В. П. Войтенко Бужієвська T. I



Сторінка6/8
Дата конвертації29.01.2018
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

МІТОХОНДРІАЛЬНІ ХВОРОБИ

Генетична програма організму записана послідовні­стю нуклеотидів в ДНК, що локалізується не тільки в хромосомах ядра, але й у цитоплазмі кожної клітини — в хромосомі мітохондрій. Код мітохондрій дещо відрізняється від того, що існує при записі в ДНК ядра, і був описаний у попередніх розділах. Гени, розташо­вані в ДНК мітохондрій, успадковуються не за закона­ми Менделя, а шляхом прямого розподілу мітохондрій

між новими клітинами разом з цитоплазмою під час мітозу. Мітохондрії — це енергетичні системи клітин, ДНК яких називають М-хромосомою, або 25-ою хро­мосомою. Мітохондрії реп лікуються незалежно від хро­мосом ядра, вони4 присутні в цитоплазмі у великій кількості (ампліфіковані). Організм може бути гомо-хондріальним або гетерохондріальним залежно від того, однакові чи різні Мітохондрії існують у цитоплазмі його клітин.

Енергетичні потреби клітин забезпечуються за до­помогою гліколізу чи окислювально-відновлювальних процесів. Останні здійснюються за рахунок роботи 60 генів (5 комплексів) дихального ланцюга мітохондрій, тільки 13 з яких локалізуються в М-хромосомі, інші — ядерні гени; між усіма генами існує тісний, добре ско­регований взаємозв'язок. Генна карта М-хромосоми наведена на рис. 13.

Будь-яке порушення в генах дихального ланцюга супроводжується розвитком спадкової патології, а саме мітохондріальних хвороб. Мутації в генах, розташова­них в ядерних хромосомах, е також причиною мітохон­дріальних хвороб, що успадковуються за законами Менделя. Якщо ушкоджені гени М-хромосом, — вини­кають хвороби з цитоплазматичною (материнською) успадкованістю, бо велику цитоплазму з мітохондрія-ми мають лише яйцеклітини. Тобто, в цьому випадку хворобу передають тільки жінки, але хворіють особи обох статей. Можливі спорадичні випадки мітохондрі­альних хвороб, нові мутації в ядерних, чи мітохондрі­альних генах. Ушкодження генів мітохондрій соматич­них клітин може відбутися в окремих тканинах чи орга­нах і викликати патологію з переважним ураженням певного органу.

Генетична класифікація мітохондріальних хвороб базується на їх розподілі по групах за умовами успад­кування:







  1. Дефекти ядерної ДНК, різні мутації, що зумовлю­
    ють: а) дефекти транспорту субстрату; 6) дефекти
    утилізації субстрату; в) дефекти ферментів циклу
    Кребса; г) дефекти процесів окислювання-фосфори-
    лування; д) дефекти дихального ланцюга; е) дефекти
    постачання білків.

  2. Дефекти мітохондріальної ДНК: а) спорадичні
    масштабні перебудови; б) точкові мутації в структур­
    них генах, в) точкові мутації з генах, що взаємодіють
    зі структурними генами.

  3. Дефекти міжгеномних сигналів: а) аутосомно-до­
    мінантні множинні делеції мітохондріальної ДНК; б)
    аутосомно-рецесивне пригнічення функції мітохондрі­
    альної ДНК.

  4. Набуті пошкодження мітохондріальної ДНК під
    впливом дії шкідливих чинників: а) токсинів, наприк­
    лад 1-метил-4-феніл-1,2,3,6-тетрагідропіридин; б) ліків,
    наприклад зидовудин (AZT) і в) процесу старіння.

До спорадичних випадків мітохондріальних хвороб, в основі яких лежать поодинокі делеції чи інсерції в деяких генах, належать синдром Кірнса —Сейра (оф-тальмоплегія, пігментна дегенерація сітківки, кардіомі-опатія, порушення піруват- та лактат-метаболізму, мож­лива інсерція вірусу); церебральна прогресуюча екстер-нальна офтальмоплегія (СРЕО); синдром Пірсона.

Серед мітохондріальних хвороб з материнським ти­пом успадкування розрізняють синдроми: MERRF (міоклональна епілепсія, ураження м'язових волокон, точкова мутація в гені лізинової тРНК); MELAS (міто-хондріальна енцефаломіопатія з лактат-ацидозом та нападоподібним перебігом, точкова мутація в гені лей-цинової тРНК); міокардіопатія, атаксія-сліпота (точ­кова мутація в гені АТФ-ази 6); LHON (Лебера спад­кова атрофія зорових нервів, декілька точкових мутацій в генах І комплексу дихального ланцюга (NADH dehydrogenase). Всі описані мутації змінюють гени, що розташовані в мітохондріях.

Менделюючі мітохондріальні хвороби представлені аутосомно-домінантною та аутосомно-рецесивною форма­ми церебральної прогресуючої офтальмоплегії, рецидиву-ючою міоглобінурією (множинні делеції в генах, що пра­цюють у клітинах м'язів) та нападами лактат-ацидозу (множинні делеції в генах, що працюють в клітинах м'язів та лімфоцитах). Поряд з цими якісними порушеннями спостерігається також тканеспецифічне зменшення кількості мітохондрій, що призводить до розвитку міо­патії — нефропатії або гепатопатії, або енцефаломіопатії.

Таким чином, головними клінічними та біохімічни­ми ознаками мітохондріальних хвороб є міопатії (ен­цефаломіопатії, кардіоміопатії), втрата зору за рахунок пігментного ретиніту, чи атрофії зорового нерва, пору­шення метаболізму пірувату та лактату, ферментів ком­плексів дихального ланцюга.

Діагностика мітохондріальних хвороб починається зі звичного для лікаря-генетика етапу складання родо­воду та його аналізу для визначення типу успадкуван­ня патології в родині. Наступним — є клінічне обсте­ження хворого та членів його сім'ї, лабораторні аналі­зи стану метаболізму у хворого: визначення органіч­них кислот, амінокислот та карнітину у крові, у до­бовій сечі та цереброспінальній рідині (в залежності від клінічної ситуації). Результати цього обстеження визначають необхідність у наступному етапі дослід­жувати кров (прямий аналіз для визначення мутацій у мітохондріальній ДНК) чи матеріал біопсії м'язів: гістохімія та електронна мікроскопія (кількість та струк­тура мітохондрій, їх функція), біохімічне дослідження дефектів окислювання-фосфорилування (у свіжих зраз­ках біопсійного матеріалу) та аналіз ДНК мітохондрій.

Знання етіопатогенетичних механізмів мітохондрі­альних хвороб відкриває нові можливості їх специфі­чного лікування. Так, при лактат-ацидозі в залежності від первинного дефекту з успіхом використовуються різні підходи:



Дефект

Терапія

Глюкозо-6-фосфатаза

Дієта, збагачена вуглеводами

Фруктозо- 1 -6-дифосфатаза

— »•

Шруваткарбоксилаза

— »•

Фосфатдегідрогеназний комплекс

Бідна на вуглеводи або кетогени дієта, діхлорацетат, тіамін, карнітин

Біотинідаза

Біотин

Карбоксилаза

Біотин

NADH-CoQ редуктаза

Нікотинамід, рибофлавін, карнітин

Цитохромоксидаза

Діхлорацетат, карнітин

MELAS.MERRF, синдром Кірнса — Сейра

Нікотинамід, рибофлавін, діхлорацетат, карнітин

Дефекти окислювання жирних кислот

Карнітин

Аналіз мітохондріальної ДНК використовується також для встановлення спорідненості людей по ма­теринській лінії. Так, з його допомогою були одержа­ні вичерпні докази щодо царського походження роз­стріляних більшовиками в 1918 р. членів родини ро­сійського царя Миколи II шляхом порівняння ДНК мітохондрій клітин з ексгумованих останків і живих родичів царя за материнською лінією (рис. 14). Таким чином, вперше була продемонстрована наявність гете-ромітохондріальності та нової точкової мутації (замі­на пар основ) у мітохондріальній ДНК жіночої яй­цеклітини.

ХВОРОБИ ГЕНОМНОГО ІМПРИНТИНГУ

Цей клас хвороб належить до здобутків «нової гене­тики». Саме результати фундаментальних досліджень дозволили зрозуміти етіологію та патогенез багатьох спадкових хвороб і тих, що раніше до них не відноси­лися, як результат модифікації експресії генів, їх

хімічного змінений, яке не спричинює мутації, або струк­турного ушкодження самого гена. Тобто не змінюється текст інформації, але певні алелі виключаються, і на­далі не функціонують. У цьому випадку ми маємо ус­падкування модифікацій. Клінічний перебіг хвороби, навіть наявність патології залежить від материнського чи батьківського походження алелів деяких генів. Імпринтинг означає маркерування на епігенетичному рівні, що відбувається під час гаметогенезу і викликає стійкі модифікації експресії гомологічних генів.

З відомих на сьогодні процесів, котрі повністю зале­жать від імпринтингу, треба зупинитися на ембріональ­ному розвитку ссавців взагалі і людини зокрема. В останні роки вчені інтенсивно шукають відповіді на питання, чому ссавці є виключно залежними від стате­вої репродукції і як ця залежність відзначається на молекулярному рівні. Без відповідей на ці питання кло-нування ссавців не має наукової основи і не може бути успішно вирішеним. Імпринтинг — це чи не найбільша загадка нашого часу. Відомим є тільки один з його механізмів — метилювання цитозину в певних місцях ДНК. Приєднані до цитозину метилові групи виклю­чають з експресії ген, і тоді працює тільки його неме-тильований алель, який може локалізуватися в мате­ринському чи батьківському геномі. Тобто, імпринто-вана гемізиготність регулює ембріональний розвиток людини так само, як і інших ссавців. Такі, гени у ми­шей описані у вигляді кластерів на хромосомах 7, 17, X та інших, у людини — це кластери на хромосомах 11, 15, 6, X та інших. Під час ембріонального розвитку існу­ють періоди моноалельної експресії генів, якщо вона порушується, виникають ушкодження плода або його оболонок. Гени, що пройшли чоловічий Імпринтинг (роз­ташовані в батьківському геномі), кодують розвиток мембран плода та плаценти, а ті, що пройшли жіночий мейоз (в геномі яйцеклітини), керують розвитком тіла





Рис. 14. а — Родовід царя Миколи II. За допомогою ДНК-

дактилоскопії Павлом Івановим із співавторами було

встановлено, що серед ексгумованих останків є члени родини:

0.9 — батько; 0.10 — мати; Г .8; Г.9; Г.11 — їх дочки. Аналіз

мітохондріальної ДНК Пилипа (ІГ.4) — чоловіка англійської

королеви Лисавсти II — підтвердив, що 0.10 є сестрою 0.11

і онукою королеви Вікторії. 0.9 за результатами аналізу

мітохондріальної ДНК є братом Георгія (0.7) і сином Дагмари

(Г.З) та родичем Ксенії (ІІГ.1), лорда Карнегі (ІГ.1), Тихона

(Г.6). Ці дані підтвердили належність останків царській родині.

Під час досліджень виявлена гетероплазмія мітохондрій

внаслідок точкової мутації Т—Ц, яка скоріше за все виникла в

статевих клітинах Дагмари (Г.З). її нащадки мають в одному

й тому самому локусі: ІГ. 1 — тимін, 0,7 — цитозин і тимін,

Г. 6 — цитозин. ІІГ.1 — тимін, 0.9 — цитозин і тимін. б — Результати сиквенса мітохондріальної ДНК Миколи II (0.9), Георгія Романова (0.7) та Ксенії Шереметьеве!' (ІІГ.1)

дитини. Тому у випадках вагітності з зиготи, в якій повністю відсутні або імпринтовані гени яйцеклітини, виникає повний або частковий міхуровий заніс (андро-генний тип), немає тіла ембріона взагалі або воно недо­статньо розвинуте. Якщо в зиготі чи в клітинах блас-



тоцисти відсутні або зменшені в кількості гени батьків­ського походження, страждає розвиток оболонок плода і плаценти, виникають самовільні викидні, тератоми (гіногенний тип). Це може бути наслідком помилково­го імпринтингу або триплоїді!' (один материнський ге­ном і два батьківських чи навпаки), або однобатьківсь-кої дисомії (ОБД).

Порушення моноалельної експресії онкогенів, анти-онкогенів різних класів призведе до розвитку природ­женої онкопатології: ретинобластома (13q хромосома, материнське походження), нефробластома (Нр хромо­сома, материнське походження). Першими ж з описа­них імпринтингових хвороб були синдроми Прадера — Віллі (батьківське походження мутації в хромосомі 15qll —13), Ангельмана (та ж локалізація, але мате­ринське походження), до яких також зараховують син­дроми Відемана —Беквіта (11р15.5, ген інсулінозалеж-ного фактора росту, материнське походження), Рассел-ла —Сильвера (7 хромосома, ген MEST батьківського

походження при його експресивності у мезодермі), Міллера —Дікера (17р-, батьківське походження), син­дром Ді Джордж! (22q-, материнське походження), ко­тячого крику Х5р-, батьківське походження), трихори-нофалангеальний синдром Лангера — Пдеона (8q-, ма­теринське походження). У зв'язку з геномним імприн-тингом виник та широко використовується новий термін — функціональна моносомія (е обидві хромосоми, але працює лише одна) на відміну від структурної повної чи часткової моносомії, що належать до хромосомних хвороб.

Відомим є вплив імпринтингу на строки прояву і тяжкість перебігу нейрофіброматозу обох типів, спин­номозкової атаксії, хореї Гентінгтона.

Імпринтинг — різні маркірування алелів одного гена, відбувається завдяки функціонуванню спеціаль­них генів імпринтингу (imprinting box) і порушуєть­ся в зв'язку з мутаціями в цих генах. Тобто, як кож­ний процес в організмі, Імпринтинг має генетичну при­роду поряд з епігенетичним механізмом. Імпринтинг майже завжди здійснюється під час гаметогенезу або перед злиттям пронуклеусів у зиготі і повинен мати Три ознаки: по-перше, повинен існувати в одній га­меті і бути достатньо стійким у мітозі, щоб передати­ся кожній клітині ембріона; по-друге, в диплоїдній клітині мусить виявлятися тільки в одній з гомологі­чних хромосом; по-третє, Імпринтинг повинен віднов­люватися в статевих клітинах після встановлення статі ембріона.

Процес наукового пізнання імпринтингу, його ме­ханізмів і впливу на нормальний чи патологічний стан регуляції експресії генів, що успадковується, тільки розпочався і прогнозує одержання нових знань і но­вих можливостей використання в практичній діяльності людини.

ручасні принципи І можливості

лікування та профілактики

спадкової патології

Наприкінці другого тисячоліття вже ні в кого не йиникає сумнівів в можливостях лікування спадкової ЇІатології. Патологія, як і здоров'я, є наслідком реалі­зації генетичної програми в конкретних умовах життя. Якщо змінити або програму, або умови її реалізації, можливим стає зміна фенотипу і в багатьох випадках навіть призводить до зворотного розвитку хвороби.

Можливості хірургічного виправлення аномалій розвитку зростають з кожним днем. Оперативне втру­чання щодо усунення природжених вад розвитку ус­пішно здійснюється навіть в антенатальному періоді. У багатьох країнах широко розвинута пластична хірур­гія (етична медицина) косметичних дефектів: корек­ція шестипал ості, синдактилій, зміна розрізу очей, фор­ми носа, рота, вух і таке інше, що спостерігаються при генних і хромосомних синдромах та негативно вплива­ють на психосоматичний розвиток дитини. При цьому мутантні гени зостаються в генофонді популяції, ра­зом з ними не елімінуються і всі інші (до 100 тис. у кожного організму) гени і всі їх, можливо, успішні ком­бінації. Популяції організмів живуть за своїми особ­ливими законами, остаточно не пізнаними.

Тому намагання вплинути на ці закони шляхом елімі-дації «поганих», на нашу думку, генів з популяції можуть викликати непередбачені генетичні зміни, з якими люд-ІЬтво не зможе впоратися. Завдання ж медицини в цілому і кожного лікаря особисто — зберегти всі генотипи, все Генетичне розмаїття людства, бо «погані» сьогодні в гомо­зиготному стані гени можуть виявитися (як правило, так і

е) генами селективної переваги в гетерозигот ному, наборі завтра, коли зміниться навколишнє середовище. "

Сьогодні ж лікар обов'язково повинен скорегува­ти навколишнє середовище для кожного хворого та­ким чином, щоб запобігти клінічним проявам хвороби, або полегшити її перебіг, не пошкодивши генотипи наступних поколінь. Саме це, виходячи з клятви Гіппок­рата, відповідає законам медичної етики: дотримання інтересів тільки хворого, пробанда, а не сім'ї, не сус­пільства, не держави. Лікарі — це особлива спільнота людей, які мають перед собою завдання, зовсім відмінні, навіть альтернативні тим, що стоять перед юридичною, правоохоронною та іншими службами, для яких інте­реси держави та суспільства вищі понад усе. Принцип не елімінувати, а зберігати генотипи, має застосовува­тися не тільки щодо природжених вад розвитку, але тим паче до лікування спадкових хвороб метаболізму, дефектів сечостатевої системи, імунодефіцитів, фарма-когенетичних вад.

Основи лікування формулюються так:


  1. Дієтотерапія: усунення з їжі речовин, змінений ме­
    таболізм яких веде до інтоксикації або порушення
    функцій організму (ФКУ, галактоземія, целіакія та ін.).

  2. Замісна терапія: введення гормонів, антигемофіль-
    них, імуномоделюючих факторів, ферментів та інших про­
    дуктів генів, які не утворюються в організмі хворого.

3. Усунення факторів зовнішнього середовища, що провокують патологію (травми при гемофілії, фосфат-діабеті; лікарські препарати при фармакогенетичних ензимопатіях; ультрафіолетове опромінення, інсоляція при порфіріях та дефектах репарації ДНК; інфікуван­ня при муковісцидозі та імунодефіцитах і таке інше). 4. Очищення організму від накопичених у ньому ток­сичних продуктів метаболізму (унітіол, Д-пеніциламін, купреніл при гепато-лентикулярній дегенерації та інші).

5. В останнє десятиріччя багато уваги дослідники приділяють методам прямої корекції мутантного гена в соматичних клітинах пацієнта. Але ці методи ще не досконалі і не в змозі забезпечити специфічність замі­ни пошкодженого локусу і саме в клітинах компетен­тних тканин; ставитися до цих методів необхідно з ос­торогою, усвідомлюючи неможливість зважити всі (в тому числі небажані) наслідки втручання в генетичну програму людини. Досвід, набутий в модельній системі (інформаційні віруси в програмах комп'ютерів), не викликає оптимізму.

Будь-який вид специфічного лікування спадкової патології, застосований ще до появи клінічної карти­ни захворювання, попередить розвиток патології, тоб­то буде мати профілактичний характер. Саме в таких випадках використовується термін профілактичне ліку­вання — профілактика хвороби у носія комплексу мутацій, достатнього для розвитку патологічного про­цесу. Встановлення правильного етіопатогенетичного діагнозу в доклінічному періоді генетичних дефектів має вирішальне значення для збереження здоров'я про-банда.

Профілактика виникнення нових мутацій тісно по­в'язана з санацією (оздоровленням) довкілля, раціональ­не збереження якого може принести відчутні позитивні наслідки.

Профілактика передачі мутацій у поколіннях на­щадків повністю залежить від медико-генетичної служ­би країни, яка складається з мережі медико-генетич-них центрів, консультацій та кабінетів. Саме в цих зак­ладах лікарями-генетиками має бути встановлено пра­вильний діагноз з урахуванням генетичної гетероген­ності, типу успадкування, наявності гено- та фенокопій, визначено прогноз для хворого та членів родини (захво­ріти чи мати хворих дітей) та комплекс заходів, дос­татніх для реабілітації хворого і родини.

Генетичний ризик для нащадків хворого, його сибсів та інших членів родини залежить від того, мутаційної чи тератогенної природи є природжена патологія, на­бута чи успадкована мутація та тип успадкування. Ця інформація має вирішальне значення для проведення генетичного моніторингу в умовах постійного антро­погенного забруднення, змінення середовища існуван­ня живих організмів, серед яких живе і до яких нале­жить людство.



Генетичний моніторинг

Генетичний моніторинг — це слідкування за вели­чиною та динамікою (темпу та спектру) генетичного вантажу. Визначити величину генетичного вантажу можна за допомогою виконання скринуючих програм, — масових та селективних. Скринінг, тобто просіюван­ня, всього населення або всіх новонароджених, усіх підлітків, вагітних, новобранців та інших є масовим. Здійснення цього виду скринінгу повинно бути еко­номічно вигідним, тобто витрати на його проведення мають бути значно меншими за кошти, необхідні для медичного і соціального обслуговування державою хво­рих дітей і дорослих.

Масовий скринінг дозволяє виявити спадкову па­тологію до її клінічного прояву і, застосовуючи профі­лактичне лікування, забезпечити здоров'я дитини в родині й людини в суспільстві. Масові скринінги — це великі соціально-економічні програми' зорієнтовані на виявлення доволі поширених (не менш як 1:50 000) генетичних дефектів, що ведуть до значного зниження життє- та працездатності індивідуума. Крім того, мето­ди масового скринінгу мають бути відносно простими, дешевими, швидкими (експрес-методи) та позбавлени­ми псевдонегативних результатів. Головною ж вимо­гою до генетичної патології, що пропонується для масо­вого скринінгу, є її курабільність. Навіщо виявляти хворих, яких не знаємо як, або не маємо чим лікувати? Це аморально й економічно не виправдано. У наших економічних умовах в Україні всім цим вимогам відпо­відають дві нозологічні форми: фенілкетонурія та гіпо­тиреоз. Неонатальний масовий скринінг на фенілкето-нурію та гіпотиреоз дозволяє щороку зберегти здоро-

в'я та розумову повноцінність майже всім дітям з цією патологією: 5 з 10 000 новонароджених, тобто не мен­ше як 10 дітей у місті Києві, або більше як 200 дітей в Україні. Ці дві скрикуючі програми повинні викону­ватися на всій території України при 100% охопленні новонароджених.

До програми цього плану відноситься також масовий скринінг (ультразвукове дослідження — УЗД) вагітних на виявлення природжених вад розвитку у плода.

Усі масові скринінги повинні мати ще й обов'язко­вий другий етап більш складної, а отже точної та доро­гої діагностики для зняття діагнозу у псевдопозитив-них випадках і контролю за ефективністю лікування.

Селективні скринуючі програми означають обстежен­ня певної групи хворих вже після прояву генетичного дефекту з метою виявлення конкретної спадкової пато­логії. Наприклад, обстеження на фенілкетонурію всіх дітей з розумовою відсталістю, або на муковісцидоз — усіх хворих з.хронічною легеневою або кишковою патологією, всіх чоловіків з безпліддям, зумовленим природженою агенезією сім'явиносних проток. Ефективність таких програм значно нижча, тому що генетичний дефект ви­являється вже після його клінічного прояву, що змен­шує успіх лікування. Але одержана інформація має нео­ціненне значення для проведення медико-генетичного консультування пробанда та членів його родини.

Результатом проведення скрикуючих програм та цілеспрямованої праці мережі медико-генетичних ус­танов в напрямку диспансеризації родин зі спадковою патологією повинно стати створення реєстру генетич­них дефектів в популяції. Саме тоді буде вирішене пи­тання про величину та структуру генетичного вантажу на сьогодні.

Генетичний моніторинг за динамікою генетичного вантажу, за темпом мутаційного процесу треба прова­дити постійно, застосовуючи всі запропоновані мето­ди. А саме:

1. Фенотипічний моніторинг: слідкування (краще з моменту народження) за частотою домінантної пато-логії з повною пенетрантністю і достатньою експре­сивністю, відсутністю гено- та фенокопій, що клінічно проявляються в ранньому дитячому віці. До цієї па­тології належать ахондроплазія, аніридія та інші «вар­тові» фенотипи, тобто патологія, за якої легко клінічно відокремити успадковані мутації від новонабутих. Але більш докладну інформацію з цього питання має дати реєстр спадкової патології, складений лікарями-гене-тиками.



  1. Біохімічний моніторинг за частотою нових мутацій
    є методом вивчення поліморфізму білків крові. Цей вид
    моніторингу вимагає дослідження максимально вели­
    кої кількості локусів у максимальної кількості людей.
    Він надзвичайно дорогий і не дуже ефективний. Запро­
    понована модифікація цього методу (Ю.Г. Алтухов)
    — біохімічний селективний моніторинг за частотою
    нових мутацій мономорфних білків (дуже обмежена
    кількість існуючих алелів) серед організмів з леталь­
    ною патологією (викидні, ПВР, перинатальна смертність).
    Ця модифікація не суттєво збільшує результативність
    біохімічного моніторингу, бо головним його недоліком
    (як і при всіх інших методах) є неможливість підтвер­
    дити біологічне батьківство, щоб виключити успадко-
    ваність мутації.

  2. Цитогенетичний моніторинг за частотою нових хро­
    мосомних та геномних мутацій дуже дорогий та трудо­
    місткий. Він потребує обстеження членів родини та
    виключення випадків успадкування хромосомних абе­
    рацій, варіантів або умов, що призводять до їх виник-

нення під час мейозу.

4. Молекулярно-генетичний моніторинг зараз тільки


розробляється з метою встановлення нових мутацій на

рівні хромосомної та мітохондріальної ДНК в стате-вих або соматичних клітинах з обов'язковим підтверд-женням батьківства. Це — моніторинг майбутнього.

5. Моніторинг за архівними документами (Н.П.Боч­ков) дозволяє визначити темп мутаційного процесу за змінами частот летальних та умовнолетальних мутацій (викиднів, недоношеності, новонароджених з ПВР, пе­ринатально! смертності). Моніторинг за природжени­ми вадами розвитку не дає відповіді на питання, м^та-ційної чи тератогенної природи є виявлена патологія, і тим паче не визначає кількості нових мутацій.

Результативність, успішність генетичного моніторин­гу повною мірою залежить від рівня знань генетики лікарями усіх спеціальностей, насамперед педіатрами, акушерами-гінекологами, неврологами, нефрологами, психіатрами, ендокринологами, дерматологами, патоло­гоанатомами. З метою удосконалення медико-генетич-ного обслуговування населення, збереження генофон­ду популяції необхідно об'єднати існуючі медико-ге-нетичні установи в єдину уніфіковану систему, оснас­тити її сучасною комп'ютеризованою технікою, апара­турою, реактивами, методиками і єдиними формами документів звіту та обліку. Тоді можна буде створити єдину базу даних і використовувати її задля генетич­ного моніторингу популяції населення нашої країни. Крім того, треба завжди пам'ятати, що основою гене­тичної мінливості популяції є мутаційний процес, але його роль не суттєва. У зміненні генофонду популяцій головного значення набувають природний стабілізую­чий відбір, міграція та випадкові флуктуації (дрейф генів).

Але ці основні механізми еволюції розглядаються популяційною генетикою.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

В. П. Войтенко Бужієвська T. I iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка