Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву!



Сторінка4/8
Дата конвертації11.03.2018
Розмір1.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Згадує Петро Рибчук:
           Згадуючи окремі події, найбільше запам'яталися пригоди з Дністрових експедицій. Розпочну з повчальної пригоди важливої для любителів пива.
           Експедиції по Дністру мали дві головних складових, екологічну і етнографічну. Етнографічна - це збирання спогадів, обрядових пісень, запис музики в селах по Дністру. Екологічна складова - вивчення здоров'я річки, виявлення забруднених ділянок, викриття заводів-забрудників.
            Десь в районі Ходорова керівник експедиції Валентин Стецюк доручив мені і ще двом колегам перевірити, чи не скидає промислові води у Дністер місцевий пивзавод. Ймовірно, то був Ходорівський пивзавод, але я можу й помилитися. Гарячого дня ми обійшли пивзавод по периметру, нічого злого не знайшли. На наше здивування, директор пивзаводу пішов на співпрацю і показав нам, як виготовляють пиво. На завершення, завів нас у лабораторію контролю якості продукту. Продукт був свіжим, пахучим, пінистим, холодним... і дуже смачним. Такого смачного пива я до того ще не пив. Повернувшись з експедиції, десь через тиждень, на залізничному вокзалі побачив пиво того самого пивзаводу. Приємні спогади наповнили рот і я купив напевно пів'ящика... І яке розчарування було у мене від тої покупки. Пиво - ніяке, без смаку пійло. Тут я порозумнішав. Не все те золото, що блищить. Не все пиво таке смачне, як із запасів директора пивзаводу.
           З перших же днів роботи експедиції вона потрапила під нагляд органів КДБ. Причиною цього став мітинг у селі Лімна Турківського району. Місцеві жителі ніяк не хотіли збиратися на цей мітинг, бо їх мало цікавили екологічні проблеми. Від літ вони боролися за відкриття закритої ще із сталінських часів церкви і на знак протесту проти непоступливостві влад не хотіли підтримувати жодних офіційних акцій, якою в їх очах і була експедиція „Дністер“. Людей вдалося заманити на мітинг обіцянкою допомогти їм в їхній боротьбі за церкву. Після мітингу люди самовільно відчинили церкву і влаштували там моління разом із членами експедиції. Про це „свавілля“ стало відомо в районі, і двох членів експедиції - Тараса Панкевича та Юрка Боднарука викликали у районний відділ КДБ для розслідування інциденту. Справа тягнулася кілька днів і ставала дуже небезпечною для хлопців. Уже в Самборі до експедиції приїхав представник обкому комсомолу і заявив, що в разі підтвердження вини хлопців будуть „карати“. Це однозначно загрожувало виключенням Тараса з медінституту. Онак справу вдалося зам'яти, в чому дуже допомогла прцівник телебачення Неоніла Братунь, дружина Ростислава Братуня. До того ж у цей час у Львові почалисі перші мітинги та демонстрації, і КДБ мало більш серйозний клопіт. Однак так сталося у Львові, а на периферії місцеві влади і органи КДБ ще довго стояли на сторожі віджилих радянських порядків. Ще у 1990 році, коли вже деякі члени Товариства були обрані до обласної ради, експедиція мала серйозні проблеми під час руху вздовж Стрия у Турківському районі. За намовою керівництва району місцевий міліціонер у брутальній спосіб змусив учасників експедиції залишити табір в селі Верхнє Висоцьке, завдавши декому з них фізичних пошкоджень. Секретар райкому, здається на прізвище Брич, ще не зрозумів, що вже настали нові часи. Це йому допоміг зробити Славко Рибак, депутат тоді вже обласної ради, який негайно прибув на місце конфлікту. Після цього той нещасний міліціянт приходив принизливо просити пробачення у начальника експедиції.

           Згадує Петро Рибчук:


           Ще одна спогад-думка про те, чи КДБ відслідковував діяльність Товариства Лева. Я був звичайним, рядовим членом, не серед лідерів. Не сподівався, що навіть моя скромна персона може бути інтересом радянських спецслужб. Але виявилося, що то не так. У 1989-му році я вчився на стаціонарі факультеті журналістики. Мав знайомого студента-заочника з Турки. В нього була якраз сесія і він попросився переночувати у моєму гуртожитку. Вечором, за звичай, трохи говорили, політикували. Я розказав йому про Товариство Лева. То ж був час розквіту гласності. Колега мав прийти переночувати ще раз. Але наступного дня після лекцій я зустрів його збентеженого, переляканого. Він сказав, що ночувати не буде. Шепотом розповів, що переказ вчорашньої політичної розмови в гуртожитку під обід уже був на столі керівника Турківського КДБ.
            Виявилося, брат мого колеги працював у тамтешньому КДБ. Брат брата терміново попередив, ще один обмін політичними ідеями в гуртожитку і обидва вони можуть втратити роботу. Студент-журналіст - посаду кореспондента турківської районної газети, а його брат - посаду у турківському відділенні КДБ.
           З цієї пригоди маю тверде переконання, що відомства політичного контролю Радянського Союзу пильно наглядали за Товариством Лева. Але робили це вміло, не робили такі проколи, як Турківське відділення КДБ.
           Участь у експедиції «Дністер» для багатьох її учасників стартовим майданчиком для подальшої професійної, зокрема наукової роботи. Досить сказати, що з часом на зібраному в експедиції матеріалі було захищено кілька кандидатських дисертацій, не кажучи вже про дипломні чи курсові роботи. А громадянка США Сара Філліпс, захистивши докторську в тематиці методів народної медицини, поширених серед мешканців Дністровського краю, стала профессором Індіанського університету.
           Згадує Петро Рибчук:
           Участь у Дністровській експедиції Товариства Лева побічно зробила мене знаменитим на факультеті журналістики через видатну характеристику, яку я отримав після журналістської практики у чернівецькій газеті Радянська Буковина. Проходження Дністровської експедиції Чернівецькою областю і моя практика у Радянській Буковині часово співпали. Телефоном я домовився з редактором газети, що тиждень буду в експедиції і буду писати звідти репортажі. Отож, до редакції я прибув не у костюмі з солідним журналістським дипломатом, а із рюкзаком за плечима.
            Куратором моєї практики у Радянській Буковині був дуже творчий журналіст. Моє туристичне спорядження так йому запам'яталося, що по завершенню журналістської практики я отримав дуже позитивну характеристику приблизно такого змісту. "Студент Петро Рибчук завжди готовий виконати серйозні журналістські завдання. Він не шукає побутових благ. За плечами у нього завжди рюкзак, спальний мішок, миска, ложка. Це дозволяє йому оперативно прибувати на важливі події, давати правдиву інформацію. Журналісти як він - справжні лідери перебудови".

Товариство набирає ходу

           Поки експедиція Товариства Лева рухалася Дністром, у Львові почалися мітинги. Приводом для їх початку стала заборона установчої конференції Товариства української мови ім. Т. Шевченка у приміщенні будинку культури «Будівельник». У відповідь люди, які зібралися на конференцію, пішли походом до пам’ятника І. Франка, де був обраний ініціативний комітет ТУМ. Міськком партії намагалася перехопити «мітингову» ініціативу і планував у провести у тому ж «Будівельнику» зустріч з делегатами на ХІХ конференцію КПРС. Але, оскільки біля пам’ятника Франка знову зібрало значно більше людей, ніж міг вмістити зал будинку культури, делегати мусили предстати перед більш велелюдною аудиторією. Мітинг вів член Товариства Лева Іван Макар і Ірина Калинець. Серед багатьох промовців був також інший член Товариства Юрко Волощак.

           Одночасно з рухом за створення Товариства української мови у Львові йшов рух за встановлення пам’ятника Тараса Шевченка, що теж зустрічало опір влад, принаймі влада пропонувала місце для пам’ятника у непрестижних частинах міста, львів’ян же задовільняв тільки центр. Свою волю львів’яни висловили на новому мітингу і самі визначили місце для пам’ятника, де він і стоїть тепер. Мітингові пристрасті вирували у Львові ціле літо. Ширився рух за створення Народного фронту на зразок тих, що вже існували в деяких інших республіках СРСР. (Пізніше виникла ідея створювати не „фронт“, а просто „рух“). Особливо колоритною фігурою на мітингах був Іван Макар, який певний час брав участь в заходах Товариства Лева, але пізніше став занадто радикальним. Товариство ж в мітингову стихію входило поступово і помірковано, намагаючись надавати їм конструктивності і цілеспрямованості. Однак владам вдалося опанувати ситуацію і на певний час настав рецидив реакції.

           Політична спрямованість діяльності Товариства Лева була замаскована організацією традиційних народних свят, які слідували одні за одними майже безерервно. За вертапами свідували гаївки, потім купальські забави, свято обжинок, дитячі фольклорні свята. Звичайно місцем проведення цих заходів був Шевченківський гай, керівництво якого завжди надавало «левенятам» таку можливість. Звичайно ентузіастами таких свят були Марія Процевят і Дарія Ткач. На дитячих забавах влаштовувалися виставки дитячих малюнків, дітей вчили співати «Подоляночку» і грати у «Хорти вовка женуть» чи у «Зайчика».



           Свято обжинок зафіксували у своїй графіці львівські художники.
           У серпні 1988 року Товариство провело свято обжинок у Шевченківському гаю. Обряд першого снопа вчили і відтворювали під керівництвом Марії Процев’ят, а Ярина Коваль була тоді "першою жницею". Учасникам свято так подобалося, що у вересні ций самий обряд був повторений на День міста. Колона Товариства у народних строях маршерувала по центру міста, привертаючи увагу містян співом призабутих пісень, таких як "Гей, там на горі Січ іде" або "Ой, у полі нивка, кругом материнка". Одночасно з обрядом був проведений також і аукціон гаварецької кераміки. Як завжди його вів Мирослав Тихан, вибравши собі у помічниці найгарніших дівчат – Марту Шевченко і Рому Гаврилюк. Гроші були зароблені чималі. Взагалі на подібні акції усі дівчата полюбляли приходили в строях. Навіть коли явно це було не обов'язково, вони питали: «Приходити в строях?» чим завжди злостили Мирослава.

           Свято обжинок у Шевченківському гаю
Автор фото невідомий
           Діяльністю Товариства Лева цікавилися не тільки спеціальні органи. Досвід роботи Товариства, поданий в замаскованій формі як безневинна культурологічна діяльність. спрямована на відшукування модних тоді давніх народних коренів і традицій, здався ЦК ВЛКСМ здатним для поширення і в інших регіонах Радянського Союзу. Цьому немало сприяли численні публікації у львівській, республіканській та союзній пресі. Товариство Лева стало представником в координаційній раді історико-культурних рухів СРСР від України і Білорусії. В раду ввійшли також такі відомі організації як "Санкт-Петербург", "Відродження" (Єреван), "Зелений клуб" (Рига). Йшлося про дальше об'єднання історико-культурних рухів Союзу з метою централізованого керівництва ними. Однак завдяки протидіями представників Товариства Лева, Вірменії та Прибалтики ця ідея на наступній конференції в Москві була успішно похована. Коли представник Москви переконував делегатів метафорою, сенс якої зводився до того, що поодинокі історико-культурні організації ніби тоненькі прутики, котрі легко зламати, а всі разом будуть як мітла, котру зламати не легко, то виступ Ореста Шейки зводився до того, що подібною мітлою зручно підмітати, а потім її можна дуже легко викинути, і така відповідь знайшла відгук серед більшості делегатів. Отже з тої ідеї нічого не вийшло.
           З книги Педріка Кені «Карнавал револіції» (стор. 189):
            На цілком відмінному від Варшави чи Будапешту ґрунті Товариство Лева розвинуло політичний стиль, вельми подібний до західних зразків. Воно уникало крайнощів заради поміркованості і плюралізму , проте внесок його не менший, ніж у видатніших націоналістів. Левенята визнавали розмаїття ідей, і їхня послідовна діяльність вдихнула нове життя в українську культуру. Хоча совєтський контекст істотно обмежував те, чого Товариство Лева могло досягти, його стиль і політика були підставово центральноєвропейські. Ігор Коліушко добре відчув це влятку 1989 року, коли нарешті зустрівся з польськими активістами. Розмова, на його думку, відбувалася на двох рівнях. На першому старші дисидентські інтелектуали говорили про «білі плями» польсько-української історії та способи подолання обопільного нерозуміння. Коліушко знав, що це важливо, але для нього важливішими були польські українці, як-от Мирослав Чех. Вони говорили про те, як робити самвидав і як організовувати демонстрації. Обидві розмови були істотні, але тільки одна дивилася у майбутнє.
            Товариство Лева зростало організаційно і зорганізовувало також першу львівську громаду. Членство в Товаристві було суворим, і відмова від завдань була практично неможливо. Справжнім апофеозом головування Ореста Шейки став мітинг біля Будинку офіцерів (тепер, як і колись Народний дім) 21 жовтня 1988 року. На той час Ореста на посаді голови вже замінював Ігор Гринів, але провідна роль в цих пам’ятних подіях залишалась Оресту ще на один день. Товариство Лева було вже відоме в усьому Радянському Союзі, мало контакти з демократичними рухами Москви, Прибалтики, Закавказзя. На звітно-виборну конференцію Товариства, яка мала би бути всесоюзною політичною акцію, були запрошені представники з багатьох міст СРСР. Але КГБ не дрімало. Його Львівському управлінню було поставлене завдання за всяку ціну зірвати конференцію. Питання було під контролем Першого секретаря ЦК КПУ Щербицького і секретаря ЦК КПРС Лігачова. Провід Товариства відчув це, коли намагався винайняти пристойну залу для проведення конференції. Після попередніх домовленостей щодо надання приміщення слідувала відмова під смішними приводами. Паралельно домовлялися за дві залі. За оренду Будинку офіцерів терміново провели оплату. Пленум міському комсомолу, який вже повнісю підтримував діяльність Товариства Лева, прийняв одноголосне рішення про надання Товариству Лева дозволу проведення звітно-виборної конференції всупереч протестів секретаря міському партії та прокурора міста, які були присутні на пленумі. Тут треба віддати належна Олександру Шлапаку, тодішньому першому секретарю обкому комсомолу, який зайняв тверду позицію на підтримку Товариства Лева. Відчувалося, що гроза наближається. Рада Товариства Лева засідала безперервно майже дві доби на квартирі у Сергія Глуховецького, приятеля Левка Захарчишина.

           Згадує Левко Захарчишин:


            Засідання ради Товариства відбувалося у мого товариша з дитячих років (вул. Грушевського), його жінка якийсь час працювала бухгалтером Товариства Лева. Ми спеціально вибрали місце, в якому ніколи не збирались з метою конспірації… Тоді вийшла смішна сценка, коли під час складних нарад ми раптом помітили що все акуратно конспектує Славко Рибак, він тоді мало не дістав по шиї...

           Згадує Орест Шейка:


           Ми розуміли, що справа йде про існування Товариства. На нычних засіданнях Ради, напередодні вирішальної подій, був випрацьований план дій, якому намагалися слідувати. І, в цілому, це вдалося. Що було треба? Тільки один виступ перед закритими для нас дверима. Тільки одне – щоб не вийшло на мітинг. Тому я мав говорити гранично гостро за змістом і гранично емоційно за формою – щоб нікому і нічого не треба було додати. Узяти стелю гостроти і емоційності (Рустам Рахматуллин. 1989. Лик и маска Льва. Журнал «Юность» №8, стор. 68.)

           Запрошення на конференцію
           Було вирішено йти на конференцію до Народного Дому, хоча вже було відомо, що і тут у наданні приміщення відмовлено. Всі знали, що готується провокація. До Народного дому були стягнені наряди міліції. ОМОН і війська КДБ засіли в салоні Народного дому і в музеї Леніна. Готувалося масове побиття учасників конференції. Тому всі члени Товариства повинні були мати при собі паспорти на випадок перевірки документів і ставати довкола запрошених, щоб захистити гостей, прийнявши удари на себе. Прийнятою постановою усі рішення Ради Товариства Лева мали виконуватися його членами беззастережно. Охоронці з членів Товариства мали мати зелені нарукавні пов'язки. Планувалося, що біля зачинених дверей будинку Орест виголосить промову, текст якої йому написали Олександр Кривенко і Левко Захарчишин. На призначену годину численна громада зібралася біля Народного Дому. Осторонь групами стояли підозрілі пикаті особи. Орест піднявся на сходи. Люди підступили до нього ближче, за ними ланцюгом стали пикаті. Промова повинна була бути емоційна і гостра, щоб більше ніхто не мав що сказати. Ледь тремтячим голосом Орест почав говорити у повній тиші. Слова лунали гнівно, але достойно:
                       Шановна громадо!
           Передусім просимо зберігати спокій і не піддаватись на будь-які провокації. Я звертаюсь до Вас від імені Ради Товариства Лева.
           Ми запросили Вас на звітну конференцію Товариства Лева, яка мала відбутися в приміщенні Окружного Будинку офіцерів. Ми хотіли відзвітувати про рік нашої роботи, поговорити про ті проблеми, які виникали в нашій роботі, порадитись з Вами, яким шляхом їх розв’язати, почути Вашу критичну оцінку. Ми вдячні за Вашу присутність у цю складну хвилину - адже вчинено акт адміністративної сваволі. Без жодних офіційних пояснень сьогоднішню конференцію заборонено, а Товариству відмовлено у вже заорендованому приміщенні. Безпосередня відповідальність за це лежить на міськкомі партії і міськвиконкомі.
            Ми щиро вдячні за підтримку міському комсомолу. Не всі з вас знають, що позавчора пленум комсомольців міста, незважаючи на тиск, одноголосно виступив за проведення конференції. І хоча до думки активу стопят’десятитисячної комсомолії міста ніхто не прислухався, вони і сьогодні з нами. Ми вдячні бійцям комсомольського оперзагону, які прийшов сюди, щоб спільно з нашими дружинниками забезпечити громадський порядок. Просимо всіляко їм сприяти у цьому.
            Ми вдячні також ще одному нашому засновникові – Львівському обласному відділенню Українського фонду культури, яке в особі Ростислава Братуня виступило з категоричним осудом сваволі бюрократів.
            Сьогодні ми зіткнулися з ще одним фактом переслідування бюрократією Товариства Лева, громадської організації, яка своєю безкорисливою діяльністю щодо порятунку народної культури, пам’яток старовини, екології здобула собі визнання не лише в області, але й по всій республіці. Знають нас і за межами України. От і сьогодні до Львова прибули делегації культурологічних та природорятівних товариств не лише Франківська і Рівного, Нестерова та Рогатина, Києва та Полтави, але й представники з Москви і Ленінграда, з Прибалтики та Білорусії. Ми будемо вдячні їм за опротестування того неподобства, яке відбулося на Ваших очах. Ми будемо вдячні Вам за листи і телеграми протесту на адресу ЦК КПРС та Президії Верховної Ради Союзу РСР. Ми не залишимося бездіяльними. Бо у безпідставній забороні нашої конференції вбачаємо відвертий спротив місцевих бюрократів тій лінії на перебудову нашого суспільства, яку вже три з половиною роки проводить ЦК КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим. Ми вимагаємо персональної відповідальності тих, хто паплюжить ідею правової держави.
            Партійне керівництво області порушило Указ Президії Верховної Ради і, що найсерйозніше, воно стало фактично ініціатором провокації, прекрасно розуміючи, що за день ми не зможемо повідомити всіх запрошених про заборону конференції, що сьогодні тут зберуться люди, тобто Ви.
            Як же треба боятися власного народу, своєї молоді, щоб приймати таке рішення! Дехто у Львові радий всіх і все взяти в риштування. Для цього, якщо потрібно, не зупинятися ні перед чим. Від нас сьогодні чекають мітингу. Нас провокують на нього. Яка це прекрасна нагода розправитися з нами! І не лише з нами. Це удар по всіх Вас. Саме розправитися, бо, повторюю, заборона сьогоднішньої конференції Товариства – це кричуще порушення правових норм. Адже пункт 10 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій» стверджує, що даний указ не поширюється на збори громадських організацій, що проходять відповідно до законодавства, їх статутів і положень.
            Але варто лише комусь виступити після мене – і це буде кваліфіковано як несанкціонований мітинг. Що буде далі Ви прекрасно Знаєте. Подивіться на їх самовдоволені обличчя – яка впевненість у нашому безсиллі. Але ці гальма перебудови забули, що є у нашого народу така могутня зброя, проти якої безсилий найлютіший застій. Це – народна зневага.
           Ми сьогодні маємо прекрасну можливість посміятися над ними. Бо ми не піддамося на провокацію. Виявом нашого протесту стане праця. Рік тому Товариство починало з робіт на Личаківському цвинтарі. Пам’ять предків волала до нас поруйнованими могилами. Сьогодні, у свою першу річницю, ми проведемо на Личакові недільник – ми копатимемо могилу застійним явищам.
            За нашою традицією запрошуємо до участі у цій всенародній справі не лише левенят, а й усіх бажаючих.
           Через рік Орест згадував:
            Не хотів говорити, але ніколи в мене раніше не терпли пальці… А коли йшли на Личаківський цвинтар, були виділені хлопці, які були готові мене нести. На самому цвинтарі вони від мене теж не відходили: діячів відомого роду там було повно… Чому цвинтар? Ми міркували так. На цвинтарі не можна галасувати, мітингувати, битися – словом, не можна провокувати. Але був тут і символічний сенс, адже Товариство починалося з суботників на Личакові (Там само).
            Було дуже важливо не відповісти на провокацію якимись необережними діями, котрі би викликали насильницькі дії з боку „охоронців порядку“. В натовпі теж відчулося деяке замішання. Хлопців Товариства підбурював до якогось екстремізму і рвався до слова присутній тут В'ячеслав Чорновіл, але Ігор Гринів у рішучій, але чемній формі попросив його не заважати проведенню акції. Він неодмінно б усе зіпсув – жодної демонстративної ходи по місту не відбулося б, а найголовніше – подальша діяльність Товариства була б загальмована в той самий момент, коли воно почали активно впливати на політичні настрої у Львові. Пропозиція рушити на Личаківський цвинтар була для "контори" великою несподіванкою. Похід колоною через усе місто став першою у Львові масовою демонстрацією. Агенти розгубилися, вони не мали на такий випадок жодних інструкцій.

            Тим часом Орест рішучо зійшов зі сходів і в оточенні членів Товариства поруч з Ростиславом Братунем пішов у напрямку до площі Ринок, за ними пішли усі присутні, а по дорозі перехожі спостерігали небаченим явище, а дехто, більш сміливий або з цікавості, приєднувався до демонстрації, котру супроводжували „Волги“ з підозрілими особами. В одну з цих машин було втягнуто Сергія Бадіка, але цей епізод лишився майже непоміченим, бо машина швидко зникла. Після короткої наради було вирішено не піднімати паніки. Бадік був скоро звільнений.

            Тим часом Орест рішучо зійшов зі сходів і в оточенні членів Товариства поруч з Ростиславом Братунем пішов у напрямку до площі Ринок, за ними пішли усі присутні, а по дорозі перехожі спостерігали небаченим явище, а дехто, більш сміливий або з цікавості, приєднувавс до демонстрації, котру супроводжували „Волги“ з підозрілими особами. В одну з цих машин було втягнуто Сергія Бадіка, але цей епізод лишився майже непоміченим, бо машина швидко зникла. Після короткої наради було вирішено не піднімати паніки. Бадік був скоро звільнений.

            В цей день на конференцію зранку прибували гості з неформальних організацій усього Радянського Союзу. На Львівському вокзалі їх зустрічало оголошення з гучномовців з проханням збиратися біля автобусу „Ікарус“ вказаного номеру. Коли гості зібралися до купи, їх всіх посадили у автобус і повезли на тривалу екскурсію по Львові. Коли екскурсія була закінчена, її учасників відвезли на вокзал знову і запропонували негайно полишити Львів. Пізніші пошуки цього „Ікарусу“ по автобазах не дали результатів. Так закінчилася звітно-виборна конференція Товариства Лева у 1988 році.

            Ввечері рада знову зустрічалась на Високому замку, і Орест Шейка остаточно передав головування Товариством Ігорю Гриніву. Оцінюючи ці події американський історик пише:
            На конференції з нагоди першого року існування Товариство Лева показало, що за майстерністю політичної вистави воно не має собі рівних в Україні (Педрік Кені. 2006. Карнавал революції. Центральна Європа 1989 року. Київ. Критика. Стор. 188.).
            Політичні події в країні розвивалися дуже стрімко. Це був час швидкого зростання політичної активності мас і у Львові, і по цілій Україні. У Товариства Лева знайшлися послідовники. Його філія відкрилася у Луцьку, де головою став Олег Покальчук, в Тернополі філією Товариства Лева на конфедеративних засадах стало товариство „Вертеп“. Були посланці і від інших міст України, котрі хотіли би мати підтримку львів’ян, але за межами Західної України створити щось подібне було важко, тим більше , що ТЛ мало досить роботи і у самому Львові. Щоб не втрачати позицій, Товариство Лева мусило шукати нові форми роботи, переносити центр ваги діяльності в політичний бік, хоча і не можна було занедбувати „будительську“ роботу методом відновлення старовинних народних звичаїв. Кожна секція регулярно збиралася один раз на тиждень в одному з приміщень на Бернардинському подвір’ї і практично автономно планувала свої акції.

           Члени Товариства Лева біля могили Степана Бандери на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені.
Автор фото невідомий



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconУрок позакласного читання 8 клас Валентин Чемерис.
Валентин Чемерис. «Ольвія» історія короткого І трагічного життя юної гречанки
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка історія
Харцизького металургійного технікуму Донецького національного технічного університету, м. Харцизьк
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconБондаренко Валентин Васильович
«Валентин Бондаренко … входил в число лучших: не только по степени подготовки, но и по моральным качествам героя, природному магнетизму,...
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconПлан: Столиця Галичини – Львів Історія Галичини
Перша писемна згадка про місто Лева датується 1256 роком. Засновником міста вважають Данила Романовича, короля Галичини та Волині....
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconТаємні товариства: міфи та реальність
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconПроблематика роману Джона Стейнбека «Грона гніву»
Філософські концепції натуралізму, трансценденталізму, ідеї Томаса Джеферсона, традиції психологізму Ф. Достоєвського
Валентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву! iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка