В. Горовий Редакційна колегія



Сторінка10/12
Дата конвертації15.03.2018
Розмір1.11 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

ПРАВО: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

О. Єфімов, адвокат

Протиправні дії контролюючих органів: чи потрібно їх доказувати?



Нормативна база:

Податковий кодекс України від 02.10.2010 р. № 2755-VI; Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV; Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV; Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV; Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI


Відповідно до ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Тобто законодавчо встановлені межі поведінки органів державної влади та їх посадових осіб поділять їхні дії на правомірні (такі, що перебувають у межах норм права) та протиправні (або неправомірні, тобто такі, що виходять за межі норм права). Вчинення правомірних дій посадовими особами органів державної влади означає, що вони не порушують зазначену ст. 19 Конституції України. Вчинення ж протиправних дій означає, що в даному випадку правопорядок порушено і мають настати певні юридичні наслідки. І вони мають бути негативними для правопорушника.

Слід зважити на те, що для посадових осіб органів державної влади протиправними вважаються як дії, що прямо суперечать нормам законодавства, так і дії, що нормами законодавства не передбачені. Адже відповідно до наведеної ст. 19 Конституції України правомірними для них є лише ті дії, які прямо вказані в законі як дозволені посадовим особам. Наприклад, відповідно до пп. 20.1.1. ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право «запрошувати платників податків, зборів, платежів або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів, платежів, дотримання вимог іншого законодавства, у тому числі законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи». При цьому «письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)». Отже, поведінка працівника податкового органу, який надсилає вказане запрошення у вказаний строк до такої «зустрічі» з платником податків, дотримуючись при цьому зазначених вище вимог закону, є правомірною. Якщо ж працівник податкового органу в телефонному режимі «просить» надати письмове пояснення з того чи іншого питання (наприклад, чому на підприємстві платника податку не піднімали зарплату протягом останніх двох місяців), то такий податківець вчиняє протиправну дію.



Яка дія є протиправною?

Для відповіді на це запитання слід визначитися з тим, що є правомірною дією. Тоді зрозуміло, що інші дії є протиправними.

Оскільки людина є істотою суспільною, то її поведінка може визнаватися правомірною чи протиправною лише у тому випадку, коли вона полягає у вчиненні дій стосовно інших членів суспільства. Не буде носити ознак правомірності чи протиправності поведінка Робінзона Крузо на безлюдному острові лише тому, що там не виникають правовідносини.

Правовідносини – це відносини, що виникають у суспільстві між особами, що є суб’єктами цих відносин, та врегульовані нормами права. Іншими словами, відносини між фізичними та юридичними особами, стосовно яких законом встановлено певне правило поведінки, є правовідносинами. При цьому якщо дія тієї чи іншої особи не суперечить таким правилам поведінки, вона вважається правомірною.

У теорії права для того, щоб охарактеризувати правомірний чи протиправний характер правової поведінки, виділяють такі її ознаки:

1. Ця поведінка повинна бути соціально значущою, тобто мати хоча б якесь значення для інших членів суспільства. Наприклад, якщо людина вирішує на вечерю їсти житній, а не пшеничний хліб, то це її рішення і його реалізація соціальної значущості не мають. Якщо ж ідеться про закупівлю хліба для ресторану, то така дія є соціально значущою принаймні для постачальника і виробника хліба;

2. Правова поведінка має виражатися зовні у формі діяння чи бездіяльності. Наприклад, не є правовою поведінкою рішення ухилитися від сплати податків, якщо воно ніяк не виражено зовні у тій чи іншій формі. Просте небажання платити податки платника, який їх своєчасно та у повному обсязі сплачує, не є його правовою поведінкою. Ані правомірною, ані протиправною. Гадаю, що платник податків, який бажає їх платити, є аномалією, швидше виключенням із правила, аніж самим правилом. Усі платники, які не хочуть платити податки, але правильно їх сплачують, вчиняють правомірну, а не протиправну дію.

3. Свідомо-вольовий характер правової поведінки полягає у тому, що людина усвідомлює, або має можливість і повинна усвідомлювати, що вона вчиняє правову дію. Наприклад, якщо продавець власної квартири не знав про зміни в ПКУ стосовно того, що у 2014 р. він повинен заплатити 15 (17) % ПДФО з виручки від продажу своєї єдиної квартири, це не означає, що його поведінка буде правомірною, у разі такої несплати. Він має можливість знати податкове законодавство і зобов’язаний діяти в його межах, тобто повинен усвідомлювати податкові наслідки своїх дій. Незнання ж закону не звільняє від обов’язку його дотримуватися.

4. Регламентованість правовими нормами. Правова поведінка може вважатися такою лише в тому випадку, коли існує її правило, закріплене в законі (таке правило називається нормою права). Причому відповідно до ст. 19 Конституції України для органів державної влади це правило означає, що їм дозволено лише те, що прямо передбачено нормами законодавства, а усім іншим учасникам правовідносин дозволено усе, що законодавством не заборонено.

5. Властивість зумовлювати юридичні наслідки. Поведінка є правовою лише тоді, коли вона є причиною настання певних наслідків і ці наслідки є юридичними. Наприклад, податковий інспектор, який попросив платника сплатити авансом 400 млрд грн ПДВ, щоб «одним махом» за рахунок одного платника виконати увесь річний план надходжень до держбюджету України, просто «пожартував» і цей жарт не є правовою поведінкою, оскільки юридичних наслідків він не має. Навіть якщо йдеться про 400 грн, а не про 400 млрд грн.

Як уже було сказано вище, правова поведінка, що здійснюється в межах, встановлених законодавством, є правомірною. У цьому разі закон ніби просто спостерігає за нею і не вдається до державного примусу для того, щоб повернути її в межі, за які учасники й не виходили. Законодавець навіть може вважати правомірною таку поведінку, яка хоча й має ознаки протиправної, проте, ці ознаки не набули певної юридичної форми. Наприклад, ст. 204 ЦКУ закріплює презумпцію дійсності правочину. Відповідно до неї «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним».

Антиподом правомірної дії є протиправна дія. Вона стає такою, коли суб’єкти правовідносин виходять за межі, встановлені чинним законом. Для органів державної влади такий вихід означає вчинення будь-якої дії, що суперечить тій чи іншій нормі законодавства, або ж вчинення дії, яка законодавством взагалі не передбачена. Для інших учасників вихід за межі законодавства відбувається у тому разі, коли вчинена дія прямо суперечить тій чи іншій нормі. У таких випадках виходу за межі правової поведінки йдеться про правопорушення. Наприклад, відповідно до ст. 19 ГКУ «незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються». А незаконним згідно із ст. 19 Конституції України є будь-яке втручання, яке прямо не вказано у законі, як дозволене ним.

Таким чином, правопорушення – це суспільно шкідливий, протиправний вчинок особи, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. І той факт, що закон не завжди передбачає юридичну відповідальність за ті чи інші правопорушення, говорить про його недосконалість та про недосконалість системи правозастосування, а не про те, що таку протиправну поведінку можна виправдати.

Юридичні наслідки протиправної поведінки контролюючих органів.

Оскільки протиправна поведінка являє собою різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушення, то правова держава, якою себе в 1996 р. проголосила Україна, повинна реагувати на таке відхилення державним примусом, метою якого має бути повернення правовідносин у межі, окреслені для них нормою права. І таке повернення може здійснюватися різними способами, які по суті і є правовими наслідками правопорушення.

Перш за все, слід нагадати, що КАСУ в ст. 71 закріплює презумпцію протиправності поведінки державних органів. Ця презумпція полягає в тому, що «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову». Якщо простіше, то у випадку пред’явлення позову контролюючому органу про протиправність його дій, суд повинен виходити з того, що такі дії є протиправними і доводити їх правомірність повинен контролюючий орган. Якщо контролюючому органу це вдасться, суд вважатиме його дію правомірною. Якщо ж ні, то дія є протиправною.

Позивач не повинен доказувати, протиправний характер дій контролюючого органу. В ідеалі вказана презумпція полягає в тому, що платник податків має просто подати адміністративний позов про визнання протиправним нарахування йому податкового зобов’язання податковим органом. І якщо останній не доведе у ході судового розгляду, що його дії з нарахування податкового зобов’язання були правомірними, суд повинен позов задовольнити.

Суд повинен визнати дії контролюючого органу протиправними у разі, якщо цей орган не доведе, що діяв правомірно, а не у разі, якщо платник податку доведе протиправний характер дій контролюючого органу. Як говорять програмісти, поведінка податківців є протиправною «за замовченням». Саме так є правильно, якщо виходити з норм, закріплених у чинному законодавстві. Як воно відбувається насправді, самі знаєте. Наскільки це «насправді» буде віддаленими від чинного законодавства, настільки ж наша держава буде віддаленою від того,що є правовою державою.

Проте це наближення поступово все ж таки відбувається. З одного боку, законодавець сам закріплює наслідки протиправних дій суб’єктів владних повноважень, з іншого – судова практика поступово «вирівнює» відхилення від стандартів правової держави і повертає в правове русло протиправні дії контролюючих органів.

Наприклад, чинний КПКУ містить положення про допустимість доказів. Відповідно до ст. 86 КПКУ «доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом». А згідно зі ст. 87 КПКУ «недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». Наприклад, істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод визнається «здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов».

Нагадаємо, що вилучення органами слідства документів є правомірним лише за наявності у них ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПКУ). Наслідок вилучення документів без такої ухвали призводить до втрати такими документами такої ознаки доказу, як допустимість. Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПКУ «недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення». Тож обґрунтовувати ухилення від сплати податків письмовими доказами, отриманими з порушенням кримінального процесуального законодавства, не можна.

Іншим прикладом встановлених законом наслідків протиправних дій контролюючого органу є визнання скарги платника податків на податкове повідомлення-рішення задоволеною без її фактичного задоволення контролюючим органом. Згідно з п. 56.8. ст. 56 ПКУ «контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку». Цей строк може бути продовжений, але не більше 60 календарних днів. Відповідно до п. 56.9 ПКУ «якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків».

Однак є правовідносини і зобов’язання в цих правовідносинах контролюючих органів, які не мають прямо встановлених у ПКУ наслідків стосовно правомірності результатів протиправних дій. Наслідки можуть стосуватися не результатів, а надання певних прав іншим суб’єктам таких правовідносин. Наприклад, відповідно до п. 77.4. ст. 77 ПКУ «право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки». Дотримання цієї норми відповідно до п. 81.1. ПКУ має наслідком надання посадовим особам контролюючого органу права «приступити до проведення документальної виїзної перевірки». А порушення цієї вимоги, відповідно до тієї ж норми ПКУ, «є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки». Зазначення в ПКУ лише цього наслідку не означає надання діям податківців статусу правомірності. Так, навіть якщо платник податків і не скористався своїм правом недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до перевірки, це не означає, що порушення, допущене таким контролюючим органом, перестало бути порушенням. Допуск податківців до перевірки до збігу 10-денного строку не означає, що протиправні дії контролюючого органу раптом стали правомірними. Вони протиправними і залишаться, навіть якщо платник податку за якихось обставин не скористався своїм правом недопущення до перевірки.

Іншої думки притримується ВСУ, який у постанові від 24.12.2010 р. дійшов висновку про пріоритет матеріального права над процесуальним. Той факт, що платник податків допустив посадових осіб податкового органу до перевірки з порушенням порядку допуску втрачає, на думку ВСУ, своє юридичне значення лише тому, що в суді платник податків «не спростовував наявності факту порушення, яке стало підставою для прийняття рішення щодо накладення штрафних санкцій». Тобто ВСУ вважає, що не має значення той факт, що порушення податкового законодавства платником податків було встановлено податківцями в результаті протиправної дії останніх, тобто з порушеннями законодавства про порядок здійснення перевірки.

Окрім зазначених є ще й випадки, коли ПКУ встановлює відповідні правила правомірної поведінки посадових осіб контролюючого органу, але не встановлює юридичних наслідків порушення таких правил. Наприклад, відповідно до ст. 82 ПКУ тривалість перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва – 10 робочих днів, інших платників податків – 20 робочих днів. Проте вказана норма не містить наслідків щодо результатів перевірок, проведених з перевищенням вказаних строків. Адже зрозуміло, що у разі такого перевищення строків правомірна поведінка контролюючого органу набуває ознак протиправної дії. І стверджувати, що така протиправна дія може мати правомірні наслідки, наприклад, правомірне притягнення платника податків до відповідальності лише тому, що порушення, допущене контролюючим органом, менш значуще ніж порушення платника податків, означає йти шляхом не до правової держави, а від неї.

Однак не все так сумно. Є приклади, коли судова влада стає на бік закону, а не бюджетних інтересів та вказує на те, що протиправна поведінка не може мати правомірних наслідків. Саме на бік закону, а не платника податку. Наприклад, у постанові ВАСУ від 20.08.2013 р. № К/9991/16161/11 вказано, що протиправна дія податкового органу щодо неприйняття податкової декларації з ПДВ не просто не має ніяких юридичних наслідків для платника податку. Ці наслідки полягають у тому, що така відмова прийняти правильно оформлену і правильно подану податкову декларацію, є нікчемною, а наслідком вважається підтвердження факту своєчасного подання декларації платником податків. У зазначеній постанові ВАСУ дійшов висновку про те, що «задоволення судом позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу щодо невизнання податкової декларації означає, що відповідне рішення відповідача не створило жодних правових наслідків для позивача, а спірна податкова декларація є поданою. Таке рішення суду сприяє належному відновленню порушених прав платника».

Отже, не завжди суди нехтують фактом протиправності дій контролюючих органів. Що залишається платникам податків у ситуаціях, коли у відносинах з ними контролюючі органи поводять себе протиправно? Залишається оскаржувати рішення останніх, акцентуючи основну увагу на спростуванні висновків податківців. Проте не варто нехтувати й постійним нагадуванням та наголосом на тому, що результати перевірки не лише самі по собі є протиправними, вони ще й отримані в результаті протиправних дій при здійсненні перевірки. Як то кажуть у народі, вода камінь точить, і суди мають із часом усвідомити, що правова держава – це така, у якій протиправні дії перевіряючих щодо проведення перевірок не можуть породжувати ніяких юридичних наслідків для платника податків, навіть якщо з точки зору матеріального права, тобто нарахування та сплати податку, останній допустив порушення.

Адже притягнення платника податку до відповідальності має відбуватися правомірно, а не протиправно. У протилежному ж випадку саме час говорити про подвійні стандарти: наприклад, коли під сумнів ставиться податкова накладна лише тому, що в ній найменування постачальника чи покупця вказано не маленькими, а великими літерами, у той час як це порушення встановлено посадовою особою державної податкової служби (якої вже не існує), а не Міністерства доходів і зборів. Якщо ж дотримуватися вимог процесуального законодавства, то усім в однаковій мірі (Персональний сайт Олександра Єфімова (http://yefimov.com.ua/?p=1097).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

В. Горовий Редакційна колегія iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
В. Горовий Редакційна колегія iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
В. Горовий Редакційна колегія iconГоловний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія
Засновник: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Видається з 01. 01. 1998 р. Виходить двічі на місяць. Головний...
В. Горовий Редакційна колегія iconП 82 Редакційна колегія

В. Горовий Редакційна колегія iconХvі обласної виставки
Редакційна колегія: Євгенія Бачинська (голова), Олена Бобкова, Ірина Могрицька, Лариса Зініченко
В. Горовий Редакційна колегія iconБібліографічний покажчик
Редакційна колегія: к п н. Л. В. Савенкова (відп ред.), засл працівник культури України Е. В. Татарчук, к п н. Л. Л. Макаренко, О....
В. Горовий Редакційна колегія icon5 листопада 2010 р. Збірник матеріалів Київ- 2010 Редакційна колегія

В. Горовий Редакційна колегія iconТа роботи з обдарованою молоддю
Редакційна колегія: Митрофанова Т. Г. (головний редактор), Петроченко В. І. (відповідальний редактор), Ткачук А. Т, Ніколаєв О. С.,...
В. Горовий Редакційна колегія iconРектори Харківського університету (1805—2014)
Редакційна колегія: В. С. Бакіров (голов ред.), І. К. Журавльова, І. І. Залюбовський, С. М. Куделко (наук ред.), С. І. Посохов
В. Горовий Редакційна колегія iconЗасновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека
Редакційна колегія: Н. Іванова (відповідальна за випуск), Ю. Половинчак, Т. Дубас


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка