Василь Базів кінець світу



Сторінка18/51
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   51
    Навігація по даній сторінці:
  • ЛЮДИНА

У ДІАДЕМІ ВОСЬМИГОЛОВОГО

ЛЮДСТВА

Розпочнемо з того, що нам про Китай достеменно відомо — про культ великого кормчого Мао. Нині він блаженно почиває на одрі мавзолею посеред найбільшого у світі, головного китайського майдану Тяньаньмень, вражаючи безупинний світовий потік живих свідків цього комуністичного єгови сталевою волею рушія історії, що застигла незгладною печаттю могутнього Духа на лику цього тутешнього червоного первожерця.

Однак культ сьогодні окультурений синхронно із віяннями часу — прямо коло мавзолею, за кілька метрів від усоплого вождя, йде жвава торгівля різного роду амулетами із його зображенням, і за ціну ви можете охоче запросто поторгуватися. Комерціалізація навіть у цьому національному саркофазі свідчить, що ви перебуваєте на території члена Всесвітньої торгової організації і країни з рекордним вливанням іноземних інвестицій. Ясна річ, що у цитатнику Мао, який витримав кілька мільярдів (треба звикати до цієї цифри, якою найзручніше лічити будь–що у Китаї), ви не знайдете канону, який би дозволяв отаке святотатство. Так що культ триває, але у яскраво модернізованому ідеологічному варіанті.

До Мао, ще недавно живого і тепер отако «вічно живого», доведеться ще не раз повертатися, однак наразі повернемося до отого асоціативного бренда — культ.

У кожного земного племені він свій, однак у китайців він справді вічно немеркнучий і повсюдний, як сама ця жовта раса по усіх земних закутинах. Культ цей — Дракон. І несть числа його перевтіленням.

Як пише китайський дослідник Юань Ке у своїй монументальній праці «Міфи Древнього Китаю», «у міфах виражається національний характер, китайські міфи виражають особливості китайської нації».

Так що по міфах їхніх судіть їх. Бо якщо знайти образ — зримий і пружний, енергетичний і одухотворений для цієї нації, то Китай — це Дракон...

Міфічний Першопредок Паньгу, що відділив Землю від Неба і втихомирив хаос, мав голову дракона і тулуб змії. Коли він вдихав, піднімався вітер, коли видихав — били громи і світилися блискавки, відкривав очі — наставав день, закривав — наставала ніч.

Коли ж він виконав свою миротворчу роботу і сконав, ліве його око стало сонцем, праве — місяцем, тулуб із руками і ногами — чотирма сторонами світу, кров — ріками, жили — дорогами, плоть — землею, волосся — на голові і вуса — зірками на небосхилі, шкіра і волосся на тілі — травами, квітами і деревами, зуби, кості, мозок — цінними металами, міцним камінням, яскравими діамантами і яшмою, а піт, що виступив на його тілі, перетворився на росу і дощ.

В іншій модифікації Дракон, як і більшість змієподібних міфічних істот, одухотворяє міць водної стихії, але несе у собі світле, творче начало і служить віщуном добрих перемін.

Про китайське божество Дракона я не міг не згадати у Чечен Іці, оскільки тутешній бог Кукулкан надто вже схожий на піднебесний аналог за анатомічно–міфічними прикметами.

У багатотисячній древності китайські зіркові карти ділилися на чотири квадранти, кожен з яких включав у себе сім із двадцяти восьми сузір’їв або місцезнаходжень місяця. Кожен квадрант був позначений також іменем свого ангела–хранителя й ототожнювався з певною стороною світу і кольором.

Небесним духом–хранителем східного квадранта, тобто Сходу як сторони світу, був Дракон. Колір його — яскраво–зелений — походив від кольору весни. Від природи, що пробуджується.

Отакий–от Дракон, що пробуджується... Так стикується китайська древня міфологія із дослідженнями сучасних оракулів, що перетворюються на всеосяжну «китайську грамоту».

Так чи інакше, але пізнання китайського квадранта належить здійснювати на тлі глобального небосхилу, на якому проникливий розум сучасної науки розгледів аж вісім цивілізаційних галактик, від зіткнення яких може здригнутися навіть Юкатан із його астероїдом.

ЛЮДИНА



САТАНІСТИ НА МАЙДАНІ

Посеред білого дня у центрі Києва, що у центрі Європи, на тій самій квадратурі міської території, яку чомусь із незбагненним пієтетом іменують Майданом з великої букви, сатаністи знищили Хрест.

І справа не в тому, що його поставила Українська греко–католицька церква, як інтегральна складова Вселенської церкви у центрі із Престолом Петровим у Ватикані і яка є духовною серцевиною Євросоюзу, річ навіть не в тому, що хрест поставили на знак пам’яті за невинно убієнними у найбільшому голокості в історії людства — в українському голодоморі.

Головне, що знищили ХРЕСТ.

В основу роману «Хрест» я поставив тисячі разів відтворюваний у реальній дійсності сюжет, як в українському селі комуністи зносять із церкви хрест. Це викликає селянське повстання, що виливається у війну між не першими, а може, останніми, християнами з одного галицького села і велетенською богоборською імперією. Війною з боку Москви керує сам Хрущов.

У цій війні між хрестоносцями і хрестоломами перемагають перші, яких — жменька супроти світової мілітарної потуги. І коли мене запитують, у чому конкретно–історична актуальність роману, який поруч із «Собором» Олеся Гончара називають вершинним досягненням українського художнього слова, я кажу: окрім вселенських смислів, тлумаченню яких присвячена і ця книга, приземлений смисл полягає в тому, що у моєму романі показано генезу сучасного політичного класу.

Це клас хрестоломів, старші з яких самі, а молодших — батьки і діди — зривали у повітря християнські храми на землі, похрещеній Володимиром.

Чому найбільша в історії людства техногенна катастрофа сталася саме на цій земній території? Тому, що вона найбільш гріховна, тому, що тут протягом ХХ століття вирував найбільший диявольський вир. Чорнобиль — це кара Божа за боговідступництво, за підняту руку на Хрест, на якому вмирає Ісус.

І кара продовжується. Політичним Чорнобилем, дзвони якого даремно намагаються когось кудись збудити на виборах.

Чому прогресивне людство мусить щораз заново здригатися від аномалій гуманітарної катастрофи, яка іменується розвитком демократії в Україні, чому трилери про обезглавленого журналіста, про шпигуна–охоронця у кабінеті президента, про псевдоотруєного ще одного, «наче» президента, про ув’язнення наступного, без трьох процентів майже президента, — увесь цей якнайвищий екстрім сучасної європейської політики, і ним потрясає світ не хто інший, а держава, у центрі столиці якої сатаністи спиляли Хрест?

Нема вже Леніна зі Сталіним, які замахнулися замінити собою Бога, нема вже недолугої карикатури на двоногих божків Хрущова, який на кладовищі християнських святинь мав збудувати комуністичний рай без Бога у 1980 році. А хрести далі ламають. І не під покровом ночі, як у моєму романі роблять це комсомольці–христопродавці, а посеред білого дня.

Але навіть не в цьому головний смисл — приречено–трагічний, катастрофічно–невблаганний, караюче–незворотний для тих, що тепер живуть тут. На відміну від 60–х років минулого століття, коли посягання на Бога сколихнуло повстання, цього разу ніхто не повстав. Не заволав! Навіть не заплакав від немочі.

Хрестопадіння у центрі Києва навіть не стало топовою подією у теленовинах, у яких одні захлинаючись рапортують про покращення життя вже сьогодні, а інші солодко купаються на дні президентських унітазів, вбачаючи у цьому якнайвищий кайф торжества свободи слова.

Хрестопадіння у центрі Києва посеред 2012 року було тестом. Чи заслуговують вони, щоб повернутися до них обличчям, щоб черговий раз подати їм руку, щоб відпустити їм гріхи, щоб зупинити їх над прірвою?

Цей тест Божого Промислу вони не пройшли. Тому я не дивуюся, що добра на цій, колись благословенній, землі нема. І не буде.

Часом находить на тебе хвиля — піду сам власноруч навертати, бодай дещицю, але свою внести. Щоб зупинити це божевілля. Може, цієї краплі лише єдиної й бракує, щоб переважити на протилежних терезах торжествуюче тотальне зло.

Гнаний такими відчайдушними пориваннями, я поїхав на свій найрідніший галицький «п’ємонт». Бандерівський духовно–національний епіцентр, який делегував в історію України не лише Степана Бандеру, а весь провід Повстанської армії, який першим у 1990 році підняв синьо–жовтий прапор і вперше в СРСР ліквідував міськком КПРС, після якого вже кволо чвалав патріотичною ходою Львів. Стрий — моя батьківщина і моїх героїв — українських тамплієрів.

Я зібрав патріотів і спитав. Якщо я піду, як і у 1990 році, до людей, і скажу: люди, я не дам вам грошей, яких я не маю, я не буду вас принижувати, купуючи вас, як баранів на торговищі.

Я покладу знову, як це було у 1990–му, своє життя на олтар, щоб відстояти вашу честь і вашу гідність. Я піду за вашим вибором у Верховну Раду, щоб ви знову стали людьми, а не були бидлом, на яке перетворили вас ці хрестоломи, я піду, щоб знову повернути вам свободу, яку ми здобули у 1991–му.

Патріоти, які знають народні настрої, сказали мені: марна справа. Вони не будуть слухати, що ти говориш, а будуть дивитися у руки, що ти їм даси. Якщо ти скажеш, що я вас купляти не буду, вони відвернуться від тебе. Тепер за таких, які їх не купують, барани не голосують.

І це у бандерівському лоні, у духовно–національній світлиці.

У ній, у світлиці, стало так темно. Заволокло чорним тлом духовної погорільщини.

Я ще ловлюся за соломинку — а як пастирі? Що вони кажуть з амвона? Мені переповіли слова дуже високого владики. Коли йому дорікнули, що надто вже ласі на мамону, себто грошву, служителі церкви, у відповідь було філософічно сказано:

— Що ви дивуєтеся? За гроші Христа продали.

На Ісусі нині немає живого місця від поцілунків Юди. Зацілували до смерті. Ще до розп’яття.

Посеред ремесел, які дають змогу заробляти кавалок хліба, аби мати змогу писати книжки, на яких в Україні на хліб не заробиш, є такий — політичний консалтинг.

За ним до мене звернулися правовірні жерці демократії, головна жриця яких сидить у в’язниці. Я їм знову запропонував себе у ролі фронтовика на війні із режимом олігархів.

У відповідь місцеблюститель вождя, що у неволі, і за сумісництвом баптистський пастор, який щонеділі тлумачить людям Біблію у молитовному будинку, заявив, що місце у списку кандидатів у народні депутати України коштує за встановленим ним тарифом сім мільйонів доларів.

За місце на війні проти режиму. Якщо право стати солдатом коштує сім мільйонів, то тоді цей режим вічний.

У стані відчаю я написав відкритого листа Юлії Тимошенко, якій не тільки глибоко співчуваю нині, але якій на попередніх парламентських і президентських виборах допомагав перемагати. Наївно вірячи, що вона та іже з нею — з іншого тіста.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   51

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconВасиль Базів кінець світу

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка