Устима якимовича кармалюка



Скачати 71,36 Kb.
Дата конвертації24.09.2017
Розмір71,36 Kb.

230 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

УСТИМА ЯКИМОВИЧА КАРМАЛЮКА



Кармалюк Устим Якимович (1787–1835) — український національний герой, видатний керівник повстанського руху на Поділлі проти національного і соціального гніту першої половини XIX ст.
1. Біографія Устима Яковича Кармалюка

Кармалюк Устим народився 10 березня 1787 року в селі Головчинці Летінского повіту Подільської губернії (нині селі Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в селянській родині.

У віці 17 років був відданий поміщиком на 25-річну службу в царську армію. У 1813 р. дезертирував з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам'янці-Подільському та повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого був направлений до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік з-під варти.

У 1814 р. році очолив повстання селян проти російської адміністрації і дворянства, що вибухнуло в Літинському, Летичівському і Ольгопольського повітах. У 1817 році Кармелюк був схоплений жандармами і засуджений до смертної кари. В останній момент кара була замінена на 25 ударів батогом і 10 років каторжних робіт у Сибіру. Однак під час пересилки Кармелюку вдалося втекти з Вятского етапного табору.

Повернувшись на Поділля, продовжив боротьбу, поки знову не був схоплений під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, під час слідства видав себе за костромського солдата. Після ув'язнення в Кам'янець-подільської фортеці Кармелюк разом з іншими ув'язненими організував свою четверту втечу. При спробі до втечі був поранений, потім схоплений і прикутий до кам'яного стовпа у вежі Юлія II (Папській, пізніше названої Кармелюковою).

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батогом, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Наступні два роки Кармелюк разом з іншими каторжанами провів в пішому конвоювання в Тобольськ. У 1825 р. з Тобольської каторжної в'язниці переведений в Ялуторовськ. Незабаром він знову втік, але був схоплений і засуджений до ще більш суворих умов утримання. Наступна втеча — один з найзнаменитіших задокументованих випадків.

Восени, під час нічної бурі, Кармелюк виламав грати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довгий канат. До кінця каната прив'язав камінь і перекинув його через тюремний частокіл. За допомогою цього підвісного моста прямо з вікна за огорожу один за одним бігли всі полонені — до ранку камера була порожня.

У 1828 р. знову був схоплений і відправлений до Сибіру на Боровлянський склодувний завод в Тобольської губернії. Потім знову втеча, а в 1830 р. — черговий арешт. Через 2 роки Кармелюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в'язниці.

У 1830–1835 рр. селянський рух під керівництвом Кармелюка охопив усе Поділля, сусідні з ним райони Бессарабії та Київщини. У повстанні брали участь близько 20 000 чоловік. Протягом 23 років боротьби селянські загони Кармелюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі садиби. Захоплені у поміщиків гроші та цінності віддавали селянським біднякам. В повстанському русі брали участь не тільки українці, а й поляки та євреї. Довгі роки соратниками Кармелюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр та Василь Добровольський, а так само поляки Ян і Олександр Глембоцької, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький. Жоден з них на допитах і очних ставках не зрадив Кармелюка, за що деякі з них були страчені, а інші вислані в Сибір.

Для боротьби з повстанцями російський уряд у листопаді 1833 р. створило т.н. Галузинецьку комісію. У 1835 р. році Кармелюк був убитий із засідки шляхтичем Рутковським, за переказами — не кулею, а ґудзиком срібним. З метою залякування непокірних селян розтерзане тіло Кармелюка ще довго возили по містах і селах. Поховали його в Летичеві, де пізніше, в 1974 році був встановлений 5-метровий пам'ятник. Допитавши 2700 осіб, урядова комісія постановила, що Кармелюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців.

В Головчинцях резонанс судової справи Кармелюка був настільки великий, що вся його численна рідня була змушена щоб уникнути репресій відмовитися від свого прізвища. Переважна більшість родичів взяли собі прізвище Карман: такою була кличка соратників Устима. Після 1955 р., коли село було перейменовано в Кармалюкове, почався зворотний процес зміни прізвищ. Майже всі Кармани знову побажали стати Кармелюка.

До наших часів дійшла лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна, відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі. За словами свідків і очевидців, Кармелюк був не дуже високого зросту, але широкоплечий, надзвичайно сильний, і відрізнявся неабияким розумом.

Феномен Кармелюка відобразили в своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучер та інші. Харківський композитор Валентин Костенко — автор опери «Кармелюк». Усні народні легенди про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко (останній назвав його «славним лицарем»). Також Кармелюку іноді приписують авторство низки українських народних пісень.
2. Устим Кармалюк – подільський месник за кривди народні

На Поділлі, і Вінниччині зокрема, постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в національній пам’яті українців. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.

За Сибіром сонце сходить...

Хлопці, не зівайте,

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте

З української народної пісні
Устим Кармалюк (Кармелюк) за своїм значенням стоїть в одному ряду із Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Олексою Довбушем. Іменем цього безкомпромісного героя і захисника українського народу від національного і соціального гноблення названі на Поділлі долини, яри, криниці, ліси, гори і печери – місця його повстанської слави. Україно ненависники і невігласи називають його звичайним грабіжником і розбійником, так як зазвичай окупанти називали гайдамаків – борців за волю свого народу. Натомість, українці оспівали його у народних піснях, легендах, переказах, про нього написано чимало художніх творів, йому присвячені славнозвісні народні пісні: «За Сибіром сонце сходить», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш». Геній Української нації Тарас Шевченко у своєму щоденнику називав Кармалюка «cлавним лицарем».

Національно-визвольний рух у 1813–1835 рр. на Поділлі, який очолив Устим Кармалюк проти московських, польських і жидівський панів, спростовує тезу про відсутність повстанського руху українців після гайдамаччини, про інертність українських селян. На прикладі діяльності Кармалюка ми насправді маємо докази того, що повстанська боротьба українців проти іноземних окупантів ніколи не припинялася, маючи різноманітні свої форми і вияви, і ставши яскравим вибухом народного гніву проти кріпацтва, соціального і національного визиску. Героїзм Кармалюка і його побратимів підтверджує відомий подільський краєзнавець, дослідник його життєдіяльності Володимир Вовкодав, що зібрав по крупинці народні спогади і історичні факти про подільського месника. Саме завдяки йому родинне село отамана Головчинці перейменоване в Кармалюкове, в селі засновано музей ім. Кармалюка, встановлено пам’ятник.

Популярність отамана зростає, до нього приєднуються усе нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують. У цей час родина Кармалюка, його дружина Марія і діти піддаються репресіям та гонінням. Як відомо, у Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька. Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю, друга дружина, відома як Марія Щерба, від шлюбу з якою у нього було троє синів: Остап, Іван і Тарас.Подоляни можуть дійсно пишатися тим, що їхнім земляком і оборонцем у часи найбільшого занепаду Української нації був невтомний герой і безкомпромісний борець за волю і долю свого народу, улюбленець українського селянства, герой Вінниччини – Устим Кармалюк. Його жертовна і безоглядна боротьба проти окупантів і зрадників свого народу може бути прикладом до наслідування сучасним поколінням українських націоналістів, які можуть підтвердити любов і вірність Україні тільки рішучим чином.
3. Цікаве про Устима Кармелюка


  • Він до тремтіння у руках ненавидів звичайних злодіїв і розбійників, і коли йому вдавалося зловити їх, серйозно карав;

  • після смерті тіло Устима Кармелюка ще довго возили по селах, щоб залякати селян;

  • поховавши Кармелюка, урядова комісія допитала 2700 чоловік, після чого встановила, що Устимові вдалося підняти на боротьбу понад 20 тисяч осіб;

  • резонанс від «кармелюкової» справи був настільки великий, що вся його рідня, яка налічувала кілька десятків людей, просто змушена була змінити власне прізвище, щоб не потрапити під репресії. Велика частина з них взяла прізвище Карман. Раніше «Карманом» називали одного з найближчих соратників Кармелюка;

  • після 1955 року, коли село, в якому проживала рідня Устима, було перейменовано в Кармелюкове, почався зворотний процес, і переважна кількість родичів Кармелюка повернули собі прізвище знаменитого предка.


4. Устим Кармалюк — керівник боротьби покріпачених селян проти поміщиків

Слава Кармалюка гриміла не тільки по всій Україні, а й за її межами. Інакше і не могло бути, адже Устим Кармалюк боровся проти кріпацтва, проти панів-кріпосників. За цей час його чотири рази ловили, катували, судили і засилали до Сибіру. Однак розумний, сміливий, винахідливий Кармалюк щоразу втікав з тюрми та каторги і знову очолював народних месників. Пани боялися й ненавиділи повстанців, а кріпаки сподівались, що народні месники визволять їх із неволі.

Ще за життя Кармалюка народ складав про нього пісні й легенди. З численних народних пісень про відважного керівника повстанців найбільш поширена «Пісня про Устима Кармалюка». У цій пісні в художній формі зображуються справжні події. Пісня будується у формі розповіді власне Кармалюка, який говорить про мету своєї справи:

Зовуть мене розбійником,

Що людей вбиваю, —

Я багатих убиваю,

Бідних награждаю.

Розуміючи долю кріпаків, Устим Кармалюк не просто їм співчуває, а обирає активну боротьбу проти цієї несправедливості: Убогому, нещасному —

Тяжкая робота,

А ще гіршая неправда —

Вічная скорбота.

Народний месник розуміє, що народ довіряє йому і тому із впевненістю піднімається на боротьбу: Хлопці, не зівайте:

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

«Пісня про Устима Кармалюка» доводить, що український народ цінує справу відважного і непримиренного борця зі злом.
5. Увічнення пам'яті Устима Кармелюка

- В Івано-Франківську, Хмільнику, Чернівцях, Києві, Стрию, Волочиську і Смілому є вулиці, названі на честь Устима Кармелюка;

- на честь Устима Кармелюка названо два населених пункти: село Кармалюкове у Жмеринському районі Вінницької області та село Кармалюківка у Балтському районі Одеської області;

- Устиму Кармелюку присвячено три однойменних фільми, які були зняті у 1931, 1938 і 1986 роках відповідно;



- у місті Літині Вінницької області працює музей імені Кармелюка;

- у 1979 році на могилі Устима Кармелюка був встановлений 5-метровий пам'ятник.
Каталог: Files -> downloadcenter
downloadcenter -> Наталія звольська
downloadcenter -> Перекази І легенди Звягельщини
downloadcenter -> Уроках читання. Презентація творчих знахідок учителів молодших класів. Тема уроку: Літературні казки про тварин. Іван Франко «Лисичка і Журавель»
downloadcenter -> Методичні рекомендації до проведення заходів оформлення експозицій книжково-журнальних виставок Тема бесіди для учнів старших класів
downloadcenter -> До Антології увійшли поетичні та прозові твори письменників міста Катеринослава – Січеслава – Дніпропетровська, написані для дітей І про дітей, для юнацтва І про юнацтво за період 1883-2012 рр
downloadcenter -> Сценарій за іншими джерелами Методичні рекомендації до проведення заходів


Поділіться з Вашими друзьями:



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка