В. Горовий Редакційна колегія



Сторінка4/12
Дата конвертації15.03.2018
Розмір1.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

С. Полтавець, старш. наук. співроб. НЮБ НБУВ, канд. політ. наук

Люстрація: зарубіжний досвід та вітчизняні реалії

Люстрація досить часто є процедурою, необхідною для досягнення певним політичним режимом суспільного визнання, а в подальшому обґрунтування прийняття ним (режимом) відповідних політичних рішень, проведення кадрових змін у структурах влади. Варто зазначити, що такого «очищення» потребують вітчизняні політичні та інші суспільні інституції (правоохоронні органи, управлінські структури, судові інституції). Люстрація характеризується тим, що більшість її процедур часто виходять за рамки юридичних норм, котрі є загальноприйнятими в межах того правового поля, яке сформувалося в тій чи іншій країні. Закони про люстрацію передбачають можливість покарання за діяльність чи бездіяльність, яка з точки зору норм права, що існували в межах попередньої політико-правової системи, не була злочином. Ідеться про працівників спецслужб, органів управління, судових органів тощо. При цьому головною проблемою з точки зору права залишається те, що люстраційні закони мають зворотню силу. Саме тому вивчення характеру, механізмів, реалізації люстраційних процедур, які відбувались, наприклад, у постсоціалістичних країнах Східної Європи, є надзвичайно цінним для України.

Так, наприклад, в Угорщині у 1992 р. був прийнятий закон Зетені-Такача, який передбачав процедуру притягнення до кримінальної відповідальності людей, які в період з кінця 1944 р. до весни 1990 р. «зрадили батьківщину». Відповідно до закону глава держави, члени уряду та парламентарі, судді всіх судів включно з членами Конституційного суду, керівники державних вузів та підприємств зобов’язані були пройти перевірку власної біографії. Особливо прискіпливо відстежувалася діяльність в органах державної безпеки, співпраця з ними різного характеру, а також співпраця з окупаційними режимами в часи Другої світової війни. Прийнятий закон передбачав непублічний характер проведення люстаційної процедури. Особу, яку піддавали люстрації, повідомляли про результати лише після завершення процесу. Важливо, що інформація, здобута під час дослідження матеріалів, мала непублічний характер, лише у випадку, коли особа «з минулим» добровільно не відмовлялася від зайняття державної посади, така інформація оприлюднювалася. Згідно з угорським законодавством, право проводити відповідні перевірки надавалося спеціально створеним палатам суддів, яким надавався доступ до секретної документації.

У свою чергу в Польщі під час розробки люстраційних процедур головний акцент робився на можливому факті співробітництва майбутнього чиновника з органами державної безпеки як Польщі, так і інших країн соціалістичного табору. Багато люстраційних законопроектів початку 90-х років у Польщі мали досить радикальний характер. Так, наприклад, під процедуру люстрації мали підпадати навіть претенденти на управлінську ланку у звичайних школах. За таких умов люстрація торкнулася б більше 2 млн людей. Важливим у цьому контексті є те, що прийнятий у 1997 р. закон був досить ліберальним. Відповідно до його норм обмеження стосувалися лише співробітників органів держбезпеки та їхніх інформаторів. Водночас наявність подібного «минулого» не позбавляла права бути обраним в органи влади. Єдине, що «загрожувало» претенденту, це оприлюднення інформації про співпрацю з органами держбезпеки соціалістичної Польщі.

Досвід Болгарії у проведенні люстрації власних політичних та інших еліт теж досить цікавий, хоча його важко назвати позитивним та успішним. У грудні 1992 р. у Болгарії був прийнятий закон, що передбачав декомунізацію науки та освіти. Головною його метою була заборона активістам БКП (Болгарської комуністичної партії), викладачам ідеологічних дисциплін обіймати керівні пости у вузах та наукових установах. Однак прийняття закону, який містив заборону на оприлюднення змісту секретних архівів спецслужб, «поховало» процес декомунізації у Болгарії. Варто зауважити, що після падіння соціалістичного режиму в Болгарії у 1990 р. громадськість вимагала проведення люстрації органів державної влади. Але вже перші кроки в роботі відповідної комісії, яка розсекречувала такі дані, виявили досить цікаву, а водночас і загрозливу статистику: до 10 % представників державних структур різного рівня та підприємців мали безпосереднє відношення до органів держбезпеки соціалістичної Болгарії. Учорашні агенти болгарських спецслужб – сьогодні власники впливових ЗМІ, відомі банкіри й державні діячі. Мабуть саме тому процес «очищення» в болгарському суспільстві затягнувся на тривалі роки. Люстраційні новації у болгарському законодавстві досить тривалий час не могли втілитися в «букву закону». Прийняття у 2006 р. закону, який зобов’язував розсекретити архіви соціалістичних спецслужб, не мало істотного впливу на процес формування нових політичних еліт хоча б тому, що згаданий закон не містив норми, яка б зобов’язувала колишніх агентів спецслужб іти у відставку та забороняла їм обіймати державні посади. До певної міри «крига скресла», коли у 2011 р. болгарський законодавець обмежив право на зайняття вищих дипломатичних посад колишніми співробітниками соціалістичних спецслужб. Причиною таких законодавчих змін стало оприлюднення даних про те, майже половина болгарських дипломатів були в минулому співробітниками болгарської спецслужби.

Люстраційне законодавство Чехословаччини було, а в Чехії й залишається до сьогодні найбільш радикальним у Європі, з тим лише застереженням, що до цього найрадикальніша люстрація відбулася у Німеччині в процесі денацифікації після падіння нацистського режиму. У відповідному Законі про незаконність комуністичного режиму 1991 р., зокрема, було сказано: «Комуністична партія Чехословаччини, її керівництво і члени несуть відповідальність за методи здійснення влади в період з 1948–1989 рр., а саме за програмне знищення традиційних цінностей європейської цивілізації, за свідоме порушення прав і свобод людини, за моральний і економічний спад…за знищення традиційного права на власність…». Терміну давності за ці злочини законодавець не визначив. Передбачалося, що представники комуністичної номенклатури, колабораціоністи та співробітники органів держбезпеки підлягали звільненню або пониженню в посаді. Заборона на зайняття відповідних державних посад, терміном на п’ять років, стосувалася: партійних функціонерів, офіцерів певних звань, співробітників органів держбезпеки та їх добровільних помічників. Під процедуру люстрації потрапляли всі державні службовці певного рангу та ті, хто претендували на відповідні державні посади, а також особи, яких звинувачували в порушенні прав людини. Після закінчення перевірки спеціальна комісія видавала відповідну довідку, про належність людини до тої чи іншої категорії осіб. Таким чином процедурі люстрації були піддані 140 тис. осіб. Слід зазначити, що тодішній Президент В. Гавел намагався накласти вето на цей закон, але чеський парламент подолав президентське вето. Усі особи, щодо яких було підтверджена підозра в співпраці з комуністичним режимом, були звільнені з роботи. Цей чеський закон залишається чинним до сьогодні. Слід зауважити, що процес люстрації у Словаччині фактично закінчився нічим. Представники владних лівих політичних сил країни вороже ставилися до подібних ініціатив. Представники найвищих політичних кіл соціалістичної Словаччини фактично уникли покарання. Багато з них були засудженні до умовних строків покарання.

Законотворці Румунії не спромоглися прийняти люстраційних законів. Саме тому в цій країні не відбулося процесу циркуляції еліт, а у владних ешелонах залишилися колишні компартійні боси.

У країнах Балтії (Латвії, Литві, Естонії) люстраційні закони були прийняті на початку 90-х років XX ст., наприклад, у Латвії це сталося в 1993 р. Відповідно до прийнятих у Латвії та Литві законів, усі, хто балотується до парламенту, перевіряються на можливу причетність до зарубіжних спецслужб. Крім того, колишні співробітники радянських та інших спецслужб не мають права висувати свої кандидатури для участі в парламентських виборах. Відповідно до литовського законодавства прізвища тих, хто добровільно зізнався в співпраці зі спецслужбами зарубіжних країн, є таємною інформацією та не підлягають оприлюдненню. Крім того, колишні співробітники спецслужб СРСР, які вчасно не повідомили про своє минуле, не зможуть обійняти посади, на які призначає Президент, парламент, уряд, спікер чи Прем’єр-міністр, вони також позбавлені права бути обраними віце-міністрами, канцлерами міністерств, керівниками державних установ, керівниками державних та муніципальних шкіл. Такі люди пожиттєво позбавлені права стати прокурорами, співробітниками системи внутрішніх справ, держслужбовцями в оборонній та військовій сферах, дипломатами, представляти країну у будь-яких міжнародних організаціях. Водночас литовська громадська організація «Центр геноциду та спротиву» на своєму сайті розміщує дані про осіб, які були завербовані КДБ СРСР. Згідно з діючим у Литві законодавством на таких осіб поширюються обмеження на зайняття певними видами професійної діяльності. На сьогодні мова йде про 1700 жителів Литви, які були завербовані радянськими спецслужбами.

У свою чергу в Естонії люстрації були піддані ті, хто брав участь у репресіях проти естонців у 1940–1950-х роках. Люстрація передбачала не тільки заборону таким особам обіймати певні посади та вести професійну діяльність, а й містила вимогу в судовому порядку переслідувати винних у репресіях.

Після об’єднання Німеччини розпочалася декомунізація східних земель. Потреба в створенні окремої спеціальної комісії виникла через те, що в східнонімецькій секретній службі «Штазі» навіть за неповними даними нараховувалося 85 тис. співробітників та близько 500 тис. позаштатних співробітників. Так, наприклад, перевіряючи співробітників Гумбольдського університету, виявили, що оперативні зв’язки зі спецслужбами мали 200 професорів і доцентів цього вузу.

Спробою провести люстрацію в Росії був законопроект «Про заборону на професії для провідників тоталітарного режиму», запропонований у 1992 р. депутатом Держдуми Г. Старовойтовою, який, на жаль, не був прийнятий. Свого часу російський Президент Б. Єльцин визнав однією з головних власних політичних помилок не проведення люстрації.

В Україні було здійснено декілька спроб реалізувати люстраційні ініціативи. Так, наприклад, народні депутати України від блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» Я. Джоджик, І. Заєць та А. Давиденко у 2012 р. зареєстрували проект закону «Про люстрацію». Законопроект передбачав обмеження права обіймати керівні посади в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органах України посадових осіб які співробітничали з оперативними працівниками колишнього КДБ СРСР до 1991 р. як агента, резидента та нештатного співробітника терміном на п’ять років. У випадку якщо керівні співробітники свідомо приховають факт співробітництва зі спецслужбами, каральними органами СРСР законопроект передбачав негайне звільнення таких співробітників. У законодавчому акті передбачалося створення люстраційної комісії у складі семи чоловік, із терміном повноважень на п’ять років. Такі комісії треба було створити при Верховній Раді України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласних радах, Київській та Севастопольській міських радах. Персональний склад таких комісій мав би затверджуватися рішенням місцевих рад за поданням Президента України. Водночас особи, які подали в люстраційну комісію неправдиві дані, позбавлялися права обіймати визначені законом посади терміном до 10 років. При цьому люстрація мала бути одноразовою та не поширювалася б на осіб, які не претендують на керівні посади в державі.

Як актуалізацію теми люстрації в процесі політичних змін слід сприймати розроблений народними депутатами від ВО «Свобода» О. Тягнибоком, І. Швайкою, І. Фаріон та ін. проект Постанови Верховної Ради України «Про проведення люстрації в Україні». Постанова передбачає: 1. Здійснити в Україні докорінне очищення влади (люстрація посадових і службових осіб). 2. Ухвалити Верховною Радою України протягом двох місяців з дня набрання чинності цією Постановою Закон України «Про проведення люстрації в Україні». Автори проекту Постанови в Пояснювальній записці акцентують увагу на тому, що «…очищення суспільства полягає не тільки в очищенні від комуністичної ідеології – знесення пам’ятників, перейменування вулиць та відзначення у географічних назвах українських героїв та видатних постатей нашої історії та культури.

Очищення суспільства також полягає у висвітленні та засудженні конкретних організацій та осіб, причетних до злочинів проти українського народу».

Оскільки в проекті Постанови передбачається розробка відповідного закону, то видається за доцільне розглянути можливі механізми проведення люстрації в сучасній Україні та визначити можливі критерії, за якими така люстрація може здійснюватися.

Представлений сьогодні в Україні спектр політичних партій та персоналії, які ми маємо на політичному олімпі, дають змогу висловити припущення, що радянській партноменклатурі та представникам органів держбезпеки СРСР вдалося в цілому вдало асимілюватися до нових умов існування в капіталістичному світі. Думки експертів стосовно того, чи знадобиться нам досвід постсоціалістичних країн у проведенні люстрації, розділилися. Так, наприклад, юрист, адвокат Р. Кравець вважає, що досвід Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, Естонії для України застосувати практично неможливо. На його думку, навіть досвід Грузії не зовсім підходить під умови, які склались в Україні. На думку фахівця, головна відмінність нинішньої України в тому, що суспільство тотально не довіряє владі.

Саме тому, вважає Р. Кравець, необхідно відсторонити від влади не тільки колишніх гебістів, а й людей, які останнім часом обіймали керівні посади в органах законодавчої, виконавчої, судової влади та правоохоронних органах. Процедура люстрації має бути простою: або подання чиновником заяви про відставку, або автоматичне позбавлення його посади. У свою чергу інші фахівці вважають, що специфіка сьогоднішньої України в контексті проведення люстрації полягає в появі «…нового об’єкта люстраційної стратегії – представників режиму 2010–2014 рр. в обличчі президента В. Януковича та його найближчого оточення».

Вітчизняний політолог, експерт А. Палій переконаний, що люстрацію в Україні потрібно обов’язково проводити до президентських виборів 2015 р., через те, що потім до Президента будуть бігти і за гроші вирішувати питання уникнення люстрації.

Відомий громадський діяч Є. Сверстюк вважає, що якби Україна пройшла б хоча б якесь «очищення», вона б не мала «клопотів ні з Л. Кравчуком, ні з Л. Кучмою, ні з В. Медведчуком, ні з В. Януковичем…».

Погоджується з Є. Сверстюком і віце-ректор Українського католицького університету М. Маринович, який вважає, що нинішня система це наслідок того, що на початку 90-х винуваті в злочинах комунізму не були покарані.

У свою чергу, аналізуючи актуальне польське люстраційне законодавство, варшавський кореспондент Радіо «Свобода» В. Павлів звертає увагу на те, що польське суспільство на сьогодні не має однозначної відповіді на питання: «Як повинна проходити люстрація?». Найбільше противників «дикої люстрації» серед посткомуністів і лібералів, які прагнуть не повертатися до минулого. Навіть серед дисидентів та дослідників немає одностайності. Частина вважає, що для оприлюднення списків колишніх таємних агентів спецслужб потрібна справа, інші переконані, що оприлюднюватись мають прізвища тільки тих, стосовно кого немає жодних сумнівів та є залізні докази.

Процес люстрації це перш за все робота спецслужб, яка має базуватись на архівних документах та агентурних матеріалах спецслужб. При цьому «найголовнішою умовою люстрації є повна секретність, зазначає юрист В. Андрієвський.

На сьогодні створити ефективний закон, який би реалізував люстрацію, неможливо, оскільки Верховна Рада є і законодавчим, і представницьким органом влади в Україні. Бо проводити люстрацію проти самого себе неможливо, переконаний експерт.

Навіть жваві дискусії довкола можливого прийняття закону про люстрацію у вітчизняних реаліях стають інструментом тиску на політичних опонентів. Так, наприклад, народний депутат від ВО «Свобода» І. Мирошниченко заявив, що оскільки люстрація передбачає відсторонення чиновників усіх рівнів від керування державою, то Ю. Тимошенко цілком підпадає під дію цього закону.

Цікаві дані оприлюднив голова громадської організації «Форум українців Чеської Республіки» Б. Чикулай. Розпочавши дослідження у 2009 р., він перевірив діяльність близько тисячі людей, що обіймали тоді посади в українському парламенті, Адміністрації Президента та Кабінеті Міністрів України. Згідно з цими даними кожен п’ятий український держслужбовець на важливій посаді має шанс опинитися під загрозою люстрації.

Якщо б в Україні було проведено люстрацію за чеським законом, то, щонайменше 41 % складу Кабінету Міністрів, зразка 2010 р., не мали б права там перебувати. Серед них: К. Грищенко, М. Єжель, А. Могильов, В. Надрага, О. Попов, В. Сивкович, В. Слаута, Д. Табачник, В. Тихонов, С. Тігіпко, В. Яцуба, Ю. Ященко.

У складений Б. Чикулаєм список агентів КДБ увійшли 38 вищих посадових осіб країни, серед яких Д. Жванія, В. Яворівський, В. Литвин, В. Ющенко. До речі, його наступник В. Янукович та ще 240 осіб, серед них О. Білозір, Г. Герман, В. Кличко, Г. Москаль, В. Огризко, Б. Тарасюк, М. Томенко та О. Турчинов, були занесені Б. Чикулаєм до списку підозрюваних у співробітництві з органами держбезпеки СРСР.

Щонайменше це дослідження стало ще однією відповіддю на питання, чому українські політики, навіть із протилежних таборів, такі одностайні в бажанні не порушувати питання про люстрацію.



Отже, до того часу поки не буде розроблений чіткий механізм та визначені критерії, за якими буде проводитись люстрація в Україні, годі сподіватися на позитивний результат. Крім того, частина нинішньої політичної еліти та політичних експертів говорять про доцільність реалізації в Україні «м’якішої люстрації», ніж проводилась у Чехії, Польщі та інших постсоціалістичних країнах Східної Європи (Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://lb.ua/news/2012/10/05/173405_deputati_hotyat_zapretit_bivshim.html; http://www.lustration.org.ua; https://viktorkaspruk.wordpress.com; http://www.segodnya.ua/politics/pnews/koshulinskiy-rada-otrabotala-na-troechku--498812.html; http://www.trust.ua/news/91733-lyustraciya-kak-u-nih-i-pochemu-ne-u-nas.html; http://liga.net/opinion/174558_kak-provesti-lyustratsiyu-i-kogo-nuzhno-navsegda-otluchit-ot-vlasti.htm; http://antiraid.com.ua/articles/21434-Lustraciya-kak-instryment-vosstanovleniya-doveriya.html; http://glavred.info/archive/2012/10/31/230808-17.html; http://kipiani.org/gulag/index.cgi?156; http://glavnoe.ua/news/n53499; http://www.3republic.org.ua/ru/ideas/12852; http://novostey.com/politic/news581556.html; http://uainfo.org/yandex/281219-litovcy-obnarodovali-familii-145-vinovnyh-v-krovoprolitii-v-ukraine-spisok.html; http://cripo.com.ua/?sect_id=4&aid=168617; http://gazeta.zn.ua/article/print/SOCIETY/svobodovskaya_alternativa_o_lyustratsii.html; http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/svobodovskaya_alternativa_o_lyustratsii.html; http://vybor.ua/article/reformy/lyustraciya-v-ukraine-chto-eto.html#!comment-162347; http://lb.ua/news/2012/10/05/173405_deputati_hotyat_zapretit_bivshim.html; http://blogs.lb.ua/natalia_novak/175544_zakon_pro_lyustratsiyu_yak.html;

http://112.ua/analityka/lyustraciya-v-proekte-chto-zhdet-silovikov-i-chinovnikov-v-blizhayshee-vremya-25639.html; http://www.segodnya.ua/politics/pnews/koshulinskiy-rada-otrabotala-na-troechku--498812.html; http://job-sbu.org/timoshenko-ne-mozhet-byit-premerom-i-podpadaet-pod-zakon-o-lyustratsii-miroshnichenok-51338.html; http://www.accbud.ua/news/id/kak-ljustratsija-povlijaet-na-nedvizhimost-rossijan-v-ukraine; http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=49900).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

В. Горовий Редакційна колегія iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
В. Горовий Редакційна колегія iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
В. Горовий Редакційна колегія iconГоловний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія
Засновник: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Видається з 01. 01. 1998 р. Виходить двічі на місяць. Головний...
В. Горовий Редакційна колегія iconП 82 Редакційна колегія

В. Горовий Редакційна колегія iconХvі обласної виставки
Редакційна колегія: Євгенія Бачинська (голова), Олена Бобкова, Ірина Могрицька, Лариса Зініченко
В. Горовий Редакційна колегія iconБібліографічний покажчик
Редакційна колегія: к п н. Л. В. Савенкова (відп ред.), засл працівник культури України Е. В. Татарчук, к п н. Л. Л. Макаренко, О....
В. Горовий Редакційна колегія icon5 листопада 2010 р. Збірник матеріалів Київ- 2010 Редакційна колегія

В. Горовий Редакційна колегія iconТа роботи з обдарованою молоддю
Редакційна колегія: Митрофанова Т. Г. (головний редактор), Петроченко В. І. (відповідальний редактор), Ткачук А. Т, Ніколаєв О. С.,...
В. Горовий Редакційна колегія iconРектори Харківського університету (1805—2014)
Редакційна колегія: В. С. Бакіров (голов ред.), І. К. Журавльова, І. І. Залюбовський, С. М. Куделко (наук ред.), С. І. Посохов
В. Горовий Редакційна колегія iconЗасновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека
Редакційна колегія: Н. Іванова (відповідальна за випуск), Ю. Половинчак, Т. Дубас


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка