В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]



Сторінка11/40
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.88 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   40
Розділ 10

Після доповіді, ерудитної, але недоладної, загаченої цитатами, грецькими, латинськими, англійськими й німецькими, дещо суперечної, що в ній Комаха не згоджувався з думками попередніх дослідників, а опоненти, які брали участь у дискусії, не згодилися з думками, висловленими Комахою, він збирався, як завжди, непомітно втекти. Та на цей раз йому не пощастило цього зробити: Корвин уважно за ним стежив. Він твердо пам'ятав наказ Вер познайомити їх з Комахою і, як тільки помітив, що Комаха десь повіявся, він прожогом кинувся за ним і наздогнав при виході.

– Почекайте но, Василю Хрисанфовичу! В мене до вас є маленька справа.

Комаха був незадоволений з того, що його затримують, але спинився. Він подивився на гострий, як у Гоголя, ніс Корвина, на його тонкі губи, на його темні кістляві пальці, щось хотів сказати, але забув і не сказав нічого.

Корвин узяв Комаху за талію.

– Я хотів вам запропонувати, докторе, піти з маленькою компанією до каварні випити чашку кави.

Слова Корвина не дійшли до свідомости Комахи. З Комахою іноді траплялися такі чудні переходи у становище цілковитої відсутности.

Комаха не відповів нічого. Він не чув. Він був відсутній.

Корвин потрусив Комаху за руку:

– Прокиньтесь, докторе. Я кажу вам: ходімте до каварні пити каву.

– Я? Каву? Що? Яку каву! Ага, каву. Ні!

Комаха одвернувся вбік, насумрився й надув губи. Мистецтво впертости – нелегке мистецтво, але Комаха досконало володів цим витонченим мистецтвом примхуватої насумрености.

Він мовчав. Корвин благав, прохав, настоював, запевняв. Будь що будь він намагався переламати Комашину впертість.

Комасі довгі й настирливі умовляння Корвина здалися цілком безпідставними й необґрунтованими. Він вирішив поставити справу на суто формальний ґрунт.

– Насамперед, – сказав Комаха, нахиляючи до Корвина свою велику в тяжких окулярах голову й витягнувши вперед товстий, порослий рудуватим волоссям палець, – насамперед, ви мене не попереджали. Я абсолютно досі нічого не знав, що ви мені сьогодні збираєтеся запропонувати йти після доповіді пити каву. Ви знаєте, Корвине, я не люблю жадних несподіванок.

Комаха з докором подивився на Корвина, на його візитку, портфель і, подумавши: – «Порожня, прикра й несерйозна людина! До того ж обридлива!», – розвинув свою арґументацію далі:

– Після доповіді, – сказав Комаха, – я маю намір іти додому й лягти спати. Знов, повторюю, зі мною ані ви, ані хто інший не вмовлявся заздалегідь, і я нікому нічого не обіцяв. Я прочитав доповідь, я виконав свій обов'язок перед громадянством, зробив, що мусів зробити, і, отже, не бачу жадних підстав, щоб мене ще чимось турбували абож іще вимагали чогось від мене.

Комаха оперував арґументами, які здавались йому бездоганними в своїй логічній довершеності. Тріюмфуючи, він повторив:

– Щоб ще чогось вимагали…

На жарти можна відповісти жартами, але кожна відповідь на ці смішні безглуздості, на цю марудну нісенітницю бриніла б знущанням зі здорового глузду. Дарма що Корвин добре знав свого приятеля, але й досі, після довголітнього знайомства, звички Серафікуса логічно обґрунтовувати яку небудь плутану нісенітницю продовжували дратувати його. Розмовляти з Комахою – сердитись. Корвин розсердився.

– Василю Хрисанфовичу! Вимагати? Ніхто ж од вас не вимагає! Вас просять! Вам пропонують! Справі випити в каварні чашку кави ви надаєте значення всесвітньої події, ніби вас профделеґатом вибирають абож на якихось зборах головувати примушують. Ви ж, кінець кінцем, людина, а не чорт зна що!

Комаха хмуро мурмотів. Він спробував був піти геть, але Корвин став перед дверима й не пускав його. Коли б не Вер, Корвин давно кинув би цю прикру розмову, що тільки дратувала його. Та, перемагаючи почуття, він лагідно й спокійно повторив:

– Ми тільки просимо вас! Я прошу, Вер просить!

Комаха схопився:

– Яка Вер? Я жадної Вер не знаю!

– Вер! Вер Ельснер! Чудова незрівняна жінка. Вона вже давно, Серафікусе, хотіла з вами зазнайомитись, а після сьогоднішньої вашої доповіді особливо настоює.

Улесливий натяк, що його доповідь могла сподобатися вродливій жінці, не справив, однак, на Комаху жадного враження. Комаха лишався впертим і невблаганним. Він відповів:

– Я її не знаю.

– Що ж з того!.. Я вас познайомлю!

Розмова була досить таки довга, нудна і, головне, безплідна. Комаха явно нудився. Він одвернувся од Корвина і з жалем дивився на вихідні двері.

На відповідь він кинув Корвинові своє звичайне:

– Ні з ким я не хочу знайомитись. Я ні з ким і не знайомлюсь ніколи. Мені не треба цього.

Він ще раз зробив спробу пройти, але Корвин твердо стояв у дверях, заважаючи йому пройти. Комаха почав його благати:

– Пустіть, Корвине. Я ж таки справді не можу. Слово чести, не можу. Ви попросіть пробачення у вашої знайомої. Візьміть на увагу, що я ніколи не був у цій каварні.

– Ну, то будете! – Корвин не витримав і вибухнув обуренням: – Ну й марудна ж ви людина, Комахо, коли б ви тільки знали.

Комаха почув свою провину. Йому стало соромно й ніяково. Він був ладен зробити все, що просить у нього Корвин, але… Він зідхнув.

– Ви ж знаєте, Корвине, що я ніде не буваю, ані в театрі, ані в каварнях. Я не вмію. Я зовсім не певен, що з того вийде і чим це все може закінчитись… я…

Комаха ніби навмисне підшукував арґументи, що їхня химерність дорівнювалась би їх недоречності.

– Ви, Корвине, – говорив він, – візьміть на увагу – ну, що я робитиму в цій каварні? Коли б я захтів випити кави, я міг би напитися вдома. Мені завжди аж надто неприємно бувати на людях. На стільці я сиджу, ніби на голках. Мені ввесь час здається, що всі дивляться на мене. В каварні я боюсь поворухнутись, я не ворушусь, щоб не перекинути склянки або не розбити тарілочки, але кінчаю я, звичайно, тим, що розіб'ю щось, зачеплю, десь перекину стільця, комусь наступлю на ногу. Замість вийти з залі просто на вулицю, я потраплю на кухню. Хтонебудь із службовців, приховуючи посмішку, візьме мене під руку й проведе з залі до вихідних дверей, і, йдучи зі мною, питатиме мене, чи пам'ятаю я своє прізвище й свою адресу та чи уявляю собі, в який бік мені треба йти.

Комаха зідхнув.

– Познайомитися з жінкою?! – казав він далі. – Вам це легко сказати, вам це байдуже, а мені розмова з жінкою порушить рівновагу на три дні. Я не переношу розмовляти з жінками. Мені зовсім не легко зібрати всього себе у щось ціле, єдине. З великими труднощами я примудряюсь улаштувати з себе бодай хоч подібність на щось стале й тверде. Отже, я ретельно намагаюсь уникати всього того, що може мене вибити з колії.

– Ні, мені краще, – закінчив Комаха, – йти зараз додому. До того ж і не рано вже, мабуть, вже одинадцята година, а я в цей час лягаю спати.

Та Корвин настоював, і Комасі не лишалось нічого іншого, як згодитись.

На кожній плитці підлоги в каварні, куди його примушував іти Корвин, Комаха вже читав написа з Дантового пекла: Lacsiate ogni speranza – Згасіть вогні сподіванки, входячи!

В каварні було повно. За столиками сиділи дівчатка й жінки з підфарбованими карміном губами, та підведеними, ніби глибокозапалими, очима. Молоді люди з акуратними проділами в зігнутій позі скептичних Мефістофелів через соломинку тягли різні аперитиви. Од хаосу звуків ресторанної музики, од багатьох голосів, совання стільців, брязкоту склянок у залі стояв безперервний одноманітний жовтуватий гармидер.

На розмальованих стінах каварні кривлялись різнобарвні арлекіни, нудьгували білі П'єро і загадково журні в чорних масках кокетували льорнетом рожеві Кольомбіни. Гладкий султан у зеленому халаті сидів на темночервоному перському килимі, підібгавши під себе ноги. Маненьке арапча подавало йому золоте блюдо з перловим намистом, напівгола одаліска, витягнувши біля фонтану своє струнке тіло, не зводила очей з райдужної пави. Великі пишні віяла з блакитно сірих струсевих пер на тлі гарячожовтого вечірнього неба здавались блакитними з невідомої країни птахами.

Між столиками каварні ходили якісь невизначені підозрілі особи: юнаки в пальтах з підведеними комірами і з зеленими виснаженими обличчями дідів та діди в довгих чорних сурдутах пасторів з рожевими обличчями юнаків. І ті, й ті мали вигляд театральних убивць із непершорядної сцени. Вони нахилялись до вуха тих, що сиділи за столиками, і пошепки пропонували кокаїн і морфій.

Вер уже чекала в каварні на Корвина.

Висока на зріст, струнка, може, навіть не тільки струнка, а й сухорлява, з пласкими, згідно з модою, грудями, з засмаленим вузьким обличчям і вузькими засмаленими плечима, – елеґантна, гостра на язик, дотепна, тонка, розбещена, Вер була більше приваблива, ніж вродлива.

Помітивши Корвина, що за ним ішов масивний в приплюснутому капелюсі і в демісезонці з наставленим коміром Комаха, Вер помахала привітно рукою.

Корвин познайомив присутніх:

– Це – Вер, а це – Василь Хрисанфович Комаха. Його лекцію ми з вами, Вер, мали приємність вислухати. Комаха – серафічний у своїх умоглядностях мислитель, отже, ми, його приятелі, звичайно звемо його Доктором Серафікусом. Він, сподіваюсь, не заперечуватиме, коли й ви, Вер, зватимете його так само.

Простягаючи Комасі руку, Вер сказала:

– Мені дуже приємно познайомитися з вами, докторе.

Комаха не відчував особливої приємности від цього знайомства і, не знаючи, що йому сказати, не сказав нічого.

Розмовляти з Комахою було важко. Він не звик бувати серед людей, і те, що для інших бриніло як загальновивчена фраза, що передбачає загальновідому формулу відповіді, те примушувало Комаху напружено й довго думати. А він не хотів думати, бо взагалі не хотів іти, знайомитись, розмовляти. Ніяковість, поєднана з відлюдкуватою нехіттю говорити, не сприяла тому, щоб із Серафікуса вийшов приємний співрозмовник. Вер похвалила доповідь.

– Ваша доповідь справила на мене враження. Я не казатиму вже про ерудицію, вона імпонує, але ваші думки нові й свіжі. Мій батько, коли б він був присутній на вашій доповіді, не згодився б з вами і з вашою критикою Фрейзерового тлумачення «Казки про двох братів», бо він і досі лишається прихильником Фрейзера, Тейлора й Морґана, як і тридцять років тому, коли він вивчав своїх ґольдів на Амурі, але я вас підтримуватиму проти мого батька. Я захоплена вашою доповіддю.

Комаха почув, що його нога торкається ноги Вер. Щоб не турбувати своєї сусідки, він одсунув свого стільця й підібрав ноги під стілець.

Похвала на Комаху справила прикре враження. Ця молода й гарна жінка захоплена його доповіддю!.. Що з того?! Навіщо говорити про очевисті істини?

Не зважаючи на все своє вміння поводитися з людьми, Вер не зуміла знайти відповідного тону. З усіх помилок, що їх вона припустила за той вечір, це була чи не найбільша: Комаха не терпів, щоб його хвалили. Що таке похвала? У кращому разі це непотрібне підкреслення безперечного, в гіршому – це зайвий доказ, що з приводу тебе думки розійшлися, про тебе хтось висловлювався зневажливо і тебе слід підтримати похвалою, підбадьорити, бо тебе лає більшість.

Не помічаючи, що Комаха нудиться й хмуриться, Вер казала далі:

– У вас є своєрідний стиль! Свій стиль – це завжди grand art! Чи не так?

Комаха насумрився остаточно. На запитання, звернене до нього, він не відповів нічого.

Навіщо він згодився йти до каварні? Замість спати дома, він мусить слухати претенсійне верзіння жінки, може й вродливої, але надто балакучої й наївної. Він з нудьгою думав, що взавтра на ранок у нього болітиме голова і він, прокинувшись, як звичайно, о 6 ій, не виспиться. Можливість лягти своєчасно й виспатись Серафікус цінував більше від розмови з вродливою жінкою.

Шукаючи порятунку, Серафікус з одчаєм подивився на Корвина. Той поволі пив чорну каву, вимазуючи руки в липкій рожевості рахатлукуму. Витягши з портфеля папери і розклавши на столику, Корвин робив помітки. Він не втручався в розмову і не проявляв жадного наміру допомогти Комасі.

Вер перейшла до запитань.

– Ви одружені? У вас є дружина?

– Ні, в мене є дівчина.

З наголосом на кожному слові Вер повторює:

– У вас є дівчина? Так!..

Повторені й підкреслені слова бриніли двозначним натяком.

Комаха густо червоніє. Він спростовує двозначну інтонацію фрази, що накидає йому моральну зіпсованість.

– Ні! Їй п'ять років!

– Ваша дочка?

– Я нежонатий!

Вер вирішує:

– Ви були одружені? Ви розвелись!..

Комаха обурений з припущення, що в нього може бути дівчина, жінка, діти. Він відповідає, розглядаючи написа на ложечці: «Украдено в каварні».

– Я ж вам кажу, що я нежонатий. Я не розводився. Дівчина це Ірця. Я – сам!

– Як? За наших часів ви ще й досі нежонаті, не розводилися й не були одружені? Мені багато говорив про вас Корвин, але я не дуже покладалась на його слова. Я спочатку не зрозуміла, про яку дівчину ви говорите. Я чула про Ірцю. Ви її любите?

Ложечка, що її крутив у руках Комаха, раптом падає, дзвякає об столик, зривається і губиться десь на підлозі між стільцями. Комаха лізе під столик, мацає руками на підлозі і десь із пітьми знизу глухим голосом відповідає:

– А так, я її люблю!

Коли Комаха підводиться з підлоги і сконфужено кладе ложечку коло себе, Вер стріває його насмішкуватим запитанням:

– Таким чином, кохання до п'ятилітньої дівчинки?

З викликом вона дивиться на Комаху, оглядаючи

його від великих його пальців до м'якого білого волосся й масивного підборіддя, з явним бажанням примусити його почервоніти. Комаха почуває, що нога Вер знов торкається його ноги, і він знову одсувається од сусідки й ховає свої великі ноги під стілець. Він сидить, не підводячи голови. Він почуває на собі погляд Вер. І кінчики вух починають у нього палати.

– Ви дивна людина, докторе! Але чому, власне, ви досі не одружені? Що це – жонофобія?

Комаха розсердився. Розсердившись, відповів. Йому треба було розсердитись, щоб перемогти свою сором'язливість і зробитись рішучим. Він подивився в вічі Вер. Він змінив тон. Він зробився іншим. Він сказав:

– Чому? Ви питаєте, чому я не одружений, чому в мене немає жінки, що була б завжди й скрізь зі мною, щоб ділила зі мною моє я й була така, як ви?

Вер здригнулася й відповіла:

– Так!

– Ви бачите: я злиденний і ніщо! Що я можу віддати, коли в мене нема нічого?



Вер посміхнулась. Серафікус, що досі мовчав і соромився, тепер юродствував. Може, він знущався?..

– Що я можу дати жінці? Вроду? Добрість? Багатство? У мене нема нічого, окрім ілюзій нездійснених досягнень. Кому потрібні ці ілюзії? Одружитись чи покохати – це для чоловіка, як і для жінки, значить завагітніти, понести в собі іншого абож іншу, жити не тільки собою, але й іншим. Я ж надто слабкий, щоб витримати тягар себе самого. Я відчуваю часто, що це надто важка для мене ноша, і я надриваюсь. Понести ще іншого? Я не витримаю…

Вер оглянула масивні руки доктора, що розкришували на тарілці кекс, здивовані, наївні, за склом складних окулярів очі, зігнутий лоб. Прислухалась до його слів про ілюзії, й вії її затремтіли.

Серафікус казав далі:

– Крім того, я не можу згодитись з тим, що повелося серед людства: чоловіки звикли, що вони беруть жінок, і жінки звикли, що їх беруть. Я надто поважаю себе, жінку й своє почуття, щоб зневажати жінок таким поводженням з ними!

– Ви не шанолюбні!

– Навпаки! Я не прагну бути чимсь – тим абож тим мистцем, музикою, Мохаммедом абож Ґете. Я хочу бути всім людством і тому задовольняюсь тим, що я єсть я. Я не хочу мати тієї жінки абож тієї. Я хочу всіх. Чи не мушу я себе вважати втішеним, що я не маю жадної?

Вер повторила своє запитання:

– Чому ви не одружені?

Вер була вперта в своїх питаннях, як доля. Жінка – це доля.

– Я про це казав колись Корвинові – у мене єсть бажання зробитися старцем, злидарем. Якось, блукаючи околицями міста, я натрапив на одну хижку, малу, напівзруйновану, врослу в землю. Я мрію про таке для себе майбутнє: сидіти на вулиці, скинувши шапку, й на дощечці виписані всі мої титули: приват доцент, доктор, список моїх наукових праць…

Корвин, що досі не втручався в розмову, не витримав:

– Киньте, докторе! Слово чести, коли ви таке говорите, це мене дратує! Я вам ніколи не дам ні гроша!

Серафікус розсміявся:

– Я загострюю, Корвине! Просто, я проти культу героїв, культу добірних. Я хочу бути добірним, але як усі.

– Та все таки, – настоювала Вер, – чому ви не одружені?

– Не можна бути святим і мати дружину!

– Ви святий? Це ж весело!

– Ви сумнівались?

– Я й думки не мала!

– Даремно! Ви ж назвали мене серафічним! Вам казали про мене. Хіба вам розповідали про мене інакше? Жорж Дюамель зробив спробу змалювати святого за наших часів. Йому не пощастило зробити це. Невже ж ви не вірите в мою серафічність?

Вер сперлась ліктями на стіл і підперла долонями підборіддя: темна квітка обличчя в рожево жовтих пелюстках тонких і довгих пальців. Вона повторила:

– І все таки?

– Я майже відповів! Я усвідомив в собі серафічну довершеність себе. Коли людина почуває себе неповною, вона шукає собі жінку, одну, дві, три абож тисячу й три. Жінка або жінки повинні врівноважити цю неповноту його, вщерть, назавжди. Я ніхто, але я хочу бути людством. І тому моєю сповненістю хай буде моя відсутність.

Комаха пишався з самоти. Свою кабінетну замкненість серед книжок, у кімнаті, з примітками, він зводив на ступінь філософічної теорії. Він виправдовував свою одірваність працею. Прапор праці він підносив як гасло своєї книжкової ізольованости. Він проповідував своєрідний донжуанізм навпаки.

– Як Дон Жуан. Дон Жуан прагнув мати всіх жінок усього світу. Його спалило це бажання. Може, воно спалить і мене – це бажання мати всіх і зректися будь якої… Але коли все ж не можна на світі жити без кохання до якоїсь теплої рожевої маленької жінки, то я кохаю Ірцю. Вона кохає мене. Хіба ж цього мало?

Доктор Серафікус замовк. Він знов заглибився в свою мовчазну похмурість. Нагнувши велику голову, він не дивився ні на кого. Його обличчя здавалось машкарою, у глибоких зморшках, з виснаженою утомою нудьги, ніби в світі не лишилося вже нічого, щоб наситити бажання, якого не бажаєш.

Коли Корвин запропонував випити ще чашечку кави, Серафікус відмовився руба і рішуче заявив, що йому конче пора спати, що в таку годину від зовсім не звик пити кави.

Виходячи, він прошепотів Корвинові на вухо з докором:

– І треба було вам знайомити мене з жінками. Така недоречна жінка!






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   40

Схожі:

В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconВіктор петров доктор Серафікус
Зміна білявих струмків в абстрактних арабесках тіней розбиває увагу своєю безпредметністю. Перебіг тіней, падіння бризок, плюскіт...
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconУрок цікавим? З досвіду роботи вчителя української мови та літератури Тофан А. В
На запитання: «Без чого немає школи?» відповідають по-різному: без директора, без вчителів, без учнів. На моє переконання, найбільш...
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconЛітература рідного краю література без традицій – храм без фундаменту; без пошанування
Катерина Перелісна. Три правди. Молитва. Колядка. Щедрик. Христос воскрес! Писанка
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconДжеймс А. Девідс, доктор юридичних наук, доктор філософії Коротка Біографія

В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconАнатолій Іваницький
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconАнатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconІ-19 Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії / Ана­толій Іваницький. Вінниця : Нова Книга, 2014. 356 с. іл., фото
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconРоман «Дон Кіхот» пародія на лицарські романи І трагікомічний епос іспанського життя
Тема: Роман «Дон Кіхот» – пародія на лицарські романи І трагікомічний епос іспанського життя
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
В. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи] iconРобота над міні-проектом з природознавства у 5 класі «Професія дощового черв’яка»
Мета: ознайомитись із зовнішньою будовою та способом життя дощових черв’яків, їх значенні у підвищенні родючості ґрунту, розвивати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка