш погляд, повчальні твори Г. Тютюнника? (на основі раніше вивчених творів)

  1. Ознайомлення із життєвим і творчим шляхом письменника.

  1. й у ч е н ь. Анкета письменника.

ПІП. Григір Михайлович Тютюнник

Дати життя і смерті. 5 грудня 1931 р.— 6 березня 1980 р.

Місце народження. С. Шилівка Зіньківського району на Полтавщині.

Батьки. Тютюнник Михайло Васильович і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганна Михайлівна.

Освіта. Закінчив Зіньківське реальне училище. Філологічний факультет Харківського університету.

Робота. Працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після закінчення навчання в університеті разом із дружиною їде працювати на Донбас, викладає у вечірній школі. 1963-1964 pp. працює в редакції газети «Літературна Україна». Зацікавившись кінематографом, працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка,— створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

Творче кредо: «Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах».

Літературна творчість. Григір Тютюнник написав 40 новел і п’ять повістей.

Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: «Крестьянка». 1961.— № 5). 1963- 1964 pp. в газеті «Літературна Україна» публікує кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито.». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». У 70-ті роки з’являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Гр. Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Перекладав українською мовою твори В. Шукшина», Максима Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

Збірки: 1966 p.— перша книжка «Зав’язь» (вид-во «Молодь»).

Збірка «Деревій» (1969) (увійшли повість «Облога» та кілька оповідань).

Збірки «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (Київ, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона».

Нагороди. 1979 р.— журнал «Сельская молодежь» нагороджує медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво.

1980 p.— за книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки

1989 р.— посмертно відзначено премією ім. Т. Г. Шевченка.

Епоха і письменник. Григір Тютюнник — митець правдивий, безкомпромісний і сміливий. Зберегти ці позиції було нелегко, але Тютюнник зумів залишитися самим собою. Після опублікування чи не кожного нового твору в його бік щедро сипалося каміння «праведної» критики. Дещо з його доробку не друкували зовсім. Однак кожне нове оповідання чи повість продовжує кричати тією самою гіркою правдою життя, що й попередні.

  1. й учень. Збірки.

1966 р. вийшла перша збірка Г. Тютюнника «Зав’язь» (вид-во «Молодь»). Ця книга — один із яскравих виявів посилення ліризму у малій прозі, пов’язаного з поглибленою увагою до емоційного життя особистості.

Тема більшості творів збірки — зображення вражень і спогадів про зруйноване повоєнне село. В оповіданнях «Перед грозою», «Сито, сито.», «Смерть кавалера», «Тайна вечеря», «Обмарило», «На згарищі» точними штрихами подано зарисовки щоденного буття. Майже кожний предмет перетворюється тут на художню деталь, тобто увага до життєвих подробиць стає засобом узагальнення, правдивого зображення обставин дії, розкриття внутрішнього світу людини в усій його глибині і складності. За деталями, як і за цілими сюжетами оповідань, постають обрії духовності (чи — рідше — бездуховності) людей, тонкощі їхнього ставлення до життя, їхніх взаємин.

Художнє осмислення долі покоління «дітей війни», спостереження над процесами змужніння, становлення характеру юних громадян країни, яка щойно перемогла фашизм,— це той тематичний сектор, у якому особливо помітне значення зробленого Григором Тютюнником. Письменник умів дивитися на світ очима дитини, що пережила окупацію. У його творах художнє дослідження здійснюється в багатьох напрямках: від спостережень над формуванням характеру людини, становленням її світосприймання, її моральних принципів, до пошуків можливостей духовного оновлення людства.

Важливі ознаки стилю Гр. Тютюнника — простота розповіді, розмовні інтонації. Про ліризм збірки можна говорити не лише як про стильову ознаку, а й як про настроєву домінанту, що зумовлює ознаки поетичності творів, зміст яких увиразнюють пластичні малюнки природи («Дивак», «Зав’язь», «Холодна м’ята», «На згарищі», «Проти місяця», «Печена картопля»). Лаконічні діалоги часом підсилені недомовленістю, за якою криється багатий підтекст. Широко послуговується письменник монологічними формами оповіді, у тому числі внутрішнім монологом, який то наближається до мови автора у «дорослих» оповіданнях, то істотно відмінний від неї у творах про дітей. «Авторський коментар» зведено до мінімуму, описи, пейзажі, зарисовки відзначаються пластичністю, багатством кольорів, звуків, запахів. Простежено й ознаки тієї тенденції, яку пізніше назвуть об’єктивізацією ліричної прози і яка у найбільш досконалих творах Гр. Тютюнника надасть епічної вагомості його камерним сюжетам, а скромних маленьких (не лише за віком) героїв з їхніми буденними турботами оберне на представників цілого народу.

До збірки «Деревій» (1969) увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

Зображення того, як іде малий герой «Облоги» дорогами землі, щойно визволеної від фашистського ярма, насичене глибоким драматизмом, що переходить у трагічність. Всі події та явища запропоновано у сприйманні підлітка Харитона, який набуває гіркого досвіду в зустрічах із найрізноманітнішими людьми та обставинами. Безсумнівний зв’язок повісті «Облога» з тим, що пережив автор у далекому дитинстві. Драматизм твору підсилюється наявністю світлих моментів на трудному шляху героя, який зустрічається з радянськими бійцями-радистами. Гіркий досвід підказує йому не тільки манеру поведінки, а й недитяче розуміння своїх почуттів при розлуці з цими веселими і сильними людьми, серед яких і військовий поштар, колишній учитель історії, Калюжний, котрий так нагадав Харитонові тата, збирався всиновити його, але загинув,— наче здійснивши болюче передчуття хлопця.

(Зачитування уривків із творів збірки (на вибір учителя).)

Твори, які становлять цикл «Крайнебо», написані особливою, ритмізованою мовою, в трохи незвичному для Тютюнника піднесеному стилі. Це «акварелі», поезії в прозі, щодо яких можна говорити і про вплив поетики Довженка, і про близькість автора до тих самих народних джерел. Ліричний герой, від чийого імені ведеться розповідь у циклі, чи не вперше виявляється невіддільним від образу автора. Саме тут письменник відхиляє завісу своєї творчої лабораторії, свого способу вивчення життя: «Можна б, звісно, розпитати в нього, яке життя прожив, та не хочеться в’язнути до людини, мовчазної і роботящої — соромно, так само, як пити воду з чужого колодязя, не спитавши дозволу в господаря, як стати і послухати, про що шепочуться молодята в саду» Отже, пильні спостереження, трохи фантазії, роздуми на підставі тих спостережень та висновки з них — це секрет творчості письменника.

  1. й учень. Особливості художнього стилю письменника.

На початку свого творчого шляху Г. Тютюнник сказав: «Я — людина. Я буду майстром». І він ним є.

А ще письменник Григір Тютюнник заявив: «Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах». Визначене кредо творчості впливало і на вибір художнього стилю. Манеру письма Г. Тютюнника важко не вгадати. Він належав до кола письменників, які в часи короткої «відлиги» були нещадними до фальші, сприяли реабілітації літератури, поверненню їй доброго імені. Письмо Григора Тютюнника — це невимушеність розвитку дії, легкість, розмовність мови й разом з тим залізна дисципліна, відлитість форми. Твори його — цілісні й досконалі.

У них поєднано повсякденне і вічне.

Він мав свою точку зору на світ, він виводив пересічних людей, які на сторінках його книг виявлялися зовсім не буденними: далеко не проста, виявляється, ця проста людина, в душі її цілий космос! Та відкривається вона цією гранню тільки тому письменнику, який любить і поважає її, не принижує, не має за другосортну.

Улюблені герої письменника — люди, що просто живуть життям високодуховним і не піддаються оманливим «ідеалам». Він тонко вловлював соціально-психологічні, моральні зміни в житті села, й те, незмінне, що лишалося після всіх лихоліть і насильств над душею селянина. У долі своїх земляків він побачив розселянювання села упродовж майже півстоліття, бачив причини та основи невідворотної деморалізації людини, виродження народних традицій не лише в обрядовості, а й у самому ставленні до цінностей життя, до землі, до праці, одне до одного. А такі незворотні зміни в людському єстві виникали тоді, коли всіма засобами витравлювалося в селянинові почуття господаря на землі.

Він одним із перших ще на початку 1960-х замислився над важливістю моральних, духовних чинників, без яких жоден матеріальний добробут не принесе повноцінності життя. Григір Тютюнник вважав, що на селі ще виразніше, ніж у місті, виявлявся процес руйнації гуманістичних принципів, утвердження споживацького ставлення до праці, природи, світу. Все це не просто роз’єднує людей, а постійно підточує їх зсередини, руйнуючи милосердність, співчуття, взаєморозуміння.

На його очах з початком застою в літературі знову творився потік поверхової літератури «соцреалізму». Григір Михайлович був далекий від цього. Не вдавався він й до інтелектуальних, публіцистичних, історичних чи прогностичних відступів, що тоді стало модним. Усе бачене й пережите правдиво, природно переплавлялося в художнє слово. Письменник зображав життя, яке знав достеменно і яке, крім нього, ніхто б не зобразив. Його твори відповідають формулі, яку Андрій Тарковський дав кінематографу,— «зафіксований час».

Отже, особливостями творчого стилю митця, «суворого реаліста», «живописця правди» (О. Гончар) є: лаконізм, об’єктивність оповіді, реалістичний опис, акцент на художній деталі, характеристика героя через його поведінку, прихований психологізм, буденність сюжету.

4-й учень. Григір Тютюнник та Василь Шукшин.

Григора Тютюнника ще за життя часто називали українським Шукшиним.


Тютюнник

Шукшин

Спільне в долі митців

народився 1931-го року

народився 1929-го року

Батьки обох були репресовані, обоє працювали змалку, цінували книгу й освіту, добре знали життя. Вони працювали в колгоспі і в робітничих майстернях, служили на флоті, деякий час учителювали








Тютюнник

Шукшин

Спільне в творчості

Писали про своїх сучасників, «маленьких людей» із глибинки, в обох сформувалися образи «диваків», не пристосованих до реалій життя, які, зберігаючи дитячу чистоту й наївність, не вміють адаптуватися і виживати. Художні світи російського й українського письменників були типологічно схожими, оскільки їх поєднувало зображення проблем села, що гине у своєму первіснопатріархальному сенсі, духовної деградації сучасників й водночас збереження традицій і онтологічних основ буття людини. Головними персонажами обох письменників ставали прості сільські трудівники, «маленькі люди», збігаються часові і просторові, навіть проблемні аспекти

Предметом художнього відображення були буденні ситуації, у яких, як у краплі води, віддзеркалювалася душа людини, виявляючи її велич або ницість. Персонажі переживають справжні почуття глибоко в душі. Герої Тютюнника відрізняються від шукшинівських більшою внутрішньою делікатністю, совісливістю, духовною красою. Вони сформовані українською традиційною «філософією серця», у них проявляються риси «хліборобського» менталітету українців

Проза В. Шукшина вирізнялася, на думку дослідників, більшою жорсткістю і прямотою. Його герої можуть і кілком махнути, й міцне слівце докинути. У персонажів російського митця більш виявлене агресивночоловіче начало







V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

«Мозковий штурм»

Завдання. Чи можна вважати літературну діяльність Г. Тютюнника такою, яка збагатила культурну спадщину нашого народу? (Гр. Тютюнник розширив тематичні обрії літератури (дитина в окупації, взаємини міста й села), не раз знаходячи новий ракурс погляду на матеріал, який не є новим за своєю суттю, але зазнав істотних зовнішніх змін (наприклад, взаємини людини й природи, сучасне міщанство, споживацтво, егоїзм, пристосуванство тощо). Григір Тютюнник одним з перших, ще на початку 60-х років, привертав увагу до тих втрат у людській природі, які стають неминучими внаслідок нерозумного споживання здобутків науково-технічного прогресу. Його постійно тривожила проблема морального здоров’я нашого суспільства, духовних основ життя народу, збереження його самосвідомості, історичної пам’яті й совісті як виду історичної енергії багатьох поколінь. Естетична цінність творів Григора Тютюнника невіддільна від етичної сутності таких вічних народних категорій духовності, як доброта, честь, громадянська гідність, милосердя, співстраждання.

Вінодин із найдраматичніших і водночас найсвітліших художників нашого часу. У його творах конкретно-історичні соціальні проблеми просвічують через внутрішній світ людини, на яку він дивився з любов’ю і розумінням.)

VL ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Скласти кросворд, чайнворд чи тести за біографією письменника.

  • Прочитати новелу «Три зозулі з поклоном».

  • Творча робота. У своєму щоденнику Г. Тютюнник писав: «Літературі, як хлібові і яблукам, погоди треба». Як ви розумієте ці слова письменника? Висловити власну думку на проблеми розвитку літератури.

VM. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Закінчити речення:

  • Я вважаю письменника .

  • Самогубство, на мою думку, .

  • Тютюнник — унікальна людина, тому що .

Матеріал для вчителя

Тютюнник Григір (Григорій) Михайлович, український пись- менник-шістдесятник, брат Григорія Тютюнника.

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шалівці Зінківського району на Полтавщині в «сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Си- вокінь) Ганни Михайлівни. Вони були вже в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв осокорчики довгою дворучною пилкою, нишком готувався до екзаменів у вчительський вуз. Мати працювала на різних роботах — полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан». Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув Тютюнників-Хтудулів, як називали їх у селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина припинив ходити, говорити, навіть сміятися.

Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, у якому везли безневинно репресовано тата. Втрата батька була однією з найболючіших душевних ран Григора Тютюнника. Письменник з теплотою і ніжністю згадував його: «Я тільки трішки-трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким». Відтоді Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами «ворога народу», а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно.

Думка про батька спустошувала Григора все життя. «Мій батько, кажуть, був гарний собою, розумний, сильний і з лиця моложавий, бо після першого одруження — з Ївгою Федотівною Буденною (1920-1921 рік) — він не знайшов кращого заняття, ніж займатись поезією, геометрією, бондарством. Після того як батька забрали в тюрму 1937 р., взяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник,— мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Сьогодні я знаю, для чого взяв мене дядько. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками. Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав «Як упав же він з коня», «На майдані». Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко»,— прекрасна казка. Перечитував оце недавно — диво, та й годі.». Дядько з дружиною віддали Григора до школи, а через три роки почалася війна. «1938 року віддали мене дядя і тьотя до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Думаю, що тут другі мої, сказати б, батьки дотримувались і принципових поглядів щодо української мови, освіти, культури взагалі. Через два тижні цей клас було ліквідовано за малим контингентом, і я опинився в російському першому класі. З того часу і до 1962 року я розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою, окрім років 1942-1949-го, коли я знов опинився в селі біля матері. До цього я був старцем в повному розумінні цього слова. Сталося се так. На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину — коли вона кипить, з неї багато піни. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод як-не-як.

Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, у котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик.

Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню. А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідна моя тьотя з грудною сестричкою».

Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; восени 1947 року він одержав спеціальність слюсаря і почав працювати на заводі ім. Малишева у Харкові. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив «закон про три роки», був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був.» Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам «тюряжник». Це тягарем лягло на його зболену душу.

Працював у колгоспі. Орав, потім завербувався на Донбас. Будував Миронівську ДРЕС, слюсарював, був шофером. Служив чотири роки у військово-морському флоті на Далекому Сході. Потім п’ять років навчався в університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею. Перше опубліковане 1961 року оповідання Григора Тютюнника «В сутінки» народилося з його листа до дружини. Він з таким щемливим болем розповів їй про драму своєї родини, що й сам не помітив, як з-під його пера вийшла викінчена художня річ.

Був ініціатором заснування студентського журналу «Промінь» і редактором. Закінчив Харківський університет (1962). У тому ж році разом з дружиною їде на Донбас, де працює у вечірній школі.

Перші дні й місяці учительської праці приносили не тільки ра- році, бо кожен учитель був зобов’язаний насамперед дотримувати вимог навчальної програми, за виконанням якої ревно стежила дирекція, численні перевірки провадив районний відділ освіти. Зберігся класний журнал 8 «А» класу середньої школи робітничої молоді Артемівська за 1962-63 навчальний рік. У цьому класі навчалося двадцять п’ять учнів. З російської літератури, яку викладав Гр. Тютюнник, за підсумками навчального року п’ятірки й четвірки отримали шістнадцять учнів. Найбільше вадило майбутньому письменникові принизливе для педагогів адміністрування: «Треба починати щось для себе, для душі. Школа — це не те. Давати уроки, розповідати щиро і широко — подобається. Але ж плани, канцелярська робота, якась дурна і непотрібна директорська манера (мабуть, усіх директорів у світі) говорить з учителем, як з солдатом, засмічує розум; відчуття таке, немов у душі усихає самий любий серцю паросток».

24 січня 1963 р. в сім’ї Григорія і Людмили Тютюнників народився син Михайло. У листі до тещі — В. Д. Корецької, тітки

Н. І. Рябовецької та двоюрідної сестри В. Ф. Кулачкіної новоспече- ний батько з великою радістю і гумором розповідає про щасливу подію: «Сталася в моєму житті надзвичайно велика й радісна подія: народився син, Михайло Тютюнник. А з ним прийшли й інші справи, й інші обов’язки — обов’язки батька й, до деякої міри, няньки. Отож няньчусь тепер. Але знамено нашого роду, котре в останній час так загрозливо похитнулось, тепер — будемо надіятись — не впаде в ЛЄТУ, син підхопить. Варто ради цього недосипати ночей і припинити на якийсь час пошуки образу і думки? Безперечно!».

На початку березня 1963 р. опубліковано рішення урядового республіканського комітету про присудження премії імені Т. Г. Шевченка (тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка) 1963 року за видатні досягнення в галузі літератури і мистецтва. У галузі літератури премію присуджено Володимирові Сосюрі — за книжки лірики «Ластівки на сонці», «Щастя сім’ї трудової» і Григорію Тютюннику — за роман «Вир». У галузі музики лауреатом став Георгій Майборода за оперу «Арсенал». Схвильований від того, що талант старшого брата здобув офіційне визнання, Гр. Тютюнник писав до О. Ф. Черненко: «Інші — Сосюра, Майборода — дякують за поздоровлення, а в нас нікого вітати і нікому дякувати».

Через рік Тютюнник переїхав до Києва й був запрошений на роботу в редакцію «Літературної України», яка тоді ще називалася «Літературна газета». Редактором у той час був П. Загребельний, у редакції працювали Іван Дзюба. Оповідання Г. Тютюнника почали з’являтися в літературний журналах. 1966 року вийшла його перша книжка «Зав’язь», редактором якої виступив І. Дзюба. Збірка була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Того самого 1966 року Григір Тютюнник був прийнятий до Спілки письменників.

Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р. 1968 р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань. України. Потім вийшли у світ його нові книжки: «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975).

У 70-ті роки твори письменника з’являються в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан»). У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» 1979 р. повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори Максима Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), «Лісова сторожка» — ці твори про прекрасний світ і гарних у ньому людей, про дива природа, вони по-новому розкрили талант письменника.

Герої цих творів постають у світі злагоди й любові серед свого звичного щодення, у якому автор уміє підкреслити небуденне, найістотніше з того, завдяки чому людина завжди просвічується тим особливим світлом духовності.

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка,— створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника «Вир».

Як це стало можливим, адже в кіно потрапляють, як правило, люди, які самі цього дуже прагнуть? Тут такого за молодим письменником не помічалось. І все-таки він став автором сценарію «Вир». Сприяло цьому дві обставини. Перша: на той час українське кіно перебувало на творчому злеті, зросло кіновиробництво і потрібні були творчі ідеї та люди, які могли їх втілювати у формі сценарію. Головним редактором кіностудії ім. О. Довженка тоді був Василь Земляк і для того, аби творчо і матеріально зацікавити письменників для роботи в кіно, на кіностудії було створено сценарну майстерню, це була друга причина.

Та в атмосфері чиновницького диктату над літературою письменник не був у змозі в усій повноті реалізувати свій талант, він почувався самотнім, хоча зовні ніби було все добре. Григір любив товариство, ніколи йому його не бракувало, швидко сходився з людьми, був дотепний, артистичний. А в глибині душі був пекельний біль, який терзав безперестанно. «І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи — ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаянний я. Все б вирвати з душі й оновитися, все б спочатку почати, та несила»,— так писав у щоденнику.

«На кожного Авеля по три Каїни»,— так він характеризує тогочасну моральну атмосферу в Україні. У суспільстві він бачив жахливу прірву між словом і ділом. Біль душі злився зі злістю, що клекотала в ньому, але нічого не змінювала довкола. Душевний біль дедалі поглиблювався. За всієї зовнішньої сили та мужності насправді був він незахищеним дитям на цій землі, вразливим, щирим, чесним. Ще молодим він зробив для себе висновок: «Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина — існуюче, друга — бажане. Це єдине джерело творчої енергії».

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

6 березня 1980 р. Григір Тютюнник наклав на себе руки. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Спогади поета Петра Засенка про Г. Тютюнника

Якось зайшли ми з ним до редакції газети «Вечірній Київ». Один молодий автор почав просити, щоб Григір Михайлович поділився секретами творчості. «Ніяких секретів нема»,— каже Тютюнник.— «Я прочитав вашу новелу «Іван Срібний». Як усе там природно, просто не можна відірватися»,— говорить молодик.— «Слухайте, голубе, я знаю ваш рід, ви ніколи не знали нестатків. Ви ніколи не мерзли серед голого степу в завірюху, коли йдеш на свиноферму. А йдеш туди, бо там твоя тьотя зварить картоплі свиням, то й тобі щось перепаде. І ти йдеш, бо вдома — ні крихти. Ви не зрозумієте цього, бо такого не пережили».— «Та все ж таки секрети творчості є?» — «Є! — з притиском каже Григір.— Передаю секрет: біль. Повна душа болю».

А взагалі кожен його твір починався із зустрічі з людиною з незвичайним характером. Зустріне таку — обов’язково в нього

народиться новела. Григір не любив сидіти в Києві, мандрував по дальніх дорогах і селах. Бо там можна було почути справжню українську народну мову. У столиці ми чули її тільки на Бессарабському ринку. Чимало тіток з навколишніх сіл уже знали нас в обличчя. «Такого, як сказала он та тітка, не вигадає жоден письменник»,— казав, бувало, Григір.

Часто ми їздили в моє рідне село Любарці Бориспільського району. Співав пісень з моєю мамою. Вона на старість була згорблена. Він питає: «Мамо, а чого ви так зігнуті?» — «Та знаєш, 1929 року як зігнулася над колгоспними буряками, то ніколи було й розігнутися». Але публікувати такого не можна було. Тому Григір в одній з новел написав так: «Вона була дуже згорблена, мовби нахилилася колись до грядки цибулину висмикнути та й уже не випросталася».

  • І часто йому вдавалося обійти цензуру?

  • Один із цензорів заздалегідь приходив до видавництва та попереджав: «Як тільки з’явиться верстка Тютюнника, подати мені особисто!» Викидали окремі фрази й цілі абзаци. У новелі «Три зозулі з поклоном» «Сибір несходиму» замінили на «цей світ несходимий».

Григора звільнили з роботи. Ішов 1974 рік, почалися арешти української інтелігенції. Тютюнника занесли до «чорного» списку, усім видавництвам наказано ніде не згадувати його ім’я. Якось, коли був в опалі, у нього вихопилося: «Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?»

Незадовго до смерті Тютюнник побував у своєму селі. Обійшов усіх, хто знав його батька, розпитував про нього, бо фотографії не лишилося. Батька забрали на очах Григора 1937 року. Усе життя він згадував його найніжнішими словами. Зайшов навіть до чоловіка, який написав донос на його тата, через що того заарештували. У нього було дерев’яне ліжко батькової роботи. Розмовляв з тим чоловіком, а сам тримався рукою за ліжко і ніби відчував тепло батькової руки.

На громадських заходах, вечорах, застіллях Григір завжди був у центрі уваги. Розповідав історії — сумні та смішні. А це були роки страху і доносів. Ми знали, що наші розмови прослуховують, тому були обережні у висловлюваннях.

«На кожного Авеля по три Каїни»,— казав Григір. Він ніколи не йшов на компроміси, ненавидів пристосуванців, наживав собі ворогів. Та за всієї зовнішньої сили й мужності, у душі він був неза- хищеним і вразливим.

УРОК № 120




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   59

Схожі:

Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconГорда самотність Михайла Лермонтова (Життєвий І творчий шлях поета)
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Михайло Лермонтов. Життєвий І творчий шлях
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до
Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях «Арфами, арфами…»,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconБіографічний проект «Микола Вороний. Життєвий І творчий шлях поета»
Мета: ознайомити учнів з життєвим І творчим шляхом М. Вороного; з’ясувати роль поета в національному відродженні українців, його...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconЄвген Маланюк
Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета І поезії. Символічні...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconОлег Ольжич (1907 — 1944) Життєвий І творчий шлях
Син відомого українського поета –символіста, драматурга, перекладача Олександра Олеся


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка