Василь Базів кінець світу



Сторінка1/12
Дата конвертації25.08.2017
Розмір1,51 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Василь Базів
КІНЕЦЬ СВІТУ
1. ДО…
Сага про космологічну долю людства у двох томах
Том 1

Харків


«Фоліо»

2012


Василь Базів — автор роману «Хрест», що вийшов друком у видавництві «Фоліо» 2011 року, знаний в Україні політик, дипломат, вчений, письменник. Має найвищий дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного посла. Професор глобалістики Міжнародного університету «Україна».

«Кінець світу. До і після…» — космологічно–техногенне розслідування у двох томах, у якому автор подає унікальну версію покликання людства та його галактичної долі, викладену в календарі майя. Перший том «Кінець світу. До…» — це несподіваний і захоплюючий погляд на походження земного життя, на матрицю численних цивілізацій гомо сапіенс, на видимий і невидимий світ на Землі впродовж останніх сотень тисячоліть, відколи владарює планетою богоподібна істота — її Величність Людина.

Відправною точкою другого тому «Кінець світу. Після…», що вийде друком упродовж 2012 року, є твердження майя, що ми, нинішні земляни, — це п’ятий комплект людства після попередніх чотирьох, знищених у результаті глобальних катастроф. Але чи буде останнім наш п’ятий склад людства, який має проіснувати 1 872 000 днів, з яких 21.12.2012 — останній?..

ПРОЛОГ ДО ЕПІЛОГУ

Людство дуже схоже на людину — не вірить у кінець. Тим часом ця свята наївність ще нікого не вберегла від кончини. Де ті, що не вірили, що помруть? Усі повмирали. Таких, що не вірили і живуть вічно, не було, немає і не буде.

Так само із людством, як і з людиною, — був десь там на дні еволюції день перший — мусить бути й останній. День народження і День смерті. Початок і кінець.

Міфам про кінець світу не менше віку, ніж самому цьому світу. Впродовж тисячоліть усної і писаної історії несть числа провидцям, які чорними фарбами малювали не майбутнє, а порожнечу на його місці. Не тільки священна книга трьох провідних релігій світу Біблія містить канон про Апокаліпсис. Нема таких релігій, які б не передбачали кінець світу.

Моя мати, галицька селянка, про майя не чула, але добре знала Біблію і мало не щодня вживала це грізне словосполучення — кінець світу. Глибоко віруюча жінка, якій судилося жити в осоружній атеїстичній державі, вважала неможливим, щоб світ, який не визнає Бога, мав право на існування. Цей силогізм я чув від неї мало не щодня. Радянський Союз мусить зникнути — це була одна із перших істин, яку мені довелося засвоювати із молоком матері.

Зрештою, вона виявилася правою, моя мати. Світ під назвою СРСР на її очах дійшов до кончини. Але тому світу, котрий настав потім, світу здичавіння уже на свободі, національній і наче релігійній, селянська совість шансу не давала. Услід за сатанинською імперією має канути у Лету і весь цей сатанинський теперішній люд.

Так що про те, що я достеменно знав з дитинства від мами, у зрілому віці мені підтверджували майя. Про них глибоко релігійні українські селяни не знали, про цих загадкових землян. Їх сучасна наука схильна вважати все ж галактичними інопланетянами, які прийшли сюди, щоб назвати нам точну дату кінця світу — 21 грудня 2012 року. Скільки того каркання було впродовж тисячоліть, і проносило, слава Богу. Але от щоб точна дата… І не так, з пальця висмоктана, а на основі аналізу процесів як у Сонячній системі, так і ще у семи таких системах.

Жили ці прибульці на території Месоамерики — у серцевині субконтиненту, що на протилежному від нас атлантичному березі. Жили недавно — літ 500 після Ісуса Христа. Жили недовго — не більше так само п’ять століть. В один день зібрали манатки і залишили назавжди свої маєтки, серед яких піднебесні храми, велич яких донині потрясає нашу кволу свідомість.

Невідомо звідки прийшли і невідомо куди пішли. Люди зі способом життя кам’яного віку та зі знаннями, в порівнянні з якими усі генії від Сократа до Ейнштейна, включно з усіма нинішніми нобелівськими лауреатами, — справді печерні сліпі кошенята на ниві наукового освоєння дійсності. Ми й на йоту не знаємо того, що знали вони достеменно, в тім числі й про кінець…

Майя створили вчення про Час, яке назвати геніальним — значить нічого не сказати. 20 мільйонів років життя на планеті Земля вони взяли під інтелектуальну лупу, яка нам і не снилася, і прийшли до висновку: останній раз планета із цим комплектом людства на плечах обернеться 21 грудня 2012 року. Календар майя цією датою закінчується.

А далі що? Як мінімум, планетка візьме і потрясе своїми кремезними плечима. Галактичні сценаристи нам показали, як це виглядає наяву… Фукусіма називається. Мало хто чув назву цього населеного пункту, а тепер знають усі про містечко, яке було і якого немає. Вода забрала.

Вірмо у краще, але хто наважиться сказати, що малесенький фрагментик 2011–го біля берегів Японії із документальними, а не голлівудськими кадрами Потопу, не став маленькою репетицією Кінця–2012, коли від полюса до полюса, від Арктики до Антарктиди, не залишиться й клаптика сухої землі. Коли ці полюси поміняються місцями, як уже не раз бувало за чотири мільярди віку нашої вічно молодої Землі.

Але… Хочеться вірити у краще. Подумаєш, календар скінчився в індіанських дикунів. Маячня майя — такий народний присуд літочисленню по–майянськи, у якому не світ скінчився, а вичерпалися хіба що відривні листки у настінному їхньому печерному календарі.

Моя побутова соціологія здебільшого саме таку реакцію фіксує у тої абсолютної агресивної більшості, яка не вірить у кінець навіть свій власний, а тому живе за філософією найнижче організованої живої матерії із чотирма кінцівками, — після мене хоч трава не рости. Цікаві створіння, ці постгомосапіенс: плюндрують — на ділах — світ і власну душу так, неначе сьогодні — останній день у їхньому житті, а — на словах — у той самий кінець не вірять, усіма своїми діяннями зближаючи його несамовито. А за діла треба нести відповідальність, тому не обов’язково — після мене хоч потоп. А чому — після? Цілком може бути й не після, а ще до того, поки ти тут.

Світова інтелектуальна еліта не на боці тих, для яких головне — награбовані маєтки, а не пророцтва майя. Вони вірять, що сидять так високо на лаврах цих маєтків, що Потоп до них не досягне. Вони живуть так, що немає нічого такого, що не купується і не продається, а тому впевнені, що коли надто прибуватиме вода, вони відкупляться у новоявленого Ноя.

Але облишмо тих зі списку Форбса, які на багатомільярдних лаврах. Не для того дряпалися вони туди, щоб боятися такої дурні, як кінець світу. Але крім кишківника, у якому вони рояться і який репрезентують, у Людства є ще бодай хоч залишки, але найціннішого дару Божого — Розуму. І майя не на жарт стривожили мозок сучасного людства. Науковий аналіз трендів і тенденцій, фактів і явищ, симптомів і проявів, закономірностей і відхилень від них — увесь цей арсенал доступного людському Розуму універсуму, страшно сказати, підтверджує, а не спростовує аж ніяк не маячню мудрих майя.

Тому моє дослідження того, що накаркали ці галактичні оракули, я буду розглядати, панове, не у контексті розмаїтої релігійної міфології, яка мало викликає довір’я у пихатого і зарозумілого постатеїстичного простолюду. Я пророцтво майя розглядатиму крізь наукові окуляри, скликаючи під пошуковий знаменник якомога більше сучасних мислителів.

Відтак банальний пізнавальний прийом — краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Писати про майя, не ступивши на землю, на якій вони крутили планету своїми босими п’ятами, — було б нечесно.

Летіти із Києва у Гватемалу — це вже половина того, що здолав Магеллан. Не менше ніж з двома пересадками у ключових авіаточках планети — ніяк не вийшло по–іншому.

Але після того, коли я все–таки пройшовся через півтора тисячоліття їхніми слідами у передгірських преріях Анд, настало не радісне усвідомлення, що наступив на хвіст істини, а навпаки — дошкульне відчуття: я зрозумів те, що я ще більше нічого не розумію.

Однак уже не підлягало сумніву: ну як можна збагнути невловимий та ілюзорний, лише, слава Богу, гіпотетичний Кінець, не пізнавши Початок. І тут хоч трісни: нічого ти не збагнеш у всіх пророцтвах про долю Людства, включно із науково вивіреною точною датою майя його Кончини, поки не спитаєшся у самого себе і у кожного, кому спокою не дає таїна із таїн, без намагань проникнення у яку не може прожити на Землі кожна мисляча істота, кожен не просто Гомо злодіус, а бодай хоч трохи Гомо сапіенс, — звідки ми взялися тут, на Землі, дивовижне згромадження богоподібних нащадків гріховного Адама? Без пізнання Початку про який Кінець може йти мова?!

Невловима істина далі кликала в дорогу. Гонитва за нею виявилася нескінченною — довкруж цієї мініатюрної кульки на тілі Галактики, радіусом 7 тисяч кілометрів і під назвою Земля, на якій тісняться нині близько семи мільярдів землян. Вийшла ціла кругосвітня подорож супроти часової стрілки майя.

Погоня супроти Часу виявила, що на планеті існує три портали зв’язку із Абсолютом. Три пуповини, що єднають Людство із Творцем.

Перший з них — Близький Схід зі Святою Землею у серцевині та із столицею світу між Небом і Землею — Єрусалимом. Тут був контакт месопотамського жерця із Ура Аврама із Логосом, тут було Розп’ятя людини і Воскресіння Бога.

Другий центр стиковки Землі зі Всесвітом — захмарне плато Тибет із унікальною цивілізацією, що зухвало назвала себе Піднебесною. І як би тут не іменували себе мудреці при владі — імператорами чи комуністами, вони однаково високо тримають задану їм цивілізаційну планку — там, аж під Небом, бо пекінський аналог Єрусалимського храму, зведеного Соломоном та Іродом, чи римського Собору Святого Петра — зветься Храм Неба.

І третій портал зі слідами нашого, людського, і неземного походження — Месоамерика. Земля майя. Тут також б’є ключем першоджерело Істини із його тривожним і таким близьким пророкуванням.

Хочеш йти за її, Істини, тінню, мусиш скрізь побувати. І не один раз.

А відтак є неначе другий ярус піраміди, що сягає того світу. Хіба можна проникати у лабіринти сучасної версії Промислу Божого, не збагнувши сукупну душу ісламського мільярда, найдинамічнішого і найпрудкішого? Нащадки пророка Мухаммеда у Мекку і Медину мандруючих шукачів істини не мусульманського походження, на жаль, не впускають. Любителям екстриму раджу просто проїхатися пустелею від Ар–Ріяда до морського узбережжя, бо особисто для мене цей вояж був не менш ризикованим, ніж мандри тибетськими небесними дахами.

Навіть за спробу податися за дорожним знаком «До Мекки — 300 км» можуть цілком реально організувати вам особисто те, що називається кінцем. Саудівська Аравія — цікава для відвідин країна, у якій ми, християни, просто заборонені діючим законодавством, яким водночас застосовується реалізація того самого кінця шляхом обезглавлення.

Виключно козацькою методою — мечем, і голова з пліч. У діючій конституції процедура відокремлення за рішенням суду голови від тулуба називається по–сучасному науково — ампутація. На майдані навпроти МВС не республіки, а монархії, де за параметрами духовності в порівнянні із місцевим монархом наш первосвященик Папа Римський просто відпочиває.

Тому довелося вдовольнитися дивовижною подорожжю пустелею від Ар–Ріяда, де перебуває хранитель цих духовних святилищ, він же король саудів, які єдині наважилися напасти на Золотого Тільця у Новому Йорку на берегах Потомаку, — і до узбережжя Перської затоки, на якій 15 тисяч років тому висадилися інопланетяни із 12–ї планети Нібіру і започаткували методом генної інженерії сучасне людство, а нині тут для цього людства б’є ключем найбагатше на планеті нафтоносне джерело енергії, без якого ця техногенна цивілізація була б немислимою і без якого їй справді настав би кінець.

А як оминути сучасну надпотугу, поза інтересами якої не має на планеті жодного квадратного кілометра чи навіть метра, бо ще ніколи в історії людства земна влада не була такою могутньою — одна держава не була настільки сильнішою від усіх інших, як США.

А відтак — Європа із Вічним містом зі своїми прихованими кодами у ватиканських схронах під балдахіном Наступника єдиного за всі віки Богочоловіка, бо у всіх релігіях світу були пророки, а лише нам, християнам, надано перевагу вірити не у простого смертного, хоч і обраного, а у живого Бога, який, єдиний Бог, був тут, на Землі.

Отакий додаю звіт про відрядження у процесі збирання матеріалу для книги про кінець світу.

Цілком поділяю найперше, цілком резонне і справедливе запитання, яке у цю мить на язиці у кожного, хто взяв у руки цю, як йому здається, провокативну книгу, — чому ми їм маємо вірити, бо





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка