Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка44/59
Дата конвертації11.04.2017
Розмір15.5 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   59

ПОРУШЕННЯ ГОСТРИХ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ПРОБЛЕМ У ТВОРАХ Г. ТЮТЮННИКА, ЗОБРАЖЕННЯ СКЛАДНИХ РОДИННИХ СТОСУНКІВ У ТВОРІ «ОДДАВАЛИ КАТРЮ».

УРОК РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ (ПИСЬМОВО).

НАПИСАННЯ ТВОРУ-ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРСОНАЖІВ НОВЕЛ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

Мета: ознайомитися зі змістом оповідання, з'ясувати його проблематику, схарактеризувати загальний образ українського села середини ХХ століття через образ Катрі, її батьків та односельців, нареченого за допомогою таких засобів характеристики, як портрет, деталь, діалог; продовжуючи навчати школярів працювати у групі, розвивати творчу уяву й аналітичне мислення; вміння писати твір-характеристику персонажа; навчати висловлювати власну думку про прочитане, виховувати повагу до людини, прагнення пізнати самого себе.

Обладнання: текст твору.

Теорія літератури: поглиблення поняття про художню деталь.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Григір Тютюнник — автор творів, які вже сьогодні вважаються класичними. Насамперед йдеться про новели й оповідання «Смерть кавалера», «Оддавали Катрю», «Син приїхав», «Нюра», «Тайна вечеря», «Три зозулі з поклоном», «Холодна м’ята». Його твори не вкладалися в стандарти «соціалістичного реалізму», тут не зустрінеш пропаганди партійних гасел, у них відсутній фальшивий оптимізм. Та й своїх героїв Григір Тютюнник не ідеалізує. Село в новелах письменника не прикрашене, а реальне, що спонукало Олеся Гончара схарактеризувати Григора Тютюнника як «живописця правди», який зумів через душу людини передати дух того непростого часу, торкнутися болючих суспільних проблем. Зробив він це дуже майстерно, без активного авторського втручання, власних висновків і оцінок. І в оповіданні «Оддавали Катрю» ці ознаки авторського стилю виражені надзвичайно яскраво, у чому ми маємо змогу переконатися.

  1. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Перевірка домашнього завдання

Усна відповідь на питання та наслухування 2-3 творів-роздумів «Чи здатна в реальному житті людина на такі глибокі почуття, про які йдеться у новелі Г. Тютюнника «три зозулі з поклоном»?»

  1. Літературний диктант

  1. Григір Тютюнник народився. (5 грудня 1931 року в с. Шилівка на Полтавщині).

  2. Перше друковане оповідання письменника з’явилося. (1961 року російською мовою).

  3. Писати українською мовою почав за порадою. (старшого брата письменника Григорія Тютюнника).

  4. Новела «Три зозулі з поклоном» присвячена. (Любові всевишній).

  5. Сюжет новели Г. Тютюннику було навіяно. (арештом і засланням батька).

  6. У новелі усі вчинки героїв визначає. (співчуття до людини, яка живе й страждає поряд).

  7. Образ зозулі в новелі є символом. (жіночої самотності).

  8. Михайла з дружиною розлучає. (арешт).

  9. Важливу композиційну роль у творі відіграє. (лист від батька, який становить новелу в новелі).

  10. Головна ідея новели. (возвеличення любові як найвищої духовної цінності, уміння бути тактовним у ставленні до тих, хто тебе кохає, і вдячним за почуття).

  11. Головними героями твору є. (Марфа Яркова, Софія, Михайло, син Михайла й Софії).

  12. Визначити, яким елементом сюжету є розповідь матері про кохання Марфи до Михайла. (зав’язкою).

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Виступ учня із випереджувальним завданням «Маргінальна проблематика у творчості Г. Тютюнника»

Однією з центральних у творчості Григора Тютюнника була маргінальна проблематика (лат. margmatis — «той, який знаходиться скраю»). У літературознавчому розумінні йдеться про людей, які опиняються між селом і містом, тобто вихідців із села, які стають міськими жителями). Цю тему у свій час досліджували І. Франко, Панас Мирний. У ХХ ст. маргінальні характери стають об’єктом художнього зображення В. Підмогильного («Місто», «Невеличка драма»). Не міг не звернутися до висвітлення цієї проблеми й Григір Тютюнник, сам уродженець села, який більшу частину свого життя провів у місті. Тому він прекрасно розумів стан людини, яка опиняється між селом і містом. Про це у своїй статті про Г. Тютюнника «Прийшов, щоб не розлучатись» пише Б. Олійник: «По-перше, довколишнє життя давало поживу для роздумів митця над маргінальними проблемами. У повоєнний час, а особливо в 60-ті роки, відбувалася масова міграція молоді з села до міста, до так званого легшого, кращого життя. Об’єктивний процес прискорювався ганебним станом тогочасного сільського життя, зумовлений недалекоглядною, шкідливою політикою правлячої партії. По-друге, сам митець був «маргінальним типом», йому був надто близьким стан людини, що своє коріння ніколи не зможе перенести в міське середовище, а тому внутрішньо постійно відчуває себе в межовій ситуації». Класичним у цьому маргінальному ряду є оповідання «Оддавали Катрю».

  1. Бесіда за змістом твору

Як ви гадате, чи випадково автор дає своїй героїні ім’я Катерина? (Це ім’я викликає алюзію, пов’язану з образом героїні Т. Г. Шевченка, доля якої трагічна.)

  • Які події лежать у центрі твору та в центрі сюжету? (Основне у творі — змусити читача замислитися над подальшою долею Катрі та її батьків; у центрі сюжетузображення підготовки родини Безверхих до весілля молодшої доньки та опис самого весілля.)

  • Чому автор стверджує, що Катрю не віддають заміж, а оддають? Чи є якась різниця у семантиці цих слів? (Раніше на селі весілля відбувалося з дотриманням певних традиційних норм та обрядів, з виконанням весільних пісень, у яких акумулювалися морально-етичні та естетичні ідеали народу щодо стосунків між подружжям, виховання дітей. Воно відігравало важливу роль у підтримці моральності серед молоді, слугувало підтвердженням важливості родини і родинних стосунків. Весілля було епохальною подією в долі молодих людей, тому готувалися до нього особливо серйозно і відповідально. У творі Тютюнника цей важливий перехід здійснюється не так, як належало б. На питання батька про те, «як же, дочко, весілля справлятимемо? По-старому чи по-новому?», Катря, не замислюючись, відповідає: «По-новому, татку». З тексту ми дізнаємося, що офіційно донька Степана вже розписалася зі своїм обранцем, і «свайбу» розглядає як зайвий ритуал, що вже на той момент втратив функціональне значення. Далі з авторської розповіді дізнаємося і про зовсім неприпустиме порушення традиції, оскільки «молода» виходить назустріч «молодому» у «білому просторому платті, що приховувало стан» Катрі, на той час уже вагітної. Катря пропонує і свій сценарій весілля: «Посидять люди, погуляють та й розійдуться». З цього стає зрозумілим, чому Катрю не видають заміж, а «оддають», бо надзвичайно важливе обрядове дійство втрачає визначальну сутність і набуває абсурдного змісту. Адже у відповідності до традиційного сенсу весільного обряду у цьому випадку завжди йшлося передусім про добровільний, рівноправний і узгоджений двома сторонами обмін між родинами, внаслідок чого ще й у такий спосіб утверджувалися мир і злагода, а також забезпечувалася спорідненість між різними сімейними кланами. Обмін не відбувається. Катрю «оддають» невідомо навіщо і невідомо кому, бо наречений так і залишається безіменним, про нього відомо тільки те, що він «інженер-економіст на шахті». Тому й весілля відбувається не згідно зі споконвічною традицією.)

  • На яку важливу проблему звертає увагу читачів письменник? (Стан українського села. Коли діти від’їжджають із села, вони залишають у ньому бездоглядними, осиротілими, без

надії на допомогу на старості своїх батьків. У такий спосіб село обрікається на вимирання. Воно руйнується, забуваються

  1. відмирають вікові традиції. А це веде до занепаду моральності. Процес міграції населення нівелює душі людей, вони стають дрібнішими, а люди байдужими. За такої ситуації народ втрачає опору, йому ні на що обпертися у своєму відродженні. Та чи й можливе воно за таких умов?)

  1. Робота в групах

  1. ша група. Схарактеризувати образ українського села середини ХХ століття.

  1. га група. Визначити роль художньої деталі в творі.

  1. тя група. Дослідити роль пісні в житті людини (на основі змісту твору «Оддавали Катрю).

  2. та група. Вказати на спільне і відмінне у тексті твору та кінофільмі, знятому на основі оповідання. Знайти відповідь на питання: «Що стало причиною змін у змісті твору?»

  1. ша група

В оповіданні «Оддавали Катрю» зовнішній сюжет пов’язаний із нібито родинною подією — у сім’ї Безверхих виходить заміж остання, молодша донька Катря. Але, простеживши за ходом розгортання подій, ознайомившись із думками персонажів, їхніми переживаннями, ми робимо висновок, що письменник у першу чергу спрямовує нашу увагу зовсім на інше, а саме на стан українського села середини ХХ століття.

До такої думки нас підводить і той очевидний факт, за яким Катря свій вибір зробила свідомо і добровільно, принаймні враховуючи ті умови, що виникли через певні соціальні причини, внаслідок дії яких у рідному хуторі дівчини просто фізично відсутні парубки, що були б її гідні і що взагалі були б, «бо підхожих женихів серед хутірських хлопців було нерясно». Про це ж у своєму вітальному слові сказав і голова колгоспу: «Це добре, що ми оддаємо сьогодні Катрю Безверхівну, але це й погано. Добре, бо людина знайшла своє щастя — тут не радіти не можна, і погано, бо не Катря привела чоловіка в наш колектив, а її од нас забирають. Це — мінус. Отож я й кажу: товариші дівчата й молодиці, котрі не замужем, приймайте приймаків! — Тут голова й сам засміявся разом з усіма, навіть молодий пересмикнув устами, нібито усміхаючись.— Заманюйте чоловіків у наш колгосп! А ми з свого боку будуватимемо вам хати й садиби даватимемо найкращі. Он у старому садку колгоспному хіба не землі? Та там, як писав наш земляк Гоголь, дишло встроми, а виросте тарантас! Так що пожалуйста. За це й вип’ємо!»

Та й роботи, гідної дівчини, теж у селі не було. Про це дізнаємося із реплік:

«Отаку кралю викохав Степан,— зашепотіли жінки.

  • Діва непорочна — й квит.

  • І куди наші хлопці дивилися?..

  • А що б вона тут робила — до свиней?» Отже, дівчину розуміють односельчани, діти яких теж, напевно, виїхали із села, бо молоді на весіллі було небагато, та й про друзів Катриних не згадується.

Отже, у новелі відтворена стандартна ситуація, яка неодноразово виникала, у тому числі і з двома старшими сестрами Катрі, що, «теж не дочекавшись сватів у хату, поїхали шукати свого щастя — одна в Сибір, по вербовці, друга на цілину». І хоч вони «їхали ненадовго, а зосталися назавжди. Повиходили заміж, обквітчалися дітьми». Ці обставини викликають відчуття суму і болю, бо, дійсно, діти, які покидають батьківську хату, рідне село, вже більше сюди не повернуться. Не приїдуть і їхні діти. А це має призвести до вимирання села, до зникнення тих віковічних традицій, які споконвіку передавалися од батька до сина й онука, до морального каліцтва душ поколінь прийдешніх. Бо чому ж можуть навчити мати й батько своє дитя, якщо вони самі покинули напризволяще своїх літніх батьків на забутих Богом хуторах?

Степан розуміє, що їм з дружиною забезпечені на старість самотність і безпомічність. Усвідомлює це й Катря, яка тепер уже одруженою остаточно повертається «на Донбас», тому й «все дивилася й дивилася у заднє віконце, за яким уже ледь бовваніли хати, а коли хутора не стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі їй дрібно тремтіли».

  1. га група

Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Художня деталь з’являється часто внаслідок інтуїтивного імпульсу, як осяяння, навколо неї нерідко «організовується» уся будова твору. В одних випадках художня деталь може набирати характеру символу, в інших — бути деталлю-штрихом. У тексті цей спосіб мислення матеріалізується в речових, портретних, пейзажних, інтер’єрних деталях. Художня деталь може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа тощо. Вона як наскрізною (повторюваною) у творі, так і одномоментною, але в кожному разі вона має в собі прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо.

Художня деталь у творчості Григора Тютюнника одночасно є засобом узагальнення, типізації, індивідуалізації та конкретизації в зображенні предметів та характерів. Письменник уміло використовує можливості художньої деталі, що значно підвищує величезний художній потенціал його творів.

Проаналізуємо деякі художні деталі, використані ним в оповіданні «Оддавали Катрю». Нашу увагу привертає дієслівний заголовок, який у художній літературі зустрічається не так часто. Але їх полюбляв Григір Тютюнник. Поставивши в заголовку на першому місці слово «оддавали», письменник створив неповторний настрій прощання, який став провідним в оповіданні, бо Катрю Безверху батьки віддають, як уже віддали двох дочок — на чужину — і лишилися на старість зовсім самі. Використання ж розмовної форми «оддавали» надало відображеній події буденності, побутової довершеності.

Ось як автор зображує приїзд молодого: «З-за крайніх хат піднялася пилюка, ледаченька, осіння; кури, розкинувши крила, метнулися з дороги попід тини, і «Волга» на повній швидкості підскочила до двору. Натовп принишк, подався вперед, аж ворота затріщали». Двома реченнями автор передає максимальну кількість інформації, притому робить це настільки майстерно, що перед очима зримо постає вся картина: ми бачимо тих переляканих курей, які тікають, розкинувши крила, ледачу пилюку, бо восени повітря вже напоєне вологою, і навіть порох піднімається не так жваво, як улітку; юрбу людей, що зійшлися на весілля й повитягали голови, щоб побачити молодого, а оскільки не всім це вдалося, то вони подалися вперед, аж ворота затріщали. Це ж неабиякі ворота, а хутірського лавочника Степана Безверхого.

Така інформативність і сконденсованість характерна для поезії, коли в одному рядку чи строфі автор виражає свої погляди на життя, свої філософські переконання чи описує якусь подію. Отже, можна констатувати, що Григір Тютюнник прозу пише за законами поезії.

Ось за давнім звичаєм сільські парубки беруть з молодого викуп. Той «дістав з кишені гаманець, повільно перебрав гроші й простяг парубкові новенькі, ще не згинані п’ятдесят карбованців». Увагу письменник зосереджує саме на слові «не згинану». «Не згинану»,

тобто нову купюру, яку не кожен на хуторі бачив у своєму житті. Ці гроші для селян є ознакою багатого життя нареченого в місті. Бо їм, щоб заробити таку суму, потрібно було в колгоспі попрацювати не один місяць. Звичайно, люди вражені. Письменник не коментує епізод, не приймає позиції жодного з героїв. Просто одним словом він передає враження натовпу від поведінки молодого.

А ось опис реакції нареченого на пісню. Коли хутір на весіллі почав співати, то молодий сміявся «не скупо вже й не зверхньо, а щиро по-людськи — і виявилося, що сміх у нього тихий, м’який, як у захопленого хлопчака, а зуби рівні та білі». От те середовище у якому люди переходять від реакції «язичники», «дають хохли!» до тихого, м’якого сміху, який включає людину в середовище, від якого вона раніше дистанціювалася.

Варто звернути увагу на таку алегоричну деталь, як стара, ще бабина хустка. Катря постійно кутається в неї, прикриваючи свій великий уже живіт. Ця хустка зберігалася на дні скрині «як найдорожчий скарб, що кожної осені перекладався горіховим листям від молі та задля пахощів.». Але чи візьме її Катря з собою в чужі їй світи — тобто чи ж збереже пам’ять, чи не відречеться від себе в зросійщеному Донбасі, соромлячись не лише своєї рідної мови, а й тієї пісні, яка здатна підняти на свої крила високо-високо? На ці питання автор не дає відповідь, а до роздумів лишає лише сумний- пресумний Катрин останній погляд.

Нарешті фінал: молоді від’їжджають. «Машина вискочила за хутір, підсвічуючи фарами чашечки на телеграфних стовпах, і помчала до шляху.» Ми ніби бачимо на власні очі, яка та дорога нерівна, як на ній гойдається машина, і фари то вихоплюють з темряви чашечки на телеграфних стовпах, то вони ховаються в темряві, тому письменник пише: «підсвічуючи», а не «висвітлюючи».

Оповідання, можна стверджувати, буквально написане деталями. Тому, звичайно, кожен у його тексі знайде ті, які найбільше вразять його уяву.

  1. тя група

У народній пісні — найбільш поширеному фольклорному жанрі — тісно поєднані поетичне слово і музика. Глибина життєвої правди, якою сповнений текст пісні, краса її поетичного узагальнення повністю розкриваються і особливо діють саме силою своєї музичної образності. Завдяки простоті поетичної та музичної мови народна пісня доступна широким масам людей, її емоційна виразність і безпосередня щирість почуттів дають глибоку естетичну насолоду.

Згадаймо опис Катриного весілля, той момент, коли гості починають співати.

«Жінки завели пісні, простої, не весільної, бо таки розуміли: якщо «В нашої княгині» не личить молодій, то «А в нашого князя» аж ніяк не личить молодому. Такий дутель — і князь?.. Ні!

Катря, осміліла після двох чарок шампанського, теж пристала до пісні, зразу тихенько, немов сама собі співала, коли ж чоловіки потужними басами заглушили підголоска, взяла раптом першим, дзвінким ї чистим, як бурунець на дні криниці, голосом:

Ой, братіку, сокілоньку,

Ой, братіку, сокілоньку,

Та візьми ж мене на зимоньку.

Від цієї давньої, ущерть налитої смутком пісні, з якою виросло не одне покоління хуторян і не одне покоління пішло на той світ, у жінок бриніли сльози на віях, а чоловіки хмурилися, сумнішали очима й прохмелялися, наче й не пили, а Грицько Байрачанський витав своїм тремтливим тенором високо-превисоко, як одинокий птах попід хмар’ям. Здавалося, не десятки людей співало ту пісню, а одна многогласа душа. Ще вчора Олексій Цурка тинявся в селі побіля клубу п’яненький, шукаючи собі «ворога», щоб одвести душу, а знайшовши (то був колишній бригадир), підходив до хлопчаків і благав першого-ліпшого: «Ванько, піди займи бригадьора, хай він тебе вдаре, йому тику наб’ю».

Ще недавно Параска Жмуркова з піною на губах гризлася з сусідкою Ялосоветою Кравченчихою за межу, як орали на зиму. А сьогодні всі вони плечима до пліч сиділи за столами й співали пісню, знану ще з дитинства, і були схожі на слухняних та поштивих дітей одних батька-матері. Вони то були — і не вони»..

  • Ну, дають! — хапаючись за чуприну, вигукував крізь сміх «корінний донбасівець» і штовхав молодого під бік. Той теж сміявся — не скупо вже й не зверхньо, а щиро по-людськи — і виявилося, що сміх у нього тихий, м’який, як у захопленого хлопчака, а зуби рівні та білі. Він обіймав Катрю за стан, чув під пальцями її гостренький твердий живіт, і приємна хвиля батьківської радості огортала його.

  • Вип’ємо, Катюша? Вдвох. — сказав тихо.

Вона здогадалася, за кого, опустила очі й знову звела їх на нього — глибокі, прекрасні, закохані до нестями,— і кивнула:

  • Я тріньки, бо мені вже не можна, а ти всю.

Їй хотілося обняти зараз і дядька Луку, і музик, і всіх гостей за те, що її коханий став знову такий лагідний і добрий, як у перші дні їхнього знайомства.»

Пісня змінює людей, навіть наречена забуває за свій стан непевності і тривоги. Молодий, який спочатку не викликав симпатії, посміхається — «виявилося, що сміх у нього тихий, м’який, як у захопленого хлопчака». Під час ритуалу виконання давньої української пісні всі присутні мовби перероджуються, повертають істинне своє єство.

  1. та група

1980 року Петро Марусик екранізував оповідання Григора Тютюнника «Оддавали Катрю», створивши короткометражний фільм.

На екрані — дорога до села, якою йде Катерина (Алла Сергій- ко). Вона приїхала до батьків, щоб повідомити, що виходить заміж на Донбасі, де живе і працює, і що ніякого весілля не треба — через день за нею приїде її обранець. Однак батьки хочуть видати заміж свою наймолодшу донечку по-людськи. Батька грає Федір Панасен- ко — надзвичайно переконливий у ролі людини, якій доводиться відривати від серця найдорожче і віддавати в чужі, непевні руки. Він у клопотах про те, щоб не осоромитись перед односельцями й швидко зробити все необхідне для весілля. У стрічці показано буденні клопоти: забити кабанчика, підготувати й накрити стіл. Далі — приїзд на легковій машині жениха з другом і матір’ю, стисло — саме весілля та від’їзд гостей. У фільмі немає головного: зіткнення народної традиції, яку ще зберігають Катрині земляки, й зверхнього та зневажливого ставлення до них приїжджих. А у творі таких моментів кілька. Ось вони:

«Сваха, Клавдія Купріянівна, так пихато склала яскраво-червоні уста, що дехто з хуторян нахилив голову, ховаючи посмішку.

Молодий скривився і щось шепнув Катрі, а та благально подивилася на батька: мовляв, я ж вас просила».

«Тут підвівся дід Лаврін, знавець і пильнувач весільного обряду, махнув рукою, щоб затихли, й сказав, дочекавшись повної тиші:

  • Кхи, а чого це ти, Катре, не перев’язала молодого хусткою? Хіба не хочеш прив’язати його до свого серця?..

  • Правильно! — загелготало жіноцтво.— Оце до ладу!

  • Щось він дуже маніжений. Таке пхе тільки газети читає та в тілівізор дивицця.

Катря повільно встала, висмикнула тоненькими пальцями хустку з-під рукава — нову, шовкову, спрасовану в рівненький квадратик, і лагідно усміхнулася до нареченого. Той підвівся, неохоче підставив руку, немовби для укола».

«Дають хохли! — захоплено сказав до молодого хлопчина, що приїхав разом з ним «Волгою». Голосно сказав, сподіваючись, мабуть, що його за піснею не розчують. Однак Федір Безверхий, який сидів неподалік за родинним столом, таки дочувся, примружив очі й спитав:

  • А ви самі, звиняйте, звідки будете?

  • О, я, папаша, здалеку,— поважливо одказав молодик.— Я з Вінниці. Тобто батьки звідти. А я корінний донбасівець.

  • А-а. То далеко! — реготнув Федір. — Це ж у вас, у Вінниці, кажуть рабий замість рябий?..

  • Та ні, кажу я вам: я корінний донбасівець. То батьки.»

«Катря й Степаниха плакали і раз по раз припадали одна до одної, молодий кривився, як від болю, а Степан, бувши під доброю чаркою, уже вкотре торочив йому:

  • Ти ж, синку, не обиджай Катрі. Вона в нас жила, як ластівка в гніздечку, ні горя, ні нужди не знала, то дивись. Жінкою вона буде тобі золотою — вір батькові.

А ви ж, свахо,— обіймаючи Клавдію Купріянівну та цілуючи її в сухі, напудрені щоки, воркотав Степан,— дивіться там. Якщо не так щось робитиме, підкажіть, навчіть, ну, не обиджайте. Вона ж у нас. — І махнув рукою. — А я вам. Пишіть, чого треба, все приставлю: картоплі, яєць, свіжини. Чого ж, для своїх не пожалію. Все оддам, аби жилося.»

Григір Тютюнник вказує на конфлікт між людиною природною і людиною меркантильною, позбавленою коренів. У фільмі цього немає. Єдиний натяк на конфлікт — сцена без жодного слова, коли мати нареченого (Валентина Зимня), вийшовши з машини, пихато і зверхньо подивилася на селян.

Відповідь на питання знаходимо

в спогадах Лариси Брюховецької

«Після завершення фільму «Оддавали Катрю» його заборонили. З часом про нього забули.. І тільки після смерті Петра Марусика, на вечорі його пам’яті в Будинку кіно, фільм переглянули присутні. І стало зрозуміло, чому режисер не повертався до нього, не бажав показувати глядачам: фільм вихолощений, у ньому відсутній конфлікт, так художньо переконливо і могутньо виписаний Григором Тютюнником. Але навіть у тому покаліченому варіанті видно, що фільм був закроєний як правдивий кінопортрет дійсності, що відповідав суті першоджерела. Про це свідчать акторські роботи, органічність персонажів та середовища дії, вдумливий і несуєтний погляд на сільське життя. Те, що сталося з фільмом, пояснив присутнім Ярослав Ланчак. Керівництво студії змушувало Марусика переробляти завершений ним фільм, але той навідріз відмовився,

не діяли ні поради, ні погрози. Тоді викликали до директора його колегу Ланчака й пояснили: якщо режисер Марусик не здасть у намічений термін «виробничої одиниці» — а здати можна тільки виправивши ідеологічні помилки,— колектив (не окремого фільму, а всієї студії) не одержить премії. Ланчак взявся за ножниці — так з’явився порізаний, покалічений варіант. Петро Марусик після того два роки не розмовляв зі своїм товаришем-однокурсником. Такі операції над твором і над митцем тоді були звичною справою, але цей випадок — особливий. Щойно не стало письменника — й нікому було захистити його твори. Дебютантові ж забракло досвіду, бодай дипломатичного, переконати начальство у благонадійності твору — адже знімав він не щось заборонене, а те, що було надруковане в радянських видавництвах. Однак інстанції, що стежили за дотриманням ідеологічної цнотливості, забороняли все, де згадувалось існування української мови, української душі. А тим більше, якщо ще не зросійщене село центральної України протиставлялось русифікованим і переконаним у власній вищості людям Донбасу (о, яким прозірливим виявився письменник, передбачивши затяжну проблему України незалежної!)».

  1. Оцінка роботи груп, коментар учителя та учнів, доповнення

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Слово вчителя

Григір Тютюнник — талановитий український новеліст XX століття. Як справжній представник цього жанру, він зумів заглянути глибоко в душу людини, розкрити її в найтонших психологічних нюансах, повнокровно відтворити характери своїх сучасників. Письменник опирається на вічні цінності, які здатні наповнити світлом найтемніші закутки людських душ. А от як ми, читачі, сприймаємо персонажів творів письменника, як оцінюємо їх, чому можемо в них навчитися. Про це ви напишете у своєму творі-характеристиці.

  1. Робота над твором-характеристикою персонажа новели

Г. Тютюнника. Самостійна робота учнів на чернетках

Орієнтовний план характеристики

художнього образу-персонажа

  1. Вступ. Місце персонажа в системі образів твору.

  2. Основна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу.

  1. Соціальне і матеріальне становище.

  2. Зовнішній вигляд.

  3. Своєрідність світосприймання і світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок:

а) характер діяльності і основних життєвих поривань;

б) вплив на оточуючих (основна сфера, види і типи дії).

  1. Сфера відчуттів:

а) тип ставлення до оточення;

б) особливості внутрішніх переживань.

  1. Авторське ставлення до персонажа.

  2. Які риси особистості героя проявляються у творі:

а) за допомогою портрета;

б) в авторській характеристиці;

в) через характеристику інших дійових осіб;

г) за допомогою передісторії або біографії;

д) через ланцюг вчинків;

є) у мовній характеристиці;

ж) через «сусідство» з іншими персонажами;

з) через навколишнє оточення.

ІІІ. Висновок. Яка суспільна проблема привела автора до створення цього образу?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Закінчити роботу над твором-характеристикою персонажа новели Г. Тютюнника.

VL ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія «Вільний мікрофон».

Продовжіть речення:

  • Герої Тютюнника вражають мене.

  • Найбільш яскраво риси героя виявилися за допомогою.

  • Найбільш близький мені характер.

УРОК № 122


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   59

Схожі:

Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconГорда самотність Михайла Лермонтова (Життєвий І творчий шлях поета)
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Михайло Лермонтов. Життєвий І творчий шлях
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до
Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях «Арфами, арфами…»,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconБіографічний проект «Микола Вороний. Життєвий І творчий шлях поета»
Мета: ознайомити учнів з життєвим І творчим шляхом М. Вороного; з’ясувати роль поета в національному відродженні українців, його...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconЄвген Маланюк
Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета І поезії. Символічні...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconОлег Ольжич (1907 — 1944) Життєвий І творчий шлях
Син відомого українського поета –символіста, драматурга, перекладача Олександра Олеся


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка