Василь Базів кінець світу



Сторінка13/51
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   51

БИЧІ БОЖІ

Якщо вам щось незрозуміло, звертайтесь до епохи Просвітництва, коли відбувався вибух відкритих людськими умами смислів. Саме тоді термін «цивілізація» у світову науку ввів мудрий француз, маркіз де В. Р. Мірабо, у своєму знаменитому трактаті «Друг законів». Маркіз дає таку дефініцію: «Пом’якшення вдачі, ввічливість, чемність і знання поширюються для того, щоб зберігати правила пристойності і щоб ці правила відігравали роль законів співжиття».

Правила, які грають роль законів, — от що лежить в основі цивілізацій і відрізняє їх одну від іншої. Врахування і повага цих правил означає діалог цивілізацій, ігнорування і неповага невблаганно приводять до зіткнення цивілізацій. Від часів маркіза де Мірабо і до Усами бен Ладена.

Хоча походження цивілізацій, як видно із їхньої класифікації, сягає кількох тисячоліть, наукові терміни «культура» і «цивілізація» ввійшли у вжиток порівняно недавно. Як стверджує французький історик Л. Февр, слово «цивілізація» було вперше вжито у Франції у 1766 році, а в Англії — у 1773–му.

Людська спільнота замішана на цементі найміцнішої марки, якою є культура. Культура — ключова субстанція фрагментації людства в умовах постбіполярного світу — на відміну від ідеології — в умовах біполярного світу.

Всередині минулого століття у США вийшло фундаментальне культурологічне дослідження, яке містило 164 визначення терміна «культура». Як свідчить бодай побіжний аналіз цього зведення дефініцій, термін «культура» практично накладається на термін «цивілізація», оскільки, як влучно підмітив О. Шпенглер, «цивілізація є неминуча доля культури».

Цивілістика, а так уже називає себе спеціалізований пласт науки, подає кілька десятків дефініцій з акцентуванням на тому, що це «культурна спільність людей, що володіють певним соціальним генотипом, яка освоїла великий, досить замкнутий світовий простір і яка у силу цього отримала вагоме місце у світовому розкладі» до «способу здійснення історичного буття».

Правда, сильно сказано — спосіб здійснення перебування на Землі? Дуже різний цей спосіб у нас, європейців, в арабів чи тих же китайців.

А що визначає спосіб життя на планеті Земля? Від чого залежить те, що ми робимо? Від того, як ми думаємо і у що ми віримо. Те, що у руках, залежить від того, що у голові і в серці.

Тому мудро резюмує російський мислитель М. Мойсеєв: цивілізація — «певна спільність людей, об’єднаних не тільки подібністю способу життя і характерними особливостями культури, але і схожістю духовних світів, близькістю світоуявлень, визнанням певної структури фундаментальних цінностей, а в кінцевому підсумку, і збігом у загальних рисах способу мислення».

Отже, у найширшому сенсі питання цивілізацій — це питання цінностей, які цементують фрагментовані мега–соціосистеми людства і які водночас відрізняють, розмежовують та ідентифікують ці системи.

Людство — збірна команда цивілізацій, у якій кожен гравець грає за своїми правилами — банкоматом цінностей. У цьому не тільки унікальність земного соціуму, а й неймовірна складність для гармонійного співіснування нинішнього 7–мільярдного людства. Збірність цивілізацій на єдиному глобальному полі. Планетарна альтернатива полягає у тому, чи ця гра означатиме діалог як спосіб співіснування, співвиживання та взаємозбагачення, чи означатиме зіткнення як спосіб взаємознищення. Діалог чи зіткнення, мир чи війна, життя чи кончина людства. Ще ніколи масштаб ймовірного планетарного конфлікту не виводив на такий апокаліптичний рівень глобальний вибір, як конфлікт цивілізаційний.

Найсвітліші уми впродовж щонайменше останніх п’яти століть неминуче приходили до необхідності залишити свій слід у цивілістиці. У результаті маємо цілий набір цивілізаційних кваліфікацій, які запропонували у ХІХ столітті французький дипломат, уже не маркіз, а граф де Габіно і російський натураліст М. Данилевський, у ХХ — німецький вчитель фізики О. Шпенглер, польський історик Фелікс Конечний, британський філософ Арнольд Тойнбі, американський етнолог Філіп Бегбі, американський дослідник Керол Квіглі, австралійський історик Отмар Андерле, врешті, старійшина і корифей сучасної американської суспільної думки Самуель Хантінгтон.

У цих класифікаціях може бути різна кількість цивілізацій: Габіно — 10, Данилевський — 10 або 13, Шпенглер — 8 або 9, Конечний — 7 або 15, Тойнбі — 13 або 17, Бегбі — 9, Кулборн — 14, Квіглі — 16, Андерле — 7, Хантінгтон — 8, але, так чи інакше, диференціація здійснюється або на основі виведення щонайменше — відмінностей у цінностях, або на їхній ключовій ролі у наборах цивілізаційних домінант.

Зупинимось на кількох іменних цивілізаційних класифікаціях, оскільки найвидатніші історики невблаганно приходили до необхідності впорядкувати свою версію історичного розвою у цілісну модель. М. Данилевському належить блискуче визначення цивілізацій як «бичів Божих», які розчищають на шляху людської еволюції усе те, що стало віджилим і зотлілим.

Таких «культурно–історичних типів» він виводить десять — єгипетську, ассирійсько–вавилонсько–фінікійсько–халдейську (древньосемітську), китайську, індійську, іранську, єврейську, грецьку, римську, аравійську (новосемітську), європейську (романо–германську).

У підході Данилевського, попри тенденційність його підходу, цінним є твердження про рівність цивілізацій, об’єктивну зумовленість їхнього рівного права на самоствердження і поширення притаманних їм цінностей.

Солідарний із такою трактовкою і наступний автор цивілізаційної класифікації О. Шпенглер, який підкреслено спростовував, задовго до проголошеного в кінці ХХ століття «кінця історії», птоломеївську систему історії, яка крутиться навколо єдиного центру, яким є цивілізація європейська. За Шпенглером, існувало вісім цивілізацій — єгипетська, вавилонська, індійська, китайська, грецько–римська, арабська, мексиканська (отут є майя), західна (фаустівська). Ставлячи їх в один ряд, автор наголошує, що неєвропейські цивілізації «нерідко перевищують еллінів величчю духовної концепції і могутністю піднесення». Шпенглер не писав про майя, бо невідомо, чи знав про них, але яка інтуїція!

Із списку дослідників–цивілістів, які конструюють цивілізаційну парадигму не з історичного, а із реального матеріалу, варто вичленити гарвардського професора, патріарха американської політологічної школи Самуеля Хантінгтона.

Коли закрилась завіса біполярної епохи і завершилася третя світова «холодна війна», С. Хантінгтон подав практично останній варіант із названих дослідників минулого і сучасного. І річ не тільки у «першій свіжості» його концепції, коли зупинятися на його варіанті як найбільш адекватному сучасному і майбутньому світові.

За Хантінгтоном, вісім цивілізаційних глобальних гравців виглядають так: західна, латиноамериканська, африканська, ісламська, сінська (китайська), індуська, православна, японська цивілізації.

Після перемоги ідеології лібералізму над ідеологією комунізму, у результаті чого впала світова система комунізму, розвалився Радянський Союз, США стали єдиною наддержавою, кардинально змінився особовий склад людства, оскільки на арену замість військово–політичних систем, заснованих на ідеології, вийшли засновані на культурі і релігії цивілізаційні системи.

Як випливає із різного роду класифікацій, про що згадувалося принагідно, цивілізації у контексті тисячоліть — величина змінна, і все ж їхній вегетативний період — найтриваліший з усіх інших гравців історичного дійства.

Держави, як і нації, міряють тривалість свого життя століттями, лише роки та десятиліття відводить історія блокам держав. Натомість тривалість цивілізацій вимірюється тисячоліттями, і вони по праву можуть вважатися найстійкішими серед усіх інших різновидів людських спільнот.

На відміну від теорії ендизму Френсіса Фукуями про стабільність постбіполярного світу на основі повсюдного примату ліберальної, західної моделі, Хантінгтон висунув теорію протистояння у своїй знаменитій праці «Зіткнення цивілізацій».

Квінтесенція цієї теорії полягає у тому, що на відміну від ХХ століття, яке було увінчане ідеологічними війнами, ХХІ століття відкриває епоху війн культур та релігій: «У світі після “холодної війни” найважливіші відмінності між народами — не ідеологічні, політичні чи економічні, а культурні та ціннісні».

Сучасники нового тисячоліття ідентифікуватимуть себе не так приналежністю до націй, держав чи рас, а із ширшим, об’ємнішим глобальним гравцем — цивілізацією. На відміну від традиційних державно–національних гравців, зібраних під дахом Організації Об’єднаних Націй, цивілізації формувалися протягом століть і є «більш фундаментальними, ніж відмінності між політичними ідеологіями і політичними режимами. Релігія як найсильніший субстрат цивілізації розділяє людей і формує їхню ідентичність значно сильніше, ніж етнічна чи державна приналежність».

Сенс цього твердження полягає у тому, що людина може бути напівфранцузом чи напіварабом і навіть громадянином двох країн, але практично неможливо бути напівмусульманином, напівіудеєм чи напівхристиянином.

Виділивши на основі принципу цивілізаційної ідентичності особовий склад наявних нині на планеті восьми цивілізацій, дослідник стверджує, що їхнє зіткнення становитиме сенс грядущих глобальних конфліктів і потрясінь, оскільки ймовірні світові війни будуть не чим іншим, як війнами цивілізацій, і «найзначніші конфлікти майбутнього розгорнуться вздовж ліній розлому між цивілізаціями». Лініями грядущих війн будуть не так державні кордони чи традиційні лінії розподілу геополітичного впливу, як межі між цивілізаціями. Ці межі можуть співпадати із державними кордонами, але можуть розривати навпіл території існуючих держав.

Теорія Хантінгтона знайшла більш ніж переконливе підтвердження нападом на США 11 вересня 2001 року, яке президент Дж. Буш назвав так само, як книга Хантінгтона, — «зіткненням цивілізацій».






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   51

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconВасиль Базів кінець світу

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка