Василь Базів кінець світу



Сторінка1/51
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.35 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   51
    Навігація по даній сторінці:
  • МАЙЯ

Василь Базів
КІНЕЦЬ СВІТУ
2. ПІСЛЯ...
Сага про космологічну долю людства

у двох томах
Том 2

Харків

«Фоліо»

2013

Василь Базів — автор роману «Хрест», що вийшов друком у видавництві «Фоліо» у 2011 році і готується до видання у Лондоні англійською мовою, — знаний в Україні та за її межами політик, дипломат, вчений, письменник, візіонер. Має найвищий дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного посла. Професор Міжнародного університету «Україна».

«Кінець світу. До і після...» — сага про космологічну долю людства у двох томах, у якій автор подає власну унікальну версію покликання Людини. Перший том, що вийшов на початку 2012 року, містить фундаментальне дослідження створення світу і людства, пропонує ексклюзивну матрицю численних земних цивілізацій.

У другому томі, що виходить напередодні «кінця світу» за «Календарем майя», автор у процесі освоєння цього феноменального вчення галактичних блукальців безпосередньо на їхній батьківщині на півострові Юкатан, на основі аналізу вершинних досягнень сучасної науки, а також у царині власних креативних візій, приходить до висновку, що «кінець світу» — це Кінець епохи здичавілого роду гомо сапіенс і Початок на планеті Земля постлюдства, поіменованого люденами. Те, що вершиться на нашому віку, за значимістю дорівнює народженню життя на Землі і створенню Креатором Людини.




Синові Андрію

Наступає Час,

І настав уже.

Ісус Христос
Се ж остання війна!

Се до бою

Чоловіцтво зі звірством стає.

Іван Франко

МАЙЯ




РЕПЕТИЦІЯ КІНЦЯ

Українець, як відомо, поки не помацає — не повірить. Як можна писати трактат про земний кораблик із 7–мільярдним людством на борту в неозорому океані Галактики, який мав би перекинутися саме 21 грудня 2012 року, не побувавши там, де це накаркали?

Був би автор не до кінця сумлінний перед собою, майя, людством і читачами, якби не здійснив банальну річ — не побував власними, справді босими ногами на Землі майя, і саме не інакше, як у 2012 році.

Із заколисаного берега Дніпра, на якому народжуються ці рядки, зриваюся враз — і в дорогу.

Від Києва до Канкуна — 10 000 кілометрів. В один бік. 15 годин на висоті 10 000 метрів над Землею і зі швидкістю 1 000 000 метрів за годину.

Немає ще такої алюмінієвої труби, яку люди назвали літаком, котра би здолала це одним махом. Треба пересісти бодай один раз. Перевести дух. Залити енергетичної рідини у нутрощі цієї труби, щоб вона стала птахом. І уже за другим злетом із українського Києва — у мексиканський Канкун.

По дорозі — авіастоп у Нью–Йорку. Якщо бути точнішим — на острові Манхеттен.

Не плаваючий титанік, на якому Людина продемонструвала пік свого зодчого генія. Скільки конкурентів виростають то тут, то там, — то Шанхай, то Дубай, але Нью–Йорк був, є і ще, напевно, довго буде найграндіознішим земним мегапоселенням на планеті Земля.

Ви коли–небудь пробували порахувати кількість голок на їжаку? Так само — порахувати кількість хмарочосів на Манхеттені. Голова йде обертом не від того, що вони своїми шпицями протикають Небо, а тому, що їх — безмір. Безліч, як на їжаку.

Недруги цього дива земного кажуть — тут усі гроші світу. Згоден, але потрібне уточнення. Як ВВП рахують на душу населення, так і капітал треба рахувати на кубічний метр рукотворного простору на цій цяточці острівного суходолу.

Я чомусь думав, що Уолл–стрит — серце світової економіки — місцина галаслива. Аж ні. Мало не гробова тиша. Звисають над тобою банківські мури, за якими твориться те, від чого залежить усе суще на суші і на воді.

США — то така держава, поза інтересами якої не може бути жоден квадратний метр Землі. Неважливо, чи це Аравійська пустеля із безцінними нафтовими нутрощами, чи урбанізований Донбас із вугільними надрами, чи просто морська безодня Бермудів або катастрофічно зникаючі льоди Арктики.

Нью–Йоркська біржа — найбільший у світі фінансовий вулик. Тут дилерські бджілки збирають нектар зі всіх земних квітників. У нас кажуть — як би то заробити гроші. Яму копати чи бетон заливати, одне слово, сім разів попотіти. Аби копійчину заробити. А вони, американці, сконструйовані інакше. Вони кажуть: «Make money!» Робити гроші. А не заробити. Ви «пашіть», а ми тут, на Уоллстрит, порахуємо.

Зовні біржа — як музей. Тихо. Правда: гроші люблять тишу. Тим паче, коли це мільйони. Мільярди. Мільярди мільярдів.

Коли надто довго затримуєшся біля мовчазного вулика, лінивий полісмен може, позіхаючи, підійти і поцікавитись — чого рота роззявив? Проходьте далі, містер. Не затримуйтесь.

А прямо через доволі вузьку дорогу тієї самої Уоллстрит дивиться прямо у вікна біржі Джордж Вашингтон. Пам’ятник батьку–засновнику.

Він і його «братани» масони, не виключено, що за походженням — спадкоємці моїх рідних тамплієрів, придумали усе це. Придумали США. Ніколи в історії людства, від майя і аж до початку їхнього майже 4–тисячного календаря, не було ще жодної держави, яка була би настільки сильнішою від усіх інших.

Ми там, на хутірці обабіч Дніпра, завше зважуємо — ті чи ці? Америка чи Росія? Проти кого дружити? Некоректна альтернатива. Бо Росія — то чотири проценти США. Не за кількістю випитого, а за кількістю зробленого — за економічною могутністю.

Я сильним і багатим не заздрю, на відміну від 99 відсотків «моєї нації». Я ними захоплююся. Із цим просто ультразахопленим почуттям я і провів два дні пересадки по дорозі до майя.

Були у моєму складанні маршруту два резони — чому саме через Нью–Йорк. Якщо вже сповнюватися почуттям безмежного жалю за світом, який може згинути, то найкраще робити це у найкращому місці на планеті. Як таку красу — і у прах!

Якби мені Всевишній заборонив народитися у селі Семигинові Стрийського району Львівської області, я б пошкодував гірко. І попросив би: на все воля Божа — якщо не Семигинів, то давайте Нью–Йорк.

Зрештою, чому якраз це найперше — у моєму сприйнятті — диво світу — американське місто? Вселенське глобальне поселення. Вавилон. Усі тут гомонять «язици». Просто не можна уявити, як зі знанням тільки своєї мови ти можеш пропасти у Нью–Йорку. То у Москві ти будеш ходити Красною площею зі своєю англійською, як німий, а тут російська тебе заведе хоч на край Емпайр стейт білдинг. Українською теж можеш знайти спільну мову з кожним другим на П’ятій авеню — на головній торговій вулиці планети, де у найпрестижнішому магазині «Сакс компані» можеш купити костюм від Бріоні удесятеро дешевше, ніж у Києві навпроти Бессарабки.

І другий резон — саме тут був недавно майже... кінець світу. Тоді я працював неподалік — у Торонто — генеральним консулом України. Канадці дуже люблять сусіднього старшого брата. Розподіл їхній на держави на суспільному рівні — умовний. Вони — одна північноамериканська цивілізація.

Більшого страху і трауру, ніж у той вересневий день, я не бачив. Якби був прилад, який би вимірював цей стан людської душі у момент кінця світу, то він би зупинився на тій самій позначці, як це було тут 11 вересня 2001–го. Особисто мене якби ви запитали: коли світ був найближче до кінця, то для мене без варіантів — 11 числа дев’ятого місяця першого року третього тисячоліття після Христа.

Я свідомо поселився у Нью–Йорку в готелі, з вікон якого рукою подати до близнят Світового торгового центру. Руку із вікна «Хілтона» можна висунути, але на місці цих найвищих споруд у найграндіознішому на планеті Нью–Йорку — порожнеча.

Внизу, на місці тих знищених будівель, неначе проступає вода. Там, де вони стояли, зробили меморіальні фонтани. Як пам’ятники на могилах.

Тут загинули чиїсь сини і дочки, батьки і матері. Хоча що тут нового — при збройному нападі гинуть люди. Дивно, якби вони не гинули.

Але збройний напад — на кого? На того, у кого зброї масового знищення більше, ніж в усіх інших держав, разом узятих. На державу, громадян якої захищає наймогутніша у всі часи армія світу. На державу, на яку за усі століття її існування ніхто ніколи не нападав. Окрім хіба що божевільних кремлівських олігофренів, тут ніколи не уявляли собі іншого ворога.

І хто напав? Лахмітники. Із дна глобального стакана, де осів мусульманський мільярд. Дно напало на вершок.

Нова ера після 11 вересня означає, окрім усього іншого, те, що страшнішою зброєю, ніж атомна бомба, є бомба–людина.

Людина, яка себе підриває жахливим вибуховим пристроєм, що називається — затьмарена ненавистю свідомість.

Бомба на поясі власного тіла, а навколо люди, які не бояться тебе, бо ти теж людина. На мирній вулиці посеред мирного міста у мирний час. Бомба–людина за штурвалом літака, для якої важко й сказати, яка радість більша — відібрати життя у себе чи у своїх ворогів.

У своєму готельному номері я знайшов кольоровий проспект про Нью–Йорк, виданий ще у ту, минулу, еру. До 11 вересня... Є там фото тих самих близнюків. Але от текстівка. Якщо ви будете сидіти на вершині цього хмарочоса у ресторані, який так і називається — «Вікна світу», то літаки будуть пролітати повз ці вікна нижче від вас, під вами.

Прочитавши, я здригнувся, дивлячись за вікно. Може, це слово недоречне, але воно має й таке значення — ідея могла народитися у божевільній фанатичній голові саме у тому, вже неіснуючому ресторані, при спогляданні на ті самі літаки, які пролітали поруч, як птахи. А якщо поруч, то чому їх не спрямувати у ті самі вікна...

Знищені будівлі–близнюки — не тільки символи могутності золотого мільярда людства, який володіє 80 відсотками земних багатств. Тут працювали і загинули на робочих місцях люди, які мали зарплату не менше мільйона доларів. Мозковий центр світової економіки. Креативний цвіт людства. Мудріші, а може, й наймудріші із людей.

Згоден, що тих 80 відсотків у розпорядженні 15 відсотків — так не має бути, і треба робити висновки. Але ні людство в цілому, ні ці тисячі головастиків не заслужили смерті. Не заслужили, як за майя, бути принесеними у жертву. В ім’я чого? Що дала ця жертва? Облагородила, визволила, як жертва Христа?

Із апокаліптичного стану тепер, у 2012–му, мене виводять могутні крани, які цілодобово повзають угору–вниз перед моїми вікнами. Внизу, на землі, я бачу, як роїться людський мурашник. Як багато людей у стислому до міліметрів просторі роблять спільну роботу! Просто несамовитий вихор руху на велетенському будмайдані. Просто сказати, багатотисячна глобальна толока.

На місці знищених фанатичною ненавистю близнюків — трійня! Просто на очах неначе виповзають із земної шкаралупи нульового циклу і тягнуться зі страшною підйомною силою тепер уже трійня Колосів нью–йоркських.

Трійця найвищих у найвищому і найбагатшому на планеті Манхеттені нових хмарочосів. Ще респектабельніших, ще красивіших, ще вищих, ніж ті, що були...

Серед десятків тисяч будівельників, які метушаться без упину, — будівельні фірми із Дубая, Лондона, Тайпею, Буенос–Айреса, Франкфурта, Дубліна, Шанхая, Сіднея. Увесь світ хоче залишити тут свої зодчі автографи. Спокутувати спільну провину за тих, які не відали, що робили. Чи показати м’язи сукупної потуги, яку не здолати.

Але головне у тому, як у сонячних віконницях гігантських новобудов блискотить наймогутніший із людських феноменів — незламна амбіція гордої нації, яка сотворила цю державу, яка є її будівельним каркасом і ніколи не дасть їй зламатися.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   51

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconВасиль Базів кінець світу

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка