Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка48/59
Дата конвертації11.04.2017
Розмір15.5 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   59

УКРАЇНСЬКА ІСТОРИЧНА ПРОЗА В ЛЕЩАТАХ РАДЯНСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ, ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО ЧИТАЧІВ ТВОРІВ З. ТУЛУБ. ІСТОРИЧНІ ТВОРИ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО, Р. ІВАНИЧУКА, Ю. МУШКЕТИКА, І. БІЛИКА, В. МАЛИКА, В. ЧЕМЕРИСА, Р. ФЕДОРЕВА ТА ІН. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЙОГО ТВОРЧОСТІ

Мета: дати загальну характеристику розвитку української історичної прози в умовах радянської ідеології, познайомити учнів із творами представників історичної романістики — П. Загребельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, І. Білика, В. Малика, В. Чемериса, Р. Федорева, розказати про довгий шлях до читачів творів З. Тулуб; розвивати навички систематизації та узагальнення вивченого, збагачувати словниковий запас учнів, фонові знання, розвивати усне мовлення школярів; виховувати інтерес до історії вітчизняної культури, зацікавити учнів неординарними особистостями українських письменників цього періоду. Обладнання: портрети письменників П. Загребельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, І. Білика, В. Малика, В. Чемериса, Р. Федорева, З. Тулуб та примірники їхніх творів.

Теорія літератури: роман, історичний роман (повторення).

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Характеристика стильових течій в українській прозі 60-90-х років (2-3 відповіді)

  2. Повторення понять теорії літератури:

роман, історичний роман

Роман історичний — побудований на історичному сюжеті, відтворює в художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими.

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ.



МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Слово вчителя



Групи отримали завдання підготувати стисле, змістовне повідомлення у вигляді таблиці з коментарем до неї по одному із запитань. Міні-проект кожної групи є часткою загального, який познайомить нас із загальним розвитком української історичної прози в умовах радянської ідеології, з творами представників історичної романістики — П. Загребельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика,

І. Білика, В. Малика, В. Чемериса, Р. Федорева, розкаже про довгий шлях до читачів творів З. Тулуб.

Група експертів, обраних шляхом жеребкування, буде оцінювати кожний міні-проект. Доповнити інформацію може кожен учень класу і учитель.

Слово представнику першої групи. (Представник групи чіпляє свою таблицю до дошки і коментує її. Поступово дошка заповнюється іншими таблицями, утворюючи загальний проект.)


проекту

Кількість балів

Вимоги до міні-проекту

Змістовність

Стислість

викладу

Відповідність темі

Загальна кількість балів за міні-проект

1













2













3













4













5



















  1. Міні-проект № 1. Українська історична проза ХІХ — поч. ХХІ століть


Представники української історичної прози ХІХ століття, першої половини ХХ ст.

Представники української історичної прози другої половини ХХ — поч. ХХІ ст.

Представники історичної прози української зарубіжжя

П. Куліш, М. Костомаров, І. Нечуй-Левиць- кий, А. Чайковський, А. Кащенко, З. Тулуб, Б. Лепкий, Ю. Косач

І. Білик, М. Вінграновський, Л. Костенко, П. Загребельний, Р. Іваничук, В. Малик, Д. Міщенко, Ю. Мушкетик

Ю. Косач, М. Лазор- ський, Л. Полтава, С. Фостун







  1. Міні-проект № 2. Українська історична проза в лещатах радянської ідеології


Тематика прози

Висвітлення подій Київської Русі в межах канонів, установлених радянською ідеологією

Заборонені теми

Події Руїни, події епохи Івана Мазепи, особистості українських гетьманів І. Мазепи та гетьмана П. Полуботка, тема Хмельниччини

Особливості розвитку

Романне осягнення історичного минулого відбувається всупереч державній політиці

Наслідки державної політики для розвитку української історичної прози

Еміграція (Ю. Косач, М. Лазорський,

Л. Полтава, С. Фостун); репресії (З. Тулуб, В. Гжицький, Г. Хоткевич)







  1. Міні-проект № 3. Життєвий і творчий шлях З. Тулуб


Дата

Подія

28 листопада 1890

У Києві, в сім’ї юриста і відомого на той час російського поета Павла Тулуба народилася дочка Зінаїда

До 1904 року

Провела в м. Брацлав Подільської губ.

(тепер — смт Немирівського р-ну Вінницької обл.) і м. Таганрог (тепер — РФ), куди її батька переводили по службі

1904 рік

Повернення до Києва разом із батьками

1904-1909 рр.

Навчання в Київській жіночій гімназії








Дата

Подія

1913 рік

Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів. Займалась науково- дослідницькою роботою

1919-1921 рр.

З 1926 р. перебувала на творчій роботі

Працювала лектором у частинах Червоної армії

З 1921 р.

Працювала завідувачем літературної частини Київського кінофотокомітету, пізніше служила у відділі Київського міського бюджету

З 1926 р.

На творчій роботі

1937 р.

Заарештована за сфабрикованим звинуваченням у приналежності до «контрреволюційної організації» й засуджена до десятирічного терміну ув’язнення

1937-1939 рр.

Перебування в ярославській в’язниці

1939-1947 рр.

Відбувала покарання на Колимі

3 1947 по 1950 рр.

Була вислана до Джамбульського р-ну Казахської РСР (тепер — Республіка Казахстан), де працювала шкільним бібліотекарем

1950 р.

Отримала новий вирок «за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації» та була заслана на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР

1956 р.

Реабілітована «за відсутністю складу злочину»; повернулася до Києва, де продовжувала літературну діяльність

26 вересня 1964

Померла в Ірпінському будинку творчості; похована в Києві на Байковому кладовищі







Матеріал для вчителя

Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві в сім’ї юриста і відомого на той час російського поета Павла Тулуба.

Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки.

Від 1904 року майбутня письменниця знову в Києві, де 1913 року закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури.

У 1920-х роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету.

1919-1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921-го працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р. — на творчій роботі.

Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. В обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

5 вересня того самого року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного ув’язнення строком на 10 років (із поразкою в політичних правах — на 5 років) і конфіскацією всього приналежного їй майна.

Ув’язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р. — на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв’язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем. 16 травня 1950 р. їй був оголошений новий вирок Особливої наради при міністрі Державної безпеки СРСР: «...за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації зіслати на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР». Отже, друга тяжка покара за старим обвинуваченням.

У липні 1954 р. з настанням у країні політичної відлиги Зінаїда Тулуб звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР: «Судову кару я відбула, і ось уже пішов п’ятий рік, як я томлюся в засланні, серед напівпустельних казахських цілинних земель, без можливості побачитись із близькими, повернутися до улюбленої праці письменниці, застосувати на практиці свої знання історика і створити хороший історичний роман про астронома Джордано Бруно, для якого я ще в 1936-1937 роках встигла зібрати багато цінного і рідкісного матеріалу.

.І як не тяжко буде мені, коли майно конфісковане, знову розпочинати життя, але прошу Вас вернути мене до любимої праці, без якої життя для мене позбавлене радості, всякої мети і сенсу. Я прошу не перегляду справи, а індивідуальної амністії, права повернутися в рідний Київ, знову працювати на любимій ниві. Жити мені залишилося недовго. Невже ж на порозі смерті потрібний цей мій відрив від життя, ця ганьба, така незаслужена і безмежна?!

.Я вірю, що Ви відгукнетеся! Ви — моя остання надія!»

Але К. Є. Ворошилов, який тоді очолював найвищий законодавчий орган країни, жодним словом не відповів письменниці.

Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 року і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

Активну участь у громадській реабілітації письменниці взяли побратими по перу Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда.

У 1947-1955 роках була на засланні в Північному Казахстані. По реабілітації повернулася до Києва.

Померла письменниця 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

2 березня 2013 року у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ) відбулась презентація книги спогадів «Моя жизнь».

Творчість

Літературну діяльність почала російською мовою: перша її повість «На перепутье» була надрукована у журналі «Вестник Европы» (1916).

У літературу входила як поетеса, друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», в журналах «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». 1916 року опублікувала повість «На роздоріжжі», написану російською мовою.

За радянського часу перейшла на українську мову.

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934-1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), у якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку XVII століття за гетьмана Петра Сагайдачного, з типовим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарности» й з неґацією національного. Крім того, роман про життя Тараса Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964), п’єси, сценарії тощо.

Зінаїда Тулуб — автор широкопанорамної дилогії «Людолови» (тт. 1-2, 1934-1937), у якій зображене життя України за часів гетьманування Конашевича-Сагайдачного. 1964 р. побачив світ роман «В степу безкраїм за Уралом» про життя Тараса Шевченка на

засланні. Писала також кіносценарії, п’єси, перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників.

Міні-проект № 4. Життєвий та творчий шлях Павла Загребельного


Дата

Подія

25 серпня 1924 року

У с. Солошине на Полтавщині народився Павло Архипович Загребельний

1941 рік

Закінчивши школу, пішов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Київського артучилища, у серпні цього ж року був поранений

1942 р.

Друге поранення і полон

1945 рік

Робота в радянській воєнній місії в Західній Німеччині

1946-1951 рр.

Навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету

1951 рік

Закінчення університету та початок журналістської діяльності

1957 рік

Видання збірки оповідань «Учитель», повість «Дума про невмирущого»

1958 рік

Вихід друком збірки «Новели морського узбережжя»

1959 рік

Початок роботи над пригодницько-політичною дилогією, видання першого роману «Європа 45»

1961-963 рр.

Робота головним редактором «Літературної газети», вихід другої книги дилогії «Європа. Захід»

1960-1980 рр.

Робота над основною частиною романів, які принесли йому світове визнання: «День для прийдешнього» (1963), «Диво» (1968), «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Розгін» (1976), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан (Сповідь у славі)» (1983) та ін.

1974 рік

Отримання Державної премії ім. Т. Шевченка за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві»

1980 рік

Відзначення Державною премією СРСР роману «Розгін»

1979-1986 рр.

Робота очільником Спілки письменників України, депутатом Верховної Ради СРСР 10-го і 11-го скликань, Верховної Ради УРСР 9-го скликання








Дата

Подія

1980-1990 pp.

Вихід творів: «Південний комфорт» (1984), збірника «Неймовірні оповідання» (1987), «В-ван» (1988), фантастичного роману «Безсмертний Лукас» (1989), «Гола душа» (1992), пригодницької повісті «Ангельська плоть» (1993), «Тисячолітній Миколай» (1994), «Юлія» (1997) та ін.

3 лютого 2009 року

Помер у 84 років після затяжного туберкульозу. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52)

Матеріал для вчителя




ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (рік народження 1924)

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1824 р. у с. Солошине на Полтавщині. 1941 p., щойно закінчивши середню школу, пішов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Київського артучилища, в серпні цього ж року був поранений. Наступного року знову був тяжко поранений, потрапив у полон. 1945 р. П. Загребельний працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. 1946 р. він вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Закінчивши університет 1951 p., розпочав діяльність журналіста. 1957 р. видав збірку оповідань «Учитель», повість «Дума про невмирущого», наступного року — збірку «Новели морського узбережжя». У 1959 р. письменник розпочав пригодницько-політичну дилогію, видавши перший роман «Європа 45». 1961-1963 pp. Загребельний працював головним редактором «Літературної газети», видав другу книгу дилогії «Європа. Захід».

Упродовж 1960-1980 pp. письменник створив основну частину своїх романів, які принесли йому світове визнання: «День для прийдешнього» (1963), «Диво» (1968), «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Розгін» (1976), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан (Сповідь у славі)» (1983) та інші.

Оцінки цих творів були далеко не однозначні: від схвальних до знищувальних, але саме це і засвідчувало, що з’явилися твори небуденні, автор здобув славу одного з найерудованіших письменників свого часу.

1974 р. за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві» П. Загребельний отримав Державну премію ім. Т. Шевченка. 1980 р. твір «Розгін» був відзначений Державною премією СРСР.

П. Загребельний 1979-1986 рр. очолював Спілку письменників України. Був депутатом Верховної Ради СРСР 10-го і 11-го скликань, Верховної Ради УРСР 9-го скликання. Упродовж 1980-1990 рр. письменник видав твори: «Південний комфорт» (1984), збірник «Неймовірні оповідання» (1987), «В-ван» (1988), фантастичний роман «Безсмертний Лукас» (1989), «Гола душа» (1992), пригодницьку повість «Ангельська плоть» (1993), «Тисячолітній Миколай» (1994), «Юлія» (1997) та ін.

Впродовж багатьох років читачі з великим інтересом зустрічали літературно-критичні та літературознавчі виступи Павла Загре- бельного, з нетерпінням очікували його нові твори. П. Загребель- ний власноруч переробляв свої прозові твори на п’єси: «День для прийдешнього» переробив на «Хто за? Хто проти?», а «З погляду вічності» на «І земля скакала мені навстріч», які були поставлені українськими театрами. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. Довженка були зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982). Загребельний є автором збірника статей, есе «Неложними устами» (1981). Основний жанр П. Загребельного — це роман, хоча в його доробку є і новели, і оповідання, і повісті. Проте серед жанрово-стильового розмаїття романістики письменника особливе місце, безперечно, займає історична белетристика.

Роман «Диво» був першим історичним твором П. Загребель- ного.

Слід зазначити, що на сьогодні (значною мірою завдяки сучасній екранізації) більш відомим і популярним твором П. Загребельного є роман «Роксолана», у якому письменник вдається до художнього осмислення реальних історичних подій, розповідаючи про п’ятнадцятирічну Анастасію Лісовську, доньку священика із Рогатина, стала улюбленою дружиною султана, баш-кадуною, а після смерті султана кілька десятиліть керувала безмежною Османською імперією і впливала на життя всієї Європи.

Власне, роман — це історія боротьби нікому не знаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом».

Павло Загребельний сьогодні є одним з найпопулярніших українських письменників, чия творча спадщина приваблює дедалі більше нових читачів. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу, неодноразово екранізувалися. Не всі з них стали непересічним художнім надбанням української прози, але всі активно сприймалися читачем, обговорювалися критикою, тією чи іншою мірою впливали на літературний процес.

  1. Міні-лекція вчителя «Місце П. Загребельного в історії

української літератури. Особливості його художнього стилю»

Перу письменника належать понад 20 книг різної тематики.

Своїм найвагомішим внеском в українську літературу XX століття Павло Загребельний вважав історичні романи: «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан». Письменник був переконаний, що романіст — це філософ, блискучий ерудит, знавець мови і літератури, який вибудовує цілий світ, заселяє його людьми, дає йому закони, творить світ людей, речей, часів.

Павло Загребельний завданням історичного роману вважав формування історичної пам’яті, світоглядні, державотворчі функції, захист моральних та духовних цінностей, сприяння формуванню між народами стосунків, заснованих на людяності та гуманістичних засадах.

П. Загребельний виявив себе новатором в одному з перших своїх романів «День для прийдешнього». У творі була застосована модерна форма центроподійного роману. Події ущільнені в часі, частини книги мають назву «Ранок», «День», «Вечір». Замальовуються картини життя з її суперечностями і змаганнями за допомогою спогадів героїв, внутрішніх та зовнішніх відступів, невласного прямого мовлення, діалогів зі своїм сумлінням тощо. У романі ведеться діалог між читачем і автором про високі моральні критерії поведінки людини.

Новаторством вирізняються і більшість творів, які принесли письменнику світову славу. Створюючи свої романи, письменник намагався дотримувати історичної та художньої правди. Давні часи романіст сприймав крізь призму сучасності, вирішуючи проблеми сьогодення.

Автор використав різноманітні розповідні форми: наратор- усезнавець («Диво»), оповідач від першої особи («Я, Богдан»), наратор-медіум («Роксолана»), який легко проникає у внутрішній віт персонажів.

Основний пафос історичних романів митця — пафос людинолюбства, свободи і правди.

Не менш відомі літературознавчі Загребельного. Серед них особливе місце належить есе («Неложними устами). Сам автор, визначаючи жанр твору, у його перших рядках писав: «Як це назвати? Повість-дослідження? Занадто прозаїчно. Маленький роман? Фантазія на тему однієї трагедії? Претензійне. Коли б я, скажімо, був композитором, то назвав би це сонатою для скрипки й кларнета. На жаль, я не композитор. То як же визначити жанр цієї речі? Не знаю, не знаю». Так чи інакше, твір став черговим пам’ятником видатному митцю ХХ століття — Павлу Тичині.

  1. Міні-проект № 5. Творчість представників історичної романістики — Р. Іваничука, Ю. Мушкетика,

І. Білика, В. Малика та ін.


ПІБ

письмен

Твори

Тематика

Особливості прози

Р. Івани- чук

Збірник оповідань «Прут несе кригу», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Яничари», «Журавлиний крик»

Тема

патріотизму та збереження людської гідності

Пише на основі документального матеріалу. Гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елементів художньої фантастики з правдою факту, науковою достовірністю

І. Білик

«Меч Арея», «Не дратуйте грифонів»

Реконструкція історії народу, осмислення його долі в історичному поступі

Високий патріотичний пафос, спроби захистити історію нашої прабатьківщини від спотворення ідеологічними супротивниками

Ю. Муш- кетик

«Яса», «Жорстоке милосердя», роман «Біла тінь», роман «Суд над Сенекою»

Історичний розвиток держави та роль особистості в ньому. Основний об’єкт дослідження — людина

Пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує різні соціальні верстви населення

В. Малик

«Посол Урус- шайтана, «Фірман султана», «Чорний вершник», «Шовковий шнурок», романи «Князь Кий»), «Чумацький шлях», «Черлені щити» «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім»

Події

далекого

і героїчного

минулого,

розповіді про

народних

звитяжців,

людей

особливого

героїзму

Писав на основі історичних документів, відтворював мову того періоду і народу, про який писав у творі







  1. Оцінювання проектів експертною групою та вчителем

  2. Оцінювання загального проекту учнями класу. Доповнення учнів та вчителя

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ


Заповнення таблиці



Знаю

Хочу дізнатися

Дізнався













VL ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту (тез, плану).

Методичний коментар. Наступний урок проводять у вигляді конкурсу повідомлень. Але завдання отримують не групи, як на попередньому уроці, а окремі учні, ті, хто має бажання взяти участь у конкурсі. Чим більше охочих виступити, тим краще: в учнів буде можливість порівняти різні повідомлення на одну тему і визначити кращі. Заздалегідь обговорюють критерії оцінювання повідомлень. За бажанням, учні отримують індивідуальні консультації від вчителя.

  • Індивідуальні завдання: тема героїзму народу під час Другої світової війни. Повість П. Загребельного «Дума про невмирущого». Загальна характеристика історичної прози П. Загребельного. Історичні романи письменника як правдиві художні документи з минулого нашого народу («Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан.», «Тисячолітній Ми- колай»).

VN. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжити речення:

  • Якось не віриться, що.

  • Я завжди вважав (-а), що .

Я, навпаки, вважав (-а), що.

УРОК № 129




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   59

Схожі:

Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» icon«Празька школа» поетів. Євген Маланюк. Життєвий і творчий шлях. Мотиви творчості. Особливість художнього стилю
Мета: розкрити учням значення творчості поетів «Празької школи» у розвитку національного літературного процесу; ознайомити з біографією...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconГорда самотність Михайла Лермонтова (Життєвий І творчий шлях поета)
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Михайло Лермонтов. Життєвий І творчий шлях
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. Полліанна
Тема уроку: Урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях Елеанор Портер. “Полліанна” – роман – бестселер для дітей
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconУрок №1. Українська література 20 30-х років ХХ ст Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до
Урок №2 павло Тичина найбільший модерніст 20-их років. Життєвий І творчий шлях. Звернення до «вічних» тем у поезіях «Арфами, арфами…»,...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconБіографічний проект «Микола Вороний. Життєвий І творчий шлях поета»
Мета: ознайомити учнів з життєвим І творчим шляхом М. Вороного; з’ясувати роль поета в національному відродженні українців, його...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconЄвген Маланюк
Художнє осмислення трагічної історії України, ностальгічні мотиви, філософічність поезій. Вірші про призначення поета І поезії. Символічні...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи» iconОлег Ольжич (1907 — 1944) Життєвий І творчий шлях
Син відомого українського поета –символіста, драматурга, перекладача Олександра Олеся


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка